СМИ Законы РФ
Юр.книга О.М. Вінник Господарське право Украiни

Tue, 14 Jun 2011 10:28:35 +0000
Титулка

 

О.М. Вінник

 

 

 

Господарське право України

 

 

 

Навчальний посібник

 

Навчальна дисципліна "Господарське право" покликана забезпечити опанування студентами основних знань з правового регулювання суспільних відносин щодо організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Для поглиблення вивчення окремих тем з курсу господарського права, написання курсових, дипломних і магістерських робіт до кожного розділу цього навчального посібника пропонується список літератури: нормативно-правові акти, збірники законодавства та його коментарі, наукові статті, монографії, підручники та навчальні посібники.


Tue, 14 Jun 2011 10:38:04 +0000
ЗМІСТ



ВСТУП

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ, МЕТОД І СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

ТЕМА 1. ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
1. Історія становлення та розвитку правового регулювання господарської сфери суспільного життя
2. Поняття, ознаки та принципи здійснення господарської діяльності
3. Види господарської діяльності

ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
1. Поняття, значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Рівні та форми регулювання господарської діяльності
2. Державний рівень організації та управління господарською сферою країни
3. Особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки

ТЕМА 3. ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ
1. Поняття ознаки та види господарських правовідносин
2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин
3. Методи правового регулювання господарських відносин

ТЕМА 4. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО
1. Конституційні засади правопорядку в сфері господарювання
2. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства
3. Система господарського законодавства
4. Господарсько-правові норми: поняття та види
5. Питання вдосконалення господарського законодавства

ТЕМА 5. ПОНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА
1. Господарське право як галузь права
2. Господарське право як галузь правової науки
3. Господарське право як навчальна дисципліна

 

РОЗДІЛ II. СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН

ТЕМА 6. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН
1. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин (господарського права)
2. Основи правового статусу суб'єктів господарювання
3. Особливості правового статусу суб'єктів організаційно-господарських повноважень
4. Правове становище суб'єктів внутрішньогосподарських відносин

ТЕМА 7. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПІДПРИЄМСТВ
1. Поняття підприємства та його основні ознаки
2. Види та організаційно-правові форми підприємств
3. Особливості правового становища окремих видів підприємств
3.1. Підприємства державної форми власності (державних комерційних і казенних підприємств)
3.2. Підприємства комунальної форми власності
3.3. Підприємства колективної власності. Виробничі кооперативи
3.4. Приватні підприємства
3.5. Підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства
3.6. Орендні підприємства

ТЕМА 8. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
1. Поняття та характерні риси господарських товариств
2. Класифікація господарських товариств
3. Форми господарських товариств
3.1. Повне товариство
3.2. Командитне товариство
3.3. Акціонерне товариство
3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю
3.5. Товариство з додатковою відповідальністю

ТЕМА 9. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПІДПРИЄМЦІВ ТА ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ (УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН)
1. Індивідуальні підприємці як суб'єкти господарського права
2. Кредитні спілки у сфері господарювання
3. Особисте селянське господарство
4. Благодійні та інші неприбуткові організації


ТЕМА 10. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ОКРЕМИХ ВИДІВ СУБ'ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ
1. Господарські об'єднання: поняття, види, особливості правового становища
2. Промислово-фінансові групи як особливий різновид господарського об'єднання
3. Правовий статус холдингових компаній
4. Кабінет Міністрів України як суб'єкт організаційно-господарських повноважень
5. Господарські міністерства/відомства як органи господарського управління
6. Організаційно-господарські повноваження ФДМУ


РОЗДІЛ III. МАЙНОВА ОСНОВА ГОСПОДАРЮВАННЯ

ТЕМА 11. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1. Майно у сфері господарювання
2. Право власності - основне речове право у сфері господарювання
3. Похідні від права власності правові титули майна суб'єктів господарювання

ТЕМА 12. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ МАЙНА У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1. Загальні тенденції правового регулювання відносин власності у сфері економіки
2. Особливості правового режиму публічних форм власності
2.1. Право державної власності на засоби виробництва: поняття, зміст, правові форми реалізації
2.2. Право комунальної власності на засоби виробництва та правові форми його реалізації
2.3. Правові засади приватизації державного та кому пального майна
3. Право приватно-колективної власності
3.1. Право колективної власності на засоби виробництва та форми його реалізації
3.2. Право приватної власності на засоби виробництва та форми його реалізації
4. Використання природних ресурсів у сфері господарювання
5. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання
6. Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав
7. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності

 

РОЗДІЛ IV. ГОСПОДАРСЬКІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ


ТЕМА 13. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення
2. Види господарських зобов'язань
3. Виконання господарських зобов'язань
4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
5. Припинення господарських зобов'язань


ТЕМА 14. ГОСПОДАРСЬКІ ДОГОВОРИ
1. Поняття та ознаки господарського договору
2. Функції господарського договору
3. Класифікація господарських договорів
4. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів
5. Зміст господарського договору
6. Форма господарського договору
7. Забезпечення належного виконання господарських договорів


ТЕМА 15. ОКРЕМІ ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

1. Договори на реалізацію майна
1.2. Договір поставки
1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції
1.4. Договір міни (бартеру)
1.5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу
2. Договори на користування чужим майном (договір оренди, договір лізингу)
3. Підрядні договори
3.1. Договір підряду на капітальне будівництво
3.2. Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт
4. Транспортні договори
4.1. Поняття та види транспортних договорів
4.2. Транспортне законодавство
4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту
4.4. Договір на перевезення вантажів
4.5. Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або комплексу послуг


РОЗДІЛ V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

ТЕМА 16. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
1. Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності
2. Види господарсько-правової відповідальності
3. Функції та підстави господарсько-правової відповідальності
4. Принципи, межі та строки застосування господарсько-правової відповідальності
5. Форми господарсько-правової відповідальності


РОЗДІЛ VI. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

ТЕМА 17. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
1. Поняття, роль та основні принципи економічної конкуренції
2. Поняття недобросовісної конкуренції та монополістичних порушень
3. Правові засади державного регулювання економічної конкуренції
4. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства


РОЗДІЛ VII. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА

ТЕМА 18. БАНКРУТСТВО ЯК ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Поняття банкрутства
2. Сторони в справі про банкрутство
3. Стадії провадження справи про банкрутство

ТЕМА 19. СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО БОРЖНИКА В ПРОЦЕСІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО
1. Поняття судових процедур, що застосовуються до боржника в процесі провадження справи про банкрутство
2. Розпорядження майном боржника як судова процедура у справі про банкрутство
3. Санація боржника як судова процедура у справі про банкрутство
4. Мирова угода як судова процедура у справі про банкрутство
5. Ліквідаційна процедура у справі про банкрутство

 

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА


РОЗДІЛ VIII. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН


ТЕМА 20. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВРАХУВАННЯ СПЕЦИФІКИ ОКРЕМИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН У ПРОЦЕСІ ЇХ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
1. Об'єктивні підстави спеціального регулювання певних видів господарських відносин
2. Класифікація господарських відносин за різними критеріями
3. Принципи врахування специфіки господарювання в процесі правового регулювання

ТЕМА 21. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БІРЖОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Поняття, ознаки та види бірж
2. Правове становище товарної біржі
3. Особливості правового становища фондової біржі


ТЕМА 22. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА (АГЕНТСЬКИХ ВІДНОСИН) У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Поняття та ознаки комерційного посередництва як різновиду господарської діяльності
2. Система нормативно-правових актів, що регулюють агентські відносини у сфері господарювання
3. Агентський договір

ТЕМА 23. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА
1. Поняття і види капітального будівництва
2. Способи та стадії капітального будівництва
3. Правовідносини з капітального будівництва
4. Державне регулювання відносин у сфері капітального будівництва
5. Будівельне законодавство
6. Відповідальність за правопорушення у сфері капітального будівництва

ТЕМА 24. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Поняття інновацій та інноваційної діяльності
2. Система законодавства про інноваційну діяльність
3. Інноваційні правовідносини
4. Заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності

ТЕМА 25. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Поняття та види фінансової діяльності
2. Банківська діяльність
3. Страхування
4. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами
5. Аудит

ТЕМА 26. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ
1. Поняття комерційної концесії та комерційної субконцесії
2. Система актів законодавства про комерційну концесію
3. Договір комерційної концесії за українським законодавством

ТЕМА 27. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1. Поняття та види зовнішньоекономічної діяльності
2. Система нормативно-правових актів про зовнішньоекономічну діяльність
3. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності
4. Правовий режим зовнішньоекономічної діяльності
5. Зовнішньоекономічний договір

ТЕМА 28. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ
1. Законодавство про режим іноземного інвестування в Україні
2. Поняття та види іноземних інвестицій
3. Об'єкти та суб'єкти іноземного інвестування
4. Форми здійснення іноземних інвестицій
4.1. Корпоративна форма іноземного інвестування
4.2. Договірна форма іноземного інвестування


ТЕМА 29. СПЕЦІАЛЬНІ РЕЖИМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон
1.1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон
1.2. Система нормативно-правових актів про спеціальні (вільні) економічні зони
1.3. Порядок створення та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон
1.4. Управління спеціальними (вільними) економічними зонами
1.5. Особливості правового регулювання господарювання у спеціальних (вільних) економічних зонах
2. Правовий режим концесійної діяльності
3. Інші види спеціальних режимів господарювання


Tue, 14 Jun 2011 10:40:19 +0000
ВСТУП

 

Ускладнення відносин у сфері вітчизняної економіки, пов'язане із завершенням переходу від планово-розподільчої до змішаної (або соціально-орієнтованої ринкової) економіки, відбилося і на їх правовому регулюванні. Кодифікація господарського законодавства в результаті прийняття 16 січня 2003 р. Господарського кодексу України, що набув чинності з 1 січня 2004 p., вирішила низку важливих проблем господарського законодавства, проте не усунула всіх прогалин, колізій, застарілих норм.

Складність правового регулювання сфери господарювання, зумовлена об'єктивними чинниками (динамізмом і різноманітністю господарських відносин), підвищує вимоги до майбутніх фахівців з правознавства щодо знань основ господарського права та практичних навичок застосування норм господарського законодавства у повсякденній правозастосовчій практиці, в регулюванні господарських відносин на локальному рівні (при розробці установчих і внутрішніх документів суб'єктів господарювання, господарських договорів).

Навчальна дисципліна "Господарське право" покликана забезпечити опанування студентами основних знань з правового регулювання суспільних відносин щодо організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Перший підручник з господарського права був виданий в Україні в 1985 р. за редакцією завідувача кафедри господарського права Київського державного університету імені Тараса Шевченка професора Побірченка П - засновника першої в СРСР кафедри господарського права.

Протягом останніх років було видано низку підручників і навчальних посібників з господарського та підприємницького права провідними правознавцями: проф. Щербиною B.C. (Щербина B.C. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 480 с), проф. Саніахметовою И.О. (Саніахметова И.О. Підприємницьке право: Навчальний посібник. - К.: Л.С.К., 2005. - 912 с), а також авторськими колективами:

за ред. акад. В.К. Мамутова: Хозяйственное право: Учебник / Под общ. ред. акад. Мамутова В.К. - К.: Юринком Интер, 2002. - 970 с;

за ред. В.М. Гайворонського і В.П. Жушмана: Господарське право України. -X.: Право, 2005.-384 с;

за ред. Л.С. Васильєва, О.П. Подцерковного: Хозяйственное право Украины: Учебник. - X.: Одиссей, 2006. - 496 с. та iн.

Цей навчальний посібник є другим, переробленим і доповненим виданням курсу лекцій з господарського права, виданого в 2005 p. (О.М. Вінник. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2005. - 624 с), в якому враховано досвід 15-річного викладання курсу "Господарське право" в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, зміни в господарському законодавстві, надбання господарсько-правової науки. Автор посібника (професор кафедри господарського права Київського національного університету імені Тараса Шевченка Вінник О.М.) брала участь у розробці двох проектів Господарського кодексу України, в тому числі другого, що набув чинності з і січня 2004 р.

Вивчення студентами основних правових інститутів господарського права має ґрунтуватися на вже одержаних знаннях з теорії держави та права (для студентів неюридичних спеціальностей - основ права), конституційного та інших галузей права, що вивчаються та перших двох курсах.

Для поглиблення вивчення окремих тем з курсу господарського права, написання курсових, дипломних і магістерських робіт до кожного розділу цього навчального посібника пропонується список літератури: нормативно-правові акти, збірники законодавства та його коментарі, наукові статті, монографії, підручники та навчальні посібники.

До всіх розділів і тем курсу "Господарське право" можуть бути рекомендовані вищезгадані підручники, коментарі Господарського кодексу України (Науково-практичний коментар до Господарського кодексі/ України/За ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 6S8 с; Господарський кодекс України: Коментар / За ред. Саніахметової Н.О., Харитонова О. Є. - X.: Одиссей, 2004. - 848 с), інші праці (в тему числі: Реалізація чинних Цивільного і Господарського кодексів України: проблеми та перспективи: 36. наук, праць. - К.: 2006. - 320 с; Актуальні проблеми господарського права: 36. наук, праць (за матеріалами "круглого столу", м. Київ, 16 грудня 2004 р.). - К: НД1 приватного права і підприємництва АпрН України, 2005. - 140 с; Актуальные проблемы науки и практики коммерческого права: Сб. научных статей. Вып. 5 / Под общ. ред. В.Ф. Попондопуло и О.Ю. Скворцова. -М.: Волтерс Клувер, 2005. - 432 с. та iн.).


Tue, 14 Jun 2011 10:46:22 +0000
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ, МЕТОД І СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА Тема 1. Господарська діяльність

 

1. Історія становлення та розвитку правового регулювання господарської сфери суспільного життя

Перш ніж розглядати традиційні для першої теми питання (предмет, метод, поняття господарського права), слід приділити увагу історії становлення правового регулювання господарської сфери суспільного життя. Це та сфера, яка забезпечує суспільство необхідними для задоволення потреб його членів, різноманітних організацій і держави в цілому матеріальними благами, яких серед дарів природи не знайти: вони виникають у результаті або переробки дарів природи (вже існуючих матеріальних цінностей - природних багатств, зокрема), або виробництва (створення нових матеріальних цінностей, в тому числі з елементами переробки).

Спільне проживання людей неможливо уявити без виробництва різноманітних матеріальних благ для задоволення не лише індивідуальних, а й групових та інших категорій спільних інтересів. Господарювання у розумінні задоволення господарських потреб (в одязі, житлі, предметах побуту тощо) певних соціальних груп було притаманно людській спільноті на ранніх етапах суспільного розвитку. А функціонування будь-якої людської спільноти неможливе без регулювання відносин між її членами, зокрема з питань ведення господарських справ.

За родоплемінного ладу всі питання діяльності людей, у тому числі пов'язаних з виробництвом матеріальних благ, вирішувалися в межах таких організацій (роду чи племені), кожна з яких підпорядковувалась певним правилам поведінки у формі звичаїв, прийнятих рішень громадою, радою старійшин чи обраним главою спільноти. Тобто мало місце так зване внутрішнє регулювання, яке ґрунтувалося на авторитеті громади. Товарний обмін не був розвинений, а якщо він і мав місце, то це відбувалося у відносинах з різними племенами/родами і зазвичай на засадах натурального обміну (тобто одні матеріальні блага обмінювалися на інші). Відтак, за подібної організації людство не потребувало якихось додаткових форм об'єднань, оскільки кожний член суспільства належав до певного роду-племені, в межах якого і здійснювалося виробництво певних матеріальних благ, що задовольняло насамперед інтереси відповідної громади (роду/племені), а також індивідуальні (приватні) інтереси членів такої спільноти з основних питань забезпечення їхньої життєдіяльності. [При цьому інтереси громади зазвичай переважали індивідуальні або групові інтереси.

Розподіл праці (відокремлення землеробства від скотарства, а згодом виділення ремесел і торгівлі) послаблювали родоплемінні зв'язки у стародавньому світі та згодом (разом з іншими чинниками) призвели до занепаду цієї форми організації людей.

Нові соціальні системи, що прийшли на зміну родоплемінному ладові, були різноманітними за рівнем (держава, територіальні громади сіл, селищ, міст, районів міста, навіть вулиць, а також більш автономна, ніж за родоплемінного ладу, сім'я) та за характером спільних інтересів, для реалізації яких відбувалося об'єднання кількох чи багатьох осіб. Своєю чергою серед згаданих соціальних систем можна умовно виділити такі категорії: а) універсальні, що створюються для забезпечення реалізації та захисту комплексу інтересів учасників (саме до цієї категорії з певним застереженням можна віднести державу та територіальні громади, хоча для них притаманне значно менше, ніж за родоплемінного ладу, втручання у сферу приватних інтересів); б) спеціалізовані, що створювалися для досягнення певних спільних цілей, господарських зокрема (цехи, гільдії купців, товариства для спільного здійснення певного виду господарської та/або пов'язаної з нею діяльності, а в певні історичні періоди - і діяльності, яка забезпечувала безпеку учасників господарського життя та їхнього майна).

Зазначені обставини зумовили виникнення нових об'єднань на принципово нових засадах: не на підставі кровного споріднення, а шляхом вільного волевиявлення для досягнення певної мети, в тому числі господарської. Так, ще в стародавні часи функціонували своєрідні товариства (згадки про них зустрічаються у древніх асирійців, фінікіян, греків):

а) за участю купців, що вели морську торгівлю, та їх позичальників, які часто-густо ставали компаньйонами власника судна;

б) з ремісників для спільного збуту товарів;

в) земельні товариства, які також викопували функції охорони від зовнішніх ворогів.

Саме вони я стали підґрунтям виникнення в майбутньому господарських організацій сучасного типу - торгових (або господарських) товариств.

Стародавня держава також брала на себе функції організації господарського життя в країні, аби приватна ініціатива не завдавала істотної шкоди загальному благу та не мала руйнівного впливу на державу. З давніх часів відоме регулювання діяльності природних монополій шляхом встановлення граничних цін на їх продукцію (роботи, послуги). Держава визначала й правила для осіб, що здійснювали господарську діяльність з метою отримання прибутку, встановлюючи для них певні вимоги та обтяження та користь держави (різноманітні податки, збори), інших учасників господарського життя, передбачаючи, зокрема, відповідальність боржників перед кредиторами, включаючи й визнання боржника неплатоспроможним (банкрутом) з метою застосування спеціальної процедури ліквідації його заборгованості перед кредиторами.

Стародавній Рим, увібрав у себе надбання підкорених ним народів, а також греків-колоністів, що асимілювалися серед місцевого населення і, відповідно, принесли досвід організації господарського життя. Римському праву були вже відомі: договірне товариське об'єднання - societas, організація корпоративного типу, що стала прообразом інституту юридичної особи - univеrsitatas corpus, а також товариство публікантів - societas publicanorum (vecigalium) як змішана форма societas і univеrsitatas.

Регулювання господарської сфери в стародавні часи не відокремлювалося від регулювання інших суспільних відносин. Відтак, у таких відомих зведеннях стародавніх законів, як Дігести Юстиніана, Руська Правда, Литовський статут, знаходимо окремі положення, що стосувалися спільного ведення торгових справ, відповідальності боржників перед кредиторами, неплатоспроможності (банкрутства) та деякі інші.

Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі в епоху середньовіччя (зазвичай у приморських містах, пов'язаних з торгівлею з іншими територіями та державами) сприяв розвитку спеціального регулювання цієї сфери, спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між торговцями, збірок таких звичаїв і суддівських рішень (як, наприклад, "Збірник морського права Ганзи"), а згодом - прийняття кодифікованих нормативно-правових актів.

З Францією другої половини XVII століття, часів правління Людовіка XIV, пов'язується перша спроба кодифікації норм торгового права. Ініціатором кодифікації був міністр фінансів короля Кольбер, ім'я якого отримали два ордонанси - Ордонанс про торгівлю 1673 р. і Ордонанс мореплавства 1681 р. Завдяки ордонансам Кольбера, що згодом стали основою Торгового кодексу Наполеона 1807 р., на території Франції було уніфіковане правове регулювання торговельних операцій.

Навіть в Англії, з її своєрідною правовою системою (загальне право, судові прецеденти) держава вже у першій чверті XVIII століття застосовувала закон для регулювання відносин, що мали велике публічне значення (так, у 1720 р. в Англії був прийнятий закон "Про бульбашкові компанії" (Buble Act), спрямований проти зловживань засновників акціонерних товариств).

Більшість країн континентальної Європи свого часу приймали Торгові (Комерційні) кодекси або статути (зокрема Російська імперія, до складу якої входила більша частина території сучасної України). В сучасний період частина країн (Голландія, Італія, Швейцарія, Російська Федерація) відмовилася відтак званого дуалізму приватного права (тобто регулювання майнових відносин за допомогою двох кодексів - Цивільного і Торгового/Комерційного), проте зберігає специфіку регулювання відносин у сфері господарювання шляхом прийняття спеціальних законів - про господарські товариства чи окремі їх види (акціонерне, з обмеженою відповідальністю), антитрестівські закони (закони про захист економічної конкуренції) та ін.

У Радянському Союзі були спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери в 20-і роки. Так, у жовтні 1923 р. Комісією з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР був внесений у законодавчій орган проект Торговельного Зведення, доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього (з боку держави) регулювання "торговопромислової стихії", ідо була притаманна для того періоду - введені у зв'язку з проведенням політики непу приватноправові елементи господарювання необхідно було пов'язати з державним сектором економіки та державним регулюванням. Проте ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері розглядалася у зв'язку з дискусією про співвідношення цивільного і торгового права. Відмова від політики непу і монополізація державою господарської сфери суспільного життя країни стали своєрідним приводом для відмови від дуалізму (або "двосекторності") правового регулювання господарської сфери, в якій противники господарського права вбачали загрозу розколу єдиної радянської правової системи.

В 30-і роки Л.Я. Гінзбург та Є.Б. Пашуканіс - засновники наукової школи єдиного господарського права - обґрунтовували необхідність спеціального (у формі Торгового/Господарського кодексу) регулювання відносин у сфері соціалістичної економіки, включаючи до кола її суб'єктів і громадян, які вступають у майнові відносини. На жаль, політизація наукової сфери в 30-і роки і наявність серед опонентів ідеї єдиного господарського права головного тодішнього теоретика в правознавстві Л.Я. Вишенського, впливового та послідовного сталініста, призвели до трагічних наслідків для засновників цієї школи.

В останній третині XX століття в Радянському Союзі знову набула поширення ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері, проте вона не була реалізована.

Після здобуття Україною незалежності відповідно до Концепції Судово-правової реформи почав розроблятися Господарський (Комерційний) кодекс, перший варіант якого у Верховній Раді спіткала невдача, а другий (під дещо зміненою назвою - як Господарський кодекс) після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського вето) був ухвалений 16 січня 2003 p., а набув чинності з 01.01.2004 р. (питання про місце Господарського кодексу в системі господарського законодавства розглядатиметься).

 


 

2. Поняття, ознаки та принципи здійснення господарської діяльності

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке ми знаходимо в різних нормативно-правових актах, зокрема:

Законі України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність", у ст. 1 якого знаходимо таке визначення: "Господарська діяльність - будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару";

Законі України від 28 грудня 1994 р. (діє в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) "Про оподаткування прибутку підприємств", у п. 1.32 ст. 1 дається дещо інше визначення: "Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені і на користь першої особи". Проте в ч. 1 ст. З Господарського кодексу України, з урахуванням положень зазначених законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності:

"Лід господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного .характеру, гир мають ціпову визначеність".

У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності. Насамперед саме слово "діяльність" означає систематичні дії членів суспільства, їхніх об'єднань, спрямовані та досягнення певного результату. Змістом цих дій є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, а метою — задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар. Особливістю господарської діяльності є також її суб'єкти - не будь-які особи, а лише ті з них, які, відповідно до вимог Господарського кодексу, визнаються суб'єктами господарювання. Діяльність таких осіб здійснюється не тільки в їх власних (приватних) інтересах (зазвичай з метою отримання прибутку від реалізації вироблених благ), айв інтересах суспільства (для задоволення певних суспільних потреб в продукції, роботах, послугах). Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумовлює професійні засади здійснення господарської діяльності. Отже, ознаками господарської діяльності є такі:

сфера здійснення - суспільне виробництво (господарська сфера);

зміст - виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів у широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб);

передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару;

професійні засади здійснення такої діяльності;

спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання (набуття цього статусу завершується, як правило, державною реєстрацією в загальному та/або спеціальному порядку);

поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів - в отриманні певних благ; держави - в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів від суб'єктів господарювання; територіальної громади: І) в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності; 2) в задоволенні потреб громади в певних роботах, послугах, продукції; 3) в участі суб'єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої; 4) у сплаті місцевих податків і зборів тощо; • значний рівень державного (включаючи й нормативно-правове) регулювання, що зумовлено попередньою ознакою (приватні інтереси суб'єкта господарювання - виробника задовольняються за рахунок суспільних інтересів - необхідності задоволення потреб споживачів у певних видах товарів, робіт, послуг); державне регулювання має на меті вирішення подвійного завдання; з одного боку, стимулювати господарську (насамперед підприємницьку) діяльність і забезпечити оптимальні умови для функціонування її суб'єктів, а з іншого, - захистити суспільство, значні його верстви (насамперед споживачів) від зловживань з боку підприємців, які вдаються до несумлінної поведінки з метою зменшення своїх видатків та отримання найбільших прибутків.

Отже, з урахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визначення господарської діяльності:

Господарська діяльність - це така суспільно-корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що грунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів, здійснюється професійно та зазнає значного регулювання з метою соціального спрямування економіки.

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і, відповідно, передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед підприємців), а з іншого, - соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (суспільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) у дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає додержання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо:

якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я споживачів;

екологічної безпеки виробництва;

добросовісної поведінки у сфери економічної конкуренції;

цивілізованого використання найманої праці (тобто з відповідного до вимог трудового законодавства) та ін.

Це знайшло віддзеркалення в Господарському кодексі, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

• вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства та держави (хоча цей принцип мав формуватися дещо інакше - як оптимальність державного регулювання..., оскільки ступінь державного регулювання залежить від стану економіки, внутрішнього та зовнішнього становища країни: більш значний за кризового стану економіки, стихійного лиха та інших негараздів, послаблення регулювання - у разі стабільного стану економіки);

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

 


 

3. Види господарської діяльності

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що викликає потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання господарської діяльності як такої та певних її видів, ураховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками. За критерієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприємницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних і соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня (є неосновною).

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів) і зовнішньоекономічну діяльність (за участю резидентів і нерезидентів), у тому числі іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України "Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання"; розділ VII ГК України "Зовнішньоекономічна діяльність", розділ VIII ГК України "Спеціальні режими господарювання"; спеціальні закони: "Про банки і банківську діяльність", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про страхування", "Про режим іноземного інвестування", "Про концесії", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди" та ін.).

Першій з вищенаведених класифікацій господарської діяльності (на підприємництво та некомерційну господарську діяльність) особлива увага приділяється в Господарському кодексі України (глави 4 і 5).

Підприємництво здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банкрутом у разі негативних фінансових результатів своєї діяльності (стійкої та значної неплатоспроможності). Для підприємницької діяльності притаманна ініціативність, що забезпечує пошук нових напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, виробництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями (є необхідним для збереження або збільшення підприємцем своєї частки на ринку певного товару і відповідно - успішного функціонування в умовах економічної конкуренції). Для цього суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати значний рівень самостійності. Отже, характерними рисами підприємницької діяльності, що відрізняє її від некомерційної, є:

наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності, що досягається шляхом задоволення суспільних потреб у певних товарах, роботах, послугах в результаті їх реалізації за плату (більшу, ніж собівартість виробництва цих благ);

ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе основні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контрагентів тощо;

власна відповідальність підприємця у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною громадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві власності чи праві господарського відання, а також можливість визнання підприємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності; держава, територіальна громада чи інші особи (в тому числі засновники та учасники суб'єкта підприємництво) за загальним правилом не несуть субсидіарної відповідальності за результати його діяльності підприємця (крім деяких визначених законом випадків);

усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єкту вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо.

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 Господарського кодексу:

"Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку".

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (щодо окремих видів діяльності), в яких, відповідно до ч. 4 ст. 12 ГК України, забороняється підприємництво; здійснення такої діяльності відбувається на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який для цього створює некомерційне (казенне) підприємство. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, насамперед у тих випадках, якщо здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (біржова діяльність, наприклад).

Однією з ознак некомерційної господарської діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність - у зв'язку з відсутністю в її суб'єкта мети отримання прибутку - не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) і засновником (засновниками) суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна для казенних підприємств (ч. 8 ст. 73, статті

Некомерційна господарська діяльність

76-77 ГК України) та некомерційних комунальних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності в разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету, а в разі функціонування суб'єкта некомерційної господарської діяльності на базі приватної (приватні некомерційні підприємства) чи колективної власності (дочірні унітарні підприємства господарських товариств чи кооперативів) - за рахунок власника (власників) його майна та/або засновників (учасників). Своєю чергою це зумовлює залежність суб'єкта такої діяльності від власника (власників) майна та/або засновника (засновників), який (які) забезпечує (забезпечують) відповідне фінансування, а також застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. З ст. 76, ч. З ст. 78, ст. 137 ГК України). Остання (ст. 137 ГК) передбачає: 1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); 2) контроль з боку власника (безпосередньо або через уповноважений ним орган) за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меле використання; 3) право власника вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Здійснення суб'єктом права власності некомерційної господарської діяльності (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі її надання учасникам біржових торгів не заборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльністю біржі).

 

Принципи господарювання (ст. 6 Господарського кодексу України)

1. Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання

2. Свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом

3. Вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України

4. Державне регулювання (оптимально обмежене) економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави

5. Захист національного товаровиробника

6. Заборона незаконного (поза межами компетенції) втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини


Tue, 14 Jun 2011 10:56:28 +0000
ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

 

1. Поняття, значення організаційно-управлінських засад у сфері господарювання. Рівні та форми регулювання господарської діяльності

Господарська діяльність (як і будь-яка інша) вимагає організації та управління.

Слово "організація" означає налагодження, впорядкування, приведення чогось у систему.

Організація господарської діяльності - це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі та просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади, суб'єкта господарювання).

Будь-яка господарська система складається з елементів (складових або підсистем), серед яких: суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, споживачі); майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи); нормативне регулювання, що визначає правила функціонування відповідної господарської системи, в тому числі правовий статус суб'єктів, правові різкими майна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, відповідальність тощо; інформаційна підсистема, що забезпечує двосторонній зв'язок між центром системи та/або її елементами та інші складові.

Господарські системи можуть бути різних рівнів: вищого - економіка країни (макроекономіка), середнього - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання, проміжних - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові групи та інші об'єднання суб'єктів господарювання; в умовах глобалізації економіки особливого значення набувають транснаціональні господарські системи (транснаціональні корпорації, зокрема). Складність господарської система обумовлює складність і рівень регулювання.

Загальнодержавний рівень застосовується для забезпечення функціонування економіки країни в цілому та визначення параметрів діяльності її складових (суб'єктів господарювання, їх об'єднань, органів управління різного рівня); регіональний рівень має врахувати специфіку господарської системи конкретного регіону в межах наданих державою повноважень; на локальному та проміжному рівнях суб'єкти господарювання та їх об'єднання з урахуванням вимог вищих рівній регулювання визначають особливість господарських зв'язків між собою, власні параметри діяльності тощо.

Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних формах. До них належать: нормативне регулювання (тобто встановлення правил здійснення господарської діяльності конкретної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління поточними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (встановлення ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності учасників господарської системи певного рівня встановленим правилам, виявлення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення).

Господарська система - впорядкова­на (організована) на певних засадах сукупність складових, необхідних для забезпечення господарської ді­яльності певного рівня

1. Елементи (складові підсистеми )

· Суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, спо­живачі)

· Майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування сис­теми)

· Нормативна основа, що визначає правила її функціонування, в тому числі правовий статус суб'єктів, пра­вові режими манна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, від­повідальність тощо

· Інформаційна система, що забезпе­чує двосторонній зв'язок між цен­тром системи та/або її елементами та ін.

2. Рівні

· Вищий рівень - економіка країни (макроекономіка)

· Середній рівень - економіка певного регіону (АР Крим, області, міста, ра­йону, селища, села)

· Проміжний рівень - господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, холдингові групи

· Локальний рівень - суб'єкт господарювання

 


 

2. Державний рівень організації та управління господарською сферою країни

Хоча всі рівні організації господарської діяльності необхідні, проте державний має особливе значення, зумовлене роллю держави в суспільному житті.

Як відомо, однією з основних функцій держави є організація життя в суспільстві з метою забезпечення умов для його нормальної життєдіяльності. Це стосується й сфери господарювання - економічної основи державного суверенітету, надзвичайно складної системи, що вимагає комплексного регулювання з урахуванням інтересів різних категорій осіб: суб'єктів господарювання, їх об'єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти (міжнародних організацій, до складу яких входить чи має намір увійти Україна). Комплексне та збалансоване врахування всіх цих інтересів спроможна забезпечити лише держава, використовуючи відповідні важелі.

Заінтересованість держави в чіткій організації господарського життя зумовлена також наявністю у неї на праві власності значного масиву майна (насамперед засобів виробництва), що, відповідно, вимагає від держави як власника забезпечення управління державним сектором економіки. Крім того, у держави є потреба в забезпечення джерел поповнення державного бюджету для виконання нею функції організатора господарського життя в країні, зокрема для реалізації державних програм із залученням суб'єктів господарювання. Тому ГК України закріплює низку положень щодо форм реалізації державної економічної політики та її напрямів (статті 9-10 та ін.)

Державна економічна політика - це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законодавчих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечуючи комплексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціальної спрямованості економіки, що грунтується на оптимальному узгодженні інтересів суб'єктів господарювання, споживачів, суспільства в цілому та його різних верств. При цьому держава застосовує економічну стратегію та економічну тактики.

Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабно економічних і соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження та примноження її економічного потенціалу й національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів і способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 9 ГК України).

Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства (ч. З ст. 9 ГК України).

У ст. 10 ГК закріплені основні напрями економічної політики держави:

структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, вдосконалення міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення; складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на погреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного й відповідального використання цих коштів і здійснення контролю за ним (регулюється ГК і законами України: від 1S.09.1991 р. "Про інвестиційну діяльність", від 04.07.2002 р. "Про інноваційну діяльність");

амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих і рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі (регулюється Законом України від 22.05.1997 р. "Про оподаткування прибутку підприємств": ст. 8 "Амортизація", ст. 9 "Амортизація витрат, пов'язаних з видобутком корисних копалин");

політика інституційних перетворень, спрямована та формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення та власній основі розвитку різних форм власності та господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур (Закони України від 04.03.1992 р. "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону від 19.02.1997 p.); від 18.05.2000 р. "Про Державну програму приватизації" та ін.);

цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових і роздрібних цін (основні положення містяться в гл. 21 ГК України та Законі УРСР від 03.12.1990 р. "Про ціни і ціноутворення");

антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії та умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки (визначається в главах 3 і 28 ГК України, Законі України від 11.01.2001 р. "Про захист економічної конкуренції", Законі від 07.06.1996 р. "Про захист від недобросовісної конкуренції", трьох законах від 22.12.1998 р. щодо захисту вітчизняного товаровиробника: "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного виробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну");

бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу (основні засади визначаються Бюджетним кодексом України, затвердженим Законом України від 21.06.2001 p.);

податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обгрунтованого податкового навантаження та суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їхніх доходів (Закони України: під 25.06.1991 р. "Про систему оподаткування"; від 22.05.1997 р. "Про оподаткування прибутку підприємств");

грошово-кредитна політика, спрямована та забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки (закони України: від 20.03.1991 р. "Про байки і банківську діяльність" (в редакції Закону від 07.12.2000 p.); від 23.02.2006 р. "Про цінні папери та фондовий ринок"; від 15.03.2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"; під 12.07.2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг");

валютна політика, спрямована та встановлення та підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання (Закон України від 23.09.1994 р. "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"; Декрет KM України від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю");

зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку та вітчизняного товаровиробника (закони України: від 16.04.1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність"; від 19.03.1996 р. "Про режим іноземного інвестування"; від 22.12.1998 р. "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту"; від 22.12.1998 р. "Про захист національного виробника від субсидованого імпорту"; від 22.12.1998 р. "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" та ін.).

У сфері господарювання держава також здійснює екологічну політику (забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення, що регулюється системою екологічного законодавства), та соціальну політику (щодо захисту прав споживачів, найманих працівників, працездатного безробітного населення, непрацездатних громадян тощо). Останній напрям регулюється системою трудового законодавства та законодавства про соціальне забезпечення.

Здійснюючи економічну політику за вищезгаданими напрямами, держава застосовує різні правові форми.

Правові форми державного управління економікою - це врегульовані правом, відмінні за конкретними цілями і способом здійснення види діяльності держави (уповноважених державних органів, а також органів місцевого самоврядування - щодо делегованих державою повноважень) у сфері економіки. Розрізняють такі основні правові форми: нормативне регулювання, планування, управління поточними справами, контроль.

Нормативне регулювання (як правова форма державного управління економікою) означає встановлення компетентними органами держави правил здійснення господарської діяльності. Провідна роль у цьому належить Верховній Раді України, яка, відповідно до Конституції (ст. 92), регулює відносини власності, правові засади підприємництва, конкуренції, антимонопольне регулювання, в тому числі визначаючи у формі кодексів (Господарського, Цивільного, Господарського процесуального та ін.), низки законів:

· правовий статус суб'єктів господарювання;

· правовий режим їх майна;

· порядок укладання господарських договорів і виконання господарських операцій;

· порядок розгляду господарських спорів;

· правові механізми захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарського життя.

Господарський кодекс (статті 12-17) визначає основні засоби державного регулювання господарської діяльності: державне замовлення і державне завдання; ліцензування, патентування та квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів і лімітів; регулювання цін і тарифів; надання податкових, інвестиційних та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій і субсидій).

Закон України від П.09.2003 р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначає основні принципи такої політики, в тому числі збалансоване врахування інтересів різних категорій учасників господарських відносин - суб'єктів господарювання, громадян, держави (ст. 4), зміст державної регуляторної політики та напрями її забезпечення (статті 5-14), повноваження органів державної влади (в тому числі спеціально уповноважених) і місцевого самоврядування щодо здійснення державної регуляторної політики у сфері господарювання (статті 15-40).

Прогнозування та планування (як правова форма державного управління економікою) - це визначення за допомогою правових засобів основних напрямів і конкретних результатів діяльності країни, регіонів, галузей народного господарства, окремих суб'єктів господарювання. Ця форма державного управління економікою регулюється Господарським кодексом (ст. 11 "Планування та прогнозування економічного та соціального розвитку") та Законом України від 23.03.2000 р. "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України".

Відповідно до ст. 1 цього Закону, державним прогнозуванням економічного та соціального розвитку визнається науково обґрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного та соціального розвитку. Прогноз економічного та соціального розвитку є засобом обгрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів, а щодо суб'єктів господарювання - орієнтиром для розроблення власних прогнозів, виробничих планів, бізнес-планів, господарських зв'язків тощо.

Програмування економічного та соціального розвитку України - це визначення за допомогою правових засобів (у формі правового документа, що приймається в установленому порядку) цілей і пріоритетів економічного та соціального розвитку, засобів і шляхів їх досягнення, формування взаємоузгодженої та комплексної системи заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного та соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеристика очікуваних результатів у економіці та соціальній сфері.

Розрізняють директивне та індикативне планування. Перше є обов'язковим для всіх тих суб'єктів господарювання, котрим воно адресоване, і за сучасних умов застосовується переважно в державному секторі економіки; друге (індикативне) має рекомендаційний характер, передбачає заходи заохочення для виконавців плану й у такий спосіб орієнтує їх на бажану для держави та суспільства поведінку у сфері господарювання.

Управління поточними справами (як правова форма державного управління економікою) означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (здійснення державної реєстрація суб'єктів господарювання, окремих видів договорів та майна; видача ліцензій, патентів та інших дозволів; встановлення квот; затвердження стандартів і здійснення сертифікації продукції, робіт, послуг; встановлення лімітів та використання природних ресурсів тощо).

Контроль (як правова форма державного управління економікою) - визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямків і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в тому числі застосування господарсько-правових санкцій. Ця правова форма державного управління економікою регулюється Господарським кодексом (ст. 19 визначає основні засади державного контролю та нагляду за господарською діяльністю, в тому числі його напрями (сфери):

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

- цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію, роботи і послуги;

- монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

- земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

- виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

- споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

- зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки. Ст. 19 ГК України встановлює також гарантії для суб'єктів господарювання при здійсненні державного контролю та нагляду з боку компетентних органів державної влади та їх посадових осіб, встановлюючи умови здійснення інспектування та контролю: на підставі закону; в межах компетенції зазначених органів і посадових осіб; неупередженість, об'єктивність, оперативність проведення інспектування (перевірок) з дотриманням прав і законних інтересів суб'єктів господарювання; інформування останніх про результати перевірок (інспектування); можливість оскарження суб'єктами господарювання дій і рішень державних органів контролю та нагляду та їх посадових осіб.

Основні засади здійснення контролю (в тому числі уповноважені на це органи) визначаються відповідними законами від 04.12.1990 р. "Про державну податкову службу"; від 26.11.1993 р. "Про Антимонопольний комітет України"; від 26.01.1993 р. "Про контрольно-ревізійну службу в Україні", "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 01.12.2005 p.); від 14.10.1994 р. "Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування"; від 17.05.2001 р. "Про стандартизацію" та ін.

Порядок проведення контролю (в тому числі перевірок) регулюються підзаконними нормативно-правовими актами, в тому числі відомчими - тих центральних органів державної влади, до сфери діяльності яких належить суб'єкт господарювання та/або до складу компетенції якого входить контроль за дотриманням положень відповідної гілки (інституту) господарського чи іншого законодавства (наприклад: Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: затв. розпорядженням АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р; Про затвердження Правил проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівних організацій та ринку цінних паперів: рішення ДКЦЛФР від 08.07.2003 р. № 302 та ін.).

Від форм державного управління економікою слід відрізняти методи державного управління економікою.

Методи державного управління економікою - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного для суспільства результату. Розрізняють адміністративні та економічні методи.

Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання. Ці методи мають як позитивні сторони (вони є швидкодіючими, тобто необхідний результат досягається через незначний проміжок часу), так і негативні (не враховуються належним чином економічні інтереси виконавців). Прикладом таких методів є: державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, деяких видів господарських договорів, ліцензування, встановлення податкових ставок та інших платежів тощо).

Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців. Останнє обумовлює надійність дії цих методів, що становить їх позитивну якість. Водночас економічні методи мають негативну сторону - повільність дії: бажаний для суспільства результат настає через значінні проміжок часу.

До економічних методів слід віднести:

· встановлення податкових пільг;

· державне кредитування суб'єктів господарювання;

· надання дотацій;

· застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою порядку в сфері господарювання.

У сучасних умовах господарювання держава в комплексі застосовує економічні та адміністративні методи. При цьому домінування тих чи інших методів залежить від стану економіки, надзвичайних обставин (стихійне лихо, війна тощо), а також завдань, що стоять перед державою щодо вирішення тих чи інших питань суспільного життя.

 


 

3. Особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки

В економіці України значна питома вага належить публічним секторам економіки - державному та комунальному. Функціонування цих секторів з метою забезпечення відповідних категорій публічних інтересів - народу України, Української держави, територіальних громіад. Відтак, основні засади функціонування цих секторів та управління господарською діяльністю їх суб'єктів визначається зазвичай у формі закону: ГК України (статті 22-24, 73-78, 167-172, 183, 191), законів: від 21.05.1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні"; від 04.03.1992 р. "Про приватизацію державного манна"; від 10.04.1992 р. "Про оренду державного та комунального майна; від 22.12.1995 р. "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб"; від 24.01.1997 р. "Про державний матеріальний резерв"; від 03.03.1999 р. "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності"; від 03.03.1999 р. "Про державне оборонне замовлення"; від 21.09.2006 року "Про управління об'єктами державної власності"; від 15.03.2006 р. "Про холдингові компанії в Україні" та ін.

Управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки тісно пов'язане з використанням державного та комунального майна, правовим статусом господарських організацій, що діють на базі такого майна (про що йтиметься в наступних темах). Разом з тим у цій темі має сенс розглянути особливості управління господарською діяльністю в державному та комунальному секторах економіки. Попри відмінність цих секторів (щодо рівня господарських систем та управління ними, включаючи й нормативно-правове регулювання), вони мають спільні риси, а саме:

- організаційно-управлінські повноваження здійснюються за допомогою системи уповноважених органів та організацій (відповідно - державних та органів місцевого самоврядування/комунальних);

- суб'єктами господарювання є організації (в тому числі підприємства), що функціонують на базі відповідної форми власності (державної чи комунальної), а також суб'єкти, у статутному фонді (майні) яких частка відповідної власності (державної чи комунальної) забезпечує вплив, відповідно, держави чи територіальної громади на такого суб'єкта (змішані господарські - зазвичай акціонерні - товариства, за переважної участі держави чи територіальної громади);

Державне управління економікою

- зазначені суб'єкти функціонують на базі майна, що закріплюється за ними на одному з основних правових титулів - праві власності (державні, комунальні або змішані акціонерні товариства), праві господарського відання (державні та комунальні комерційні підприємства, державні та комунальні господарські об'єднання, державні холдингові компанії), праві оперативного управління (казенні та некомерційні комунальні підприємства);

- можливість встановлення законом особливості здійснення конкурентно-антимонопольної політики у сфері державного та комунального секторів економіки; зокрема, деякі види діяльності належать до державної монополії;

- використання приватизації державного та комунального майна, а також корпоратизації державних/комунальних унітарних підприємств у процесі реформування цих секторів економіки;

- можливість визначення законом особливості застосування процедури банкрутства до підприємств цих секторів.

Проте існують і певні відмінності між державним та комунальними секторами, зокрема, щодо: органів, які здійснюють організаційно-управлінські повноваження; компетенції останніх; порядку прийняття ними рішень; актів, в яких фіксуються такі рішення, та ін.


Tue, 14 Jun 2011 11:03:58 +0000
ТЕМА 3. ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ

 

1. Поняття ознаки та види господарських правовідносин

Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що складаються між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що виникають при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

• сфера виникнення - господарські системи будь-якого рівня (державного - економіка країни, територіального - економіка певного регіону, локального - суб'єкти господарювання/господарські організації);

• урегульованість цих відносин за допомогою господарсько-правових норм (містяться в актах господарського законодавства - в широкому розумінні, втому числі установчих документах), у певних випадках - ще й за допомогою господарських договорів (як правового документа), що забезпечують індивідуальне "підрегулювання" з урахуванням специфіки господарського зв'язку;

• особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкти господарювання - індивідуальні підприємці та/або господарські організації, в певних випадках суб'єкти організаційно/управлінсько-господарських повноважень (органи державної влади: господарські та функціональні міністерства/відомства; органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; господарські об'єднання; холдингові компанії, засновники та власники майна суб'єктів господарювання); крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. і ст. 2 ГК України);

• об'єктом господарських правовідносин є майно у формі речей і безтілесного манна/нематеріальних активів (у тому числі об'єктів права інтелектуальної та права промислової власності), необхідне для організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності;

• зміст - суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів господарювання й суб'єктів організаційно-господарських повноважень та інших учасників господарського життя, визначені нормативно-правовими актами (господарським законодавством) та іншими правовими документами (договорами, зокрема), а також реальні дії зазначених осіб щодо реалізації цих прав та обов'язків, спрямовані на безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, падання послуг) та/або організація/ управління такою діяльністю;

• поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає:

1) сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів;

2) наділення новостворюваної організації необхідним для започаткування та здійснення нею відповідної (визначеної установчими документами з урахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління;

• віддзеркалення в господарських правовідносинах публічних інтересів (держави, суспільства, значних прошарків суспільства, зокрема, споживачів) та приватних інтересів (носіями яких є конкретні суб'єкти господарювання, за винятком державних і комунальних), необхідність їх збалансованого врахування в процесі їх державного (в тому числі нормативно-правового) регулювання;

• підстави виникнення, зміни та припинення: юридичні факти, що можуть бути різних видів: часто-густо це і(1) дії чи бездіяльність (як правомірні, так і неправомірні) суб'єктів правовідносин) чи (2) події (стихійне лихо, внаслідок якого було пошкоджено майно підприємця; смерть власника контрольного пакета акцій, який контролював акціонерне товариство, і спадкування таких акцій кількома особами з різними/протилежними інтересами щодо управління набутими в результаті цього корпоративними правами);

Знаменський виділяє ще такі риси господарських правовідносин, як їх складність і багатоланковість (права та обов'язки одного суб'єкта кореспондують права та обов'язки іншим/кільком суб'єктам) та їх довготривалість: господарські зв'язки зазвичай є тривалими, хоча і з певними перервами (Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В.К.Мамутова. - К.: Юринком Интер,2002.-С72);

значний ступінь державного регулювання (з боку держави із застосуванням відповідних правових форм і методів) у поєднанні з локальним регулюванням (самими суб'єктами господарювання, власниками їхнього майна), що зумовлено, з одного боку, суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських зв'язків, а з іншого, - необхідністю забезпечення суб'єктам господарювання необхідного для функціонування в умовах динамічних ринкових відносин свободи вибору варіанта оптимальної поведінки, що віддзеркалюється в локальних актах (установчих і внутрішніх документах) і господарських договорах.

Врахувати всі вищезгадані ознаки господарських відносин в одному короткому визначенні важко, тому доцільно взяти до уваги найбільш характерні.

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин.

У Господарському кодексі України знаходимо більш лаконічне визначення, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 1 ГК. господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями) з різних міркувань: нормотворчості (врахування в процесі правового регулювання специфіки певних видів господарських відносин), з навчальною метою (вивчення характерних ознак певних видів господарських відносин і пов'язаних з цим особливостей їх правового регулювання), для наукових цілей (дослідження певних видів господарських відносин, винайдення найбільш оптимальних шляхів їх правового регулювання та надання відповідних рекомендацій законодавцеві та практичним працівникам).

Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійснюються за різними ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. З ГК, господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими. Проте законодавець не зазначає критеріїв такої класифікації, що зумовлює звернення до доктринальних положень господарського права.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. З ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими - відносини" що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. б ст. З ГК), в тому числі щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання тощо.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. З ГК) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії - всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, між організацією в особі органів управління/їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами). Наука господарського права за цією ознакою розрізняє ще один вид господарських відносин - міжгосподарські або зовнішньо-господарські (виникають між юридично самостійними суб'єктами господарювання).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин;

• горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); зазвичай такі відносини виникають при укладенні господарських договорів; вертикальні (відносини виникають між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, що має відповідні важелі та підстави щодо управління та контролю за суб'єктом господарювання); подібні відносини виникають не лише за участю органів держави, що опікуються

певною сферою господарського життя (спеціально уповноважені органи -ДКЦ11ФР, наприклад, щодо емітентів цінних паперів, у тому числі інститутів спільного інвестування), а її власників майна щодо створених ними підприємство-невласників, господарських об'єднань щодо підприємств-учасників у межах делегованих об'єднанню повноважень, холдингової компанії щодо своїх корпоративних/дочірніх підприємств); За галузями економіки та сферами управління, в яких виникають господарські відносини, виділяють такі відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, на ринку цінних паперів, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

За критерієм сфери економіки, в якій виникають господарські правовідносини: 1) державна; 2) комунальна; 3) приватна-колективна), також можна виділити окремі види господарських відносин, що складаються в кожному з цих секторів економіки; в державному та комунальному секторах економіки складаються специфічні відносини щодо приватизації державного та комунального майна.

Залежно від спеціальних правових режимів, що встановлюються для регулювання господарських відносин, розрізняють такі їх види;

• господарські відносини в процесі організації та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі іноземного інвестування;

• щодо концесійної діяльності;

• щодо капітального будівництва;

• щодо інноваційної діяльності;

• щодо професійної фінансової діяльності;

• щодо лізингової діяльності;

• господарські відносний, що складаються в спеціальних (вільних) економічних зонах чи на територіях пріоритетного розвитку між суб'єктами цих зон/територій та органами управління С(В)ЕЗ;

господарські відносини, що виникають та інших територіях зі специфічним правовим режимом (спеціальної/вільної економічної зони; державного кордону України; Чорнобильської зони та ін.);

господарські відносини, виникнення яких обтяжено надзвичайними обставинами - воєнного стану, стихійного лиха, іншого надзвичайного стану.

Практичне значення наведених класифікацій незаперечне: законодавець враховує особливості згаданих видів господарських відносин у процесі їх правового регулювання, поточного управління та контролю.



 

2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин

У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регулюються Господарським кодексом і нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. До таких відносин ст. 4 ГК, зокрема, відносить:

• майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (проблема розмежування предмета правового регулювання між Цивільним і Господарським кодексами, та жаль, не була вирішена в процесі їх прийняття та доопрацювання, тому ми маємо низку майнових відносин, що регулюються цими двома кодексами: правове становище господарських товариств, договірні відносини у сфері підприємництва та ін.);

• земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регулювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: земельні - Земельним кодексом, гірничі - Кодексом "Про надра" від 27.07.1994 p., лісові - Лісовим кодексом від 21.01.1994 p., водні - Водним кодексом, відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу (законами: від 25.06.1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища"; від 03.03.1993 р. "Про тваринний світ"; від 09.04.1999 р. "Про рослинний світ"), територій і об'єктів природно-заповідного фонду - Законом "Про природно-заповідний фонд України" від 16.06.1992 p., атмосферного повітря - Законом від 16.10.1992 р. "Про охорону атмосферного повітря");

• трудові відносини - Кодексом законів про працю та іншими актами трудового законодавства;

• фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом та низкою законів і підзаконних нормативно-правових актів);

• адміністративні та інші відносини управління за участю суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких відносин здійснюється Кодексом законів про адміністративні правопорушення, низкою законів: "Про місцеве самоврядування", "Про міліцію" та ін.).

Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств: останні виробляють сільськогосподарську продукцію переважно для задоволення особистих потреб членів такого господарства (членів сім'ї), проте у разі реалізації надлишків такої продукції та надання послуг зеленого туризму селянське господарство виступає як суб'єкт господарювання зі специфічним правовим статусом, що визначається спеціальним Законом від 15.05.2003 р. "Про особисте селянське господарство".

Суміжними з господарюванням є народні художні промисли, яким також притаманні риси цієї діяльності - виробництво (зазвичай на професійних засадах) з метою реалізації за плату третім особам предметів художніх промислів, хоча й з відмінними рисами: творчим характером такої діяльності; додатковою метою {збереження народних художніх промислів і спадкоємного розвитку традицій народного мистецтва у певній місцевості), особливістю матеріальних благ, що виробляються при цьому, - художні вироби декоративно-вжиткового призначення. Особливість господарської діяльності, пов'язаної з народними промислами, визначається Законом України від 21.06.2001 р. "Про народні художні промисли".

 


 

3. Методи правового регулювання господарських відносин

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних і майнових елементів, приватних і публічних інтересів як рушіїв дій їх суб'єктів) породжує чисельність методів правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.

Методи правового регулювання господарських відносин ~ це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення та способи юридичного захисту прав і законних інтересів сторін.

Розрізняють чотири основні методи правового регулювання господарських відносин, що забезпечують комплексне та більш-менш збалансоване врахування публічних та приватних інтересів у сфері господарювання. До них належать:

• метод приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського управління (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.), джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки - забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)". Метод владних приписів передбачає насамперед урахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів). Разом з тим він використовується будь-яким власником манна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника) і, відповідно, віддзеркалює інтереси власника;

• метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення й передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік);

• метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору);

• метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами пропозицій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, утому числі відкритих акціонерних товариств.

Деякі автори (насамперед член-кореспондент Академії правових наук України Г.Л. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулюються за допомогою одного комплексного методу, що інтегрує всі вищеназвані. Це - метод рівного підпорядкування всіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних і публічних інтересів і створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання (Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В.К.Мамутова. - К.: Юринком Интер, 2002. - С. 37). Подібна точка зору є спірною. Позиція її опонентів ґрунтується на тому, що держава в особі уповноважених органів має особливий статус, зокрема визначає ті правила суспільного господарського порядку, якому згодом сама має підпорядковуватися нарівні з іншими учасниками господарського життя. Проте держава (в особі уповноважених органів) не лише встановлює, а й може змінювати ці правила, що свідчить про її особливе становище серед учасників господарських правовідносин - як організатора господарського життя в країні.

МЕТОДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

(у комплексі забезпечують ефективне регулювання господарських відносин з врахуванням правового статусу їх суб'єктів, зв'язків між ними тощо)

1. Метод приписів: перед­бачає право прийняття юридично значущих рішень органом госпо­дарського керівництва (власником майна) щодо підпорядковано­го йому суб'єкта (рі­шення власника про створення підприєм­ства чи його реоргані­зацію, ліквідацію; ви­дача ліцензії чи її ану­лювання; розміщення державного замовлен­ня на підприємствах, що функціонують на базі державного май­на, і підприємствах-монополістах)

2. Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарю­вання приймати са­мостійно (але в меж­ах своєї компетенції) юридично значущі рішення іі обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та вико­нанню цих рішень

3. Метод координації забезпечує прийнят­тя юридично значу­щих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій сто­роні; рішення при­ймається шляхом компромісу (укла­дення господарського договору)

4. Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажано для суспільства, ефективної) і поведінки (порядку дій) у сфері господарюван­ня (примірні господар­ські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи гос­подарських організацій, у тому числі ВАТ акціо­нерних товариств)


Tue, 14 Jun 2011 11:13:26 +0000
ТЕМА 4. ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

 

1. Конституційні засади правопорядку в сфері господарювання

Нормативне регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку в сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Господарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділяється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відповідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів і грунтується та відповідних положеннях Конституції України щодо:

· забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ч. 4 ст. 13 Конституції);

· право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється під імені Українського народу органами державної влади й органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13);

· право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ст. 14);

· забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині та суспільству (ст. 14);

· право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);

· визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (статті 14, 41);

· економічна багатоманітність, право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42);

· визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92);

· забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом (статті 42, 92);

· забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів (статті 43,92);

· взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст. 18);

· визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ст. 8).

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який ґрунтується на згаданих положеннях Конституції України, визначається Господарським кодексом України та іншими актами господарського законодавства.


2. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Господарське законодавство складає нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Господарське законодавство - це сукупність нормативно-правових актів і правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та управління (в тому числі організації) такою діяльністю.

Господарському законодавству України притаманна низка характерних ознак:

значна розгалуженість і присутність великої кількості нормативно-правових актів для цього є об'єктивні (динамізм і складність господарського життя і, відповідно, правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення) причини;

перевага в господарському законодавстві комплексних нормативно-правових актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які приурочені до одного предмета правового регулювання - страхування (Закон України "Про страхування"), інвестування (Закон "Про інвестиційну діяльність"), господарських товариств (Закон України "Про господарські товариства") та ін.;

кодифікованість господарського законодавства, єдиним стрижнем якого є прийнятий 16 січня 2003 р. Господарський кодекс України, розроблений відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р. (набув чинності з 01.01.2003 р. одночасно з Цивільним кодексом України); Господарський кодекс визначає основи господарювання, які базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності та мають на меті утвердження оптимального суспільного господарського порядку в сфері національної економіки; він складається з 9 розділів:

І - основні засади господарської діяльності;

II - суб'єкти господарювання;

III - майнова основа господарювання;

IV - господарські зобов'язання;

V - відповідальність за правопорушення у сфері господарювання;

VI - особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання;

VII - зовнішньоекономічна діяльність;

VIII - спеціальні режими господарювання;

IX - прикінцеві положення;

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і та цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами; наявність у господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональних, локальних; відомчі забезпечують специфіку правового регулювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, згідно з Указом Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади", постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади", Порядком скасування рішень про державну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженим наказом Мін'юсту України від 29.01.1999 р. № 54/3347. Наявність зазначених рис зумовлена специфікою сфери господарювання, що характеризується високим ступенем складності та багатоманітності відносин, що в ній виникають, а відтак - притаманні законодавству, яке регулює цю сферу, не лише в Україні, а й інших державах.

Поряд з цими рисами вітчизняному господарському законодавству притаманні тимчасові риси, зумовлені трансформаційними процесами у сфері економіки - від планово-розподільчих до переважно ринкових засад господарювання. Такими тимчасовими рисами, що віддзеркалюють перехідний характер господарського законодавства України, є;

1) наявність у господарському законодавстві нормативних актів з різним ступенем адекватності сучасному стану ринкових відносин в Україні:

а) дореформених нормативних актів, у тому числі вже неіснуючої держави - СРСР (Положення про поставку товарів народного споживання та Положення про поставку продукції науково-технічного призначення, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888, та ін.), що містять чимало застарілих норм та прогалин;

б) нормативних актів, що відповідають Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки (схвалена Верховною Радою Української РСР 01.11.1990 р.) і, відповідно, забезпечили запровадження ринкових відносин (закони України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про інвестиційну діяльність та ін.);

в) прийнятих останніми роками актів законодавства з адекватним сучасному стану цих відносин регулюванням (ГК, ЦК, закони "Про інноваційну діяльність", "Про іпотеку", "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про холдингові компанії в Україні" та ін.);

2) стрімкість прийняття актів законодавства, що зумовлена об'єктивними чинниками (змінами у сфері господарювання, пов'язаними з запровадженням і розвитком ринкових відносин, а також суб'єктивними причинами (лобіюванням політичними силами прийняття окремих законів без дотримання основних правил юридичної техніки під час їх розробки та прийняття з метою уникнення нових колізій, неадекватного регулювання, порушення балансу приватних і публічних інтересі" тощо).

Господарське законодавство - це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють господарські відносини (від­носини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та управління такою діяльністю, в тому числі її організацію)

Ознаки:

1. Основні

· Значна розгалуженість і присут­ність великої кількості норма­тивних актів

· Перевага в господарському зако­нодавстві комплексних норма­тивних актів, що містять норми різних галузей права (господар­ського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які приурочені і до одного предмету правового регулювання - господарських товариств (Закон України "Про господарські товариства"), коо­перативів (Закон "Про коопера­цію" та ін.

· Кодифікованість господарсь­кій законодавства, стрижнем якого є прийнятий 16.01.2003 р. Господарський кодекс України, розроблений відповідно до Концепції судово-правової ре­форми в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04. 1992 р. ГК України визначає основи госпо­дарювання

· Наявність в господарському за­конодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональ­них, локальних - у конкретній господарській організації

2. Тимчасові, пов'язані з перехідним характером економіки України

· Наявність у господарському законодавстві України нормативних актів вже неіснуючої дер­жави - СРСР (положення про поставки продукції науково-технічного призначення та товарів на­родного споживання, затверджені постановою РМ СРСР № 888 від 25.07.1988 р. та ін.). що застосову­ються за умов, визначених Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. "Про порядок тим­часової дії на території України окремих актів законодавства СРСР"; з прийняттям Україною нормативно-правових актів, що заповнюють про­галини вітчизняного господарського законодав­ства, союзні нормативні акти втрачатимуть силу

· Наявність у господарському законодавстві нор­мативних актів з різним ступенем адекватності сучасному стану ринкових відносин в Україні: а) дореформених нормативних актів (згадані поло­ження про поставки та ін.), б) нормативних актів, що відповідають Концепції переходу Української PCP до ринкової економіки (схвалена Верховною Радою Української PCP 01.11.1990 p. і, відповідно, забезпечили запровадження ринкових відносин (закони України "Про власність", "Про господар­ські товариства", "Про інвестиційну діяльність" та ін.); в) прийнятих останніми роками актів зако­нодавства з адекватним сучасному стану цих від­носин регулюванню (ГК, ЦК, закони "Про іннова­ційну діяльність", "Про іпотеку" тощо

· Стрімкість прийняття актів законодавства, що зу­мовлено об'єктивними чинниками

Все це свідчить, що господарському законодавству України (як законодавству перехідного періоду - від планово-розподільчої економіки до соціально-спрямованої ринкової) притаманні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання, насамперед: наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Своєю чергою, численні вади господарського законодавства зумовлюють необхідність його вдосконалення.


3. Система господарського законодавства

Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних між собою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. В своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського законодавства.

Система господарського законодавства - це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей.

Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними критеріями:

а) за юридичною силою актів, у яких фіксуються господарсько-правові норми (вертикальна систематизація);

б) за предметом правового регулювання (горизонтальна систематизація): за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народного господарства (економіки).

Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК - "Нормативно-правове регулювання господарської діяльності". За юридичною силою нормативних актів система господарсько-правових актів складається з:

положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. ІЗ), права громадин на підприємницьку діяльність (ст. 42) та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92);

законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарський кодекс України (визначає основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин і відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також визначає особливості правового регулювання в окремих галузях і сферах господарювання), положення Цивільного кодексу, що мають застосовуватися на субсидіарних засадах (якщо Господарським кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу), Кодекс торговельного мореплавства та ін.; закони: "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.1995 р.; "Про концесії" від 16.07.1999 р.; "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р.; "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р.; "Про кооперацію" від 10.07.2003 р.; "Про цінні папери та фондовий ринок" під 23.02.2006 р. та ін.;

постанов Верховної Ради України, таких як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. "Про Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки"; Постанова від 12.09.1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР";

указів Президента України: від 11.05.1994 р. "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації"; від 12.03.1996 р. "Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади" та інші;

актів Уряду України, що поділяються та такі види:

декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців -з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою Уряду повноважень щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам (від 19.02.1993 р. "Про управління майном, що є у загальнодержавні)! власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів"; від 17.03.1993 р. "Про довірчі товариства" та ін.;

постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова КМУ від 28.12.1992 р. № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади");

відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання діяльності певної галузі народного господарства або певної сфери економіки (наприклад, Положення про порядок державної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене наказом Міністерства юстиції від 08.06.1998 р. № 35/5; Положення про порядок відчуження основних фондів, що є у державній власності, затверджено наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № М77); накази Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87і від 29.1 1.1999 р. № 290 "Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку");

регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень і встановленого порядку (регіональні правила забудови населених пунктів і територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповідно до ст. 11 Закону України від 16.11.1992 р. "Про основи містобудування"; регіональні будівельні норми та правила;

локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарських відносин).

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою.

Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обороту, в тому числі міжнародні торговельні звичаї (згідно зі ст. 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування", оцінка окремих видів іноземних інвестицій може здійснюватися за міжнародними торговими звичаями; ст. 7 Цивільного кодексу України закріплює принцип застосування звичаїв ділового обороту, що стосується сфери підприємництва, тобто комерційної господарської діяльності). Господарський кодекс України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання (тобто є узвичайненнями, що застосовуються лише за згодою суб'єктів господарювання).

Регулювання відносин у сфері господарювання може здійснюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері конкуренції, що приймаються саморегулівними заінтересованими організаціями за погодженням з Антимонопольним комітетом України (ч. 1 ст. 38 ГК України). Проте такі правила так само, як і правила професійної етики у сфері конкуренції, належать до узвичайнень, оскільки застосовуються за умови посилання на них у договорі, установчих та інших правових документах суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 38 ГК України).

Відповідно до систематизації нормативних актів за предметним критерієм розрізняють:

компетенційні нормативні акти, тобто такі нормативно-правові акти різної юридичної сили, що визначають правове становище суб'єктів господарських відносин (розділ II "Суб'єкти господарювання" Господарського кодексу України; закони "Про товарну біржу", "Про промислово-фінансові групи в Україні". "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про кооперацію", "Про холдингові компанії в Україні", Декрет Кабінету Міністрів "Про довірчі товариства", укази Президента України "Про корпоратизацію підприємств", "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" та ін.);

договірне право як інститут господарського законодавства, що регулює зобов'язальні відносини у сфері господарювання. До джерел цього інституту належать норми Господарського кодексу України (глава 20 "Господарські договори", глави 30-36); Цивільного кодексу (глави 52-54, 56, 58, 60-77), закони "Про інвестиційну діяльність", "Про поставки для державних потреб", "Про інноваційну діяльність", "Про концесії", "Про угоди про розподіл продукції"; постанова Кабінету Міністрів від 18.01.2000 р. № 72 "Про реєстр концесійних договорів"; Примірний договір фінансового лізингу, затв. наказом Міністерства у справах науки та техніки від 03.03.1998 р. № 59; Положення про форму зовнішньоекономічного договору (контракту), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. №201.

До окремих інституті" господарського законодавства належать нормативні акти, що регулюють ринок капіталів, страхування, інвестиційну діяльність, зовнішньоекономічну діяльність, порядок розгляду господарських спорів тощо.

Система господарського законодавства за предметним критерієм


4. Господарсько-правові норми: поняття та види

Акти господарського законодавства здебільшого мають комплексний характер, тобто складаються з правових норм різних галузей права, приурочених до одного предмета (господарських договорів певного виду, суб'єкта господарювання певної господарсько-правової форми або органу господарського управління тощо). Проте провідне місце н будь-якому акті господарського законодавства посідають господарсько-правові норми, яким властиві загальні (притаманні для всіх правових норм) і специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалюють їх відмінність від норм інших галузей права. До загальних ознак належать:

• встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (залежно від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких містяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів і держадміністрації), господарські об'єднання та суб'єкти господарювання;

• офіційний, тобто встановлений законом порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, у яких містяться норми);

• фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх назва залежить від юридичної сили документа і, відповідно, від органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновницькій"! договір, правила, рішення, розпорядження та ін.);

• адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб - усім потенційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання чи певної організаційно-правової форми, наприклад господарським товариством, їх засновникам, учасникам, посадовим особам органів управління товариств (тобто цим нормам не притаманна індивідуальна персоніфікація - адресування конкретній особі).

Крім того, господарсько-правові норми характеризуються такою специфічною ознакою, що виокремлює їх від норм інших галузей права, як зміст: вони містять правила у сфері господарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації, управління такою діяльністю).

Узагальнення згаданих ознак дозволяє дати таке визначення:

Господарсько-правові норми - це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доцільність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санкція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господарсько-правових норм вони становлять більшість) своєю чергою поділяються на:

• норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), а також посадовими особами цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК);

Господарсько-правові норми - це встановлені ком­петентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спе­ціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

1. Ознаки:

- Встановлення господарсько-правових норм компетентними органами (за­лежно віл юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми, такими органами є: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної виконав­чої влади, обласні ради народних де­путатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севастопольська) ради народних депутатів та держадмі­ністрації), господарські об'єднання та суб'єкти господарювання

- Офіційний, тобто встановлений зако­ном, порядок прийняття таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-правових актів, в яких містяться норми)

- Фіксація таких норм в спеціальних правових документах (їх назва зале­жить від юридичної сили документу та відповідно - від органу, що його при­ймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ, положення, статут, засновниць­кий договір, правила, рішення, розпо­рядження та ін.)

- Адресування таких норм заздалегідь невизначному колу осіб - усім потен­ційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання взагалі чи певної організаційно-правової форми (тобто цим нормам не притаманна індивіду­альна персоніфікації - адресування конкретній особі)

2. Види:

- Норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону "Про зо­внішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 р.; принципи приватиза­ції державного майна - ст. 2 Закону України "Про приватизацію держав­ного майна" віл 04.03.1992 р.)

- Норми-визначення - норми, що міс­тять визначення термінів, які викорис­товуються о певному акті законодав­ства (ст. 1 Закону України "Про від­новлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом"; ст. 2 Закону "Про кооперацію"; ст. 2 Закону "Про банки і банківську діяльність"

- Компетенции і норми (про ком­петенцію: Антимонопольного ко­мітету - статті 7-8 Закону "Про Антимонопольний комітет України", страхових організацій - Закон України від "Про страхування" та ін.)

- Нормі і-заборони (наприклад, заборона здійснення підприємницької діяльнос­ті органам державної влади та органам місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), посадовим особам цих органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК), заборона здійснювати підприєм­ницьку діяльність, що підлягає ліцен­зуванню та патентуванню без отриман­ня відповідно - ліцензії чи патенту (ст. 22 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 8 Закону "Про патентування деяких ви­дів підприємницької діяльності")

- Техніко-економічні норми (державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо)

· норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6 Господарського кодексу України; принцип свободи підприємницької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної діяльності - ст. 2 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991 p.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 04.03.1 992 p.),

· норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх 4-х років законів мають спеціальну статтю "Визначення термінів", у якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у відповідному законі. - ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.0fi.1999 p.); ст. З Закону України від !5.03.2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"; ст. 2 Закону "Про кооперацію" від 10.07.2003 p.;

· компетенційні норми (наприклад, про компетенцію: Антимонопольного комітету - статті 7-S Закону від 26.11.1993 р. "Про Антимонопольний комітет України", Національного банку України - статті 6,7,9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 р. "Про Національний банк України", інститутів спільного інвестування - Закон України від 15.03.2001 р. "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди" (зокрема, ст., 4), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку - статті 6-8 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", страхових організацій - Закон України від 07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) "Про страхування" та ін.);

· техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);

· норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для суб'єктів господарювання, орієнтують їх та бажану для суспільства (держави) поведінку в сфері господарювання): примірні статути, примірні договори, Принципи корпоративного управління, затв. рішенням ДКЦПФР від 11.12.2004 p. N" 571.


5. Питання вдосконалення господарського законодавства

Враховуючи вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна дійти висновку, що в ньому чимало застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових відносин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття та набуття чинності Господарським і Цивільним кодексами України породжує ще проблему усунення колізій між їх положеннями (щодо господарських товариств; форм власності тощо). Зазначені обставини зумовлюють необхідність удосконалення господарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:

вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цеп напрям передбачає необхідність урегулювання нових для господарської системи України відносин (конфлікту інтересів у господарських організаціях корпоративного типу; господарських товариств публічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулювання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до діючих нормативних актів; завданням цього напряму є також забезпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з урахуванням динаміки розвитку ринкових відносин і, відповідно, ухвалення нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 00-х років XX століття);

вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає:

а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України та ст. 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій підприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання;

б) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності лише за умови такої реєстрації (постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади");

в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарських відносин), які самостійно (але в межах, не заборонених законом) визначають і напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання; вдосконалення господарського законодавства щодо його системи.

Цей напрям передбачає:

а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та Цивільного кодексів України (усунення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність з Господарським кодексом;

б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо;

в) консолідацію господарського законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорій господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від KS.09.199l р. "Про інвестиційну діяльність" (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом України від 04.07.2002 р. "Про інноваційну діяльність", Законом України від 16.01.2003р. "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності"; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки визначаються н кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань інноваційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;

г). гармонізація законодавства України з найкращими міжнародними стандартами регулювання відносин у сфері господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України 16.03.2004 р. "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" та незаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. "Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.10.2004 р. № 126/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпечення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного законодавства.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися відповідно до Закону України від 11.09.2003 р. "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Зазначений закон визначає:

принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість і врахування громадської думки в процесі прийняття нових, зміни чи скасування чинних актів законодавства/регуляторних актів у сфері господарювання);

основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який с доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта);

систему та повноваження регуляторних органів - Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, інших державних органів, центральних органів виконавчої влади. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

Вдосконалення господарського законодавства

Причини

1.Наявність у чинному законодавстві численних вад (прогалин, колізій, за­старілих та/або неефективних норм)

2.Динамізм відносин у сфері господарю­вання (змінюваність залежно від по­яви нових технологій, видів договорів, форм співпраці суб'єктів господарю­вання, міжнародних зв'язків тощо), а також складність та багатоманітність цих відносин, що не завжди вдається врахувати при прийнятті нормативно-правових актів (першої редакції)

3.Глобалізація економічного життя, поширення сфер діяльності трансна­ціональних компаній та промислово-фінансових груп, міжнародне спів­робітництво, участь України в між­народних організаціях економічного спрямування

4.Зміни напрямів економічної політики держави за результатами проведення широкомасштабних експериментів, орієнтування України на вступ до між­народних союзів економічного спря­мування з відмінним віл українського правовим регулюванням господар­ських відносини

Напрями

1.Вдосконалення господарського законодав­ства щодо його змісту. Цей напрямок перед­бачає необхідність врегулювання нових для господарської системи України відносин та врегулювання традиційних (наприклад, до­говірних) відносин на нових засадах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до діючих нормативних актів

2.Вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрямок пе­редбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господар­ських відносин; 6) зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності лише за умови такої реєстрації; в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів господарських відносин)

3.Вдосконалення господарського законодавства щодо його системи. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усунення колізій між низкою норм цих кодек­сів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність з Господарським кодексом; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, законодавство про капітальне будівництво, законодавство про господарські договори тощо; в) консолідацію господарсько­го законодавства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який дозволяє усунути колізії в регулюванні певної категорій господарських відносин (на­приклад, інноваційної діяльності)

4.Гармонізація законодавства України з найкра­щими міжнародними стандартами регулюван­ня відносин в сферу господарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз)

• особливості здійснення регуляторної діяльності:

а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо);

б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації;

• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяльності.

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;

узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбітражного суду України) та підставі узагальненої в масштабі України судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія або Пленум Вищого господарського суду України відповідно до закріплених у статтях 43-44 Закону України "Про судоустрій" повноважень:

а) дає роз'яснення з питань застосування господарськими судами законодавства при вирішенні господарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого господарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами"); такі роз'яснення враховуються не лише господарськими судами нижчих ланок, а її суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками господарських правовідносин у правозастосовчій діяльності);

б) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодавства;

в) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм господарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте вони фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються спірні відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яснень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами господарювання у разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра совість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять зумовлює підвищення ролі судових рішень, які ґрунтуються на таких поняттях.


Tue, 14 Jun 2011 11:19:52 +0000
ТЕМА 5. ПОНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

 

1. Господарське право як галузь права

Своєрідність господарських правовідносин, що складають предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як особливу галузь права.

Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна. її прихильники (С.М. Братусь, P.O. Халфіна, ГК. Матвеев, Я.М. Шевченко, А.С. Довгерт та ін.) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча й дещо категорична), вона полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, І,Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, але пов'язане з іншими галузями права, наприклад:

з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, наприклад, загальним засадам зобов'язального права;

з адміністративним, використовуючи, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми управління економікою: управління поточними справами (шляхом видачі дозволів, ліцензій, патентів тощо; контроль за дотриманням вимог господарського законодавства.

Згідно з третьою точкою зору, що найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, OA Пушкін, С.С. Алексеев), господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання - господарської діяльності. Проте слід мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об'ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення тощо).

Становлення господарського права як окремої галузі права та теренах комерційного (торгового) права, частково - муніципального прана було зумовлено збільшенням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця XIX - початку XX століття, а згодом - у Радянському Союзі. Саме зосередження в результаті Націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р. в державній власності великого масиву манна (включаючи н майнові комплекси підприємств) посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних і державних інтересів, їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарювання, а в середині 30-х років XX століття сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші ~ лише сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча й передбачає окремі особливості управління державним і комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують та базі державного та комунального майна.

 


 

2. Господарське право як галузь правової науки

Господарське право як галузь права слід відрізняти від науки господарського права за предметом, методами та завданням.

Наука господарського права вивчає історію становлення та розвитку, системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин і напрацьовує рекомендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і правозастосовчої практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналізу, синтезу, історичний, порівняльно-правовій, евристичний, синергетичний та ін.

Теоретичними основами (елементами) науки господарського права є:

- виявлення та аналіз нормативно-правових актів і правових норм господарського законодавства;

- визначення правових засобів функціонування господарського права (в тому числі дослідження механізму дії певних груп норм, виявлення з наукових позицій їх зв'язків і залежностей між ними, характеру методів правового регулювання, а також виявлення прогалин, колізій, інших вад);

- с розробка способів удосконалення господарсько-правової практики.

Завданнями науки господарського права є:

- забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу;

- визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права (як галузі права) закономірностям і принципам правового регулювання;

- розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права;

- створення єдиного понятійного апарату господарського права;

- пояснення правотворчих і правозастосовчих рішень і прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.

Для наукового забезпечення нормотворчого процесу в Україні створені наукові заклади при Верховній Раді (Інститут законодавства) та Кабінеті Міністрів України (Інститут нормотворчої діяльності).

 


 

3. Господарське право як навчальна дисципліна

Господарське право як навчальна дисципліна - це сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності та використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяльності.

Навчальна дисципліна "Господарське право" грунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства.

Обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки (для нотаріусів, суддів, слідчих - у загальному вигляді, для юрисконсультів, адвокатів-господарників, суддів господарських судів - максимально широко).

Загальний курс має певну систему, яка складається з двох частин, - загальної та спеціальної.

Загальна частина містить у собі матеріал щодо основних положень правового регулювання господарської діяльності незалежно від галузі та сфери цієї діяльності, і включає такі розділи і теми:

РОЗДІЛ І. Поняття, метод і система господарського права (5 тем).

Тема 1. Господарська діяльність.

Тема 2. Організація та управління господарською діяльністю.

Тема 3. Господарські правовідносини.

Тема 4. Господарське законодавство.

Тема 5. Поняття господарського права.

РОЗДІЛ II. Суб'єкти господарських правовідносин (5 тем).

Тема 6. Загальна характеристика суб'єктів господарських правовідносин.

Тема 7. Правове становище підприємств.

Тема 8. Правове становище господарських товариств.

Тема 9.Правове становище індивідуальних підприємців та інших суб'єктів господарювання (учасників господарських відносин).

Тема 10. Правове становище окремих видів суб'єктів організаційно-господарських повноважень.

РОЗДІЛ III. Майнова основа господарювання (2 темп).

Тема 11. Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання.

Тема 12. Особливості правового режиму окремих категорій майна у сфері господарювання.

РОЗДІЛ IV. Господарські зобов'язання (3 теми).

Тема 13. Зобов'язальні відносини у сфері господарювання.

Тема 14. Господарський договір.

Тема 15. Окремі види господарських договорів.

РОЗДІЛ V. Відповідальність у господарських відносинах (1 тема).

Тема 16. Господарсько-правова відповідальність.

РОЗДІЛ VI. Правове регулювання економічної конкуренції (1 тема).

Тема 17.

РОЗДІЛ VII. Правове регулювання банкрутства (2 теми).

Тема 18. Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності.

Тема 19. Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство.

 

Спеціальна частина господарського права як навчальної дисципліни містить матеріал щодо правового регулювання господарської діяльності в окремих галузях і сферах господарського життя, а саме:

РОЗДІЛ VIII. Особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (10 тем).

Тема 20. Загальні засади врахування специфіки окремих видів господарських відносин у процесі їх правового регулювання.

Тема 21. Правове регулювання біржової діяльності.

Тема 22. Правове регулювання комерційного посередництва (агентських відносин) у сфері господарювання.

Тема 23. Правове регулювання капітального будівництва.

Тема 24. Правове забезпечення інноваційної діяльності.

Тема 25. Правове регулювання фінансової діяльності.

Тема 26. Особливості правового регулювання комерційної концесії.

Тема 27. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Тема 28. Правовий режим іноземного інвестування.

Тема 29. Спеціальні режими господарювання.


Tue, 14 Jun 2011 11:38:33 +0000
РОЗДІЛ II. СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН ТЕМА 6. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН


ТЕМА 7. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПІДПРИЄМСТВ

Просмотров: 2188
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
Н. Г. Шурухнов Криминалистика в схемах и таблицах
Криминалистика в схемах и таблицах
В удобной для понимания и запоминания форме - таблицах и схемах - излагается материал, охватывающий весь курс "Криминалистика". В основу учебного пособия положены традиционные темы курса, учитывающие достижения смежных областей научного знания, ряд глав посвящен новым методам и средствам сбора и исследования доказательств, методикам расследования новых составов преступлений, предусмотренных Уголовным кодексом Российской Федерации.
Наглядность и лаконичность подачи материала позволят студентам легче усвоить любые, даже самые сложные вопросы, а при необходимости - максимально быстро и качественно повторить пройденный материал при подготовке к семинарам, экзаменам, зачетам....

Цена:
294 руб

Д. В. Дождев Римское частное право
Римское частное право
Издание представляет собой пособие для семинарских занятий по курсу римского права, охватывает все темы курса римского частного права и может служить дополнением учебника Д.В.Дождева "Римское частное право" (М.: Норма, 2008).
Пособие содержит подлинные тексты римских юристов с параллельным русским переводом и вопросы к текстам. Оно призвано дать учащимся широкий круг сведений по римскому праву из первоисточников, многие из которых впервые переведены на русский язык, и привить навыки комментирования юридических текстов. Материал источников, представленный в пособии, может использоваться для подготовки учебных докладов и курсовых работ.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов, специалистов по всеобщей истории права, гражданскому праву и сравнительному правоведению....

Цена:
839 руб

 Криминология
Криминология
В учебнике на основе современных подходов к структуре и содержанию криминологии рассматриваются предмет, система, методология и история криминологии, задачи и перспективы ее развития. Анализ преступности, личности преступников, причин и условий преступлений дается как в общем плане, так и применительно к конкретным видам преступлений и их особенностям. С этих же позиций рассматривается проблема предупреждения преступности. Учебник дополнен словарем криминологических терминов, сведениями о российских и зарубежных криминологах, а также списком научной литературы и списком нормативных актов.
В настоящем издании учтено новейшее законодательство, приведены необходимые статистические данные.

Для студентов, магистрантов, бакалавров, аспирантов и преподавателей юридических вузов и факультетов, практических работников правоохранительных органов....

Цена:
1399 руб

 Уголовное право. Общая часть. Учебник
Уголовное право. Общая часть. Учебник
Данный учебник - экспериментальный, подготовлен преподавателями кафедры уголовного права Московского государственного юридического университета имени О.Е.Кутафина (МГЮА) и Национального исследовательского университета "Высшая школа экономики" с участием НИИ МВД России в соответствии с программой курса "Уголовное право. Общая часть" на основе современного уголовного законодательства, а также иных нормативных правовых актов.
При анализе уголовно-правовых институтов учтены постановления Пленума Верховного Суда РФ по вопросам применения уголовного права. Учебник имеет оригинальную структуру. Каждая глава содержит аннотацию и информационно-справочный материал. В параграфах дефиниции определяемых понятий сопровождаются опорными словами, используя которые можно воспроизвести соответствующий материал; текст параграфа разбит на смысловые единицы, к каждой из которых предпослан заголовок. Такое расположение материала облегчает его усвоение. Этой цели подчинены дидактические и контрольно-измерительные материалы. Кроме того, они способствуют выработке практических навыков применения уголовного закона.
Издание подготовлено по состоянию законодательства на июнь 2016 г.

Учебник рассчитан на студентов, аспирантов и преподавателей высших учебных заведений....

Цена:
519 руб

Ю. В. Чуфаровский Психология оперативно-розыскной и следственной деятельности. Учебное пособие
Психология оперативно-розыскной и следственной деятельности. Учебное пособие
В книге доктора юридических наук, кандидата психологических наук Ю.В.Чуфаровского впервые в объединенном виде дана развернутая психологическая характеристика преступной деятельности и личности преступника, а также психология оперативно-розыскной и следственной деятельности. Подробно раскрыты психологические основы применения этих знаний в повседневной деятельности сотрудников правоохранительных органов. Для специалистов правоохранительных органов, студентов, аспирантов и преподавателей юридических и психологических вузов, в том числе ведущих подготовку специалистов по оперативно-розыскной деятельности, психологов....

Цена:
191 руб

Е. Н. Быстряков, М. В. Савельева, А. Б. Смушкин Специальная техника. Учебное пособие
Специальная техника. Учебное пособие
В издании рассмотрены тактико-технические характеристики современных средств индивидуальной бронезащиты, специальные средства нелетального действия, поисковые технические средства, средства охраны и средства наблюдения, а также освещены основные направления технического оснащения и применения специальных химических веществ в оперативно-розыскной деятельности и профилактике преступлений.

Рекомендуется для учащихся среднего профессионального образования, студентов, обучающихся по программам бакалавриата и специалитета юридического профиля, сотрудников правоохранительных органов и спецслужб России, а также судей, адвокатов и юрисконсультов, частных детективов....

Цена:
760 руб

И. Б. Новицкий Римское право. Учебник
Римское право. Учебник
В учебнике освещены вопросы о предмете и источниках римского права, исках, семейно-правовых отношениях, вещных правах, обязательственном праве (понятие и виды обязательства, виды договоров, условия действительности договора, его содержание, заключение договора, стороны в обязательстве, исполнение обязательства и ответственность за неисполнение), отдельных видах обязательств, праве наследования.

Для студентов и преподавателей образовательных учреждений среднего профессионального образования....

Цена:
782 руб

Е. Ю. Грачева, О. В. Болтинова Правовые основы страхования. Учебное пособие
Правовые основы страхования. Учебное пособие
В учебном пособии подробно раскрыты такие темы, как основные понятия страхового права, организация страхового дела в Российской Федерации. Рассмотрены все основные виды страхования (в частности, обязательное и добровольное, личное и имущественное, страхование ответственности и специальные виды). Пособие отражает последние изменения, произошедшие в правовом регулировании страхования.

Для студентов, аспирантов, обучающихся по экономическим и юридическим специальностям и направлениям, преподавателей. Будет полезно практическим работникам страховых компаний и всем, кто интересуется проблемами страхования в Российской Федерации....

Цена:
413 руб

Д. В. Винницкий Налоговое право. Учебник
Налоговое право. Учебник
Работа посвящена доктринальным и практическим проблемам современного российского налогового права. В учебнике рассматриваются понятия налога и сбора, предмет, метод, принципы и субъекты налогового права, порядок установления налогов и сборов, их исчисления и уплаты. Освещается история возникновения и развития налогообложения, рассматриваются принципы и субъекты налогового права, анализируются его нормы и источники, налоговые правоотношения, системы ответственности за нарушения налогового законодательства. Кратко рассмотрены обязательства по федеральным, региональным и местным налогам, возникающие в рамках российской налоговой системы, специальные налоговые режимы. Кроме того, освещаются основные вопросы налогового процесса и ответственности за нарушения законодательства о налогах и сборах. Специальная часть книги посвящена проблемам трансграничного налогообложения и международного налогового права.
Учебник подготовлен в соответствии с обязательными требованиями Федерального государственного образовательного стандарта высшего образования четвертого поколения и методическими требованиями, предъявляемыми к учебным изданиям, на основе новейших нормативных правовых актов.

Для практикующих юристов, студентов, аспирантов и магистрантов, работников налоговых, финансовых и таможенных органов, судей, сотрудников международных организаций и институтов, а также всех интересующихся налоговым правом, в том числе практическими аспектами налогообложения экономической деятельности....

Цена:
929 руб

Е. П. Лиховицкая Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
Издание представляет собой краткое изложение основных вопросов дисциплины "Судоустройство и правоохранительные органы". В учебном пособии раскрыты темы, касающиеся вопросов судебной власти, принципов судебной системы, прокурорского надзора и органов прокуратуры, органов внутренних дел и юстиции, а также иные темы, включенные в курс "Судоустройство и правоохранительные органы". Законодательство приведено по состоянию на август 2014 г.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов....

Цена:
97 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования