СМИ Законы РФ
Юр.книга М.І. Бажанов Кримінальне право Украiни Особлива частина

Tue, 28 Dec 2010 13:42:05 +0000
Титулка

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАіНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

 

Кримінальне право України

Особлива частина


За редакцією професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація

Допущено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів

Київ - Харків

Юрінком інтер - Право

2001

ББК 67.9(4УКР)308я73 К82

Підручник підготовлений викладачами кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Рецензенти

Пінаєв А. О., доктор юридичних наук, професор (Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди);

Стрєльцов Є. Л., доктор юридичних наук, професор (Одеський державний університет ім. і. і. Мечникова)

 


Tue, 28 Dec 2010 14:06:02 +0000
ЗМІСТ


 

Розділ І. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів

§ 1. Поняття та система Особливої частини кримінального права

§ 2. Наукові основи кваліфікації злочинів

Розділ II. Злочини проти основ національної безпеки України

§ 1. Поняття злочинів проти основ національної безпеки України

§ 2. Види злочинів проти національної безпеки України

Розділ III. Злочини проти життя та здоров'я особи

§ 1. Злочини проти життя

§ 2. Злочини проти здоров'я

§ 3. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування

§ 4. Інші злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини

Розділ IV Злочини проти волі, честі та гідності особи

Розділ V Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Розділ VI. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

§ 1. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

§ 2. Злочини проти виборчих прав громадян

§ 3. Злочини проти трудових прав громадян

§ 4. Злочини в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності

§ 5. Злочини проти інших особистих прав і свобод людини і громадянина

§ 6. Злочини проти сім'ї

§ 7. Злочини проти свободи совісті

Розділ VII. Злочини проти власності

§ 1. Поняття і види злочинів проти власності

§ 2. Корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб

§ 3. Корисливі злочини проти власності, не пов'язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб

§ 4. Некорисливі злочини проти власності

Розділ VIII. Злочини у сфері господарської діяльності

§ 1. Поняття і види злочинів у сфері господарської діяльності

§ 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України

§ 3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів

§ 4. Злочини у сфері банкрутства

§ 5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

§ 6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

§ 7. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна

Розділ IX. Злочини проти довкілля

§ 1. Поняття і види злочинів проти довкілля

§ 2. Злочини проти екологічної безпеки

§ 3. Злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря

§ 4. Злочини у сфері водних ресурсів

§ 5. Злочини у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу

Розділ X. Злочини проти громадської безпеки

§ 1. Поняття і види злочинів проти громадської безпеки

§ 2. Створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язані з ними

§ 3. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами

§ 4. Порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку

Розділ XI. Злочини проти безпеки виробництва

§ 1. Поняття і види злочинів проти безпеки виробництва

§ 2. Злочини у сфері безпеки праці

§ 3. Інші злочини у сфері безпеки виробництва

Розділ XII. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту

§ 1. Поняття та система транспортних злочинів

§ 2. Злочини, що посягають на безпеку руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту

§ 3. Злочини, що посягають на безпеку руху або експлуатації автотранспорту і міського електротранспорту

§ 4. Інші злочини, що посягають на безпечну роботу транспорту

Розділ XIII. Злочини проти громадського порядку та моральності

§ 1. Загальна характеристика і види злочинів проти громадського порядку та моральності

§ 2. Злочини проти громадського порядку

§ 3. Злочини проти моральності

Розділ XIV. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення

§ 1. Поняття і види злочинів проти здоров'я населення

§ 2. Злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів та інших предметів, небезпечних для здоров'я населення

§ 3. Злочини, пов'язані з незаконним заволодінням наркотичними засобами, а також обладнанням, призначеним для їх виготовлення

§ 4. Злочини, пов'язані з незаконним вживанням наркотичних і одурманюючих засобів, а також допінгу

§ 5. Інші злочини проти здоров'я населення

Розділ XV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

§ 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації

§ 2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону

§ 3. Злочини, які порушують порядок комплектування Збройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність

Розділ XVI. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян

§ 1. Поняття, загальна характеристика і види злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян

§ 2. Злочини у сфері використання державних символів

§ 3. Злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян

§ 4. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань

§ 5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації

§ 6. Інші злочини проти авторитету держави і діяльності об'єднань громадян

Розділ XVII. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

§ 1. Поняття злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

§ 2. Види злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж

Розділ XVIII. Злочини у сфері службової діяльності

§ 1. Поняття злочинів у сфері службової діяльності

§ 2. Види злочинів у сфері службової діяльності Зловживання владою або службовим становищем

Розділ XIX. Злочини проти правосудия

§ 1. Види злочинів проти правосуддя

§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

§ 3. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства

§ 4. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі

§ 5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання

Розділ XX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

§ 1. Поняття та види військових злочинів

§ 2. Злочини проти порядку підлеглості і військової честі

§ 3. Злочини проти порядку проходження військової служби

§ 4. Злочини проти порядку користування військовим майном і його зберігання

§ 5. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки

§ 6. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб

§ 7. Злочини проти встановленого , порядку збереження військової таємниці

§ 8. Військові службові злочини

§ 9. Злочини проти порядку несення служби на полі бою і в районі воєнних дій

§ 10. Злочини проти законів і звичаїв війни

Розділ XXI. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

§ 1. Поняття і види злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку

§ 2. Злочини проти миру

§ 3. Злочини проти безпеки людства

§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку

 


Tue, 28 Dec 2010 14:07:55 +0000
Розділ І. Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів

 

§ 1. Поняття та система Особливої частини кримінального права

Кримінальне право, норми якого закріплені в Кримінальному Кодексі України (прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 p.), складається із двох органічно пов'язаних між собою частин — Загальної та Особливої. У Загальній частині зібрані принципові відправні положення: підстава кримінальної відповідальності, поняття злочину, мета та система покарань, підстави і порядок їх призначення, умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання. В Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися.

Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми Кримінального Кодексу України перебувають у тісній і нерозривній єдності. Перш за все, норми Особливої частини базуються на нормах Загальної частини. Тому неможливо розкрити дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до частини Загальної. Разом з тим, всі інститути Загальної частини в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім злочинам, передбаченим Особливою частиною. Неможливе також застосування окремих видів покарань за злочини, передбачені Особливою частиною, без урахування положень, закріплених у Загальній частині, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, знаходить своє виявлення і практичне застосування тільки через призначення конкретних покарань за окремі злочини, передбачені Особливою частиною КК.

Далі - КК.

Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин КК полягає ще й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, застосовуються водночас норми обох частин. Так, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягають як норма Загальної частини, так і норма Особливої частини, у яких передбачено злочин, на який вчинювався замах. Наприклад, замах на умисне вбивство кваліфікується за ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК.

Єдність Загальної та Особливої частин КК забезпечує внутрішню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому результаті, ефективність їх застосування.

Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

В Особливій частині КК наводиться вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочином. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України: немає злочину без вказівки щодо цього в законі (nullum crimen sine lege) — повністю втілюється в Особливій частині КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, ні за яких умов не може тягти за собою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією тут цілком виключається. Тому суд, розглядаючи справу, має точно керуватися приписами кримінального закону, що підлягають застосуванню в цьому конкретному випадку, і не може поширювати їх на діяння, що не охоплюється диспозицією відповідної статті Особливої частини КК. Суд зобов'язаний керуватися тільки прямими вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. Заповнення таких прогалин, тобто криміналізація діяння (віднесення його до кола злочинів), — виключна прерогатива законодавця. У частині 4 ст. З зазначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Тут і далі в тексті підручника даються посилання (якщо немає іншого застереження) на статті Кримінального кодексу України, прийнятого сьомою сесією ВР України 5 квітня 2001 р.

Значення Особливої частини полягає насамперед в тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації суспільне небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. Крім того, в Особливій частині законодавець диференціює кримінальну відповідальність за конкретні злочини з урахуванням їх тяжкості, тобто характеру і ступеня суспільної небезпеки. Це створює ефективні можливості для здійснення цілеспрямованої кримінальної політики і проведення її в суворих рамках закону. Оголошуючи відповідні діяння злочинними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлення до злочинних проявів, усвідомлення необхідності боротьби з такого роду вчинками. Загальнопревентивна функція норм Особливої частини полягає також у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів суспільства утриматися від вчинення злочинів і, тим самим, сприяти їх попередженню.

Норми Особливої частини розташовані у окремих розділах Кодексу за певною системою та у певній послідовності. Ця система має такий вигляд:

Розділ І. Злочини проти основ національної безпеки України.

Розділ II. Злочини проти життя та здоров'я особи.

Розділ III. Злочини проти волі, честі та гідності особи.

Розділ IV. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Розділ V. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Розділ VI. Злочини проти власності.

Розділ VII. Злочини у сфері господарської діяльності.

Розділ VIII. Злочини проти довкілля.

Розділ IX. Злочини проти громадської безпеки.

Розділ X. Злочини проти безпеки виробництва.

Розділ XI. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Розділ XII. Злочини проти громадського порядку та моральності.

Розділ XIII. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення.

Розділ XIV. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

Розділ XV. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян.

Розділ XVI. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж.

Розділ XVII. Злочини у сфері службової діяльності.

Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Розділ XIX. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

Розділ XX. Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Якщо Особлива частина сама по собі е певною системою норм, то дуже важливо визначити ту підставу, за якою будується ця система. Інакше кажучи, слід з'ясувати, що лежить в основі цієї системи, чим керувався законодавець, розподіляючи за певними її розділами відповідні злочини.

Уважне вивчення наведеної вище системи приводить до висновку, що вона побудована головним чином за родовими об'єктами злочинів. В окремі розділи Особливої частини КК об'єднуються норми про відповідальність за злочини, які посягають на один і той самий родовий об'єкт. Родовий об'єкт — це певна група (комплекс) суспільних відносин, що відрізняються своєю однорідністю і, отже, певною єдністю. Цій групі суспільних відносин відповідає і певна група однорідних злочинів, які посягають на ці відносини.

Найменування відповідних розділів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на цей об'єкт. Так, Розділ І називається «Злочини проти основ національної безпеки України». Отже, родовим об'єктом усіх злочинів, передбачених у цьому розділі, є основи національної безпеки. Родовим об'єктом усіх злочинів розділу XI «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту» є безпека руху та експлуатації транспорту. Деякі розділи Особливої частини виділено за безпосереднім об'єктом. Так, Розділ II об'єднує злочини проти життя і здоров'я особи, тобто безпосередніми об'єктами цих злочинів є життя та здоров'я особи. На цій же підставі виділені також Розділ III — злочини проти волі, честі та гідності особи та Розділ IV — злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Систематизація всіх злочинів за їх об'єктом має важливе значення. Насамперед, сама система побудована таким чином, щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1.

Поділ злочинів за їх об'єктом у відповідних розділах КК має й істотне кодифікаційне значення. Так, видаючи новий кримінальний закон, яким встановлюється відповідальність за певний злочин, законодавець включає його у відповідний Розділ Кодексу залежно від родового чи безпосереднього об'єкта, на який це діяння посягає.

Розташування у системі Особливої частини норм про відповідальність за окремі злочини за їх об'єктом має неабияке значення для правильного застосування закону, тлумачення його дійсного змісту, орієнтування у самому Кодексі. Так, застосування ст. 201 про контрабанду, яка має своїм родовим об'єктом певну сферу господарської діяльності, виключається, якщо контрабанда пов'язана з переміщенням наркотичних засобів. До таких дій має застосовуватися ст. 305, яка призначена для кримінально-правової охорони іншого об'єкта, а саме — здоров'я населення.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом можна поділити на три групи: заборонні, роз'яснювальні та заохочувальні.

Переважну більшість становлять заборонні норми (норми-забо-рони), що забороняють певні вчинки людей (злочинна дія або злочинна бездіяльність) під загрозою застосування особливого виду державного примусу — кримінального покарання. Так, у ч. 1 ст. J15 встановлено, що за вчинення умисного вбивства винному загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. Заборонні норми за своєю структурою поділяються на диспозиції і санкції.

Роз'яснювальні норми пояснюють певні поняття, розкривають зміст термінів, що вживаються у КК. Так, у примітці 1 до ст.185 (крадіжка) дається визначення повторних злочинів, передбачених у статтях 185, 186, 189—191, а у примітках 3 і 4 — роз'яснюється поняття злочину, вчиненого у великих й особливо великих розмірах, вказівка на які є в статтях 185—191. Наприклад, у ч. 2 ст. 385 встановлено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законом. У примітці 1 до ст. 364 роз'яснюється, кого слід вважати службовими особами як суб'єктами службових злочинів.

У примітці до ст. 286 роз'яснюється, що під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

У КК також міститься багато заохочувальних норм, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності з урахуванням її посткримінальної поведінки. Це, на відміну від добровільної відмови від доведення злочину до кінця (ст. 17) і загальних норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності (Розділ IX Загальної частини КК), спеціальні норми, які звільняють особу від відповідальності, незважаючи на те, що вона вже вчинила злочин і в її діях є всі ознаки відповідного складу злочину. Ці випадки передбачені в деяких статтях КК. Так, у ч. З ст. 263 зазначено, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої. А в ч. 4 ст. 307 сказано, що особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 309).

Заохочувальні норми мають важливе значення для попередження і припинення відповідних злочинів, стимулювання посткримінальної поведінки, що свідчить про втрату особою суспільної небезпеки.



§ 2. Наукові основи кваліфікації злочинів

У диспозиціях статей Особливої частини КК встановлюються юридичні ознаки, що у своїй сукупності характеризують певне суспільне небезпечне діяння як злочинне і каране. Це означає, що диспозиція статті містить опис конкретного складу злочину. Наприклад, склад крадіжки визначений як таємне викрадення чужого майна (ст. 185). Проте диспозиції статей Особливої частини КК не вичерпують усіх ознак складу злочину. Деякі з них передбачені Загальною частиною КК, оскільки вони відносяться до всіх або більшості складів, закріплених у частині Особливій. Наприклад, у статтях Особливої частини нічого не сказано про такі ознаки складу злочину, як вік і осудність. Але про ці ознаки для всіх складів йдеться в статтях 19 і 22. У статті 15 дається характеристика замаху, а в статтях 26 і 27 — співучасті. Отже, склад кожного злочину становлять ознаки, описані як в Особливій, так і в Загальній частині, що ще раз свідчить про нерозривну єдність останніх.

Застосування відповідних статей КК відбувається на основі з'ясовування ознак окремих складів злочинів. При цьому у разі застосування норм Особливої частини чітко проявляються функції складу злочину: фундаментальна, розмежувальна, процесуальна і гарантійна.

Перш за все, склад злочину є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності (фундаментальна функція складу злочину). Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, у суспільне небезпечному діянні якої є ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом (ч. 1 ст. 2). Ці ознаки необхідні для кримінальної відповідальності, при відсутності яких вона виключається. Водночас встановлення цих ознак вичерпує склад, тобто вони достатні для кримінальної відповідальності.

Ознаки складу злочину виконують й іншу роль: вони відмежовують злочин від діянь, які не є злочинними, або один склад злочину — від іншого (розмежувальна функція складу злочину).

Розмежування складів окремих злочинів можна пояснити на такому прикладі. Якщо винний таємно вилучив гроші з квартири потерпілого, то його дії будуть кваліфіковані як самоправство за ст. 356 КК, якщо він вважав, що має на них дійсне або вигадане право (зокрема, що вилучає ці гроші в рахунок боргу, який йому, незважаючи на нагадування, не віддавав потерпілий). Якщо таким самоправством не було заподіяно значної шкоди потерпілому, то це випадок цивільно-правового делікту. Якщо ж за такого вилучення винний розумів, що не має на це майно (гроші) жодних прав, що воно є чужим, вчинене підпадає під ознаки крадіжки і кваліфікується за ст. 185.

Процесуальна функція складу злочину означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній кримінальній справі. Сам опис ознак складу злочину в законі має вирішальне значення. Чим більше ознак введено законом до складу злочину, зазначеного у диспозиції, тим більше коло фактичних обставин слід встановити у справі, тим ширші межі дослідження. І, навпаки, якщо склад описаний у законі вужче, «економніше», це, безумовно, звужує межі. Нечіткість ознак складу злочину, введення так званих «каучукових» (розпливчастих) диспозицій робить межі дослідження кримінальної справи досить невизначеними. Тому точний опис ознак складу злочину в законі — важлива умова ефективності самої процесуальної діяльності. Зазвичай, встановленням складу злочину не обмежуються межі дослідження у кримінальній справі, вони набагато ширші, але ознаки складу мають тут вирішальне значення.

Склад злочину виконує також функцію охорони прав і законних інтересів громадян. Шляхом опису точних складів злочинів і фіксації їх ознак законодавець гарантує громадянину захист від необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності (гарантійна функція складу злочину).

Склад злочину являє собою законодавчу модель кваліфікації злочину. Кваліфікуючи злочин, ми встановлюємо відповідність вчиненого особою суспільно небезпечного діяння складу, описаному в законі. У цьому виявляється сутність кваліфікації. В ній дається не тільки юридична, а й соціально-моральна оцінка вчиненого особою діяння. В зв'язку з цим правильна кваліфікація злочинів має велике значення для зміцнення законності, охорони правопорядку, забезпечення прав і законних інтересів громадян. Тому вчинений злочин має бути кваліфікований відповідно до закону, що передбачає кримінальну відповідальність за це діяння, і будь-які відступи від цієї вимоги неприпустимі.

Неправильна кваліфікація призводить до невірної правової і соціально-моральної оцінки діяння, визначаючи тим самим і неправильне уявлення про характер і ступінь його суспільної небезпеки. У цьому плані цілком неприпустима кваліфікація діяння, що не містить ознак складу злочину, як злочинного. Така кваліфікація може призвести до засудження особи, яка взагалі не вчинювала злочин. Не менш шкідливі також і випадки протилежного характеру, якщо в діях, що є злочинними, не встановлено ознак складу злочину.

Найпоширенішими є помилки, коли злочинному діянню дається невідповідна кваліфікація. Наприклад, якщо діяння, що є розбоєм, кваліфікується як грабіж, умисне вбивство — як вчинене з необережності, а крадіжка — як шахрайство.

У таких випадках діянню дається не лише неправильна юридична кваліфікація, а й неправильна соціально-моральна оцінка. Якщо, наприклад, хуліганство замість ч. 4 ст. 296 кваліфіковано за ч. 1 ст. 129, тобто як погроза вчинити вбивство, то тут не лише неправильно застосовано кримінальний закон, а й тяжкий злочин розцінений як злочин невеликої тяжкості. Адже хуліганство карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років, а погроза вчинити вбивство — арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років. Кваліфікація ж за ст. 129 може призвести навіть до звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до положень розділу IX Загальної частини КК. Нарешті, оцінка у вироку діяння як погрози вчинити вбивство, а воно таким не є, призведе до того, що вирок суду не лише не матиме належного попереджувального впливу, а й підриватиме серед громадян авторитет суду, порушуватиме права громадянина.

Якщо навіть помилка у кваліфікації не призводить до неправильного призначення покарання, вона і тоді спричиняє негативні наслідки. Так, за зловживання службовим становищем (ч. 1 ст. 364) і за привласнення, розтрату майна, вчинені службовою особою (ч. 2 ст. 191), може бути призначене покарання — п'ять років позбавлення волі. Проте у такому випадку самому підсудному не байдуже, чи засуджений він лише за службовий злочин, чи за привласнення чужого майна.

Викладене вказує на значення правильної кваліфікації злочинів, яка має бути відповідною до вчиненого. Тим самим буде забезпечено правильне застосування кримінального закону, зміцнення авторитету правосуддя.

Кваліфікація злочину передбачає повне і всебічне встановлення тих фактичних обставин справи, що відповідають ознакам складу злочину, зазначеним у законі. Якщо такі фактичні обставини не з'ясовано, не можна дати точну кваліфікацію злочину, що відповідала б об'єктивній істині.

Крім виявлення у справі певних фактичних обставин, необхідно знайти і точно усвідомити ознаки цього складу злочину відповідно до норми КК, потім встановити відповідність вчиненого особою діяння ознакам складу, описаного в законі. Кваліфікація злочину і є об'єднуючою ланкою між фактично вчиненим особою суспільно небезпечним діянням і тим складом злочину, якому це діяння відповідає.

Звідси випливає важлива вимога: кваліфікація передбачає точний юридичний аналіз елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину. Причому правильне встановлення елементів складу та їх ознак є необхідною передумовою правильної кваліфікації вчиненого. У відносно простих випадках, за чіткого знання закону досвідчений юрист вже при вивченні кримінальної справи може одразу зробити висновок щодо кваліфікації злочину, не вдаючись навіть до детального зіставлення виявлених обставин з нормою закону. Це кваліфікація на основі так званого симультанного (миттєвого) упізнання досліджуваних матеріалів. Але, як свідчить практика, кваліфікація на підставі такого упізнання містить серйозну небезпеку помилки, тому що виключає з'ясовування всіх необхідних ознак складу, їх зіставлення з фактичними обставинами справи.

Отже, необхідний відповідний аналіз, і, тим самим, встановлення всіх елементів складу злочину. Так, важливе значення має визначення тих суспільних відносин, яким це діяння заподіює безпосередню шкоду. Констатація цих відносин означає і виявлення об'єкта цього злочину. У тих злочинах, що мають свій предмет, його з'ясування дає можливість правильно усвідомити й об'єкт злочину. В КК є деякі статті, що передбачають відповідальність за розголошення різного роду таємниць (лікарської таємниці, таємниці голосування, таємниці приватного життя, комерційної таємниці, державної таємниці та ін.). Таємниця — це відомості, які містять інформацію, що не підлягає розголошуванню і може бути відомою лише певному колу осіб. Передбачена як предмет конкретних злочинів, вона прямо вказує на об'єкт злочину, тим самим визначаючи його кваліфікацію. Так, якщо розголошено комерційну таємницю, це свідчить, що об'єктом цього злочину є господарська діяльність, тобто відносини у сфері підприємництва, і такі дії підпадають під ознаки ст. 232. Якщо ж розголошено інформацію, що становить державну таємницю, вчинене посягає на відносини у сфері обороноздатності держави і кваліфікується за ст. 328. Нарешті, якщо розголошено таємницю слідства, то об'єктом злочину виступають відносини у сфері правосуддя, і таке діяння охоплюється ознаками ст. 387.

Наведемо ще приклад впливу на кваліфікацію злочину його предмета та об'єкта. Так, якщо особа виявила у стіні будинку, що був призначений на злам і в якому ніхто не жив, схованку, де зберігалися невідомо ким заховані зливки золота, і привласнила цей скарб, вона відповідає за ст. 193, тому що об'єктом цього злочину є відносини власності. Але якщо в цій схованці винний знайшов пістолет, придатний для використання, і не здав його в органи влади та переховує у себе в сараї, то кваліфікація настає за ч. 1 ст. 263, тобто за незаконне зберігання вогнепальної зброї, тому що об'єктом тут виступають відносини громадської безпеки.

Для визначення об'єкта злочину в ряді випадків істотне значення мають ознаки особи, яка потерпіла від злочинного посягання. Так, потерпілим від розпусних дій може бути тільки підліток, який не досяг 16-ти років, статева недоторканість якого і виступає об'єктом злочину, передбаченого ст. 156. Потерпілими в злочині, передбаченому ст. 345, є робітники правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків. Об'єкт цього злочину — авторитет органів державної влади, а також безпека та здоров'я цих осіб.

Для кваліфікації злочину важливо встановити ті ознаки, що визначають об'єктивну сторону його складу. Вони в переважній більшості прямо вказані в диспозиціях відповідних статей КК. Так, щоб визнати наявність об'єктивної сторони контрабанди (ст. 201), слід встановити, що винний переміщав певні предмети, зазначені в цій статті КК, через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Для кваліфікації злочину як крадіжки необхідно встановити, що особа вчинила таємне викрадення чужого майна. Важливе значення має також з'ясовування того, чи є злочин закінченим або діяльність особи перервана на стадії готування чи замаху на злочин. Так, затримання особи, яка намагається вирвати у потерпілої сумку з грошима, кваліфікується як замах на грабіж, а змова про вчинення вбивства — як готування до цього злочину. У таких випадках крім кваліфікації дій за відповідною статтею Особливої частини необхідне посилання і на статті 14 та 15, що визначають караність незакінченого злочину. Для кваліфікації дій організаторів, підбурювачів і пособників крім статті Особливої частини, що передбачає злочин, вчинений виконавцем, необхідне посилання і на ст. 27.

Для визначення об'єктивної сторони істотне значення має встановлення суспільне небезпечних наслідків, які впливають на кваліфікацію злочину. Так, заподіяння потерпілому внаслідок порушення правил безпеки руху тяжкого тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286, де передбачені саме ці наслідки. У злочинах із матеріальним складом необхідно також встановлювати і причинний зв'язок між суспільне небезпечним діянням і наслідками, що настали.

У ряді випадків об'єктивну сторону злочину характеризують спосіб вчинення діяння, місце, час і обстановка його вчинення. Так, доведення особи до самогубства чи до замаху на самогубство може бути кваліфіковане за ч. 1 ст. 120, якщо воно вчинене внаслідок жорстокого поводження з потерпілим, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження його людської гідності. Для кваліфікації злочину за ст. 331 — незаконне перетинання державного кордону — слід встановити, що діяння мало місце поза пунктами пропуску через державний кордон України чи навіть у пунктах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів або дозволу.

Для правильної кваліфікації слід також встановити ознаки суб'єктивної сторони злочину: вину, мотив і мету діяння. Наприклад, якщо тяжке тілесне ушкодження вчинене умисно, воно кваліфікується за ст. 121, а при необережному його заподіянні — за ст. 128. Службове зловживання може бути кваліфіковане за ст. 364, якщо воно вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. Для складу розбою необхідно встановити, що напад на особу відбувався з метою заволодіння чужим майном. Якщо такий напад мав на меті подавити опір особи і зґвалтувати, то це буде замах на зґвалтування. Якщо ж той, хто нападав, мав на меті познущатися над потерпілою, показати свою зухвалість — це хуліганство, а, якщо він напав і побив потерпілу з ревнощів — злочин проти особи.

Нарешті, правильна кваліфікація передбачає чітке встановлення ознак суб'єкта злочину. Так, за крадіжку може бути притягнута до відповідальності особа, яка досягла 14-ти років. За одержання хабара відповідає лише службова особа, ознаки якої описані в примітці до ст. 364, а за злочини проти встановленого порядку несення військової служби — військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження ними відповідних зборів (ч. 1 ст. 401).

Врахування всіх ознак, які характеризують кожний елемент складу злочину, має вирішальне значення для кваліфікації злочину, тобто для вибору тієї норми КК, в якій цей склад описаний. Тут можуть виникнути серйозні труднощі, особливо в тих випадках, коли діяння містить ознаки двох або більше складів злочинів, або одне і те саме діяння охоплюється ознаками двох або більше норм Особливої частини КК. В першому випадку, коли діяння містить ознаки двох або більше складів злочинів, має місце кваліфікація за сукупністю злочинів. Якщо те саме діяння підпадає під ознаки кількох статей КК, тут має місце конкуренція кримінально-правових норм. Теорія і судова практика виробили спеціальні правила кваліфікації в таких випадках. Так, за сукупності злочинів кожне з діянь, які її утворюють, має отримати самостійну кваліфікацію (ст. 33 КК). Якщо особа, яка вчинювала хуліганство, завдає потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то все вчинене підпадає під ознаки двох статей — ч. 4 ст. 296 і ч. 1 ст. 121. Кваліфікація таких дій тільки за ст. 121 або за ст. 296 буде неправильною, тому що не відбиватиме усіх ознак вчиненого в їх повноті.

При кваліфікації злочинів за сукупністю слід мати на увазі, що в деяких випадках законодавець конструює так звані складені злочини. Він об'єднує в одне діяння два або більше самостійних злочинів. Наприклад, у ч. 3 ст. 296 передбачено, зокрема, хуліганство, якщо воно пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку. Тут в один склад злочину об'єднані хуліганство й опір (законодавцем врахована так звана ідеальна сукупність злочинів). Тому кваліфікація їх як самостійних злочинів, тобто за сукупністю, виключається і застосовується лише ч. 3 ст. 296.

На відміну від сукупності злочинів при конкуренції кримінально-правових норм одне й те саме діяння підпадає під ознаки двох або більше статей КК. В одній з них діяння описано більш узагальнено, в іншій — виділено його індивідуальні ознаки. У таких випадках йдеться про конкуренцію загальної та спеціальних норм. Теорія і практика виробили правило, відповідно до якого в цьому випадку слід застосовувати спеціальну норму, що більшою мірою індивідуалізує ознаки вчиненого та його суспільну небезпеку. Так, ст. 348 встановлює відповідальність за посягання на життя (тобто вбивство або замах на вбивство) працівника правоохоронного органу в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків. Але в КК є і п. 8 ч. 2 ст. 115, в якому передбачена відповідальність за умисне вбивство, вчинене в зв'язку з виконанням потерпілим своїх службових обов'язків. Наприклад, вчинено вбивство співробітника міліції, коли він затримував злочинця. Яку статтю слід застосувати за таких умов — п. 8 ч. 2 ст. 115 чи ст. 348, адже очевидно, що це вбивство підпадає під ознаки як однієї, так і другої статті КК. Але через те, що норма ст. 348 є спеціальною стосовно загальної норми (п. 8 ч. 2 ст. 115), то застосуванню підлягає саме норма спеціальна (ст. 348 КК). Вона більшою мірою, ніж п. 8 ч. 2 ст. 115, визначає конкретні особливості вчиненого. Такі ситуації зустрічаються досить часто. Так, службові злочини в сфері правосуддя, наприклад, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, постановлен-ня суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (статті 372 і 375) є спеціальними нормами стосовно норм, зазначених у статтях 364 і 365 (зловживання владою або службовим становищем і перевищення влади або службових повноважень), що є загальними. І в цих випадках застосуванню при вчиненні зазначених діянь підлягають норми спеціальні.

При кваліфікації злочинів неприпустимий формальний підхід до тлумачення норм кримінального закону. Застосовувати статті КК слід у тісному зв'язку з їх соціальним призначенням, з урахуванням обстановки й умов, за яких ця норма була прийнята, з'ясовувати дійсну волю законодавця та знати прийоми тлумачення кримінальних законів. Так, наприклад, провести відмінність між насильницьким грабежем (ч. 2 ст. 186) і розбоєм (ч. 1 ст. 187) можна тільки за умови використання систематичного тлумачення, тобто порівняння цих статей. Таке порівняння показує, що розбій відрізняється від насильницького грабежу ступенем тяжкості насильства, що застосовується до потерпілого: при розбої — це насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого, або застосування погрози такого насильства, а при грабежу — це насильство, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої особи. Тому, якщо винний заподіяв потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, викрадаючи в нього гроші, то це розбій, а якщо з цією метою були заподіяні лише побої, — винний відповідає за грабіж.

Далі, систематичне тлумачення призводить і до іншого висновку: розбій вважається закінченим з моменту нападу і власне заволо-діння майном для закінчення цього злочину не потрібно (законодавець так і говорить — напад з метою заволодіння чужим майном), а грабіж — лише з моменту викрадення майна (закон визначає його як відкрите викрадення чужого майна). За аналогією слід застосовувати й інші прийоми тлумачення — граматичне, логічне, історичне, що дадуть можливість правильно кваліфікувати злочин.

У цьому відношенні важливе значення має практика Верховного Суду України. Узагальнюючи судову практику, розглядаючи окремі справи в касаційному порядку, Верховний Суд дає роз'яснення відповідних норм КК, виробляє певні рекомендації щодо правильного їх застосування. Ці рекомендації набувають важливого значення для всіх судових інстанцій, стають еталонами, що використовує вся судова практика. Це так звані стандарти кваліфікації, які забезпечують однакове застосування закону і тим самим є одним із засобів зміцнення законності, охорони прав і свобод громадян. Особливе значення тут мають постанови Пленуму Верховного Суду України з окремих категорій справ. У них містяться рекомендації щодо кваліфікації відповідних злочинів, які використовуються судами у разі застосування кримінального закону. З 1991 р. Пленум Верховного Суду видав багато таких постанов. В них міститься низка рекомендацій, які не втратили свого значення і при застосуванні нового КК. Це викликано тим, що багато норм КК 1960 р. сприйняті новим кодексом (це більшість норм щодо злочинів проти особи, проти власності, норми щодо злочинного поводження зі зброєю, бойовими припасами і вибуховими речовинами, обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, щодо посадових злочинів). Тому і на сьогодні у разі застосування п. 11 ч. 2 ст. 115, що передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене на замовлення, зберігає своє значення роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо вбивства, вчиненого особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник — вчинити або не вчинювати в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України стосовно контрабанди має важливе значення для правильного застосування ст. 201 нового КК. Так, Пленум зазначив, що дії особи, пов'язані зі спробою незаконного переміщення товарів через митний кордон і не доведені до кінця з причин, які не залежать від волі винного, кваліфікуються як замах на контрабанду.

Можна навести ще й інші роз'яснення. Тому й надалі, у відповідних главах цього підручника за необхідності будуть використовуватися ті рекомендації Пленуму Верховного Суду, що не втратили свого значення при застосуванні нового КК України.

 


Tue, 28 Dec 2010 14:12:11 +0000
Розділ II. Злочини проти основ національної безпеки України

 

§ 1. Поняття злочинів проти основ національної безпеки України

Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих соціальних цінностей неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й ефективна боротьба зі злочинністю, в тому числі і з такими небезпечними злочинами, як вбивства, зґвалтування, розбої та ін. Тому в КК статті про відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України подані в першому розділі Особливої частини.

Родовим об'єктом злочинів, передбачених у цьому розділі, є суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України: її конституційного ладу, суверенітету, територіальної недоторканності, обороноздатності. Іншими словами, родовим об'єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують саме існування України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави (ст. 1 Конституції України).

Це дає підставу для визнання цих злочинів найбільш небезпечними і віднесення їх законодавцем, як правило, до особливо тяжких або тяжких злочинів. Важливість родового об'єкта цих злочинів визначає значною мірою і специфіку їх об'єктивних та суб'єктивних ознак.

З об'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України здійснюються шляхом активної поведінки — дії. При цьому законодавець конструює більшість з них як злочини з формальним складом, тому вони вважаються закінченими з моменту здійснення самого діяння, незалежно від настання фактичної шкоди основам національної безпеки України (наприклад, державна зрада, шпигунство). Деякі з цих злочинів конструюються як усічені склади — момент їх закінчення переноситься на попередні стадії здійснення злочину — готування чи замах. Так, наприклад, змова про вчинення злочину, передбаченого ст. 109 (готування), розглядається як закінчений злочин; посягання на життя державного чи громадського діяча, відповідно до ст. 112 вважається закінченим фактично з моменту замаху на вбивство.

Висока небезпека цих злочинів виражається і в їх суб'єктивних ознаках: всі вони здійснюються умисно і, як правило, з прямим умислом, за якого особа бажає заподіяти шкоду основам національної безпеки України. Характерною є і мета — заподіяння шкоди цьому об'єкту: особа діє з метою зміни чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, заподіяння шкоди суверенітету, обороноздатності України, зміни її території та ін.

Отже, можна визначити, що злочини проти основ національної безпеки України — це передбачені кримінальним законом умисні суспільна небезпечні дії, що посягають на конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканність України.

До їх числа законодавець відносить дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. ПО); державну зраду (ст. 111); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113); шпигунство (ст. 114).



§ 2. Види злочинів проти національної безпеки України

Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109). Правовою підставою криміналізації цих діянь є ч. 2 ст. 5 Конституції України, відповідно до якої право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і ніхто не може узурпувати державну владу. Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 109, є суспільні відносини, що забезпечують внутрішню безпеку України, захист конституційного ладу і державної влади в країні.

Конституційний лад — це устрій держави і суспільства, а також їх інститутів відповідно до конституційно-правових норм. Це цілісна система основних соціально-правових відносин, що визначають форми і способи функціонування держави, як єдиного державно-правового організму. Нормальне функціонування конституційного ладу дозволяє реалізувати прагнення суспільства до справедливого і стабільного соціального порядку на основі поєднання індивідуальних і суспільних інтересів.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 109, виражається в чотирьох формах: 1) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; 2) змова про вчинення таких дій; 3) публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади; 4) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.

Загальною ознакою всіх цих дій є спрямованість їх саме на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, тобто із застосуванням фізичного чи психічного насильства до представників державної влади, осіб, що виконують функцію охорони конституційного ладу і державної влади, до інших осіб, які перешкоджають здійсненню цих дій. Злочини вважаються закінченими у разі здійснення будь-якої дії з метою зміни чи повалення конституційного ладу чи захоплення державної влади (наприклад, озброєння групи людей та інструктаж про дії під час захоплення влади).

Змова про вчинення таких дій передбачає умисну угоду двох або більше осіб про спільні насильницькі дії, спрямовані на зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.

Передбачені ч. 2 ст. 109 заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади мають носити публічний характер, тобто проголошуватися відкрито, в присутності багатьох громадян. Це завжди активний вплив на не-визначену кількість людей (проголошення на мітингу, демонстрації, зборах тощо).

Розповсюдження матеріалів з такими закликами є самостійною формою об'єктивної сторони цього злочину і передбачає ознайомлення з такими матеріалами інших осіб або створення умов для такого ознайомлення (розклеювання листівок, роздавання книг тощо).

Суб'єктивна сторона всіх зазначених дій — прямий умисел, поєднаний з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або з метою захоплення державної влади.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Відповідно до ч. З ст. 109 кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених у ч. 2 ст. 109, є:

1) вчинення їх особою, яка є представником влади, тобто особою, яка перебуває на службі в органах державної влади та наділена владними повноваженнями (наприклад, депутат місцевої ради, голова суду, працівник міліції та ін.);

2) вчинення цих самих дій повторно, тобто хоча б у другий раз, незалежно від того, чи була особа засуджена за перший злочин;

3) вчинення їх організованою групою, тобто трьома або більше особами, які попередньо організувались у стійке об'єднання для вчинення публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, або на захоплення державної влади, або для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (див. ч. З ст. 28);

4) здійснення їх з використанням засобів масової інформації (наприклад, виступ по телебаченню, поширення комп'ютерних програм із вказаними матеріалами та ін.).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 109 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 2 ст. 109 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 109 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110). Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини щодо забезпечення територіальної цілісності і недоторканності України в межах встановлених кордонів. Територіальна недоторканність України є невід'ємною складовою її самостійності та незалежності. Частина 3 ст. 2 Конституції України проголошує, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний кордон України» державний кордон — це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору.

Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 2. — Ст. 5.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає різні діяння:

1) дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону, на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

2) публічні заклики до вчинення цих дій; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Зміст цих діянь аналогічний діям, передбаченим ст. 109. Відмінність лише у тому, що ст. 110 не вимагає, щоб ці дії носили насильницький характер.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднаний із спеціальною метою змінити межі території або державного кордону України.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, що досягла 16-річного віку.

Відповідальність за ч. 2 ст. 110 настає за наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин: 1) вчинення злочину особою, яка є представником влади; 2) повторно, тобто здійснення таких дій хоча б у другий раз; 3) за попередньою змовою групою осіб, тобто здійснення його спільно двома або більше особами, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення (див. ч. 2 ст. 28); 4) якщо дії поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, тобто з метою викликати вороже ставлення до осіб іншої національної або расової належності.

Частина 3 ст. 110 передбачає особливо кваліфікований склад злочину — це дії, передбачені ч. 1 або 2 статті ПО, які призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків (наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення важливих об'єктів, пошкодження життєзабезпечуючих комунікацій та ін.).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. ПО — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 110 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 110 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Державна зрада (ст. 111). Безпосередній об'єкт цього злочину — зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека.

З об'єктивної сторони державна зрада може виражатися лише в тих діях, вичерпний перелік яких прямо вказаний в ч. 1 ст. 111. Це передусім: перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосередньої допомоги державі, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Вияви такого переходу можуть бути різними: перехід до ворога через лінію фронту; вступ на службу в армію ворожої держави; участь за її завданням у бойових діях проти України; надання різної допомоги агентам такої держави та ін. Сам перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). Державна зрада в цій формі визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. При цьому обов'язково, щоб перехід на сторону ворога мав місце в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Шпигунство — це передача чи збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, воно є другою формою державної зради. Ознаки шпигунства будуть розглянуті при аналізі ст. 114.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України як форма державної зради в полягає в будь-якій допомозі у проведенні підривної діяльності проти інтересів України. Причому для відповідальності не має значення, як діяла особа — за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. Допомога в проведенні підривної діяльності може передбачати сприяння резидентам (таємним представникам іноземних розвідок, укриття розвідника або його спорядження, надання йому транспортних засобів, а також іншої техніки), надання різних матеріалів, продуктів харчування, приховування слідів вчинених ним злочинів, вербування агентів для проведення підривної діяльності проти України. Цією формою охоплюються і випадки, коли особа за завданням іноземних держав або їх представників організує (або здійснює) на шкоду Україні будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя державного чи громадського діяча). У таких випадках відповідальність настає за сукупністю злочинів, наприклад, за статтями 111 і 113.

Державна зрада в цій формі вважається закінченою з моменту, коли особа фактично почала надавати допомогу іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам у проведенні підривної діяльності проти України.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується виною в формі прямого умислу, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчинюються на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України і бажає їх здійснити. Мотиви можуть бути різними (ненависть до України, користь та ін.), але на кваліфікацію це не впливає.

Суб'єкт злочину — громадянин України, який досяг 16-ти років. Співучасниками цього злочину можуть бути іноземні громадяни та особи без громадянства.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 111 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 111 передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації чи їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

Обов'язковими умовами звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 111 є наявність трьох обставин: 1) отримання громадянином України злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації, їх представників; 2) невчинення жодних дій на виконання цього завдання; 3) добровільна заява органам державної влади про свій зв'язок з ними і про отримане завдання.

Відсутність хоча б однієї з цих обставин виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112). Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини, що забезпечують нормальну діяльність усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), а також політичних партій. Обов'язковим додатковим об'єктом виступає життя людини — державного чи громадського діяча.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає в посяганні на життя державного діяча чи керівника політичної партії. Під посяганням на життя розуміється вбивство або замах на вбивство осіб, зазначених у ст. 112. Відповідальність у цих випадках настає як за закінчений злочин, незалежно від настання смерті цих осіб (у разі замаху на вбивство посилання на ст. 15 не потрібно). Готування до цього злочину (розробка плану злочинних дій, підшукування спільників,

знарядь для здійснення злочину та ін.) кваліфікується за статтями 14 і 112.

Перелік осіб, які визнаються потерпілими і вказані в ст. 112, є вичерпним: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Національного банку України, керівник політичної партії.

Для застосування ст. 112 слід обов'язково встановити, що посягання на життя вчинюється в зв'язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.

Закінченим цей злочин визнається з моменту вчинення діяння, спрямованого на позбавлення життя, тобто з моменту замаху на вбивство (усічений склад злочину).

Суб'єктивна сторона цього злочину— прямий умисел, обов'язковою ознакою якого є усвідомлення особою, що потерпілим є державний діяч або керівник політичної партії і що посягання здійснюється в зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, з метою або перешкодити цій діяльності, або помститися за її виконання.

Якщо вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинюється на грунті особистих взаємовідносин, то застосування ст. 112 виключається, а дії винного кваліфікуються за статтями про злочини проти життя.

Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа, що досягла 14-річно-го віку (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 112 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Диверсія (ст. 113). Безпосереднім об'єктом диверсії є економічна основа, внутрішня безпека України. Додатковими об'єктами можуть бути: життя, здоров'я людей, екологічна безпека та ін.

Предметом диверсії можуть бути: підприємства, установи, шляхи та засоби сполучення, нафто-, газопроводи та ін.

Об'єктивна сторона злочину виявляється: 1) у вчиненні з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 2) у вчиненні з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

Масове знищення людей або заподіяння шкоди їх здоров'ю при вчиненні диверсії в своїй основі спрямовано на заподіяння смерті або шкоди здоров'ю значної кількості громадян і винний вдається до загально-небезпечних способів (вибухів, підпалів, затоплення, організації завалів, аварій транспортних засобів та ін.).

Зруйнування або пошкодження підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв'язку або іншого державного або суспільного майна полягає як у повному їх знищенні, так і частковому пошкодженні такого майна будь-яким способом.

Масове отруєння людей, як і поширення епідемій, являє собою злочинну діяльність, спрямовану на спричинення смерті чи шкоди здоров'ю значної, частіше невизначеної, кількості осіб. Способи здійснення можуть бути різними (отруєння продуктів харчування, джерел води, зараження хвороботворними мікроорганізмами їжі, води тощо).

Поширенням епізоотій охоплюються випадки розповсюдження заразливих хвороб серед тварин. Способи при цьому можуть бути різними (зараження збудниками заразних захворювань продуктів харчування, спільне утримання хворих і здорових тварин та ін.).

Епіфітотія — це широке розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що охоплює господарство, район, область чи країну. У вигляді епіфітотій може поширюватися іржа і головня хлібних злаків, фітофтороз картоплі та інші шкідливі хвороби.

Цим зумовлено віднесення диверсії до усічених складів і визнання її закінченою з моменту здійснення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення вказаних в законі небезпечних наслідків, тобто незалежно від фактичного спричинення смерті, тілесних ушкоджень, зруйнування або пошкодження об'єктів, радіоактивного забруднення та настання інших наслідків.

Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у формі прямого умислу, що поєднаний з метою ослаблення держави, тобто заподіяння шкоди її економічній системі, обороноздатності, внутрішній безпеці та ін. Саме ця мета відрізняє диверсію від інших злочинів, пов'язаних із знищенням чи пошкодженням майна, заподіянням шкоди життю, здоров'ю, екологічних та інших злочинів.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа: громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства, якій виповнилося 14 років (ч. 2 ст. 22).

Покарання за злочин: за ст. 113 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Шпигунство (ст. 114). Безпосереднім об'єктом цього злочину є зовнішня безпека України.

З об'єктивної сторони шпигунство виражається в передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р.. Згідно з цим законом державною таємницею визнається певний вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Спеціальним уповноваженим органом державної влади в сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Шпигунство може виражатися у двох формах: 1) передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю; 2) збиранні таких же відомостей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (агенту). Способи передачі можуть бути різними (усна, письмова, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з використанням тайників, кур'єрів та ін.). Для відповідальності не має значення, передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслення, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем, будь-яких об'єктів та ін.). Тому будь-які дії, виражені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під поняття передачі.

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 16. — С. 97.

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спостереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвідувальної інформації та ін.).

Для відповідальності за ст. 114 важливо встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання вказаних відомостей або з моменту їх передачі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт злочину — іноземець або особа без громадянства, які досягли 16-річного віку.

Громадянин України за шпигунство несе відповідальність за ст. 111 — за державну зраду.

Покарання за злочин: за ст. 114 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 114 передбачає заохочувальну норму: особа звільняється від кримінальної відповідальності за шпигунство за наявності сукупності трьох умов: 1) особа припинила свою діяльність, передбачену ч. 1 ст. 114; 2) добровільно повідомила органи державної влади про вчинене; 3) внаслідок цього та вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

 


Tue, 28 Dec 2010 14:24:15 +0000
Розділ III. Злочини проти життя та здоров'я особи

Tue, 28 Dec 2010 14:26:42 +0000
Розділ IV. Злочини проти волі, честі та гідності особи

Tue, 28 Dec 2010 14:30:53 +0000
Розділ V. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Tue, 28 Dec 2010 14:41:14 +0000
Розділ VI. Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина

Tue, 28 Dec 2010 14:46:44 +0000
Розділ VII. Злочини проти власності


Розділ VIII. Злочини у сфері господарської діяльності

Просмотров: 1582
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
 Налоговое право. Учебник
Налоговое право. Учебник
Цитата
"Природа налога должна обеспечивать оптимальную модель, отклонения от которой могут разрешаться только после проведения подробных обсуждений с тем, чтобы налоговое законодательство не представляло мешанину зачастую краткосрочных политических интересов".

Б. Терра



О чем книга
Охватывает абсолютно все тонкости и нюансы российского налогообложения, не обходя стороной историю и западный опыт.

Почему книга достойна прочтения
  • Самый полный, самый достойный и самый современный учебник по налоговому праву в России.
  • Регулирующие функции налога - гарант социального спокойствия? Примеры из прошлого и анализ настоящего.
  • Серьезные положения о праве разбавлены цитатами великих, фотографиями и схемами, способствующими восприятию информации.
  • Бесценные списки рекомендованной литературы по теме.
  • Презумпция добросовестности в сфере налоговых отношений - работает ли она?

    Для кого эта книга
    Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических и экономических вузов, факультетов, слушателей системы повышения квалификации, а также для юристов, бухгалтеров, экономистов и руководителей всех уровней.

    Кто авторы
    Специалисты в области налогообложения и юриспруденции: С.Пепеляев, С.Жестков, М.Ивлиева, А.Косов, С.Котляренко, Е.Кудряшова, В.Фокин, А.Сотов, Р.Ахметшин, Е.Овчарова, И.Хаменушко, В.Полякова, А.Никонов.

    Ключевые понятия
    Налогообложение; финансы; педагогика; экономика.

    Особенности оформления книги
    Твердый переплет....

  • Цена:
    1249 руб

     Уголовное право России. Части Общая и Особенная. Учебник
    Уголовное право России. Части Общая и Особенная. Учебник
    В предлагаемом учебнике излагается материал учебного курса Общей и Особнной частей уголовного права России. Нормативные материалы и судебная практика используются по состоянию на 17 декабря 2015 г. Учебник полностью соответствует новым стандартам высшего образования по направлению "Юриспруденция" (квалификация (степень) - "бакалавр , и подготовлен профессорско-преподавательским коллективом МГЮА имени О.Е.Кутафина, который разрабатывал программы учебных дисциплин базовой части нового стандарта. Учебник предназначен для студентов юридических факультетов и вузов, обучающихся по программам бакалавриата, а также преподавателям, практикующим юристам и всем интересующимся правом. ГРИФ: Рекомендован Учебно-методическим объединением по юридическому образованию вузов Российской Федерации в качестве учебника для студентов образовательных организаций, обучающихся по направлению подготовки "Юриспруденция", квалификация (степень) "бакалавр"....

    Цена:
    569 руб

    Ю. Ф. Беспалов, П. А. Якушев Гражданское право в схемах
    Гражданское право в схемах
    В данном учебном пособии, которое является вторым, переработанным и дополненным изданием, в наглядной, схематичной форме излагается курс Общей и Особенной частей гражданского права. В первом томе наряду с подотраслями и институтами, регулируемыми нормами первой части Гражданского кодекса Российской Федерации, рассматривается также подотрасль "Наследственное право". Во втором томе анализируются отдельные виды гражданско-правовых договоров и обязательств.
    При разработке схем использовались Гражданский кодекс РФ, федеральные законы, подзаконные акты, судебно-арбитражная практика и т. д.

    Пособие предназначено для студентов юридических вузов и факультетов, преподавателей, научных работников, предпринимателей, руководителей и специалистов организаций всех форм собственности, работников государственных структур, судей, депутатов и всех, кто интересуется данной тематикой....

    Цена:
    289 руб

    Е. П. Лиховицкая Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
    Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
    Издание представляет собой краткое изложение основных вопросов дисциплины "Судоустройство и правоохранительные органы". В учебном пособии раскрыты темы, касающиеся вопросов судебной власти, принципов судебной системы, прокурорского надзора и органов прокуратуры, органов внутренних дел и юстиции, а также иные темы, включенные в курс "Судоустройство и правоохранительные органы". Законодательство приведено по состоянию на август 2014 г.

    Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов....

    Цена:
    83 руб

     Трудовое право России. Учебник
    Трудовое право России. Учебник
    Учебник подготовлен в соответствии с требованиями обязательного государственного стандарта коллективом профессорско-преподавательского состава кафедры трудового права юридического факультета Московского государственного университета имени М.В.Ломоносова на основе многолетнего преподавания курса трудового права. В книге освещены все институты Общей и Особенной частей трудового права, вопросы международно-правового регулирования труда, актуальное состояние законодательства о труде, современные проблемы и тенденции правоприменительной практики в этой сфере.
    Законодательство приведено по состоянию на июль 2015 г.

    Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов, слушателей системы повышения квалификации и подготовки кадров, а также для сотрудников правовых и кадровых служб организаций, работодателей и их представителей, работников профсоюзных органов....

    Цена:
    669 руб

    Ю. Ф. Беспалов, П. А. Якушев Гражданское право в схемах. Учебное пособие
    Гражданское право в схемах. Учебное пособие
    В данном учебном пособии, которое является третьим, переработанным и дополненным изданием, в наглядной, схематичной форме излагается курс Обшей и Особенной частей гражданского права. В первом томе рассматривается также подотрасль "Наследственное право". Во втором томе анализируются отдельные виды гражданско-правовых договоров и обязательств.
    При разработке схем использовались Гражданский кодекс РФ, федеральные законы, подзаконные акты, судебно-арбитражная практика и т. д.
    Издание подготовлено по состоянию законодательства на март 2014 г.

    Пособие предназначено для студентов юридических вузов и факультетов, преподавателей, научных работников, предпринимателей, руководителей и специалистов организаций всех форм собственности, работников государственных структур, судей, депутатов и всех, кто интересуется данной тематикой....

    Цена:
    286 руб

    Л. А. Морозова Введение в юридическую профессию. Учебник
    Введение в юридическую профессию. Учебник

    В учебнике излагаются основные вопросы, связанные с особенностями профессионального труда юристов в различных сферах государственной и общественной жизни, с назначением и ролью юристов в жизни общества, содержанием и спецификой осуществления юридической работы на практике. Материалы учебника соответствуют новым государственным образовательным стандартам высшего профессионального образования для подготовки бакалавров права.

    Для студентов, аспирантов, преподавателей юридических вузов и факультетов, а также для всех, кто хочет расширить свои знания о профессиональной юридической деятельности.

    ...

    Цена:
    494 руб

    Е. А. Борисова Апелляция, кассация, надзор по гражданским делам. Учебное пособие
    Апелляция, кассация, надзор по гражданским делам. Учебное пособие
    В учебном пособии излагаются и анализируются теоретические положения о проверке и пересмотре судебных актов в гражданском судопроизводстве, гражданское и арбитражное процессуальное законодательство, регулирующее апелляционное, кассационное и надзорное производства, правовые позиции Европейского Суда по правам человека, Конституционного Суда РФ по вопросам обжалования судебных актов, эффективности правовых средств судебной защиты, судебная практика по гражданским делам. Для студентов и аспирантов юридических вузов, работников суда, адвокатуры, прокуратуры, а также для всех, кто профессионально занимается проблемами гражданского судопроизводства....

    Цена:
    939 руб

    А. А. Топорков Криминалистика. Учебник
    Криминалистика. Учебник
    Настоящий учебник отражает современный уровень развития криминалистики и следственной практики, последние достижения в этой области. В книге рассматриваются все аспекты криминалистики, особое внимание обращено на расширение использования средств компьютерной техники, современных информационных технологий, улучшение технико-криминалистического, тактико-криминалистического и методико-криминалистического обеспечения качества следственной деятельности в изменяющихся процессуальных условиях.

    Для следователей и дознавателей любой ведомственной принадлежности, а также для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов и для широкого круга читателей, интересующихся этой проблематикой.

    ...

    Цена:
    1089 руб

    Д. Б. Савельев Сборник задач по семейному праву. Практикум
    Сборник задач по семейному праву. Практикум
    Настоящий сборник задач содержит учебно-методические материалы и рекомендации для проведения теоретических семинаров и практических занятий со студентами. В сборник включены задачи (ситуационные казусы), сгруппированные по 12 темам. Каждая тема снабжена проверочными тестовыми вопросами, перечнем рекомендуемой к изучению литературы.

    Учебное издание предназначено для преподавателей и студентов, изучающих дисциплину "Семейное право" в образовательных учреждениях высшего профессионального образования.

    ...

    Цена:
    333 руб



    2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
    Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
    Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
      Яндекс.Метрика Яндекс цитирования