СМИ Законы РФ
Юр.книга Л.К. Воронова Фінансове право Украiни

Tue, 21 Jun 2011 09:28:22 +0000
Титулка

 

 

Л.К. Воронова

 

 

 

Фінансове право України

 

 

 

 

Підручник


Tue, 21 Jun 2011 09:38:08 +0000
ЗМІСТ


ПЕРЕДМОВА

ВСТУПНИЙ РОЗДІЛ

1. НОРМАТИВНІ АКТИ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАНДАРТІВ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ
1. Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу (витяг із наказу МОН України від 23.01.2009, №48).
2. ПРОГРАМА проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації.
3. Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (затверджене МОН України від 23.01.2004, №48)
4. Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (наказ МОН України від 10.12.2005, №774)
5. РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо структури залікового кредиту та порядку оцінювання навчальних досягнень студентів (затверджені наказом МОН України від 30.12.2005, №774)

2. ТЕРМІНОЛОГІЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

3. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ"
Змістовий модуль I
Тема 1. Фінанси І фінансова діяльність держави: поняття і зміст
Тема 2. Фінансове право як галузь права
Тема 3. Фінансово-правові норми і фінансово-правові відносини
Тема 4. Правові засади організації та здійснення фінансового контролю
Тема 5. Відповідальність за порушення фінансового законодавства: поняття і види
Змістовий модуль II
Тема 6. Правове регулювання державних доходів і видатків
Тема 7. Бюджетне право як відгалузь фінансового права
Тема 8. Поняття бюджету. Бюджетна система України
Тема 9. Бюджетний процес
Змістовий модуль III
Тема 11. Правові основи оподаткування
Тема 12. Правове регулювання державного кредиту і державного боргу
Тема 13. Публічно-правові основи загальнообов’язкового державного страхування
Тема 14. Публічно-правове регулювання банківської діяльності
Тема 15. Правові основи грошового обороту
Тема 16. Валютне регулювання і валютний контроль
Тема 17. Публічно-правова природа ціноутворення

4. ЗАГАЛЬНИЙ РОЗРАХУНОК ГОДИН ЛЕКЦІЙ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ, САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ОСНОВНИЙ РОЗДІЛ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І

ТЕМА 1. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ
1.1 Поняття фінансів, їх ознаки і функції
1.2. Фінансова система України та її структура
1.3. Зміст, принципи, форми та методи фінансової діяльності держави
1.4. Органи, що здійснюють фінансову діяльність

ТЕМА 2. ФІНАНСОВЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА
2.1. Предмет і метод фінансового права
2.2. Система фінансового права
2.3. Джерела фінансового права. Фінансове законодавство
2.4. Фінансове право в системі права
2.5. Наука фінансового права

ТЕМА 3. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ І ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
3.1. Поняття, структура, особливості і види фінансово-правових норм
3.2. Зміст і особливості фінансових правовідносин
3.3. Структура фінансових правовідносин
3.4. Види фінансових правовідносин

ТЕМА 4. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ЗДІЙСНЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ
4.1. Поняття, зміст і значення фінансового контролю
4.2. Види фінансового контролю
4.3. Методи фінансового контролю
4.4. Органи фінансового контролю
4.5. Аудиторський контроль

ТЕМА 5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА: ПОНЯТТЯ І ВИДИ
5.1. Відповідальність за порушення фінансового законодавства в системі юридичної відповідальності
5.2. Підстави відповідальності за порушення фінансового законодавства
5.3. Відповідальність за порушення бюджетного законодавства
5.4. Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства


ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ II

ТЕМА 6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ
6.1. Поняття і основи правового регулювання державних і муніципальних доходів
6.2. Поняття і види державних і муніципальних витрат


ТЕМА 7. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО ЯК ПІДГАЛУЗЬ ФІНАНСОВОГО ПРАВА
7.1. Бюджетне право в системі фінансового права
7.2. Бюджетні права як правовий інститут
7.3. Бюджетні повноваження України
7.4. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування

ТЕМА 8. ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТУ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ
8.1. Бюджет, його доходи і видатки. Бюджетна класифікація
8.2. Складові бюджету. Співвідношення загального і спеціального фондів бюджету. Дефіцит і профіцит бюджету
8.3. Бюджетна система України
8.4. Державний бюджет України
8.5. Місцеві бюджети

ТЕМА 9. БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС
9.1. Поняття, зміст і принципи бюджетного процесу
9.2. Учасники бюджетного процесу та їх повноваження
9.3. Складання проектів бюджетів
9.4. Розгляд і прийняття проекту закону
9.5. Виконання бюджетів. Співвідношення банківської і казначейської форм виконання бюджетів
9.6. Звітність про виконання бюджетів

ТЕМА 10. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН
10.1. Поняття і значення міжбюджетних відносин
10.2. Розподіл доходів і видатків між бюджетами
10.3. Бюджетне регулювання як основний засіб упорядкування міжбюджетних відносин
10.4. Порядок надання міжбюджетних трансфертів. Зміст фінансових нормативів бюджетної забезпеченості

 

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ III

ТЕМА 11. ПРАВОВІ ОСНОВИ ОПОДАТКУВАННЯ
11.1. Місце інституту податкового права в системі фінансового права
11.2. Податкова система України
11.3. Поняття, ознаки та функції податку. Класифікація податків і зборів
11.4. Правовий механізм податку і його елементи
11.5. Непрямі податки
11.6. Прибуткові податки
11.7. Податки на майно
11.8. Податок на промисел
11.9. Консолідовані податки
11.10. Мито
11.11. Загальнодержавні збори
11.12. Місцеві податки і збори

ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ І ДЕРЖАВНОГО БОРГУ
12.1. Правовий режим державного кредиту. Види державних запозичень
12.2. Поняття державного боргу
12.3. Управління державним внутрішнім боргом

ТЕМА 13. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАГАЛЬНООБОВЯЗКОВ’ОГО ДЕРЖАВНОГО СТРАХУВАННЯ
13.1. Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування
13.2. Види страхування. Обов’язкове страхування

ТЕМА 14. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
14.1. Банківська система України
14.2. Правовий статус Національного банку України
14.3. Банківське регулювання і банківський нагляд

ТЕМА 15. ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ
15.1. Грошова система України
15.2. Поняття і зміст грошового обороту
15.3. Правове регулювання готівкового обігу
15.4. Правове регулювання безготівкових розрахунків

ТЕМА 16. ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ВАЛЮТНИЙ КОНТРОЛЬ
16.1. Поняття валюти і валютних цінностей
16.2. Зміст валютного регулювання
16.3. Валютний контроль
16.4. Відповідальність за порушення валютного законодавства

ТЕМА 17. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ЦІНОУТВОРЕННЯ
17.1. Поняття ціни
17.2. Система цін
17.3. Органи ціноутворення


ПІДСУМКОВИЙ РОЗДІЛ

1. Питання для підсумкового контролю знань із курсу фінансового права
2. Короткий тлумачний словник фінансово-правових категорій
3. Література
4. Поточний (модульний) контроль знань студентів


Tue, 21 Jun 2011 09:39:38 +0000
ПЕРЕДМОВА

 

Нині в Україні триває проведення соціальної, економічної, політичної та правової реформ. В умовах широкомасштабних змін життєдіяльності нашої країни суттєво змінюється зміст фінансових відносин, удосконалюється їх правове регулювання, а отже, істотно підвищується роль фінансового права, зростає значущість розробок учених-фінансистів для процесу державотворення та вдосконалення правової системи України, Більш того, подальші зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство зумовлюють структурне реформування національної системи вищої освіти, спрямоване на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців з вищою освітою та досягнення цілей Болонського процесу. У таких умовах неминуче зростає значущість знань з фінансового права, що вказує на посилення його ролі як галузі, науки і навчальної дисципліни та підвищення вимог до якості його змісту.

Підготовлений колективом авторів посібник дещо відрізняється від попередніх видань з фінансового права, оскільки містить низку новацій, пов’язаних із застосуванням в Україні кредитно-модульної системи навчання, У його побудову закладено концепцію поєднання навчального, методичного та довідкового матеріалу. Зокрема, у ньому подано не тільки виклад суто фінансово-правових понять та категорій, а й подані певні методичні настанови та необхідну довідкову інформацію. Так, вступний розділ містить нормативні акти, на підставі яких запроваджуються стандарти Болонського процесу в Україні, глосарій, що тлумачить використовувані при цьому терміни. Цей матеріал допоможе студентам та іншим читачам з’ясувати сутність Європейської кредитно-трансфертної та акумулюючої системи. Окрім того, подано програму навчальної дисципліни "Фінансове право України ", а також пропонується розрахунок кількості годин для проведення лекцій, практичних (семінарських) занять, самостійної роботи студентів, які можуть стати орієнтиром при викладанні навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах.

В основному розділі розкрито зміст правових норм, якими регулюються фінансові відносини в Україні, охарактеризовано їх взаємозв’язок зі змінами у фінансовій системі держави в нинішніх умовах, що дасть можливість студентам, викладачам, юристам та іншим зацікавленим особам отримати широкий діапазон світоглядних уявлень з найбільш важливих фінансово-правових проблем розвитку України. При цьому до кожної теми подано: основні її питання; найважливіші категорії, без зіпсування змісту яких неможливо вважати ознайомлення з певною темою закінченим; завдання, орієнтовані на з’ясування основних понять, що розкривають зміст теми практичного заняття; перелік нормативних актів та літератури, за допомогою яких можна набути додаткових знань; контрольні запитання, за якими можна фіксувати рівень знань студентів за кожною темою модуля.

Підсумковий розділ містить перелік питань, з’ясування яких необхідне для остаточного контролю знань з курсу фінансового права; критерії оцінювання знань студентів з навчальної дисципліни, розподіл балів, які може отримати студент; короткий тлумачний словник фінансово-правових категорій.

Пропонований виклад матеріалу допоможе найкращому засвоєнню студентами фінансово-правових категорій, зорієнтує їх у масиві законодавства, що регулює відносини мобілізації, розподілу та використання коштів публічних фондів, та суттєво підвищить педагогічну цінність і привабливість посібника. Отже, це видання є універсальним, оскільки колектив авторів спробував максимально повно висвітлити питання, відповіді на які потрібні як студентам для вивчення курсу фінансового права, так і викладачам вищих навчальних закладів, а також працівникам фінансових органів, підприємств і організацій.


Tue, 21 Jun 2011 09:44:39 +0000
ВСТУПНИЙ РОЗДІЛ 1. НОРМАТИВНІ АКТИ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ СТАНДАРТІВ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

 

1. Про проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу (витяг із наказу МОН України від 23.01.2009, №48).

З метою організації проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити:

- Програму проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації начального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації, що додається;

- Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно модульній системі підготовки фахівців, що додається;

- Перелік вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації; учасників педагогічного експерименту, що додається;

- Перелік регіональних базових вищих навчальних закладів, що додається;

- Склад координаційної ради МОН для супроводу та узагальнення результатів педагогічного експерименту, що додається.

2. Встановити, що перелік вищих навчальних закладів - учасників педагогічного експерименту може доповнюватися з ініціативи навчального закладу за погодженням з МОН.

3. Покласти координацію роботи щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації регіону на регіональні базові вищі навчальні заклади.

4. Ректорам вищих навчальних закладів - учасників педагогічного експерименту:

4.1. Забезпечити проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації начального процесу.

4.2. Визначити перелік напрямів і спеціальностей для проведення педагогічного експерименту та подати інформацію департаменту вищої освіти до 1 лютого 2004 року за формою, що додається.

4.3. Створити робочу групу з числа науково-педагогічних працівників для організаційного та методичного супроводження експерименту.

4.4. Розробити методичні матеріали для науково-педагогічних працівників та студентів з кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

4.5. Забезпечити підготовку та видання навчально-методичних посібників, періодичних видань, збірників з питань впровадження в систему вищої освіти України основних ідей, викладених у Болонській декларації.

4.6. Створити в бібліотеках навчальних закладів інформаційні експозиції, присвячені Болонському процесу, та електронні сторінки з матеріалами Болонського процесу на веб-сайтах навчальних закладів.

4.7. Організувати вивчення Програми проведення педагогічного експерименту та Тимчасового положення про організацію начального процесу в кредитно-модульній системі з науково-педагогічними працівниками та студентами вищих навчальних закладів-учасників експерименту.

5. Ректорам регіональних базових вищих навчальних закладів:

5.1. Запровадити постійно діючий семінар з питань кредитно-модульної системи організації навчального процесу та обміну досвідом.

5.2. Забезпечити систематичне висвітлення досвіду з впровадження кредитно-модульної системи організації начального процесу та питань, пов’язаних з Болонським процесом, в засобах масової інформації та в електронних інформаційних мережах.

6. Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я. Я.), науково-методичному центру вищої освіти (Левківськи й К. М):

6.1. Забезпечити організаційно-методичне супроводження педагогічного експерименту та систематичний моніторинг його результатів.

6.2. Передбачити проведення науково-практичних семінарів, конференцій з підготовки фахівців в кредитно-модульній системі організації навчального процесу.

6.3. Запровадити на веб-сайті МОН спеціальну рубрику для висвітлення питань кредитно-модульної системи організації навчального процесу та забезпечити регулярне оновлювання інформації.

7. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра М. Ф. Степка.

Міністр В. Г. Кремень


2. ПРОГРАМА проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації.

Термін проведення експерименту: Перший етап (2003—2004 роки) передбачає розроблення навчально-методичних матеріалів, змісту освіти, форм організації навчального процесу тощо, їх апробацію в експериментальних групах, визначених напрямів підготовки, спеціальностей.

Другий етап (2005-2008 роки) передбачає внесення коректив до експериментальних матеріалів та їх апробацію на більшому масиві учасників експерименту.

Тема експерименту - кредитно-модульна система організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України.

Актуальність експерименту - створення передумов для входження освіти України до єдиного європейського та світового освітнього і наукового простору шляхом впровадження в систему вищої освіти України основних ідей, сформульованих Болонською декларацією 1999 року, та іншими документами Болонського процесу:

- побудова Європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу України як складової Європи;

- посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і Європейської систем вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;

- конкуренція з1 іншими системами вищої освіти студентів, вплив та престиж;

- підвищення визначальної ролі вищих навчальних закладів у розвитку національних та європейських культурних цінностей (вищі навчальні заклади як носії національної та європейської свідомості).

Об’єкт експерименту - система вищої освіти України.

Предмет експерименту - кредитно-модульна система організації навчального процесу (далі - КМСОНП) у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Мета експерименту - розробити та експериментально перевірити технологію застосування елементів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (далі - ECTS) в системі вищої освіти України та створення сучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб’єктів навчального процесу.

Робоча гіпотеза полягає у тому, що існуюча в Україні система вищої освіти забезпечує якісну підготовку студентів, їх конкурентоспроможність на національному і міжнародному ринках праці, але потребує адаптації до вимог, які передбачені ECTS.

Для досягнення мети експерименту та перевірки робочої гіпотези ставляться такі завдання:

На рівні Міністерства освіти і науки України:

1. Завершити розроблення та введення в дію державного стандарту вищої освіти, галузевих стандартів вищої освіти за напрямами, які включені до експерименту.

2. Забезпечити фінансування педагогічного експерименту.

3. Створити координаційну раду Міністерства освіти і науки України для забезпечення проведення експерименту і впровадження його результатів.

4. Визначити перелік напрямів підготовки та вищих навчальних закладів - учасників експерименту.

5. Довести до вищих навчальних закладів - учасників експерименту матеріали щодо організації навчального процесу в європейських університетах за системою ECTS та нормативно-методичні матеріали, що регламентують організацію і технологію проведення експерименту.

На рівні вищого навчального закладу:

1. Вжити заходів щодо проведення експерименту.

2. Створити робочу групу для організаційного та методичного супроводження експерименту.

3. Ознайомити науково-педагогічних працівників зі змістом та умовами проведення експерименту.

4. Підготувати план заходів щодо проведення експерименту, що включає адаптацію освітньо-професійних програм підготовки за відповідними напрямами до академічно орієнтованих програм європейських університетів, розробку нормативних та методичних матеріалів з дисциплін навчальних планів на основі залікових кредитів України та ECTS тощо.

Очікувані результати:

- підвищення якості вищої освіти, конкурентоспроможності випускників та престижу національної вищої освіти;

- введення в дію системи стандартів вищої освіти з урахуванням специфіки кредитно-модульної системи;

- створення системи оцінювання якості освіти студентів, яка найбільш адаптована до вимог Болонської декларації;

- нормативно-методичне забезпечення академічної мобільності студентів у вітчизняному та європейському освітянському просторі й створення передумов взаємного визнання дипломів державного зразка про вищу освіту на принципах, передбачених ECTS;

- відпрацювання робочого варіанту КМСОНП освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра та необхідної науково-методичної документації з експериментальних напрямів.

Директор департаменту вищої освіти Я. Я. Болюбаш


3. Тимчасове положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців (затверджене МОН України від 23.01.2004, №48)

Вступ

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентоспроможності фахівців з вищою освітою.

Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу. На виконання першочергових завдань, що випливають з вищезазначеного, рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол №2/3-4) та від 24 квітня 2003 р. (протокол №5/5-4) передбачено проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (далі - КМСОНП) у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації.

При розробці цього положення враховано засади Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (далі - ECTS).

1. Основні терміни, поняття та їх визначення.

У положенні використано терміни, що подані у Законах України "Про вищу освіту" від 17.01.2002 р. №2984-111 та "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 p. №40-IV, Державному класифікаторі професій ДК 003-95, Державному класифікаторі видів економічної діяльності ДК 009-96, Комплексі нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти (додаток №1 до наказу Міносвіти України від 31.07.98 р. №285 зі змінами та доповненнями, що введеш розпорядженням Міністерства освіти і науки України від 05.03.2001 р. №28-р) та введеш нові терміни відповідно до цілей цього положення, а саме:

- кредитно-модульна система організації навчального процесу - це модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів);

- заліковий кредит - це одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів;

- модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації*), що реалізується відповідними формами навчального процесу;

- змістовий модуль - це система навчальних елементів, що поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові.

2. Мета та завдання

Метою впровадження КМСОНП є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі.

Основними завданнями КМСОНП є:

— адаптація ідей ECTS до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;

— забезпечення можливості навчання студентові за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку і відповідно підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;

— стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;

— унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

3. Загальні положення

3.1. Для впровадження КМСОНП вищий навчальний заклад повинен мати три основних елементи ECTS:

— інформаційний пакет - загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей, спеціалізацій спеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов’язкових та вибіркових курсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;

— договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом (напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень, порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);

— академічна довідка оцінювання знань, що засвідчує досягнення студента в системі кредитів і за шкалою успішності на індивідуальному рівні та за системою ECTS.

3.2. Формування індивідуального навчального плану студента здійснюється на підставі переліку змістових модулів (блоків змістових модулів навчальних дисциплін), що сформовані на основі структурно-логічної схеми підготовки фахівців. Навчальна дисципліна формується як система змістових модулів, передбачених для засвоєння студентом, об’єднаних в блоки змістових модулів - розділи навчальної дисципліни.

3.3. Реалізація індивідуального навчального плану студента здійснюється протягом часу, який не перевищує граничного терміну навчання. Нормативний термін навчання визначається на підставі галузевих стандартів вищої освіти. Граничний термін може перевищувати нормативний на 1 рік. Різниця між граничним і нормативним термінами не фінансується з державного бюджету.

3.4. Індивідуальний навчальний план студента включає нормативні та вибіркові змістові модулі, що можуть поєднуватися у певні навчальні дисципліни.

Нормативні змістові модулі необхідні для виконання вимог нормативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики. Вибіркові змістові модулі забезпечують підготовку для виконання вимог варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики, у тому числі відповідність обсягу підготовки, передбаченому нормативним терміном навчання. Вони дають можливість здійснювати підготовку за спеціалізацією певної спеціальності та сприяють академічній мобільності і поглибленій підготовці в напрямах, визначених характером майбутньої діяльності. Сукупність нормативних змістових модулів визначає обов’язкову складову індивідуального навчального плану студента.

3.5. Змістові модулі нормативних навчальних дисциплін гуманітарного та соціально-економічного циклу і природничо-наукового циклу при підготовці студентів на споріднених напрямах повинні бути уніфікованими в установленому порядку.

3.6. Індивідуальний навчальний план студента за певним напрямом формується особисто студентом під керівництвом куратора в КМСОНП.

3.7. При формуванні індивідуального навчального плану студента на наступний навчальний рік враховується фактичне виконання студентом індивідуальних навчальних планів поточного і попередніх навчальних років. Формування індивідуального навчального плану студента за певним напрямом передбачає можливість індивідуального вибору змістових модулів (дисциплін) з дотриманням послідовності їх вивчення відповідно до структурно-логічної схеми підготовки фахівців. При цьому сума обсягів обов’язкових та вибіркових змістових модулів, передбачених для вивчення протягом начального року, повинна становити не більше 44 кредитів (не менше 60 залікових кредитів). Система дає змогу здійснювати перехід студента в межах споріднених напрямів підготовки (певної галузі знань)

3.8. Спорідненість напрямів підготовки визначається спільністю переліку змістових модулів, які відносяться до нормативної складової індивідуального навчального плану студента цих напрямів підготовки, коли різниця між обсягами необхідних змістових модулів може бути засвоєна студентом у межах граничного терміну підготовки.

3.9. Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивідуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом начального року, як правило, без організації заліково-екзаменаційних сесій.

3.10. Система оцінювання якості освіти студента (зарахування залікових кредитів) має бути стандартизованою та формалізованою.

4. Принципи

4.1. Для впровадження КМСОНП слід дотримуватися таких принципів: - Порівняльної трудомісткості кредитів, який полягає в досягненні кожним студентом встановлених ECTS норм, які забезпечують академічну

мобільність студентів, державне й міжнародне визнання результатів освіти на конкретних етапах виконання студентом індивідуального навчального плану.

- Кредитності - полягає в декомпозиції змісту освіти й навчання на відносно єдині та самостійні за навчальним навантаженням студентів частки, які забезпечують:

а) на рівні індивідуального навчального плану - набір (акумулювання) заданої трудомісткості кількості кредитів, які відповідають розрахунковій нормі виконання студентом навчального навантаження в умовах кредитно-модульної організації навчального процесу;

б) на рівні вивчення навчальної дисципліни - набір (акумуляція) заданої для даної дисципліни кількості кредитів, що включають в себе виконання необхідних видів робіт; які передбачені програмою вивчення навчальної дисципліни.

- Модульності — визначає підхід до організації оволодіння студентом змістовими модулями і проявляється через специфічну для модульного навчання організацію методів і прийомів навчально-виховних заходів, основним змістом яких є активна самостійно-творча пізнавальна діяльність студента.

- Методичного консультування - полягає в науковому та інформаційно-. методичному забезпеченні діяльності учасників освітнього процесу.

- Організаційної динамічності — полягає в забезпеченні можливостей зміни змісту навчання з урахуванням динаміки соціального замовлення і потреб ринку праці.

- Гнучкості та партнерства — полягає в побудові системи освіти так, щоб зміст навчання й шляхи досягнення цілей освіти та професійної підготовки відповідали індивідуальним потребам і можливостям студента.

- Пріоритетності змістової й організаційної самостійності та зворотного зв’язку — полягає у створенні умов організації навчання, що вимірюється та оцінюється результатами самостійної пізнавальної діяльності студентів.

- Науковості та прогностичності — полягає у побудові (встановленні) стійких зв’язків змісту навчання з науковими дослідженнями.

- Технологічності та інноваційності - полягає у використанні ефективних педагогічних й інформаційних технологій, що сприяє якісній підготовці фахівців з вищою освітою та входженню в єдиний інформаційний та освітній простір.

- Усвідомленої перспективи — полягає в забезпеченні умов для глибокого розуміння студентом цілей освіти та професійної підготовки, а також можливості їх успішного досягнення.

- Діагностичності - полягає в забезпеченні можливості оцінювання рівня досягнення та ефективності, сформульованих і реалізованих в системі, цілей освіти та професійної підготовки.

5. Форми організації навчання

Формами організації процесу в умовах КМСОНП є: лекційні, практичні, семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, всі види практик та консультацій, виконання самостійних завдань студентів та інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.

6. Організаційно-методичне забезпечення Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП передбачає використання всіх документів, регламентованих чинною нормативною базою щодо вищої освіти, адаптованих і доповнених з урахуванням особливостей цієї системи.

7. Контроль успішності студента

Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.

Оцінки студентів можна виставляти так:

За шкалою ECTS За національною шкалою навчального закладу За шкалою (як приклад)
А 5 (відмінно) 90-100
ВС 4 (добре) 75-89
DE 3 (задовільно) 60-74
FX 2 (незадовільно) з можливістю повторного складання 35-59
F 2 (незадовільно) з обов’язковим повторним курсом 1-34

FX означає: "незадовільно" - необхідно виконати певну додаткову роботу для успішного складання;

F означає: "незадовільно" - необхідна значна подальша робота. Державна атестація студентів проводиться відповідно до чинної нормативної бази.

8. Особливості переведення, відрахування, поновлення студентів та переривання їхнього навчання

8.1. Загальний порядок переведення, відрахування, поновлення студентів та переривання їхнього навчання зазначений у "Положенні про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти", затвердженого Міністерством освіти від 15.07.96 р. №245.

8.2. При переведенні (п. 10) студент додатково додає до заяви копію договору про навчання в попередньому навчальному закладі, академічну довідку за весь період навчання, з обов’язковим зазначенням назв дисциплін, загальної кількості годин, залікових кредитів, передбачених на їх вивчення, та форм контролю. При позитивному розгляді ректором заяви деканат проводить пере-зарахування результатів навчання з дисциплін шляхом порівняння кількості залікових кредитів і обсягу змістових модулів та визначає академічну різницю нормативних змістових модулів, яка не повинна перевищувати, як правило, 10 навчальних дисциплін.

8.3. Відрахування студента за академічну неуспішність здійснюється у випадках невиконання студентом індивідуального навчального плану, не-зарахованих результатів семестрових контролів 3-х змістових модулів або у зв’язку з неможливістю сформувати студентом індивідуального плану на наступний рік внаслідок незарахування йому запланованих змістових модулів та обмежень, накладених структурно-логічною схемою підготовки, а також за порушення умов договору про навчання.

8.4. Студент може взяти перерву у навчанні (академічну відпустку, повторний курс), згідно з порядком надання академічної відпустки та повторного курсу, зазначеного у "Положенні про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти*’ від 06.06.96 р. №191.

9. Стипендіальне забезпечення студентів

9.1. Стипендіальне забезпечення студентів здійснюється за підсумками виконання індивідуального навчального плану, виходячи з основних положень: Порядку призначення, виплати та розмірів стипендіального забезпечення учнів, студентів, курсантів, слухачів, клінічних ординаторів, аспірантів і докторантів", затвердженого Кабінетом Міністрів України від 08.08.2001 р. №950.

9.2. При перевищенні граничного терміну навчання стипендія студентам не призначається у зв’язку з відсутністю фінансування з бюджету цього етапу навчання.

10. Контроль за індивідуальним навчальним планом студента

10.1. Надання кваліфікованих консультацій щодо формування індивідуального навчального плану студента, його реалізації протягом всього періоду навчання покладається на куратора.

10.2. Куратором може бути науково-педагогічний працівник випускової кафедри, як правило, професор або доцент, ґрунтовно ознайомлений з вимогами відповідних галузевих стандартів вищої освіти. Куратор призначається наказом ректора вищого начального закладу за поданням декана відповідного факультету (директора інституту). У рамках виконання своїх функцій куратор підпорядкований заступнику декана факультету (заступнику директора інституту), який відповідає за формування індивідуального навчального плану студента.

10.3. На куратора покладається виконання таких основних завдань:

— ознайомлення студентів з нормативно-методичними матеріалами (інформаційним пакетом тощо), які регламентують організацію навчального процесу за кредитно-модульною системою;

надання рекомендацій студентам щодо формування їх індивідуального навчального плану з урахуванням засвоєних змістових модулів (навчальних дисциплін) за час перебування в інших вищих навчальних закладах України або за кордоном;

- погодження індивідуального навчального плану студента та подання його на затвердження деканові факультету (директорів інституту);

- контроль за реалізацією індивідуального навчального плану студента на підставі відомостей про зараховані студенту залікові кредити 3 Подальшим поданням пропозицій щодо продовження навчання студента або щодо його відрахування.

10.4. Куратор має право:

- відвідувати всі види занять студента згідно з його індивідуальним навчальним планом;

- подавати пропозиції деканові факультету (директору інституту) щодо переведення на інший курс, відрахування та заохочення студента;

- брати участь у засіданнях кафедри та вчених рад факультетів (інститутів);

- подавати пропозиції щодо покращення навчального процесу та діяльності кураторів.

11. Особливості нормування навчального навантаження

В умовах проведення педагогічного експерименту з КМСОНП встановлюються норми часу:

- для проведення підсумкової атестації із залікового кредиту - 0,25 години на одного студента;

- за керівництво куратору - 4 години на кожного студента за навчальний рік.

Інші норми часу регламентовані наказом МОН від 07.08.2002 р. №450 "Про затвердження норм часу для планування і обліку навчальної роботи та переліків основних видів методичної, наукової й організаційної роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів"

Директор департаменту вищої освіти Я. Я. Болюбаш


4. Про впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (наказ МОН України від 10.12.2005, №774)

Відповідно до рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 24 березня 2005 року, наказу Міністерства освіти і науки України від 29.07.2005 р. №454 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні*’ та з метою забезпечення впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу в 2005/2006 навчальному році у всіх вищих навчальних закладах України III—IV рівнів акредитації НАКАЗУЮ:

1. Затвердити рекомендації щодо:

- впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III—IV рівнів акредитації, що додаються;

- структури та порядку ведення індивідуального начального плану студента, що додаються;

- структури залікового кредиту і порядку проведення та оцінювання навчальної діяльності студента, що додаються.

2. Ректорам вищих навчальних закладів:

2.1. Відповідно до затверджених рекомендацій розробити та запровадити в навчальний процес на перших курсах навчання з 2005/2006 навчального року; індивідуальні навчальні плани студентів; відомості обліку успішності нового зразка.

Вищим навчальним закладам, які не брали участі в педагогічному експерименті, впроваджувати кредитно-модульну систему організації навчального процесу з окремих напрямів (спеціальностей).

2.2. Про результати впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу щорічно звітувати МОН України до 1 жовтня.

3. Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я. Я.) протягом січня-лютого 2006 року провести регіональні наради-семінари відповідальних (координаторів) з кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

4. Ректорам регіональних базових вищих навчальних закладів з впровадження кредитно-модульної системи організації навчання забезпечити систематичне проведення семінарів з питань кредитно-модульного навчання.

5. Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я. Я.) спільно з Науково-методичним центром вищої освіти (Левківський К. М.):

5.1. Забезпечити постійне методичне супроводження впровадження кредитно-модульної системи організації начального процесу.

5.2. Узагальнити досвід вищих навчальних закладів, які брали участь в педагогічному експерименті, та до 1 липня 2006 року підготувати проект Типового положення про кредитно-модульну систему організації навчального процесу в Україні.

6. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Степка М. Ф.

Міністр С. М. Ніколаєнко

 

5. РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо структури залікового кредиту та порядку оцінювання навчальних досягнень студентів (затверджені наказом МОН України від 30.12.2005, №774)

1. Заліковий кредит - це завершена задокументована частина (навчальної дисципліни, практики, курсового проектування тощо) навчання студента, що підлягає обов’язковому оцінюванню та зарахуванню.

2. Модуль - це задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (ОПП) (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними видами навчальної діяльності студента (лекції, практичні, семінарські, лабораторні заняття, самостійна та індивідуальна робота, практики, контрольні заходи, кваліфікаційні роботи).

3. Змістовий модуль - це система навчальних елементів навчальної дисципліни, що засвоюються за допомогою відповідних методів навчання.

4. Залікові кредити містять модулі декількох видів навчальної діяльності студентів (аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу студента). Обсяг аудиторної роботи не повинен перевищувати 50 відсотків залікового кредиту, орієнтовні обсяги самостійної та індивідуальної роботи можуть становити по 25 відсотків.

5. У заліковому кредиті оцінюються всі види навчальної діяльності студента, що формують компетенції.

6. Підсумкова оцінка з навчальної дисципліни повинна визначатися як середньозважена результатів засвоєння окремих залікових модулів.

7. Навчальні досягнення студента з вивчення змісту навчальних дисциплін за видами діяльності відображаються у "Відомості обліку успішності", що включає:

- назву вищого навчального закладу,

- назву документа - Відомість обліку успішності,

- номер відомості,

- підпис декана факультету,

- дату,

- навчальний рік,

- номер семестру,

- назву факультету,

- назву спеціальності,

- курс, шифр академічної групи,

- назву навчальної дисципліни,

- прізвище, ініціали, посада викладача, який виставляє підсумкову оцінку,

- прізвище, ініціали, посада викладача, який проводив практичні (семінарські, лабораторні) заняття і здійснював поточний контроль,

- таблицю відомості, що містить:

- номер студента у списку,

- прізвище, ініціали студента,

- номер індивідуального навчального плану студента,

- підсумкову оцінку за шкалою вищого навчального закладу (якщо така використовується),

- підсумкову оцінку за національною шкалою,

- підсумкову оцінку за шкалою ECTS,

- підпис викладача, який виставив підсумкову оцінку.

 


Tue, 21 Jun 2011 09:46:47 +0000
2. ТЕРМІНОЛОГІЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

 

Академічне навчання* Болонський процес спрямований на академічне навчання, зокрема, на виконання системи, що ґрунтується на двох циклах. Нині для питання щодо здобуття ступеня і звання включено до європейських дебатів про реформу структури систем вищої освіти. В 1992 р. міністри освіти країн - учасниць ЄС (Бельгії, Данії, Німеччини, Франції та Нідерландів) погодилися розвивати взаємозалік і встановити системи навчання на здобуття ступеня. З 1994 р. студенти, які здобувають ступінь, розробили структуру дослідної програми EU-HCM/TMR. В 1991 р. Конфедерація спілок ректорів ЄС запропонувала впровадити "Європейський докторат" як додатковий сертифікат і навчання докторантів за кордоном хоча б упродовж року, аби не тільки поліпшити освіту молодих науковців, а й підтримати співпрацю європейських університетів і дослідних інститутів. Структури і якість навчання в Європі обговорювалися на консультаціях генеральних директорів вищої освіти країн - учасниць ЄС під президентством Швеції в місті Хальмштад (травень 2001 р.) та під президентством Іспанії в місті Кордова (квітень 2002 p.). Такі консультації відбуваються раз на півріччя. Крім того, Європейська комісія подала до розгляду звіт про мобільність докторантів у контексті програм Socrates-Erasmus (так званий звіт Мітчелла).

Акредитація. Структура Європейського простору вищої освіти, як визначено у Болонській декларації, складається з двох циклів - студентського і післядипломного. Акредитація, тобто сертифікація рівня програми, - головний інструмент підтримки потрібних змін у системі європейської вищої освіти. Як і оцінювання, вона гарантує якість нового рівня програм (передбачене керування), а також забезпечує моніторинг уже існуючих (фактичне керування). Проводять акредитацію після огляду мінімальних стандартів змісту спеціалізації. Професійна значущість, зв’язок та зміст загальної концепції рівня програми мають бути визначені за певний період часу в структурі прозорого, формального та зовнішнього рівноправного оцінювання. Процесом рівноправного оцінювання керують агентства, які оглядали стандартні зовнішні оцінювання. Інструмент акредитації (рівня сертифікації програм) є новим у Європі, але його швидко прийняли країни - члени Болонського процесу.

Гарантія якості Найбільшою перевагою Болонського процесу є визначення й огляд стандартів якості вищої освіти в усій Європі. Попередня їх умова - розроблення порівняльних методів і критеріїв для встановлення якості досліджень і навчання. У 1998 р. Рада Європи порекомендувала розширити співпрацю в цій галузі. В результаті було створено Європейську мережу гарантії якості у вищій освіті (EHQA). З 1999 p. EHQA надавала інформацію про впроваджений досвід, нові спроби та обговорення гарантії якості. На так званих Болонських семінарах в Амстердамі обговорювали результати дебатів із приводу європейських стандартів якості для програм рівнів "бакалавр" і "магістр". У пілотному проекті "Регулювання освітніх структур у Європі" визначено критерії порівняння остаточних структур і викладацьких упроваджень із сімох предметів (бізнес, освітні науки, геологія, історія, математика, хімія та фізика). Акредитацію й оцінювання, інструменти реалізації та огляду стандартів якості в деяких країнах розглядають агентства оцінювання та акредитації.

Додаток до диплома. Розроблений додаток до диплома Європейською комісією, Радою Європи та ЮНЕСКО сприятиме міжнародному пересуванню та спрощенню академічного і професійного впізнавання кваліфікацій (дипломи, рівні, сертифікати тощо). Документ складають національною та англійською мовами із зазначенням сутності, рівня, змісту та статусу успішного навчання, а також додаткової інформації про національну систему вищої освіти, яка відповідає кваліфікації суттєвого контексту освіти. Інформація конкретної країни про виконання додатка до диплома поширюється в країнах, які беруть участь у програмі Socrates.

Додаток до диплома є стандартним описом сутності, рівня, контексту, змісту і статусу здобутих та успішно засвоєних випускником знань, другим важливим інструментом визнання й мобільності диплома. Забезпечує взаємозалік і керування академічними та професійними визнаннями кваліфікацій (дипломи, рівні, сертифікати тощо). Знак додатка до диплома присуджують вищому навчальному закладу, який видає додаток до диплома всім випускникам першого і другого циклів програм.

Мета додатка до диплома — дати вичерпні незалежні дані для забезпечення міжнародної прозорості й об’єктивності академічного та професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, сертифікатів тощо). Додаток містить опис характеру, рівня, контексту, змісту і статусу освіти, здобутої і успішно завершеної особою. У додатку неприпустимі суб’єктивні оцінки, заяви про еквівалентність чи пропозиції щодо визнання.

Дані слід надати за всіма вісьмома розділами додатка. Якщо даних немає - зазначають причину цього.

Прийнятий у межах Болонської співдружності додаток до диплома має таку структуру.

1. Власник кваліфікації (прізвище, ім’я, дата, місце, країна народження, ідентифікаційний номер або код студента).

2. Кваліфікація (назва кваліфікації, повна, скорочена, мовою вихідного документа); присвоєне звання (повне, скорочене, мовою вихідного документа); основна галузь (галузі) навчання; навчальний заклад, який присвоїв кваліфікацію (мовою вихідного документа); статус (тил/управління); навчальний заклад, який проводив навчання; статус (тип/управління; мови навчання, екзаменів).

3. Рівень кваліфікації (рівень; офіційний термін освоєння програми; вимоги для вступу).

4. Відомості про зміст освіти й отримані результати (форма навчання, вимоги програми, докладні дані про програму, схема оцінювання, загальна класифікація (мовою оригіналу).

5. Функції кваліфікації (можливість подальшого навчання, професійний статус).

6. Додаткові відомості (додаткові відомості, додаткові джерела інформації).

7. Засвідчення1.

Євро-студент 2000. Проект "Євро-студент 2000" містить соціальну й економічну інформацію про студентське життя у восьми країнах - учасницях ЄС (Бельгії, Німеччині, Фінляндії, Франції, Італії та ін.). Це інформація про умови життя студентів, що здобувають вищу освіту:

джерело фінансування навчання, сімейний стан, урядові асигнування, професійний рівень знання мови, перебування за кордоном, проживання та бюджет студента. Таке дослідження надає початкову інформацію з економічних і соціальних питань життя студента в Європі, його результати використовують для розвитку освітньої політики. Підсумки впровадження проекту були опубліковані навесні 2002 р.

Європаспорт — створений за ініціативою Ради Європи і поширений у всій Європі двомовний документ, що затверджує періоди навчання за межами рідної країни та мобілізує освіту по всій Європі. Містить інформацію про зміст і якість здобутих кваліфікацій та про міжнародний досвід, навички та потрібні знання. Навчання за європаспортом затверджує не тільки етапи професійного навчання, а й практичні навчальні періоди в галузі вищої освіти.

Європейський простір вищої освіти. Розвиток структури Європейського простору вищої освіти до 2010 р. — найважливіше завдання міністрів освіти Європи у забезпеченні плідної співпраці інститутів вищої освіти у межах Європи. Водночас 33 країни-учасниці, що прагнуть установити об’єднані структури в системах європейської вищої освіти, висунули певні вимоги до діяльності в структурі Болонського процесу. Це, зокрема, стосується вдосконалення мобільності студентів і викладачів, визначення рівня й гарантії якості навчальних програм. Має бути встановлена структура, що ґрунтується на двох головних циклах, та система кредитів, така як ECTS. Перші результати впровадження й первинного встановлення на час Берлінської конференції 2003 р. викладено в заключному комюніке, підписаному міністрами освіти країн Європи з нагоди зустрічі спостерігачів за Болонським процесом у Празі 2001 р.

Європейський простір дослідницької діяльності* У січні 2000 р. Європейська комісія опублікувала звернення "Про Європейський простір дослідницької діяльності’’, ініціатором якого був уповноважений з питань дослідництва Філіп Баскін. Воно спрямоване на створення кращої структури умов проведення досліджень, щоб Європа стала світовим лідером у сфері освіти. Документ пропонує безмежну політику виконання досліджень у Європі, що ґрунтується на кращій співпраці дослідників та науковців краш-учасниць, які вдосконалюватимуть координацію досліджень у межах ЄС без зайвої бюрократії та великих коштів. Європейський простір дослідницької діяльності сприятиме загальному користуванню науковими ресурсами, створенню робочих місць на довгостроковій основі та збільшить конкуренцію в Європі.

Кредитна система - систематичний спосіб опису освітньої програми з додаванням кредитів до її компонентів. Опис кредитів у системах вищої освіти може враховувати такі її параметри, як обсяг роботи, результати навчання та контактні години.

Навчання протягом усього життя. У заключному комюніке зборів спостерігачів за Болонським процесом у Празі 2001 р. підкреслено важливість навчання протягом усього життя як основний елемент Європейського простору вищої освіти. Воно охоплює усі фази навчання, починаючи з дошкільного й до післяпенсійного, і весь спектр формального та неформального навчання. Цей задум здійснюється завдяки поєднанню загальної і професійної освіти в головні аспекти різних курсів, таких як освіта, молодь, працевлаштування та дослідництво. Структура навчання протягом усього життя має бути розвиненою так, щоб будь-хто міг обирати для себе навчальне середовище, роботу, регіон і країну для вдосконалення своїх знань, умінь і компетенції, для їх оптимального застосування. Важливою умовою реалізації навчання протягом усього життя є розвиток гармонійної системи кредитів, яка дає змогу оцінювати і впізнавати дипломи та сертифікати, отримані в школі, університеті чи в інших навчальних структурах навчання, де навчання ґрунтується на праці. Тільки за системи кредитів може бути взаємозалік кваліфікацій між школами, університетами та роботою. Із продовженням навчання і наступним тренуванням, звичайно, виникає бажання змагатися та використовувати нові технології, які є основними досягненнями стратегічних цілей Європи. Завдяки цьому європейські країни матимуть суспільство з вищою освітою і будуть спроможними змагатися за лідерство (Рада Європи, Ліссабон, березень 2000 р.). У жовтні 2000 р. Європейська комісія присвятила цьому питанню меморандум, а в наступному році опублікувала звернення двох членів комісії, що стосувалися, зокрема, питань освіти й культури та соціальних зв’язків.

Оцінювання - основний крок у визначенні якості вищої освіти, відносного рівня програм, способів викладання й академічного навчання з предмета або на факультеті. Передбачає здійснення внутрішніх і зовнішніх процедур. Внутрішнє оцінювання - це систематичне збирання адміністративної інформації, опитування студентів і випускників поряд зі звичайними бесідами з лекторами та студентами. Складовою зовнішнього оцінювання є відвідування факультету групою контролю для визначення якості академічного навчання та викладання. Зовнішні оглядачі — це лектори або люди професійної діяльності, які на основі спілкування зі студентами та молодими науковцями складають остаточний звіт. Оцінювати академічне навчання та викладання треба з урахуванням ефективних заходів гарантії якості.

Процес Брюге. Цей термін вживають стосовно розширення співпраці в європейській професійній освіті та навчанні. Він схожий на Болонський процес у вищій освіті. На конференції в місті Брюге в жовтні 2001 р. генеральний директор з професійного навчання ініціював процес співпраці в галузі професійної освіти та навчання. Рада Європи затвердила цю ідею в Барселоні (15 і 16 березня 2002 p.). Європейська комісія запросила представників 29 європейських країн (членів ЄС, майбутніх членів ЄС та країн європейського економічного простору) і соціальних партнерів на збори для обговорення конкретних дій та заходів щодо професійної освіти та навчання в Європі. Прозорість кваліфікацій і навичок було узгоджено з новим універсальним інструментом, що інтегрував існуючі засоби, такі як європейський паспорт навчання, європейський навчальний план та додаток до сертифікату. Велику підтримку надано системі кредитного взаємозаліку в професійній освіті та навчанні на європейському рівні, зокрема, створено систему ECTS (Європейська система кредитного взаємозаліку) у вищій освіті. Такі заходи передбачається провести у процесі добровільної співпраці, який буде найбільшим пріоритетом Датського президентства. Формування Європейської структури професійної освіти має бути завершено до 2010 p., щоб зробити можливим вільне пересування громадян робочими, бізнесовими секторами та країнами. Обмін кваліфікаціями та вміннями - це попередня умова довгострокового навчання і збільшення його мобільності,

ECCCTS (European Community Course Credit Transfer System — Європейська система трансферу оцінок) — кредитна система, яка пропонує спосіб вимірювання та порівняння навчальних досягнень і переведення їх з одного інституту до іншого. Виникла під впливом програми Erasmus (1989-1996 pp.) і тестувалася протягом шести років як пілотна схема, у якій було задіяно 145 інститутів вищої освіти в усіх країнах - учасницях ЄС та ЄЕС. Від дня впровадження Інституційного контракту в програмі Socrates-Erasmus усі європейські університети можуть брати участь в ECTS. Як ефективний інструмент створення взаємозаліку та управління академічним впровадженням система ECTS підтримує європейську мобільність. Переведення здійснено наданням деталізованої інформації з курсу навчання. Важливі засоби, використовувані в роботі ECTS та управлінні академічним визначенням, подано в інформаційному пакеті, договорі про навчання та дублікаті офіційних документів. Обговорення можливості використання ECTS у професійному навчанні триває.

ECTS - Європейська кредитна система взаємозаліку (взаємо-визнання) та накопичення. В основу ЇЇ покладено визначення обсягу роботи студентів, потрібного для участі в програмі. Вона орієнтована на спеціалізовані умови вивчення результатів навчання та відповідну компетенцію. ECTS була запропонована у 1989 р. в структурі Erasmus, а нині є складовою програми Socrates. Це єдина кредитна система, яку успішно протестували й використовували в усій Європі. Вона дає змогу визначити періоди навчання за кордоном, збільшує якість і кількість студентської мобільності в Європі. Нещодавно ECTS почали застосовувати накопичувальну систему на інституціональному, регіональному, національному та європейському рівнях. ECTS полегшує читання й порівняння студентами (і місцевими, й іноземними) навчальних програм, підвищує мобільність і академічне визнання, з її допомогою університети організовують і перевіряють навчальні програми. ECTS можна використовувати в будь-яких програмах і методах, вона робить європейську вищу освіту привабливішою для всіх студентів.

Основні ознаки ECTS:

1. Ґрунтується на конвенції про 60 кредитних заходів щодо обсягу робіт студентів (час, за який пересічний студент отримає необхідний результат навчання) за один академічний рік. Обсяг робіт студентів за повний робочий час навчальної програми в Європі становить 36-40 тижнів на рік, а один кредит у цьому разі - від 24 до 30 робочих годин.

2. Кредит підсумовує результат навчання - знання, які показують, що студент знатиме, розумітиме або на що буде здатний після закінчення навчання, короткого чи тривалого. Кредити в ECTS можна отримати після закінчення відповідної роботи та оцінювання здобутого результату.

3. Розміщення кредитів ECTS протягом офіційного циклу програми навчання. Повний обсяг робіт, потрібний для закінчення першого рівня циклу, становить 3-4 роки (тобто 180-240 кредитів).

4. Студентський обсяг робіт в ECTS включає час, проведений на лекціях, семінарах, час для самостійних робіт, підготовки до іспитів, їх складання тощо.

5. Кредити поширюються на всі компоненти навчальної програми (модулі, курси, дисертаційні роботи). Вони також відображують обсяг робіт кожного з необхідних компонентів програми стосовно всього обсягу робіт, потрібного для завершення повного року навчання.

6. Представлення студента здійснюється документально на локальному або національному рівні. Корисно для практики додавати ECTS-рівень, переважно для кредитного переведення. Відповідно до шкали рівнів ECTS студентів оцінюють за статистичною базою. Тому статистичні дані - це перший крок представлення студента для прийняття до ступеневої системи ECTS. За прохідним балом визначають, на який рівень буде зараховано студента. Наприклад: А (найкращий) - 10%, В - 25%, С - 30%, D - 25%, Е - 10%.

Рівень А встановлено між FX та F, що характеризують студентів, яким не пощастило; FX означає, що потрібно виконати більше робіт, F - треба значно більше працювати. Висновок про погані результати не обов’язково вносити до залікового документу.

GATS. Створено в січні 1994 р. як багатосторонній договір разом із Загальним договором про тарифи і торгівлю та Договором про торгівлю стосовно прав інтелектуальної власності - частини структури Всесвітньої торговельної організації. Мандат GATS є результатом переговорів "Uruguay Round". Це лібералізація торгівлі послугами та поступове фазування урядових кордонів у національному змаганні у секторі послуг. Через GATS країни-учасниці відкрили для міжнародного змагання всі власні ринки послуг або їх частини. Країни-учасниці мають дотримуватися двох зазначених у договорі принципів: принципу національного пріоритету, за яким країни-учасниці мають віддавати перевагу національним провайдерам, та принципу найменшої перешкоди, за яким члени GATS не повинні робити вибір між державами-учасницями. Освіта є одним з 12 включених у договір секторів (здоров’я, туризму, банківської справи, телекомунікацій). Нові переговори з торгівлі послугами розпочалися в січні 2000 р. і завершені до 2005 р. Дискусія з потенційних дій GATS у секторі освіти ще триває.

 


Tue, 21 Jun 2011 12:13:11 +0000
3. ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ"

 

Змістовий модуль I

 

Тема 1. Фінанси І фінансова діяльність держави: поняття і зміст

Фінанси як система відносин. Розмежування фінансів як відносин і фінансів як сукупності матеріальних важелів. Передумови виникнення фінансів. Зміст, ознаки та функції фінансів. Співвідношення фінансів і грошових фондів. Централізовані й децентралізовані грошові фонди.

Зміст публічних фінансів. Державні фінанси та фінанси територіальних громад. Склад публічних фінансів, місце бюджетів у їх системі. Позабюджетні кошти держави й територіальних громад.

Діяльність держави в галузі управління фінансами. Принципи, форми та методи фінансової діяльності держави. Стадії фінансової діяльності держави. Мобілізація публічних коштів. Розподіл фондів коштів держави й територіальних громад. Витрачання публічних коштів. Контроль за рухом публічних фондів коштів.

Система державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, та їх правовий статус. Органи загальної компетенції. Органи спеціальної компетенції.

Фінансова система, и зміст і структура. Підстави включення складових елементів до фінансової системи держави. Ланки фінансової системи. Бюджетна система. Кредитна система. Державне страхування. Фінанси підприємств.

 

Тема 2. Фінансове право як галузь права

фінансове право як галузь публічного права. Предмет і метод фінансового права. Роль владних приписів у регулюванні фінансово-правових відносин. Особливості імперативного методу регулювання фінансових відносин.

Система фінансового права. Загальна та Особлива частини. Співвідношення матеріальної та процесуальної сукупності фінансово-правових норм.

Джерела фінансового права. Нормативно-правовий акт. Міжнародний договір. Тенденції розвитку джерел фінансового права.

Місце фінансового права в системі права. Зв’язок фінансового права з іншими галузями права.

Фінансове законодавство, його склад та особливості. Систематизація фінансового законодавства України. Бюджетний кодекс України.

Наука фінансового права та основні напрями ЇЇ розвитку на сучасному етапі.

 

Тема 3. Фінансово-правові норми і фінансово-правові відносини

Поняття фінансово-правових норм та їх ознаки. Види фінансово-правових норм. Підстави класифікації та співвідношення окремих груп фінансово-правових норм.

Структура фінансово-правової норми. Гіпотеза фінансово-правової норми. Диспозиція фінансово-правової норми. Особливості санкції фінансово-правової норми.

Фінансові правовідносини, їх зміст та особливості. Види фінансових правовідносин і підстави їх класифікації.

Зміст фінансових правовідносин та його елементи. Об’єкт фінансових правовідносин. Суб’єкти фінансового права та фінансових правовідносин. Співвідношення сторони й суб’єкта фінансових правовідносин.

Підстави виникнення, зміни та припинення фінансових правовідносин. Юридичний факт.


Тема 4. Правові засади організації та здійснення фінансового контролю

Місце фінансового контролю в державному управлінні рухом публічних грошових коштів. Поняття і значення фінансового контролю. Реалізація фінансової дисципліни при здійсненні фінансового контролю.

Види фінансового контролю. Класифікація фінансового контролю на види залежно від часу, суб’єкта, об’єкта та підстав. Державний і недержавний фінансовий контроль.

Об’єкти фінансового контролю. Співвідношення об’єкта фінансових правовідносин і об’єкта фінансового контролю.

Методи фінансового контролю. Аналіз фінансової діяльності. Обстеження. Облік. Ревізія і перевірка, їх співвідношення та види. Порядок проведення ревізій і перевірок. Періодичність проведення ревізій і перевірок. Акти за підсумками проведення ревізій і перевірок, їх правові наслідки.

Система контрольних органів у галузі фінансової діяльності. Органи фінансового контролю загальної і спеціальної компетенції.

Незалежний фінансовий контроль. Аудиторський контроль. Громадський контроль за здійсненням фінансової діяльності.

 

Тема 5. Відповідальність за порушення фінансового законодавства: поняття і види

Відповідальність за порушення фінансового законодавства в системі юридичної відповідальності. Підстави відповідальності за порушення фінансового законодавства. Види відповідальності за порушення фінансового законодавства. Співвідношення відповідальності за порушення фінансового законодавства з іншими видами юридичної відповідальності.

Відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідальність за порушення валютного законодавства. Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства. Поняття і склад фінансового, бюджетного і податкового правопорушень. Ознаки порушення фінансового законодавства. Штрафна санкція і пеня.

 


 

Змістовий модуль II


Тема 6. Правове регулювання державних доходів і видатків

Поняття й основи правового регулювання державних і муніципальних доходів. Співвідношення державних доходів й доходів бюджету. Види державних доходів.

Поняття і види державних та муніципальних витрат. Співвідношення державних видатків і видатків бюджету. Витрати бюджету. Фінансування.

 

Тема 7. Бюджетне право як відгалузь фінансового права

Бюджетне право як підгалузь фінансового права. Місце бюджетного права в системі фінансово-правової галузі. Зв’язок бюджетного права з іншими галузями права.

Особливості та зміст бюджетно-правових відносин. Об’єкт бюджетних правовідносин. Суб’єкти бюджетних правовідносин. Види бюджетних правовідносин.

Система бюджетного законодавства. Місце Бюджетного кодексу України в системі бюджетного законодавства.

Бюджетні права як правовий інститут. Зміст інституту бюджетних повноважень. Поняття бюджетних повноважень. Бюджетні повноваження України і місцевих органів самоврядування. Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування.

 

Тема 8. Поняття бюджету. Бюджетна система України

Поняття бюджету та його значення для функціонування держави. Ознаки бюджету. Складові частини бюджету. Загальний і спеціальний фонди бюджету. Резервний фонд.

Бюджетна класифікація та її склад. Класифікація доходів бюджету. Класифікація видатків бюджету. Класифікація фінансування бюджету. Класифікація боргу.

Дефіцит і профіцит бюджету. Підстави та випадки прийняття бюджетів з дефіцитом. Джерела фінансування дефіциту бюджету. Засоби подолання дефіциту та профіциту бюджету.

Право на здійснення запозичень. Гарантії щодо виконання боргових зобов’язань. Державний борг.

Бюджетна система України. Принципи бюджетної системи України. Зміст принципів бюджетної системи.

Склад бюджетної системи України. Державний бюджет. Місцеві бюджети. Правова форма державного та місцевих бюджетів. Поняття зведеного бюджету. Зведений бюджет України. Місцеві зведені бюджети.

Поняття бюджетного циклу. Співвідношення бюджетного циклу та бюджетного періоду. Бюджетний період.

 

Тема 9. Бюджетний процес

Бюджетний процес і принципи його здійснення. Стадії бюджетного процесу.

Учасники бюджетного процесу. Розпорядники бюджетних коштів. Головні розпорядники бюджетних коштів. Бюджетні призначення. Резервний фонд бюджету.

Складання проектів бюджетів.

Розгляд і прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети. Зміст закону про бюджет.

Виконання бюджету. Пропорційне скорочення видатків бюджетів.

Звітність про бюджет. Підготовка і обговорення звіту про виконання бюджету та прийняття рішення щодо нього.

 

Тема 10. Правове регулювання міжбюджетних відносин

Співвідношення окремих ланок бюджетної системи України. Упорядкування доходів і видатків окремих видів бюджетів.

Розмежування видатків між бюджетами. Розрахунок видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Нормативи бюджетної забезпеченості. Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості.

Поняття і види міжбюджетних трансфертів. Дотації вирівнювання. Субвенції. Кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцеві бюджети з інших місцевих бюджетів. Дотації.

Порядок надання міжбюджетних трансфертів.

 

Змістовий модуль III


Тема 11. Правові основи оподаткування

Податкове право як фінансово-правовий інститут. Місце податкового права в правовій системі України. Особливості структури податково-правового інституту. Предмет і метод податкового права. Податкове законодавство України. Стан і перспективи його систематизації.

Поняття податку, його ознаки і функції. Правовий механізм податку. Основні елементи правового механізму податку. Додаткові елементи правового механізму податку. Факультативні елементи правового механізму податку.

Система оподаткування в Україні та її структура. Класифікація податків і зборів (обов’язкових платежів). Співвідношення податку, збору й мита. Підстави їх розмежування.

 

Тема 12. Правове регулювання державного кредиту і державного боргу

Поняття кредитування. Місце й особливості державного кредиту. Співвідношення державного кредиту із системою державних доходів.

Особливості правовідносин, що виникають у галузі державного кредиту. Форми державного кредиту та підстави їх класифікації. Правове регулювання внутрішніх державних і місцевих позик.

Державні цінні папери. Облігації державної позики. Казначейські зобов’язання. ’

Поняття державного боргу. Підстави здійснення державного запозичення.

Види державного боргу. Внутрішній і зовнішній державний борг. Граничний обсяг боргу. Управління державним боргом.

 

Тема 13. Публічно-правові основи загальнообов’язкового державного страхування

Зміст правового регулювання страхової діяльності. Форми страхування. Поняття та функції державного страхування. Державне страхування як ланка фінансової системи.

Види державного страхування, їх співвідношення, класифікація та зміст.

 

Тема 14. Публічно-правове регулювання банківської діяльності

Регулювання фінансових відносин за участю банків. Сфера публічно-правового регулювання банківської діяльності. Особливості фінансово-правових відносин за участю банків.

Публічно-правові основи банківської діяльності. Банківська система України та її структура.

Правовий статус Національного банку України. Функції Національного банку України, які пов’язані з фінансово-правовим регулюванням.

Правовий статус інших банків в Україні. Банківське регулювання та банківський нагляд. Державні банки.

 

Тема 15. Правові основи грошового обороту

Грошова система України. Структура грошової системи. Правове регулювання готівкового обігу. Порядок ведення касових операцій у національній валюті України. Відповідальність за порушення у сфері готівкового обігу.

Правове регулювання безготівкових розрахунків. Порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті. Правові форми безготівкових розрахунків. Переказ грошей. Платіжні системи.

 

Тема 16. Валютне регулювання і валютний контроль

Поняття валюти та валютних цінностей. Національна та іноземна валюти. Склад валютних цінностей. Валюта. Цінні папери та платіжні доручення. Банківські метали.

Класифікація видів валют. Поняття конвертованості валюти.

Валютні операції. Класифікація валютних операцій.

Валютне регулювання і валютний контроль. Порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Валютні обмеження.

Органи, що здійснюють валютне регулювання і валютний контроль. Уповноважені банки. Агенти валютного контролю.

Відповідальність за порушення валютного законодавства України.


Тема 17. Публічно-правова природа ціноутворення

Визначення ціни. Публічно-правовий аспект формування ціни. Функції ціни.

Структура ціни. Публічно-правова природа складових елементів ціни при ціноутворенні. Система цін. Види ціни.

Правове регулювання статусу органів ціноутворення.


Tue, 21 Jun 2011 12:27:40 +0000
4. ЗАГАЛЬНИЙ РОЗРАХУНОК ГОДИН ЛЕКЦІЙ, ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ, САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

 

№№ пор. Тема Усього годин У тому числі
Лекції семінари самостійна робота
Змістовий модуль 1
1 Фінанси і фінансова діяльність держави: поняття і зміст 6 2 2 2
2 Фінансове право як галузь права 5 2 1 2
3 Фінансово-правові норми і фінансово-правові відносини. 5 2 1 2
4 Правові засади організації та здійснення фінансового контролю 10 4 2 4
5 Відповідальність за порушення фінансового законодавства: поняття і види 6 2 2 2
Змістовий модуль II
6 Правове регулювання державних доходів і видатків 3 - 1 2
7 Бюджетне право як підгалузь фінансового права 8 2 3 3
8 Поняття бюджету. Бюджетна система України 9 4 2 3
9 Бюджетний процес 9 4 2 3
10 Правове регулювання міжбюджетних відносини 9 4 2 3
Змістовий модуль III
11 Правові основи оподаткування 7 3 2 2
12 Правове регулювання державного кредиту і державного боргу. 6 2 2 2
13 Публічно-правові основи загальнообов’язкового державного страхування. 5 2 1 2
14 Публічно-правові основи регулювання банківської діяльності 5 2 1 2
15 Правові основи грошового обороту 5 2 1 2
16 Валютне регулювання і валютний контроль 7 3 2 2
17 Публічно-правова природа ціноутворення 5 2 1 2

Разом 110 42 28 40

Tue, 21 Jun 2011 12:31:09 +0000
ОСНОВНИЙ РОЗДІЛ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І ТЕМА 1. ФІНАНСИ І ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ І ЗМІСТ

 

(лекції- 2 години, практичні заняття - 2 години, самостійна робота - 2 години)

План

1. Поняття фінансів, їх ознаки та функції.

2. Фінансова система України та її структура.

3. Зміст, принципи, форми та методи фінансової діяльності держави.

4. Органи, що здійснюють фінансову діяльність.

Основні категорії: фінанси; централізовані та децентралізовані фінанси; грошові фонди; фінансова діяльність держави; зміст і принципи фінансової діяльності держави; методи мобілізації грошових коштів; методи розподілу та використання грошових коштів; форми фінансової діяльності держави; фінансова політика; фінансова система; бюджетна система; кредитна система; обов’язкове державне страхування; фінанси підприємств.

 

1.1 Поняття фінансів, їх ознаки і функції

Реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави неможлива без наявності й використання фінансових ресурсів. Саме за рахунок акумуляції коштів у власності держави, формування спеціальних фондів створюються умови для існування самої держави.

Розуміння сутності й призначення фінансів, особливостей їх функціонування пов’язане з природою і функціями держави, здійсненням розширеного відтворення, існуванням товарно-грошових відносин. Формуючись у сфері матеріального виробництва, більшість грошових доходів згодом дещо трансформується, перетворюється, рухається в межах різних правових режимів. За цих умов створюється своєрідний об’єктивний двобічний зв’язок фінансів і держави. З одного боку, природа фінансів, їх форми, розміри фондів визначають можливості держави, завдання і напрями її діяльності, гарантують фінансово забезпечені перспективи державного розвитку, а з другого — за допомогою фінансів держава активно впливає на всі сторони процесу відтворення. З участю фінансів відбувається розподіл результату відтворення — сукупного суспільного продукту, його перерозподіл і доведення його складових частин до кінцевого споживача. Коштом фінансових ресурсів організовуються стимулювання, розвиток виробництва, підтримка об’єктивних і раціональних пропорцій розвитку суспільного виробництва, держави загалом.

Існування фінансів об’єктивно пов’язане з потребою вилучення, формування й розподілу державою частини сукупного суспільного продукту. Звідси і призначення фінансів - розподіл і перерозподіл сукупного суспільного продукту в грошовій формі. Саме від цього залежать місце, роль, особливості прояву, форми закріплення фінансів та регулювання їх державою.

Особливості фінансів:

1. Тісно пов’язані з природою і функціями держави, визначаються її формами та завданнями державного розвитку на певному етапі.

2. Виражають специфічні, однорідні відносини між державою, юридичними і фізичними особами з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

3. Нерозривно пов’язані з існуванням товарно-грошових відносин.

4. Пов’язані з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту.

Існування фінансів дає змогу державі формувати фонди грошових ресурсів суспільного призначення як у централізованій, так і в децентралізованій формі. В процесі формування і використання централізованих грошових фондів держава впливає також на утворення, витрачання децентралізованих коштів, установлює і гарантує спеціальні правові режими їх існування.

Зазначимо, що предметом фінансового публічно-правового регулювання с не фінанси загалом як вичерпна сукупність усіх коштів у державі, а тільки публічні фінанси, тобто ті, власниками яких є держава й територіальні громади. Саме тому публічний аспект фінансів і проводить межу між публічними та приватними фінансами, коли останні охоплюють диспозитивні відносини і не є предметом фінансового права.

Навряд чи потрібно зупинятися на історичних екскурсах динаміки розвитку категорії "фінанси". Однак генезис самого терміна "фінанси" досить прикметний. Фінанси (від лат. finis) починаючи з ХШ-XIV ст. міцно пов’язані з поняттям, що означає розрахунок, закінчення строку платежу, погашення грошового зобов’язання, виплату суми грошей. Трохи пізніше специфічний акцент зробив німецький корінь цієї категорії, який означає "хитрий, спритний, підступний", що, вочевидь, мало неабияке значення при виконанні грошових зобов’язань на той час. І тільки в XVI-XVII ст. категорія фінансів стала означати господарську діяльність держави, її фінансові ресурси. Зміст фінансів, який нині асоціюється з цією категорією, міцно узвичаївся до початку XIX ст. Саме відтоді фінанси стають багатоаспектною категорією, що має економічне, соціальне і правове значення. Природно, що насамперед це система відносин (економічних, соціальних, правових), проте, мабуть, доречною є і увага до прикладного значення фінансів. Правова категорія фінансів виявляється в тих формах, які нині прийняті і використовуються законодавством. Тому слід розрізняти фінанси як систему відносин, що регулюють рух державних коштів, і як систему понять, категорій, закріплених і використовуваних законодавством (дохід, прибуток, собівартість, ціна тощо). При цьому доречна аналогія з філософськими категоріями "зміст" і "форма". Фінанси як система правових відносин визначають зміст явища, а законодавче закріплення їх показує, наскільки в певний момент ці відносини усвідомлені, зрозумілі, прийняті, у якій формі їх закріпив законодавець.

Фінанси як правову категорію можна використовувати в двох аспектах: широкому (міжгалузевому); вузькому (фінансово-правовому).

У широкому значенні фінанси (або окремі їх аспекти, сторони) використовують у багатьох галузях права, тобто є загальногалузевими. Наприклад, поняття "ціна", "вартість", "дохід" та ін. - це відносини, що регулюються цивільним, фінансовим, адміністративним, трудовим правом та іншими його галузями. У вузькому значенні фінанси використовують винятково у грошових фондах держави і територіальних громад. Тому загальногалузеві поняття і категорії набувають спеціально-галузевого характеру і значення, виражають специфічні, однорідні фінансово-правові відносини. Загальногалузеві категорії доходу, вартості, ціни набувають фінансово-правового значення.

Фінанси — це відносини між людьми з приводу формування, розподілу й використання грошових фондів. Вони тісно пов’язані з грошима, коштами, що, однак, не є підставою для того, щоб поставити між ними знак рівності. Фінансові відносини, будучи переважно грошовими, не адекватні їм, адже за межами їх залишаються відносини, що регулюють сплату штрафів (адміністративне право), відносини купівлі-продажу (цивільне право), відносини з виплати заробітної плати, пенсій (трудове право) та інші пов’язані з рухом грошей відносини, які не є фінансовими.

Варто підкреслити історичний характер фінансів, їх співвідношення з грошима, що і дає змогу сформувати основу розмежування цих категорій. Фінанси, беручи участь у регулюванні обміну і споживання, пов’язані з виникненням і розвитком товарно-грошових відносин. Тоді вони були представлені на рівні примітивних форм, брали участь уже в стихійних, епізодичних випадках обміну. А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс виділяли чотири форми вартості, що відображають певні якісні етапи її розвитку. Перша форма вартості (проста, одинична або випадкова) характеризувала нерегулярний, стихійний обмін товарів. Природно, що ні про які гроші чи специфічні еквіваленти тут не йшлося. Друга форма (еквівалентна) характеризувала стійкі форми обміну, означала виникнення потреби в певних еквівалентах вартості. Третя форма вартості (загальна) припускає появу єдиного, загального еквівалента, хоч це все-таки не гроші. На цьому етапі як еквіваленти вартості могли застосовувати хутра, куски заліза і т. ін. Проте справді загальним еквівалентом вартості в цей період стає худоба. Згадаймо скарбницю давньоруських князів (скотарницю) чи її скарбника (скотарника). Та й саме загальне поняття заможності, багатства -’’капітал" теж пов’язане з цим третім етапом (від лат. caput - голова), коли голова худоби асоціювалася з добробутом особи. І тільки четверта форма вартості (грошова) зумовила формування й використання саме грошових фондів. Отже, фінанси "старіші" за гроші.

Фінансові відносини пов’язані не тільки з грошима. Певною мірою вони охоплюють і групу натуральних відносин. Останні, природно, або нерозривно пов’язані з грошовими відносинами, або є похідними від них, проте не адекватні їм. Наприклад, українське законодавство закріплювало можливість сплати податку в натуральній формі (фіксований податок сільськогосподарських виробників), хоча за своєю природою податок - це грошові надходження. Фінансові відносини охоплюють також відносини забезпечення обов’язку зі сплати податку (реалізація майна платника податків). Природно, що ці відносини опосередковують грошові і мають тимчасовий характер. Однак і це доводить неадекватність фінансів і грошей. Об’єктивна необхідність фінансів зумовлена існуванням держави, наявністю товарно-грошових відносин. Грошові ж фонди становлять матеріальний зміст фінансів, а не їх сутність. Фінанси — це відносини, що регулюють формування, розподіл і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів.

Найважливіші ознаки і властивості фінансів, що розкривають їх сутність, виражаються в їх функціях. Функціонуючи як інструмент розподілу частини сукупного суспільного продукту, фінанси водночас контролюють поділ його на частини, співвідношення цих частин, канали витрачання фондів. Цим зумовлені дві функції фінансів: розподільна і контрольна. У деяких підручниках, наукових монографіях йдеться й про інші функції фінансів (перерозподільну, стимулювальну, дестиму-лювальну, накопичувальну та ін.), однак фактично вони є окремими сторонами реалізації розподільної функції, деякими особливостями її здійснення.

Розподільна функція фінансів гарантує державне забезпечення суб’єктів відносин необхідними грошовими ресурсами, підтримання суспільних пропорцій. Об’єктом регулювання виступає частина сукупного суспільного продукту, що надходить державі, суб’єктами відносин -держава, територіальні громади, юридичні й фізичні особи. У процесі розподілу формуються і підтримуються пропорції між частинами сукупного суспільного продукту, національного доходу, забезпечуються розширене відтворення, інтереси держави, підприємств, громадян.

Розподільна функція здійснюється в процесі первинного і вторинного розподілу. За первинного розподілу утворюються первинні фонди базового рівня (доходи фізичних осіб, прибуток підприємств, організацій та ін.), сукупність яких і формує національний доход держави. Однак на цьому етапі лише утворюється тільки передумова для формування державних грошових фондів, розміри яких остаточно визначаються тільки після сплати податків, обов’язкових зборів і платежів. Останні процеси і становлять суть вторинного розподілу, або перерозподілу. Особливості цього етапу пов’язані з формуванням так званих вторинних доходів держави. Якщо на стадії первинного розподілу прибуток державних підприємств відразу надходить власникові - державі, то на стадії вторинного розподілу кошти змінюють власника. Наприклад, одержавши на стадії первинного розподілу доходи, на стадії вторинного розподілу фізичні особи, сплачуючи податки, саме і забезпечують зміну власності на частину коштів, передаючи їх державі.

Розподільна функція фінансів реалізується на кількох рівнях:

- внутрішньогосподарському — характеризує розподіл грошових ресурсів усередині підприємства (формування фондів матеріальних витрат, заробітної плати, прибутку);

— внутрішньогалузевому - забезпечує розподіл коштів усередині галузі, між підгалузями. Йдеться насамперед про розподіл коштів основних галузей матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв’язок, будівництво);

- міжгалузевому - розподіл грошових ресурсів між основними галузями. У цих умовах формуються основні пропорції суспільного відтворення;

— міжтериторіальному — гарантує надходження коштів окремим регіонам держави, залежить від адміністративно-територіального поділу держави і забезпечує утворення місцевих бюджетів.

Контрольна функція фінансів органічно пов’язана з розподільною. Вони фактично існують як єдиний механізм. Здійснюючи розподіл грошових фондів, держава водночас контролює їх розміри, співвідношення, пропорції. Завдяки контрольній функції фінансів відстежують увесь процес розподілу і руху грошових ресурсів. Диференціація контролю за стадіями дає змогу приймати необхідне рішення, коригувати на проміжних етапах рух грошових фондів й уточнювати, поліпшувати процес розподілу.

Фінанси як система відносин виражаються сукупністю категорій, понять. Однією з найбільш загальних, фундаментальних системоутворюючих категорій є фінансове господарство, фінансова система. Певною мірою ці поняття подібні. В сучасній юридичній літературі здебільшого фінансова система, фінансове господарство розглядаються у зв’язку з фінансовою діяльністю держави. На початку XX ст. у фінансово-правовій літературі вони характеризувалися переважно як синоніми, а насамперед досліджувалося фінансове господарство. Так, С. І. Іловайський розглядав фінансове господарство як "...сукупність явищ, що належать до планомірної організованої діяльності примусових союзів, спрямованої на досягнення спеціальної мети придбання і витрачання господарських благ, необхідних для виконання усіх завдань цих союзів"1. Особливостями фінансового господарства він вважав:

а) примусово-колективний характер господарства;

б) регулювання доходів витратами;

в) переваги над приватним господарством як за розмірами, так і за тривалістю існування;

г) специфічні примусові засоби придбання господарських благ;

д) зміст як галузі управління.


1.2. Фінансова система України та її структура

Фінанси, становлять цілісну однорідну систему, проте можлива їх певна внутрішньовидова диференціація. Вона зумовлена більш детальним, спеціальним аналізом внутрішніх складових частин фінансів, що різняться своїми особливостями й режимами. За цих умов однорідні, єдині за формами і методами фінансові відносини визначаються як фінансовий інститут. Наявність єдиних за природою і змістом, але різних за формою фінансових інститутів зумовлена різноманіттям сфер застосування фінансів, напрямами їх реалізації.

Сукупність взаємозалежних, взаємодіючих фінансових інститутів становить фінансову систему держави, яку можна характеризувати у двох аспектах2:

1) як сукупність фінансових інститутів, що опосередковують формування і використання грошових фондів;

2) як сукупність державних органів і установ, що здійснюють фінансову діяльність.

Другий аспект фінансової системи буде розглянуто в процесі аналізу компетенції органів фінансової діяльності, органів фінансового контролю, а її зміст розкривається через систему фінансових інститутів. Ланками фінансової системи є такі:

1. Бюджетна система.

2. Кредитна система.

3. Обов’язкове державне страхування.

4. Фінанси підприємств.

Кожну ланку фінансової системи докладно проаналізуємо в наступних темах, а тут лише окреслимо основні положення, що їх характеризують. Цілісність ланки фінансової системи передбачає її складну підпорядкованість, структуру, специфічні зв’язки, проте зупинімося на них як на певній цілісності.

Бюджетна система України складається з Державного бюджету і місцевих бюджетів. Зміст, структура бюджетів, їх співвідношення визначаються адміністративно-територіальним устроєм держави. Бюджети акумулюють переважно всі грошові фонди публічного характеру. З прийняттям у 2001 р. Бюджетного кодексу України закріплена заборона на формування поза б юджетних фондів. Бюджетна централізація ресурсів набула нового змісту

Кредитна система охоплює як державне, так і банківське кредитування. Однак, якщо державний кредит є безумовною сферою публічного регулювання, в якому держава виступає позичальником коштів на визначені цілі й у специфічній формі, то банківське кредитування досить специфічно входить у фінансову систему. Його фінансово-правовий аспект стосується тільки тих відносин, що охоплюють і регулюють рух державних коштів, за винятком диспозитивних, цивільно-правових аспектів банківського кредитування.

Обов’язкове державне страхування пов’язане з розподілом і перерозподілом частини сукупного суспільного продукту, спрямуванням коштів на виплату пенсій і т. ін. Державне страхування виступає формою утворення і використання цільових грошових фондів, призначених на соціальні, запобіжні та інші цілі.

Фінанси підприємств як відособлені грошові фонди пов’язані з формуванням, розподілом і використанням коштів підприємств. Вони є основою децентралізованих фінансів. Характеризуючи їх як ланку фінансової системи, слід враховувати таке. Фінанси державних підприємств безумовно є складовою фінансової системи, характеризуються публічним змістом і регулюванням, а недержавних підприємств належать до фінансової системи лише тією мірою, якою пов’язані з реалізацією імперативних обов’язків з формування державних грошових фондів (наприклад, кошти підприємств, за рахунок яких сплачуються податки).



1.3. Зміст, принципи, форми та методи фінансової діяльності держави

Об’єктивна необхідність фінансів (існування товарно-грошових відносин; розподіл сукупного суспільного продукту; контроль за господарською діяльністю) робить абсолютно необхідною діяльність з управління ними. Фінансова діяльність держави - це її діяльність з формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави, соціально-економічних завдань, управління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінансової діяльності є, в остаточному підсумку, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції потребує адекватного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність держави здійснюється:

- як реалізація державної влади;

- як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління.

Виступаючи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, фінансова діяльність, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, на управління, в соціальну сферу. При цьому фінансова діяльність має певні особливості:

1) вона має міжгалузевий, загальний характер, на відміну від однорідних сфер державної діяльності, оскільки забезпечення фінансовими ресурсами спрямоване на всі галузі і сфери державного управління, контролю;

2) реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (іноді через спільну діяльність цих органів);

3) поєднує як безпосереднє управління з використанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т. ін.), так і непряме, рекомендаційне (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних та фізичних осіб);

4) здійснюється через діяльність як представницьких, так і виконавчих органів влади.

Об’єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обігу (формування, розподіл, використання). У вузькому розумінні йдеться про рух грошей, що утворюють державні фонди. Суб’єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні Й фізичні особи). Роль держави в цих відносинах є подвійною: з одного боку, вона виступає як господарюючий суб’єкт, що має статус власника коштів і організатора господарської діяльності; з другого - є носієм влади, що реалізується і в галузі фінансової діяльності.

Зміст фінансової діяльності виявляється на окремих стадіях її здійснення:

l. На стадії формування централізованих і децентралізованих фондів утворюються бюджетні фонди (Державного бюджету України і місцевих бюджетів), децентралізованих фондів.

2. На стадії розподілу коштів фінансова діяльність здійснюється на трьох рівнях:

а) формування грошових фондів, яке відбувається, наприклад, за надходження коштів у бюджети (податок з доходів фізичних осіб, наприклад, поділяється на три частини, що надходять у місцеві бюджети різних видів);

б) власне розподіл - рух коштів, уже закріплених за окремими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, який здійснюють через механізми непрямих податків, мита, трансферних платежів.

3. На стадії використання державних коштів фінансова діяльність розділяється за різними напрямами (галузями, регіонами тощо).

4. На завершальній стадії — стадії контролю за рухом грошових фондів, який вирізняється подвійністю, на відміну від перших трьох стадій руху грошових фондів, які послідовно випливають одна з одної І закінчення однієї припускає початок наступної: а) з одного боку, контроль є наскрізним і здійснюється на кожній стадії руху коштів; б) з другого - виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.

Фінансова діяльність здійснюється за принципами, основні з яких закріплені Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів за чіткої регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

Принцип плановості полягає у здійсненні фінансової діяльності чітко впорядковано, послідовно, збалансовано за детального закріплення процедур і порядку руху коштів.

Принцип гласності виражається у взаємозв’язку руху, співвідношенні та збалансованості різних грошових потоків, грошових фондів, доведенні до громадян та інших суб’єктів змісту проектів фінансово-правових актів, підсумкових актів за результатами їх застосування.

Принцип системності вимагає здійснення фінансової діяльності щодо взаємозалежних інститутів фінансової системи за певного співвідношення, взаємопроникнення ланок фінансової системи держави (бюджетної системи, кредитної системи, обов’язкового державного страхування, фінансів підприємств).

Характеризуючи і розкриваючи зміст фінансової діяльності, принципи забезпечують відповідні умови для здійснення її функцій. Здебільшого вони відображають і деталізують основні функції фінансів: хоча і відрізняються деякою своєрідністю. Зокрема, це:

1) організація грошового обігу;

2) формування грошових фондів;

3) розподіл і використання грошових ресурсів;

4) організація фінансового контролю.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами (засоби, прийоми, за допомогою яких держава й уповноважені нею органи забезпечують мобілізацію, розподіл і використання централізованих та децентралізованих грошових фондів). Застосування конкретного методу фінансової діяльності залежить від кількох чинників:

1) стадії фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

2) форми власності на кошти, що переходять державі;

3) джерел державних доходів;

4) мети використання грошових ресурсів на конкретному етапі розвитку держави;

5) співвідношення між доходами й видатками.

Методи фінансової діяльності класифікують залежно від стадії руху грошових фондів:

І. Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Реалізується насамперед через форми податкових платежів, інших безумовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначається і гарантується вид платежу, платник, об’єкт, ставка, розмір, терміни, засоби забезпечення тощо;

б) метод добровільної мобілізації передбачає переважно застосування диспозитивних засобів забезпечення фінансових надходжень, механізмів кредитування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків та ін.).

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

а) метод фінансування, що забезпечує собою цільове, планове, безоплатне і безповоротне передавання державних коштів з бюджетів на визначені цілі, завдання, реалізацію державних функцій;

б) метод кредитування означає цільове, відплатне, термінове і поворотне передавання коштів, здійснюване на платній основі. Цей метод поєднує два різних за змістом способи: державне і банківське кредитування, хоча останнє лише частково належить до сфери публічного регулювання.

Методи фіннсування і кредитування можуть поділятися на різні підвиди залежно від мети використання коштів, джерел їх утворення, організаційно-правових режимів суб’єктів і т. д.

3. Методи використання грошових ресурсів здебільшого пов’язані з витрачанням грошових фондів і поділяються:

а) за спрямованістю видатків на:

- пооб’єктні — спрямування грошових ресурсів аа фінансування певних об’єктів (майнових комплексів та ін.);

— посуб’єктні - виділення і передавання коштів окремим суб’єктам (конкретним розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів - окремим особам, категоріям осіб або регіонам);

б) за формою надходження грошових ресурсів на:

- безготівкові грошові перерахування, розрахунки;

— готівку.

Методи фінансової діяльності не є застиглими формами руху грошових фондів, його забезпечення. З часом вони можуть змінюватись, набувати нового змісту. Ці зміни зумовлені перетвореннями в державі, зміною п завдань. Наприклад, з початку 90-х років XX ст. досить активно розвивався метод обов’язкових мобілізацій, ускладнювалася податкова система України, яку в радянський період застосовували досить обережно.

Форми фінансової діяльності різні. Проаналізуємо це в наступних розділах Особливої частини. Нині означимо відправні їх положення, підходи та основні характеристики.

Форми фінансової діяльності класифікують за різними підставами: а) юридичними: правова, яку здійснюють через прийняття й реалізацію фінансово-правових актів, котрі розрізняють за кількома напрямками (юридичними ознаками; юридичною природою; залежно від того, які органи приймають ці акти, і т. ін.); неправова, яка не пов’язана з правовим вираженням. Здебільшого вона є похідною (пов’язана з правовими формами, іноді - з прогалинами у праві); б) організаційними: створення централізованих фондів коштів; формування децентралізованих грошових фондів; в) за змістом інститутів фінансової діяльності у сферах: бюджетної діяльності; податкового регулювання; кредитування; валютного регулювання; фінансового контролю.


1.4. Органи, що здійснюють фінансову діяльність

Держава керує фінансовою діяльністю через державні органи, наділені для цього спеціальною компетенцією. За характером діяльності, повноваженнями в галузі фінансової діяльності всі органи, що беруть участь у ній, поділяють на дві групи:

1) органи загальної компетенції, які, здійснюючи свою діяльність у багатьох напрямах, водночас реалізують і фінансову (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів і та ін.), що не є для них основною чи єдиною;

2) органи спеціальної компетенції, створені державою і наділені повноваженнями винятково для здійснення фінансової діяльності (органи Державного казначейства, контрольно-ревізійні органи тощо). У фінансовій діяльності беруть участь практично всі державні органи залежно від їх компетенції, встановленої Конституцією України та іншими законами України, нормативними актами, що визначають їх правовий статус та ін.

Державну політику у фінансовій сфері здійснює Верховна Рада України, що затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет і вносить зміни до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. Найважливіші питання у фінансовій сфері регулюються винятково законами України.

Органи виконавчої влади, що здійснюють управління фінансами, поділяють на:

1) органи управління загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

2) органи управління спеціальної (галузевої, міжгалузевої) компетенції:

а) що здійснюють фінансову діяльність поряд зі своїми основними функціями (міністерства, відомства, за винятком Міністерства фінансів України);

б) для яких фінансова діяльність є основною і які створені спеціально для здійснення фінансової діяльності (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація України та ін.).

Певні повноваження у фінансовій сфері має Президент України: призначає міністра фінансів; представляє на затвердження Верховній Раді кандидатури Голови Національного банку України (далі - Нацбанку України).

Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділений Кабінет Міністрів України. Він забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; розроблення проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.

Спеціальні державні органи виконавчої влади, що здійснюють оперативне управління фінансами:

Систему фінансових органів України очолює Міністерство фінансів (далі - Мінфін України) - центральний орган виконавчої влади з управління фінансами: прогнозує розвиток економіки, розробляє проект Державної програми економічного і соціального розвитку, проект Державного бюджету України. Для управління фінансами Мінфін України наділений такими повноваженнями:

1) що випливають із функцій щодо складання і виконання Державного бюджету України, контролю за його виконанням;

2) щодо вжиття заходів у разі порушень установленого порядку виконання Державного бюджету України, призупинення фінансування;

3) регулювання співвідношення коштів Державного бюджету України і місцевих бюджетів у процесі їх формування.

Органами Мінфіну України на місцях є фінансові органи місцевих державних адміністрацій, що розробляють проекти відповідних бюджетів, організують виконання бюджетів, забезпечують надходження коштів, встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів і організовують місцеві добровільні позики.

Особливим центральним органом виконавчої влади, статус якого прирівняний до державного комітету України, є Державне казначейство України. Основні його завдання такі: організація виконання Державного бюджету України; контроль за його виконанням і регулюванням відносин між Державним бюджетом України і позабюджетними фондами; короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і надання інформації Верховній Раді та Президенту України.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Голів державних податкових адміністрацій в АР Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є такі: здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахування і сплати податків; прийняття рішень щодо фінансових санкцій та адміністративних штрафів, прийняття нормативних і методичних документів з питань оподаткування.

Податкова міліція є специфічним правоохоронним органом, що забезпечує економічну безпеку держави при надходженні податкових платежів у бюджет. Якщо діяльність податкових інспекцій пов’язана зі справлянням податків, то податкова міліція безпосередньо займається стягненням податкових платежів.

Органом державного фінансово-економічного контролю є Рахункова палата, що здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких державних органів. Вона забезпечує єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України і використанням позабюджетних фондів.

Функціонування грошового ринку, статус національної валюти, іноземних валют на території України установлюються виключно законами. Контроль за проведенням грошово-кредитної політики покладено на Національний банк України. Функції Нацбанку у сфері грошового обігу закріплені Законом України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. Нацбанк України здійснює регулювання грошового обігу як установленням визначених нормативів щодо готівки, так і проведенням політики щодо ставок, операцій з цінними паперами та ін. Він визначає офіційний валютний курс гривні, виходячи з валютного (обмінного) курсу. Курс гривні щодо іноземних валют Нацбанк України забезпечує через використання золотовалютного резерву, купівлю і продаж цінних паперів, установлення і зміну плати за кредити й інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Для здійснення уповноваженими банками й іншими кредитно-фінансовими установами валютних операцій Нацбанк України видає генеральні й індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України для здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам для здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. В основі розмежування на резидентів і нерезидентів лежить відмежування зовнішньоекономічних відносин від операцій, що стосуються внутрішньоекономічних процесів.

Контрольні запитання

1. Яким є зміст фінансів як правової категорії?

2. Яке співвідношення існує між фінансами і грошима?

3. Якими є функції фінансів?

4. Поняття і структура фінансової системи.

5. Поняття фінансової діяльності держави.

6. Якою є специфіка ролі держави у здійсненні фінансової діяльності?

7. Якими є стадії фінансової діяльності держави?

8. Принципи фінансової діяльності держави.

9. Які Ви знаєте методи фінансової діяльності держави?

10. Форми фінансової діяльності держави.

11. Система органів, що здійснюють фінансову діяльність.

12. Органи фінансової діяльності загальної компетенції

13. Органи фінансової діяльності спеціальної компетенції.

Завдання

1. Яке співвідношення існує між категоріями "фінанси", "фінансові ресурси" та "грошові ресурси"? Що між ними спільного та які відмінності?

2. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України до органів стягнення належать податкові, митні та інші державні органи. Яким законодавчим актам і чому суперечить це положення?

3. Дайте обґрунтовану відповідь на запитання: "Яким органам держави Конституція України надає повноваження щодо здійснення фінансової політики?": Верховній Раді України; Рахунковій палаті України; Кабінету Міністрів України; Міністерству фінансів України.

Розкрийте ці повноваження.

Нормативні акти і література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. -Ст. 141.

Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Там само. - 2001. - №37-38. -Сг. 189.

Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від

26.01.1993 р. //Там само. - 1993. -№13. - Ст. 110. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.1990 р. (в

ред. від 24.12.1993 р.) // Там само. - 1994. - № 15. - Ст. 84. Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. // Там само.

-1999.-№29.-Сг. 238. Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.1996 р. // Там само. - 1996.

-№43.-Сг.212.

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг:

Закон України від 12.07.2001 р. // Там само. - 2001. - №32. - Сг. 1457. Про Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента України

від 26.08.1999 р. // Офіц. вісн. України. - 1999. - №35. - Ст. 1785. Положення про Державне казначейство України: затверджено постановою

Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1232 //Там само. - 2005.

-№52.-Сг.3275

Фінансове право України: Підручник / Г. В. Бех, О.О.Дмитрик, І. Є. Криниць-кий; За ред. М. П. Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 320 с.

Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. - К.: Прецедент; Моя книга, 2006. -448 с.

Нечай А. А. Актуальні питання фінансового права: правові основи публічних накопичувальних фондів: Монографія. - Чернівці: Рута. 2004. - 376 с.

Цыпкин С. Д. Финансово-правовые институты и их роль в совершенствовании финансовой деятельности советского государства. - М.: Изд-во МГУ, 1983.-80 с.


Tue, 21 Jun 2011 13:56:50 +0000
ТЕМА 2. ФІНАНСОВЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА

 

(лекції - 2 години, практичні заняття — 1 година, самостійна робота — 2 години)

План

1. Предмет і метод фінансового права.

2. Система фінансового права.

3. Джерела фінансового права. Фінансове законодавство.

4. Фінансове право в системі права.

5. Наука фінансового права.

Основні категорії: фінансове право; предмет фінансового права; метод фінансового права; джерела фінансового права; система фінансового права; фінансове законодавство; фінансовий закон.


2.1. Предмет і метод фінансового права

Організація, управління, контроль фінансової діяльності держави передбачає чітку правову врегульованість відносин руху публічних фінансових ресурсів. Це означає визначеність у разі виокремлення об’єкта регулювання, системи суб’єктів відносин, їх повноважень, прав і обов’язків. Не варто зводити фінансово-правове регулювання тільки до руху коштів. Ці відносини є предметом кількох галузей права. Предметом фінансового права є тільки відносини, що регулюють рух публічних фінансів, які утворюються у зв’язку з функціонуванням державних фінансів та фінансів територіальних громад. Отже, фінансове право є сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави і територіальних громад. Саме на такому підході ґрунтується визначення предмета фінансово-правового регулювання, меж цієї галузі.

Фінансове право можна аналізувати в кількох аспектах: як галузь права, як науку і як навчальну дисципліну. Як галузь права фінансове право належить до публічних галузей. Однак її публічний характер припускає свій предмет регулювання, особливості методу, які не властиві іншим галузям і цим виокремлюють царину однорідних суспільних відносин.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, мають певні ознаки:

- складаються у сфері фінансової діяльності держави;

- реалізуються в процесі руху (формування, розподілу і використання) грошових фондів публічного характеру;

— їх об’єктом є грошові фонди держави і територіальних громад;

— припускається виняткова роль держави в цих відносинах. Отже, предметом фінансового права є суспільні відносини у сфері

фінансової діяльності держави і територіальних громад з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів.

У фінансових правовідносинах найбільш чітко порівняно з іншими правовідносинами простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими: з одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів у бюджет, з другого — ці відносини регулюють формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі. Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відмежовує фінансове право від інших галузей1. Рівень прояву владного характеру дає змогу визначити і специфіку правовідносин. Головною особливістю методу регулювання цієї групи відносин є відсутність права оперативної самостійності суб’єктів. Права та обов’язки відносин регламентуються однозначно, без будь-яких варіантів і переважно імперативними нормами.

Аналізуючи предмет фінансового регулювання, доцільно враховувати фундаментальне положення Ю. А. Ровинського про зміст фінансових правовідносин як владно-майнових, яке використовують

у своїй роботі практично всі фахівці галузі. При цьому слід звернути увагу саме на нерозривність відносин влади і специфічних майнових відносин та регулювання їх як єдиного цілого. Показовим щодо цього є порівняння фінансових правовідносин з адміністративними і цивільними правовідносинами. їх часто змішують, хоч їх розмежування має ґрунтуватися з позицій владно-майнових відносин. Отже, адміністративні правовідносини - владні, цивільні - майнові, фінансові — владно-майнові.

Якщо адміністративно-правове регулювання — це державне управління певними сферами, цивільно-правове - охоплює майнові відносини, то фінансово-правове визначається:

1) особливим майновим характером, який полягає в тому, що власником майна є держава й існує це майно у специфічній формі — у вигляді централізованих і децентралізованих грошових фондів;

2) владним характером, який полягає в тому, що владні повноваження має сам власник коштів. Саме єдність владно-майнових засад і дає змогу розрізняти фінансово-правові відносини, визначати Ух єдність і за такого підходу вирізнити однорідні відносини, що є предметом регулювання.

Класифікувати фінансові відносини можна залежно від1:

- стадії руху грошових фондів (формування, розподіл, використання грошових ресурсів, контроль);

- характеру фінансово-правових інститутів (бюджетні, податкові, валютні тощо);

- суб’єктного складу відносин (можливі різні варіації відносин, учасниками яких виступають насамперед: держава, територіальні громади, державні органи, юридичні й фізичні особи).

Проте групування фінансових відносин, видова особливість кожної групи не позбавляють їх основного загального змісту — утворення, розподіл і використання публічних грошових фондів. Держава забезпечує планомірність, гарантує і реалізує загальні принципи і форми фінансової діяльності, методи її регулювання. Фінансово-правовий аспект цих відносин визначається тим, що:

- фінансові ресурси забезпечують виконання практично всіх функцій держави;

за рахунок фінансових відносин забезпечується формування централізованих і децентралізованих грошових фондів; - відповідно до нормативних актів відбувається рух публічних

грошових фондів. Важливим критерієм визначення природи галузі права, її місця в системі права виступає метод правового регулювання, під яким розуміють сукупність прийомів і способів впливу права на суспільні відносини. Метод правового регулювання визначає також ступінь впливу на поведінку учасників суспільних відносин, на характер їх взаємозв’язків. Кожен метод правового регулювання має характерні ознаки, сукупність яких і дає змогу реалізувати завдання і мету правової регламентації.

Аналіз системи впливу на відносини, що регулюються фінансовим правом, дає підстави для висновку, що основною ознакою методу регулювання фінансових відносин є державно-владні вказівки одними учасниками фінансових відносин іншим, що діють від імені держави. Метод, що ґрунтується на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, застосовують і в інших галузях права (наприклад, в адміністративному), проте в регулюванні фінансових відносин він має специфіку. Так, особливістю методу фінансового права є те, що владні приписи стосуються платників, порядку, умов і розміру платежів у бюджети, мети використання коштів та ін. Державними органами, які можуть давати розпорядження учасникам фінансових відносин, є фінансові органи. Інша особливість методу фінансового права - широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не допускають вибору) норм із метою формування бюджетів.

Держава, забезпечуючи першочергові потреби (формування коштів на виконання державних функцій), установлює чіткі межі поведінки підлеглих суб’єктів. Наприклад, їхній обов’язок сплачувати податок, опосередкований правом вимагати його сплати і контролювати його. Певна свобода зобов’язаних суб’єктів можлива лише в межах імперативних приписів. Режим свободи можливий у кількох формах:

1) в межах імперативного суб’єктивного права, коли безумовне право фінансового органа на перевірку може бути реалізоване за власним планом, але при цьому обов’язкова реалізація цього права є водночас і його обов’язком, і засобом здійснення його функцій;

2) свобода певного суб’єкта в межах делегованих державою прав припиняти правовідносини (наприклад, залік сум податкової застави в рахунок податкового зобов’язання);

3) свобода зобов’язаних осіб при використанні специфічних прав (наприклад, права на застосування податкових пільг, податкового кредиту).

Основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний. Він припускає нерівність суб’єктів відносин для забезпечення особливого стану і ролі держави і виявляється у владних приписах, наказах одних суб’єктів іншим, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод повторює метод регулювання адміністративно-правових відносин, який також має владний, імперативний характер. Проте, на відміну від останнього, метод фінансового права має певну галузеву специфіку:

- не ґрунтується на вертикальній субординації, співпідпорядкованості суб’єктів, тоді як владні вказівки виходять від фінансових органів, з якими інші суб’єкти відносин не перебувають в адміністративній залежності;

більшість владних розпоряджень виходить від органів, спеціально створених державою для фінансової діяльності;

- не передбачає повного підпорядкування і залежності одного суб’єкта від іншого, а стосується тільки економічного змісту фінансової норми;

- передбачає чітку імперативність на всіх рівнях законодавчого регулювання, яка не змінюється і не знижується залежно від типу законодавчого акта (закону, інструкції тощо); регулювання здійснюється щодо специфічного об’єкта -публічних грошових фондів.

Владність як зміст методу фінансово-правового регулювання має свої особливості, які й реалізуються в імперативних приписах у сфері фінансової діяльності держави1, а саме:

а) переважають позитивні зобов’язання. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов’язує суб’єктів виконувати їх (причому, нерідко в однозначній формі);

б) суб’єкти фінансового права чітко виконують обов’язки відповідно до приписів законів і підзаконних актів. Права при цьому є похідними від обов’язків;

в) підстави виникнення правовідносин регулюються на основі того, що за наявності певного юридичного факту суб’єкт права зобов’язаний вступити в ці правовідносини відповідно до закону, а не волі вибору;

г) виявляється юридична нерівність суб’єктів, коли одні з них мають однобічні юридично-владні повноваження щодо інших суб’єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень щодо владних суб’єктів. На цьому ґрунтується правосуб’єктність: у владних суб’єктів вона складається переважно з прав, а в зобов’язаних - з обов’язків і похідних від них прав. Може скластися враження, що у фінансовому праві, поряд з імперативним методом, застосовують також елементи диспозитивного методу. Приміром, у сфері регулювання відносин з формування грошових ресурсів добровільного характеру (облігації державної внутрішньої позики, казначейські сертифікати, лотереї тощо) поряд з видимістю диспозитивності основою регулювання залишаються владні розпорядження. Справді, державні цінні папери придбавають добровільно, проте всі відносини, що випливають з цього факту, регулюються державними, однобічними розпорядженнями (терміни позики, відсотки, порядок погашення заборгованості не можуть бути предметом договору, вони закріплені законодавчо).

Імперативний метод фінансово-правового регулювання передбачає застосування рекомендацій, погоджень. Дійсно, узгодження між суб’єктами фінансово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручного, точного, своєчасного виконання імперативного обов’язку, тобто погоджують не саму природу обов’язку, а порядок, особливості його виконання. Рекомендації також доречні у фінансовому праві, проте вони або гарантуються, підкріплюються імперативними розпорядженнями, або уточнюють їх.

При застосуванні імперативного методу можливе також використання рекомендацій, погоджень, що передбачає право вибору в поведінці підлеглого суб’єкта. Так, податкові органи можуть надати підприємствам податковий кредит (відстрочку платежу) на підставі спеціальної угоди. Крім того, часткова диспозитивність поведінки підлеглої сторони платника податків - може виявлятися й у можливості податкового планування. Однак усі ці особливості в кінцевому підсумку підпорядковані методу владних приписів.

 


 

2.2. Система фінансового права

Правова форма певного виду суспільних відносин залежить від змісту і завдань відносин, які вона регулює. Тому може охоплювати різні інститути, підгалузі, які часом виходять за межі однієї галузі права. У цьому разі доцільний аналіз правових норм та інститутів права разом з іншими галузями науки, що конкретизують розглянутий об’єкт, наприклад, з філософією, історією, економікою. Правова форма суспільних відносин, охоплюючи сукупність норм і правових інститутів, визначається змістом регульованих відносин, їх структурою і завданням державного регулювання. Надаючи правової форми певній групі відносин, держава зважає на їх зміст, цілі і завдання на певному етапі розвитку.

Для фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечують усі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Слід ураховувати, що інститути фінансового права здійснюють єдине регулювання тільки в межах галузі і є спеціалізованими щодо визначеної групи правових норм.

Отже, галузь фінансового права містить весь комплекс норм, що регулюють відносини, що становлять предмет фінансового права і забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузькі цілі.

Нині в системі правового регулювання фінансових відносин склалася специфічна ситуація, зумовлена швидким розвитком практично всіх складових фінансової системи держави. Йдеться про міру інституціональності фінансового права як галузі. Справа в тому, що галузевий режим регулювання визначається: методом регулювання, юридичним інструментарієм, принципами, наявністю галузі законодавства і кодифікованого акта. Водночас ці елементи для фінансового права характерні не в повному обсязі. І хоча фінансове право є галуззю права, воно формується через становлення й розвиток таких інститутів, як бюджетне право, податкове право та ін. Ця тенденція і її подальший розвиток можуть негативно позначитися на нормотворчих і правозастосовних процесах у фінансовій сфері, оскільки недооцінювання загальногалузевих засад у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин може призвести до неузгодженості, розбіжностей і конфліктності всієї системи загалом.

За визначенням галузь права є передусім відносно замкнутою частиною системи права, що охоплює сукупність норм, які регулюють суспільні відносини у певній сфері діяльності людей і мають принципову своєрідність. Саме замкнутою частиною системи права виступає фінансове право. Його норми зумовлені публічною, тобто загально-визначальною для країни діяльністю, а саме — діяльністю з формування грошових фондів для загальнодержавних потреб, для утримання державних органів і їх матеріально-фінансового забезпечення. У процесі цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для загальних потреб. Такий самий публічний характер має і діяльність органів місцевого самоврядування з формування місцевих бюджетів. Вона спрямована на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для певної території, забезпечує формування для цього муніципальних коштів. Тому публічний характер мають і норми права, якими регулюються відносини установлення податків органами місцевого самоврядування та їх справляння в місцеві бюджети. Відповідно всі ці відносини є владно-майновими.

Фінансове право охоплює досить велику сукупність фінансово-правових норм, що становлять певну систему і зумовлюють внутрішню будову цієї галузі, суть та ієрархію її інститутів.

Для фінансового права характерні:

1) однорідність фактичного змісту, що зумовлює регулювання певних відносин, пов’язаних із рухом централізованих і децентралізованих фондів;

2) єдність норм, яка забезпечує регулювання певних фінансових відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту;

3) законодавча відособленість, що означає зовні відособлене закріплення основних положень галузі в її нормах.

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, регульованих нормами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівня. На первинному рівні виділяються галузі права, правові інститути (субінститути) і їх об’єднання — певні підгалузі. На іншому рівні виділяються вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні і змішані правові інститути, що використовують кілька юридичних режимів регулювання в їх об’єднанні. Якщо безпосередньо галузь права - це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, які за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відособленого, самостійного регулювання, то правовий інститут - це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі.

Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути: формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут - складний інститут - підгалузь - галузь). Наприклад, податкове право займає чітко виражене положення. З одного боку, до нього входять інститути більш вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних ооіб тощо), з другого - складний інститут податкового права є одним з елементів, що утворюють цільну галузь фінансового права.

Отже, фінансове право становить велику сукупність фінансово-правових норм, об’єднаних у певну систему. Остання поділяється на групи зі специфічними особливостями, логічною структурою, об’єктивним складом. Система фінансового права — об’єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливість розміщення фінансово-правових норм.

У системі фінансового права виокремлюють частини, підгалузі, інститути. Норми фінансового права залежно від особливостей регульованих ними відносин утворюють окремі структурні підрозділи. У системі галузі фінансового права існує кілька підсистем, інститутів, які можна виокремити в розділи.

Загальна частина фінансового права акумулює інститути, що закріплюють загальні підходи до регулювання фінансової системи, які стосуються всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, які ніби винесено за дужки. У дужках - інститути Особливої частини, і саме щодо них застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, зумовленому характером інституту. До Загальної частини належать фінансово-правові норми, що закріплюють: основні принципи, форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; система фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб’єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового контролю.

Норми Загальної частини конкретизуються в Особливій частині, що складається з кількох розділів, підгалузей, які охоплюють відповідні інститути. Регулюючи більш вузькі й однорідні за змістом фінансово-правові інститути, вони утворюють певні підгалузі й розділи. Особливу частину становлять фінансово-правові норми» що регулюють відносини у сфері: бюджетної системи; державних доходів і видатків; обов’язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулювання.

 


 

2.3. Джерела фінансового права. Фінансове законодавство

Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права:

— соціально-економічний — визначає сукупність соціально-економічних чинників, що регулюють об’єктивні закони;

— державно-політичний - характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;

— юридичний - специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права.

Джерело фінансового права: установлює певні правила поведінки, що усувають її індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; має бути видане компетентним органом (здебільшого органом державної влади); є чітко відповідати матеріальній і процесуальній стороні функціонування.

Отже, джерелом фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Розрізняють такі джерела фінансового права:

І. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):

1) загальнодержавні нормативні акти;

2) республіканські (Автономна Республіка Крим);

3) місцеві.

П. За характером правових норм:

1) нормативні - акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

2) ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером установлення:

1. Звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку, на який зроблено посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, межі компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецеденту який широко використовують у державах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Правозастосовчий орган при цьому фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм сформувалися у процесі судових слухань у податкових справах. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суці ускладнювався посиланнями на п’яте виправлення Конституції США, яке надавало право відмовитися від давання показань, бо це могло призвести до "самозвинувачення". Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним використовувати п’яте виправлення до Конституції у випадку розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації зумовлюють також потребу систематизувати найважливіші судові рішення. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди й податковий суд США1.

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди), які набувають важливого значення при врегулюванні питань подвійного оподаткування та інших. Застосування їх не завжди є однозначним, оскільки вони мають різну юридичну чинність. Якщо в Україні міжнародні договори мають переваги перед законами, що прийняті Верховною Радою, то в США рівнозначні законам і включаються в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де, будучи одним із важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. Інші джерела іноді розглядають як похідні від нормативного акта.

Норми фінансового права насамперед містяться в актах представницьких і виконавчих органів та органів місцевого самоврядування. Саме вони і є джерелами фінансового права. Отже, джерела фінансового права - це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми.

Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов’язані та взаємозумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України.

Слід розмежовувати систему фінансового права і систему фінансового законодавства. Якщо перша є сукупністю відносин, що регулюються фінансовим правом, то друга — зовнішнім вираженням фінансових правовідносин, своєрідним усвідомленням їх суспільством на певному етапі, закріпленим за допомогою наявних у ньому нормативних важелів. Системи фінансового права і законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту й форми.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства становлять тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (здебільшого прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 - початку 1993 p.).

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їх використання має певні особливості. По-перше, варто говорити не про окремі чинні фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими нормами посилань). Наприклад, дія деяких статей Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можлива тільки після введення інших нормативних актів (Закону України "Про страхування").

По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів - інструкцій, роз’яснень. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України "Про оподаткування доходів підприємств" від 26 грудня 1992 р. передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 p., що регулював склад витрат, віднесених на собівартість. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосування поземельного податку в припливно-відпливних зонах, на водно-болотистих угіддях. Проте до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли повністю використовувати механізм цього нормативного акта.

Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються винятково законами України як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України, законами України повинні регламентуватися найбільш важливі суспільні і державні інститути (права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відносини регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільш соціально важлива частина відносин визначається тільки законами, інші - законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Термін "законодавство " використовують здебільшого як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст. 9,19,118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин термін "законодавство" вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, - як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а іноді - і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дає Верховна Рада України.

Отже, термін "законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази

Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України.

Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, тими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і нормативними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і є системою цих нормативних актів. Основи фінансових відносин, компетенція державних органів регулюються конституціями країн.

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового законодавства, с такі:

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування і х ін.). Іноді приймаються спеціальні конституційні й органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 p.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням1.

2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру (Закон "Про державну податкову службу в Україні", Закон України "Про систему оподаткування" та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.

 


 

2.4. Фінансове право в системі права

Рух коштів регулюється комплексом правових галузей, що належать до системи права. Природно, що кожна галузь визначає свій аспект регулювання, відмежовуючи групу однорідних правових відносин, щодо яких застосовується специфічний галузевий метод регулювання. Фінансове право, беручи участь у цьому регулюванні, відповідно до свого предмета і методу, не виключає встановлення стійких зв’язків з іншими галузями права, які тією чи іншою мірою стосуються об’єкта фінансово-правового регулювання. Явище, що потребує всебічного правового регулювання, може поєднувати два суперечливих процеси. З одного боку, потрібно поділити це явище на складові, які і мають бути у сфері уваги окремих галузей права, що регулюють конкретну сторону проблеми своїми специфічними методами. З другого боку, важливо зіставити окремі режими правового регулювання або з’єднати їх у єдиний процес, визначити і погодити межі зіткнення окремих галузей. Наприклад, факт одержання заробітної плати фізичною особою припускає виникнення або реалізацію трудових правовідносин, податкових (пов’язаних зі сплатою податку з доходів фізичних осіб), цивільних (приміром, при погашенні кредитів чи відсотків на них безпосередньо із зарплати) і т. ін. Саме тому дуже важливо визначити місце фінансового права в системі права.

Регулювання відносин, пов’язаних із рухом публічних грошових фондів, передбачає певний фінансово-правовий аспект цього процесу1:

- фінансово-правові відносини спрямовані на мобілізацію публічних грошових фондів;

- зібрані кошти спрямовуються на виконання функцій і завдань держави, органів місцевого самоврядування;

- визначають умови виникнення, зміни і припинення грошових відносин;

- визначають функції державних органів у сфері фінансової діяльності.

Особливості, своєрідність і зміст фінансового права найповніше розкриваються при зіставленні з іншими галузями права і відмежуванні його від них. Фінансові правовідносини, що передбачають обов’язковим суб’єктом державу, пов’язані з багатьма сторонами її функціонування. Конституційне право, що має базове значення для всіх правових галузей та шститутів, відіграє таку саму роль і стосовно фінансового права. Так, Конституція України встановлює пріоритет міжнародних угод над нормами національного законодавства. Принципове значення для формування і функціонування всієї системи фінансового законодавства має і норма Конституції, відповідно до якої закони й інші правові акти не повинні суперечити Конституції. Крім того, деякі норми конституційного права одночасно містять основні засади фінансового права. Так, ст. 67 Конституції України містить положення, відповідно до якого громадянин зобов’язаний платити законно встановлені податки і збори. Ця сама стаття виконує охоронні функції і захищає інтереси всіх платників, оскільки містить положення, що забороняє необґрунтоване збільшення податкового тягаря шляхом надання податковим нормам зворотної сили.

Взаємодія фінансового й адміністративного права виявляється у встановленні відповідальності за порушення фінансового законодавства. Охоронна функція фінансового права зумовлена тим, що адміністративна відповідальність забезпечує виконання платниками податків їхніх обов’язків. Наприклад, відповідальність за порушення податкового законодавства містить разом з фінансовими і систему адміністративних санкцій. При цьому застосування адміністративних санкцій за фінансові правопорушення також неможливе без використання категорій фінансового права.

Особливий інтерес становить співвідношення фінансового і цивільного права. Хоча фінансове право є публічною галуззю, між ним і цивільним правом існує якнайтісніший зв’язок. Фінансове і цивільне право пов’язані настільки тісно, що дають підстави одним бачити у фінансовому праві додаток до цивільного права, а іншим — стверджувати, що цивільне право має бути підпорядкованим фінансовому праву. Однак таке тлумачення взаємозв’язку фінансового і цивільного права може лише відволікти від суті справи. Фінансове право, як і цивільне, охоплює регулювання господарських процесів, але в зовсім інших аспектах, іншими методами. Такі категорії цивільного права, як дохід, майно, споживання (витрати), видатки та ін., використовують у фінансовому праві, де вони формуються й інституціоналізуються.

До майнових відносин, які ґрунтуються на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі до фінансових і адміністративних відносин, цивільне законодавство не застосовують, якщо інше не передбачено законодавством. Отже, за загальним правилом, норми цивільного права не застосовуються до бюджетних, податкових відносин. Це розмежування є надзвичайно важливим, оскільки фінансові відносини також тісно пов’язані з майном. Однак можливі й винятки, коли ті чи інші положення цивільного законодавства застосовують у сфері фінансового регулювання.

Саме цивільне право регулює відносини, реалізація яких передбачає досягнення певних господарських результатів. Після одержання таких результатів починає діяти фінансове право, що визначає розміри й порядок сплати відповідних платежів, санкції за ухиляння від сплати податків, зборів тощо. Таким чином, фінансове право ніби підключається до відносин, що регулюються цивільним правом. Часто фінансове право прямо посилається на цивільно-правові інститути (власність, відкриття спадщини, дарування) і поняття (договір купівлі-продажу, передача права власності).

Низка комплексних категорій характерна для фінансового і трудового права. Наприклад, особливості оподаткування пенсій чи дія специфічного механізму відрахувань у Пенсійний фонд дуже схожі з податковими важелями і включаються до переліку податків, зборів і платежів, що регулюються Законом України "Про систему оподаткування", хоча і визначаються предметом трудового права.

Зв’язок фінансового і кримінального права має подвійну природу. З одного боку, окремі норми кримінального права спрямовані на захист тих об’єктів, що є об’єктами фінансово-правового регулювання, а з другого -кваліфікація деяких злочинів неможлива без застосування категорій фінансового права і норм фінансового законодавства.

Досить активно застосовують нормативні акти міжнародного права, що регулюють фінансову діяльність. Так, договори (конвенції, угоди) про усунення подвійного оподаткування пов’язують Україну з багатьма державами (Великою Британією, Польщею та ін.). Особливістю подібних переплетень фінансового й міжнародного права є вища юридична чинність міжнародних договорів порівняно із законами.

 


 

2.5. Наука фінансового права

Розрізняють фінансове право як галузь права, як навчальну дисципліну і як науку. Фінансове право як галузь охоплює сукупність правових норм, що регулюють фінансову діяльність держави й органів місцевого самоврядування. Фінансове право як навчальна дисципліна, навчальний курс охоплює вивчення правових норм, передбачає навчання фінансового права. Фінансове право як наука містить сукупність знань, категорій, положень, що відображають зміст фінансово-правових норм, особливості їх застосування на практиці.

Наука фінансового права узагальнює наукові дослідження вчених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коригується поглядами, дослідженнями в галузі конституційного, адміністративного права та ін. Це пов’язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів.

Розроблення проблем державних фінансів сприяло формуванню певних знань у галузі фінансів, специфічних норм регулювання. У зародкових формах вони були ще в законах Хаммурапі, Руській Правді, Великій хартії вольностей. Більш стійкими погляди на фінанси стали на рубежі XVI-XVII ст. у працях Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск’є. До середини XVIII ст. з’являються спеціальні дослідження в цій галузі: Зонненфельса ("Основні начала поліції, комерції и фінансів", 1776 р.), Юсти ("Докладне міркування про податки", 1755р.; "Система фінансів", 1766 р.). У цей самий період виходять праці У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX ст. фінансово-правова наука фактично сформувалася і відбувалася її деталізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали праці Г. Бллінека ("Бюджетне право"), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейна. У XX ст. науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме і Г. Жез.

Основи фінансової науки в Росії почали закладатися і відносно чітко оформлятися на рубежі ХУП-ХУШ ст. Найбільш помітними на той період були праці І. Т. Посошкова (наприклад, "О скудности и богатстве"). Активний поштовх розвитку фінансових і фінансово-правових поглядів дали дослідження вчених ХГХ ст. (М. Ф. Орлов "О государственном кредите"; Є. Г. Осокін "Несколько спорных вопросов по истории финансового права"; М. М. Сперансысий "План финансов"; Н. I. Тургенев "Опыт теории налогов" та ін.). Нині неможливо уявити всебічне й динамічне дослідження практично жодної проблеми фінансового права без фундаментальних праць С. Н. Берендтса, Н. Я. Горлова, С. І. Іловайського, В. А. Лебедева, Д. М. Львова, Ф. Б. Міль-гаузена, I. X. Озерова, І. П. Тарасова, 1.1. Янжула.

Певні труднощі переживала фінансово-правова наука на початку XX ст., які були відображенням економічних, політичних, соціальних проблем. Однак і ці суперечливі процеси були відображені у працях представників фінансово-правової науки (П. С. Гензеля, М. Д. Загряц-кова, С. А. Котляревського, С. Д. Крилова, Э. Э. Понтовича). Якісно новий етап розвитку фінансово-правової науки розпочався в 50-60-ті роки XX ст., коли з’явилися фундаментальні підручники й монографії

A. М. Гурвича, М. І Піскотіна, Ю. А. Ровинського, С. Д. Ципкіна,

B. В. Бесчеревних. Саме в цей час створюються праці, які не втратили свого значення й дотепер (наприклад, монографія Ю.А. Ровинського "Основные вопросы теории советского финансового права").

Істотний якісний розвиток науки фінансового права у 70-90-х роках XX ст. пов’язаний з іменами В. В. Бесчеревних ("Компетенция Союза ССР в области бюджета", 1976 р.), Л. К. Воронової ("Правовые основы расходов государственного бюджета в СССР", 1981 р.), С. Д. Ципкіна ("Доходы государственного бюджета СССР. Правовые вопросы", 1973 р., "Финансово-правовые институты и их роль в усовершенствовании финансовой деятельности государства", 1984 р.), Н. І. Хімічевої ("Субъекты советского бюджетного права", 1979 р.), Активно працюють у цей період провідні спеціалісти в галузі фінансового права О. М. Горбунова, Т. С. Єрмакова, Л. Н. Коган, В. Е. Кузниченкова, Н. А. Куфакова, Л. С. Малокотин.

На початку 90-х років XX ст. дещо змінилися умови, орієнтири та особливості розвитку фінансово-правової науки. Основу цих особливостей становила специфіка законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично всі більш-менш помітні дослідження в цій сфері відбувалися під її керівництвом і за ЇЇ участю, та й ті школи, що утворилися в Україні до початку XXI ст., створювалися за її особистої участі й керівництва. В останнє десятиліття в Україні поряд з фундаментальною фінансово-правовою школою, очолюваною Л. К. Вороновою у м. Києві, виникають центри, що активно займаються цією проблематикою (кафедра конституційного й адміністративного права в Чернівецькому державному університеті імені Ю. Федькови-ча; кафедра фінансового права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого; кафедра фінансового права в Академії державної податкової служби України).

Контрольні запитання

1. Що є предметом фінансового права? Якими є особливості відносин, що становлять предмет фінансового права?

2. Метод фінансового права та його особливості.

3. Визначте поняття фінансового права.

4. Якою є система фінансового права?

5. Які джерела фінансового права? їх види.

6. Фінансове законодавство як форма реалізації фінансового права.

7. Яке місце посідає фінансове право в системі права нашої держави?

8. Як взаємодіє фінансове право з іншими галузями права України?

9. Наука фінансового права та її розвиток.

Завдання

1. Суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа А. А. Іванов упродовж поточного місяця має виконати такі обов’язки:

а) виплатити заробітну плату найманим працівникам;

б) виплатити винагороду згідно з договором підряду за виконані роботи;

в) сплатити вартість спожитих комунальних послуг;

г) перерахувати податки і збори до бюджетів та державних цільових фондів.

Визначте, які із зазначених обов’язків регулюються фінансовим законодавством і якими законодавчими актами? Обґрунтуйте відповідь.

2. Дайте обґрунтовану відповідь на такі запитання: фінансове право це:

- приватна галузь права, що регулює рух грошових коштів між різними фондами держави;

- публічна галузь права, що регулює рух грошових коштів публічних фондів;

- комплексна галузь права, що регулює рух грошових коштів публічних фондів?

3. Ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" встановлено обов’язки платників податків і зборів (обов’язкових платежів). Платник має право виконувати їх як особисто, так і використовуючи інститут податкового представництва.

Визначте природу податкового представництва щодо платників податків (юридичних та фізичних осіб). Якими нормативно-правовими актами встановлено такий інститут? Чи поширюється дія норм цивільного законодавства на регулювання фінансових відносин?

Нормативні акти і література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. -Ст. 141.

Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Там само. - 2001. - №37-38. -Ст. 189.

Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.1991 р. (в ред. від 18.02.1997 р.) //Там само. - 1997. -№16. -Сг. 119.

Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 р. // Там само. - 2001. - №10. - Ст. 44.

Фінансове право України: Підручник / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик, І. Є. Криницький; За ред. М. П. Кучерявенка. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 320 с. Ровинский Е. А.

Основные вопросы теории советского финансового права. - М.-Юрид. лит., I960. - 193 с.

История финансового законодательства России: Учеб. пособие. - М.: ИКЦ "МарТ"; Ростов н/Д: Изд-й центр "МарТ", 2003. - 256 с.



ТЕМА 3. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ І ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

 

(лекції - 2 години, практичні заняття — 1 година, самостійна робота - 2 години)

План

1. Поняття, структура, особливості і види фінансово-правових норм.

2. Зміст і особливості фінансових правовідносин.

3. Структура фінансових правовідносин.

4. Види фінансових правовідносин

Основні категорії: фінансово-правові норми; фінансові правовідносини; об’єкти фінансових правовідносин; централізовані фонди коштів; децентралізовані фонди коштів; суб’єкти фінансового права і фінансових правовідносин; юридичний зміст фінансових правовідносин; фактичний зміст фінансових правовідносин.

 

3.1. Поняття, структура, особливості і види фінансово-правових норм

Фінансове право як галузь права є складною системою, вихідний, первинний елемент якої - фінансово-правові норми. Саме останні регулюють відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов’язковими правилами поведінки суб’єктів суспільних відносин, що встановлені державою і забезпечені її примусовою силою, тому їм властиві загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом поведінки суб’єктів, владним приписом держави і мають регулятивний, формально визначений і загальнообов’язковий характер. Але при цьому вони мають особливості, притаманні тільки цій галузі права, зумовлені специфікою предмета правового регулювання: їх змістом є правила поведінки учасників особливого виду суспільних зв’язків саме в процесі фінансової діяльності держави. Ці правила виявляються в наданні суб’єктам таких відносин суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, здійснення яких забезпечує планомірну мобілізацію, розподіл та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів фінансових ресурсів відповідно до потреб та інтересів держави й суспільства.

Саме те, що фінансово-правові норми регулюють відносини в галузі фінансової діяльності держави і виступають засобом реалізації публічних інтересів, надає їм імперативного характеру. Такі норми вмішують державну волю щодо поведінки посадових осіб державних органів, підприємств та організацій, а також окремих громадян з приводу створення відповідних грошових фондів, розподілу й перерозподілу їх коштів, а також їх належного і доцільного використання.

Розкриваючи імперативний характер фінансово-правових норм, слід виокремлювати кілька аспектів. По-перше, це означає, що в таких нормах містяться категоричні приписи (дозволи, заборони та ін.) щодо виконання відповідних дій у сфері фінансів, зумовлені насамперед імперативним методом правового регулювання фінансових відносин. По-друге, категорична форма припису виключає зміну умов та обставин, зазначених у фінансово-правових нормах, самими учасниками відносин, тобто виключає можливість зміни положень норм за волевиявленням будь-якої зі сторін. По-третє, імперативність таких норм поширюється не тільки на суб’єктів, які мають дотримуватися їх, а й на суб’єктів, які видають такі приписи. Державні органи, уповноважені видавати такі приписи, теж пов’язані з вимогами фінансово-правових норм. По-четверте, такий імператив передбачає додержання моделі поведінки, що закріплена нормою, незалежно від згоди учасників цих відносин. Причому порушення приписів, що містяться в фінансово-правовій нормі, є порушенням фінансової дисципліни і тягне за собою відповідні санкції. Зазначимо, що на сучасному етапі посилюється імперативний характер фінансово-правових норм у зв’язку з посиленням фінансового контролю за діяльністю суб’єктів у фінансовій сфері.

Імперативність фінансово-правових норм виявляється в усіх їх видах (щодо засобу впливу на суб’єктів відносин, який визначає характер їх юридичних прав та обов’язків), як у зобов’язуючих і забороняючих, так і в уповноважуючих. Так, зобов’язуючі фінансово-правові норми вимагають від учасників відносин здійснення відповідних позитивних дій щодо мобілізації, розподілу чи витрачання фінансових ресурсів (наприклад, зобов’язують відповідних суб’єктів сплачувати податки, робити податкову звітність; Нацбанк України— внести суми грошових коштів у разі перевищення кошторисних доходів над видатками тощо). Такі норми містяться у всіх нормативних актах (законах), що регулюють здійснення фінансової діяльності.

Забороняючі фінансово-правові норми вимагають утримуватися від відповідних дій з метою дотримання фінансової дисципліни (приміром, суб’єктам забороняється здійснювати валютні операції без придбання ліцензій Нацбанку; безспірно списувати кошти з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету та місцевих бюджетів у рахунок погашення зобов’язань бюджетних установ, нецільове використання бюджетних коштів тощо).

В уповноважуючих фінансово-правових нормах імперативність виявляється дещо своєрідно. Такі норми надають суб’єктам право на здійснення відповідних позитивних дій, але в чітко передбачених нормою межах. У разі застосування таких норм певні права поєднуються з імперативністю приписів, коли встановлюються суворі межі здійснення таких прав. Наприклад, бюджетна установа має право використовувати надані з бюджету кошти, але чітко відповідно до бюджетного призначення та кошторису; кредитна установа має право надавати кредити, проте за умови, закріпленої в законодавстві. Тобто уповноважений орган повинен приймати найбільш доцільне рішення відповідно до законодавства і конкретних умов, проте в межах чітко визначених і закріплених такою нормою.

За змістом фінансово-правові норми поділяють на:

1) матеріальні, що закріплюють види та обсяг доходів і видатків відповідних фондів. Вони визначають матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин;

2) процесуальні, що закріплюють порядок (процедуру) дій у напрямках мобілізації, розподілу та витрачання фондів. Фінансове право, на відміну від інших галузей права, поєднує в собі матеріальні й процесуальні норми.

Отже, фінансово-правова норма — це встановлене державою і забезпечене її примусовою силою загальнообов’язкове правило поведінки суб’єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, встановлює права та обов’язки їх учасників і має імперативний характер.

Внутрішня будова, тобто структура, фінансово-правової норми така сама, як і інших норм права, проте в її складових виражені особливості фінансових відносин, які нею регулюються. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за яких діє норма, та у суб’єктів виникають передбачені нормою права і обов’язки у сфері фінансів. Вона встановлює типові фактичні обставини, з якими пов’язане виникнення правовідносин. Причому ці обставини чітко й конкретно виражаються нормою. Тому гіпотеза фінансово-правової норми має безумовно визначений характер. Диспозиція розкриває зміст правила поведінки, визначає, якою саме має бути поведінка учасників відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин, вимагає відповідної поведінки сторін фінансових відносин й не допускає відхилення від неї.

Санкція фінансово-правової норми передбачає наслідки за невиконання або неналежне виконання приписів норми, визначає вид і міру юридичної (адміністративної, кримінальної, фінансово-правової тощо) відповідальності порушників. Проте фінансово-правові санкції: 1) зазвичай мають грошовий характер, їх застосовують у вигляді штрафу, пені, примусового списання коштів, припинення фінансування тощо; 2) поширюються на всіх учасників фінансових правовідносин;

3) поєднують у собі правовідновлювальні й карні (штрафні) елементи, тобто не тільки здійснюється покарання винної особи, а й забезпечується належне виконання ЇЇ фінансового обов’язку;

4) відображають безпосередній зв’язок з фінансово-правовою відповідальністю. Наприклад, у разі неподання річної декларації платником податків відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. на нього накладається штраф згідно зі ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 p., що не звільняє від належного виконання обов’язку щодо декларування отриманих доходів.


3.2. Зміст і особливості фінансових правовідносин

Держава, здійснюючи фінансову діяльність, регулює процеси, пов’язані з розподілом і перерозподілом сукупного суспільного продукту і національного доходу, впливає на процеси нагромадження капіталу. Такі відносини для держави мають першорядне значення, оскільки з матеріальної точки зору забезпечують можливість виконання її завдань і функцій. Тому за допомогою норм права вона прагне належно організувати і врегулювати такі суспільні зв’язки, надає їм відповідних форм і змісту, в результаті чого такі відносини стають фінансово-правовими. Фінансові правовідносини є юридичною формою вираження й закріплення фінансових (економічних) відносин, що можуть існувати лише в правовій формі. Поза правовідносинами фінансова діяльність нездійсненна, оскільки тільки за умови закріплення і взаємозалежності юридичних прав і обов’язків суб’єктів, що реалізуються за можливості державного примусу, можливі створення відповідних фондів фінансових ресурсів, розподіл і належне використання фінансових ресурсів відповідно до намічених цілей, планів і програм.

Фінансові правовідносини, як і будь-які, мають такі загальні ознаки: виникають на основі норм фінансового права, якими закріплюється та модель поведінки для сторін правовідносин, яка згодом буде реалізована у фінансових правовідносинах; характеризуються наявністю у сторін суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Фінансово-правові норми точно окреслюють коло суб’єктивних юридичних прав і обов’язків суб’єктів правовідносин. При цьому правові норми визначають позитивну поведінку суб’єктів, якої вони можуть і повинні дотримуватися, реалізуючи свої права та обов’язки; виражають суспільний зв’язок конкретних осіб, конкретно установлюють учасників фінансових правовідносин. Це дає змогу чітко окреслити межу між фінансово-правовою нормою, у якій зазначені всі особи, здатні бути учасниками фінансових правовідносин, і фінансовими правовідносинами, у яких беруть участь конкретні суб’єкти. Реалізація суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків при цьому забезпечені можливістю державного примусу. Це положення відповідає насамперед державним інтересам та інтересам громадянського суспільства, що реалізуються у фінансових правовідносинах.

Крім того, фінансові правовідносини мають особливості, зумовлені специфікою предмета і методу фінансового права. По-перше, фінансові правовідносини є юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, які, в свою чергу, є формою відповідних економічних відносин. Тому визначення сутності таких суспільних зв’язків слід поєднувати з обов’язковим розглядом фінансових (економічних) відносин.

По-друге, причиною, першоосновою виникнення, зміни й припинення фінансових правовідносин є фінансова діяльність держави, що є планомірним процесом мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання державних завдань і функцій.

По-третє, фінансові правовідносини мають майновий, або грошовий, характер. Усі фінансові правовідносини виникають і розвиваються саме під час формування, розподілу і витрачання коштів, потрібних для реалізації завдань як соціально-економічного розвитку, так і безпеки й обороноздатності країни та ін. При цьому характеристика таких відносин як організаційних не виключає їх майнового характеру, оскільки держава за допомогою фінансово-правових норм організовує і координує фінансову діяльність саме з метою належного її грошового забезпечення. Тому майновий характер фінансових правовідносин означає реальний, відповідно організований рух грошових коштів, результатом якого стає створення й використання фондів коштів.

По-четверте, однією зі сторін фінансових правовідносин завжди виступає держава в особі уповноваженого державного органу (органу місцевого самоврядування). Здійснюючи фінансову діяльність, держава зацікавлена в ефективності Й раціональності процесів мобілізації, розподілу, використання фінансових ресурсів, тому для задоволення потреб публічного характеру вона наділяє свої органи владними повноваженнями, у результаті чого фінансові правовідносини реалізуються за принципом "команда-виконання": державні органи видають розпорядження, обов’язкові для виконання іншими учасниками цих правовідносин. Крім того, держава визначає коло, права та обов’язки (правовий статус) суб’єктів фінансових правовідносин. Тому, фінансові правовідносини мають державно-владний характер і в них не буває рівності сторін. Наявність уповноваженого державою органу як обов’язкового учасника таких відносин зумовлена самою сутністю фінансової діяльності держави та імперативним методом правового регулювання, що притаманний фінансовому праву.

Визначення фінансових правовідносин як таких, що мають майновий і державно-владний характер, дає підстави характеризувати їх як владно-майнові й відокремлювати ці суспільні зв’язки від цивільних правовідносин, які є грошовими, та адміністративних правовідносин, які теж бувають владно-майновими1.

По-п’яте, фінансові правовідносини виникають, змінюються і припиняються завжди на підставі закону (фінансово-правового акта), а не за волевиявленням сторін. Держава, з огляду на важливість цих відносин, регулює їх, видаючи закон - акт, що має вищу юридичну чинність. Відповідно і зміна або припинення таких відносин можливі тільки згідно з таким актом. Так, згідно ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і тили. Тому виникнення і розвиток фінансових правовідносин прямо і безпосередньо визначаються фінансово-правовими нормами (законами), вони не можуть виникати і розвиватися на власний розсуд сторін, на підставі договорів.

Усі перелічені особливості фінансових правовідносин визначають їх специфіку. Жодна з них окремо не може характеризувати їх повною мірою.

Виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин також можливі за наявності юридичних фактів - життєвих обставин, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин і які існують у реальному житті і не створюються нормою фінансового права, а тільки визнаються нею. Наприклад, для виникнення обов’язку фізичної особи сплачувати податок з власників транспортних засобів має бути об’єкт оподаткування - конкретний транспортний засіб, закріплений у Законі України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів" від 11.12.1991 р. (в ред. від 6.12.2006 p.).

Отже, фінансові правовідносини можна визначити як урегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів і мають державно-владний і майновий характер.


3.3. Структура фінансових правовідносин

Фінансові правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру, елементами якої є: 1) суб’єкти, тобто учасники правовідносин; 2) об’єкт; 3) юридичний і фактичний зміст.

Суб’єктами фінансових правовідносин є особи, які відповідно до фінансово-правових норм є реальними його учасниками. Слід розрізняти суб’єктів фінансового права і суб’єктів фінансових правовідносин. Суб’єкт фінансового права - це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав і обов’язків у сфері фінансової діяльності держави, який має потенційну можливість брати участь у правовідносинах. Його права та обов’язки зумовлені дією фінансово-правових норм, незалежно від участі суб’єкта в конкретних правовідносинах. У разі реалізації своїх прав і обов’язків він вступає у фінансові правовідносини як учасник (суб’єкт) правовідносин.

Суб’єкт права - більш ширше поняття, ніж суб’єкт правовідносин1. Наприклад, за ст. 4 Закону України в ред. від 18 лютого 1997 р. **Про систему оподаткування" усі юридичні й фізичні особи, на яких відповідно до законів України покладений обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), є суб’єктами фінансового (податкового) права. Проте як тільки такі особи реалізують цей обов’язок, вони стають реальними учасниками (суб’єктами) фінансових правовідносин, які своїми діями забезпечують той практичний ефект, на досягнення якого спрямована норма фінансового права.

Традиційно розрізняють такі суб’єкти фінансових правовідносин: 1) адміністративно-територіальні утворення; 2) колективні суб’єкти; 3) індивідуальні суб’єкти.

До адміністративно-територіальних утворень належать держава, яка зазвичай виступає в особі уповноважених нею органів (Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Президента України, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації, Державного казначейства та ін.), і адміністративно-територіальні одиниці (наприклад, Автономна Республіка Крим, міста, райони). Ці органи беруть участь, наприклад, у бюджетних правовідносинах: відповідно до норм Конституції України і Бюджетного кодексу України, вони мають право формувати відповідні бюджети; брати участь у відносинах з приводу державного кредиту: одержувати державні й місцеві позики тощо.

Колективними суб’єктами є органи державної влади й управління, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування, підприємства та установи різних форм власності, громадські організації.

Органи державної влади й управління, наприклад, Верховна Рада України, Міністерство фінансів та ін., не тільки можуть, а й зобов’язані брати участь у таких відносинах, в чому виражається їх компетенція у реалізації прав та виконанні обов’язків за відповідними напрямами фінансової діяльності. При цьому, згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Певне коло суб’єктів фінансових правовідносин становлять підприємства, установи, організації різних форм власності, які сплачують податки та інші обов’язкові платежі в бюджети чи фінансуються з бюджету, стають учасниками банківських і державних позик тощо.

Індивідуальними суб’єктами фінансових правовідносин є фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, права і обов’язки яких більшою мірою пов’язані зі сплатою податків та неподаткових платежів. Так, ст. 67 Конституції України встановлює, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом. Окрім цього вони можуть брати участь у правовідносинах з приводу страхування, кредитування тощо.

Отже, фінансово-правові відносини виникають між такими суб’єктами: 1) між органами державної влади; 2) між органами державної влади та органами державного управління загальної компетенції; 3) між вищими органами та органами нижчого підпорядкування державного управління (у тому числі фінансовими); 4) між підприємствами і міністерствами, об’єднаннями; 5) між фінансовими органами (кредитними установами) і підприємствами та організаціями; 6) між фінансовими органами і громадянами; 7) між самими фінансовими органами (кредитними установами)1.

Суб’єкти фінансових правовідносин можуть реалізовувати передбачені законодавством права та обов’язки за належного державного захисту, що здійснюється 1) в адміністративному й 2) судовому порядку2. Причому, примусовими заходами забезпечується як відновлення порушених прав суб’єктів фінансових правовідносин, так і належне виконання покладених на них обов’язків. За адміністративного порядку забезпечення реалізації фінансових правовідносин суб’єкт звертається до вищого органу державної влади чи управління (стосовно органу, що прийняв те чи інше рішення, яке заперечується). У такому разі відповідний орган приймає владні рішення для розв’язання проблемних питань без судового розгляду. Нині застосування адміністративного порядку захисту прав суб’єктів не заперечує їх наступне звернення з цього самого питання до суду чи інших державних органів в адміністративному порядку за підпорядкованістю. За різних видів фінансових правовідносин адміністративний порядок має певні особливості, проте завжди виявляється у формі владних розпоряджень щодо прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом.

Щодо судового порядку захисту прав суб’єктів правовідносин треба враховувати таке. По-перше, відповідно до ст. 8 Конституції України, кожен громадянин може звернутися до суду для захисту своїх прав. Отже, фізичні особи - суб’єкти фінансових правовідносин мають право на судовий захист своїх прав у сфері фінансової діяльності. По-друге, звертатися до суду мають право і державні органи та інші суб’єкти. Наприклад, відповідно до ст. З Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", у разі, якщо платник податків не погасить податкове зобов’язання, його активи можуть бути примусово стягнуті до Державного бюджету, але тільки за рішенням суду.

Об’єктом фінансових правовідносин є централізовані й децентралізовані фонди коштів. Об’єкт фінансових правовідносин завжди пов’язаний з інтересами держави, яку представляє уповноважений орган1. Саме за допомогою різних фондів держава забезпечує необхідними фінансовими ресурсами всі заходи, здійснення яких передбачено на певному етапі розвитку країни. Фінансова діяльність держави нерозривно пов’язана з фінансами, які не є грошима як такими (коштами), хоча і пов’язані функціонуванням грошей. Фінанси не охоплюють усю сферу останніх, їх змістом є тільки ті з них, за допомогою яких утворюються саме грошові фонди держави (його територіальних підрозділів, підприємств тощо)2. Отже, практичною реалізацією прав і обов’язків суб’єктів у фінансовій сфері (результатом такої діяльності) є утворення і функціонування фондів. Тому фінансові ресурси зазвичай розподіляються між визначеними, відносно відособленими групами, що мають цільове призначення, свій порядок використання коштів, джерела їх надходження і орган, що управляє й розпоряджається ними.

Невід’ємним структурним елементом фінансових правовідносин є також їх фактичний і юридичний зміст. Фактичним (матеріальним) змістом фінансових правовідносин є реальна поведінка їх суб’єктів, тоді як юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовою нормою.

Суб’єктивне право у фінансових правовідносинах — це міра дозволеної поведінки фінансового чи кредитного органу, а також інших суб’єктів цих зв’язків для задоволення їх інтересів, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб відносин у фінансовій сфері. Суб’єктивне право виражається в чітко визначених юридичних можливостях певної особи, у наявності в неї відомого "юридичного плюса", причому ці можливості не безмежні, мають чітко визначений зміст, у межах якого особа і може формувати свою поведінку3. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, головним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і установах, а також на підприємствах, в установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валютних фондів, відповідно до ст. 10, 12 Закону України від 26.01.1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", має, приміром, такі права: проводити ревізії й перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т. ін. грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджують надходження й використання коштів і матеріальних цінностей; одержувати від відповідних установ необхідні відомості тощо. При цьому саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, визначені нормою, виступають гарантією додержання прав уповноважених суб’єктів.

Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах - це визначена зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра поведінки, якої він має дотримуватися. Це виражається в активному спонуканні суб’єкта до неухильного виконання вимог і дотримання відповідної позитивної поведінки, визначеної фінансово-правовою нормою, завдяки чому в таких суб’єктів формується потреба саме в позитивних діях. Отже, чітке дотримання суб’єктами фінансових правовідносин запропонованої державою моделі поведінки визначається пануванням над їх волею держави, визначене рамками законів, які регулюють фінансову діяльність. Так, Державне казначейство, здійснюючи управління коштами державного бюджету, в тому числі і в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період, забезпечуючи відповідно до встановлених розмірів асигнувань і касового плану цільове фінансування витрат з державного бюджету, зобов’язане діяти відповідно до розпоряджень держави, закріплених у нормативно-правових актах.

Отже, юридичні права та обов’язки визначають тільки належну й можливу поведінку суб’єктів фінансових правовідносин, тобто юридичний зміст їх припускає низку можливих варіантів розвитку цих правових зв’язків залежно від їх спрямованості - мобілізації, розподілу чи використання фондів коштів, тоді як матеріальний зміст свідчить про конкретні дії суб’єктів, зокрема, про той із варіантів поведінки, що мав юридичний зміст фінансових правовідносин.

Отже, фактичний зміст фінансових правовідносин пов’язує їх з реальними відносинами, а юридичний - є правовим засобом формування та забезпечення фактичного змісту. Однак з огляду на імперативність фінансових правовідносин такі дії учасників є обмеженими і мають бути тільки позитивними. Проте, залежно від того, до якого фонду - централізованого чи децентралізованого — будуть мобілізуватися (розподілятися чи використовуватися) фінансові ресурси, ступінь імперативності прав і обов’язків суб’єктів цих відносин буде різним (маються на увазі права та обов’язки суб’єктів, що протистоять державі в особі відповідних органів). Наприклад, у разі акумулювання коштів у бюджети, що є централізованими фондами, визначальну роль відіграє метод обов’язкових платежів, характерним для якого є насамперед обов’язок юридичних і фізичних осіб внести до цього фонду відповідні обов’язкові платежі податкового характеру, передбачені ст. 14,15 Закону України "Про систему оподаткування".

Крім того, у зазначених вище фінансових відносинах усі права та обов’язки чітко, всебічно й повно виписані в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах. До прикладу, Конституція України закріплює основні бюджетні повноваження (тобто права та обов’язки в сфері бюджетної діяльності) держави в особі конкретних представницьких і виконавчих органів, місцевих органів самоврядування, адміністративно-територіальних утворень, які потім деталізуються в Бюджетному кодексі України, а також конкретизуються в інших законодавчих актах: наприклад у Регламенті Верховної Ради України, Регламенті Кабінету Міністрів України, Положенні про Міністерство фінансів України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін.

Щодо децентралізованих фондів як об’єкта фінансово-правових відносин характер і спрямованість імперативності розпоряджень держави трохи інші, оскільки ступінь деталізації таких відносин значно нижчий. Держава чітко встановлює форми і методи обліку та контролю діяльності таких суб’єктів, задіюючи контрольну функцію фінансів, що зумовлена реалізацією фіскальних інтересів держави.

Розгляд юридичного змісту фінансових правовідносин дає змогу розкрити юридичну природу таких правових зв’язків, підкреслює їх правовий характер. Матеріальний зміст визначає напрями розвитку юридичного змісту фінансових правовідносин, оскільки реальні суспільні відносини ширші й багатші за передбачені гіпотезою і диспозицією фінансово-правової норми. Однак права та обов’язки суб’єктів мають відповідати моделі поведінки, закладеній фінансово-правовою нормою. Крім того, фактичний зміст фінансових правовідносин виявляє конкретні життєві обставини, з огляду на які законодавець має розробити чинний механізм реалізації фінансово-правових норм.

У фінансових правовідносинах юридичний зміст і фактичний зміст завжди взаємопов’язані. Аналіз їх взаємодії дає змогу визначити, по-перше, відповідність фінансово-правових норм життєвим реаліям, які вони мають врегулювати; по-друге, показати оптимальні результати, на досягнення яких спрямована норма; по-третє, показати, як потрібно вдосконалювати фінансово-правове регулювання, щоб забезпечити його найбільшу ефективність і доцільність. Якщо, приміром, фінансово-правові норми не відповідають фактичним відносинам і їх тенденціям розвитку, то соціально-економічні наслідки їх реалізації незначні і такі норми фактично не застосовуються в житті, оскільки фінансово-правові норми в цьому разі залишаються на папері, а фінансові правовідносини виникають і розвиваються дуже далеко від моделі, передбаченої такою нормою. Наслідком цього є неефективність чинного фінансового законодавства.


3.4. Види фінансових правовідносин

З огляду на особливості та зміст фінансові правовідносини дуже різноманітні. їх, зокрема, можна класифікувати залежно як від загальноправових характеристик (наприклад, від функцій права, особливостей засобу індивідуалізації суб’єктів відносин), так і від їх галузевої специфіки, зокрема від:

1) структури фінансової системи держави;

2) інститутів фінансового права як галузі права;

3) юридичного характеру взаємин учасників;

4) об’єкта правовідносин;

5) тривалості їх існування (дії);

6) характеру фінансово-правових норм, на яких вони ґрунтуються;

7) цільового призначення;

8) форми прояву;

9) способів державного захисту тощо.

За характером фінансово-правових норм, на яких ґрунтуються фінансові правовідносини, останні поділяють на матеріальні й процесуальні. В матеріальних фінансових правовідносинах реалізються права та обов’язки суб’єктів щодо одержання, розподілу й використання визначених фінансових ресурсів, що виражені в конкретному розмірі чи певному виді доходів і видатків. Основний зміст суб’єктивних матеріальних фінансових прав і обов’язків полягає в можливості чи необхідності одержання, сплати, розподілу, перерозподілу, вилучення тощо цих конкретно визначених коштів. Наприклад, матеріальними є фінансові правовідносини з приводу сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, тобто це відносини, що передбачають обов’язок платника сплатити конкретну суму податку чи збору і відповідне право податкових органів вимагати цього; право місцевого бюджету одержати кошти у вигляді міжбюджетного трансферту і відповіддю обов’язок згідно з бюджетним призначенням надавати бюджетні асигнування тощо.

Процесуальні фінансові правовідносини виникають при встановленні форм і методів фінансової діяльності держави. У них виражається юридична форма мобілізації коштів у відповідні фонди, а також порядок їх розподілу, контроль за їх використанням тощо. Державно-владний елемент тут виявляється у визначенні й регламентації форм, методів, порядку і термінів надходження коштів, визначенні цілей і заходів, на які вони можуть бути використані. Наприклад, процесуальними є відносини з бюджетного процесу, регламентовані нормами Бюджетного кодексу України та іншими нормативно- правовими актами.

Між процесуальними і матеріальними фінансовими правовідносинами існує нерозривний зв’язок, оскільки за допомогою перших здійснюється реалізація матеріальних прав і обов’язків суб’єктів цих відносин у сфері фінансової діяльності.

За тривалістю існування (дій) цих зв’язків розрізняють фінансові правовідносини періодичні, постійні та разові. До періодичних належать фінансові правовідносини, які мають певні тимчасові обмеження. Наприклад, бюджетні правовідносини, що виникають на основі актів про бюджет, тобто 1 січня, і припиняються 31 грудня поточного року. Суб’єкти при цьому наділені правами та обов’язками з чітко визначеним строком їх реалізації. Постійними є фінансові правовідносини, за яких права та обов’язки їх суб’єктів стабільні, тривалі, без тимчасових обмежень. Такими, наприклад, є відносини, що виникають під час здійснення податкового контролю. До разових належать фінансові правовідносини із разовим використанням прав і здійсненням обов’язків, наприклад сплата державного мита.

Залежно від об’єкта розрізняють фінансові правовідносини з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Такий поділ їх не тільки дає змогу виявити, у якій сфері реально діють норми фінансового права, а й із найбільшою повнотою розкрити специфіку об’єкта фінансових правовідносин, а також специфіку методів (способів і прийомів) здійснення фінансової діяльності держави.

Залежно від структури фінансової системи фінансові правовідносини поділяють на такі, що виникають і розвиваються: 1) з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів бюджетів різних рівнів; 2) у сфері децентралізованих фінансів; 3) з приводу державного страхування; 4) у сферах банківського і державного кредитування.

Розрізняють також фінансові правовідносини за їх змістом. Як юридичний зміст фінансових відносин, тобто права та обов’язки суб’єктів, так і фактичний — поведінка їх учасників мають певну специфіку, що виявляється залежно від того, в якому напрямку фінансової діяльності держави вони виникають і розвиваються. Тому суб’єкти таких відносин наділені комплексом прав і обов’язків, пов’язаних з мобілізацією, розподілом (перерозподілом) та використанням фінансових ресурсів, зосереджених у централізованих і децентралізованих фондах. Отже, фінансові правовідносини класифікують на ті, що виникають і розвиваються у сфері: 1) мобілізації фінансових ресурсів у відповідні фонди; 2) розподілу (перерозподілу) коштів; 3) використання коштів фондів.

 

Контрольні запитання

1. Що Ви розумієте під фінансово-правовими нормами?

2. Які особливості фінансово-правових норм?

3. В чому виявляється імперативний характер фінансово-правових норм?

4. Якою є структура фінансово-правових норм?

5. Як класифікують фінансово-правові норми? Наведіть приклади.

6. Дайте визначення поняття фінансових правовідносин.

7. Які особливості мають фінансові правовідносини?

8. Розкрийте співвідношення суб’єктів фінансового права і фінансових правовідносин.

9. Що є об’єктом фінансових правовідносин?

10. Які особливості змісту фінансових правовідносин?

11. Які є види фінансових правовідносин?

 

Завдання

1. Які законодавчі акти містять фінансово-правові норми:

- Конституція України;

- Кодекс законів про працю;

- Цивільний кодекс України;

- Бюджетний кодекс України;

- Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" ?

2. Депутати міської ради, керуючись Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", прийняли рішення про створення цільового фонду "Допомога", кошти якого використовуватимуть на фінансування будівництва житла для молодих сімей. Проте міський прокурор, посилаючись на заборону створення позабюджетних фондів, закріплену ст. 13 Бюджетного кодексу України, опротестував таке рішення депутатів. Розв’яжіть ситуацію.

3. Дайте порівняльно-правову характеристику правових норм, що регулюють відносини з приводу застави як способу забезпечення цивільно-правового зобов’язання та податкової застави як способу забезпечення податкового обов’язку платника податків.

 

Нормативні акти і література

Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради

України. - 2001. - №37-38. - Ст. 189. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 р. // Там само. - 1997. -№24. - Ст. 170. Цю систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. // Там само. - 1993. - №17. - Ст. 184.

Про систему оподаткування: Закон України від 25.06.1991р. (в ред. від 18.02.1997 р.) // Там само. - 1997. - № 16. - Ст. 119. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг:

Закон України від 12.07.2001 р. // Офіц. вісн. України. - 2001. - №32. - Ст. 1457.

Регламент Верховної Ради України від 16.03.2006 р. // Там само. - 2006. -№16.-Ст. 1174.

Регламент Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. // Там само. - 2007. -№57.-Ст 2180.

Про Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента України від 26.08.1999 р. // Там само. - 1999. -№35. - Ст. 1785.

Фінансове право України: Підручник / Г. В. Бех, О. О. Дмитрик І. Є Криницький- За ред. М. П. Кучерявенка. - К: Юрінком Інтер, 2004. - 320 с.

Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. - К: Прецедент; Моя книга, 2006. - 448 с

Дмитрик О. Л. Содержание и классификация финансовых правоотношении: Монография / Под ред. Н. П. Кучерявенка -Харьков: Легас 2004 - 160 с.

Карасева  Финансовое правоотношение. - М.: Норма, 2001. - с.


Просмотров: 2207
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
Л. А. Морозова Теория государства и права. Учебник
Теория государства и права. Учебник
В учебник включен ряд новых вопросов, которые до сих пор не рассматривались в курсе "Теория государства и права", но приобрели в последнее время значительную актуальность. Изучение этих вопросов поможет студентам в формировании юридического мышления, творческого подхода к приобретению юридических знаний, самостоятельности в суждениях и оценках государственно правовой действительности. Учебник полностью соответствует Государственному образовательному стандарту, программе дисциплины "Теория государства и права" для юридических вузов. Темы излагаются в последовательности, которая доказала свою целесообразность в учебном процессе и ориентирует на эффективное усвоение основополагающих понятий, категорий и юридических конструкций. 

Для студентов всех форм обучения юридических вузов, слушателей других учебных заведений юридического профиля, преподавателей и аспирантов.

...

Цена:
1239 руб

Д. Б. Савельев Сборник задач по семейному праву. Практикум
Сборник задач по семейному праву. Практикум
Настоящий сборник задач содержит учебно-методические материалы и рекомендации для проведения теоретических семинаров и практических занятий со студентами. В сборник включены задачи (ситуационные казусы), сгруппированные по 12 темам. Каждая тема снабжена проверочными тестовыми вопросами, перечнем рекомендуемой к изучению литературы.

Учебное издание предназначено для преподавателей и студентов, изучающих дисциплину "Семейное право" в образовательных учреждениях высшего профессионального образования.

...

Цена:
333 руб

 Уголовный процесс. Учебник
Уголовный процесс. Учебник
Учебник подготовлен на основе действующего российского законодательства с учетом и анализом последних изменений и дополнений. Рассмотрены все базовые положения уголовно-процессуального права. Правильно подобранный и хорошо структурированный материал поможет студентам понять сущность, задачи, основные понятия и принципы уголовного процесса, досудебное и судебное производство, в том числе особый порядок уголовного судопроизводства, а также вопросы регулирования международной правовой помощи. После каждой главы даны вопросы и задания для самоконтроля....

Цена:
1239 руб

 Семейное право. Учебник
Семейное право. Учебник
В предлагаемом учебнике освещаются общие положения семейного права, рассматриваются правоотношения, возникающие между супругами, родителями и детьми, алиментные обязательства членов семьи, формы воспитания детей, оставшихся без попечения родителей, а также семейные правоотношения с участием иностранных лини лиц без гражданства.
Нормативные акты используются по состоянию на 1 сентября 2013 г.

Для студентов, аспирантов, преподавателей высших юридических учебных заведений, а также практикующих юристов....

Цена:
455 руб

Е. П. Лиховицкая Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
Издание представляет собой краткое изложение основных вопросов дисциплины "Судоустройство и правоохранительные органы". В учебном пособии раскрыты темы, касающиеся вопросов судебной власти, принципов судебной системы, прокурорского надзора и органов прокуратуры, органов внутренних дел и юстиции, а также иные темы, включенные в курс "Судоустройство и правоохранительные органы". Законодательство приведено по состоянию на август 2014 г.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов....

Цена:
97 руб

П/р Степанова С.А. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Учебно-практический. К части 4
Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Учебно-практический. К части 4
Настоящее учебное пособие необычно. Основной материал, необходимый для изучения полного курса гражданского права, сосредоточен в приводимом тексте Гражданского кодекса Российской Федерации. Авторы стремились не пересказывать нормы закона, а выделениями, выносками, краткими вспомогательными комментариями и разъяснениями помочь обучающимся овладеть первоначальными цивилистическими знаниями. В комментарии представлены не только основные достижения отечественной юридической науки, но и немалое число судебных актов, иллюстрирующих положения Гражданского кодекса.
Законодательство приведено по состоянию на июль 2015 г.

Для студентов, аспирантов, преподавателей высших юридических и неюридических учебных заведений, практикующих юристов, а также всех, кому необходимо получить основную информацию о статьях Гражданского кодекса Российской Федерации, и всех, кто интересуется вопросами гражданского права....

Цена:
269 руб

В. В. Ралько, Н. В. Репин, А. В. Дударев, В. А. Фомин Нотариат. Учебник
Нотариат. Учебник
В учебнике рассматриваются вопросы организации и деятельности нотариата в Российской Федерации. Авторами уделено большое внимание практической составляющей нотариальной деятельности, с целью чего в учебнике содержатся правила совершения конкретных нотариальных действий, а также образцы нотариальных документов.
Соответствует Федеральному государственному образовательному стандарту высшего образования нового поколения для юридических специальностей и направлений.

Для студентов высших учебных заведений, обучающихся по юридическим специальностям....

Цена:
849 руб

 История государства и права зарубежных стран. Шпаргалка
История государства и права зарубежных стран. Шпаргалка
Настоящее издание поможет систематизировать полученные ранее знания, а также подготовиться к экзамену или зачету и успешно его сдать.

Пособие предназначено для студентов высших учебных заведений....

Цена:
50 руб

Е. В. Васьковский Учебник гражданского процесса
Учебник гражданского процесса
Очередной том серии "Русское юридическое наследие" воспроизводит текст второго издания "Учебника гражданского процесса Е.В.Васьковского, вышедшего в свет в Москве в 1917 г.
Современники считали эту книгу "самым полным из существующих учебников гражданского процесса" и называли ее "образцовым учебником гражданского процесса и прекрасным пособием для начинающих юристов".
При подготовке учебника к изданию орфография его текста была приведена в соответствие с современными правилами.

Книга рекомендуется для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов, специалистам в области гражданского права и процесса....

Цена:
1099 руб

Т. А. Полякова, А. А. Стрельцов, С. Г. Чубукова, В. А. Ниесов Организационное и правовое обеспечение информационной безопасности. Учебник и Практикум
Организационное и правовое обеспечение информационной безопасности. Учебник и Практикум
В учебнике изложены общие теоретический и методологический подходы к формированию правового и организационного обеспечения информационной безопасности человека, общества и государства. Подробно освещены основные институты правового обеспечения информационной безопасности: правовые режимы защиты информации, государственной, служебной и коммерческой тайн, персональных данных, юридической ответственности за правонарушения в области информационной безопасности, а также структура организационного обеспечения информационной безопасности. Рассмотрены проблемы формирования правового режима международной информационной безопасности. Значительное внимание уделено организационным аспектам управления защитой информационных систем. Соответствует актуальным требованиям Федерального государственного образовательного стандарта высшего образования. Предназначен для студентов, обучающихся по программам академического бакалавриата и магистратуры дисциплины "Правовое и организационное обеспечение информационной безопасности", будет полезен для аспирантов, преподавателей юридических и экономических высших учебных заведений, юридических и экономических факультетов университетов....

Цена:
1569 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования