СМИ Законы РФ
Юр.книга В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко Основи інформаційного права Украiни

Thu, 25 Apr 2013 10:51:40 +0000
Зміст (Основи інформаційного права України (B.C.Цимбалюк, В.Д.Гавловський, В.В.Гриценко та ін.))

Зміст

Вступ

Розділ 1. Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація: поняття, позитивні і негативні сторони
1.1. Історія (онтологія) розвитку технологій об'єктивного вираження спілкування між людьми
1.2. Роль інформації в суспільних відносинах на різних історичних етапах розвитку суспільства
1.3. Поняття та сутність інформатизації

Розділ 2. Поняття, зміст та сутність інформаційного права
2.1. Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві
2.2. Концептуальні підходи до формування змісту інформаційного права
2.3. Система правового регулювання соціальнихінформаційних відносин
2.4. Місце інформаційного права в юридичній науці. Міжгалузевий зв'язок інформаційного права
2.5. Методи інформаційного права

Розділ 3. Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право"
3.1. Об'єкт, предмет і система науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право"
3.2. Методологія інформаційного права
3.3. Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформаційне право"

Розділ 4. Вплив правової інформатики на формування права
4.1. Використання здобутків правової інформатики щодо забезпечення правотворчої діяльності
4.2. Світова електронна мережа правових документів Global Legal Information Network (GLIN)

Розділ 5. Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права
5.1. Сутність, зміст та трансформація категорії"культура"
5.1.1. Поняття категорії "культура"
5.1.2. Природа культури: філософський аспект її еволюції
5.1.3. Методологічні підходи щодо співвідношення категорій "культура", "цивілізація", "суспільство" та пізнання їх
5.1.4. Основні положення теорії культурної еволюції
5.2. Концептуальні підходи до визначення сутності та змісту категорії "е-культура"
5.2.1. Сутність інформаційної культури (феноменологічний аспект)
5.2.2. Аспекти інформаційної культури
5.2.3. Культура поведінки у сфері інформаційних відносин
5.2.4. Культура інформаційних потребта проблеми реалізації їх
5.3. Інформаційно-правова культура як складова інформаційної культури
5.3.1. Взаємозв'язок інформаційної культури з правовою культурою
5.3.2. Формування правосвідомості та інформаційної культури за допомогою права
5.4. Роль права у формуванніінформаційної культури
5.4.1. Сутність правового забезпеченняформування інформаційної культури
5.4.2. Світові ментальні системи (культури) права
5.4.3. Взаємовплив культури права і науково-технічного прогресу

Розділ 6. Правове відображення формування державної інформаційної політики в Україні
6.1. Роль органів публічної влади у формуванні державної інформаційної політики
6.2. Заходи щодо реалізації державної інформаційної політики для прискорення розвитку інформаційного суспільства в Україні
Додаткова література до розділу 6

Розділ 7. Міжнародні аспекти інформаційного права
7.1. Тенденції міжнародного інформаційного права
7.1.1. Вплив міжнародного права на формування інформаційного права України
7.1.2. Принципи міжнародного інформаційного права
7.1.3. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин
7.1.4. Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин
7.2. Міжнародна діяльність України в галузі захисту інформації
7.2.1. Основні положення щодо міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах
7.2.2. Міжнародний захист технологій
7.2.3. Міжнародний захист комерційної таємниці
7.3. Правове регулювання, охорона та захистінформації за законодавством різних країн
7.3.1. Правові підходи щодо регулювання інформаційних правовідносин
7.3.2. Окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин у західноєвропейських країнах
7.3.3. Інформаційне законодавство Австралії
7.3.4. Інформаційне законодавство Росії
7.3.5. Інформаційне законодавство Казахстану
7.3.6. Інформаційне законодавство США
7.4. Висновки
Додаткова література до розділу 7

Розділ 8. Інформаційна безпека як об'єкт інформаційного права
8.1. Вступ до основ інформаційної безпеки
8.2. Елементи формування основ тектології інформаційної безпеки
8.2.1. Сутність теорії інформаційної безпеки
8.2.2. Напрямки інформаційної безпеки
8.2.3. Інститути тектології інформаційної безпеки
8.2.4. Інформаційна безпека як функція
8.3. Агреговані моделі тектології інформаційної безпеки
8.4. Методологічні положення інформаційної безпеки
8.5. Людський фактор в організації інформаційної безпеки
8.6. Правовий аспект інформаційної безпеки
8.6.1. Основні питання правової культури щодо інформаційної безпеки
8.6.2. Стан правового регулювання охорони та захисту інформації

Розділ 9. Безпека в інформаційному суспільстві через нові парадигми науки кримінального права
9.1. Завдання і проблеми кримінального законодавства в умовах формування інформаційного суспільства
9.2. Категорія "безпека" як провідний чинник родового об'єкта кримінального права
9.3. Спосіб (засіб, метод, технологія) вчинення злочину як елемент об'єктивної сторони у кримінальному законодавстві
Додаткова література до розділу 9

Висновки

Література


Thu, 25 Apr 2013 10:55:21 +0000
ВСТУП

 

ВСТУП

Сучасний рівень планетарної цивілізації визначається стрімким зростанням ролі інформації в суспільних відносинах. Каталізатором у цьому процесі є можливості засобів комунікації між людьми на основі досягнень науково-технічного прогресу (НТП), що постійно зростають. Важко уявити сьогоднішнє суспільство без радіо, телебачення, телефону, телексу, телеграфу, комп'ютерних мереж тощо.
Останнім часом спостерігається тенденція до інтеграції названих засобів інформації в нових здобутках НТП, у галузі інформатики — комп'ютерній техніці та заснованих на ній новітніх інформаційних технологіях. Ці технології дають можливість забезпечити миттєву передачу інформації на великі відстані в глобальному масштабі. Завдяки цьому виникає можливість миттєво і щодо широкого кола осіб здійснювати вплив на суспільні відносини.
У сучасному суспільствознавстві (соціології, соціальній філософії, теорії управління соціальними системами тощо) активно проводиться теоретичне обґрунтування такого системоутворюючого суспільного явища, як інформатизація.
Провідне місце в інформатизації посідає комп'ютеризація — впровадження електронно-обчислювальної техніки і базованих на ній інформаційних технологій у різні сфери суспільного життя: економіку, соціальне управління, господарську діяльність тощо.
У зв'язку із зазначеним у зарубіжній та вітчизняній літературі все частіше вживають означені категорії "інформаційне суспільство", "інформаційна цивілізація", "кібер-простір", "комп'ютерний інформаційний світ" тощо. У різних інтерпретаціях, у різних авторів сутність названих категорій зводиться до пояснення впливу і ролі інформації як продукту праці, одного з провідних рушійних факторів соціального життя, що інтенсифікується через вплив сучасних технологій.
З метою упорядкування суспільних відносин, пов'язаних з інформацією, їх суспільнокорисної спрямованості, а також подолання наявних і можливих негативних соціальних явищ відповідно формуються суспільні норми поведінки сторін цих відносин.
У міру розвитку соціальних інформаційних відносин збільшується кількість норм регулювання їх та зростає вплив на різні рівні суспільства: людину, окремі спільноти, державу, суспільство в цілому. За певних обставин ці норми набувають соціальної значущості та переходять у статус публічного, державного права. Набуваючи глобального поширення, публічні нормі окремих країн через транскордонні інституції отримують статус міжнародних норм.
Сьогодні в Україні настав час формування нового публічно-правового та наукового юридичного феномену — інформаційного права. Об'єктивність і закономірність його існування активно обґрунтовуються в дискусіях, теоріях юридичної науки. Аналогічна тенденція спостерігається також в інших країнах.
Зокрема, слід зазначити активне формування інформаційного права у наших близьких сусідів — у Російській Федерації. Там інформаційне право вже введено в номенклатуру юридичних наук та навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах для підготовки фахівців різної спеціалізації, зокрема технічної та юридичної. Це сприяло підготовці низки навчальних посібників, монографій, підручників. Серед них можна виділити такі масові видання: Копылов ВЛ. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1997. — 472 с; Копылов ВЛ. Информационное право: Учебник. — М.: Юристъ, 2002. — 512 с; Россо-лов М.М. Информационное право: Учеб. пособие. — М.: Юристъ, 1999. — 400 с.
Окремі аспекти та провідні інститути інформаційного права розкрито в працях інших російських дослідників: Агапон А.Б. Основы государственного управления в сфере информатизации в Российской Федерации. — М.: Юристъ, 1997. — 344 с; Гаврилов ОА. Курс правовой информатики: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА-М, 2000. — 432 с.В українському національному праві системоутворюючим фактором і поштовхом до виникнення і формування інформаційного права як інституції публічного (державного) права можна вважати прийнятий 2 жовтня 1992 р. Закон України "Про інформацію".
Подальший розвиток регулювання інформаційних відносин у публічному (державному) праві набув відображення в прийнятих нових законах України.
Сучасну систему законодавства України про соціальні інформаційні відносини утворюють: основа — Конституція України; закони України: "Про інформацію", "Про державну таємницю", "Про науково-технічну інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про державну статистику", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про Національну програму інформатизації" та інші законодавчі акти щодо окремих галузей, суспільних відносин; міжнародні договори, ратифіковані Україною. Розвиток цього законодавства в основному відповідає принципам і нормам міжнародного права. 
Мета навчального посібника "Інформаційне право" полягає в тому, щоб допомогти тим, хто її вивчає, зорієнтуватися в новаціях юридичної науки, практики і теорії щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин в Україні.
Завдання навчального курсу:
1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин.
2. Визначення в понятійному апараті та природі інформаційного права його зв'язку з іншими традиційними інститутами і галузями права.
3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права у майбутній практичній діяльності.
Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою виокремлюється як система права міжгалузевий комплексний інститут у традиційних галузях публічного права України: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального.
Структуру навчального курсу "Інформаційне право" визначено в змісті програми, що покладена в основу тематичного плану.
У пропонованій роботі висвітлюються теоретичні погляди авторів щодо сутності інформаційного права та інформаційного законодавства як соціальної та юридичної категорії, структури його як науки та навчальної дисципліни.


Thu, 25 Apr 2013 18:23:11 +0000
Розділ 1. Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація: поняття, позитивні і негативні сторони

Розділ 1. Інформаційне суспільство та інформаційна цивілізація: поняття, позитивні і негативні сторони

У засобах масової інформації, науковій літературі часто вживають поняття "інформаційне суспільство" та "глобальна інформаційна цивілізація". Через ці категорії розкривають сутність сучасного розвитку конкретного суспільства, країни чи світової цивілізації. Що таке інформаційна цивілізація? Як опорні визначення (аксіоми) пропонуються такі.
Глобальна інформаційна цивілізація — це рівень розвитку глобального суспільства (світового співтовариства), що визначається зростанням ролі інформації як продукту соціальної діяльності людей, за якісними характеристиками якої вимірюється рівень загальної культури суспільства щодо здатності виробляти, сприймати і раціонально застосовувати відомості, дані, знання для потреб життєдіяльності.
Локальна (регіональна) інформаційна цивілізація — це рівень розвитку суспільства в окремих регіонах (на континентах, в окремих країнах), що визначається зростанням ролі інформації як продукту соціальної діяльності людей, за якісними характеристиками якої вимірюється рівень загальної культури суспільства щодо здатності виробляти, сприймати і раціонально застосовувати відомості, дані, знання для потреб життєдіяльності.
Серед локальних інформаційних цивілізацій сьогодні можна назвати такі: найбільш розвинута інформаційна цивілізація — США; менш розвинута — країни Західної Європи, Азія (Індія, Китай та ін.); малорозвинута — Африка, Латинська Америка, Східна Європа. Межа XX і XXI століть ознаменувалася переходом світової цивілізації від індустріального до інформаційного суспільства. У 1993 р. Комісія Європейського Союзу офіційно проголосила поступ Європи до інформаційного суспільства — суспільства, в якому діяльність людей здійснюється на основі використання послуг, що надаються за допомогою інформаційних технологій та технологій зв'язку.
Серед позитивних здобутків сучасної інформаційної цивілізації можна визначити такі:
- зростання можливості швидко здійснювати інформаційні зв'язки на великих відстанях, у тому числі між континентами;
- зростання можливості швидко, у великому обсязі сприймати та обробляти, зберігати інформацію на компактних (малогабаритних) технічних засобах;
- об'єднання різних технологій комунікації: теле-, радіо- та обчислювальної техніки.
Водночас ці позитивні соціальні явища супроводжуються негативними, серед яких:
- зростання можливості швидкого перехоплення, витоку, перекручення, знищення інформації;
- використання технічних засобів і технологій інформації в антисоціальній діяльності:
а)воєнній;
б) політичній;
в) економічній.
Як узагальнення щодо негативного прояву інформаційного суспільства можна зазначити, що створюється загроза інформаційному суверенітету, інформаційній безпеці окремої держави, групи держав, регіонів, а також безпечному існуванню окремих людей.

1.1. Історія (онтологія) розвитку технологій об'єктивного вираження спілкування між людьми
1.2. Роль інформації в суспільних відносинах на різних історичних етапах розвитку суспільства
1.3. Поняття та сутність інформатизації

1.1. Історія (онтологія) розвитку технологій об'єктивного вираження спілкування між людьми

Історія (онтологія) розвитку технологій об'єктивного вираження спілкування між людьми сягає часів виникнення людства. До перших технологій можна віднести мову у формі звуків, жестів. Пізніше з'являються малюнки (на скелях, у печерах), ще пізніше письмо: літери, знаки, література.
З опануванням законів фізики, природи з'являються відповідні інженерно-технічні технології комунікації:
- передача сигналів на відстані за допомогою світла (вогню, сонячних відблисків від полірованих, дзеркальних предметів);
- малярство (на скелях, у кам'яних печерах, корі дерев, полотні, папері тощо);
- література — фіксація відомостей, знань за допомогою літер, знаків на матеріальних носіях (глиняні, дерев'яні чи камінні таблиці, папірус, папір, книги тощо);
- електричні — передача сигналів за допомогою електричного струму, дротяного зв'язку (телеграф, телефон).
Першим технічним і технологічним способом передачі інформації на великі відстані за допомогою електрики можна вважати звичайний електричний ліхтар.
На основі застосування електрики виникли такі технології комунікації, як телефон, телеграф, радіо, телебачення. З часом електрифікація переросла в електронізацію, остання породила таке соціальне явище, як комп'ютеризація — впровадження електронно-обчислювальної (комп'ютерної) техніки і технологій у різні сфери соціальної діяльності, зокрема комунікації між людьми. Електронізація наповнила новим змістом таку соціальну категорію, як "автоматизація" інформаційних процесів у суспільстві.
На межі автоматизації та електронізації виникла категорія "комп'ютеризація".
У різних сферах суспільного життя щодо засобів інформації нерідко вживається термін "електронні засоби". Як синонім використовують інші категорії: "електрона техніка", "електронні технології", "електронно-обчислювальні засоби", "комп'ютерні засоби", "автоматизовані системи інформації", а також категорія "автоматизовані інформаційні системи".
Щоб уникнути дискусій, визначимося, що для нас ці категорії є тотожними за змістом і сутністю.

 


 

1.2. Роль інформації в суспільних відносинах на різних історичних етапах розвитку суспільства

У різних народів є вислови щодо ролі інформації у суспільних відносинах: "Хто володіє інформацією, той володіє світом"; "Хто володіє інформацією, той володіє всім"; "Хто володіє інформацією, той володіє ринком". Цікаві висловлювання щодо змісту інформації містяться у Біблії (Святе Благовістя (Євангеліє) від Іоана, Глава 1):
1. Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.
2. Воно було спочатку у Бога.
3. Все через Нього почало бути, і без Нього нічого не почало бути, що почало бути.
4. В Ньому було життя, і життя було світ людей.
5. І світло у тьмі світить, і тьма не обійме його.
Таким чином, можна зробити висновок, що в усі часи інформація (відомості, дані, знання) відігравали велику роль у будь-якому суспільстві. На сучасному етапі розвитку людства інформація починає займати провідне місце як виробничий фактор, особливо як сфера послуг.

 


 

1.3. Поняття та сутність інформатизації

Провідною ознакою інформаційного суспільства є інформатизація. Сутність поняття "інформатизація" розкривається у ст. 1 Закону України "Про національну програму інформатизації" (1998 p.).
Інформатизація — це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, що ґрунтуються на застосуванні сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.
Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукомістких виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства.
Інформатизацію умовно можна поділити на такі види.
Інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони — комплекс заходів, спрямованих на створення і розвиток інформаційно-аналітичних, обчислювальних та автоматизованих систем, центрів і мереж, які забезпечують роботу органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Особливістю завдань цього напряму є складність їх, пов'язана з необхідністю оброблення великого обсягу різноманітної інформації, що надходить зі значної кількості джерел, а також з високими вимогами до швидкості та форми її надання, достовірності, актуальності, безпеки. 
В Україні передбачається створити: комплекс інформаційних технологій та засобів інформатизації для збирання, зберігання, аналізу та обробки великих обсягів інформації про стан соціально-економічних процесів в Україні з метою забезпечення інформаційно-аналітичної підтримки прийняття рішень органами державної влади; інформаційно-аналітичну систему Верховної Ради України; інструментально-технологічний комплекс підтримки прийняття рішень у штатних і нештатних ситуаціях в умовах інформаційної протидії; урядову інформаційно-аналітичну систему з питань надзвичайних ситуацій тощо.
До пріоритетних напрямів інформатизації на рівні обласних (міських) держадміністрацій та органів місцевого самоврядування віднесено соціальну сферу, систему життєзабезпечення, екологію та природокористування області (району). Основною метою є розроблення цілісної взаємопов'язаної системи інформаційних та інструментальних засобів для вирішення завдань інформаційно-аналітичного забезпечення управління областю (районом, містом), яка включає:
- створення інформаційно-аналітичних центрів, з'єднаних системами телекомунікацій з органами державної влади різних рівнів;
- аналіз і прогнозування соціально-економічних показників розвитку регіонів;
- відпрацювання та практичне використання даних і програм оброблення їх для вирішення конкретних завдань в інформаційно-аналітичних центрах обласних (міських) держадміністрацій та в органах місцевого самоврядування;
- забезпечення безперешкодного доступу громадян до будь-якої інформації, що не становить державної таємниці, за допомогою сучасних інформатизаційних систем.
Інформатизація Збройних Сил України є складовою інформатизації держави і включає процес створення, впровадження і застосування у різних сферах їхньої діяльності у мирний та воєнний час сучасних методів, систем і засобів одержання, оброблення, зберігання, передавання та використання інформації. Передбачається створення інформаційно-телекомунікаційної мережі Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України та оперативного командування; розроблення проекту Єдиної автоматизованої системи управління Збройних Сил України. Головні завдання інформатизації Збройних Сил України мають бути викладені в спеціальній програмі.
Інформатизація процесів соціально-економічного розвитку — комплексне та збалансоване вирішення завдань соціально-економічного розвитку на сучасній інформаційно-аналітичній, системно-технічній базі за допомогою ситуаційних центрів забезпечення інформаційної підтримки функціонування державного сектору економіки, проведення виваженої бюджетно-кредитної та податкової політики, виникнення конкурентоспроможних виробництв галузей промисловості у стратегічно важливих сферах. Систему моніторингу та застосування сучасних інформаційних технологій забезпечать наукові підходи у розв'язанні соціальних проблем суспільства.
В основу цього напряму інформатизації покладається створення баз даних і знань, а також засобів обробки їх, орієнтованих на ефективну інформатизацію органів державної статистики і точне прогнозування процесів соціально-економічного розвитку, зокрема інформаційно-довідкових систем ринку праці, товарів і послуг, контролю якості споживчих товарів тощо з подальшим використанням їх для формування систем електронної комерції.
Необхідно створити умови та засоби для інформаційної підтримки зовнішньої та внутрішньої торгівлі, включення України до системи електронної комерції і надійного захисту національних економічних інтересів у нових умовах.
Інформатизація пріоритетних галузей економіки — це комплекс автоматизованих систем оброблення даних та управління різного рівня і призначення, які взаємопов'язані на основі принципів технологічної, організаційної, документаційної, програмної та інформаційної сумісності та утворюють цілісну інформаційну інфраструктуру.
В умовах формування ринкових відносин важливими завданнями є такі: підвищення ефективності функціонування галузей за рахунок оптимізації структури виробництва і транспортних засобів та необхідної координації робіт усіх управлінських підрозділів, вирішення проблеми комплексної автоматизації виробництва на основі сучасних стандартів і технологій, яка охоплює процеси від проектування та підготовки виробництва до безпосереднього автоматизованого виробництва.
Інформатизація фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю включає кілька підсистем.
Для податкової адміністрації передбачається створити інформаційну систему, що забезпечить прогноз і контроль податкових зборів. Треба створити класифікатори, уніфіковані системи документообігу, Державний реєстр фізичних та юридичних осіб — платників податків на основі єдиної бази даних населення України тощо.
Інформатизація банківської діяльності — створення системи розрахунків у реальному часі для виконання великих та термінових платежів, системи безготівкових розрахунків за товари та послуги, електронного реєстру застав майна, електронної системи Центрального депозитарію державних цінних паперів. Важливе значення також буде мати створення системи інформаційно-аналітичної взаємодії Національного банку України, Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України та Державного казначейства України.
Важливою складовою фінансової системи України є державний фінансово-економічний контроль.
Єдина автоматизована система державного контролю включає автоматизовані системи (АС) за виконанням державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм, збереженням і використанням об'єктів права державної власності, використанням кредитних ресурсів, діяльністю установ банківської системи. Базовим елементом такої системи є інформаційно-аналітична система Рахункової палати. У галузі фінансів передбачається створення інформаційної системи, що дасть можливість перейти від використання традиційних платіжних інструментів до високонадійної системи міжбанківських розрахунків та паралельно-кредитних карток (електронних грошей). Інформаційно-аналітичні системи забезпечення державного фінансового та податкового контролю за підприємницькою діяльністю юридичних і фізичних осіб створюються відповідно до законодавства.
Інформатизація соціальної сфери:
- у сфері охорони здоров'я — створення єдиної струк-турованої інформаційної системи обліку стану здоров'я громадян України на основі автоматизованої реєстрації пацієнтів у лікувальних установах, збирання даних профілактичних обстежень з метою подальшого використання у статистичних, аналітичних та експертних системах; створення системи дистанційного консультування та діагностики на основі комп'ютерних мереж, що об'єднують великі лікувальні та наукові заклади; 
- у сфері соціального захисту — створення для управлінських і регіональних структур програмних систем та засобів обліку всіх рівнів, аналізу і моделювання зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю щодо широкого залучення населення до нових галузей матеріального виробництва та інших сфер. Органам соціального захисту мають бути передані інформаційні технології, які виключають затримки у перерахуванні та виплаті пенсій і допомоги з урахуванням поточних змін законодавчих та інших нормативних актів.
Інформатизація в галузі екології та використання природних ресурсів — на основі картографічних баз даних передбачається створення багатоцільової інформаційно-технологічної бази з використанням геоінформаційних технологій збирання, зберігання, аналізу всієї сукупності відомостей для моделювання і подальшого прогнозування екологічного стану територій.
Передбачається створення комплексу програмно-апаратних засобів для вирішення питань прогнозування забруднення навколишнього середовища, аналізу та оцінки ризику еколого-економічних конфліктів, прогнозування наслідків техногенного впливу і природних катастроф для надійного захисту екологічного простору України, раціонального використання природних ресурсів на основі підвищення узгодженості управління різними видами виробничої діяльності.
Інформатизація освіти спрямовується на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, удосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп'ютерних методів навчання та тестування, що дасть можливість вирішувати проблеми освіти на вищому рівні з урахуванням світових вимог. Серед них: індивідуалізація навчання, організація систематичного контролю знань, можливість враховувати психофізіологічні особливості кожної дитини тощо. Результатами інформатизації освіти мають бути:
- розвиток інформаційної культури людини (комп'ютерної освіченості);
- розвиток змісту, методів і засобів навчання до рівня світових стандартів;
- скорочення терміну навчання і тренування на всіх рівнях підготовки кадрів та підвищення якості такого навчання і тренування;
- інтеграція навчальної, дослідницької та виробничої діяльності;
- удосконалення управління освітою;
- кадрове забезпечення усіх напрямів інформатизації України шляхом спеціалізації та інтенсифікації підготовки відповідних фахівців.
Першочерговим завданням є створення глобальної комп'ютерної мережі освіти і науки.
Організація державних і приватних центрів масового навчання населення нових спеціальностей з урахуванням вимог міжнародних стандартів для кадрового забезпечення усіх напрямів інформатизації за рахунок як інтенсифікації підготовки відповідних фахівців, так і створення навчального середовища на їхніх комп'ютеризованих робочих місцях. Має забезпечуватись розвиток системи індивідуального безперервного навчання на основі автоматизованих навчальних курсів та систем, інтелектуальних комп'ютерних і дистанційних технологій навчання.
Інформатизація наукової діяльності — це заходи, спрямовані на підвищення ефективності наукових досліджень, створення потужної системи науково-технічної інформації та її використання на різних етапах наукової діяльності за умови активізації всіх її форм; створення умов для широкої комп'ютеризації та математизації природничих і гуманітарних наук, входження до світової інформаційної мережі баз даних та знань, формування в майбутньому "об'єднаного", чи "колективного", інтелекту. Інформатизація вітчизняної науки дасть змогу підвищити практичну віддачу, прискорити інтеграцію у світову науку. 
У сфері культури головними завданнями є збереження інформації про пам'ятки матеріальної і духовної культури, архівні документи, забезпечення швидкого доступу до вітчизняних і світових досягнень культури. З цією ж метою передбачається створити комп'ютерні інформаційні системи для поширення культурних еталонів, стандартів і досягнень вітчизняної культури, насамперед створити електронні копії творів та архівів видатних діячів національної культури, представити їх у системах глобальних комп'ютерних комунікацій для ефективного використання у сфері освіти та виховання, що дасть змогу в будь-якій точці України отримувати не тільки необхідну інформацію з економічних, агробіологічних, зоотехнічних, медичних, маркетингових, технологічних, юридичних питань, а й відповідні знання з історії та культури України, культури інших народів через автоматизовані бібліотеки тощо.
Інформатизація мовної сфери включає такі аспекти:
- створення національної системи комп'ютерної лексикографії;
- формування національної лінгвістичної мережі та інтеграції її до аналогічних міжнародних мереж у рамках проектів розвитку "multylingual society";
- розроблення інтелектуальних унормованих лінгвістичних україномовних комп'ютерних систем (автоматичні коректори та редактори, системи автоматичного перекладу, реферування, екстракції знань з природомовних текстів, розуміння природної мови як у писемному, так і в усному варіантах) тощо.
Наведений перелік сфер не є вичерпним. Сфера інформатизації буде розширюватися.


Thu, 25 Apr 2013 18:27:45 +0000
Розділ 2. Поняття, зміст та сутність інформаційного права

Розділ 2. Поняття, зміст та сутність інформаційного права

2.1. Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві
2.2. Концептуальні підходи до формування змісту інформаційного права
2.3. Система правового регулювання соціальнихінформаційних відносин
2.4. Місце інформаційного права в юридичній науці. Міжгалузевий зв'язок інформаційного права
2.5. Методи інформаційного права

2.1. Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві

Взаємозв'язок інформатики та права в інформаційному суспільстві виявляється у кількох аспектах.
По-перше — як наук. Інформатика відпрацьовує методи дослідження, які після відповідної адаптації дають можливість вирішувати проблеми правової науки. Серед таких методів — методи формування гіперсистем, агрегації, комп'ютерного моделювання, алгоритмізації тощо.
По-друге — як галузей суспільної діяльності. Право визначає межі дозволеної поведінки, правопорушення і відповідальності у сфері інформаційних відносин. Право може забороняти, стримувати або стимулювати інформаційні відносини, розвиток їх, тенденції тощо.
На межі інформатики та права виникло таке соціальне явище, як інформаційне право.
Категорія "інформаційне право" може розглядатися в кількох аспектах:
- як галузь суспільних відносин;
- як інституція в юридичній науці;
- як навчальна дисципліна.
Як галузь суспільних відносин інформаційне право може розглядатися у двох змістах: об'єктивному і суб'єктивному.
В об'єктивному змісті інформаційне право — це врегульований нормативними актами комплекс суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.
У суб'єктивному змісті інформаційне право — це комплекс прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин щодо інформації.
Як інституція в юридичній науці інформаційне право — це відносно автономна інституція правової науки щодо дослідження проблем суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.
Як навчальна дисципліна інформаційне право — це комплекс знань, що подаються для вивчення теорії і практики регулювання суспільних відносин, об'єктом яких є інформація.

 


 

2.2. Концептуальні підходи до формування змісту інформаційного права

Юридична наука має кілька концептуальних підходів до формування змісту інформаційного права.
Побутує думка, що інформаційне право — це комплексна галузь права, яка має спеціальний предмет — суспільні інформаційні відносини. Така позиція ґрунтується на теоретичних положеннях, сформованих такими вченими, як В.К. Райхер, Ю.К. Толстой, О.С. Іоффе, М.Д. Шаргородський. Ця позиція обґрунтовується також на основі праць О. А. Красавчикова. За цією концепцією право умовно поділяється на основні та комплексні галузі.
Не сприймають такого підходу прихильники іншої концепції, один з представників якої — Л.С. Галесник — ще у 1957 р. зазначав, що прямування таким шляхом може призвести до трамвайно-тролейбусного, банно-прального, бакалійно-гастрономічного права і т. п. Як контраргумент можна зазначити, що за цією концепцією припиняється розвиток права і, відповідно, — розвиток суспільних відносин. У соціальній природі такого, звичайно, не може бути. Практика правотворення свідчить, що не може бути безмежного творення права на основі автономного галузевого законодавства.
У теорії права виникла нова концепція: формування міжгалузевих, комплексних інститутів права, що базуються на галузевих інститутах комплексних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального). За цією концепцією право розглядається як велика складна соціальна гіперсистема.
У кожній провідній галузі права є умовно визначений галузевий інститут, який на міжгалузевому рівні утворює нове явище — міжгалузевий комплексний інститут права.
Названа концепція є новою в теорії права. Вона ще не набула глибокого наукового обґрунтування, проте активно застосовується у правотворенні. Приклад реалізації цієї концепції можна знайти у Законі України "Про інформацію", де у частині першій ст. 47 зазначено: "Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України".

 


 

2.3. Система правового регулювання соціальнихінформаційних відносин

Відповідно до основних положень, поданих вище, розглянемо систему правового регулювання суспільних інформаційних відносин. Ця система умовно поділяється (за суб'єктами регулювання і виникнення норм права) на дві частини:
1) приватно-правове регулювання (на рівні правочинів, звичаїв, угод, традицій, норм суспільної моралі, корпоративної (ділової) етики);
2) публічно-правове (державне) регулювання.
Публічно-правове регулювання знаходить місце у законодавстві: законах, нормативно-правових актах, прирівняних до законів, та підзаконних нормативно-правових актах.
Під категорією "інформаційне законодавство України" ми розуміємо множину нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.
За правовою доктриною нашої країни основні положення інформаційного права базуються на юридичних нормах, визначених у Конституції України, тобто основоположним законодавчим актом у сфері регулювання інформаційних відносин у нашій країні є Конституція України.
У публічному праві України вже створено велику кількість нормативних актів, які прямо або опосередковано регулюють інформаційні відносини у різних галузях суспільного буття. Зазначені у Конституції України положення набувають розвитку в 260 Законах України та у 290 Постановах Верховної Ради.
Окремі положення правового регулювання суспільних інформаційних відносин відображено (у дужках показано кількість нормативно-правових актів): в Указах (370) та розпорядженнях Президента України (87); постановах (1160) та розпорядженнях (210) Кабінету Міністрів України; нормативних актах міністерств і відомств (близько 1095).
Системоутворюючим інформаційного законодавства є Закон України "Про інформацію" (від 2 жовтня 1992 p.). Цей Закон закріплює конституційні засади щодо права громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. На підставі Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України Закон визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Мету і завдання Закону викладено у ст. 2: "Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації".
Ст. З Закону визначає сферу його дії. Вона поширюється на інформаційні відносини, які виникають в усіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
Законодавство України про інформацію утворюють: Конституція України; Закон України "Про інформацію"; законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації; міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною; принципи і норми міжнародного права.
Окремі підінститути інформаційного законодавства формуються на основі системоутворюючих законів України. Наприклад, Закон УРСР "Про мови в Українській РСР" (від 22 жовтня 1989 р. № 8312-ХІІ) визначає такі принципові положення щодо мови в інформаційних відносинах.
Україна визнає життєдайність та суспільну цінність усіх національних мов і беззастережно гарантує своїм громадянам національно-культурні та мовні права, виходячи з того, що тільки вільний розвиток і рівноправність національних мов, висока мовна культура є основою духовного взаєморозуміння, культурного взаємозбагачення та зміцнення дружби народів.
Україна забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних, творчих сил українського народу, гарантування його суверенної національно-державної майбутності.
Виховувати у громадян незалежно від їхньої національної належності розуміння соціального призначення української мови як державної в Україні, а російської — як мови міжнаціонального спілкування народів — обов'язок державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації республіки. Вибір мови міжособового спілкування громадян України є невід'ємним правом самих громадян.
Законодавство України про мови має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української та інших мов, якими користується населення республіки, в державному, економічному, політичному і громадському житті, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її культури і мови, подальшого зміцнення дружби і співробітництва народів.
Декларуючи плюралізм мовної політики, законодавець добре розуміє необхідність стандартизації інформаційних відносин, зокрема у сфері діловодства і документації. Ст. 11 "Мова роботи, діловодства і документації" Закону визначає, що в Україні мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова.
У випадках, передбачених у частині другій ст. З цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською може бути й національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї ж статті, — мова, прийнятна для населення певної місцевості.
У ст. 13 Закону "Про мови в Українській РСР" виділяється в окрему норму мова технічної і проектної документації: технічна і проектна документація в Україні виготовляється українською або російською мовами. Це пов'язано з багатовіковою традицією і державною політикою, які сформувались і впроваджувались на території нашої держави у складі колишньої Російської імперії.
Слід звернути увагу на третій розділ Закону "Про мови в Українській РСР" "Мова освіти, науки, інформатики і культури". У ньому визначаються важливі засади здійснення інформаційних відносин.
Ст. 30 "Мова у сфері науки" визначає, що в Україні результати науково-дослідних робіт оформляються українською або російською мовами.
Виконавці науково-дослідних робіт можуть вибирати мову публікацій наукових результатів.
У періодичних наукових виданнях, що публікуються українською мовою, виклад основних положень наукових результатів подається російською та іншими мовами. У періодичних наукових виданнях, які публікуються російською або іншою мовою, виклад основних положень наукових результатів подається українською мовою.
Слід зазначити, що в юридичний лексикон законодавець вперше вводить (ст. 31) категорію мова інформатики. В Україні інформатика здійснюється на основі української та російської мов. Комп'ютери, що використовуються в роботі державних, партійних, громадських органів, науково-дослідних, конструкторських установ, засобів зв'язку, у сфері торгівлі, обліку, постачання, у закладах освіти й культури, повинні забезпечувати можливість працювати з україномовними і російськомовними текстами.
Розділ IV Закону про мови визначає загальні засади мови інформації та зв'язку.
Мовою офіційних засобів масової інформації відповідно до ст. 33 Закону в Україні є українська мова. Мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей.
Мова роботи пошти і телеграфу визначена у ст. 34 Закону.
Поштово-телеграфна кореспонденція від громадян, державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій для пересилання в межах республіки приймається українською або російською мовами.
Пошта і телеграф забезпечуються конвертами, листівками, бланками і т. ін., написи на яких виконані українською та російською мовами.
Мова маркування товарів визначена у ст. 36 Закону. Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Україні, виконуються українською мовою.
Маркування товарів для вивозу за межі України здійснюється українською або російською мовами.
Назви у знаках для товарів і послуг українськими заявниками подаються українською мовою, якщо товари реалізуються, а послуги надаються виключно на території України (частину третю ст. 36 Закону змінено згідно із Законом від 28 лютого 1995 р. № 75/95-ВР).
Отже, Закон України "Про мови в Українській РСР" започаткував регламентацію інформаційних відносин, створивши передумови для формування комплексного інституту національного законодавства нашої країни.
Закон України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності" (від 13 грудня 1991 p.). Мета Закону — створення правових основ державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності (далі — науково-технічної політики), які базуються на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України.
Науково-технічний прогрес є головним фактором розвитку суспільства, підвищення добробуту його громадян, духовного та інтелектуального зростання їх. Держава надає пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання і невід'ємної складової національної культури та освіти, створює необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для вирішення соціальних, економічних, культурних та інших проблем.
Закон визначає роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для перетворення суспільного виробництва та задоволенні потреб людей; основні цілі, напрями та принципи державної науково-технічної політики; форми та методи державного регулювання в науково-технічній сфері; повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної політики; економічні та правові гарантії розвитку науково-технічної діяльності.
Закон України "Про Національну програму інформатизації" (від 4 лютого 1998 р.) вводить у сферу державного регулювання на законодавчому рівні загальні засади формування, виконання та коригування Національної програми інформатизації, якою визначається стратегія розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Цим Законом визначаються організаційно-правові засади державного регулювання процесів інформатизації в Україні. За Законом, Національна програма інформатизації включає:
- Концепцію Національної програми інформатизації;
- сукупність державних програм з інформатизації;
- галузеві програми та проекти інформатизації;
- регіональні програми та проекти інформатизації;
- програми та проекти інформатизації органів місцевого самоврядування.
Національна програма інформатизації формується, виходячи з довгострокових пріоритетів соціально-економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни з урахуванням світових напрямів розвитку та досягнень у сфері інформатизації, і спрямована на розв'язання найважливіших загальносуспільних проблем (забезпечення розвитку освіти, науки, культури, охорони довкілля та здоров'я людини, державного управління, національної безпеки та оборони держави, демократизації суспільства) та створення умов для інтеграції України у світовий інформаційний простір відповідно до сучасних тенденцій інформаційної геополітики.
Національна програма інформатизації становить комплекс взаємопов'язаних окремих завдань (проектів) інформатизації, спрямованих на реалізацію державної політики та пріоритетних напрямів створення сучасної інформаційної інфраструктури України за рахунок концентрації та раціонального використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави, а також координації діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян у сфері інформатизації (ст. 2 Закону).
Завдання законодавства про Національну програму інформатизації визначаються у ст. З названого Закону. Це створення таких засад регулювання процесу формування і виконання цієї Програми та окремих її завдань (проектів):
- правових;
- організаційних;
- науково-технічних;
- економічних;
- фінансових;
- методичних;
- гуманітарних.
Законодавство про Національну програму інформатизації складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Сферу дії Закону визначено у ст. 4: відносини, що виникають у процесі формування та виконання Національної програми інформатизації.
Закон України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" (від 4 лютого 1998 р.) розвиває попередній закон, відкриваючи в Україні новий етап взаємодії інформатики та права в соціальних відносинах, — вводить до законодавчої практики державного регулювання такий соціальний феномен, як інформатизація. Цим законом Верховна Рада України схвалила названу Концепцію. У цьому нормативному акті подається визначення кількох суттєвих понять інформаційних відносин.
Прийняттю цих законодавчих актів передувала відповідна законотворча робота, спрямована на створення правових основ регулювання соціальних інформаційних відносин в Україні.
Особливу інституцію в інформаційному законодавстві започатковує Закон України "Про захист інформації в автоматизованих системах" (від 5 липня 1994 р.)- Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин щодо захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію та права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації. Дія Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах.
Закон України "Про національний архівний фонд і архівні установи" (від 24 грудня 1993 р.) визначає, що національний архівний фонд України є складовою вітчизняної і світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства. Цей фонд перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних, соціально-культурних, наукових та інших потреб суспільства, реалізації законних прав та інтересів громадян. Держава гарантує умови для зберігання, примноження і використання Національного архівного фонду, сприяє досягненню світового рівня в розвитку архівної справи. Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з формуванням, обліком, зберіганням і використанням Національного архівного фонду, та інші основні питання діяльності архівних установ.
Ст. З Закону визначає, що законодавство про Національний архівний фонд і архівні установи складається з цього Закону та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" (від 27 січня 1995 р.) визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечну систему України, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.
Ст. 1 цього Закону визначає, що бібліотечна справа — складова інформаційної, виховної, культурно-освітньої діяльності, яка включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, що забезпечують організацію діяльності бібліотек, їхню науково-дослідну і методичну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців.
Закон України "Про науково-технічну інформацію" (від 25 червня 1993 р.) є системоутворюючою інституцією інформаційного права України, визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу країни. Метою Закону є створення в Україні правової бази для одержання та використання науково-технічної інформації. Законом регулюються правові й економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, одержанні, використанні та поширенні науково-технічної інформації, а також визначаються правові форми міжнародного співробітництва у цій галузі. Дія Закону поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадян, які мають право на одержання, використання та поширення науково-технічної інформації. Дія Закону не поширюється на інформацію, яка містить державну та іншу таємницю, що охороняється законодавством.
Ст. 4 Закону визначає законодавство України у сфері науково-технічної інформації. Відповідно до Конституції законодавство України у сфері науково-технічної інформації складається із Закону України "Про інформацію", цього Закону та інших актів законодавства.
Виходячи з інформаційного суверенітету України та загальновизнаних принципів міжнародного порядку у сфері інформації, Закон України "Про державну таємницю" (від 21 січня 1994 р.) регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням та охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку.
Згідно із Законом (ст. 1) державна таємниця — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею та підлягають охороні з боку держави. Ступінь секретності — категорія, яка характеризує важливість такої інформації, можливу шкоду внаслідок її розголошення, ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою.
Ст. 2 Закону визначає, що законодавство України про державну таємницю базується на Законі України "Про інформацію" і складається з цього Закону та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Дія законодавства України про державну таємницю не поширюється на відносини, пов'язані з охороною комерційної чи банківської таємниці, іншої конфіденційної та таємної інформації, якщо остання одночасно не є державною таємницею.
Закон України "Про зв'язок" (від 16 травня 1995 р.) встановлює правові, економічні й організаційні основи діяльності в галузі зв'язку в Україні та визначає відносини підприємств, об'єднань, установ і організацій зв'язку з органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і споживачами послуг зв'язку, а також особливості галузі, пов'язані з особливими суспільними інтересами. Закон захищає інтереси держави, громадян, підприємств, об'єднань, установ і організацій, що користуються послугами зв'язку, а також працівників галузі зв'язку.
Відносини у галузі зв'язку (ст. 3) регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативними актами міністерств і відомств України. Правовий статус, повноваження та обов'язки операторів зв'язку, а також використання радіочастотного ресурсу визначаються окремими законодавчими актами України.
Відповідно до ст. 4 Закону його дія поширюється на відносини у галузі зв'язку, в яких беруть участь органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації зв'язку та споживачі послуг зв'язку і радіочастот. Дія цього Закону не поширюється (крім питань використання радіочастотного ресурсу) на державну систему урядового зв'язку, а також на мережі технологічного зв'язку, відомчі мережі зв'язку та відносини, що забезпечують функціонування їх, за винятком питань їхньої взаємодії з мережами зв'язку загального користування.
Закон України "Про власність" (від 7 лютого 1991 р.) визначає, що Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території, у тому числі власності на інформацію, що визначено Законом "Про інформацію". Закон "Про власність" спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України. Мета цього Закону полягає в забезпеченні вільного економічного самовизначення громадян, використанні природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалу республіки для підвищення рівня життя її народу.
Закон України "Про авторське право і суміжні права" (від 23 грудня 1993 р.) у ст. 1 визначає, що охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), та права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права). Ст. 2 визначає, що законодавство України про авторське право і суміжні права складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, що охороняють особисті (немайнові) та майнові права осіб, яким належать авторське право і суміжні права.
Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (від 15 грудня 1993 р.) регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на винаходи і корисні моделі в Україні.
Системоутворюючим інститутом галузі інформаційного права можна вважати Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (від 16 листопада 1992 p.). Цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії свободи їх відповідно до Конституції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів. У ст. 1 "Друковані засоби масової інформації (преса) в Україні" подається визначення, що друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні є періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію. Додатки до друкованих засобів масової інформації у вигляді видань газетного та журнального типу є окремими періодичними і такими, що продовжуються, друкованими виданнями і підлягають реєстрації на загальних підставах. Зазначені в частинах першій та другій цієї статті Закону друковані видання можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України. Друкований засіб масової інформації вважається виданим, якщо він підписаний до виходу в світ і видрукуваний будь-яким тиражем. Сфера розповсюдження друкованого засобу масової інформації не обмежується.
Закон України "Про телебачення і радіомовлення" (від 21 грудня 1993 р.) відповідно до Закону України "Про інформацію" регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови функціонування їх, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних питань.
Дія цього Закону поширюється на відносини між суб'єктами в галузі телебачення і радіомовлення незалежно від форм власності, мети створення і виду статутної діяльності цих телерадіоорганізацій, а також від способу розповсюдження телерадіоінформації, якщо їхні передачі розраховані на масове приймання споживачами. Дія Закону не поширюється на відносини, що регулюють створення та діяльність спеціальних телевізійних і радіомовних систем закритого типу (виробничих, технологічних, навчальних, службових тощо), радіоаматорський зв'язок, радіоспорт або інші види зв'язку, що діють на основі індивідуального виклику чи використовуються для поширення інформації спеціального призначення і не розраховані на масове приймання їхніх передач; на діяльність з неефірного прокату відео- та аудіопродукції в різних установах (ст. З Закону).
Закон України "Про рекламу" (від 3 липня 1996 р.) визначає основні засади рекламної діяльності в Україні, регулює правові відносини, що виникають у процесі створення, розповсюдження, одержання реклами, та регулює правовідносини у сфері реклами, призначеної для розповсюдження і споживання на території України. 
Дія цього Закону не поширюється на правовідносини, пов'язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або призначена для підтримки їх (ст. 2 Закону).
Законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.
Якщо міжнародним договором України, укладеним у формі закону, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством України про рекламу, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. З Закону).
У сфері правоохоронної діяльності специфічні інформаційні соціальні відносини регулюються Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" (від 18 лютого 1992 р.) в якому визначено, що завданням оперативно-роз-шукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки суспільства і держави (ст. 1).
Оперативно-розшукова діяльність — це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозві-дувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (ст. 2 Закону).
Ст. З Закону визначає, що правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, цей Закон, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, закони України про прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України, Прикордонні війська, Управління охорони вищих посадових осіб, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна.
Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (від ЗО червня 1993 р.) визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю.
Ст. 12 Закону серед прав спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, Служби безпеки України та їх співробітників називає такі:
1. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України та співробітники їх мають права, передбачені законами України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", цим Законом та іншими законодавчими актами України.
2. При здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України надаються такі повноваження:
а) заводити оперативно-розшукові справи. Постанова про заведення справи затверджується начальником спеціального підрозділу;
б) на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від банків, а також кредитних, митних, фінансових та інших установ, підприємств, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи про операції, рахунки, вклади, внутрішні та зовнішні економічні угоди фізичних і юридичних осіб. Документи та інформація повинні подаватись негайно, а якщо це неможливо — не пізніше 10 діб;
г) одержувати інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, відомствами, іншими державними органами України;
д) у разі одержання фактичних даних про організовану злочинну діяльність для перевірки їх витребовувати та одержувати від державних органів, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи. Витребовувані документи та інформація повинні бути подані негайно або не пізніше 10 діб.
3. За матеріалами оперативно-розшукової діяльності та кримінальних справ спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю мають право подавати до суду заяви про скасування реєстрації і припинення діяльності суб'єктів підприємництва, а також за наявності підстав, передбачених Законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.
4. При здійсненні боротьби з організованою злочинністю співробітники спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право:
а) за письмовим розпорядженням керівника відповідного спеціального підрозділу входити за службовими посвідченнями на територію, у приміщення, склади та сховища підприємств, організацій і установ (крім іноземних, дипломатичних представництв) незалежно від їхньої відомчої належності та форм власності, на контрольно-пропускні пункти прикордонних військ та митниць, а також у виробничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяльністю;
б) за постановою та з санкції відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, а у невідкладних випадках — з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізичних та юридичних осіб, вилучати предмети і документи зі складанням відповідного акта. Копії акта вручаються громадянину чи представнику підприємства, установи, організації.
5. Оперативні управління, відділи та відділення спеціальних підрозділів мають повноваження органу дізнання. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю можуть порушувати і розслідувати, передавати через відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами за підслідністю в інші органи внутрішніх справ і Служби безпеки України кримінальні справи про виявлені ними злочини, у такому ж порядку витребовувати і приймати від них до свого провадження кримінальні справи про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями. Питання вирішення спорів про підслідність зазначених кримінальних справ регулюються цим Законом і Кримінально-процесуальним кодексом України.
Закон України "Про державну податкову службу в Україні" (від 4 грудня 1990 р.) визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності. Зазначимо кілька положень, характерних для інформаційних відносин. 
Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають такі права:
1) здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян, у тому числі громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку зі споживачами, та інших документів незалежно від способу подання інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також проводити перевірки достовірності інформації, одержаної для занесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів.
Періодичність таких перевірок та проведення обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень встановлюється Державною податковою адміністрацією України.
Орган державної податкової служби може запрошувати громадян, у тому числі громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати ними податків, інших платежів. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються громадянам рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави виклику, дата і година, на яку викликається громадянин;
2) одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи, від громадян — суб'єктів підприємницької діяльності довідки, копії документів про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законодавством, входити в будь-які інформаційні системи, зокрема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування;
одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів від підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, включаючи Національний банк України, його установи, комерційні банки, та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності — про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків, інших платежів; від органів, уповноважених проводити державну реєстрацію, а також видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на здійснення деяких видів підприємницької діяльності, — про видачу таких дозволів суб'єктам підприємницької діяльності; від органів внутрішніх справ — про громадян, які прибули на проживання до відповідного населеного пункту чи вибули з нього; від органів реєстрації актів громадянського стану — про громадян, які померли; одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справляння при цьому податків, інших платежів та інформацію про експортно-імпортні операції, що здійснюють резиденти і нерезиденти, за формою, погодженою з Державною податковою адміністрацією України, та від органів статистики — дані, необхідні для використання їх у проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій усіх форм власності; 
3) обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, організацій і громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження зазначених приміщень і обладнання та неподання документів про отримані доходи і проведені витрати органи державної податкової служби мають право визначати оподатковуваний дохід (прибуток) таких підприємств, установ, організацій та громадян на підставі документів, що свідчать про одержані ними доходи (прибутки), а стосовно громадян — із урахуванням оподаткування осіб, які займаються аналогічною діяльністю; відмови у проведенні документальної перевірки чи недопущення посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів або пов'язані з утриманням інших об'єктів оподаткування незалежно від їх місцезнаходження, обладнання, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування;
неподання органам державної податкової служби та їх посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, податкових декларацій (розрахунків), декларацій про валютні цінності, звітів про застосування електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів;
непред'явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, сертифікатів відповідності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем;
порушення підприємством, установою, організацією, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності встановленого законом порядку реєстрації в органі державної податкової служби як платників податків, відсутності обліку об'єктів оподаткування або коли існує реальна загроза витрачання коштів чи відчуження майна, вилучення яких у встановленому законом порядку є єдиним засобом відшкодування збитків, завданих державі у зв'язку з неплатоспроможністю юридичної особи, що перевіряється;
4) вилучати (із залишенням копій) у підприємств, установ та організацій документи, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, інших платежів, та вилучати у громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок заняття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвідчення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, що видали ці документи;
5) користуватися безперешкодно в службових справах засобами зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності;
6) надавати інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законодавства.
У названих законах законодавець дає визначення низки правопорушень у сфері інформаційних відносин з метою упередження можливих негативних проявів у ході здійснення інформатизації.
Отже, інформаційне законодавство в Україні сформовано.
Зазначимо, що наведений перелік законодавства щодо регулювання суспільних інформаційних відносин далеко не повний. Залежно від потреб дослідження до переліку можна додати й інші закони, які регулюють інформаційні відносини в конкретний галузі.
Розвиток положень інформаційного законодавства набуває втілення в системі підзаконних нормативних актів, що приймаються відповідними державними органами влади. Серед них зазначимо Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Україні на період до 2000 р. У ній було намічено заходи щодо утвердження державної української мови та використання інших національних мов у науці й інформатиці, інформації, книговидавничій справі та зв'язку. Передбачалося змінити ставлення до мовознавчої науки, прискорити її розвиток, розширити наукові дослідження з актуальних проблем української мови та інших національних мов, а також поліпшити роботу щодо охорони фондів і пам'яток мов.
Міністерству юстиції України, Інституту держави і права Академії наук України, прокуратурі, МВС разом з Товариством української мови імені Тараса Шевченка в пункті 17 Програми пропонувалося до 1 липня 1991 р. підготувати та внести до Ради Міністрів УРСР пропозиції про встановлення відповідальності за порушення законодавства України про мови, а також приведення законодавчих актів України у відповідність до Закону "Про мови".
Пункт 62 Програми визначав спеціальні завдання щодо упорядкування національних інформаційних ресурсів (фондів) для Академії наук України, Головархіву, Мінфіну, Держкомекономіки, Держпостачу в 1991—2000 pp.
Для охорони пам'яток мов, дослідження, збереження та популяризації їх передбачалося створити такі фонди:
а) Республіканський фонд реставрації та консервації особливо цінних рукописів і видань на базі Центральної наукової бібліотеки імені В.І. Вернадського за участю Центрального державного історичного архіву України;
б) Інформаційний фонд пам'яток української мови на базі Центрального державного історичного фонду України та Академії наук України;
в) Державний машинний фонд української мови та літератури на базі Академії наук України;
г) Республіканський фонд територіальних і спеціальних діалектів, літературної мови тощо.

 


 

2.4. Місце інформаційного права в юридичній науці. Міжгалузевий зв'язок інформаційного права

Інформаційне право в юридичній науці є міжгалузевою комплексною дисципліною, об'єкт дослідження якої — це суспільні відносини, предметом яких є інформація. Сьогодні інформаційне право як наука динамічно розвивається, його основні положення перебувають у стадії формування. Значний вплив на інформаційне право як науку мають галузеві науки: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне право. Окремі положення інформаційного права базуються на теоретичних засадах міжгалузевих інституцій законодавства та юридичної науки: господарського, підприємницького і комерційного права, права інтелектуальної власності тощо.
Водночас, положення інформаційного права та правової інформатики впливають на формування нових інституцій у провідних галузях права, зокрема щодо з'ясування сутності нових соціальних явищ інформаційного суспільства (правове регулювання).
Міжгалузевий зв'язок інформаційного права визначається за юридичною доктриною поділу права на галузі права як міжгалузевий комплексний інститут (субінститут) між конституційним, адміністративним, цивільним, трудовим та кримінальним правом.
Інформаційне право тісно переплітається з іншими міжгалузевими комплексними інститутами: правом власності та його складовою — правом інтелектуальної власності; патентним правом на інтелектуальну промислову власність; авторським правом тощо.

 


 

2.5. Методи інформаційного права

Методи інформаційного права визначаються залежно від контексту змісту категорії: як науки, як галузі суспільних відносин, що набуває відображення у відповідних правових нормах; як навчальної дисципліни.
Провідним методом інформаційного права вважається метод комплексного застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права.
Значний вплив на формування методології інформаційного права має інформатика — наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автоматизації їх на основі комп'ютерних технологій та технологій зв'язку.
Серед них можна назвати методи формування гіперсистем, алгоритмізації, комп'ютерного моделювання, прикладного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо.
На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформатика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо.


Fri, 26 Apr 2013 10:20:47 +0000
Розділ 3. Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право"

Розділ 3. Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право"

 

Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначається з позицій системного підходу з урахуванням положень, розроблених наукою. Обсяг тем для вивчення визначається на основі часу, виділеного для цієї дисципліни відповідно до програми навчального закладу. Модельна навчальна програма дисципліни подається у додатку.

 

3.1. Об'єкт, предмет і система науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право"
3.2. Методологія інформаційного права
3.3. Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформаційне право"

3.1. Об'єкт, предмет і система науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право"

Об'єкт і предмет науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначається відповідно до суті інформаційного законодавства.
Об'єкт — суспільні інформаційні відносини.
Провідний предмет (об'єкт) суспільних відносин — інформація.
Безпосередніми предметами є конкретні види та форми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності тощо.
Система інформаційного права як науки перебуває у стадії формування та розвитку. Але структурно, відповідно до традицій юридичної науки, вона має включати дві частини:
1) загальну частину — визначення основних понять та категорій інформаційних правовідносин; суб'єкти та об'єкти інформаційних правовідносин; принципи інформаційних правовідносин; система правового регулювання інформаційних правовідносин; провідні інститути інформаційних правовідносин;
2) особливу частину — досліджує окремі визначені та структуровані особливі інститути інформаційних правовідносин, а також ті інститути, що зароджуються.

 


 

3.2. Методологія інформаційного права

Методологія інформаційного права також перебуває у стадії розвитку. Об'єктивно вона поєднує методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем), соціальної кібернетики та інших гуманітарних і технічних наук.
У теоретиків права, які дотримуються традиційної доктрини поділу права на галузі (за принципом: норма права — інститут права — галузь права), виникає питання, що означає категорія "гіперсистема", яке її місце в системі права згідно з теорією права. Відразу зазначимо, що категорія "гіперсистема права" відносно нова, теорія права, традиційна для нашої країни, її не знала. Вперше цю концепцію нами апробовано на формуванні теорії інформаційного права України, вона зародилася на основі здобутків правової інформатики — науки про застосування досягнень інформатики у правотворчій та правозастосовній діяльності, автоматизації інформаційного забезпечення їх.
Відповідно до теорії гіперсистем висувається теза про існування права у вигляді великих, складних, ієрархічних багатопорядкових підсистем, що формуються з галузевих інститутів права. Ця категорія вводиться в теорію права України на засадах юридичної концепції існування і формування правових субінституцій — автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути є агрегуючими підсистемами. За цією концепцією сьогодні формується система всього законодавства України, в якому набувають втілення нові суспільні відносини. Тобто Верховна Рада України приймає закони, які є системоутворюючими чинниками публічно-правового регулювання комплексного змісту в окремих суспільних відносинах на основі доктрини поділу права на провідні галузі.
Методологічна основа інформаційного права щодо з'ясування нових соціальних явищ базується на теорії цивілізаційного підходу. Відповідно до цього підходу визначаються адаптовані положення системного підходу, зокрема такі постулати: стадійність (визначення меж стадій чи то за хронологічним, чи то за територіальним або іншим множинними чинником), полілінійність та унікальність (чинники, що характеризують особливість, відмінність) розвитку людства.
Виходячи з цих методологічних чинників, можна зазначити, що на межі третього тисячоліття чітко визначились основні проблеми людства і сценарії подальшого розвитку планетарної (глобальної) цивілізації. Прискорюються процеси самоорганізації нового етапу розвитку культури суспільства (як образу цивілізації) — інформаційного суспільства, ноосферні чинники якого можуть стати своєрідними гарантами сценарію м'якого виходу з планетарної кризи, якою завершено розвиток глобальної індустріальної цивілізації.
Сьогодні методологія наукових досліджень поряд з використанням перевірених часом традиційних методів і підходів потребує нових для усвідомлення складних соціальних процесів, які мають і культурологічно-правову спрямованість. У цих умовах пошук та аналіз нових парадигм пізнання цілком природні. Визначимо кілька з них, які вплинули на розкриття поняття, сутності та змісту предмета (об'єкта) дослідження.
Останнім часом вчені все більше приділяють увагу одному з найбільш інтегральних спрямувань методології вивчення соціального буття — соціальній синергетиці.
Соціальна синергетика (від гр. synergeia — співпраця, співдружність) — новий напрям міждисциплінарних досліджень, який використовує нелінійне мислення для виявлення загальних закономірностей і тенденцій на основі самоорганізації соціальних систем; пояснення становлення нових структур у відкритих соціальних системах на засадах пошуку співвідношення потреб та інтересів різних суб'єктів соціальних відносин: людини, соціальних груп, суспільства, держави, світового співтовариства.
Під соціальною самоорганізацією розуміються процеси виникнення і функціонування систем, сформованих різними чинниками (а не одним — керівним) у просторово-часових вимірах та певному колу осіб. Одним із постулатів синергетики є те, що всі системи перебувають у мінливих станах, поблизу від особливих критичних точок (точок біфуркації), навколо яких динаміка систем стає вкрай несталою. У цих умовах система під дією найнезначніших (маргінальних) та випадкових впливів може кардинально і зовсім непередбачено змінити свій стан. Такий перехід у соціальних системах характеризується як виникнення нового порядку зі старого, який віджив свій час.
Синергетика передбачає якісно іншу картину світу порівняно з тими уявленнями, які лежали в основі як класичного, так і некласичного природознавства та суспільствознавства (сформованого у першій половині XX ст.). Образ світу постає як множина нелінійних процесів.
Важливе пізнавальне значення мають такі методологічні постулати синергетики щодо соціальних систем:
- неможливо традиційними детерміністськими методами описувати еволюцію складно організованих систем;
- розвиток цих систем виявляє можливість альтернативних шляхів, що передбачає свободу вибору та відповідальність людини, громади, суспільства, людства;
- неможливий абсолютний контроль (особливо з одного центру) будь-якої сфери реальності, в тому числі й розвитку суспільства, який був проголошений традиційною наукою, особливо теорією соціального управління та соціальною кібернетикою;
- у критичних точках (точках біфуркації) несталості соціальних систем діяльність кожної людини або групи людей може мати вирішальне значення в макросоціальних змінах (роль особистості в історичному процесі, змін суспільства);
- збільшується відповідальність певної громади і людства в цілому за долі універсуму, оскільки вони в змозі цілеспрямовано уникати біфуркаційних станів, особливо в соціальній сферах, суттєво впливати на екологію (еволюцію природи та суспільства).
Велику роль у формуванні методології науки інформаційного права відіграють як гуманітарні (філософія, філософія права, соціологія, когнітологія, праксеологія тощо), так і фізико-математичні науки, особливо технічна та біологічна кібернетика, інформатика тощо, на межі яких формуються нові наукові дисципліни, через які адаптуються їхні методології до конкретної сфери суспільних відносин щодо інформації.

 


 

3.3. Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформаційне право"

Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформаційне право" визначаються залежно від напрямку освіти, фахового спрямування підготовки кадрів, кількості навчального часу, що відводиться на навчальну дисципліну та відповідно до структури науки інформаційного права.
Завдання навчального курсу можна подати таким чином.
1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин.
2. Визначення в понятійному апараті та природі інформаційного права, його зв'язку з іншими традиційними інститутами і галузями права.
3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права в майбутній практичній діяльності.
Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою як система права виокремлюється міжгалузевий комплексний інститут в інститутах традиційних галузей публічного права України: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального.
Окремий аспект визначається щодо міжнародного інформаційного права як відносно автономного інституту міжнародного публічного та приватного права.


Fri, 26 Apr 2013 10:25:52 +0000
Розділ 4. Вплив правової інформатики на формування права

Розділ 4. Вплив правової інформатики на формування права

4.1. Використання здобутків правової інформатики щодо забезпечення правотворчої діяльності
4.2. Світова електронна мережа правових документів Global Legal Information Network (GLIN)

4.1. Використання здобутків правової інформатики щодо забезпечення правотворчої діяльності

Необхідність створення сучасної системи інформаційно-аналітичного забезпечення державного управління, у тому числі законотворчої та правозастосовної діяльності, зумовлена потребою формування відповідного наукового напрямку. В науці цей напрямок знайшов своє місце у такій міжгалузевій комплексній дисципліні, як правова інформатика. Вирішення проблем розбудови організаційних основ держави викликало потребу формування відповідної нормативно-правової бази. Це, у свою чергу, зумовило потребу піднесення якісного рівня та скорочення технологічного циклу пра-вотворчого процесу (аналізу, експертизи, обґрунтування) з наступним розглядом у відповідних органах державної влади проектів нормативних актів. Нагальною потребою стало своєчасне інформування структур державної влади, суспільства і громадян про чинні закони та підзаконні акти, тлумачення їх.
Починаючи з 1990 р. у Верховній Раді України функціонує, послідовно розвивається та удосконалюється інформаційно-аналітична система, яка охоплює весь цикл законотворчої та правозастосовної діяльності.
Нині система об'єднує понад 20 автоматизованих комплексів, що реалізують технологічний процес у послідовності: збирання та накопичення даних з проблеми, підготовка проекту закону, колективне обговорення, узгодження, прийняття (голосування) та доведення проекту закону для застосування на практиці.
Система надає послуги не лише структурним підрозділам Верховної Ради України, а й іншим користувачам у державних та недержавних організаціях, установах, закладах, підприємствах та окремим фізичним особам як в Україні, так і за її межами.
Запропонована комп'ютеризована система інформаційно-аналітичного забезпечення законотворчої та правоза-стосовної діяльності оригінальна, окремі рішення захищено авторськими свідоцтвами, функціонування її неодноразово демонструвалося на міжпарламентських, міжнародних виставках та конференціях.
Інформаційно-аналітична система законотворчої та пра-возастосовної діяльності визначається великим обсягом систематизованої інформації, складністю алгоритмів перетворення даних, великою кількістю користувачів. Вона належить до відкритих систем, безперервно обслуговує в реальному часі правотворчий та правозастосовний процеси.
Опрацювання потоків цієї інформації охоплює низку етапів, кожний з яких має специфічні алгоритми та технологічні операції. Так, робота над законопроектом тільки в підрозділах Верховної Ради України охоплює близько ста різних операцій з опрацювання даних, кожна з яких є важливою для розробки якісного нормативно-правового акта.
Якщо процес правотворення розглядати у зв'язку з організаційною структурою різних гілок державної влади, то складність алгоритмів синхронізації та реалізації їх на практиці значно зростає.
Для повного і своєчасного збирання достовірних даних, опрацювання їх у процесі творення правових норм створені й розвиваються:
- інформаційна база, що охоплює фонди правової, соціально-економічної та іншої інформації, дані про проблеми і процеси в житті суспільства, наслідки дії чинних правових актів та ін.;
- сучасні методи і засоби опрацювання даних;
- технічні комплекси і засоби зв'язку.
У процесі розроблення нормативно-правових актів залежно від значення проблем і ситуацій, які потрібно вирішити, бере участь велика кількість співавторів-розробників, тобто реалізується модель колективного розуму.
Для підтримки нормотворчого процесу в складі системи інформаційно-аналітичного забезпечення законотворчої та правозастосовної діяльності (СІАЗ) розроблено та впроваджено низку функціональних та забезпечуючих підсистем.
Законопроект — це підсистема, що обслуговує процес розроблення законодавчих актів від часу взяття на облік початкового варіанта, вивчення проблеми, що потребує правового регулювання, збирання пропозицій, необхідної інформації із зовнішніх джерел, формування законопроектів і аж до кінцевого юридичного оформлення.
Ця підсистема надає можливість залучати до творчого процесу фахівців — виконавців та зацікавлених осіб, які бажають чи функціонально зобов'язані працювати з цим документом. Отже, із застосуванням такої комп'ютеризованої технології кожна пропозиція, проект закону або інший документ проходять експертизу, одержують позитивну (негативну) оцінку шляхом голосування народних депутатів.
Рада — підсистема, що забезпечує голосування, супроводження пленарних засідань Верховної Ради України, накопичення інформації про роботу народних депутатів при обговоренні законопроектів на сесії та при проведенні аналізу діяльності парламенту, фракцій народних депутатів, а також стенографування — комп'ютеризовану підготовку стенограм пленарних засідань Верховної Ради України в режимі реального часу, які вносяться до бази даних "Стенограми" та зберігаються у складі баз даних електронного бюлетеня.
Бази даних правової інформації, орієнтовані на забезпечення правовою інформацією широкого кола користувачів за допомогою інформаційно-пошукових систем "Право", "Законодавство", "Закони та підзаконні акти України в Інтернеті", дають змогу швидко знаходити та аналізувати нормативно-правові документи.
Підсистема спеціалізованих комплексів управління законотворчим процесом, до складу якої входять:
- "Реєстрація та контроль проходження законопроектів" — для обліку, аналізу, безперервного відстежування та контролю за проходженням законопроектів у Верховній Раді України відповідно до регламенту та порядку денного;
- "Контроль за проходженням документів у підрозділах" — для аналізу вхідної та вихідної кореспонденції, внутрішніх документів в окремому підрозділі або парламенті, а також контроль за виконанням доручень посадовими особами з відстеженням термінів виконання, аналізу та інформування;
- "Контроль виконання доручень та запитів народних депутатів України та інформування".
Інформаційно-аналітичний комплекс "Вибори" — для автоматизації опрацювання даних про вибори в частині оперативної реєстрації кандидатів і відомостей про них, їхні програми; обліку та аналізу результатів виборів, а також зв язку з регіонами для приймання результатів голосування за допомогою засобів електронної пошти.
Комплексно в автоматизованій системі вирішуються окремі управлінські завдання у структурних підрозділах ("Кадри", "Бухгалтерія" та ін.).
У складі СІАЗ формується інтегрована база даних (підсистема інформаційного забезпечення), яка вже зараз забезпечує необхідною інформацією з наявних електронних фондів юридичної, соціально-економічної та іншої інформації, у тому числі:
- відомчих нормативних актів;
- зарубіжного законодавства;
- каталогів літератури;
- фондів інформаційних агентств світу;
- стенограм засідань Верховної Ради України, інших зібрань,обговорень;
- пропозицій до законопроектів;
- результатів голосувань;
- програм народних депутатів, партій;
- статистичних даних міністерств, відомств, соціологічних досліджень;
- звернень, скарг і пропозицій громадян, організацій та інших масивів даних, що містять проблемні питання, наявні в державі і суспільстві.
Інтегрована база даних надає можливість отримувати різноманітні аналітичні довідки з інформаційних об'єктів "Сесія", "Законопроект", "Закони та підзаконні акти", "Депутат", "Політичні групи та фракції", "Органи влади" та ін.
Підсистеми технічного, системного, мережевого комп'ютерного програмного забезпечення орієнтовані на доведення до користувачів інформації з інтегрованої бази даних за різними технологіями: 
- на локальні ПЕОМ у вигляді протоколів поновлення;
- з використанням локальної мережі та мережі Інтернет;
- на компакт-дисках;
- електронною поштою у вигляді окремих файлів чи протоколів.
Головним завданням комп'ютерних сітьових технологій нині є вирішення проблеми забезпечення можливості доступу до різноманітних ресурсів комп'ютерної мережі — масивів даних, пристроїв друку, електронної пошти, прикладних систем і т. ін., незалежно від фізичного місцезнаходження користувача. Передбачається, що це завдання стане ще гострішим у зв'язку з активним розширенням спектра електронних комп'ютерних сітьових послуг, які пропонуються різними організаціями.
Вже тепер зі свого робочого місця можна отримати різноманітні дані з будь-якої точки земної кулі, здійснити передплату на отримання в електронному вигляді регулярних новин від тисячі інформаційних агенств тощо. Все це можливо завдяки всесвітній мережі Інтернет.
Комп'ютерна мережа СІАЗ є однією з найбільших серед діючих в організаціях державної влади, вона оснащена найсучаснішою технікою і новітніми інформаційними технологіями. Мережа розгалужена у восьми будинках Верховної Ради.
Основні принципи побудови комп'ютерної мережі Верховної Ради України такі:
- висока пропускна спроможність передачі даних;
- ізоляція інформаційного трафіку для кожного будинку;
- ізоляція інформаційного трафіку для кожного поверху в будинку;
- управління комп'ютерною мережею з центрального вузла;
- інтеграція комп'ютерної мережі Верховної Ради України в регіональну (м. Києва), республіканську комп'ютерні мережі України та світу;
- захист від несанкціонованого доступу.
Комп'ютерна мережа СІАЗ має доступ до глобальної мережі Інтернет, яка швидко набуває популярності та може використовуватись як для збирання різноманітної інформації, так і для надання послуг. Ця "інформаційна супер-магістраль" забезпечує доступ до інформаційних ресурсів та надає можливість користувачам спілкуватися, співпрацювати.
Доступ до інформації надається з автоматизованих робочих місць (комп'ютерів) секретаріатів постійних комітетів, фракцій, груп та підрозділів Верховної Ради. Інтеграція комп'ютерної мережі СІАЗ у світовий інформаційний простір, крім суто інформаційного, має істотне політичне та економічне значення для України. СІАЗ робить свій внесок у розвиток мережі Інтернет в Україні, використовуючи різні засоби для збирання та розповсюдження інформації. Ці засоби надають інформацію про послуги та ресурси, доступні на WWW-сервері Верховної Ради України, а також доступ до ресурсів в інших місцях розташування. На WWW-сервері Верховної Ради України є:
- інформація про Україну;
- доступ до ресурсу;
- юридична правова бібліотека (закони та підзаконні акти України).
Інформаційний бюлетень містить:
- законопроекти;
- нормативні акти України;
- стенограми засідань та результати поіменних голосувань;
- Конституції країн світу.
- Довідкова інформація включає:
- відомості про політичні партії Україні;
- бібліографію.
До підсистеми "Законопроект" входять такі бази даних:
- текстів законопроектів;
- порівняльних таблиць;
- інформаційні матеріали;
- інформаційно-аналітичні комплекси:
- реєстрації законопроектів;
- контролю проходження законопроектів.
Бази даних підсистеми "Законопроект" — повнотекстові бази ієрархічної структури (побудовані за методом гіперсис-тем права), які за допомогою технології ведення "Електронного інформаційного бюлетеня" забезпечують доступ користувача до еталонної бази "Закони та підзаконні акти України".
Інформаційно-аналітичні комплекси підсистеми "Законопроект" забезпечують опрацювання проектів законів України та постанов Верховної Ради України на всіх стадіях проходження їх від початкового тексту до остаточної редакції, прийняття і належного оформлення.
Реєстрація та контроль проходження законопроектів Верховної Ради України. Ця підсистема призначена для автоматизації робіт з реєстрації та контролю проходження законопроектів у Верховній Раді України з відстеженням відповідності регламенту та порядку денного.
Вся робота із системою виконується на основі елементів меню. Елементи меню (опції) забезпечують виконання окремих функцій системи у вікнах перегляду або заповнення інформації у вигляді таблиць.
Вся інформація системи поділена на групи за допомогою кольорової селекції, що дає користувачу можливість швидко орієнтуватись у великих обсягах даних.
Важливим є розроблення різноманітних кодифікаторів для заведення інформації, що дає змогу одержувати статистичну інформацію та довідки у різних варіантах в оперативному режимі.
Застосовано принцип орієнтації на користувача: є система контекстово залежної допомоги для роботи із системою та екрани перегляду інформації у зручній ергономічній формі. Система дає змогу:
- реєструвати законопроекти зі здійсненням вхідного контролю за типами документів;
- вести перелік запланованих законопроектів;
- зв'язувати зареєстровані законопроекти із законопроектами з переліку запланованих;
- проводити контроль за законопроектом на всіх етапах його проходження з відстеженням за регламентними термінами виконання кожної операції;
- вести загальносистемні та локальні довідники системи;
- динамічно перебудовувати маршрути та технологічний регламент проходження законопроектів;
- здійснювати пошук законопроектів (або переліку їх) за різноманітними критеріями та умовами пошуку, заданими користувачем;
- впорядковувати за бажаними критеріями картотеки законопроектів;
- робити довільні вибірки з виведенням їх на зовнішні носії (текстовий файл, друкуючий пристрій);
- складати регламентні звіти про стан проходження законопроектів у підрозділах, виконавців на будь-яку дату;
- одержувати статистичні дані про розгляд законопроектів;
- зберігати в архіві картотеки законопроектів з можливостями пошуку та впорядкування;
- робити дзеркальні копії інформаційної бази на зовнішні носії інформації та забезпечувати її відновлення в аварійних випадках;
- працювати з широким набором сервісних функцій (календар, записна книжка, калькулятор).
Найбільш суттєвий економічний ефект від впровадження системи можна отримати, якщо використовувати її в локальній мережі, що дає можливість вести єдину інформаційну базу.
Кількість інформації, яку можна завести в систему, обмежена тільки фізичною можливістю апаратних засобів.
Користувачами комплексу є народні депутати України, їхні помічники та апарат комітетів Верховної Ради України.
Розробники законопроектів інших підрозділів використовують інформаційний програмний комплекс "Законотворень" для підготовки законопроектів, порівняльних таблиць (формування, коригування, порівняння, аналізу) з метою розгляду та обговорення їх на пленарних засіданнях. Комплекс дає змогу:
- отримати з бази даних (БД) текст будь-якого проекту закону, який готується до обговорення та прийняття, і необхідну добірку нормативних актів, чинних нині;
- вивільнити провідних фахівців-юристів від рутинної роботи — пошуку необхідних нормативних актів та упорядкування численних зауважень та пропозицій, що надходять до конкретних проектів документів;
- підвищити швидкість та якість підготовки порівняльних таблиць до другого читання законів;
- швидко отримати остаточну редакцію закону з урахуванням всіх зауважень та пропозицій, висловлених при його обговоренні;
- накопичувати дані про участь депутатів в обговоренні законопроектів та видавати довідки про міру врахування тієї чи іншої пропозиції народного депутата в остаточній редакції закону.
У процесі роботи комплекс використовує такі автоматизовані функції:
- підготовку тексту проекту закону;
- автоматичну структуризацію тексту;
- завантаження структурованого тексту проекту закону в БД;
- введення та завантаження в БД автоматично упорядкованого масиву зауважень до проекту закону та висновків комісій;
- постатейний розгляд проекту закону з аналізом та врахуванням всіх пропозицій і зауважень, що надійшли до будь-якої статті;
- розгляд альтернативних варіантів одного і того ж закону та встановлення співвідношень між текстами;
- формування та друкування порівняльних таблиць до одного і того ж проекту та таблиць співвідношень до альтернативних проектів для розгляду в комісіях та робочих групах;
- формування та друкування тексту остаточної редакції.
Вхідною інформацією є проект закону, який вноситься на розгляд Верховної Ради України, а також тексти альтернативних проектів.
Вихідною інформацією є порівняльні таблиці, таблиці співвідношень та текст остаточної редакції закону, прийнятого на сесії Верховної Ради України. Це дає можливість швидко, якісно й ефективно готувати законопроекти для розгляду на сесії Верховної Ради України, подавати інформацію в унаочненій формі (порівняльні таблиці), користуватися базою чинних законів, створювати таблиці змін і доповнень порівняно з іншими текстами законів.
Структурування композиції тексту проекту та його розмітка полегшують подальшу роботу зі внесення зауважень та коригування проекту на всіх етапах розгляду. Користувачеві надається можливість переглянути на екрані ПЕОМ та роздрукувати порівняльну таблицю і таблицю зауважень до всього тексту та окремих частин, остаточну редакцію, таблиці співвідношень у двох варіантах (для двох або кількох законопроектів).
Електронний інформаційний бюлетень — це ряд упорядкованих автоматизованих баз даних, орієнтованих на інформаційне забезпечення діяльності органів державної влади. До розгляду пропонуються такі елементи.
- Концепція, принципи й алгоритми структуризації баз даних, що спрямовані на забезпечення повноти даних.
- Концептуальна модель системи бази даних Електронного бюлетеня.
- Логічна структура системи баз даних.
- Фізична структура.
- Технологія доведення даних до користувача з використанням твердої копії на компакт-дисках.
- Методика розрахунку соціально-економічних показників системи баз даних Електронного бюлетеня та реалізації їх.
Система баз даних "Електронний інформаційний бюлетень" спроектована і наповнена у міру аналізу запитів користувачів, які користуються комп'ютерною технологією розробки законів.
За змістом бази даних електронного бюлетеня спрямовані на інформатизацію функцій структурних підрозділів Верховної Ради України, закріплених статтею 85 Конституції України; законотворчої діяльності Верховної Ради України; депутатської діяльності в округах.
Основне джерело даних для баз Електронного бюлетеня — "Справа законопроекту" та документообіг Верховної Ради України, який створюється в ході виконання Верховною Радою її функцій.
За змістом документи, що використовуються в системі баз даних, є прерогативою Верховної Ради України.
Виконання функцій підтримки, актуалізації даних, перенесення їх на тверді копії, організації доведення до користувачів оформлюється у вигляді методичних матеріалів, інструкцій, технологічних карт. Основні принципи вибору джерел даних такі:
- відкритість джерел;
- офіційність на кожному етапі життєвого циклу нормотворення;
- обґрунтованість масовості доведення даних до користувача з метою підвищення відкритості та демократизації суспільства;
- надійність джерел;
- можливість розширення джерел даних без суттєвих трудовитрат на переструктуризацію баз даних (адаптивність).
На концептуальному рівні представлено склад баз даних Електронного інформаційного бюлетеня, об'єктів їх і зв'язку між ними.
Повнота об'єктів БД зумовлена однозначним співвідношенням та відображенням схеми законотворчого процесу, затвердженої Регламентом Верховної Ради України.
До складу "Електронного інформаційного бюлетеня" входять:
- Регламент Верховної Ради України;
- розклад засідань Верховної Ради;
- стенограми;
- тексти законопроектів;
- нормативні акти України;
- законодавство країн світу;
- програми народних депутатів України;
- інформація про фахівців — розробників законопроектів;
- інформація про органи влади;
- огляд подій.
Між складовими елементами баз даних спроектовані та підтримуються логічні зв'язки, що відображають логіку законотворення, якої дотримуються відповідальні за підготовку конкретного законопроекту співробітники постійних комітетів Верховної Ради України.
В Електронному інформаційному бюлетені вибрано ієрархічну модель структури баз даних, що зумовлено вимогами простоти і швидкості доступу до повнотекстових неструктурованих документів різного змісту.
Декомпозицію ієрархічної моделі авторами побудовано за принципом "дерева цілей" на підставі аналізу реальних запитів користувачів на певну інформацію у ході правотворчого процесу. Ієрархічна індексація відображає частоту і кількість звернень до того чи іншого виду даних.
Логічна модель відображена у фізичну як N до 1, тобто кілька фізичних файлів утворюють один логічний об'єкт бази. Така структуризація дає змогу виокремити архівну незмінну частину і частину фізичних файлів, що актуалізуються оперативно. Це зумовлено вимогами запису Електронного інформаційного бюлетеня на компакт-диски, а також створення динамічного ряду розділів системи БД для подальшого аналізу варіантів текстових документів і формування правил їхніх змін. Доступ до фізичних об'єктів здійснюється як з програм, що працюють у середовищі DOS, Windows, так і з мережею Інтернет.
Інформаційно-технічний комплекс "Рада" призначений для комп'ютерного супроводження пленарних засідань Верховної Ради України, забезпечення ефективної роботи народних депутатів як під час засідань, так і при проведенні аналізу роботи парламенту.
Інформацією, яку видає система "Рада", крім народних депутатів, можуть користуватися працівники аналітичних підрозділів секретаріатів комітетів Верховної Ради, груп і фракцій народних депутатів.
Система "Рада" складається зі спеціалізованих автоматизованих робочих місць (АРМ), об'єднаних у локальну мережу, та технічних засобів:
- АРМ "Адміністратор" є головною складовою системи "Рада". Основні функції його — технічна підтримка проведення голосувань та реєстрацій, запису на виступ з місця, опрацювання результатів та видача їх на табло, екран Головуючого та в мережу, а також комутація мікрофонів при виступах народних депутатів з робочих місць;
- АРМ "Секретар". Основні функції цього АРМу — формування черги на виступ із трибуни з будь-якого питання, внесеного до затвердженого переліку питань порядку денного та висвітлення оголошень на табло в сесійному залі;
- АРМ "Діагностика". Безперервно приймає потік інформації від пультів народних депутатів, проводить її обробку та аналізує технічний стан пультів;
- АРМ "Головуючий" приймає аналітичну інформацію про результати голосувань, реєстрацій, списки народних депутатів, які записалися на виступи з трибуни і з місць;
- АРМ "Депутат" складається з двох частин:
1) інформаційно-довідкової системи про склад депутатського корпусу;
2) програми обробки та відображення інформації про результати поіменних реєстрацій та голосувань.
Пульти народних депутатів призначені для реєстрації, голосування, запису на виступ та виступ з місця. Демонстраційні табло призначено для висвітлення текстової та графічної інформації.
Вхідною інформацією системи "Рада" є:
- анкетні дані народних депутатів;
- перелік зареєстрованих в Україні партій;
- перелік фракцій та груп народних депутатів Верховної Ради;
- перелік постійних комітетів Верховної Ради.
Вихідна інформація системи "Рада" така:
- результати поіменних реєстрацій народних депутатів;
- результати поіменних реєстрацій народних депутатів з групуванням за фракціями та групами;
- загальні результати непоіменних голосувань;
- результати поіменних голосувань;
- результати поіменних голосувань з групуванням за фракціями та групами;
- результати поіменних голосувань з групуванням за результатами голосування;
- результати голосувань фракцій та груп народних депутатів при поіменному голосуванні;
- списки народних депутатів за належністю до партій, фракцій і груп, постійних комітетів Верховної Ради України;
- списки народних депутатів, записаних на виступи з трибуни;
- статистика виступів народних депутатів з трибуни і з місця;
- висвітлення на табло в сесійному залі та в холі аналітично-експертної інформації, оголошень і повідомлень.
Інформаційно-пошукові системи "Право", "Законодавство" і "Закони та підзаконні акти України в Інтернеті" (далі — Системи) призначені:
- для оперативного забезпечення користувачів офіційною правовою інформацією з першоджерел;
- швидкого пошуку та аналізу нормативно-правових документів.
Системи сприяють підвищенню ефективності законотворчої та правозастосовної діяльності. Системи використовують:
- народні депутати України та місцевих рад;
- працівники структурних підрозділів Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Міністерства культури України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, Національної Академії наук України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, інших міністерств та відомств, місцевих органів влади, наукових установ та навчальних закладів; 
- співробітники іноземних представництв в Україні та посольств України в інших країнах;
- керівники підприємств, юристи, бухгалтери, економісти, працівники;
- банків, юридичних фірм, інших організацій;
- абоненти мережі Інтернет, які мають відповідний доступ.
Бази даних Систем містять нормативно-правові документи в остаточній редакції зі внесеними змінами (в системі "Законодавство" є попередні редакції), у тому числі:
- закони, постанови Верховної Ради України, постанови та укази Президії Верховної Ради України починаючи з 1990 p., а також деякі нормативно-правові акти, що були прийняті;
- кодекси;
- Укази та розпорядження Президента України;
- постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України починаючи з 1992 p.;
- декрети Кабінету Міністрів України;
- документи міністерств та відомств України, зареєстровані в Міністерстві юстиції відповідно до Указу Президента України № 493/92 від 3 жовтня 1992 р. та постанови Кабінету Міністрів України № 731 від 28 грудня 1992 p.;
- міжнародні угоди;
- документи міністерств та відомств України, які не підлягають реєстрації в Міністерстві юстиції (листи, роз'яснення Національного банку України, Головної державної податкової адміністрації України, рішення Конституційного Суду України, постанови Верховного Суду та Вищого арбітражного суду України тощо).
Система "Законодавство" забезпечує:
- пошук документів за реквізитами (назва, номер, дата прийняття, орган видання та тип документа), за ключовими словами та темами (пенсії, боротьба зі злочинністю, податки тощо);
- перегляд, сортування, друкування або виведення у файл переліку знайдених документів;
- перегляд текстів документів у "багатовіконному" режимі з підсвічуванням ключових слів;
- друкування цілого тексту або будь-яких його частин на матричному, лазерному або струменевому принтері;
- контекстовий пошук за двома словами (відстань між словами визначається користувачем);
- ведення списків користувача (тематичних тез користувача);
- перегляд нормативних актів, пов'язаних з документом (що вносять зміни, вводять у дію, ратифікують, посилаються на цей документ тощо);
- переключення перегляду з одного документа на інший за посиланнями в тексті (динамічний гіпертекст);
- перегляд додаткових реквізитів документа (дати набрання або втрати чинності, дати публікації в пресі), перегляд як чинних, так і нечинних документів;
- перегляд структури документа, створення "закладок" у текстах, власних приміток користувача до документів;
- перегляд статистики бази даних;
- актуалізацію бази даних за допомогою спеціальних файлів (блоків поновлення), які передаються користувачам на дискетах або засобами телекомунікації (електронною поштою тощо);
- перегляд результатів попередніх пошуків за різними критеріями, перегляд списків документів, що додавалися до бази даних з окремих блоків поновлень;
- довідку про об'єм вільного дискового простору, версію системи, обсяг бази даних, номер останнього блоку поновлення тощо.
Система "Законодавство" має такі переваги:
- можливість перегляду попередніх редакцій документів, що змінювалися;
- орієнтація на роботу в операційному середовищі Windows.
- швидкий пошук;
- можливість формування бази даних з документів тих органів влади, які замовляє користувач;
- можливість вибору української або російської мови для контекстово залежної допомоги, меню та повідомлень системи;
- рівень документованості (детальна контекстово залежна допомога, видано довідник для користувача);
- постійне вдосконалення.
Система "Закони та підзаконні акти України в Інтернеті" надає абонентам мережі Інтернет можливості:
- пошуку документів за реквізитами (реєстраційним номером, датою прийняття, типом, органом влади, станом (чинні, нечинні));
- пошуку документів за словами в текстах із урахуванням "відстані" між ними;
- перегляду текстів знайдених документів, копіюванні їх у файл.
Бази даних поновлюються щоденно. Блоки поновлення для системи "Законодавство" передаються користувачам через електронну пошту і виставляються на FTP-сервер. Система "Закони та підзаконні акти України в Інтернеті" функціонує на WEB- сервері Верховної Ради України.
Інформаційна-аналітична система "Вибори". Оперативне опрацювання великих обсягів і потоків інформації, підвищені вимоги до оперативності, достовірності її, необхідність інформаційно-аналітичного супроводу кожного етапу виборчого процесу, накопичення та швидкого доступу до інформації в різноманітних аспектах визначили необхідність створення для Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів України комп'ютерної системи опрацювання інформації.
До виборів народних депутатів України, які відбулися 27 березня 1994 p., фахівці Центру комп'ютеризованих інформаційних систем Секретаріату Верховної Ради України за участю Центральної виборчої комісії (ЦВК) та інших організацій вперше в Україні створили інформаційно-аналітичну комп'ютеризовану систему "Вибори".
У лютому 1994 р. цю систему впроваджено в промислову експлуатацію на етапі реєстрації кандидатів у народні депутати України, і з того часу вона функціонує у ЦВК, здійснюючи автоматизацію функцій реєстрації, контролю, опрацювання, накопичення та збереження інформації про виборчий процес протягом трьох років.
Впровадження ІАС "Вибори" продемонструвало значну ефективність використання сучасних інформаційних технологій у виборчому процесі.
ІАС "Вибори" здійснює:
- централізоване накопичення інформації про хід виборів на всіх етапах виборчого процесу, що надходить з виборчих округів;
- облік даних про виборчі округи України з деталізацією всіх необхідних характеристик та етапів виборчого процесу щодо кожного округу;
- узагальнення інформації про хід реєстрації претендентів та кандидатів у регіонах та виборчих округах;
- формування даних про кандидатів у депутати в обсязі відомостей, передбачених Законом України про вибори народних депутатів України;
- збирання (за допомогою електронної пошти або телеграфних повідомлень), контроль та опрацювання оперативної інформації про результати виборів;
- алгоритмічно-програмна (консультативно-довідкова) підтримка Закону "Про вибори народних депутатів України" у процесі аналізу результатів голосування;
- формування звітів, статистичних та інформаційно-аналітичних довідок.
До регламентних звітів належать:
- оперативні дані про реєстрацію претендентів та кандидатів за регіонами та округами;
- облікова картка, автобіографія і програма кандидата в народні депутати;
- списки кандидатів або депутатів у заданих інформаційних варіантах;
- оперативні дані про хід голосування в округах регіонів у задані інтервали часу в день виборів;
- деталізовані результати виборів за регіонами та за виборчими округами у вигляді альбому-звіту.
Формуються також звіти про результати кожного туру виборів:
- повний звіт про результати виборів за всіма кандидатами у народні депутати;
- звіт за округами, в яких призначені повторні вибори, що містить повні дані про результати виборів;
- звіт про результати виборів за округами, в яких призначено повторне голосування;
- звіт про результати виборів за округами, в яких обрані народні депутати України.
Крім регламентних запитів система забезпечує обслуговування запитів користувача згідно з довільною комбінацією параметрів та їхніх значень, оперативно формує відповідні звіти за формою, означеною користувачем, для перегляду на екрані або друку.
У системі застосовано інформаційно-терміновий принцип накопичення та збереження інформації щодо кожного етапу виборчого процесу. Згідно з цим принципом система накопичує інформацію про кожний вид виборів — чергові, позачергові (дострокові), повторні, замість депутатів, які вибули, у таких варіантах: кандидати, обрані, вибори не відбулися, повторне голосування та ін.
У системі "Вибори" передбачено:
- допомогу та підказку при введенні, коригуванні та перегляді інформації;
- контроль введеної інформації на рівні шаблонів даних і семантичної відповідності;
- процедури копіювання та відновлення інформації на зовнішніх носіях;
- роботу в режимі багатьох користувачів;
- передачу та приймання інформації щодо обліку результатів виборів із застосуванням засобів електронної пошти.
Застосування автоматизованої системи "Вибори" дає змогу значно прискорити опрацювання інформації про виборчий процес, поліпшити її достовірність та якість.
Час обробки та формування звіту з аналітичними даними про кандидатів першого туру голосування по Україні за 10 параметрами становить близько 15 хвилин. ІАС "Вибори" з певними модифікаціями, здійсненими розробниками системи, було використано для опрацювання результатів виборів Президента України.
Протягом часу функціонування ІАС "Вибори" постійно удосконалювалась.
У системі алгоритміки "реалізовано базу знань" фахівців ЦВК щодо інформаційно-аналітичної технології виборчого процесу на основі мажоритарної системи виборів.
У комп'ютерному банку даних ЦВК зберігається інформація про всіх кандидатів, накопичено великі обсяги фактографічної та аналітичної інформації, яка є важливим інформаційним ресурсом для політологів, аналітиків та законотворців.
Використання засобів інформаційно-обчислювальної техніки в державному управлінні, у тому числі в українському парламенті, дало можливість створити єдину комплексну технологію опрацювання даних, яка охоплює фіксацію і попередню підготовку інформації, семантичне і лінгвістичне опрацювання, зберігання, актуалізацію, дублювання інформації у разі можливих пошкоджень оригіналу та оперативне надання даних користувачам у потрібних їм аспектах. При цьому пропонуються різноманітні форми надання інформації: від короткочасного виведення на екран до виведення на різні пристрої (для друкування, компакт-диски та на інші носії).
Основні результати впровадження комп'ютеризованої інформаційно-аналітичної системи такі:
- підвищення рівня обґрунтованості управлінських рішень за рахунок можливості широкого використання різних джерел альтернативної аналітичної інформації, вчасної обробки даних, достатнього інформаційного забезпечення нормотворчої діяльності, застосування сучасних наукових методів та засобів обробки даних, що сприяє також зменшенню впливу суб'єктивних чинників;
- підвищення продуктивності праці у нормотворчій та правозастосовній діяльності за рахунок наданої можливості швидкого пошуку та порівняльного аналізу даних у великих масивах інформації, впровадження принципу одноразової фіксації даних, колективного використання їх, використання технології опрацювання даних та пересилання їх, уникнення паралелізму в законопроектних роботах та багатоаспектному використанні накопичених даних;
- ефективність контролю законотворчого процесу, синхронізації інформаційних потоків, скорочення технологічного циклу проходження законопроектів;
- можливість моделювання та прогнозування наслідків уведення нових законів та підзаконних актів ще до прийняття їх;
- значна економія матеріальних і трудових ресурсів при розробленні законопроектів та інших нормативних актів.
Організаційне, науково-технічне та методичне забезпечення розробки та функціонування комп'ютеризованої системи інформаційно-аналітичного забезпечення в українському парламенті покладено на Управління комп'ютеризованих систем Апарату Верховної Ради України.
Функції цього управління такі:
- впровадження нових технологій, методів і засобів збирання, обробки і видачі даних для ефективної діяльності підрозділів Верховної Ради України і народних депутатів України;
- забезпечення функціонування і розвитку комп'ютеризованих інформаційних систем і мереж, обробки законопроектів на всіх стадіях проходження їх у Верховній Раді України до оформлення і прийняття;
- автоматизація управління законотворчим процесом;
- створення і забезпечення функціонування баз даних, електронних бюлетенів у галузі права, економіки та накопичення інших фондів інформації, які можуть бути використані при роботі над законопроектами, у нормотворчій та правозастосовній діяльності;
- формування та поширення еталонної бази даних нормативно-правових актів (офіційних документів), що приймаються вищими органами влади в Україні;
- сприяння доступу користувачів до масивів даних обчислювальних центрів міністерств і відомств, організацій, установ та баз даних законодавчих актів зарубіжних країн;
- встановлення зв'язків з питань електронного обміну правовою та іншою інформацією з відповідними службами парламентів інших країн;
- забезпечення своєчасного надходження вхідної інформації і актуалізації баз даних;
- виконання робіт з підтримки функціонування програмних, технічних та мережевих комплексів Верховної Ради України;
- проведення роботи, спрямованої на створення автоматизованих інформаційних систем, комплексів і робочих місць у Верховній Раді України, у тому числі спільно та за участю міністерств і відомств, науково-дослідних установта підприємств;
- формування науково-технічної політики в галузі інформатизації та контроль ефективності використання інформаційно-обчислювальної техніки в підрозділах Верховної Ради України;
- проведення науково-методичної роботи, координування програм комп'ютеризації в системі органів законодавчої влади;
- організація навчання з оволодіння комп'ютерною технікою, функціонування в підрозділах Верховної Ради України;
- формування і організація разом з відповідними підрозділами Апарату Верховної Ради України виконання плану розвитку та матеріально-технічного забезпечення інформатизації.

 


 

4.2. Світова електронна мережа правових документів Global Legal Information Network (GLIN)

Окремі підсистеми СІАЗ "Законодавство" підключено до міжнародної мережі Інтернет, що дає можливість користувачам в Україні та за її межами ознайомлюватись із нормативно-правовими актами України, а також брати участь у формуванні та використанні світової електронної мережі правової інформації (Global Legal Information Network), мати доступ до інших світових інформаційних ресурсів, здійснювати порівняльний аналіз нормативних актів України з нормативними актами інших країн, використовувати їх досвід, гармонізувати нормативно-правову базу з міжнародним правом.Світова правова інформаційна мережа (Global Legal Information Network (GLIN)) забезпечує електронний доступ до авторизованих законів країн — членів асоціації GLIN.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства законотворча правозастосовна діяльність не може розвиватись ізольовано, не використовуючи теоретичних та практичних здобутків світової системи правової інформації. Це зумовлюється практичною потребою швидкого доступу до законодавства країн світу, що вже сьогодні значною мірою забезпечується стрімким розвитком електронних засобів телекомунікацій.
Державні й недержавні структури отримують велику користь від усе ширшого використання глобальних електронних мереж, що у свою чергу створює потребу володіння якомога більшою інформацією один про одного з тим, щоб рішення про взаємовідносини приймалися на основі повної інформації.
Українські дослідники в галузі права часто вже не можуть спиратися у своїх дослідженнях тільки на вітчизняне законодавство. Сьогодні не викликає подиву потреба знати нормативні акти інших країн для вирішення окремого питання.
Створення у 1976 р. Міжнародної правової бази даних у Правничій бібліотеці Конгресу США було чітко вмотивоване бажанням задовольнити такі потреби. Як виявилося, ця база виправдала себе як простий та ефективний засіб швидкого і точного доступу до складових правового середовища різних країн і з часом видозмінилась у Світову електронну мережу правової інформації (GLIN).
Систему було засновано на таких принципах:
- достовірності джерел;
- простоти пошуку юридичних документів;
- багатонаціональної орієнтації.
Принцип достовірності джерел вимагає, щоб індекс містив тільки записи, що належать до законодавчих документів з офіційного джерела: конкретно до офіційного національного журналу із законодавства кожної країни.
Принцип індексування — "простота пошуку юридичних документів" — це система, яка, хоч у першооснові й призначена для осіб з досвідом роботи з юридичними документами, може без труднощів використовуватися тими, хто має малий досвід або зовсім його не має в роботі з доступу до автоматизованих баз даних, і є зрозумілою для осіб з різних культурних та освітніх середовищ.
Проект GLIN у своїй основі реалізує такі завдання.
- Зменшення витрат часу на отримання юридичних документів для створення резюме шляхом збільшення кількості національних робочих станцій для комп'ютерного опрацювання юридичних документів, передачі та отримання їх.
- Об'єднання індексованих файлів резюме в один, який містить тексти юридичних документів у цифровій формі, сканування з офіційного національного джерела правничих документів.
- Об'єднання резюме та індексуючих термінів національною, а також англійською мовами для створення доступу до інформації обома мовами.
- Розширення наявних пошукових можливостей до пошукової функції "слово в тексті" щодо вже чинних юридичних документів, а не тільки індексованих резюме.
- Розширення кількості дозволених юридичних джерел для включення до обігу вибраних матеріалів, виданих інструктивними установами або судами.
Згідно з технічною ідеологією та технологією виконаних робіт, прийнятою у GLIN, Секретаріат Верховної Ради України здійснив аналітико-синтетичне опрацювання інформаційних бюлетенів "Відомості Верховної Ради України"; з використанням тезауруса GLIN готуються англійською мовою реферати законів України та постанов Верховної Ради України, які у вигляді архіву разом зі сканованими повними текстами цих документів надсилаються мережею Інтернет до Бібліотеки Конгресу США. Триває робота з підготовки нових термінів до тезауруса GLIN, пропозиції щодо яких надсилаються до Правничої бібліотеки Конгресу США.
Функціонування інформаційної системи GLIN у Верховній Раді України розглядається як важлива складова інформаційно-аналітичного забезпечення законодавчої та правозастосовної діяльності, розширення інформаційного забезпечення парламенту України, реалізації міжпарламентських інформаційних обмінів, гармонізації законодавства України з міжнародним законодавством.


Fri, 26 Apr 2013 12:37:12 +0000
Розділ 5. Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права

Fri, 26 Apr 2013 15:13:49 +0000
Розділ 6. Правове відображення формування державної інформаційної політики в Україні

Fri, 26 Apr 2013 15:23:22 +0000
Розділ 7. Міжнародні аспекти інформаційного права


Розділ 8. Інформаційна безпека як об'єкт інформаційного права

Просмотров: 1981
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
С. Г. Пепеляев, П. А. Попов, А. А. Косов Налоговое право. Особенная часть. Учебник для ВУЗов
Налоговое право. Особенная часть. Учебник для ВУЗов
В авторский коллектив вошли научные сотрудники и выпускники ведущих вузов страны: МГУ им. М.В. Ломоносова, МГИМО, СПбГУ, а также опытные юристы-практики. Рецензентами выступили заведующая кафедрой финансового права МГЮА им. О.Е. Кутафина Елена Грачева и заведующая кафедрой государственного и административного права юридического факультета СПбГУ Наталья Шевелева. 
Учебник не является пересказом статей Налогового кодекса РФ, в нем структурно изложены главные концепции, применяемые при законодательном регулировании всех основных налогов и сборов, взимаемых в России и за рубежом. Теоретические положения широко иллюстрированы примерами из российского и зарубежного законодательства, судебной практики. Текст снабжен таблицами, схемами, контрольными тестами, которые облегчают усвоение материала и акцентируют внимание на важных деталях.

Учебник рекомендован Ученым советом юридического факультета МГУ им. М.В. Ломоносова в качестве учебника для студентов, магистрантов и аспирантов, обучающихся по направлению "Юриспруденция"....

Цена:
1189 руб

 Российское гражданское право. В 2 томах. Том 2. Обязательственное право
Российское гражданское право. В 2 томах. Том 2. Обязательственное право
Настоящий учебник подготовлен авторским коллективом кафедры гра­жданского права юридического факультета МГУ им.М.В.Ломоносова в соответствии с разработанной им программой курса гражданского права, полностью соответствующей государственному стандарту высшего юри­дического образования.
В томе II данного учебника освещаются институты обязательственного права: Общая часть и отдельные договорные и внедоговорные обязатель­ства. В его содержании учтены изменения действующего гражданского за­конодательства и практики его применения по состоянию на 1 сентября 2009 г., а также использован широкий круг отечественной научной и прак­тической литературы по обязательственному праву. В конце каждой главы приводится список литературы, дополнительно рекомендуемой студентам для углубленного изучения соответствующей темы курса. Том снабжен алфавитно-предметным указателем.

Учебник может быть использован как студентами, так и аспирантами и преподавателями юридических и экономических вузов, а также служить пособием для повышения квалификации и переподготовки практикую­щих юристов....

Цена:
2849 руб

А. А. Бирюков Право интеллектуальной собственности в схемах. Учебное пособие
Право интеллектуальной собственности в схемах. Учебное пособие
В учебном пособии содержатся теоретические и практические материалы, необходимые для изучения дисциплины "Право интеллектуальной собственности". Материал пособия изложен в краткой, доступной форме в виде схем.

Предназначено для студентов дневной и заочной форм, обучающихся по специальности (направлению подготовки) "Юриспруденция", преподавателей юридических вузов, а также практикующих специалистов....

Цена:
143 руб

 Арбитражный процесс. Учебник
Арбитражный процесс. Учебник

В учебнике на основе современного законодательства и судебной практики представлена программа учебного курса, освещена эволюция системы арбитражных судов, ее правового регулирования с учетом объединения Верховного Суда РФ и Высшего Арбитражного Суда РФ. Проанализированы источники и принципы арбитражного процессуального права. Показаны особенности арбитражной процессуальной формы, изложено постадийное развитие процесса, порядок обжалования принимаемых арбитражными судами актов, их исполнения. Даны знания о новых для арбитражного процесса видах судопроизводства - приказном и упрошенном, а также о третейском судопроизводстве, его современном состоянии и взаимодействии третейских и арбитражных судов. Нормативные источники приведены по состоянию на 20 февраля 2017 г. Издание подготовлено при информационной поддержке СПС «КонсультантПлюс» и «Гарант».

Для студентов, магистрантов, аспирантов, преподавателей юридических вузов и факультетов, судей, прокуроров, адвокатов, а также для практических работников фирм и правовых служб.

...

Цена:
849 руб

Л. А. Морозова Теория государства и права. Учебник
Теория государства и права. Учебник
В учебник включен ряд новых вопросов, которые до сих пор не рассматривались в курсе "Теория государства и права", но приобрели в последнее время значительную актуальность. Изучение этих вопросов поможет студентам в формировании юридического мышления, творческого подхода к приобретению юридических знаний, самостоятельности в суждениях и оценках государственно правовой действительности. Учебник полностью соответствует Государственному образовательному стандарту, программе дисциплины "Теория государства и права" для юридических вузов. Темы излагаются в последовательности, которая доказала свою целесообразность в учебном процессе и ориентирует на эффективное усвоение основополагающих понятий, категорий и юридических конструкций. 

Для студентов всех форм обучения юридических вузов, слушателей других учебных заведений юридического профиля, преподавателей и аспирантов.

...

Цена:
1749 руб

 Административное право. Учебник
Административное право. Учебник
В соответствии с государственным образовательным стандартом в учебнике рассматриваются предмет и метод административного права; административно правовой статус субъектов административного права (российских и иностранных граждан, органов исполнительной власти, государственных служащих, предприятий, учреждений и организаций); формы и методы реализации исполнительной власти; ответственность за совершение административных правонарушений. Освещаются вопросы организации управления в экономической, социально культурной и административно политической сферах. Специальный раздел посвящен проблемам административно процессуального права. Учебник подготовлен с учетом проводимых в стране административной и судебной реформ.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов и факультетов, работников органов исполнительной власти, практикующих юристов....

Цена:
1869 руб

С. С. Алексеев Государство и право. Учебной пособие
Государство и право. Учебной пособие
Книга представляет собой пособие-конспект, в котором изложены начальные сведения по вопросам государства и права. Книга является вводным учебным материалом к серии пособий, издаваемых Институтом частного права в соответствии с его профилем ("Гражданское право", "Недвижимое имущество" и др.). 
Пособие основано на переработанных, по иной системе изложенных и дополненных материалах, содержащихся в третьем издании работы автора "Государство и право. Начальный курс", а также на новейших материалах государственно-правовой жизни России последнего времени. 
Для студентов-первокурсников юридических и студентов неюридических вузов, а также средних учебных заведений, учащихся старших классов общеобразовательных школ, а также всех, кто стремится изучить или познакомиться с начальными представлениями о государстве, демократии, праве, законодательстве.

...

Цена:
279 руб

Конституционное право России. Учебник
Конституционное право России. Учебник
Во втором издании учебника вопросы современного конституционного права России раскрыты с учетом новейших положений науки и последних изменений Конституции и конституционного законодательства.
Авторами представлены основные понятия, основы теории и базовые институты конституционного права России в соответствии с традиционным подходом к изложению этой дисциплины. Оригинальная методика выделения важнейших положений в виде отдельных рубрик позволяет более просто и доступно воспринимать изложение материала.
Учебник подготовлен в соответствии с Государственным образовательным стандартом высшего профессионального образования по учебному курсу "Конституционное право России".

Издание адресовано в первую очередь студентам, аспирантам и преподавателям юридических вузов и факультетов, а также может быть интересно политологам, экономистам, специалистам в сфере государственного и муниципального управления....

Цена:
869 руб

- Предпринимательское право. Шпаргалка
Предпринимательское право. Шпаргалка
В пособии даны ответы на все основные экзаменационные вопросы по данной дисциплине, предусмотренные Государственным образовательным стандартом высшего профессионального образования.

Кратко и понятно изложено самое главное, что необходимо знать студенту для успешной сдачи экзамена.

Пособие, адресованное студентам высших и средних образовательных учреждений, поможет им подготовиться к экзамену в предельно сжатые сроки....

Цена:
41 руб

Т. Т. Алиев Административное судопроизводство. Схемы, комментарии. Учебное пособие
Административное судопроизводство. Схемы, комментарии. Учебное пособие
В рамках курса комплексно и системно с позиции современной юридической науки и с учетом правоприменительной практики рассматриваются в схемах основные вопросы отечественного административного судопроизводства. Автором приняты во внимание последние изменения действующего законодательства, связанного с порядком рассмотрения и разрешения дел в судах обшей юрисдикции.
Содержание курса соответствует государственному образовательному стандарту высшего профессионального образования по направлению подготовки 030900 "Юриспруденция" (квалификация (степень) "магистр .
Законодательство приведено по состоянию на 1 февраля 2017 года.

Для специалистов, магистрантов и юридических факультетов высших учебных заведений....

Цена:
124 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт. Партнёрская программа.
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования