СМИ Законы РФ
Юр.книга Т.Г. Удалов Конкурентне право Украiни

Fri, 26 Apr 2013 10:06:18 +0000
Зміст (Конкурентне право (Удалов Т.Г.)

Зміст

Передмова

Глава 1. Поняття, система та завдання конкурентного права
§ 1. Поняття та зміст конкурентного права
§ 2. Принципи конкурентного права
§ 3. Конкурентне право як наука та навчальна дисципліна

Глава 2. Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції
§ 1. Конкуренція
§ 2. Монополізм та монополії
§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави
§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції
§ 5. Загальна характеристика Закону України “Про захист економічної конкуренції”

Глава 3. Регулювання монополій
§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій
§ 2. Демонополізація економіки
§ 3. Природні монополії
§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

Глава 4. Ринок та його дослідження
§ 1. Сутність ринку
§ 2. Аналіз ринку
§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції

Глава 5. Держава як інститут, що забезпечує захист та розвиток конкуренції
§ 1. Органи, які забезпечують захист та розвиток конкуренції в Україні. Загальні засади діяльності Антимонопольного комітету України
§ 2. Структура, компетенція і організація діяльності органів Антимонопольного комітету України
§ 3. Система органів Антимонопольного комітету України
§ 4. Правові основи реалізації повноважень Антимонопольного комітету України
§ 5. Завдання, компетенція, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення Антимонопольного комітету України
§ 6. Проведення органами Антимонопольного комітету перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції
§ 7. Міждержавний орган з антимонопольної політики країн СНД

Глава 6. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 1. Сутність та склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 2. Особи, які беруть участь у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Докази і доказування у справі
§ 3. Компетенція органів Антимонопольного комітету, щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
§ 4. Процедура розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 5. Перевірка, перегляд та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Зміна, скасування та визнання рішень недійсними

Глава 7. Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції
§ 1. Загальна характеристика основних порушень законодавства про захист економічної конкуренції
§ 2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання
§ 3. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку
§ 4. Антиконкурентні дії органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю
§ 5. Господарська діяльність органів виконавчої влади як чинник, що призводить до вчинення ними антиконкурентних дій

Глава 8. Недобросовісна конкуренція
§ 1. Загальні засади поняття недобросовісна конкуренція
§ 2. Отримання переваг над конкурентом за рахунок його інтелектуальної діяльності та ділової репутації
§ 3. Дезорганізація виробничого процесу конкурента, створення перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції
§ 4. Збирання, розголошення та використання комерційної таємниці
§ 5. Можливі шляхи захисту від недобросовісної конкуренції та санкції за її вчинення

Глава 9. Узгоджені дії суб’єктів господарювання
§ 1. Сутність узгоджених дій
§ 2. Узгоджені дії, що не потребують одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України
§ 3. Загальні засади щодо одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на здійснення узгоджених дій
§ 4. Заява про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання та її подання
§ 5. Порядок розгляду заяви. Попередні висновки щодо кваліфікації дій
§ 6. Відповідальність за вчинення узгоджених дій без дозволу органів Антимонопольного комітету України

Глава 10. Державний контроль за процесами створення, ліквідації та реорганізації суб’єктів господарювання, придбання, передачі в оренду майна (економічна концентрація)
§ 1. Сутність економічної концентрації
§ 2. Економічна концентрація в Україні
§ 3. Глобалізація економіки

Глава 11. Захист національних товаровиробників від несприятливої іноземної конкуренції
§ 1. Застосування спеціальних захисних заходів
§ 2. Захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту
§ 3. Захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту

Глава 12. Відповідальність за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 1. Загальні засади відповідальності за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції
§ 2. Відповідальність згідно з законодавством про захист економічної конкуренції
§ 3. Відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення
§ 4. Відповідальність згідно з Кримінальним кодексом України


Fri, 26 Apr 2013 10:08:42 +0000
Передмова

 

Передмова


Конкурентна політика є складовою загальної економічної політики України і спрямована на захист та розвиток конкуренції. Вона складається з політики, що захищає та сприяє розвиткові конкуренції, та політики, що регулює діяльність суб’єктів, які займають монопольне становище на ринку.
Історичний досвід свідчить, що за умов конкуренції, тобто змагання підприємців між собою, найбільшого успіху досягають ті з них, хто пропонує споживачеві найкращі товари, роботи та послуги за найнижчими цінами. Наявність конкуренції на ринку стимулює виробництво тих товарів, які потрібні споживачам, сприяє зниженню собівартості товарів, а відтак спонукає підприємців підвищувати ефективність виробництва, рухає науково-технічний прогрес.
Одними з найважливіших конституційних принципів забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні є державний захист конкуренції, а також недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.
Інструментом реалізації зазначених принципів є сукупність правових норм, які визначають засади захисту економічної конкуренції в Україні. Вони встановлюють загальні правила здійснення конкурентної боротьби на ринку, що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами господарювання.
Законодавство про захист економічної конкуренції є невід’ємною частиною механізму, що забезпечує вплив держави на економічні процеси у будь-якій сучасній моделі ринкової економіки. Його основне завдання — захист і підтримка максимально високого рівня конкурентних відносин, завдяки яким і може бути, в кінцевому підсумку, забезпечено сталий розвиток економіки України.
За відсутності у держави дієвих механізмів контролю за ринковими процесами, зокрема відсутністі законодавства, що може регулювати такі процеси, або через небажання держави втручатися в них буде обмежено, спотворено або взагалі усунуто конкуренцію з ринку. Внаслідок цього будуть порушені права та охоронювані законом інтереси підприємців діючих на ринку, та споживачів. Крім того, необмежена державним контролем стихія ринку буде призводити до усунення з нього чи поглинання слабіших виробників та злиття рівновеликих, у результаті чого виникатимуть олігополістичні та монополістичні утворення, які самостійно або разом з іншими зможуть контролювати ринок і впливати на його механізми.
Запропонований навчальний посібник визначає основні аспекти правового захисту економічної конкуренції в Україні, окреслює поняття й види крнкуренції та монополії, висвітлює основні положення українського законодавства про захист економічної конкуренції. Він розрахований на широке коло таких користувачів, як підприємці, посадові особи органів влади та управління, аспіранти, студенти та громадяни.
У першу чергу цей навчальний посібник покликаний допомогти студентам та аспірантам опанувати науку конкурентного права, а особам, які працюють у різних галузях та сферах народного господарства України, — у дослідженні та застосуванні у повсякденному житті норм законодавства про захист економічної конкуренції.
Таким чином, вивчення та застосування на практиці положень даного навчального посібника дасть можливість:
підприємцям — здійснювати свою діяльність відповідно до норм чинного законодавства, захистити себе від неправомірних дій органів влади й управління, а також конкурентів, що спрямовані на спотворення конкурентного клімату на ринку;
посадовим особам органів влади й управління — запобігти прийняттю неправомірних рішень, точніше кваліфікувати неправомірні дії органів влади й управління та підприємців;
аспірантам і студентам — успішно засвоїти та скласти навчальні дисципліни, що стосуються захисту та розвитку економічної конкуренції;
громадянам — захистити свої права як споживачів.
Автор буде вдячний за надані відгуки, зауваження та пропозиції до цього навчального посібника.


Fri, 26 Apr 2013 10:21:07 +0000
Глава 1. Поняття, система та завдання конкурентного права

Глава 1. Поняття, система та завдання конкурентного права

 

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права
§ 2. Принципи конкурентного права
§ 3. Конкурентне право як наука та навчальна дисципліна

 

§ 1. Поняття та зміст конкурентного права


Основою законодавства про захист економічної конкуренції є конкурентне право. Саме на основі конкурентного права базуються всі норми законодавства про захист економічної конкуренції. Конкурентне право включає як норми права, що захищають економічну конкуренцію, так і норми права, що регулюють діяльність монополій та обмежують зловживання монопольним становищем.
Термін “конкурентне право” має багато значень. Можна виділити принаймні чотири основні значення терміна “конкурентне право”:
1) конкурентне право як галузь (підгалузь, інститут) права;
2) конкурентне право як галузь законодавства;
3) конкурентне право як наукова дисципліна;
4) конкурентне право як навчальна дисципліна, що її вивчають у вищих юридичних та економічних навчальних закладах.
Зарубіжні юристи, перш за все європейські, не мають єдиної позиції щодо поняття конкурентного права та його місця в системі права, хоч термін “конкурентне право” використовують досить часто.
Виникнення конкурентного права як самостійної галузі можна пов’язати з прийняттям перших законів про захист економічної конкуренції наприкінці XIX ст. (в США — Закон Шермана 1890 р., у Німеччині — Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.). Батьківщиною конкурентного права вважаються США, де його традиційно називають ан-титрестовим правом. Це пов’язано з тим, що споконвічне норми антитрестового законодавства були спрямовані проти монополій (трестів). Вважалося, що монополії — це економічні аномалії, які необхідно заборонити на законодавчому рівні. Слід зазначити, що антитрестове законодавство США регулює не лише відносини, пов’язані з монополією на ринку, а й попереджує недобросовісну конкурсицію. На відміну від США, у Німеччині самостійне антимонопольне (картельне) право виникло лише у другій половині XX ст. з прийняттям Закону про картелі 1957 р. Німецькі юристи розрізняють антимонопольне законодавство, що спрямоване проти обмеження вільної конкуренції за рахунок картелів або узгоджених дій конкурентів, і законодавство, яке попереджує недобросовісну конкуренцію. Воно виникло значно раніше антимонопольного права (Закон про недобросовісну конкуренцію 1896 р.) і захищає чесну конкуренцію між підприємцями. Обидві галузі законодавства (антимонопольне право та право проти недобросовісної конкуренції) визначаються у Німеччині одним терміном — “законодавство про конкуренцію”. У Франції чітко розмежовуються норми законодавства про недобросовісну конкуренцію і норми антимонопольного права.
В Україні виникнення конкурентного права можна пов’язати з прийняттям у 1992 р. Верховною Радою України Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. До 2001 р. існувало чітке розмежування між антимонополь-ними нормами, які в основному обмежували монопольні прояви на ринку і закріплювалися положеннями зазначеного закону, та нормами, спрямованими на захист конкуренції, що забезпечували недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності і закріплювалися положеннями Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” 1996 р. З прийняттям 11 січня 2001 р. Верховною Радою України Закону України “Про захист економічної конкуренції” таке розмежування було усунуто. Нині норми права, що забезпечували антимонопольне регулювання та недопущення недобросовісної конкуренції, поєднані поняттям “законодавство про захист економічної конкуренції”.
Отже, з точки зору українського законодавства, конкурентне право можна охарактеризувати як галузь права що цілком грунтується на нормах законодавства про захист економічної конкуренції.
У запропонованому навчальному посібнику термін “законодавство про захист економічної конкуренції” має широке тлумачення. По-перше, він підкреслює кінцеву та позитивну мету правового регулювання — створення умов для розвитку підтримки та захисту економічної конкуренції. Це принципово відрізняє термін “законодавство про захист економічної конкуренції” від терміна “антимонопольне законодавство”, який мав негативний відтінок та не зовсім чітко визначав цілі правових норм і засобів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції (в Україні монопольне становище не заборонено, заборонено лише зловживання ним). По-друге, термін “законодавство про захист економічної конкуренції” застосовують для визначення правового регулювання конкуренції та інших тісно пов’язаних з нею суспільних відносин. У такому розумінні цей термін охоплює правові інститути публічно-правового і приватно-правового характеру. Вони покликані врегулювати цілий комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі розвитку конкуренції, її захисту та участі в ній підприємців.
Особливою сферою відносин, яка потребує пильної уваги з боку держави, є монополії. На перший погляд не доцільно розглядати сферу, що регулюється окремими нормативними актами, зокрема Законом України “Про природні монополії” в ракурсі законодавства про захист економічної конкуренції. Однак, незважаючи на характер, прямо протилежний конкуренції, у рамках законодавства про захист економічної конкуренції ці проблеми розглядаються з таких причин:
1) часто монополії виникають та прогресують там, де була конкуренція, і тому тісно пов’язані з нею;
2) монополії являють собою антипод конкуренції і в цьому розумінні мають виключний характер;
3) в існуючих монопольних сферах держава повинна передбачити спеціальне регулювання, що компенсуватиме відсутність конкуренції та забезпечуватиме захист прав та інтересів суб’єктів господарювання і споживачів у цих галузях економіки;
4) суб’єкти, які зловживають своїм монопольним становищем, можуть підлягати примусовому поділові відповідно до ст. 53 Закону України “Про захист економічної конкуренції”.
Таким чином, конкурентне право як галузь законодавства із захисту економічної конкуренції характеризується конкретним предметом правового регулювання, який за економічним змістом можна поділити на дві групи суспільно-правових відносин:
1) відносини, пов’язані з конкуренцією;
2) відносини у сфері монополій.
Відносини, пов’язані з конкуренцією, в основному охоплюють:
• діяльність, що реально існує на конкурентному ринку, та взаємодію конкурентів між собою;
• діяльність потенційних конкурентів;
• державне регулювання суб’єктного складу ринку;
• зловживання монопольним становищем та недобросовісну конкуренцію;
• контроль за економічною концентрацією узгодженими діями суб’єктів господарювання;
• недопущення недобросовісної іноземної конкуренції;
• надання державної допомоги та пільг суб’єктам господарювання;
• регулювання бар’єрів входу на ринок, виходу з ринку.
Відносини у сфері монополій виникають у процесі:
• діяльності суб’єктів природних монополій;
• регулювання державних та тимчасових монополій.
Правове регулювання відносин кожної групи має певні спільні риси.
1. Ці відносини складаються при здійсненні підприємницької діяльності та у процесі її регулювання.
2. У межах цього зв’язку можна виділити горизонтальні відносини — між підприємцями та вертикальні — між підприємцями та державою.
3. Суб’єктами відносин є підприємці, які посідають, як правило, різне економічне становище на ринку, та держава в особі уповноважених органів виконавчої влади, до компетенції яких належить забезпечення захисту та сприяння розвиткові конкуренції.
4. Уповноважені органи виконавчої влади здійснюють захист економічної конкуренції як на мікроекономічному (впливають на окремі підприємства), так і на макроекономічному рівні (регулюють структуру товарних і фінансових ринків).

 

 


 

 

§ 2. Принципи конкурентного права


Правове регулювання конкуренції базується на принципах конкурентного права. Вони забезпечують цілеспрямований вплив на конкуренцію та учасників ринкових відносин. Окремо можна виділити загальноправові та спеціальні принципи регулювання конкуренції.
Загальноправові принципи регулювання конкуренції.
1. Принцип свободи економічної діяльності. Базові положення Конституції України щодо конкуренції грунтуються на визначенні та забезпеченні принципу свободи економічної діяльності. Свобода економічної діяльності — комплексна категорія, яка включає передбачені і гарантовані законом:
а) право суб’єкта економічної діяльності розпочинати, проводити та припиняти її у будь-якій не забороненій законодавством сфері;
б) право отримувати, використовувати та передавати правомірну економічну інформацію;
в) свободу та захист від неправомірного впливу на свою діяльність як з боку інших суб’єктів господарювання, так і з боку держави та її органів;
г) право на захист у ході господарської діяльності економічно слабшого суб’єкта господарювання;
д) право будь-якого суб’єкта господарської діяльності на оскарження рішень та дій (бездіяльності) органів державної влади (місцевого самоврядування) та посадових осіб, якщо такі рішення та дії призводять до обмеження економічної конкуренції.
Цей комплекс прав вводиться в дію та забезпечується різними правовими нормами, які побудовані на базі єдиного принципу свободи економічної діяльності. Його цілком можна віднести до механізмів правового регулювання конкуренції.
2. Принцип державного регулювання ринкових відносин. Державний вплив на підприємницьку діяльність з кожним роком стає осмисленішим та економічно обрунтованим. Процес державного регулювання економіки можна визначити як здійснювану на основі та в межах законодавства цілеспрямовану діяльність державних органів з планування організації, стимулювання, обліку, контролю та управління різними видами економічної діяльності суб’єктів господарювання та господарською системою в цілому.
Необхідність державного впливу на економіку визначається потребою захисту публічних інтересів, у тому числі забезпеченням державних потреб, пріоритетів в економіці та соціальному розвитку, формуванням державного бюджету.
3. Принцип законності. В основі цього загальноправово-го принципу в розумінні конкурентного права лежить принцип: дозволено все, крім забороненого законодавством. Цим принципом у своїй діяльності повинні користуватися підприємці. Разом з тим органи влади, впливаючи на економічні процеси на ринку та конкуренцію, повинні застосовувати інший принцип — заборонено все крім дозволеного законедавством.
Спеціальні принципи:
1. Принцип підтримки добросовісної економічної конкуренції. Відповідно до конституційних принципів захисту конкуренції, держава гарантує збереження та розвиток ринкової конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, забезпечення регулювання сфер державних і природних монополій, а також прийняття та реалізацію такого законодавства, яке сприяло збільшенню кількості постачальників, покупців, продавців продукції та інших осіб, що господарюють на товарних ринках України.
2. Принцип недопущення зловживання монопольним становищем, обмеження конкуренції, недобросовісної конкуренції. Конкуренція, яку підтримує та захищає держава, може створювати передумови для розвитку та функціонування монополій. Тому держава не лише підтримує добросовісну конкуренцію, а й не допускає діяльності, що спрямована на монополізацію товарних ринків, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісну конкуренцію. З цією метою законодавство про захист економічної конкуренції в Україні і було побудовано за конституційним принципом недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.
Проголошення та реалізація цього принципу передбачає застосування законодавче оформлених заходів щодо попередження обмеження та недопущення діяльності, що призводить до спотворення або усунення конкуренції з ринку. Ці заходи мають бути спрямовані не лише на діяльність підприємців, а в першу чергу на діяльність органів державної . влади та місцевого самоврядування.
3. Принцип спеціального регулювання сфер природних та державних монополій. Дія конституційного принципу, що був розглянутий вище, не поширюється на сфери господарської діяльності, у яких монополізм є економічно та юридичне виправданим. Йдеться про природні монополії, які останнім часом підлягають інтенсивному державному регулюванню, спрямованому на недопущення зловживань економічною владою суб’єктами, що діють у сферах природних монополій. Законодавством, зокрема Законом України “Про природні монополії”, регламентовано наявність та функціонування сфери природних монополій, забезпечується контроль за їх діяльністю. Тому, щоб зберегти належний рівень ! конкурентних відносин, таке саме регулювання має забезпе-: чуватися і щодо державних монополій.
4. Принцип єдиного економічного простору. Принцип єдиного економічного простору передбачає вільне переміщення товарів, послуг та фінансових коштів територією України. Відповідно до цього принципу територія України є єдиною сферою обігу товарів (робіт послуг) та коштів, де здійснюються виробництво, обмін, розподіл та виробниче споживання різноманітних благ на основі єдиної законодавчої бази. Практична реалізація цього принципу забезпечить найповніше використання різних факторів виробництва, підвищення “прозорості” товарних ринків на території країни, ефективне застосування економічної інформації, задоволення попиту на товари (роботи послуги) різних видів. Згідно з цим принципом на законодавчому рівні має бути закріплено заборону на встановлення будь-яких штучних бар’єрів, що обмежують можливість переміщення товарів, послуг, фінансових потоків територією країни.
Для реалізації зазначеного принципу на території України не дозволяється встановлення митних кордонів, мита, зборів та будь-яких інших перепон (бар’єрів) для вільного переміщення товарів, послуг чи фінансових коштів. Однак, незважаючи на встановлену заборону, ці перепони виникають. Саме тому в Законі України “Про захист економічної конкуренції” є положення, що не дозволяють встановлювати заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону України в інший.
5. Принцип ефективності захисту економічної конкуренції. Згідно з цим принципом з переліку загальних заборон, що їх містить законодавство про захист економічної конкуренції, існують певні винятки. Вони обумовлені принципом розумної ефективності. Наприклад, відповідно до положень Закону України “Про захист економічної конкуренції” вчинення антиконкурентних узгоджених дій заборонено, проте такі дії можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють вдосконаленню виробництва, економічному розвиткові, раціоналізації виробництва тощо.
6. Принцип заборони зловживань. Відповідно до цього принципу покаранню підлягає лише зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, але не економічна влада. Цей підхід є традиційним і для європейської системи конкурентного права.
7. Принцип поєднання попереднього та наступного контролю. Цей принцип широко застосовується при контролі за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції під час здійснення суб’єктами господарювання концентрації узгоджених дій. Поєднання попереднього та наступного контролю дає можливість охопити якомога більшу кількість об’єктів, що перевіряються, і водночас не обмежувати діяльність підприємців.
8. Принцип захисту вітчизняних товаровиробників від недобросовісної іноземної конкуренції. Українські товарні ринки максимально відкриті для іноземних товаровиробників. Однак іноземна конкуренція не повинна завдавати шкоди економіці України. Тому для захисту вітчизняних товаровиробників держава вживає спеціальних захисних заходів (наприклад, антидемпінгові, антисубсидійні заходи). Їх правовою основою є закони України, що регулюють і регламентують зовнішньоекономічну діяльність та захищають зовнішньоекономічні інтереси України.

 


 

 

§ 3. Конкурентне право як наука та навчальна дисципліна


Наука конкурентного права включає як діяльність з набуття нових знань, так і її результат — систему знань щодо особливостей правового регулювання конкуренції. Безпосередніми цілями цієї науки є опис, пояснення та передбачення правових процесів і явищ у сфері конкуренції. Отже, наука конкурентного права містить певні твердження про стан правового регулювання конкуренції, засоби його вивчення та раціональної зміни.
Теоретичною основою науки конкурентного права є економічні (праці класиків економічної думки, теорія макро- і мікроекономіки) та юридичні (зокрема теорія держави і права, адміністративного, цивільного, господарського, кримінального права, цивільного та господарського процесів) науки.
Предметом науки конкурентного права є саме конкурентне право як галузь законодавства, практика його застосування підприємцями та органами державної влади, історія виникнення, становлення та розвитку конкурентного права в Україні та за кордоном, методи й засоби вивчення та вдосконалення конкурентного права, а також переваги й недоліки механізму правового регулювання конкуренції.
Основна мета науки конкурентного права — дослідження й усвідомлення реального стану правового регулювання конкуренції, визначення ефективних шляхів юридичної підтримки, захисту та збереження конкуренції на ринку. Розробка правових моделей існування конкуренції має спиратися на її економічну сутність. Найпродуктивніше це можна забезпечити максимально тісним і плодотворним взаємозв’язком вчених-юристів та економістів. У свою чергу співробітникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, що розв’язують питання захисту й розвитку конкуренції з практичного боку, доцільно уважніше прислухатися до рекомендацій учених.
Наука конкурентного права зарубіжних країн розвивалася разом з самим конкурентним правом та законодавством про захист економічної конкуренції цих країни не один десяток років. Досить згадати більш ніж сторічну історію антитрестового законодавства США. За рубежем щорічно публікуються сотні праць з проблем конкурентного права, у цій сфері інтенсивно працюють спеціалізовані наукові центри та неурядові організації (наприклад, Антитрестовий інститут США).
На відміну від зарубіжних країн наука конкурентного права в Україні перебуває лише на стадії становлення, яке з суб’єктивних та об’єктивних причин відбувається доволі повільно. Однак потреба юристів у правових знаннях та глибшому дослідженні законодавства про захист економічної конкуренції постійно зростає, ускладнюється саме законодавство, напрацьовується адміністративна та судово-господарська практика, виникає багато актуальних і нерозв’язаних проблем. Все це свідчить про необхідність розробки стійкої теорії конкурентного права та побудови на її основі ефективного законодавства про захист економічної конкуренції.
На цій теоретичній та практичній основі доцільно викладати у вищих навчальних закладах України конкурентне право як навчальну дисципліну. З цією метою Міністерство освіти і науки України розробило та рекомендувало ввести до навчального курсу вищих навчальних закладів та закладів з підвищення кваліфікації нову навчальну дисципліну, за допомогою якої студенти зможуть засвоїти предмет, принципи, методи конкурентного права, шляхи його становлення і подальшого розвитку та багато інших знань, що необхідні особі, яка має справу з сучасними економічними процесами. Нова навчальна дисципліна називається “Конкурентне право України”.
Цей курс спрямований на вивчення та дослідження таких положень і напрямів:
• предмет, система, методи, джерела конкурентного права;
• законодавство, що забезпечує захист конкуренції та регулювання монополій;
• політика держави щодо розвитку та захисту конкуренції;
• вивчення та дослідження ринку;
• вивчення системи органів, які здійснюють в Україні політику захисту та розвитку конкуренції;
• дослідження такого явища, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, їх види та класифікація;
• вивчення процесуальних засад щодо розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
• відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
• дослідження міжнародного досвіду щодо здійснення політики захисту конкуренції.
Зазначений навчальний курс розроблявся для його викладання студентам юридичних та економічних факультетів і вузів. Основною метою викладання даного курсу є формування у студентів необхідних правових і економічних знань щодо науки конкурентного права, що невід’ємно пов’язані з . їх професійною підготовкою та подальшою професійною діяльністю.
Нова навчальна дисципліна висвітлює основні напрями конкурентного законодавства України. Її мета — допомогти студентам юридичних і економічних вузів та факультетів як у вивченні норм цього законодавства, так і в їх застосуванні у повсякденному житті. Вивчення курсу конкурентного права підвищить правосвідомість осіб, які його вивчають, дасть можливість розкрити юридичні й економічні аспекти науки щодо захисту конкуренції та регулювання монополій, а відтак забезпечить подальше додержання норм законодавства про захист економічної конкуренції майбутніми юристами та економістами.

 

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Що є основою законодавства про захист економічної конкуренціє?
2. Які значення має термін “конкурентне право”?
3. З якою подією можна пов’язати виникнення конкурентного права в Україні?
4. Які загальноправові принципи конкурентного права Вам відомі?
5. Які спеціальні принципи конкурентного права Вам відомі?
6. Що є предметом науки конкурентного права?
7. Яке основне завдання науки конкурентного права?



Fri, 26 Apr 2013 10:30:25 +0000
Глава 2. Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції

Глава 2. Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції


§ 1. Конкуренція
§ 2. Монополізм та монополії
§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави
§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції
§ 5. Загальна характеристика Закону України “Про захист економічної конкуренції”


§ 1. Конкуренція


Конкуренцію (змагання, суперництво) можна визначити як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції.
Конкуренція виявляється в економічному суперництві окремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибутку тощо.
Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності створювати в економіці держави сприятливий клімат для виробництва та реалізації товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та реалізації товарів дає максимально можливі результати. Під загрозою банкрутства, у разі перемоги конкурента, кожен виробник намагається зробити все можливе, щоб удосконалити технологію виробництва, поліпшити якість товару вироблюваного, зменшити його вартість, розширити ринок збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є:
1) наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців певного виду товару;
2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для покупців і продавців.
Таким чином, з одного боку, конкуренція виступає економічним механізмом регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг), поліпшення їхньої якості, з іншого — однією з об’єктивних умов функціонування ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, покупців і продавців. Вона є об’єктивною закономірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продуктивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищувати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводити організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми конкурентних відносин складаються за умов переходу до різних форм власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та незабезпеченості загальної товарно-грошової збалансованості ринку.
Так, за умов планової економіки (зразком якої є економіка колишнього Радянського Союзу) рішення про те, який товар і за якими цінами можуть придбати споживачі, приймається централізовано. При цьому виробники товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар конкурентоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зниження ціни.
У той же час за умов ринкової економіки та за наявності внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість вибирати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають ті підприємці, які пропонуватимуть товари найкращої якості за найнижчими цінами.
Протягом останніх десятиліть в усьому світі спостерігається зростання та посилення ринкової конкуренції. Нещодавно її не було у багатьох країнах і галузях економіки. Бар’єри входження на ринки були непереборні, а домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток конкуренції стримувався безпосереднім втручанням великих підприємств.
Відсутність конкуренції на ринку та втручання ,в ринкові конкурентні процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад, розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку, та посилення внутрішньогалузевої конкуренції — з іншого пов’язані з відомим економічним зростанням Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі найбільш конкурентоспроможні нині галузі японської економіки, як електроніка та машинобудування, розвинулися за рахунок внутрішньогалузевої конкуренції. Разом з тим розвиток більшої частини економіки цієї країни, зокрема хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням конкуренції.
Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це, жоден уряд країн з ринковою економікою не може не усвідомлювати необхідність існування та підтримки ринкової конкуренції.
Конкуренція означає змагальність в економіці, як у спорті. Такі змагання можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що мають значення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджуючи між собою умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти такого становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги конкурентів.
Тому одне з першочергових завдань держави — не допустити таких обмежень конкуренції та сприяти її вільному розвиткові як у загальносуспільних інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі України відображено положення, спрямовані на захист конкуренції. Так, ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Для з’ясування юридичного змісту терміна “конкуренція” можна звернутися до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції” економічна конкуренція (конкуренція) — це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки:
1. Змагальність (боротьба) між конкурентами, як основний зміст конкуренції.
2. Змагальність виражається у діях (правомірних чи неправомірних) підприємців, спрямованих на досягнення переваг над своїми конкурентами.
3. Споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями чи покупцями.
4. Окремий підприємець не може впливати на конкурентні ринкові механізми.
Отже, як регулятор ринкових відносин конкуренція змушує підприємців змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих соціальних і ділових результатів. Вона не дозволяє економічній владі концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання нею.
У ринковій економіці на конкуренцію покладено ряд функцій: регулювання, мотивації, розподілення та контролю.
Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони будуть використані найефективніше. Це пов’язано з необхідністю для підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які потрібні споживачеві.
Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо. виконувати зазначені вимоги.
Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення.
Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежене панувати на ринку і нав’язувати споживачам та іншим учасникам ринку свої правила гри.
Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике суспільно-економічне значення. Тому з метою задоволення суспільних інтересів і забезпечення економічного зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвитку конкуренції.

 


 

 

§ 2. Монополізм та монополії


Монополія, монополізм (одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального прибутку.
Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.
Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність.
Поняття “монополія” можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок.
Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.
Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії:
1) законна (легальна) монополія;
2) природна монополія;
3) тимчасова монополія;
4) міжнародна монополія.
Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну.
Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів продуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави.
Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном “державна монополія”. Вона може бути повною, якщо держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино.
В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін.
Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії. Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути.
Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, забезпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби виробництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отримання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подальшому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протягом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності.
В Україні держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати зазначені результати, винятками є випадки, встановлені законодавством.
Природна монополія — сфера економіки, в якій конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб’єктів.
Природна монополія ефективно функціонує лише за умови, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Такі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання.
Тимчасову монополію можна визначити як монополію, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монополія має нестійкий характер і не може істотно впливати на ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бути підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві нову продукцію.
Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків.
Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні підприємства перебувають у власності та управлінні осіб з однієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональний склад компанії.
Зазначені підприємства складаються з материнської компанії, розташованої у країні походження капіталу, та дочірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаходження.

 


 

 

§ 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави


Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зробити висновок, що Конституція України розглядає підтримку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — економіко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом.
З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадових осіб зі створення умов для виникнення розвитку та існування добросовісної економічної конкуренції, а також недопущення зловживанням монопольним становищем на ринку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросовісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноважених нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конкуренції. Право підприємців на наявність добросовісної конкуренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку.
Специфічною особливістю цього права є те, що не всі підприємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну можливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам господарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на ринку та мають значну його частку і, як правило, не заінтересовані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки.
Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовісної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заінтересовані зберегти належний правовий режим і забезпечити наявність добросовісної економічної конкуренції у підприємницькій діяльності.
В ході цієї діяльності підприємець стає учасником горизонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці.
Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами господарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конкуренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попущенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охоронювані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку.
Вертикальні відносини виникають між суб’єктами господарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’язок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикальних відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійснювати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом).
Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати:
1) наявність добросовісної конкуренції;
2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.
Незважаючи на те, що Конституція України та законодавство взагалі не вживають термін “добросовісна конкуренція”, у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, приватним та суспільним інтересам, соціальним функціям підприємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та недобросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямовану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Конституція країни гарантує захист конкуренції, то мається на увазі виключно добросовісний її різновид.
Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосування та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва.
Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям вільно здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забезпечення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії.
В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільного пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної діяльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нормативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено коло державних органів, на які покладено обов’язок здійснювати захист конкуренції на всій території України; передбачено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку.
Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України “Про захист економічної конкуренції”. Він регулює відносини, що впливають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні органи влади, органи місцевого самоврядування, органи господарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи.
До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади.
Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім часом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької діяльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у процесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а також шляхом судового контролю за діяльністю державних органів та органів місцевого самоврядування.
Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комітету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпосередньо реалізують державну політику щодо сприяння розвиткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповідно до законодавства в адміністративному порядку вони захищають права та охоронювані законом інтереси осіб, які господарюють на ринку.
Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконання конституційного обов’язку держави з підтримки та захисту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимонопольних органів та їх практична реалізація повинні чітко відповідати конституційним нормам і принципам, а також публічним інтересам в економіці.

 


 

 

§ 4. Законодавство про захист економічної конкуренції


У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні, містить стихійне та цілеспрямоване регулювання. Основою стихійного регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспільства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою державного регулювання економіки, одним з видів якого і є регулювання конкуренції. Його основне призначення — стимулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати протиправної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби. Таким чином, поряд з існуванням конкуренції як природного елемента економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іноді нав’язується ззовні.
Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомогою її нормативно-правового регулювання. Таке регулювання здійснюється шляхом закріплення у нормативно-правових актах правил здійснення господарської діяльності, а також послідуючого контролю за цією діяльністю.
Проявом нормативного регулювання є комплекс нормативно-правових актів про конкуренцію, який включає два великі блоки:
1) законодавство про захист економічної конкуренції;
2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про конкуренцію.
Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодавства про захист економічної конкуренції.
1. Законодавство, про захист економічної конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Конституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини та є виявом державної політики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про конкуренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти).
2. Законодавство про захист економічної конкуренції містить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (розпорядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки).
3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечується такими юридичними принципами та категоріями, як рівність, свобода договору, відшкодування збитків та відповідальність.
Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо проаналізувати законодавство про захист економічної конкуренції можна дійти висновку, що воно є цілісною системою нормативно-правових актів, яка включає правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження, спотворення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист економічної конкуренції покликано врегулювати відносини як між підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених органів на всій території України.
Таким чином, законодавство про захист економічної конкуренції включає:
1. Конституцію України.
2. Закони України.
3. Укази Президента України.
4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України.
5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств.
Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про конкуренцію.
Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію забезпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.
Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм законодавства про захист економічної конкуренції є закони України. Центральне місце серед них посідають закони України “Про захист економічної конкуренції” (найважливіші його положення буде розглянуто в наступному параграфі), “Про Антимонопольний комітет України” та “Про захист від недобросовісної конкуренції”.
Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України “Про Основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки”, постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання”.
Підзаконними актами, що визначають механізм та напрями захисту економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.
До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих галузях і сферах економіки України. Сьогодні в Україні існує низка законів, що містять окремі норми, спрямовані на захист економічної конкуренції. На жаль процес закріплення у законах норм про конкуренцію відбувається досить хаотично, без чітко визначеної системи. Не завжди вдається з’ясувати, за яким принципом законодавець вирішує внести норму права, що спрямована на захист конкуренції, до того чи іншого закону. До таких законів можна віднести, зокрема закони України “Про банки і банківську діяльність”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про Торгово-промислову палату в Україні”, “Про транспорт” та ін.
Проблема захисту конкуренції має і міжнародне значення. На території України діють міжнародні правові акти, які підписала та ратифікувала Україна (наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р.).
Крім того, величезне значення у справі захисту міжнародної конкуренції має співробітництво країн СНД. Співробітництво країн СНД у сфері захисту економічної конкуренції сьогодні спирається на положення низки міжнародно-правових документів, серед яких Угода про узгодження антимонопольної політики, Договір між Україною та Російською Федерацією про.економічне співробітництво на 1998—2007 роки, Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики та ін.

 



 

§ 5. Загальна характеристика Закону України “Про захист економічної конкуренції”


Основою законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України “Про захист економічної конкуренції”. Оскільки норми цього Закону є основними у сфері захисту та розвитку конкуренції, дослідження його положень є важливою справою при вивченні конкурентного права.
Закон розроблено відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України “Про стан реалізації антимонопольної політики” від 22 грудня 1995 року № 1036, на виконання Плану заходів, спрямованих на демонополізацію економіки і розвиток конкуренції в 1996 р., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 34-р, та доручення Прем’єр-міністра України від 3 жовтня 1996 р. № 18903/3 відповідно до постанови Верховної Ради України “Про звіт Антимонопольного комітету України за 1995 рік” від 19 вересня 1996 року № 337/96-ВР.
У першу чергу він грунтується на нормах Конституції України. Так, згідно зі ст. 42 держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
З метою неухильного забезпечення конституційних положень Закон визначає правові засади підтримання та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підприємницькій діяльності та встановлює механізми їх реалізації.. Його норми спрямовані на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Розробка Закону була зумовлена потребою вдосконалити антимонопольне законодавство. Він усуває прогалини у правилах конкуренції і таким чином має забезпечити ефективне державне регулювання справи захисту та розвитку конкуренції. Одним з основних завдань, що стоять перед ним, є створення необхідного правового механізму для забезпечення гармонізації конкурентної та промислової політики. При цьому Закон орієнтований на захист національних інтересів, урахування яких є вищим критерієм при прийнятті державними органами рішень, зокрема щодо створення монопольних утворень (наприклад, для підвищення рівня обороноздатності, національної безпеки, інновацій, розвитку високо-технологічних чи наукоємних виробництв).
Після вступу Закону в силу втратила чинність низка нормативно-правових актів що морально застаріли. Таким чином, сьогодні законодавство України про захист економічної конкуренції складається з Закону України “Про захист економічної конкуренції”, законів України “Про Антимонопольний комітет України” та “Про захист від недобросовісної конкуренції”, інших нормативно-правових актів, прийнятих’ відповідно до цих законів.
З набранням Законом України “Про захист економічної конкуренції” чинності, матеріальні та процесуальні норми права стали досконалішими. У минулому, в практиці Антимонопольного комітету України були випадки, коли певні дії істотно обмежували конкуренцію чи інтереси конкретних підприємців — учасників ринку, але згідно з чинним на той час законодавством не визнавалися правопорушенням, і навпаки, певні дії мали визнаватися Комітетом правопорушеннями виключно з формальних підстав, без урахування конкретних наслідків для економіки. Підтвердженням формального підходу законодавства, яке втратило силу, є те, що воно допускало прийняття рішень, які суперечили суспільним інтересам, у той час як чинне законодавство зобов’язує оцінювати узгоджені дії, концентрацію на відповідність суспільним інтересам і у разі невідповідності їм не допускає прийняття рішень.
Разом з удосконаленням правового регулювання суспільних відносин у конкуренції Закон передбачає низку норм, спрямованих на, ослаблення втручання в економічні процеси з боку Комітету і перенесення акценту його правозастосовної діяльності на найважливіші з точки зору держави та суспільства напрями. Прикладом може, зокрема, слугувати таке.
По-перше, Закон передбачає виняток для малих та середніх підприємців у частині застосування положень, які регулюють узгоджені дії суб’єктів господарювання, та для власників об’єктів права інтелектуальної власності.
По-друге, норми Закону в частині економічної концентрації спрямовані виключно на ті дії суб’єктів, які можуть призвести до монополізації ринків, чим істотно різняться від положень Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросоівсної конкуренції у підприємницькій діяльності” (втратив чинність), які в деяких випадках потребували згоди Комітету на економічну концентрацію, навіть якщо це не могло вплинути на конкуренцію. Так, згідно з Законом не вважається концентрацією і не потребує дозволу Антимонопольного комітету України на придбання акцій суб’єкта господарювання особами, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, за умови їх подальшого перепродажу протягом року. Крім того, не потребують дозволу Комітету дії між підприємцями, які вже пов’язані між собою відносинами контролю, що сприятиме оперативності розв’язання питань з управління підприємствами та оптимізації схем корпоративних зв’язків у межах єдиної групи.
По-третє, Законом передбачено, що у разі, якщо дії суб’єктів не мали відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, не призвели до істотного обмеження конкуренції, не завдали значних збитків окремим особам чи суспільству, Комітет може надати порушникові відповідні рекомендації і у разі їх виконання не розглядати справу та не застосовувати штрафні санкції у зв’язку з малозначністю порушення.
Разом з тим запроваджується такий механізм: будь-яка особа може звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому відповідно до закону така особа має право на відшкодування шкоди у подвійному розмірі. Отже, він стимулює суб’єктів господарювання та споживачів, права яких порушено, до виявлення активніших дій щодо захисту своїх прав не тільки звертаючись до Комітету, а й безпосередньо в порядку загального судочинства, реально розширюючи цим самим різноманітність процесуальних форм захисту порушених прав, що в цілому сприяє підвищенню ефективності застосування законодавства про захист економічної конкуренції та обмежує фактично “монопольний статус” правоохоронної діяльності Комітету у сфері , захисту конкуренції.
Закон істотно посилює правові гарантії суб’єктів господарювання. В ньому дано конкретний та виключний перелік діянь, які вважаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Закон упорядковує систему відповідальності шляхом запровадження однакових: порядку розслідування, розгляду справ, меж відповідальності для юридичних та фізичних осіб-суб’єктів господарювання. Разом з підвищенням правової регламентації дій Комітету він підвищує граничний розмір штрафу за порушення законодавства від 5 до 10% виручки від реалізації продукції. При цьому абсолютні розміри санкцій можуть бути знижені у зв’язку з тим, що в Законі не передбачено стягнення з суб’єктів господарювання незаконно одержаного прибутку, отриманого внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на основі, у межах повноважень, а також у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. У зв’язку з цим дві третини норм Закону стосуються регламентації діяльності самого Комітету. Це забезпечить підвищення ефективності реалізації матеріальних норм, рівень правової захищеності підприємців від неправомірних дій, прозорість та передбачуваність діяльності Антимонопольного комітету України.
Разом з тим Закон удосконалює систему забезпечення доказової бази у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, надаючи додаткові повноваження щодо вилучення доказів, накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами у справі, та встановлює відповідальність за чинення перешкод уповноваженим працівникам Комітету в доступі до інформації. Питання вилучення доказів у житлах чи інших володіннях фізичних осіб має бути розв’язано шляхом внесення змін до Цивільного процесуального кодексу, які б передбачали процедуру прийняття судом такого рішення.
Важливим кроком на шляху запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є введення механізму попереднього отримання дозволу Комітету на вчинення узгоджених дій. При цьому запроваджується механізм винятків, який встановлює типові вимоги до узгоджених дій, при додержанні яких не потрібно звертатися за отриманням такого дозволу.
Щоб запобігти порушенням законодавства, введено норму, яка зобов’язує Антимонопольний комітет України надавати підприємцям висновки про те, чи будуть їх певні дії порушенням законодавства. Ця норма гарантуватиме підвищення передбачуваності застосування законодавства про захист економічної конкуренції, що додасть упевненості підприємцям під час здійснення господарської діяльності.

 

Контрольні запитання для самоперевірки
1. У чому полягає сутність конкуренції?
2. Що таке економічна конкуренція?
3. Які ознаки притаманні економічній конкуренції?
4. Чому необхідно захищати економічну конкуренцію?
5. Яким чином держава здійснює захист економічної конкуренції?
6. Які функції виконує конкуренція у ринковій економіці?
7. У чому полягає негативне явище монополії?
8. У чому полягає сутність монополії?
9. Коли виникає монополія в економіці?
10. Які типи монополій Вам відомі? її. Чому держава має підтримувати економічну конкуренцію?
12. У чому різниця між судовим та адміністративним шляхами захисту економічної конкуренції?
13. З чого складається законодавство про захист економічної конкуренції?
14. Який закон України є основним у сфері захисту економічної конкуренції?


Fri, 26 Apr 2013 10:42:19 +0000
Глава 3. Регулювання монополій

Глава 3. Регулювання монополій

 

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій
§ 2. Демонополізація економіки
§ 3. Природні монополії
§ 4. Ціноутворення в умовах ринку

 

§ 1. Загальні аспекти регулювання монополій


Перш за все необхідно зауважити, що для того щоб об’єктивно застосовувати засоби регулювання монополій необхідно зрозуміти сутність монополізму та монополій.
Існування монополій — це тягар для економіки. У зв’язку з тим, що монополістам у найближчій перспективі конкуренція не загрожує, вони мають змогу зловживати своїм монопольним становищем, нехтуючи при цьому економічними законами та інтересами суспільства. Тому існування та діяльність монополій регулюється та регламентується законодавством. Одними з найпоширеніших напрямів регулювання монопольного сектора, зокрема, є:
• демонополізація монопольних утворень;
• регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;
• контроль за ціновою політикою монополістів;
• попередження, припинення та усунення порушень законодавства.
Монополізм — стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншим суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку, свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, а також про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.
Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли в результаті конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Монополія в економіці може з’явитися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для будь-якої особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на будь-яку діяльність.
Незалежно від того, яким чином виникають монопольні утворення, їх діяльність на ринку має регламентувати та регулювати держава. Розглянемо кілька шляхів такої регламентації та регулювання.

 


 

 

§ 2. Демонополізація економіки


За радянських часів, коли монопольний сектор в економіці становив практично стовідсоткову частку, держава мала змогу примушувати виробників (підприємства, організації тощо) реалізовувати так звані загальнонародні, а по суті відомчі інтереси, не замислюючись при цьому про розвиток економіки, зростання виробництва, розширення асортименту вироблюваних товарів. За існуючих у той час методів управління економіка не враховувала суспільних інтересів і рухалася шляхом, чітко визначеним керівництвом країни. Коли держава повністю володіла засобами виробництва та матеріалами праці, конкуренції у країні майже не існувало, були відсутні стимули для впровадження нових технологій, розширення асортименту вироблюваної продукції, підвищення її якості тощо.
Здолати ці негативні явища в економіці можна було, лише усунувши причини, що їх породжували, а саме — за рахунок роздержавлення сектора економіки, який належав державі, і побудови ринкової економіки, основаної на різних формах власності.
Перехід в Україні від монополізованої, командно-адміністративної моделі економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах забезпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації економіки.
Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків.
В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами.
Першочерговими завданнями під час демонополізації економіки України були:
• збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на ринках;
• зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку;
• захист інтересів підприємців та споживачів від діяльності монопольних утворень;
• створення структури горизонтальних ринкових зв’язків між господарюючими суб’єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки;
• зменшення залежності господарюючих суб’єктів від державних управлінських структур;
• адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об’єднань до роботи в нових умовах.
Демонополізація економіки в Україні відбувалася у кілька етапів. Так склалося, що перший етап збігся з періодом подолання інфляційної кризи та початком стабілізації економіки. Особливістю цього етапу була необхідність поєднати заходи стабілізаційного характеру, покликані посилити державне управління в державному секторі економіки, із заходами, спрямованими на здійснення ринкових реформ.
З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі, особливо на його початку, мала обмежений характер. Відповідні заходи застосовувалися переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на яких вони діяли. Проводилися заходи щодо скорочення кількості державних організаційних структур монопольного типу. Водночас розроблялася необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово формувалася цілісна система демонополізації економіки, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства.
Частина завдань з демонополізації економіки та розвитку конкуренції на цьому етапі розв’язувалася в ході приватизації майна державних підприємств, конверсії підприємств воєнно-промислового комплексу, розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій.
Другий етап розпочався після початку стабілізації економіки, коли розвинулася ринкова інфраструктура, утворилася значна кількість малих і середніх підприємств, збільшилася на ринках України кількість іноземних підприємців.
На цьому етапі з’явилася можливість значно обмежити втручання держави в господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або реорганізацію державних організаційних структур монопольного типу, зменшити кількість галузевих міністерств і відомств. Крім того, у сферу демонополізації та розвитку конкуренції включилися такі сектори економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового обслуговування. Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих банківських структур.
Сьогодні об’єктами демонополізації є:
• монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах;
• господарюючі суб’єкти, що займають монопольне становище на ринках.
Об’єктами демонополізації можуть також бути:
• державні організаційні структури монопольного типу;
• центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію.
Суб’єктами демонополізації є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції:
• Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції;
• Президент України приймає рішення з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень;
• Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації; делегує повноваження щодо демонополізації міністерствам, відомствам, іншим центральним, а також місцевим органам державної виконавчої влади;
• Антимонопольний комітет України бере участь у проведенні демонополізації окремих об’єктів; здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечує захист інтересів підприємців від його порушень; приймає розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень у разі зловживання ними монопольним становищем; вносить до відповідних органів пропозиції відповідно до його компетенції;
• Фонд державного майна України, місцеві органи приватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і вимог Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції;
• центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і реалізують заходи щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції, які є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополізації конкретних об’єктів; вживають заходів щодо регулювання відповідних ринків і діяльності монопольних утворень.
Суб’єктами демонополізації можуть також виступати:
• керівництво і трудові колективи підприємств (об’єднань), які виходять з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об’єднань) з метою ліквідації їх монопольного становища, створення на основі структурних підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб’єктів, виходу підприємств зі складу об’єднань;
• покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних підрозділів підприємств, а також структурних одиниць об’єднань, статус не відповідає чинному законодавству.
Демонополізація економіки відбувається різними шляхами і залежно від особливостей монополізованих ринків для її проведення застосовують такі способи:
• децентралізацію управління, що передбачає: розмежування функцій між різними органами державної виконавчої влади; обмеження і регламентацію функцій центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування стосовно господарюючих суб’єктів; позбавлення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатися в господарську діяльність підприємств (крім випадків, передбачених законодавством України); зменшення кількості галузевих органів виконавчої влади;
• зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією; зниження або скасування митних тарифів; скасування або обмеження податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування законодавства про захист економічної конкуренції антиконкурентних дій господарюючих суб’єктів, внаслідок яких виникають бар’єри вступу на ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб’єктів на існуючі ринки;
• стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб’єктів, що передбачає: надання за рішенням Кабінету Міністрів України господарюючим суб’єктам, що вступають на монополізовані ринки, податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресурсами, які централізовано розподіляє держава; заохочення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямованих на зниження монополізації ринків; створення нових підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними утвореннями;
• поділ державних монопольних утворень, що передбачає: розукрупнення з метою зниження рівня монополізації ринку державних монопольних утворень шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств або об’єднань, статус яких не відповідає чинному законодавству;
• ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що передбачає: ліквідацію державних організаційних структур монопольного типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створенням на їх базі нових господарюючих суб’єктів (підприємств). При цьому господарюючі суб’єкти—засновники структури зберігають статус самостійних підприємств.
Щоб запобігти виникненню монопольних утворень у приватному секторі економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією.
Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у процесі приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств залишається у державній власності, ці способи застосовують переважно у разі передачі майна у комунальну власність або в управління місцевих органів державної виконавчої влади, перетворення та перереєстрації існуючих об’єднань державних підприємств у добровільні об’єднання (торговельно-промислові асоціації), а також корпоратизації та комерціалізації.
Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб’єктів на монополізовані ринки мають здійснюватися протягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення нового господарюючого суб’єкта на ринку. Ці заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих суб’єктів на ньому.
Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потребує виважених дій і може бути здійснений, якщо:
• зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару;
• внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб’єкта виникають бар’єри вступу на ринок інших господарюючих суб’єктів;
• немає тісного технологічного зв’язку між підприємствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб’єкта;
• підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживчої вартості.
Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), які не мають тісного технологічного зв’язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шляхом зниження або усунення бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринки.
Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополізацію можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки.
У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягає у поетапному переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягають демонополізації відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України.

 


 

 

§ 3. Природні монополії


Важливим напрямом сучасної економічної політики в Україні є розвиток та захист конкуренції. Але за умов існування сфер економіки, в яких конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива, виникають та існують монопольні утворення. Такі суб’єкти панують на ринках централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання, зв’язку та інших і належать до сфери природних йонополій. Завдяки монопольному становищу, якому не загрожує конкуренція у найближчій перспективі, такі суб’єкти природних монополій не схильні до збільшення обсягу своїх послуг, підвищення якості та продуктивності праці, запровадження інновацій. При цьому зростання попиту на послуги суб’єктів природних монополій спричиняє, як правило, зростання цін.
Відповідно до Закону України “Про природні монополії” “природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)”.
Отже, природна монополія — сфера економіки, що ефективно функціонує за умови, якщо весь ринок охоплює лише один господарюючий суб’єкт.
Існування природних монополій пояснюється тим, що через значну капіталоємність їх суб’єктів виграш від наявності конкуренції на цих ринках не покриває значних витрат суспільства на її запровадження і підтримання.
З економічної точки зору природна монополія існує, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів. Прикладом може бути знов таки діяльність підприємств, що надають суспільству послуги з електропостачання, зв’язку тощо. У цьому разі ефект масштабу у виробництві та розподілі товару забезпечує отримання ефекту низьких витрат на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — низьку ціну. За цих умов конкуренція є нерентабельною. Якщо б ринок поділити між виробниками, ефекту масштабу не було б досягнуто. Витрати на виробництво одиниці продукції мали бути значними і відповідно товари мали б високу ціну, яка б забезпечувала покриття витрат на виробництво.
Сьогодні в Україні суб’єкти природних монополій діють на таких ринках:
• транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
• транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;
• транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
• передачі та розподілу електричної енергії;
• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
• управління повітряним рухом;
• зв’язку загального користування;
• централізованого водопостачання та водовідведення;
• централізованого постачання теплової енергії;
• спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Суб’єкти природних монополій — особливий вид суб’єктів господарювання. Для забезпечення їх ефективної діяльності держава передбачила спеціальний механізм регулювання. Це передбачений законодавством комплекс заходів щодо встановлення та застосування обов’язкових вимог до господарської діяльності та продукції суб’єктів, які діють на ринках природних монополій. Державне регулювання необхідно перш за все для захисту інтересів споживачів товарів і послуг суб’єктів природних монополій, а також для підвищення економічного ефекту від їх діяльності. Воно відбувається на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів їх товарів.
Регулюванню підлягають усі відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб’єктів природних монополій. Суміжні товарні ринки не перебувають у стані природної монополії, але для суб’єктів, які діють на них, реалізація вироблених товарів або використання товарів інших суб’єктів господарювання неможливі без безпосереднього використання товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій.
До суміжних товарних ринків належать такі ринки:
• постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом;
• зберігання природного газу в обсязі, що перевищує рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності зі зберігання природного газу (ліцензійними умовами);
• внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів залізничним, повітряним, річковим та морським транспортом;
• виробництво електричної енергії в обсязі, що перевищує рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами);
• постачання електричної енергії;
• виробництво теплової енергії (крім випадків, коли її використовують виключно для внутрішньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва теплової енергігії(ліцензійними умовами);
• надання послуг міжміського та міжнародного телефонного зв’язку.
Посилення впливу з боку держави на діяльність суб’єктів природних монополій пов’язано з відсутністю нині дієвого механізму регулювання зазначених суб’єктів. Для налагодження такого механізму було розроблено та прийнято Закон України “Про природні монополії”, який визначає правові, економічні та організаційні засади регулювання цієї сфери. Відповідно до цього Закону регулюванню підлягають:
• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;
• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;
• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.
Суб’єкти природних монополій діють на ринках, що мають для держави та суспільства першочергове соціальне значення. Вони є тією інфраструктурою яка забезпечує життєдіяльність держави. Ефективна діяльність суб’єктів природних монополій має не лише економічне, а й політичне значення. Виходячи з цього, з метою регулювання ринків, що перебувають у стані природних монополій, в Україні передбачено діяльність національних комісій з регулювання суб’єктів природних монополій, які мають діяти у різних галузях та сферах економіки. Так, законодавством передбачено діяльність Національної комісії регулювання електроенергетики України, на яку державою покладено регулювання діяльності суб’єктів природних монополій у сфері електроенергетики та нафтогазовому комплексі, на ринках транспортування природного та нафтового газу трубопроводами, транспортування нафти та нафтопродуктів, інших речовин магістральними трубопроводами тощо.
Законодавством передбачено діяльність національних комісій з регулювання суб’єктів природних монополій, що діють у галузі транспорту та зв’язку. Зазначені комісії мають забезпечити контроль за діяльністю суб’єктів природних монополій у цих галузях.
Національні комісії з регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом, вони утворюються та ліквідуються Президентом України, який також затверджує положення, на підставі яких діють комісії. Для здійснення своїх повноважень комісії можуть створювати та ліквідовувати свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються комісіями. Комісії складаються з Голови комісії та не менш як двох членів комісії, яких призначає і звільняє за поданням Прем’єр-міністра України Президент України. Термін повноважень голів і членів комісій становить шість років; одна й та сама особа не може бути членом комісії більше двох термінів підряд. Комісії ліквідуються у разі виникнення можливості для розвитку конкуренції на відповідному товарному ринку.
Основні завдання національних комісій:
• регулювання діяльності суб’єктів природних монополій;
• сприяння створенню умов, які забезпечують за рахунок виникнення та розвитку конкуренції виведення товарного ринку зі стану природної монополії, що дасть можливість ефективніше задовольняти попит, а також сприяння розвиткові конкуренції на суміжних , ринках;
• формування цінової політики у відповідній сфері регулювання;
• сприяння ефективному функціонуванню товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб’єктів природних монополій та споживачів товарів що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій.
Виходячи з цього та відповідно до покладених на них завдань, комісії:
• розробляють та затверджують спеціальні умови і правила здійснення підприємницької діяльності суб’єктами природних монополій та суб’єктами господарювання, що діють на суміжних ринках, контролюють їх додержання, вживають у встановленому порядку заходів щодо запобігання порушенням цих умов і правил;
• видають у встановленому порядку суб’єктам природних монополій та суб’єктам господарювання, що діють на суміжних ринках, ліцензії на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;
• формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику, визначають умови доступу споживачів до товарів, що виробляються суб’єктами природних монополій;
• подають відповідним державним органам пропозиції щодо укладення державних контрактів, розробки стандартів і показників якості товарів і послуг та пропозиції щодо регулювання інвестиційних процесів у сферах природних монополій;
• складають і ведуть реєстри суб’єктів природних монополій, передають до відповідних державних органів матеріали про порушення чинного законодавства;
• беруть участь у розробці та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства про природні монополії;
• інформують громадськість через засоби масової інформації, а також публікують щорічні доповіді про свою діяльність і діяльність суб’єктів природних монополій;
• здійснюють інші функції, що випливають з покладених на них завдань.
З метою реалізації державної політики щодо регулювання сфери природних монополій та виконання покладених на них завдань, комісії мають право:
• отримувати документи, статистичну та іншу інформацію про діяльність суб’єктів природних монополій, необхідні для здійснення покладених на них функцій;
• приймати в межах своєї компетенції у порядку, встановленому положеннями про комісії, рішення, що є обов’язковими для виконання суб’єктами природних монополій;
• приймати рішення про накладання штрафів на суб’єктів природних монополій;
• складати протоколи про порушення посадовими особами суб’єктів природних монополій законодавства про природні монополії відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення;
• застосовувати у встановленому законом порядку відповідні санкції до суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, за порушення ними умов та правил підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов);
• приймати з питань, що належать до їх компетенції, нормативні акти, контролювати їх виконання;
• встановлювати для суб’єктів природних монополій у порядку, визначеному комісіями, вимоги щодо здійснення ними підприємницької діяльності, яка не належить до сфери природних монополій, у разі, якщо ця діяльність має вплив на ринок, що перебуває у стані природної монополії;
• звертатися до суду (господарського суду) з відповідними позовними заявами у разі порушення суб’єктами природних монополій та суб’єктами господарювання, що діють на суміжних ринках, норм законодавства.
Національні комісії регулювання суб’єктів природних монополій у межах своєї компетенції приймають рішення, що є обов’язковими до виконання. Рішення приймаються на засіданнях комісій, які проводяться у формі закритих або відкритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, у яких беруть участь представники суб’єктів природних монополій та суб’єктів господарювання, що діють на суміжних ринках, об’єднань споживачів і громадськості. Обов’язкова умова прийняття рішень комісіями — забезпечення додержання прав і законних інтересів громадян, підприємців і суспільства. Рішення комісій підлягають виконанню у визначені ними терміни. Рішення у справах, пов’язаних з порушеннями законодавства про природні монополії, які впливають на суспільні інтереси, публікуються у засобах масової інформації не пізніше, ніж через місяць з дня їх прийняття.
Заінтересовані особи, які незгодні з рішенням комісії, мають право у місячний термін з дня одержання копії рішення оскаржити його у судовому порядку. Водночас оскарження рішень комісій у судовому порядку не зупиняє їх виконання. Зупинити виконання рішення комісії на час розгляду справи в суді може лише суд (господарський суд) за клопотанням заінтересованих осіб.
Суб’єкти природних монополій мають певні обов’язки. Вони повинні додержуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках;
• вести окремий бухгалтерський облік за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню;
• забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам, а також не чинити перешкод для реалізації угод між виробниками, що діють на суміжних ринках, та споживачами;
• надавати органам, які регулюють їх діяльність, документи та інформацію, необхідні для виконання цими органами своїх повноважень, в обсягах та у строки, встановлені відповідними органами;
• забезпечувати посадовим особам органів, які регулюють їх діяльність, доступ до документів та інформації, необхідних для здійснення цими органами своїх повноважень, а також до об’єктів, устаткування та земельних ділянок, що є у їх власності або користуванні. У разі недодержання суб’єктами природних монополій своїх обов’язків та порушення ними законодавства, що регулює діяльність у сфері природних монополій, комісії можуть накладати на цих суб’єктів штрафи за:
• несвоєчасне надання інформації органам, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, — у розмірі до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• ненадання інформації органам, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, або надання завідомо недостовірних даних — у розмірі до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, та порушення умов і правил здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках (ліцензійних умов) — у розмірі до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суб’єкти природних монополій, на які накладено штраф, сплачують його у 30-денний термін з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожен день прострочення сплати штрафу нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу, а у разі відмови суб’єктів природних монополій від сплати штрафу він стягується за рішенням суду (господарського суду).
Посадові особи суб’єктів природних монополій несуть адміністративну відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання рішень органів, які регулюють діяльність суб’єктів природних монополій, ненадання чи несвоєчасне надання інформації цим органам або надання завідомо недостовірних даних у порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

 


 

 

§ 4. Ціноутворення в умовах ринку


Люди не знаходять в природі у готовому вигляді багато чого з того, що їм необхідно для існування. У зв’язку з цим вони змушені переробляти природні ресурси так, щоб вони були придатні для задоволення їхніх потреб. Все, що задовольняє потреби людей, є блага. Блага можуть бути матеріальними, інтелектуальними, духовними, продукцією, роботами, послугами тощо. Процес переробки природних ресурсів — це процес виробництва, а блага, вироблені під час цього процесу для продажу, є товари.
Таким чином, для виробництва товарів необхідно витрачати природні ресурси та працю людей. Обсяг природних ресурсів та праці, витраченої на виробництво товарів, визначають їх вартість. Вартість товарів вимірюється у грошових одиницях. Вартість товару, виміряна у грошових одиницях, є ціна виробництва. Тобто у кожних товару, роботи, послуги є своя ціна, що визначається витратами на виробництво й реалізацію продукції та розміром необхідного прибутку.
Отже, ціна — вартість товару (продукції, послуги) в грошовому вимірі.
За часів адміністративно-командної економіки ціноутворення ігнорувало об’єктивні економічні закони ринкової економіки. Ціни не були вільними, тобто залежали переважно від “команди зверху”, вони ігнорували попит і пропозицію, їх штучне зниження або підвищення державою, суворий контроль за їх рівнем негативно позначалися на виробниках та споживачах продукції, а також на економіці в цілому. Оскільки підприємства не мали права змінювати ціни на товари, вони ухилялися від виробництва нерентабельної продукції і збільшували випуск високоприбуткових товарів, які не завжди були належної якості і тому не задовольняли потреби споживачів.
Сучасна ринкова економіка об’єктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають об’єктивно на ринку внаслідок конкурентної боротьби, враховуючи справжню вартість товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Оскільки ціна за умов конкурентного ринку визначається рівновагою попиту і пропозиції, окремий продавець не може впливати на ціноутворення на ринку і пропонує свій товар за ціною, яку його змушує встановлювати ринок.
Якщо товару на ринку не вистачає, то ціни на нього починають зростати, а коли на ринку існує надлишок певного виду товару ціни починають падати. Але це не завжди так. Кожна конкретна ситуація залежить від багатьох обставин, що виникають на ринку. Важливе значення при цьому мають такі фактори:
1. Кількість покупців і продавців, які діють на ринку. Чим більше покупців і продавців, тим складніше будь-кому з них впливати на ціноутворення на ринку.
2. Незалежність учасників ринку. Якщо два чи більше покупці або продавці об’єднуються для здійснення спільної господарської діяльності, то разом вони впливають чи можуть вплинути на ринкове ціноутворення.
3. Ступінь індивідуалізації продукції. Чим різноманітніший асортимент товарів, тим більше шансів, що на ціну окремих товарів не впливатимуть загальні коливання цін на ринку.
4. Зовнішні обмеження. Рівень цін на будь-якому ринку може встановлюватися не тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, а й під впливом інших факторів, зокрема втручання держави в ціноутворення на ринку.
Держава не може зовсім усунутися від ціноутворення на ринку. Вона має забезпечувати стабільність цінової рівноваги на ринку та встановлювати певні правила цінової поведінки для його учасників. У будь-якій цивілізованій ринковій економіці діють приблизно ті самі закони та правила щодо ціноутворення. Серед них можна виділити такі:
• між виробниками і продавцями не повинно бути жодної угоди щодо встановлення фіксованих цін. Має зберігатися внутрішньогалузева конкурентна боротьба;
• виробник не має права вимагати від посередників, які реалізують товар, продавати його за певною роздрібною ціною;
• продавець зобов’язаний пропонувати свій товар покупцям на однакових умовах щодо рівня цін, крім випадків, коли продавець має більші витрати (віддаленість місць реалізації вимагає більших транспортних затрат) або товари різняться якістю (вироблено новий товар, якіснішій за його попередні аналоги);
• продавець не повинен пропонувати товар за ціною, нижчою, ніж його собівартість, якщо це призводить чи може призвести до усунення конкурентів з ринку;
• підприємства в умовах конкурентної боротьби мають право підвищувати ціни до будь-якого рівня, вийнятком є запровадження державного регулювання цін на їх товари.
Стабільність цінової рівноваги забезпечується через органи державної виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові акти, в яких встановлюються правила ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, застосовують методи впливу на механізм регулювання ринкового ціноутворення тощо. Серед методів впливу на механізм ринкового ціноутворення найпоширеніші такі:
1. Встановлення максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірного зростання цін. Контроль за цінами може бути запроваджений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об’єднаннями надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.
Але якщо встановлена державою максимальна ціна продажу товару буде нижча, ніж ціна, що склалася внаслідок “природних” економічних обставин на вільному від обмежень ринку, це може призвести до того, що виробникові товарів буде не вигідно реалізовувати товари за встановленими державою цінами. Наслідком можуть бути:
• зникнення певних товарів з ринку;
• виникнення черг;
• нормування товарів;
• пошуки легальних шляхів подолання обмежень;
• накопичення товарів;
• “чорний ринок”.
2. Встановлення мінімальних цін. Уряд встановлює мінімальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку з об’єктивних причин, що призводить до утворення надлишкової пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.
3. Створення резерву товару. Система регулювання цін, як правило, запроваджується разом з планами створення резервів товару. Коли на ринку існує надлишок певного , виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові органи купують товари. За рахунок цього створюється резервний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропонуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до цінової стабілізації.
Частіше створюються запаси сільськогосподарської продукції, оскільки обсяг поставок цієї продукції щороку різний і в основному залежить від урожаю. Створення резервних запасів зумовлено необхідністю постійно забезпечувати населення потрібними товарами, а також його захисту від різких коливань цін.
В Україні ціни регулюються за допомогою законодавства про ціноутворення, що складається з Закону України “Про ціни і ціноутворення”, нормативних актів, які видано відповідно до нього, та стосуються політики ціноутворення.
Політика ціноутворення — складова загальної економічної і соціальної політики України, спрямована на забезпечення:
• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;
• існування збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;
• протидії монопольним тенденціям виробникам продукції, товарів і послуг;
• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;
• розширення сфери застосування вільних цін;
• підвищення якості продукції;
• соціальних гарантій, в першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;
• створення необхідних економічних гарантій для виробників;
• орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.
В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, заходи щодо демонополізації економіки дали можливість скасувати державне регулювання цін (тарифів) на значну частину товарів, які реалізуються в Україні. Державне регулювання цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише на продукцію і послуги суб’єктів природних монополій та частини інших монопольних утворень регіонального рівня. З іншого боку, товари (роботи, послуги), щодо яких здійснюється державне регулювання цін (тарифів), становлять значну частину внутрішнього валового продукту України, тому помилки у застосуванні державного регулювання цін (тарифів), особливо щодо монопольних утворень, лягають тягарем на всю економіку країни.
В Україні ціни підлягають регулюванню з таких причин:
по-перше, є такі галузі господарства, які мають монопольний характер, тобто там немає практики вільного ціноутворення через відсутність конкуренції. Тому такі підприємства можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни;
по-друге, в деяких галузях в окремі періоди може різко скоротитися пропозиція товарів і послуг або значно зрости попит.
Щоб запобігти цьому, держава може скористатися своїм впливом на ціноутворення, тобто встановити певний рівень цін, який не може бути порушений.
За загальним правилом, державне регулювання цін (тарифів) встановлюється на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги суб’єктів природних монополій і суб’єктів господарювання з числа тих, яких включено до переліку підприємців, що займають монопольне становище на загальнодержавних та регіональних ринках, а також до осіб, які порушують законодавство про захист економічної конкуренції України шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін.
Ціни регулюються шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності або запровадженням обов’язкового декларування зміни цін.
Рішення про запровадження державного регулювання, приймають уповноважені на те органи державної виконавчої влади відповідно до їх компетенції.
Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечує здійснення в Україні державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджують відповідні органи державного управління; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів) та контролю за ними.
Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України разом з Антимонопольним комітетом України запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на загальнодержавних ринках.
Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади разом з органами Антимонопольного комітету запроваджують та скасовують державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень на регіональних ринках. Виняток становить продукція, ціни на яку регулюються рішеннями Кабінету Міністрів України.
На загальнодержавних ринках обирає методи і встановлює терміни регулювання Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, на регіональних — Уряд Автономної Республіки Крим, відповідні місцеві органи влади.
Запроваджуючи регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вони зобов’язані подати у терміни, встановлені відповідним органом:
• відомості про запланований рівень цін;
• калькуляцію собівартості продукції з розшифровкою матеріальних і трудових затрат;
• відомості про обсяги виробництва (фактичні за минулий і поточний роки та планові на поточний рік);
• дані про запланований і досягнутий розмір прибутків від реалізації продукції, про розмір прибутків, рентабельність підприємства у цілому;
• пояснювальну записку.
Рішення про запровадження чи скасування державного регулювання цін, реєстрацію декларованих цін (тарифів) або їх зміни надсилається до монопольного утворення, відповідного органу Антимонопольного комітету та органу державного контролю за цінами.
Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).
Суб’єкти господарювання, у яких в результаті перевірок виявлено порушення вимог законодавства України про захист економічної конкуренції шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін, зобов’язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповідні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.
Функціонуючи на ринку, суб’єкти господарювання, що займають монопольне становище, можуть встановлювати монопольні чи дискримінаційні ціни. Тим самим вони порушують норми законодавства, щоб отримати надприбутки за рахунок споживачів та інших суб’єктів господарювання.
Монопольна ціна — ціна, яку встановлює суб’єкт господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Вона може бути монопольне високою або монопольне низькою.
Монопольне висока ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, понад рівень ціни, що існував би за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав. Монопольне високою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, нижча ніж ціна, що існувала б за умов значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав інших споживачів, у тому числі прав інших суб’єктів господарювання — продавців, надавачів, отримувачів, покупців товару, виконавців, замовників робіт і послуг. Монопольне висока ціна, зокрема, має місце у разі:
- підвищення ціни, не обрунтованої кон’юнктурою ринку чи необхідними витратами, що може призвести до одержання додаткових прибутків чи компенсації необрунтованих витрат;
- прихованого підвищення ціни у вигляді незмінності її номінального рівня при зниженні якості товару, зміні його комплектації, погіршенні сервісного обслуговування, технічних характеристик виробів тощо, що призвело або може призвести до одержання додаткових прибутків чи компенсації необрунтованих витрат.
Монопольна низька ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, нижча ніж ціна, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обмеження конкуренції на зазначеному ринку або суміжних з ним ринках. Монопольне низькою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, вища за ціну, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обмеження конкуренції.
Монопольне низька ціна, зокрема, має місце, якщо ціна товару нижча власних витрат (собівартості) і при цьому призвів чи міг призвести до одержання збитків, не обрунтованих кон’юнктурою ринку, та обмеження конкуренції у вигляді встановлення перешкод вступу на ринок інших суб’єктів господарювання (конкурентів) та усунення конкурентів шляхом підриву їх фінансово-економічного становища.
Дискримінаційна ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, на один і той самий товар понад (нижче) ціну для інших споживачів цього ринку (за рівних інших умов), яка призвела до обмеження прав окремих споживачів, у тому числі прав окремих суб’єктів господарювання — отримувачів, покупців товару, замовників робіт, послуг, поставивши їх у невигідне становище в конкуренції.
Дискримінаційна ціна може, зокрема, мати місце, якщо встановлено різні ціни на один і той самий товар для різних споживачів, різниця між якими не обрунтована необхідними витратами, що призвело до одержання додаткових прибутків та обмеження прав окремих споживачів; встановлено однаковий рівень цін на товари, що істотно різняться за якістю, специфікацією або витратами на транспортування, реалізацію тощо для різних споживачів, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або обмеження прав окремих споживачів.
Щоб запобігти та надалі не допустити економічно необрунтованого зростання цін та в разі потреби запровадити механізм їх державного регулювання в Україні, органи державної виконавчої влади проводять щоденний моніторинг цін на споживчому ринку.
Під поняттям “моніторинг цін на споживчому ринку” розуміють роботу з оперативного дослідження цінової ситуації на ринку, розвитку її динаміки, аналізу та визначення тенденцій її впливу на розвиток інфляційних (дефляційних) процесів у регіонах України та в державі у цілому. Моніторинг цін на споживчому ринку — складова економіко-аналітичної роботи з оцінки та прогнозування процесів соціально-економічного розвитку, проводиться окремо від здійснення перевірок стану додержання порядку формування, встановлення та застосування цін.
Метою проведення моніторингу цін на споживчому ринку є вивчення динаміки розвитку цінових процесів на прикладі окремих найбільш соціальне значущих продуктів харчування та споживчих товарів для оперативного інформування органів державної виконавчої влади України, забезпечення керованості інфляційними процесами в державі шляхом своєчасного застосування необхідних заходів впливу на їх розвиток.
В результаті проведення оперативного моніторингу цін на споживчому ринку забезпечується своєчасне інформування органів державної виконавчої влади України про стан розвитку цінової ситуації на ньому.

 

Контрольні запитання для самоперевірки


1. Чому виникає необхідність у державному регулюванні діяльності суб’єктів, що займають монопольне у становище?
2. У чому полягає сутність демонополізації економіки?
3. Для чого необхідна демонополізація економіки?
4. Які органи забезпечують процес демонополізації?
5. Що таке природна монополія?
6. На яких ринках діють суб’єкти природних монополій?
7. Які органи мають забезпечувати регулювання діяльності суб’єктів природних монополій?
8. Що таке монопольні та дискримінаційні ціни?
9. Хто запроваджує та скасовує державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень?


Fri, 26 Apr 2013 10:50:30 +0000
Глава 4. Ринок та його дослідження

Глава 4. Ринок та його дослідження


§ 1. Сутність ринку
§ 2. Аналіз ринку
§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції

 

§ 1. Сутність ринку


З економічної точки зору ринок (тагкеї) можна визначити як інститут чи механізм, що зводить разом покупців і продавців певних товарів і послуг. Ринкові механізми створювались та розвивались протягом століть. Передумовою виникнення ринку був природно-історичний розвиток виробництва і обміну товарів, що зумовив появу товарного господарства. Це відбувалося шляхом суспільного поділу праці, виникнення економічно самостійних, юридичне незалежних суб’єктів господарювання і переходу від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а згодом і до обміну товарів на ринку.
Крім економічної точки зору на існування ринку, існує також юридичне його визначення. З юридичної точки зору ринок — це місце де укладаються угоди, метою яких є придбання чи реалізація товару та отримання прибутку.
Відповідно до законодавства України товарний ринок — сфера обороту товару (взаємозамінних товарів) на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.
Напевно у багатьох слово “ринок” асоціюється з базаром — місцем придбання та реалізації товару. Але це не зовсім так. Ринок здатен набувати різних форм. Найближчий універмаг, майстерня з ремонту взуття, газетний кіоск, їдальня, біржа — все це звичайні товарні ринки.
Найкраще зрозуміти сутність ринку можна, дослідивши функції, які він виконує. Найголовніші з них: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.
Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення.
Стимулююча функція ринку заохочує суб’єктів господарювання витрачати час та кошти на організацію своєї діяльності, розробку та використання новітніх технологій, забезпечувати нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — найнижчі ціни тощо.
Розподільча функція. У процесі функціонування ринку відбувається оборот капіталу, який накопичується у ефективних власників. Підприємці, що господарюють на ринку ефективно і здатні конкурувати з іншими його учасниками, залишаються на ринку, а неефективні йдуть з нього. Тобто відбувається розподіл учасників ринку за доходами: ефективні стають багатими, неефективні — бідними.
Інтегруюча функція ринку полягає в тому, що він з’єднує світову економіку в єдине ціле, розвиваючи при цьому систему горизонтальних і вертикальних зв’язків, у тому числі зовнішньоекономічних.
Ринки можна класифікувати за різними критеріями. За економічним призначенням їх поділяють на ринки предметів споживання, фінансовий, валютний, ринок праці тощо. Ці ринки у свою чергу поділяються на ринки м’яса, риби, хлібу і хлібобулочних виробів, коксу, вугілля, цінних паперів та ін.
В залежності від інфраструктури та обсягів обміну товарів, є ринки, що розвиваються, розвинуті та високорозвинуті ринки. Наприклад, товарні та фондові біржі — це високорозвинуті ринки.
В залежності від території, яку охоплює ринок, він може бути регіональним, загальнодержавним і міжнародним.
Крім того, залежно від кількості суб’єктів господарювання на ринку, їх ринкових часток, наявності та ступеня переборності бар’єрів на шляху вступу на ринок, існують такі основні типи (моделі) ринків:
• досконала (довершена) конкуренція;
• монополістична конкуренція;
• олігополія;
• абсолютна монополія.
Досконала (довершена) конкуренція. До такого типу (моделі) ринку належить ринок, на якому діє велика кількість незалежних суб’єктів господарювання (продавців), що мають однаковий рівень або з незначною різницею часток на ринку. Нові суб’єкти господарювання мають можливість легко вступити на цей товарний ринок. Ринок з досконалою (довершеною) конкуренцією характеризується наявністю таких умов:
1) на ньому діє настільки велика кількість покупців і продавців, що жоден з них, діючи самостійно, не у змозі вплинути на ціни на ринку;
2) немає перешкод на шляху вступу на ринок, виходу з нього;
3) всі особи (продавці та покупці), що діють на ринку, мають вільний доступ до інформації, яка необхідна для прийняття рішень, пов’язаних з виробництвом і споживанням;
4) продукція однорідна (гомогенна).
Монополістична конкуренція. Цей тип (модель) ринку зовні схожий на досконалу конкуренцію, але йому притаманні також елементи абсолютної монополії. На ринку діє велика кількість суб’єктів господарювання, що мають незначну частку, кожний з яких пропонує різновиди одного й того самого товару. Такий ринок має незначний, легко переборний рівень бар’єрів на шляху вступу на ринок. Основні відмінності ринку з монополістичною конкуренцією від ринків з досконалою конкуренцією і абсолютною монополією полягають насамперед у поведінці кожного суб’єкта господарювання у сфері ціноутворення, тобто у незначному впливі кожного з суб’єктів господарювання на рівень ціни, який може значно перевищувати конкурентну ціну у разі досконалої конкуренції і бути нижчим, ніж рівень на ринку абсолютної монополії.
Олігополія — найпоширеніший тип (модель) ринку і, на відміну від ринкових структур, що були наведені раніше, включає різноманітні ринкові ситуації. Спрощену модель олігополії залежно від структурних показників ринку можна визначити як “групова монополія” або обмежена конкуренція. Олігополія характеризується невеликою кількістю діючих на ньому суб’єктів господарювання, причому кожен з учасників цього ринку має змогу незалежно від інших встановлювати ціни та визначати обсяги виробництва продукції.
Олігополія відрізняється від досконалої (довершеної) конкуренції тим, що її учасники не залежать один від одного;
від монополістичної конкуренції — тим, що суб’єкти господарювання мають певний контроль над встановленням цін;
від абсолютної монополії— тим, що кожний її учасник ретельно стежить за діяльністю конкурентів (у абсолютного монополіста немає конкурентів).
Є кілька видів олігополії. Якщо ринкові частки суб’єктів господарювання, що діють на олігополістичному ринку, приблизно рівні — це симетрична олігополія, а якщо різні — асиметрична. Спрощеною формою олігополії є дуополія. Дуополія — це ситуація, за якої на ринку діють два продавці.
Абсолютна монополія — ринок, на якому діє один продавець та існують непереборні бар’єри на шляху вступу на ринок. Абсолютна монополія протилежна досконалій (довершеній) конкуренції. Учасник цього ринку має владу над ціноутворенням, він сам визначає і встановлює рівень цін.
Абсолютну монополію слід відрізняти від ринкової влади. Ринкову владу набувають учасники ринку не лише там, де існує абсолютна монополія, а й там де є олігополія, монополістична конкуренція чи домінуючий суб’єкт господарювання.
Абсолютна монополія існує, якщо наявні бар’єри входу на. ринок. Виникнення таких бар’єрів може бути зумовлено як юридичними, так і економічними чинниками. Так, правовий захист плодів інтелектуальної діяльності може утворювати бар’єр входу на певний товарний ринок. Економічні бар’єри можуть виникати в результаті стратегічних дій суб’єктів господарювання або внаслідок економії на масштабі.
Крім того, існують олігопсонічна та монопсонічна моделі ринку. Олігопсонія — ринок, на якому діє кілька покупців. І Монопсонія — ринок, на якому діє один покупець.

 


 

 

§ 2. Аналіз ринку


Аналіз ринку здійснюється з метою дослідити стан конкурентного середовища на певному товарному ринку, оцінити його й визначити можливості (умови) щодо обмеження або ослаблення конкуренції на ньому.
Для оцінки стану конкуренції на товарному ринку обов’язково визначають такі показники:
1. Товарні межі ринку.
2. Суб’єкти ринку.
3. Територіальні (географічні) межі ринку.
4. Часові межі ринку.
5. Обсяг ринку товару.
6. Частка суб’єкта господарювання на ринку.
7. Рівень ринкової концентрації.
8. Бар’єри вступу на ринок.
9. Відкритість ринку для міжрегіональної та міжнародної конкуренції.
10. Визначення ринкової влади.
11. Стан конкурентного середовища на ринку, потенціал його розвитку та висновки щодо доцільності запровадження заходів, спрямованих на розвиток конкуренції.
Враховуючи результати аналізу, можна зробити висновок щодо стану конкуренції на ринку і відповідно до цього прийняти рішення про застосування тих чи інших заходів щодо захисту чи розвитку конкуренції.
Для аналізу ринку можуть використовуватися такі джерела інформації:
- офіційна державна статистика — про економічні, соціальні, демографічні процеси, явища, стан ринку і вплив на нього окремих факторів;
- відомча статистика — про стан, розвиток і результати діяльності конкретних міністерств, відомств, підвідомчих підприємств та організацій стосовно поставок, задоволення заявок і замовлень щодо потреб ринку;
- дані вибіркових обстежень і опитувань населення або інших покупців (фізичних та юридичних осіб) про ситуацію на ринку — сукупність відповідей респондентів на певне коло питань, зокрема думки покупців про асортимент і якість товарів, оцінки намірів та мотивів поведінки покупців, їх уподобань, побажань і вимог до споживчих якостей товарів та їх взаємозамінності, характеристики використання товару;
- дані про виробничі плани підприємців — учасників ринку;
- дані відомчих і незалежних дослідних та інформаційних центрів про стан, структуру та обсяг товарних ринків, участь у товарообігу окремих виробників та покупців.
У ході аналізу ринку, зокрема, використовують інформацію про стан і поповнення товарного асортименту, товарних запасів, виконання заявок і замовлень промисловості, виробничі програми підприємств, проведення оптових ярмарків, товарообіг та його товарне забезпечення, ефективність рекламної діяльності з формування попиту потенційних покупців нових товарів тощо.
Суб’єктами ринку є всі продавці, які функціонують на даному товарному ринку, та всі покупці, що придбавають товар у конкретного покупця. Можливих продавців і покупців (потенційних конкурентів) на досліджуваному товарному ринку, тобто суб’єктів господарювання, фізичних осіб, які мають можливість або намір увійти на цей ринок, встановлюють, ураховуючи такі обставини.
Потенційними конкурентами (продавцями) можна вважати:
— суб’єктів господарювання, які мають матеріально-технічну базу, кадри, технології (у тому числі ті, за якими виготовляли цей товар раніше), але з різних причин не реалізують ці можливості;
— суб’єктів господарювання, які виготовляють певний товар, але не продають (реалізують) його в конкретно визначених територіальних межах цього товарного ринку;
— нових суб’єктів господарювання, щодо яких є відомості про наміри увійти на відповідний ринок.
Потенційними конкурентами (покупцями) можна вважати:
— суб’єктів господарювання, фізичних осіб покупців, які купують товар на іншому ринку, але через певні обставини (поліпшення умов транспортування, зменшення (зняття) інших бар’єрів) можуть з’явитися на цьому товарному ринку як споживачі;
— нових суб’єктів господарювання, щодо яких є факти про готовність у майбутньому споживати відповідний товар.
Існування потенційних конкурентів впливає або може істотно вплинути на розвиток і функціонування ринку та на стан конкуренції на ньому.
Аналізуючи ринок, важливо правильно визначити товарні, територіальні (географічні) та часові його межі. У разі занадто широкого визначення меж ринку рівень конкуренції на ньому може бути завищений, а частка домінуючого субєкта занижена. В той час коли, надмірно вузьке визначення меж ринку, навпаки призведе до завищення частки такого суб’єкта та заниження рівня конкуренції на ринку. Наслідком цього можуть бути необ’єктивні висновки та прийняття неправильного рішення щодо розвитку та захисту конкуренції на ринку.
Визначення товарних меж ринку — це процедура визначення товару (його споживчих якостей), товарів-замінників і формування групи товарів (товарної групи), сфера обігу яких розглядається споживачами (покупцями) як один товарний ринок.
Товар — це будь-який предмет господарського обороту, у тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов’язання та права, зокрема, цінні папери.
Товарні межі певного ринку визначають шляхом аналізу споживчих якостей товару (призначення, технічні і експлуатаційні показники, фізичні якості, ціну), а також умов споживання чи експлуатації товару покупцями, умов реалізації товару та рівня задоволення попиту. Для цього необхідно послідовно виконати такі операції:
• визначити досліджуваний товар, щодо якого здійснюватиметься пошук товарів-замінників;
• попередньо скласти перелік товарів-замінників;
• дослідити взаємозамінюваність товарів за обраними критеріями;
• остаточно скласти перелік товарів-замінників.
При цьому найголовніше — визначити групи взаємозамінних товарів. Взаємозамінні товари (товари-замінники) — це товари, які оцінюються споживачами як замінники один одного за функціональним призначенням, споживчими якостями, ціною, експлуатаційними та іншими якісними характеристиками.
Основою для визначення групи взаємозамінних товарів є наявність перехресної еластичності попиту від ціни (на підставі концепції перехресної еластичності попиту), яка показує зміну обсягу реалізації певного товару, необхідного для задоволення попиту, внаслідок зміни ціни іншого схожого товару на один відсоток, і обчислюється як співвідношення між зміною обсягу реалізації одного товару та зміною ціни іншого товару за певний період.
Наприклад, розглядаються товари Х та У як товарозамінники. Попит на товар Х при підвищенні ціни товару V зростає або зменшується залежно від ставлення покупця до спільного використання обох товарів. Якщо при підвищенні ціни на товар Х відбувається збільшення обсягу виробництва (реалізації) товару У, необхідного для задоволення попиту, за умови, що ціна товару V лишається незмінною, тоді товари Х та V — товари-замінники.
За реальних економічних умов, яким притаманні досить високі темпи інфляції, незбалансованість попиту і пропозиції, ці спостереження ускладнюються. Ціни можуть змінюватися швидко, стихійно і, відповідно, розрахунки індексів перехресної еластичності в деяких випадках можуть призвести до необ’єктивних результатів.
Тому при визначенні товарних меж ринку слід враховувати, що:
- істотне значення має незначне, але значиме підвищення ціни, оскільки лише воно може виділити реальні товари-замінники;
- значне підвищення ціни виявляє більш далекі товари-замінники, тобто до товарного ринку можуть бути включені занадто віддалені товари-замінники, що призведе до помилки стосовно товарних меж ринку;
- для покупця перехід на товар-замінник може бути складним і він не реагуватиме на незначну зміну ціни.
Для окреслення товарних меж ринку необхідно використовувати 5%-ий поріг, а саме: не істотним вважається підвищення ціни менш ніж на 5%, як правило, за проміжок часу, не менший ніж один рік.
Крім того, при визначенні товарних меж ринку, слід враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи досить однорідних товарів, які споживач вважає одним і тим самим товаром, незважаючи на деяку різницю між ними. Взаємозамінні товари можуть бути стандартизовані або диференційовані, що не усуває конкуренції між ними.
Диференціація здійснюється за зовнішнім виглядом, якістю, терміном споживання, наявністю певних додаткових послуг (сервісне обслуговування), що дає можливість споживачам визначити переваги щодо конкретного товару, який виробляється (реалізується) певним суб’єктом господарювання (продавцем).
Згідно з єдиною системою параметрів стандартизований товар поділяється: на товар технічних стандартів і товар стандартів застосування. Стандарти стосуються габаритів, якості сировини, технології виготовлення, використання тощо. Крім обов’язкових стандартів, що їх встановлюють державні органи (державні стандарти), є добровільні стандарти, які встановлюють, наприклад, асоціація виробників певного товару.
Визначення територіальних (географічних) меж ринку — це визначення меж території, на якій споживачі придбають або можуть при необхідності придбати відповідний товар для задоволення своїх потреб. Територіальні (географічні) межі ринку визначають шляхом розв’язання питання взаємозамінності товарів з точки зору постачання конкретним споживачам.
При цьому пороговим показником визначення територіальних (географічних) меж ринку є 5%-ва зміна ціни за проміжок часу, не менший, ніж один рік. Зокрема, якщо покупці певного товару в одному регіоні у відповідь на неістотне, але стале (за певний проміжок часу) підвищення цін, почнуть купувати такий товар в іншому регіоні, тоді ці два регіони перебуватимуть у межах одного географічного ринку цього товару. Якщо покупці не вважають, що товар, який продається в одному регіоні, замінює товар, який продається в іншому регіоні, то ці два регіони належать до різних географічних меж ринків цього товару.
Територіальні (географічні) межі ринку — це територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів у межах одного товарного ринку), що може бути територією держави, області, району, міста тощо або їх частиною. Територіальні (географічні) межі ринку визначаються за такими ознаками:
• можливість переміщення товару (попиту) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку (доступність транспортних засобів, які зв’язують покупця і продавця товару; незначні транспортні витрати, як правило, не більше 5% від ціни товару);
• можливість переміщення товару (пропозиції) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку (незначні витрати — в межах 5% від ціни товару — на транспортування товару до покупця; збереження рівня якості та споживчих властивостей товару при транспортуванні; відсутність на цій території адміністративних обмежень на ввезення і вивезення товарів та ін.);
• прийнятний рівень співвідношення цін на певні товари в межах цього ринку;
• збереження рівня якості і споживчих властивостей товару при транспортуванні;
• відсутність на відповідній території адміністративних та інших бар’єрів на вивезення чи ввезення товару;
• порівнянний рівень цін на певні товари на відповідній території.
Визначення часових меж ринку—визначення проміжку часу, протягом якого певна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями і покупцями утворює самодостатній ринок товару зі сталою структурою.
Часові межі ринку — це час стабільності ринку, тобто період, протягом якого структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції істотно не змінюються.
Для визначення часових меж ринку використовують проміжок часу, протягом якого зміна показників структури ринку, за інших звичайних умов, досягає або може досягнути певного порогового значення у відповідь на зміни внутрішніх чи зовнішніх чинників, що впливають на ринкову ситуацію.
При визначенні часових меж доцільніше використовувати зміну ціни на ринку як індикатор ситуації на ньому. При цьому пороговим показником для визначення часових меж ринку є 5%-ва зміна ціни.
Як свідчить світовий досвід, для більшості ринків товарів часові межі ринку становить проміжок часу, не менший одного року. Проміжок часу, менший одного року, може визнаватися часовими межами ринку лише за умов, якщо протягом цього часу продавці товарів, які дійсно обмежують здатність відповідних продавців підвищувати ціну, мають достатньо часу, щоб вжити відповідних заходів, а значна частина покупців, які скоротили споживання цього товару внаслідок підвищення ціни, без значного ажіотажу відновити його.
Якщо застосування порогу, яким є 5%-ве підвищення ціни, не відображає реальне становище на ринку, використовують інші показники підвищення ціни, а саме: період виробництва і обороту товару — визначення меж ринку здійснюється за проміжок часу, не менший трьох періодів повного обороту авансованого капіталу при виробництві (реалізації) цього товару.
Визначення кількісних показників полягає у дослідженні:
• обсягу ринку товару;
• частки суб’єкта господарювання на ринку;
• рівня ринкової концентрації.
Обсяг ринку товару визначають обсягом реалізації певного товару в натуральному або вартісному виразі, враховуючи, що він є показником обсягу поставок та споживання товару на ринку.
Якщо дані щодо обсягів реалізації не доступні, використовують обсяги виробництва. Але при цьому слід враховувати, що за певних умов обсяг виробництва товару на ринку не є достовірним показником обсягу певного ринку, який розглядається як сфера обігу (продажу-купівлі) товару в певних товарних та географічних межах. Маються на увазі випадки, коли деякі суб’єкти господарювання частину обсягу виробництва направляють за межі цього географічного ринку або частину товару виробляють для внутрішнього користування, подальшої переробки або обробки (наприклад, за наявності вертикальної інтеграції суб’єктів господарювання, які діють на певному ринку). Тому в розрахунках необхідно використовувати тільки ту частину обсягу виробництва, що призначена для реалізації лише на цьому ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах.
Обсяг ринку товару розглядається як загальний обсяг реалізації цього товару в певних товарних і територіальних (географічних) межах ринку (в натуральному або вартісному виразі) і дорівнює сумі обсягів реалізації цього товару кожного з суб’єктів господарювання, що діють на певному ринку.
За відсутності прямої інформації щодо обсягів реалізації певного товару обсяг ринку цього товару (товарної групи) обчислюють таким чином: до обсягу виробництва товару суб’єктів господарювання, що діють на ринку, додають обсяг ввезення і віднімають обсяг вивезення цього товару за межі ринку.
Обсяг ринку слід (по можливості) визначати у натуральному виразі, щоб уникнути впливу на обчислення рівня інфляції.
У вийняткових випадках, коли інформація щодо реалізації (продажу) та виробництва недоступна, неповна або є сумніви щодо її достовірності, для визначення обсягу товарного ринку можна використати показники виробничих потужностей, які є найточнішою мірою поставок товару на відповідний ринок. Наприклад, обсяг ринку послуг готельного господарства можна визначити виходячи з загальної площі або кількості номерів.
Дослідження частки суб’єкта господарювання на ринку дає змогу визначити його розмір та яким чином частка цього суб’єкта співвідноситься з загальним обсягом цієї продукції на ринку. Частку суб’єкта господарювання на ринку певного товару визначають співвідношенням обсягу реалізованого ним товару на цьому ринку до обсягу ринку.
Згідно з отриманими результатами складається ранжований (у порядку збільшення або зменшення частки на ринку) перелік суб’єктів господарювання, які діють на товарному ринку; аналізується розподіл часток участі суб’єктів господарювання на товарному ринку щодо рівнозначності (рівномірності) присутності суб’єктів господарювання на ньому.
Визначення рівня ринкової’концентрації. Концентрація означає захоплення малою кількістю суб’єктів господарювання великої частки економічного простору на певному ринку. Концентрація суб’єктів господарювання (ринкова концентрація) балансується (за наявності) концентрацією покупців.
В практиці для визначення ринкової концентрації використовують показники, що тісно пов’язані з рівнем конкуренції на ринку. Це, зокрема, коефіцієнт ринкової концентрації (СУ?) та індекс ринкової концентрації Герфіндаля— Пршмана (ННІ).
Для аналізу ринку використовують рівень концентрації трьох (п’яти, семи) значимих суб’єктів господарювання (СК-3, СК-5, СК-7). Недоліком цього показника є неврахування всіх суб’єктів господарювання, що діють на цьому ринку, оскільки для аналізу ринку велике значення може мати кількість суб’єктів господарювання, на які залишається решта обсягу ринку цього товару. Крім того, значний вплив на структуру ринку має можливість дрібних суб’єктів ринку протидіяти ринковій владі значимих суб’єктів ринку, оскільки за певної структури ринку можлива істотна протидія дрібніших суб’єктів ринковій владі значимих суб’єктів господарювання.
Існування бар’єрів вступу на ринок зумовлено економічними чи юридичними обставинами. Залежно від типу (моделі) ринку бар’єри вступу на нього можуть бути високими, низькими, непереборними або взагалі їх може не бути. Якщо на ринку з досконалою конкуренцією бар’єрів немає взагалі, то на абсолютно монополізованому ринку вони непереборні. Треба враховувати, що рівень переборювання бар’єрів може згодом змінюватися. Наприклад, для суб’єктів господарювання, які планують увійти на ринок протягом тривалого часу (від 2 до 10 років), за цей період внаслідок змін у законодавстві, виходу з ринку діючих суб’єктів господарювання та інших факторів можуть зникнути чи змінитися один чи кілька бар’єрів.
Можна виділити такі бар’єри, що можуть перешкоджати суб’єктам господарювання вступити на ринок:
1. Економічні та організаційні обмеження. Їх можуть зумовлювати такі економічні фактори:
- державна політика щодо інвестицій, кредитів, податків, цін, тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та наслідки її впливу на певний товарний ринок;
- середньогалузева норма прибутку;
- рівень ризику, пов’язаний з капіталовкладеннями (строки окупності капітальних вкладень);
- неплатежі.
2. Адміністративні бар’єри. Включають в себе обмеження щодо діяльності суб’єктів господарювання на певному товарному ринку, що їх встановлюють органи державної влади і адміністративно-господарського управління та контролю; вони пов’язані з ліцензуванням окремих видів діяльності, квотуванням, рішеннями державних органів щодо заборони ввезення (вивезення) товарів за межі певної території, перешкодами (обмеженнями) у наданні земельних ділянок, виробничих і конторських приміщень тощо.
3. Бар’єри, пов’язані з нерозвиненістю ринкової інфраструктури. Тут має значення наявність чи відсутність необхідних засобів комунікації (транспорту, зв’язку), існування суб’єктів господарювання, що надають консалтингові, лізингові та інші види послуг.
4. Бар’єри, зумовлені впливом вертикальної (горизонтальної) інтеграції. Приймається до уваги ступінь використання суб’єктами господарювання, що інтегровані у вертикальні структури, усіх можливих привілеїв внутрішньо-корпоративних зв’язків та їх вплив на діяльність незалежних конкурентів. Вплив горизонтально інтегрованої структури визначається, наприклад, можливістю встановлювати “цінові бар’єри” щодо обмеження вступу на ринок потенційних конкурентів, або усунення з ринку діючих.
5. Бар’єри, пов’язані зі стратегією поведінки значимих суб’єктів господарювання, що діють на ринку. Мається на увазі цінова та збутова стратегія значимих суб’єктів господарювання стосовно певного товару, їх політика щодо конкурентів як власників патентів, ліцензій, товарних знаків тощо. Виявляється наявність тривалих господарських зв’язків значимих суб’єктів господарювання з суб’єктами господарювання, що постачають матеріально-технічні ресурси, і покупцями (споживачами) певного товару (групи товарів), або значні оборотні кошти (достатня маса прибутку), що дає можливість певним покупцям (споживачам) забезпечити особливий режим розрахунків з суб’єктами господарювання, що також ставить їх у привілейоване становище щодо потенційних конкурентів.
6. Бар’єри, пов’язані з ефектом масштабу. Має значення обсяг (масштаб) виробництва суб’єкта господарювання. Якщо суб’єкт, що діє на товарному ринку, має досить великий обсяг (масштаб) діяльності, то для нових суб’єктів господарювання він встановлює перешкоди, пов’язані з більшими витратами на досягнення його обсягів (масштабів) діяльності. Це зменшує конкурентоспроможність нових суб’єктів господарювання на ринку порівняно з діючими суб’єктами.
7. Бар’єри, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат. Такі бар’єри виникають, якщо витрати на одиницю продукції у діючих суб’єктів господарювання значно нижчі, ніж у можливих конкурентів.
8. Екологічні обмеження. Тут мають значення наявні обмеження (заборони) органів екологічної безпеки, природоохоронних органів і громадських організацій щодо розширення масштабів діяльності на певному товарному ринку, зокрема будівництва нових виробничих і складських об’єктів, транспортних комунікацій тощо.
9. Обмеження щодо попиту. Достатня кількість певного товару на ринку, яка за умов існуючого рівня платіжоспроможності відповідає потребі цього товарного ринку і є достатньою для задоволення попиту діючими суб’єктами господарювання, буде значною перешкодою для вступу на ринок нових суб’єктів господарювання.
10. Бар’єри капітальних витрат або обсяги інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок. Тут має значення розмір та ефективність капітальних витрат, пов’язаних з налагодженням виробництва певного товару потенційними конкурентами: вартість та термін окупності нового будівництва, реконструкції або технічного переоснащення діючих потужностей, оскільки значний рівень первісного капіталу, потрібний для вступу на певний товарний ринок, та високі процентні ставки за кредит є значною перешкодою для вступу на ринок потенційних конкурентів. При входженні на певний товарний ринок доцільно оцінити можливості подолання існуючих бар’єрів. Аналізуючи ступінь подолання цих бар’єрів, слід використовувати такі критерії: вчасність, імовірність, достатність.
Вчасними вважаються лише ті варіанти входження, які можна здійснити протягом двох років з початку попереднього планування вступу на ринок і до моменту коли з’являється можливість впливати на стан конкурентного середовища на ньому. Таким впливом при вступі нового суб’єкта господарювання на ринок може вважатися зниження рівня ринкової концентрації, що послаблює можливість кожного суб’єкта господарювання самостійно впливати на ринок. Імовірним вважається входження на ринок, якщо він прибутковий за цінами, які за припущенням існуватимуть на ринку у момент вступу і їх рівень буде стабільний при обсягах постачання нових учасників ринку. Входження на ринок вважається достатнім, якщо воно здійснюється в масштабах, що сприяють збереженню та розвиткові конкуренції на цьому ринку.
Дослідження відкритості ринку щодо міжрегіональної та міжнародної торгівлі полягає у визначенні можливостей для вступу на товарний ринок суб’єктів господарювання з інших регіонів (інших країн), що значно зменшує частки . суб’єктів господарювання (вітчизняних), що діють на ринку і, відповідно, впливає на рівень концентрації та стан конкуренції на ринку.

 


 


§ 3. Визначення ринкової влади, оцінка стану конкурентного середовища на ринку і висновки стосовно доцільності запровадження заходів, спрямованих на захист та розвиток конкуренції


Можливість окремого суб’єкта господарювання чи групи суб’єктів підвищувати ціни та підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, зумовлений конкуренцією, має назву ринкової чи монопольної влади. Наслідком зловживання такою владою є господарський застій, зменшення обсягу виробництва продукції, погіршення добробуту суспільства та ін.
Проте існування ринкової влади ще не означає, що суб’єкт зловживає нею. Але це дає можливість суб’єктові втручатися у конкурентний процес на ринку та використовувати власну економічну силу з метою встановлення перешкод (обмежень) ефективній конкуренції. Тому, щоб дати визначення ринкової влади, необхідно з’ясувати, якою мірою її існування відповідає критерію ефективності діяльності ринку.
Дослідження полягає насамперед у виявленні таких умов існування ринкової влади, як наявність високого рівня концентрації ринку, існування непереборних бар’єрів вступові на ринок протягом тривалого періоду, а також наявність монопольного становища суб’єкта господарювання (або групи суб’єктів господарювання) на певному ринку.
Крім того, необхідно провести дослідження з виявлення окремих додаткових умов існування ринкової влади, тобто:
• істотної кількісної переваги частки певного суб’єкта господарювання над частками найближчих конкурентів на цьому ринку за умови її стабільності протягом тривалого часу;
• наявності контролю з боку суб’єкта господарювання над вертикально суміжними ринками (ресурсів, транспорту, послуг щодо реалізації, реклами тощо);
• наявності у суб’єкта господарювання особливих прав, повноважень, інших пільг, наданих органами державної влади, органами місцевого самоврядування або органами адміністративно-господарського управління та контролю.
Один з методів оцінки ринкової влади полягає у встановленні ступеня перевищення ціни над граничними витратами, І який визначається індексом Лернера.
Індекс Лернера дорівнює нулю (ІЛ = 0) за умов досконалої конкуренції (Ц = ГВ). ІЛ > 0 свідчить про наявність ринкової влади, а розмір відхилення від нуля дає змогу оцінити її ступінь.
На практиці визначити граничні витрати дуже складно. Тому, щоб обчислити індекс Лернера, припускають, що в довгостроковому періоді граничні витрати дорівнюють середнім витратам на одиницю товару суб’єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на цьому ринку.
Індекс Лернера — статичний показник, який не дає можливості оцінити вплив існування ринкової влади на стан конкурентного середовища. Тому необхідно досліджувати діяльність зазначеного монопольного утворення щодо відповідності (сумісності) його діяльності конкурентним співвідношенням, впливу на стан конкуренції.
Ринкова влада пов’язана зі здатністю суб’єкта господарювання впливати з вигодою для себе на ціну, якість, рекламу, нововведення тощо і спрямована на спотворення конкуренції для підтримки і захисту власного існування шляхом підвищення рівня бар’єрів, чим знижує можливість потенційних конкурентів впливати на стан конкурентного середовища цього товарного ринку, а також створення умов для зловживання монопольним становищем, що призводить до обмеження (порушення) прав суб’єктів господарювання—конкурентів.
Виявлення ринкової влади, аналіз її наслідків та доведення того, що її існування призвело або може призвести до обмеження конкуренції на відповідному ринку, дає підстави для оцінки стану конкурентного середовища та вжиття певних заходів щодо сприяння конкуренції.
Оцінка стану конкурентного середовища на певному товарному ринку дає змогу зробити висновок щодо доцільності втручання у процес формування конкурентного середовища на такому товарному ринку, визначає напрями та заходи цього втручання.
Залежно від стану конкурентного середовища товарного ринку вживають таких заходів, що сприяють розвиткові конкуренції:
Для висококонцентрованих ринків:
• контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції суб’єктами господарювання, які займають монопольне становище на ринку, а також попередження порушень або припинення їх;
• примусовий поділ монопольних утворень, які зловживають своїм монопольним становищем;
• зниження бар’єрів вступу на ринок перш за все шляхом активізації інвестиційних процесів;
• здійснення заходів щодо поділу або реорганізації організаційних структур монопольного типу;
• сприяння розвиткові міжрегіональної та міжнародної торгівлі;
• сприяння розвиткові та підтримання малого підприємництва;
• обмеження процесів злиття та створення об’єднань юридичних осіб.
Для помірно концентрованих ринків:
• моніторинг показників стану конкурентного середовища;
• контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції суб’єктами господарювання, зокрема щодо антиконкурентних узгоджених дій (погоджених дій, угод);
• при підвищенні рівня концентрації або інших показників, які свідчать про зниження рівня конкуренції, впровадження заходів щодо сприяння розвиткові конкуренції.
Для неконцентрованих ринків:
• моніторинг показників концентрації з метою запобігти підвищенню рівня концентрації та підтримки розвитку конкурентного середовища на товарному ринку;
• контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції суб’єктами господарювання, зокрема щодо антиконкурентних узгоджених дій та недобросовісної конкуренції.
Висновки щодо оцінки стану конкурентного середовища можуть бути використані органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю для розробки конкретних заходів щодо демонополізації, розвитку конкуренції та створення і підтримання сприятливого клімату для розвитку підприємництва.

 

Контрольні запитання для самоперевірки


1. Що таке товарний ринок?
2. Які функції виконує ринок
3. Які існують основні типи (моделі) ринків?
4. Яким чином визначаються товарні, територіальні (географічні) та часові межі ринку?
5. Хто є суб’єктом ринку?
6. Яке значення для ринку мають потенційні конкуренти?
7. Яким чином відбувається визначення кількісних показників?
8. Яким чином відбувається визначення якісних показників?
9. Які бар’єри входу на ринок Вам відомі?
10. Яким чином визначається ринкова влада?
11. Які можуть бути вжиті заходи щодо сприяння розвиткові конкуренції?


Fri, 26 Apr 2013 11:04:04 +0000
Глава 5. Держава як інститут, що забезпечує захист та розвиток конкуренції

Fri, 26 Apr 2013 11:15:56 +0000
Глава 6. Порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції

Fri, 26 Apr 2013 11:23:09 +0000
Глава 7. Основні види порушень законодавства про захист економічної конкуренції


Глава 8. Недобросовісна конкуренція

Просмотров: 2220
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
 Гражданский процесс
Гражданский процесс
В учебнике освещается порядок судопроизводства по гражданским делам в судах общей юрисдикции, включая мировых судей. Излагаются также основы знаний об арбитражном процессе и несудебных формах защиты права (нотариальной и третейской). В содержании учтены изменения действующего законодательства по состоянию на 1 июля 2013 г. Представлены программа учебной дисциплины "Гражданский процесс", перечень рекомендуемой учебной литературы, методические рекомендации по изучению курса, использованы материалы СПС "КонсультантПлюс" и "Гарант".

Для студентов, обучающихся по программе бакалавриата, аспирантов, преподавателей юридических вузов и факультетов, судей, прокуроров, адвокатов, иных практических работников правовых ведомств и служб....

Цена:
1739 руб

 Шпаргалка по истории отечественного государства и права
Шпаргалка по истории отечественного государства и права
Настоящее издание поможет систематизировать полученные ранее знания, а также подготовиться к экзамену или зачету и успешно его сдать.

Пособие предназначено для студентов высших учебных заведений....

Цена:
21 руб

А. А. Кауфман Право социального обеспечения в схемах и определениях. Учебное пособие
Право социального обеспечения в схемах и определениях. Учебное пособие
Учебное пособие в удобном формате рассматривает курс учебной дисциплины "Право социального обеспечения". В пособии в форме схем и определений раскрыты основные вопросы, входящие в билеты на зачетах и экзаменах. Данная форма выбрана для удобства пользования и лучшего усвоения весьма абстрактного теоретического материала. Издание подготовлено по состоянию законодательства на июль 2010 г.

Для студентов, аспирантов юридических вузов, а также всех, кто интересуется юриспруденцией....

Цена:
86 руб

 Земельное право. Шпаргалка
Земельное право. Шпаргалка
Настоящее издание поможет систематизировать полученные ранее знания, а также подготовиться к экзамену или зачету и успешно его сдать. Пособие предназначено для студентов высших учебных заведений....

Цена:
24 руб

С. А. Велиев Принципы назначения наказания Principles of Assignment of Punishment
Принципы назначения наказания
В работе затрагивается и подробно исследуется такая актуальная и полемичная тема современного уголовного права, как принципы назначения наказания. В общих и специальных правилах назначения наказания заложены наиболее важные, принципиальные идеи уголовно-правовой политики в сфере применения наказания.
Унификация уголовно-правового пространства СНГ - объективная и закономерная потребность развития межгосударственных отношений, залог обеспечения безопасности жизненно важных благ личности, общества и государства. Именно в этом направлении и происходит обновление уголовного законодательства большинства стран - участниц СНГ.
Автор предпринял попытку сравнительно-правового анализа той части уголовного законодательства стран - участниц СНГ, которая определяет принципы назначения наказания, сосредоточив основное внимание на проблемах его унификации и совершенствования, разработал рекомендации по учету принципов назначения наказания в судебной деятельности, сформулировал и предложил решение ряда методологических и теоретических задач.

Для студентов, аспирантов, преподавателей, ученых, работников органов уголовной юстиции....

Цена:
479 руб

 Основные проблемы частного права
Основные проблемы частного права
Сборник научных статей известных специалистов в области гражданского права из России и рада других стран СНГ посвящен выдающемуся отечественному цивилисту профессору А.Л.Маковскому. В нем представлены работы по актуальным теоретическим и практическим проблемам российского гражданского (частного) права, а также гражданского права стран СНГ и международного частного права: предмету гражданского права, гражданско-правовой ответственности, договорному и вещному праву, интеллектуальным правам, коллизионному праву, международному коммерческому арбитражу и др.

Для преподавателей, аспирантов и студентов юридических вузов, практикующих юристов и работников правоприменительных органов, а также для всех тех, кто интересуется проблемами современного гражданского (частного) права....

Цена:
269 руб

Е. Ю. Грачева, О. В. Болтинова Правовые основы страхования. Учебное пособие
Правовые основы страхования. Учебное пособие
В учебном пособии подробно раскрыты такие темы, как основные понятия страхового права, организация страхового дела в Российской Федерации. Рассмотрены все основные виды страхования (в частности, обязательное и добровольное, личное и имущественное, страхование ответственности и специальные виды). Пособие отражает последние изменения, произошедшие в правовом регулировании страхования.

Для студентов, аспирантов, обучающихся по экономическим и юридическим специальностям и направлениям, преподавателей. Будет полезно практическим работникам страховых компаний и всем, кто интересуется проблемами страхования в Российской Федерации....

Цена:
409 руб

 Уголовное право. Том 2. Особенная часть. Учебник
Уголовное право. Том 2. Особенная часть. Учебник
Учебник подготовлен на основе действующего российского законодательства с анализом последних изменений и дополнений (по состоянию уголовного и смежного законодательства на 25 ноября 2013 г., в том числе с учетом изменений УК РФ, вступающих в силу в январе 2014 г.). В книге рассмотрены все базовые положения Особенной части уголовного права. Структура и содержание учебника соответствуют требованиям Федерального государственного образовательного стандарта высшего профессионального образования третьего поколения. Материал изложен в доступной для быстрого и эффективного усвоения учебного курса форме.

Для студентов, аспирантов, преподавателей юридических факультетов вузов, научных сотрудников, а также работников суда и правоохранительных органов....

Цена:
2440 руб

Л. Л. Кругликов Практикум по уголовному праву. Общая часть. Учебное пособие
Практикум по уголовному праву. Общая часть. Учебное пособие
Практикум по Общей части уголовного права подготовлен заслуженным деятелем науки, профессором Л.Л.Кругликовым на базе Уголовного кодекса РФ 1996 г. Пособие включает методические вопросы изучения уголовного права с помощью Практикума, вопросы темы, законодательный и иной нормативно-правовой материал, рекомендуемую литературу к каждой теме, теоретическую часть, контрольные вопросы и задания, а также казусы. Поскольку Конституция Российской Федерации, учебники, а также кодексы: Уголовный, Гражданский, Уголовно-процессуальный и Уголовно-исполнительный, Кодекс РФ об административных правонарушениях необходимы по всем или по большинству тем, они в список рекомендуемых источников не включены.
Законодательство приведено по состоянию на июль 2015 г.

Книга предназначена для преподавателей, аспирантов, студентов высших юридических учебных заведений, в том числе получающих второе высшее образование....

Цена:
219 руб

И. С. Шиткина Корпоративное право в таблицах и схемах. Учебно-методическое пособие Corporate Law Tables and Charts
Корпоративное право в таблицах и схемах. Учебно-методическое пособие
В учебно-методическом пособии в форме структурно-логических схем исследуются корпоративные формы предпринимательства и прежде всего самые распространенные из них — хозяйственные общества (АО, ООО). Рассматриваются проблемы учреждения, реорганизации, ликвидации хозяйственных обществ; имущественной основы их деятельности; корпоративного управления и контроля; прав и обязанностей участников корпораций; правового режима крупных сделок; сделок, в совершении которых имеется заинтересованность; приобретения крупных пакетов акций; ответственности в корпоративных правоотношениях; защиты прав участников корпоративных правоотношений.
Книга предназначена для преподавателей, аспирантов, студентов (бакалавров и магистров) юридических вузов и факультетов, юристов организаций и органов государственной власти, а также для читателей, интересующихся вопросами корпоративного права.
Законодательство и судебная практика приведены по состоянию на 15 января 2016 года....

Цена:
869 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования