СМИ Законы РФ
Юр.книга М.П. Кучерявенко Податкове право

Sun, 18 Mar 2012 08:30:25 +0000
ПОДАТКОВЕ ПРАВО За редакцією професора М. П. Кучерявенка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

ПОДАТКОВЕ ПРАВО

 

Навчальний посібник

 

За редакцією професора М. П. Кучерявенка

 

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

Юрінком Інтер 2004

 

Рецензенти:

Воронова Л. К., доктор юридичних наук, професор;

Савченко Л. А., доктор юридичних наук, доцент

 

Авторський колектив:

Бех Г. В., кандидат юридичних наук — глави 13 (у співавторстві з Федоровим С. Є.), 14, 24, 25;

Дмитрик О. О., кандидат юридичних наук — глави 16, 19, 33 (у співавторстві з Кучерявенком М. П.), 34, 35, 36 (у співавторстві з Ярічевським В. С), 37;

Кобильнік Д.А., кандидат юридичних наук — глава 12 (у співав­торстві з Кучерявенком М. П.);

Криницький І. Є., кандидат юридичних наук — глави 9, 10, 31;

Кучерявенко М. П., доктор юридичних наук — глави 1—6, 8, 11, 12 (у співавторстві з Кобильніком Д. А.), 15, 17, 23, 27, ЗО, 32, 33 (у співавторстві з Дмитрик О. О.);

Лукашев О. А., кандидат юридичних наук — глави 18, 21, 22 (у співавторстві з Федоровим С. Є.), 26;

Перепелиця М. О., кандидат юридичних наук — глави 7, 20, 28, 29;

Федоров С. Є., кандидат юридичних наук — глави 13 (у співав­торстві з Бех Г. В.), 22 (у співавторстві з Лукашевим О. А.);

Ярічевський В. С, кандидат юридичних наук — глава 36 (у співав­торстві з Дмитрик О. О.)

 

 

У навчальному посібнику розглянуто зміст податкового права як складного інституту фінансового права. У Загальній частині на основі системного аналізу розкрито зміст інститутів податкового права, що регулюють оподаткування в Україні. Значну частину матеріалу викладено у порівнянні із законодавствами інших дер­жав. В Особливій частині висвітлено питання правового регулюван­ня податків і зборів, що становлять податкову систему України.

Розрахований на викладачів і студентів юридичних та економіч­них вузів, працівників податкових органів, практичних праців­ників підприємств та організацій.

 


Sun, 18 Mar 2012 11:06:54 +0000
Зміст

Зміст

 

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ГЛАВА 1. Інститут податкового права

§ 1. Місце інституту податкового права в системі фінансового права

§ 2. Зміст і особливості інституту податкового права

 

ГЛАВА 2. Предмет і метод податкового права

§ 1. Предмет податкового права

§ 2. Метод податкового права


ГЛАВА 3. Податкові правовідносини і податково-правові норми

§ 1. Поняття податкових правовідносин

§ 2. Особливості податкових правовідносин

§ 3. Види податкових правовідносин

§ 4. Об'єкт податкових правовідносин

§ 5. Суб'єкти податкових правовідносин

§ 6. Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин

§ 7. Підстави виникнення, зміни і припинення податкових правовідносин

§ 8. Податково-правові норми

 

ГЛАВА 4. Система і джерела податкового права

§ 1. Система податкового права

§ 2. Джерела податкового права

§ 3. Податкове законодавство

 

ГЛАВА 5. Правове регулювання податкової системи

§ 1. Зміст податкової системи

§ 2. Поняття і рівні податкового тиску

 

ГЛАВА 6. Правове регулювання податку

§ 1. Поняття податку

§ 2. Ознаки податку

§ 3. Функції податку

§ 4. Співвідношення податку, збору й мита

§ 5. Класифікація податків і зборів

§ 6. Правовий механізм податку та його елементи

 

ГЛАВА 7. Платники податків і зборів

§ 1. Поняття платника податків

§ 2. Обов'язки і права платників податків

§ 3. Фізичні особи як платники податків

§ 4. Юридичні особи як платники податків

§ 5. Іноземні юридичні особи. Постійні представництва іноземних юридичних осіб

§ 6. Юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи

§ 7. Відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи

§ 8. Консолідована група платників податків

§ 9. Особи, що сприяють сплаті податків, зборів і мит

§ 10. Облік платників податків

 

ГЛАВА 8. Об'єкт оподаткування

§ 1. Поняття об'єкта оподаткування

§ 2. Види об'єктів оподаткування

§ 3. Методи визначення об'єкта оподаткування

 

ГЛАВА 9. Ставка оподаткування

§ 1. Поняття ставки податку (оподаткування)

§ 2. Види ставок податку (оподаткування)

 

ГЛАВА 10. Предмет, масштаб і одиниця оподаткування

§ 1. Предмет оподаткування

§ 2. Масштаб і одиниця оподаткування

 

ГЛАВА 11. База оподаткування

§ 1. Поняття бази оподаткування

§ 2. Податковий період

§ 3. Визначення податкової бази


ГЛАВА 12. Податкові пільги

§ 1. Поняття податкової пільги

§ 2. Система податкових пільг

§ 3. Види податкових пільг

§ 4. Форми податкових пільг

§ 5. Правове регулювання територіальних податкових пільг

 

ГЛАВА 13. Обчислення податків і зборів

§ 1. Методи оподаткування

§ 2. Порядок обчислення сум податків і зборів

§ 3. Визначення сум податку

 

ГЛАВА 14. Сплата податків і зборів

§ 1. Форми сплати податків і зборів

§ 2. Способи сплати податків і зборів

§ 3. Терміни сплати податків і зборів

§ 4. Зміна терміну сплати податку

 

ГЛАВА 15. Джерело сплати податку

 

ГЛАВА 16. Податкова звітність

§ 1. Поняття податкової звітності

§ 2. Форми реалізації податкової звітності. Податкова декларація

 

ГЛАВА 17. Правова природа податкового обов'язку

§ 1. Поняття податкового обов'язку

§ 2. Виникнення, зміна та припинення податкового обов'язку

§ 3. Виконання податкового обов'язку

§ 4. Податковий борг

§ 5. Строки давності

 

ГЛАВА 18. Забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів

§ 1. Гарантії забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів

§ 2. Способи забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів

 

ГЛАВА 19. Податкові повідомлення і вимоги

§ 1. Податкове повідомлення

§ 2. Податкова вимога

 

ГЛАВА 20. Податкові органи

§ 1. Органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави

§ 2. Система податкових органів

§ 3. Податкові адміністрації і податкові інспекції

§ 4. Податкова міліція

 

ГЛАВА 21. Податковий контроль

§ 1. Поняття і зміст податкового контролю

§ 2. Податкова перевірка в системі податкового контролю

§ 3. Класифікація податкових перевірок


ГЛАВА 22. Відповідальність за порушення податкового законодавства

§ 1. Відповідальність за порушення податкового законодавства в системі юридичної відповідальності

§ 2. Підстава відповідальності за порушення податкового законодавства

§ 3. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства

§ 4. Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства

§ 5. Кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства

 

ГЛАВА 23. Усунення подвійного оподаткування

§ 1. Поняття подвійного оподаткування

§ 2. Види подвійного оподаткування

§ 3. Шляхи і методи усунення подвійного оподаткування

§ 4. Міжнародний договір як механізм усунення подвійного оподаткування


ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ГЛАВА 24. Податок на додану вартість

§ 1. Платник податку на додану вартість

§ 2. Об'єкт оподаткування

§ 3. Ставки податку на додану вартість

§ 4. Пільги щодо податку на додану вартість

§ 5. Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість. Бюджетне відшкодування

§ 6. Податкова накладна

 

ГЛАВА 25. Акцизний збір

§ 1. Поняття акцизного збору

§ 2. Платники акцизного збору

§ 3. Об'єкт оподаткування

§ 4.Ставки акцизного збору

§ 5. Пільги щодо акцизного збору

§ 6. Порядок обчислення і сплати акцизного збору

§ 7. Сплата акцизного збору. Акцизні марки

 

ГЛАВА 26. Податок на прибуток

§ 1. Місце податку на прибуток у системі оподаткування України

§ 2. Платник податку на прибуток

§ 3. Об'єкт оподаткування

§ 4. Ставка податку

§ 5. Пільги з податку на прибуток

§ 6. Обчислення і сплата податку на прибуток

 

ГЛАВА 27. Податок з доходів фізичних осіб

§ 1. Місце податку з доходів фізичних осіб у системі податків і зборів України

§ 2. Платники податку

§ 3. Об'єкт оподаткування

§ 4. Ставка податку

§ 5. Пільги з податку

§ 6. Нарахування, утримання та сплата податку

§ 7. Звітність платників податку

 

ГЛАВА 28. Мито

§ 1. Місце митних платежів у системі податків і зборів України

§ 2. Мито, його специфіка і види

 

ГЛАВА 29. Державне мито

 

ГЛАВА 30. Плата (податок) за землю

§ 1. Платники податку

§ 2. Об'єкт оподаткування

§ 3. Ставки податку

§ 4. Пільги щодо податку

§ 5. Обчислення і сплата податку

 

ГЛАВА 31. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

§ 1. Місце податку з власників транспортних засобів у системі податків і зборів України

§ 2. Платники податку

§ 3. Об'єкт оподаткування

§ 4. Ставка оподаткування

§ 5. Пільги щодо податку

§ 6. Обчислення і сплата податку

 

ГЛАВА 32. Податок на промисел

§ 1. Місце податку на промисел у податковій системі України

§ 2. Платники податку на промисел

§ 3. Об'єкт оподаткування

§ 4. Ставка податку

§ 5. Пільги щодо податку на промисел

§ 6. Обчислення і сплата податку

 

ГЛАВА 33. Загальнодержавні збори

§ 1. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету

§ 2. Збір за спеціальне використання природних ресурсів

§ 3. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

§ 4. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування

§ 5. Збір на обов'язкове соціальне страхування

§ 6. Інші загальнодержавні збори


ГЛАВА 34. Плата за торговий патент

 

ГЛАВА 35. Єдиний податок

§ 1. Загальні положення

§ 2. Юридичні особи як платники єдиного податку

§ 3. Фізичні особи як платники єдиного податку

 

ГЛАВА 36. Єдиний (фіксований) сільськогосподарський податок


ГЛАВА 37. Правове регулювання місцевих податків і зборів

§ 1. Місцева система оподаткування і принципи її формування

§ 2. Характеристика окремих видів місцевих податків і зборів

 

 


Sun, 18 Mar 2012 11:11:53 +0000
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Глава 1 ІНСТИТУТ ПОДАТКОВОГО ПРАВА

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Глава 1 ІНСТИТУТ ПОДАТКОВОГО ПРАВА

 

§ 1. Місце інституту податкового права в системі фінансового права

Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечує всі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Необхідно враховувати те, що інститути фінансового права передбачають цілісне регулювання тільки в рамках галузі й мають спеціалізований характер щодо визна1 ченої групи правових норм.

Якщо виходити з визначення галузі права, то це насамперед відносно замкнута частина системи права, яка включає сукупність норм, що регулюють суспільні відносини у певній дуже своєрідній сфері діяльності людей. Замкнутою частиною системи права виступає саме фінансове право. Податкове ж право не можна розглядати як відокремлену частину системи права: тільки як специфічну і не більше.

Норми податкового права зумовлені публічною, тобто загально визначальною для країни діяльністю — діяльністю щодо справляння податкових платежів для загальнодержавних потреб, для утримання державних органів і їх матеріально-фінансового забезпечення. Це поширюється не тільки на діяльність органів влади, а й на органи, що здійснюють свою діяльність відповідно до Конституції України і встановленого розмежування компетенції у цій сфері. У ході цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для потреб загального значення. Такий самий публічний характер має і діяльність органів місцевого самоврядування із справляння подат­кових платежів. Вона спрямована на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для певної території і забезпечують формування муніципальних коштів для цієї мети. Отже, публічний характер мають і норми права, які ре­гулюють відносини щодо встановлення податків органами місцевого самоврядування та їх справляння до місцевих бюд­жетів. Таким чином, всі ці відносини є владно-майновими.

Податкове право являє собою складний інститут фінансо­вого права, який регулює основи доходної частини бюджету. Складний характер інституту податкового права означає пев­ну ієрархічну структуру, яка включає самостійні базові інсти­тути оподаткування (інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відпо­відальності та ін.).

Отже, податкове право:

1) виступає як інститут предметний, тобто присвячений чітко визначеному предмету — різновиду відносин, що вини­кають з приводу встановлення, сплати і стягнення податків і зборів, їх зміни і скасування;

2) регулює суспільні відносини щодо встановлення, справ­ляння і стягнення податкових платежів, їх зміни і скасуван­ня; розподіл і використання бюджетних коштів перебуває за межами податкових відносин, як і питання встановлення і стяг­нення неподаткових платежів та інших державних зборів;

3)     встановлює обов'язок юридичних і фізичних осіб спла­чувати податки і збори, а також регламентує процедуру обчис­лення і сплати податків і зборів, порядок здійснення податко­вого контролю і застосування заходів відповідальності за по­рушення податкового законодавства;

4)     є складним інститутом, що включає сукупність своєрі­дних фінансово-правових норм. Ця специфіка передбачає аналіз відносин, які охоплюють рух коштів від платників до відповідних фондів (бюджетів) у формі податкових платежів.

Якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов'я­зані з рухом державних коштів, то податкове право виділяє відносини щодо руху тільки коштів знизу вгору — від плат­ників до бюджетів у формі податків і зборів. Специфічний і метод правового регулювання, що має яскраво виражений імпе­ративний характер.

Взаємодіючи з усіма інститутами фінансового права (особ­ливості механізму оподаткування характерні і для регулюван­ня банківської діяльності, і для страхування, і для ринку цінних паперів), податкове право тісно пов'язано з деякими з них1, насамперед з бюджетним правом (оскільки саме податки становлять основу надходжень до доходної частини бюджету, і важко уявити механізм державних доходів без податкових пла­тежів); і з інститутом фінансового контролю (який включає сукупність норм, що регулюють діяльність податкових орга­нів). Крім того, ряд органів фінансового контролю здійснює свої повноваження через податкові адміністрації та інші податкові органи.

 

§ 2. Зміст і особливості інституту податкового права

Податкове право включає досить широку сукупність фінан­сово-правових норм, об'єднаних у певну систему. Остання роз­бита на групи, які мають специфічні особливості, логічну струк­туру. Отже, система податкового права являє собою об'єктив­ну сукупність фінансово-правових норм, які зумовлюють внутрішню структуру податкового права, зміст і особливість розміщення його інститутів. Специфіка відносин, урегульова­них податковим правом, дозволяє виділити його в самостійний фінансово-правовий інститут, у чому Н. І. Хімічева вбачає пер­спективи його подальшого розвитку2.

Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут — складний інститут — підгалузь — галузь). Податкове право займає чітко виражене проміжне положення. З одного боку, воно обіймає інститути більш вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних осіб тощо), з іншого — складний інститут податкового права є одним з елементів, які утворюють цілісну галузь фінансового права.

Отже, складний інститут податкового права являє собою відокремлений комплекс юридичних норм, які забезпечують цілісне регулювання різновиду відносин, пов'язаних з надход­женням до бюджетів податків і зборів. Податкове право являє собою відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне положення щодо інших інститутів цієї галузі. Пев­на відмежованість його полягає в регулюванні дуже специфіч­ного виду суспільних відносин. Замкнутість, відмежованість податкового права менш виражена, порівняно з іншими галу­зями, оскільки у взаємодії з іншими інститутами здійснюєть­ся загальне регулювання відносин, що складають предмет фінансового права. Тому тільки разом з іншими інститутами податкове право забезпечує загальне галузеве регулювання.

Взаємодія з іншими інститутами фінансового права перед­бачає певні відносини субординації. Самостійні підрозділи все­редині податкового права свідчать про складний характер цьо­го інституту. Внутрішня організація інституту податкового права, характер охоплюваного ним нормативного матеріалу передбачає наявність певної структури цього інституту. При­родно, що структура інституту податкового права визначаєть­ся багатьма деталями, однак вона підпорядкована низці загаль­них принципів.

1. Наявність комплексу рівних приписів. До інституту по­даткового права входить комплекс однопорядкових норматив­них положень, які регулюють відносно однорідні відносини. Це система норм, які визначають оподаткування юридичних осіб та відносини щодо регулювання оподаткування фізичних осіб тощо. При цьому необхідно розрізняти комплекс норм і асоці­ацію норм, що очолюється однією генеральною нормою з на­ступною її конкретизацією1.

2. Різнобічний вплив податкових норм на врегульовані від­носини, що забезпечують єдиний підхід, який і ув'язує їх у складний інститут.

3. Об'єднання всіх норм інституту податкового права за допомогою стійких закономірних зв'язків, відображених у загальних приписах. Такими зв'язками виступають принципи податкового права, принципи оподаткування, що мають законодавче закріплення. Вони пронизують і юридичну конструкцію кожного окремого інституту податкового права. Диференційованість нормативного матеріалу, його взаємозв'язок визначаються зв'язком елементів. Це припускає певну логіку розгляду деяких груп відносин. Наприклад, аналіз окремого податкового механізму здійснюється у такій послідовності: платник — об'єкт оподаткування — ставка податку — пільги при оподатковуванні і т.д.

Зміст інституту податкового права пронизаний загальними юридичними основами. Тому в складному інституті податкового права окремі інститути підпорядковуються нормам-принципам, визначеним прямо в тексті законодавчого акту (визначення податку, принципів оподаткування в Законі України «Про систему оподаткування»). Окремі інститути податкового права також підпорядковують нормам-принципам (визначення прибутку, доданої вартості тощо).

 


Sun, 18 Mar 2012 11:16:19 +0000
Глава 2 ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОДАТКОВОГО ПРАВА

Глава 2 ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОДАТКОВОГО ПРАВА

 

§ 1. Предмет податкового права

Кожний правовий інститут відповідає певній групі суспіль­них відносин. Інститут податкового права охоплює відповідну систему відносин, що й становить предмет податкового права.

Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, що визначають надходження коштів від платників до бюджетів у формі податків і зборів.

Предмет регулювання охоплює сукупність певних специфічних відносин. Це дозво­ляє виділити останні із загальної маси фінансових відносин. Особливістю їх є рух грошей у власність держави знизу вгору (від платника до бюджету) у формі податків і зборів. Відноси­ни з розподілу цих коштів, виділення їх на задоволення дер­жавних потреб (тобто рух згори вниз), хоча і регулюються фі­нансовим правом, але вже не є предметом податкового права.

Характерною рисою податкових відносин є їх майновий ха­рактер — виконання податкового обов'язку означає передачу у власність або розпорядження держави певних коштів. У зв'яз­ку з цим необхідно погодитися з С. Д. Ципкіним, який, визна­чаючи майновий характер податкових відносин, стверджував, що невиконання податкового зобов'язання заподіює матеріаль­ний збиток державі, порушує загальнодержавні інтереси1. У по­даткових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами, простежуються дер­жавно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і по­датків є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє ком­петентні органи владними повноваженнями і контролює надход­ження коштів до бюджету, а з іншого — податкові надходження є одним з основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі.

 

§ 2. Метод податкового права

За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного методу фінансового права, в основі якого покладено метод владних розпоряджень. Однак він характеризується своєрідним механізмом регулювання, особливим переплетенням норм, юридичним режимом. Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає викори­стання імперативних норм (йдеться про безумовний характер імперативності). Наприклад, застосування санкцій за подат­кові правопорушення виключає альтернативу — вони визна­чаються однозначно і безумовно. У нормах податкового права закріплено зобов'язання щодо передачі коштів платників до бюджетів.

Аналізуючи систему впливу на відносини, що регулюються податковим правом, можна зробити висновок, що основною рисою методу регулювання податкових відносин є державно-владні розпорядження одним учасникам податкових відносин з боку інших, які виступають від імені держави. Метод, що ба­зується на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, властивий також іншим галузям права (наприклад адмініст­ративному), але при регулюванні податкових відносин цей ме­тод набуває специфіки, що полягає у конкретному змісті, а та­кож у певному колі органів, уповноважених державою на владні дії. Наприклад, характерною рисою методу податково­го права є та обставина, що владні розпорядження стосуються певного кола платників, порядку, умов і розмірів платежів до бюджетів чи позабюджетних фондів, цілей використання коштів і т. ін. Коло державних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам податкових відносин, складають по­даткові органи. Іншою рисою методу податкового права є ши­роке застосування імперативних (тобто однозначних, що не припускають вибору) норм податкового права з метою форму­вання бюджетів за рахунок доходів і майна платників податків.

 


Sun, 18 Mar 2012 11:50:06 +0000
Глава 3 ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ І ПОДАТКОВО-ПРАВОВІ НОРМИ

Глава 3 ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ І ПОДАТКОВО-ПРАВОВІ НОРМИ

 

§ 1. Поняття податкових правовідносин

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим видом суспільних відносин — фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державне розпорядження, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов'язки суб'єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми. Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як владно-майнові, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб'єктів у конкретних податкових правовідносинах. При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений певними повноваженнями. Інший суб'єкт виконує в основному юридичний обов'язок за встановленими для нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь владного характеру в них1.

Платник податків не має права за своїм розсудом розпоряджатися частиною майна, що у вигляді певної грошової суми підлягає внесенню до бюджету чи позабюджетного цільового фонду. В цьому обов'язку втілений публічний інтерес усіх членів суспільства, що визначає і законодавчу форму закріплення податку, обов'язок його сплати, примус при забезпеченні цьо1 го обов'язку, однобічний характер податкових обов'язків.

Податкові правовідносини є різновидом правовідносин, тому їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, вони виникають на підставі фінансово-правової норми як форми її реалізації. По-друге, мають владний характер, який засвоїм змістом виражає інтереси держави. При цьому податкові правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правого регулювання, — вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно-правові відносини.

За своїм змістом податкові правовідносини є економічними. Ю. А. Ровинський підкреслює, що головною особливістю фінансових правовідносин є те, що вони виступають юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, що, у свою чергу, є формою певних економічних відносин1. Фінансові відносини, що складають зміст фінансової діяльності держави, виступають як різновид економічних відносин, саме тих, котрі мають вартісну форму.

Однією з характерних рис податкових правовідносин є їх грошовий характер. Об'єкт правового регулювання — гроші у вигляді податкових надходжень з позиції саме публічно1пра1 вового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є рух грошових коштів, що і виникають з приводу грошових коштів2.

Податкові правовідносини є публічними, тобто такими, що пов'язані та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб'єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин є суб'єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений нею орган).

 

§ 2. Особливості податкових правовідносин

У податкових правовідносинах найбільш виразно, порівняно з усіма іншими формами фінансових правовідносин, простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно1майновими. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету. З іншого боку, надходження податків є одним з основних каналів формування об'єктів власності держави (хоча спочатку й у специфічній грошовій формі). Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінан1 сове право від інших галузей1.

Конкретизація податкових правовідносин передбачає два елементи:

1)     реалізацію волі держави як власника коштів;

2)     певну поведінку учасників податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб'єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов'язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін.

Відмінність податкових правовідносин від інших майнових правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування). На думку Н. І. Хімічевої, основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави2. Крім того, одним із суб'єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями. Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків і зборів, установлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно1майнові (грошові) відносини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту податкових правовідносин.

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юри­дичних фактів, учасники цих відносин наділені суб'єктивни­ми правами і мають юридичні обов'язки, пов'язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

 

§ 3. Види податкових правовідносин

Податкові правовідносини відображають певні функції, тому їх можна поділити на:

1) загально-регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб'єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);

2)       конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення кон­кретної поведінки суб'єктів);

3)       комплексні (що виникають на стику загально-регулятив­них і конкретно-регулятивних відносин);

4)   охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно-примусового характеру)1.

Види правових відносин діють у єдності: конкретно-регуля­тивні правовідносини функціонують лише тоді, коли вступи­ли в дію загально-регулятивні; охоронні відносини передбача­ють існування регулюючих обов'язків, при порушенні яких застосовуються заходи юридичної відповідальності. Отже, си­стема податкових правовідносин складається з кількох «рівнів» правовідносин, що взаємодіють один з одним.

Зміст загально-регулятивних відносин визначається норма­ми, що встановлюють принципи податків і повноваження ок­ремих суб'єктів податкових правовідносин. Загальні і конкрет­но-регулятивні правовідносини утворюють основну масу пра­вовідносин у суспільстві і регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб'єктивних юридичних прав і обо­в'язків. Розвиток регулюючих відносин, своєчасна їх поява, безперешкодне і належне здійснення є свідченням повного і реального використання права. Загально-регулятивні правовідносини виконують в основному функцію закріплення кола суб'єктів права і їхнього статусу. Якщо особа виступає як носій загального суб'єктивного права, вона займає специфічне поло­ження щодо всіх інших осіб, а загальне суб'єктивне право, як підкреслює С. С. Алексєєв, тому і є «суб'єктивним», що має особистий характер, тобто належить не тільки всім суб'єктам, а й кожному суб'єктові окремо.

Конкретно-регулятивні правовідносини виступають як фор­ма реалізації загально-регулятивних податкових правовідно­син. У цій ситуації загальні права й обов'язки проектуються на діяльність конкретних суб'єктів. Якщо загально-регуля­тивні податкові правовідносини виділяють із системи право­відносин ті, що пов'язані зі сплатою податків, то конкретні правовідносини це уточнюють за різними напрямами (за вида­ми податків, за платниками). Конкретно-регулятивні відноси­ни закріплюють конкретну поведінку суб'єктів, зміст їхніх прав і обов'язків.

Комплексні податкові правовідносини перебувають на своє­рідному стику конкретних і загально-регулятивних податко­вих правовідносин. Вони досить вузько персоніфіковані, перед­бачаючи конкретного платника (що відрізняє їх від загальних), але однією з їхніх ознак є складний зміст, що відрізняє їх від простих. Мабуть, можна порушити питання і про об'єднання в межах комплексних правовідносин податкових норм і норм інших галузей права. Наприклад, механізм формування і ви­трачання пенсійного фонду перебуває на стику податкових і трудових відносин (оскільки цей збір входить до переліку обо­в'язкових податків і зборів, об'єднаних податковою системою1).

Охоронні податкові правовідносини виникають за умови по­рушення прав і невиконання обов'язків, якщо учасники право­відносин мають потребу в правових способах захисту з боку дер­жави. Однією із сторін таких правовідносин виступає компетен­тний суб'єкт, що є носієм владних повноважень і наділений державою повноваженнями примусу. Іншою стороною є особа або орган, до якого застосовуються способи державного приму­су і який зобов'язаний їх зазнавати. При цьому право застосову­вати способи державного примусу деталізуються санкцією пра­вової норми. Охоронні податкові правовідносини формуються в процесі правового регулювання, опосередковують охоронну фун­кцію податкового права. Охоронні правовідносини мають по­хідний характер. Вони забезпечують реалізацію міри держав­но-примусового впливу щодо осіб, які порушили юридичні обо­в'язки зі сплати податків. У межах охоронних податкових правовідносин здійснюється захист суб'єктивних прав, запро­ваджуються у життя заходи юридичної відповідальності.

 

§ 4. Об'єкт податкових правовідносин

Зміст податкових правовідносин пов'язаний з аналізом ка­тегорій, що характеризують: об'єкт правовідносин, суб'єкт правовідносин, права й обов'язки суб'єктів правовідносин, підстави виникнення правовідносин.

У цілому об'єктом регулювання в податкових правовідно­синах виступають кошти платників, що надходять у доходи бюджетів. У вузькому значенні — це гроші, з приводу яких між суб'єктами податкових правовідносин формується правовий зв'язок. При цьому важливо розмежовувати об'єкт податкових правовідносин і об'єкт оподаткування.

Об'єкти фінансових правовідносин різні за своєю формою, оскільки існує чимало видів правовідносин. Але за змістом це завжди державні грошові фонди, з приводу формування, роз­поділу і використання яких і формується певний юридичний зв'язок між суб'єктами фінансових правовідносин. Ю. А. Ро-винський зазначав, що у фінансових правовідносинах вира­жається сукупність грошових відносин, що пов'язані з мобілі­зацією, розподілом і використанням коштів для розширення виробництва і задоволення потреб членів суспільства1.

 

§ 5. Суб'єкти податкових правовідносин

Суб'єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового пра­ва і яка може виступати учасником податкових правовідно­син, носієм суб'єктивних прав і обов'язків.

Суб'єкти податкових правовідносин мають правосуб'єкт-ність, що передбачена нормами податкового права і характе­ризується можливістю бути учасником правовідносин, пов'я­заних зі встановленням, зміною, скасуванням податкових платежів, і мати суб'єктивні права й обов'язки. Для участі у правовідносинах суб'єкти наділені правоздатністю і дієздатні­стю. Фактично вони представляють два елементи досить склад­ної юридичної властивості — правосуб'єктності.

Податкова правоздатність — передбачена нормами подат­кового права здатність мати права й обов'язки щодо сплати податків. Іншими словами, це можливість особи бути учас­ником податкових правовідносин, тобто податкова право­здатність виступає його загальноюридичною властивістю. Змістом податкової правоздатності є сукупність прав і обо­в'язків, що їх суб'єкти можуть мати відповідно до чинного законодавства.

Податкова дієздатність — передбачена нормами податково­го права здатність своїми діями створювати і реалізовувати права й обов'язки. Дієздатність полягає у здійсненні особою дій, спрямованих на:

— придбання прав і створення обов'язків;

— здійснення прав і обов'язків;

— здатність відповідати за податкові правопорушення.

Податкові правоздатність і дієздатність доповнюють одна одну і фактично є взаємозалежними. Правоздатність виникає з моменту появи (народження громадянина, реєстрації юридич­ної особи і т. ін.), дієздатність — по досягненні якоїсь умови (певного віку, статусу підприємця тощо). Іноді виникнення правоздатності та дієздатності в податкових правовідносинах збігається в часі (практично одночасно з реєстрацією юридич­ної особи виникає необхідність постановки її на облік у податковій інспекції, а з цього моменту, навіть якщо немає діяльності, — обов'язок подавати звітність, отже, відповідати за ухилення від цього).

Як суб'єктів можна виділити три групи учасників податкових правовідносин:

— державу (в особі органів влади, що встановлюють і регулюють оподаткування);

— податкові органи;

— платників податків.

Особливим суб'єктом податкових правовідносин є держава. Держава, як носій суверенітету і учасник податкових право1 відносин, має важливі особливості і посідає у правовідносинах особливе місце. Державний суверенітет полягає, зокрема, у тім, що держава встановлює податки, наділяє місцеві органи пра1 вом встановлювати податки1. У зв'язку з цією діяльністю дер1 жава є безпосереднім учасником податкових правовідносин. Стягнення податків, як і їхнє встановлення, слід розглядати як верховенство держави щодо влади, що виникає в процесі життєдіяльності суспільства2.

Діяльність держави як власника податкових надходжень опосередковується правовідносинами, які можна класифікувати за різними підставами (за видами податків і зборів; за видами платників тощо), і в яких беруть участь різні органи, суб'єкти, уповноважені державою здійснювати певні дії. На підставі цього виділяють різні державні органи як представників держави: податкові адміністрації, митні органи, податкова міліція. Учасниками правовідносин є також державні органи, що виконують різні функції державної влади. Діяльність органів, що діють від імені держави, регулюють в основному закони (а не інші правові акти). Своєрідним є і ме1 ханізм контролю за їх діяльністю.



§ 6. Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин

Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин характеризують їх юридичний зміст. Податковими правами й обов'язками обмежуються можливості й межі активності суб'єктів правовідносин. Права й обов'язки суб'єктів залежать від типу правовідносин, особливостей механізму регулювання. Велика частина податкових правовідносин — це регулятивні правовідносини, завдяки яким закріплюються і розвиваються фінансові відносини за участю держави. Але при фінансово1 правовому регулюванні необхідно використовувати й методи державного примусу.

Сукупність прав і обов'язків податкових органів визначається тими цілями і завданнями, з якими законодавець пов'язує необхідність існування цих органів. Держава уповноважує останні на здійснення певних функцій в галузі управління та контролю за надходженням податків і зборів. Деталізація правового статусу цих органів відбувається через законодавче закріплення їх прав і обов'язків.

Обов'язки і права платників податків визначено головним посиланням, що випливає з конституційної норми, якою за1 кріплено першочерговий і безумовний обов'язок — сплачувати податки (ст. 67 Конституції України). Платники податків і зборів є насамперед зобов'язаними особами. Відповідно до цього податкове законодавство і закріплює переважно обов'язок. Саме імперативний податковий обов'язок визначає правосуб'єктність платників податків.

Такими самими підходами характеризується правосуб'єктність юридичних і фізичних осіб, осіб, пов'язаних зі сплатою податків і зборів (банківські установи, податкові представники тощо).

 

§ 7. Підстави виникнення, зміни і припинення податкових правовідносин

Обов'язковим елементом характеристики податкових правовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток право­відносин.

Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а)    нормативних основ, за яких норми права регулюють сфе­ру податкових правовідносин;

б) правосуб'єктних основ, що характеризують здатність осо­би до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юри­дичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення податкових правовідносин. Це: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, факти, що спричиняють певні юридичні на­слідки.

Класифікувати юридичні факти можна за різними підста­вами.

За юридичними результатами:

1)     правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права пов'язують виникнення податкових правовідносин;

2)     правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов'язують зміну податкових правовідносин;

3)  правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов'язують припинення податкових правовід­носин.

Той самий факт може спричинити кілька юридичних наслід­ків. Наприклад, смерть одночасно є причиною припинення правовідносин зі сплати податків і причиною виникнення пра­вовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у по­рядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії— юридичні факти, що є результатом вольової поведін­ки людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть ви­ступати у формі:

а) правомірних дій — дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм або норм, що не суперечать їм;

б) неправомірних дій — дій, що порушують вимоги закону і не відповідають приписам правових норм. На підставі право­вих норм приймаються індивідуальні податкові акти як пра­вомірні юридичні дії, спрямовані на виникнення, зміну чи при­пинення конкретних податкових правовідносин;

2) події — явища, що відбуваються незалежно від волі суб'єк­тів податкових правовідносин (смерть і народження людини пов'язуються з припиненням податкових правовідносин чи зміною їх режиму; стихійні лиха можуть бути передумовою введення надзвичайних податків тощо).

 

§ 8. Податково-правові норми

Вихідними елементами, що формують податкове право, є податково-правові норми — правила, способи поведінки, що складають зміст податкового права. Норми податкового права по суті є фінансовими та в основному тотожні їм. Податково-правові норми не мають принципових особливостей, що дозво­лили б виділити на цій підставі окрему підсистему в межах фі­нансових норм. Деякі риси фінансових норм при реалізації податкових правовідносин виділяються більш рельєфно, чітко (наприклад імперативність), що й дозволяє говорити про пев­ну своєрідність податково-правових норм.

Для податково-правових норм характерні такі загальні риси, що визначають норму права:

1) загальний характер;

2) формальна визначеність;

3)      встановлення й охорона компетентними органами держави.

Особливості податкових норм як підвиду фінансових вияв­ляються:

а) у змісті — вони дійсно регулюють правила поведінки, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, але діяль­ності специфічної — з приводу встановлення, зміни, скасуван­ня податків і надходжень за їхній рахунок доходів у бюджети; визначають права й обов'язки учасників відносин, передбача­ють відповідальність за невиконання розпоряджень держави в сфері, що опосередковує рух податкових надходжень знизу вго­ру (від платника до бюджетів чи фондів);

б) у характері приписів — якщо фінансові норми в основно­му імперативного характеру, то податкові мають винятково на­казовий характер. Держава наказує правила поведінки в кате­горичній формі, чітко визначає права, розміри обов'язків, окрім можливості їх однобічної (з боку зобов'язаної особи) зміни;

в) у заходах відповідальності, що охоплюють практично весь спектр можливих видів — карну, адміністративну, фінан­сову. Такий підхід показує, наскільки важливі для держави відносини, врегульовані податковими нормами, і наскільки держава зацікавлена в постійному поповненні доходної части­ни бюджету;

г) у способах захисту прав учасників відносин, що випли­вають з певної нерівності суб'єктів. Реалізується цей захист через механізм податкової відповідальності, що характери­зується презумпцією винності платника податків.

Традиційною є і класифікація податкових норм.

1. За особливостями впливу на учасників відносин:

— зобов'язуючі — норми, що в категоричній формі встанов­люють обов'язок робити певні активні дії. Наприклад, норми, що встановлюють обов'язок зі сплати податків, надання дек­ларацій, звітів;

— забороняючі — норми, що в категоричній формі встанов­люють обов'язок не робити заборонених дій, які порушують порядок, закріплений податковими нормативними актами. Наприклад, законодавчо забороняється вносити зміни у прин­ципові елементи податкового механізму (ставку, пільги, об'єкт тощо) без відповідних змін у бюджетному законі або протягом бюджетного року забороняється надавати індивідуальні подат­кові пільги;

— уповноважуючі — норми, що надають учасникам право­відносин право на певні позитивні дії в межах розпоряджень, що містяться в податковій нормі. Допускаючи певну са­мостійність, подібні норми все одно перебувають під впливом (хоч і непрямим) імперативних розпоряджень: органи місце­вого самоврядування можуть встановлювати і регулювати ме­ханізми місцевих податків і зборів на своїй території, але тільки в рамках (переліку, межах), установлених законодавчо.

 

2. За змістом:

—матеріальні — норми, що регулюють змістовий бік реаль­них суспільних відносин, міру прав і обов'язків учасників, види й обсяг матеріальних і грошових зобов'язань;

—процесуальні — норми, що регулюють процедуру (поря­док) діяльності суб'єктів правовідносин з реалізації матеріаль­них норм у сфері діяльності з приводу надходження податків і зборів у бюджети.

Структура податково-правової норми відображає внут­рішній склад норми, її складові частини, елементи.

1. Гіпотеза — частина норми права, що визначає умови дії податкової норми. Вона описує фактичні обставини, при на­станні яких варто керуватися цією нормою, вказує на учасників відносин і головні умови.

2. Диспозиція — частина норми права, що вказує, якою має бути поведінка суб'єктів відносин, зміст їх прав і обов'язків при настанні обставин, описаних у гіпотезі. Наприклад, механізм сплати податку з власників транспортних засобів припускає пропорційний його розподіл.

3. Санкція — частина норми права, яка передбачає захо­ди впливу, що можуть бути застосовані до осіб, що не додер­жуються розпоряджень податкових норм. Санкції розрахо­вані на настання фактичних обставин, що являють собою правопорушення, і реалізують при цьому охоронну функцію права.

Податкові санкції мають такі особливостями:

а) примусовий вплив на правопорушника реалізується че­рез вплив на його кошти (у деяких випадках передбачається погашення заборгованості перед бюджетом за податками шля­хом примусової реалізації майна платника);

б) кошти платника, що справляються з нього у вигляді по­даткових санкцій, надходять до бюджетів чи цільових фондів в першочерговому і безперечному порядку;

в) на відміну від адміністративної, податкова санкція перед­бачає вплив як на фізичних, так і на юридичних осіб;

г) як і фінансові санкції в цілому, податкові передбачають поєднання правовідновлюючих і штрафних елементів. Пеня, штрафи, що стягуються з платників, як реалізація механізму покарання порушника податкової норми, поповнюють влас1 ність держави (бюджетні доходи) або відшкодовують втрачену вигоду від їхнього недоодержання;

д) податкові санкції передбачають іноді застосування пока1 рання незалежно від характеру провини платника. Пеню на1 раховують автоматично при затримці податкових платежів, штрафи накладають за несвоєчасне звітування і т. ін.

 


Sun, 18 Mar 2012 11:56:10 +0000
Глава 4 СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА ПОДАТКОВОГО ПРАВА

Глава 4 СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА ПОДАТКОВОГО ПРАВА

 

§ 1. Система податкового права

Податкове право містить досить велику сукупність фінан­сових норм, що об'єднані в певну систему. Остання розбита на групи, що мають специфічні особливості, логічну структуру, об'єктивний склад. Система податкового права — об'єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внут­рішню структуру податкового права, зміст і особливості розмі­щення норм, які регулюють податкові правовідносини.

Норми податкового права залежно від особливостей відно­син, ним урегульованих, розподіляють на окремі структурні підрозділи. У системі складного інституту податкового права існує кілька підсистем інститутів, які можна згрупувати в роз­діли.

Загальна частина податкового права акумулює інститути, які закріплюють загальні підходи до регулювання системи опо­даткування, що стосуються всіх видів податків і зборів, всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, винесені, так би мовити, за дужки. У дужках — інститути Особ­ливої частини, саме до яких застосовуються положення Загаль­ної частини, але вже в конкретному випадку, зумовленому пев­ним податком чи збором. До Загальної частини віднесено нор­ми, які визначають характер інституту податкового права, зміст податкової системи, податку, елементи правового меха­нізму податку, підстави відповідальності за порушення подат­кового законодавства, усунення подвійного оподаткування тощо.

Особлива частина податкового права містить систему інсти­тутів, які деталізують податкову систему в цілому та визнача­ють конкретні механізми окремих податків і зборів. Саме Особ­лива частина й охоплює правові механізми елементів податко­вої системи.

 

§ 2. Джерела податкового права

Джерело податкового права має встановлювати певні пра­вила поведінки, які виключають його індивідуалізацію щодо окремого суб'єкта; має бути виданим компетентним органом (в основному органами державної влади); мати чітку відповідність матеріальної і процесуальної сторін функціону­вання податкового механізму.

Отже, джерелами податкового права є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компе­тентними державними органами нормативних актів, що вста­новлюють норми податкового права.

Джерела податкового права можна поділити за кількома принципами.

I. За владно-територіальною ознакою (в основному це сто­сується видів нормативних актів):

1)     загальнодержавні нормативні акти;

2)     республіканські (Автономна Республіка Крим);

3)     місцеві нормативні акти.

II. За характером правових норм:

1)     нормативні — акти, що містять правові норми загально­го характеру, прийняті компетентними органами у встановле­ному порядку;

2)     ненормативні — акти, що не містять правових норм за­гального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером встановлення:

1) Звичай, який санкціонують компетентні органи у вста­новленому порядку. Найчастіше йдеться про звичай, на який є посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються про­цесуальні сторони функціонування податкових актів, межі компетенції державних органів у сфері оподаткування.

2) Прецедент дістав широкого поширення в правових систе­мах англо-саксонського типу, особливо за наявності пробілу в законодавстві. Специфіка в цьому разі полягає в тому, що правозастосовний орган фактично є нормотворчої структурою. Багато процесуальних норм народилися в ході судових слухань з податкових справ. Наприклад, розгляд податкових правопорушень в американському суді ускладнювався посилання1 ми на п'яту поправку до Конституції США, що надавала право відмовитися від дачі показань, бо це могло призвести до «само1 звинувачення». Верховний Суд США, наділений повноважен1 нями конституційного контролю, відмовив підозрюваним у можливості використовувати п'яту поправку до Конституції у разі розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації приводять до необхідності систематизації найважливіших судових рішень. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди і податковий суд США1.

3) Міжнародні договори (конвенції, угоди) важливого значення набувають при врегулюванні подвійного оподаткування, інших питань оподаткування. Застосування цього джерела податкового права не завжди однозначне. Міжнародні договори наділені різною юридичною чинністю. Якщо в Україні вони мають перевагу над законами, прийнятими Верховною Радою, то в США їх дія рівнозначна законам, і до системи законодавства міжнародні договори включаються нарівні з законами США. Це зумовлює проблеми як забезпечення правового регулювання
таких норм, так і системи гарантій їх забезпечення.

4) Правова доктрина притаманна для мусульманських країн, де вона як одне з важливих джерел шаріату заповнює прогалини законодавства відповідно до приписів мусульманської доктрини2.

5) Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядають як похідні від нормативного акту.

 

§ 3. Податкове законодавство

Податкове законодавство, як форма реалізації податкового права, містить досить широке коло нормативних актів, які регулюють оподаткування. Основу податкового законодавства повинні становити тільки закони і найважливіші підзаконні акти (у більшості випадків — прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 — на початку 1993 року). Іншими словами, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов'язки платників, ме­ханізм дії окремого податкового важеля. С. Г. Пєпєляєв вва­жає, що податкове законодавство містить тільки закони і рішення органів влади, які видають на основі Конституції1.

Термін «законодавство» широко використовують у правовій системі переважно в значенні сукупності законів та інших нор­мативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певних галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, п. 12 Перехідних положень). У за­конах залежно від важливості та специфіки суспільних відно­син, що регулюються, цей термін вживається в різних значен­нях: одні мають на увазі лише закони; інші, насамперед коди­фіковані, до поняття «законодавство» включають як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента Ук­раїни, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках — та­кож і нормативно-правові акти центральних органів виконав­чої влади.

Частиною національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України є також чинні міжнародні договори, зго­ду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України.

Отже, термін «законодавство» охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети і постанови Ка­бінету Міністрів України, прийняті в рамках їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України.

Законодавчі акти, що є основою податкового законодавства, складають певну систему.

1. Загальні нефінансові закони — конституційні закони або закони, що належать до інших галузей права, які містять по­даткові норми. Найбільш принципові положення, що регулю­ють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування тощо). В деяких випадках приймають спеціальні конституційні й органічні закони — Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що визначає компе­тенцію Федерації і земель Австрії в сфері податків; Органіч­ний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспа­нія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питан­ням1. Законодавчі акти інших галузей права в основному стосуються деяких аспектів податкових платежів або додатко­вих ознак, які характеризують податковий механізм. Найчас­тіше таким чином регулюються пільги, надані платникам (акти, що характеризують режим іноземного інвестування вільних економічних зон, статус ветеранів Великої Вітчизня­ної війни тощо).

2. Загальні фінансові закони — це в основному бюджетні закони. Причому це і фундаментальні бюджетні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце податкових надходжень у доходах держави, і поточні бюджетні закони, якими щороку затверджується фінансовий план. Багато за­конів про державний бюджет України на рік більш ніж напо­ловину складають податкові норми.

3.  Загальні податкові закони — законодавчі акти, які містять положення, що регулюють податкову систему в ціло­му, її основи, головні характеристики податкових важелів. У цих актах не деталізуються конкретні види податків. До загаль­них податкових законів в основному належать податкові ко­декси, що поєднують матеріальні та процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характе­ру (закони України «Про Державну податкову службу в Украї­ні» та «Про систему оподаткування»).

4.  Спеціальні податкові закони — законодавчі акти, що ре­гулюють окремі групи чи види податків. До них належать за­кони, що містять характеристику окремого виду податку, де­тальний механізм його обчислення і сплати.

У деяких працях виділяють специфічні риси, притаманні податковим законам:

а) персоніфікований характер, за якого механізм регулювання спрямований на певну групу платників;

б) терміновий характер, що означає дію його в часі протягом певного обмеженого періоду, оскільки основні елементи податкового механізму (платник, об'єкт, ставки) змінюються досить часто;

в) характер податкових законів, оснований на презумпції винності платника. Крім того, громіздкість податкового законодавства, роль податкових органів, які є арбітрами у спірних питаннях і ставлять платника в положення залежного.

 


Sun, 18 Mar 2012 12:01:01 +0000
Глава 5 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Глава 5 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

 

§ 1. Зміст податкової системи

Зміст податкової системи охоплює не лише набір податків і зборів — деякі її особливості реалізуються через певні співвідношення видів податків і зборів. Отже, існують різні підходи при побудові податкової системи і співвідношенні по­датків і зборів, що складають її зміст: орієнтація на оподатку­вання юридичних чи фізичних осіб, на майнове чи прибуткове оподаткування, співвідношення між прямим і непрямим опо­даткуванням. Саме тому необхідно зупинитися на класифікації й аналізі цих підходів.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система являє собою сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися з системою податків, зборів, платежів. Тут робиться акцент на матеріальній стороні податкової системи, що забезпечує ме­ханізм дії податків.

З іншого боку, податкова система містить досить широкий спектр процесуальних відносин зі встановлення, зміни, скасу­вання податків, зборів, платежів, забезпечення їхньої сплати, організації контролю і відповідальності за порушення подат­кового законодавства. Це начебто тіньова, але не менш важли­ва частина податкової системи.

Отже, у широкому розумінні податкова система являє со­бою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо за­кріплених у даній державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податково­го законодавства.

Важливо враховувати, що сформована в цілому податкова система (як сума податків, механізм їхнього вилучення) навряд чи зміниться в принципі, бо в основному вона відповідає світовій практиці. Однак специфічна ситуація спаду виробництва і посилення кризи неплатоспроможності на тлі розвитку механізмів ринкового саморегулювання вимагають внесення до податкової системи серйозних коректив, поступового її пристосування до цих процесів.

Формування податкової системи, включення до неї певної кількості податків не є самоціллю. В основі цих процесів лежить чіткий орієнтир, визначальна база — обсяг бюджетних витрат. Податкова система й має забезпечити основні надходження для покриття цих витрат.

Незважаючи на тісний взаємозв'язок доходів державного бюджету і податкових надходжень, необхідно їх чітко розмежовувати. Часто в спеціальній і популярній літературі як синоніми вживають кілька термінів: «доходи держави», «доходи державного бюджету» і «податкові надходження». Певна річ, ці поняття важко розглядати ізольовано, але тільки з урахуванням їх відмінностей можна з'ясувати суть кожної категорії. Доходи держави відрізняться від доходів державного бюджету тим, що не мають прив'язки до яких-небудь меж, тоді як доходи державного бюджету обмежені визначеним періодом (бюджетним) і чітко визначеними каналами надходжень (Бюджетний кодекс України). І тільки як один з каналів таких надходжень у доходну частину державного бюджету законодавець передбачає надходження за нормативами, затвердженими Верховною Радою України. Але навіть ці надходження не складаються тільки з податків, оскільки до них належить і система зборів і платежів, що принципово відрізняються від податків і за механізмом нарахування.

Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного органа влади встановлювати податки і стягувати їх. У статті 1 Закону України від 18 лютого 1997 року «Про систему оподаткування» зазначено, що встановлення і скасування податків, зборів і платежів, а також пільг здійснює Верховна Рада України, Верховна рада Автономної Республіки Крим і місцеві ради, причому Верховна рада Автономної Республіки Крим і місцеві ради можуть встановлювати додаткові пільги в сфері оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів.

Будь-яка схема управління в державі має специфічну ієрар­хічну систему, що передбачає чітке розмежування прав і обо­в'язків органів влади в сфері формування бюджету і власних доходів.

 

§ 2. Поняття і рівні податкового тиску

Законодавці багатьох держав постають іноді перед вибором: збільшити дохідну частину бюджету за рахунок надходження податкових платежів при підвищенні ставок податку чи подат­кового тиску в цілому й у такий спосіб скоротити дефіцит дер­жавного бюджету чи встановити середню оптимальну ставку, сформувати систему стійких стимулів для виробників і забез­печити мінімізацію дефіциту в найближчому майбутньому і перспективу стабілізації чи поліпшення економічного стано­вища в цілому. Перший напрям притаманний в основному для рішення невідкладних проблем, значною мірою політичного характеру. Другий напрям, на наш погляд, більш зважений, бо в кінцевому підсумку створює впевненість у виробників, сти­мулює виробництво, що саме по собі приводить до скорочення дефіциту державного бюджету. Цей напрям відрізняється та­кож додержанням одного з основних принципів оподаткуван­ня — стабільності використовуваних податкових важелів і ме­тодів стягнення податків.

Узагальненим показником у цьому разі є податковий тиск (тягар, прес), що визначається співвідношенням загальної суми податкових платежів і сукупного національного продукту. У розвинутих країнах цей показник коливається від 52% — у Швеції до 30% — у США і Туреччині1.

Необхідно звернути увагу на одну особливість категорії «по­датковий тиск ». В основному під податковим тиском (тягарем, пресом) розуміють вплив податкових важелів, що складають тільки частину цього тягаря. Податковий тиск здійснюється на чотирьох рівнях:

1  — тиск безпосередньо податкових важелів;

2 — тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів;

3  — використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий прес пере­розподіляє тиск з одних платників на інші;

4  — використання податкової техніки, за якої посилюєть­ся тиск на платника. Наприклад, авансові платежі, що перед­бачають сплату податку платником до одержання результатів, за якими він повинен сплачуватися.

Співвідношення між податковою ставкою і податковою ба­зою, що позначається на розмірі податкових надходжень, доз­волило економісту з південнокаліфорнійського університету Артурові Лефферу показати залежність доходів бюджету від прогресивності оподаткування таким графіком:

 

 

К — податкова ставка на доходи;

R — загальна сума податкових надходжень;

Кх — ставка податку, що забезпечує максимальні податкові надходження;

Rx — максимальний обсяг податкових надходжень до бюд­жету;

Q — крайнє значення в динаміці кривої.

З графіка видно, що при зростанні податкових ставок (К) загальна сума надходжень (R) також зростає. Значенню став­ки Кх відповідає максимальний обсяг фінансових коштів, що відраховується у вигляді податків до бюджету (Rj). При проходженні крапки Q подальше збільшення ставки К веде не до зростання податкових надходжень, а до їх скорочення, оскіль1 ки подібна ситуація підриває зацікавленість у збільшенні обсягів виробництва.

Встановлення середньої оптимальної податкової ставки формує низку стимулів. Спочатку за рахунок розширення виробництва, збільшення доходів зростає і податкова база. Потім відбувається міжгалузеве вирівнювання за рівнем рентабельності. Зменшується розрив між низько й високооподатковуваними галузями. І нарешті, зменшується розмір тіньових доходів через зникнення стимулів для відхилення від податків, і доходи тіньової економіки трансформуються в легальні, законні форми.

Зростання податкових ставок наштовхується на певну межу. Нею є податкова границя — частина валового національного продукту, що перерозподіляється через податкові механізми, подальше збільшення якого спричинює різке загострення суспільних суперечностей. Досягнення цієї границі призводить до відтоку капіталу з країни, спаду підприємницької активності.

 


Sun, 18 Mar 2012 12:25:48 +0000
Глава 6 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКУ

Глава 6 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКУ

 

§ 1. Поняття податку

Аналізуючи зміст податків, необхідно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету і являють собою тільки один з видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують ще й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприємства і громадяни роблять обов'язкові відрахування в позабюджетні фонди, сплачують різні тарифи й інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень зумовлює необхідність визначити, які ж із них є безпосередньо податком, а які — неподатковими платежами. Всю систему платежів, що входять до податкової системи, можна розділити на податки і платежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо).

Багатогранна категорія «податок» дозволяє порушувати питання про виділення в межах єдиного терміна двох значень, рівнів. Можна поділити податок на правову категорію і законодавчо закріплене (прикладне) поняття. При характеристиці податку як правової категорії в основному роблять акцент на переході власності до держави, на зміні форми власності. Дійсно, такий підхід був в основі радянського законодавства, де чітко витримувався примат державної власності і встанов1 лювався різний податковий режим залежно від форми власності платника. У сучасних умовах усі форми власності рівні, мають однакові економічні та правові основи функціонування. Крім того, визначення податку як правової категорії повинне містити головне в ньому з позиції тієї галузі права, предмет якої ця норма становить. З позиції предмета фінансового права, головне в податку — це надходження коштів державі для задоволення суспільних витрат, насиченості бюджету. Зміна форм власності в податку — це начебто «цивілістичний» відтінок цієї категорії. Тому, не залишаючи без уваги податкової сторони регулювання відносин власності, можна, мабуть, дещо згладити в цьому аспекті.

Основою для позбавлення права власності є конституційний публічно-правовий обов'язок платника податків сплачувати законно встановлені податки. Платник податків не має права розпоряджатися на свій розсуд тією частиною свого майна, що у вигляді визначеної грошової суми підлягає внеску в бюджет, він зобов'язаний регулярно перераховувати цю суму на користь держави. У цьому обов'язку платника податків втілено публічний інтерес усіх членів суспільства. З публічним характером податку і фіскальним суверенітетом держави пов'язані законодавча форма встановлення податку, обов'язок і примусовість його стягнення, однобічний характер податкових обов'язків.

Щодо цього ми хотіли б погодитися з позицією І. Є. Криницького, який розглядає характер причини позбавлення права власності платника як одну з основних проблем при визначенні податку1. Він звертає увагу на те, що поряд з неможливістю поширення на ці відносини таких способів, як реквізиція, націоналізація і конфіскація, цивільне законодавство також не передбачає сплату податку як одного з видів примусового вилучення майна у власника. Автор цілком аргументовано зазначає, що норми цивільного законодавства не дозволяють не тільки вирішити, а й, напевно, сформулювати цю проблему, оскільки, зазагальними правилами, до відносин, основаних на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, у тому числі й до податкових, цивільне законодавство не застосовується.

Дійсно, право приватної власності охороняється законом. Однак цілком очевидно, що воно не належить до прав, що не підлягають обмеженню за жодних умов. Приватну власність може бути обмежено законом, але тільки тією мірою, якою це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, гарантії прав і свобод громадян, забезпечення безпеки держави. Власник може бути позбавлений власності тільки у випадках, передбачених законом. Але саме подібний випадок і закріплюєть­ся Конституцією України (ст. 67) як необхідна умова існуван­ня держави, як безумовна його вимога.

Отже, податок це форма примусового відчуження резуль­татів діяльності суб'єктів, що реалізують свій податковий обо­в'язок, у державну чи комунальну власність, що надходить у бюджет відповідного рівня (чи цільовий фонд) на підставі за­кону (чи акта органу місцевого самоврядування) і виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний і безпово­ротний платіж.

У статті 2 Закону України «Про систему оподаткування» визначено поняття податку і збору (обов'язкового платежу), окремого ж визначення податку законодавець не дає в жодно­му акті. Обрано спрощений, формальний шлях закріплення вичерпного переліку податків і зборів. І в цьому переліку обо­в'язкових платежів на формальному рівні розділяються подат­ки і збори. У чому полягає їх істотна відмінність, чим вони відрізняються від обов'язкових платежів — не зрозуміло. Ймо­вірно, слід при цьому виходити з того, що обов'язкові платежі — це родове поняття, а податки і збори — його видові форми.

 

§ 2. Ознаки податку

Розмежовуючи види стягнень до бюджету і характеризую­чи податки, важливо виділити, на наш погляд, основні риси, ознаки податку.

1. Це вид платежу, закріплений актом компетентного орга­ну державної влади. С. Г. Пєпєляєв підкреслює, що право пар­ламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. Однак це не означає згоди кож­ного конкретного члена чи суспільства або навіть окремих груп, верств. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на рішення питань про оподаткування шляхом рефе­рендуму. Питання про податки і бюджет вилучено із законів, що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійсь­кої Республіки, ч. 2. ст. 75)1.

2. З першою ознакою безпосередньо пов'язана ознака індиві­дуальної безоплатності, чи однобічного характеру встановлен­ня податку. В основу цієї ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одер­жує (на перший погляд) натомість нічого, це означає, що дер­жава не має зустрічних обов'язків. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак слід враховувати, що
безоплатність має умовний характер через однобічний обов'я­зок платника. У загальному ж плані безоплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до держав­ного бюджету без одержання зустрічного відшкодування або задоволення для платника.

3. Нецільовий характер податкового платежу означає над­ходження його у фонди, що акумулюються державою і вико­ристовуються на задоволення державних потреб. При цьому не зрозуміло, на задоволення яких саме цілей витрачаються над­ходження від конкретного податку, тобто формується начебто розмитий, знеособлений грошовий фонд держави — «гроші не пахнуть». Певна річ, потребує окремого розгляду проблема де­яких видів податків, що за своїм характером більше схожі на збори (податок на промисел, податок з власників транспортних засобів і т. ін.).

4.  Безумовний характер податку є продовженням поперед­ньої ознаки й означає сплату податку, не пов'язану з жодними зустрічними діями, привілеями з боку держави. Останні дві ознаки, ймовірно, найбільш чітко характеризують суть подат­ку і виділяють його із системи інших платежів.

5. Платіж надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків по бюджетах, фондам здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між бюджетами.

6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпе­чує нагромадження коштів у доходній частині бюджету. Це є основою закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов'язку громадян.

Обов'язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків має не добровільний, а примусовий характер. Система способів примусу і санкцій впливає на плат­ника податків для того, щоб поставити йому в обов'язок вико­нання своїх зобов'язань зі сплати податків. Такий примус дуже часто діє у вигляді погрози застосування санкцій. За словами П. Годме, «елемент примусу настільки важливий у понятті податку, що це спричиняє виключення з податкової сфери над­ходжень, що не мають примусового характеру»1. Наприклад, не є податками добровільні збори й пожертвування до бюдже­ту, а також державні позики.

7. Безповоротний характер податку, ймовірно, не потребує особливих коментарів, хоча варто звернути увагу на один ас­пект. У кінцевому підсумку платник одержує віддачу від вне­сених ним податків, коли держава задовольняє суспільні по­треби, в яких зацікавлене суспільство і кожен його індивід (охо­рона суспільного порядку, охорона здоров'я тощо), і в цьому значенні податки начебто повертаються до платника.

8.  Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном за за­гальним правилом чинним законодавством не передбачено. Грошова форма сплати податку визначена самою суттю подат­ку, що є, як уже було сказано, внеском. Через це обов'язок плат­ника податків зі сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним прави­лом, розглядається (за додержання інших умов — про термі­ни, бюджети і т. ін.) як належне виконання його обов'язку.

 

§ 3. Функції податку

Функції податків, що визначають їхню сутність, є похідни­ми від функцій фінансів і виконують такі самі завдання, але у вужчих межах. Виходячи з цього, функції податків можна згру­пувати в два блоки: основні та додаткові. Група основних функцій включає сутнісну функцію податку (фіскальну) і дві загальнофінансові (регулюючу та контрольну). Саме на базі цих функцій будується податковий механізм, і, діючи спільно, вони утворюють цілісний комплекс. Додаткові функції деталізують головні цілі, реалізовані через підсистему основних функцій. Крім того, якщо основні функції обов'язкові для всіх видів по­датків, то додаткові мають відтінок факультативності й не обо­в'язково представлені у всіх податках.

Основні функції податку.

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна (лат. fiscus — державна скарбниця). Відповідно до цієї функції по­датки виконують своє основне призначення — насичення доходної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави цю спрямованість податків вважали єдиною. Однак до кінця XIX   ст. з'явилася нова концепція: податки розглядали як со­ціальний регулятор, знаряддя реформ, а вже до кінця 30-х pp. XX   ст. — вже і як засіб регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання1.

2. Регулююча функція слугує своєрідним доповненням по­передньої і стосується як регулювання виробництва, так і ре­гулювання споживання (наприклад непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно і вплив на плат­ників здійснюється незалежно від волі держави. Дуже часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг ок­ремим виробникам чи галузям. Однак податкове регулювання — складніший механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибут­ковості іт. ін.

3. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяль­ності підприємств і організацій, одержанні доходів громадя­нами, використанні ними майна. З допомогою цієї функції оці­нюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети у сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоп­лює кілька видів функцій.

1. Розподільна функція являє собою своєрідне відображен­ня фіскальної: наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види про1 дуктів і т. ін.). Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за рахунок податків.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробничої діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов'язана із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3.  Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну — з позицій реалізації цілей держави в податковій системі. Найбільш узагальнюючою функцією податків, з якою пов'язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає як етапне, реалізуюче насичення бюджету на певний період. Кінцева мета податків — не тільки сформувати бюджет, а й сформувати мету, інтереси в розподілі цих коштів і інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. У цьому разі йдеться про активне нагромадження, що полягало б у збільшенні потужностей, розвитку виробництва тощо. Здійснити це можна шляхом диференціації або зниження майнових податків, надання пільг при цільовому використанні коштів. Ця функція дуже тісно пов'язана зі стимулюючою, але є більш глобальною й узагальнюючою. Крім того, якщо стимулююча функція пов'язана з процесом, діяльністю платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяльності і має більш статичний характер.

 

§ 4. Співвідношення податку, збору й мита

На практиці часто як синоніми вживають поняття податку, збору, обов'язкового платежу. Дійсно, це дуже схожі категорії, але перебувають вони у певному співвідношенні. Поняття обов'язкового платежу є родовим, що охоплює всю сукупність по­датків і зборів (при цьому слід враховувати, що йдеться про обов'язкові платежі податкового характеру, оскільки штрафи, стягнення також мають обов'язковий, але не податковий ха­рактер), і в широкому розумінні обов'язкові платежі податко­вого характеру і складають податкову систему. У свою чергу, податки та збори є видовими категоріями, являють собою фор­ми обов'язкових платежів податкового характеру. У цілому ж обов'язкові платежі в нашому контексті включають:

1) податки;

2) збори;

3) податкові плати (мито, плату за торговий патент і т. ін.).

Розмежування податків, зборів, інших платежів є не тільки теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою прак­тики.

По-перше, коли йдеться про податки, то це насамперед бе­зумовні й нецільові платежі, і після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають таким чином чітку цільову прив'язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть йтися про самостійний склад правопору­шення).

По-друге, податки в основному надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюд­жетні) фонди. Тому, якщо необхідно закріпити стабільні над­ходження до бюджетів нецільового характеру, — це, без сумні­ву, податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони надхо­дять, — це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна і скасування подат­ків і всіх елементів правового механізму податків є винятко­вою компетенцією органів державної влади, то деталізацію еле­ментів зборів у перспективі можна розглядати і як компетен­цію виконавчих органів.

У законодавстві багатьох держав немає розмежування між цими категоріями, і податкову систему там характеризують як сукупність податків і зборів. Податкове законодавство Російської Федерації закріплює поняття податку, яким визнається обов'язковий внесок, що має безеквівалентний характер, не пов'язаний зі здійсненням уповноваженим органом (установою чи посадовою особою) певних конкретних дій у відношенні платника податків, який сплатив цей внесок.

Природно, що податок, мито, збір мають певні загальні риси1, зокрема, такі:

обов'язковість сплати податків і зборів до відповідних бюджетів і фондів;

чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені;

стягнення їх на основі законодавчо закріпленої форми й порядку надходження;

примусовий характер стягнення;

здійснення контролю єдиними органами Державної по­даткової служби;

безеквівалентний характер платежів.

Попри схожість цих механізмів, вони, однак, мають чіткі розбіжності.

Мито і збір відрізняються від податків:

1. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80 від­сотків надходжень у доходну частину бюджету, інші види відра­хувань, відповідно, менше.

2. За метою. Мета податків — задоволення потреб держа­ви, мета мит, зборів — задоволення певних потреб чи витрат установ.

3.  За обставинами. Податки являють собою безумовні пла­тежі; мито і збір сплачуються у зв'язку з послугою, наданою платнику державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

4.  За характером обов'язку. Сплата податку пов'язана з чітко вираженим обов'язком платника; мито і збір характери­зуються певною добровільністю дій його і не регулюються іноді відносинами імперативного характеру.

5. За періодичністю. Збори, платежі, мито часто мають ра­зовий характер і сплата їх здійснюється без певної системи; по­датки ж характеризуються певною періодичністю.

Відмінності за періодичністю включають два підходи:

— періодичність сплати (збори, мито — одноразова сплата, податки — певна періодична сплата);

— періодичність дій (збори, мито прямо залежать від кіль­кості дій, що породжують зобов'язання зі сплати, податки — чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періо­дичність сплати податку з власників транспортних засобів не пов'язується з характером використання транспортного засобу).

6. Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Отже, на відміну від загальних податкових платежів збори й мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси1.

Законодавчого розмежування мита і збору в Україні немає. Раніше основним критерієм було надходження коштів: якщо в бюджет — мито, якщо на користь організації — збір.

У сучас­них умовах акценти трохи змістилися:

збір — платіж за володіння особливим правом;

мито — плата за здійснення на користь платників юридич­но значущих дій.


§ 5. Класифікація податків і зборів

Усю сукупність обов'язкових платежів податкового харак­теру можна класифікувати за кількома підставами. Виділимо найбільш важливі з них.

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію подат­кового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні — податки і збори, що їх встановлює Верховна Рада України, що вводяться в дію винятково закона­ми України і діють на всій території України;

б) місцеві — податки та збори, перелік яких встановлює Вер­ховна Рада України, вводять у дію місцеві органи самовряду­вання і які діють на території окремих регіонів України.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджет­ної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна розді­лити на закріплені та регульовані.

Закріплені податки безпосередньо і повністю надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закрі­плених податків виділяють податки, що надходять до держав­ного бюджету, місцевого бюджету, позабюджетного фонду. Ре­гулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюд­жетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, зарахо­вані безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференцію­вавши їх на такі:

а)    державні — податки, що повністю надходять до держав­ного бюджету;

б) місцеві — податки, що повністю надходять до місцевих бюджетів;

в) пропорційні — податки, що розподіляються між державним і місцевим бюджетами у певній пропорції;

г) позабюджетні — податки, що надходять до певних фондів (у деяких випадках, щоправда, вони повинні все-таки пройти через бюджет).

3. Залежно від платника:

A.  податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т. ін.);

Б. податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел і т. ін.);

B. змішані — податки, що допускають як платника і юри­дичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних за­собів, земельні податки і т. ін.). При цьому змішані податки можна розділити на:

а) податки, що визначаються наявністю певних матеріаль­них благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, що визначаються діяльністю платників (пода­ток на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, що стягуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, визна­чаються розміром об'єкта обкладання, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Прямі подат­ки, у свою чергу, розділяються на:

а) особисті — податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні (англ. real — майно) — податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній доход1.

Б. Непрямі (на споживання) — податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалі­зації товару і сплачуються споживачем. При непрямому опо­даткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і спожива­чем товару (робіт, послуг). Споживач товару (робіт, послуг) є платником реальним. Саме критерій збігу юридичного і фактич­ного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому — ні.

5. Залежно від способу стягнення:

А. Часткові (кількісні) — розмір податку встановлюють для кожного платника окремо, з урахуванням його майнового ста­ну і можливості сплати. Загальна величина податку формуєть­ся як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) — податки, що нараховують­ся на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягнення податків, що проходила кілька етапів: перший — установлення загальної суми потреби дер­жави в доходах; другий — розподіл цієї суми між територіаль­ними одиницями; третій — розподіл її між платниками. Сьо­годні застосовують на місцевому рівні. У Росії в 1885 році було встановлено додатковий розкладковий збір, стягнутий із про­мислових і торгових підприємств. Загальну його суму законо­давчо визначали по губерніях, у губерніях — по повітах, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між торговими і промис­ловими підприємствами.

6. Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення — податки, що використовують­ся на загальні цілі (без конкретизації). Власне, це і є дійсно податки.

Б. Цільові податки — податки, що зараховуються до позабю­джетних цільових фондів і призначені для цільового використан­ня. Фактично однією з основних ознак податків є нецільовий ха­рактер, однак подібні платежі мають деякі позитивні моменти: психологічний; ув'язування витрат і доходів від певних видів діяльності; певна незалежність конкретного державного органу1.

7.  Залежно від періодичності стягнення:

А. Разові — податки, що сплачуються один раз протягом пев­ного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Цей різновид податків має переважно характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) — податки, що стягуються ре­гулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквартально).

8. Залежно від обліку податкового платежу:

A. Податки, що фінансуються споживачем (акциз, податок на додану вартість).

Б. Податки, що включаються у собівартість (податок з влас­ників транспортних засобів, земельний податок).

B.  Податки, що фінансуються за рахунок балансового при­бутку, тобто прибутку до сплати податку (податок на майно, податок на рекламу).

Г. Податки, що фінансуються за рахунок чистого прибутку, тобто прибутку після сплати податку (збір за право торгівлі, за використання національної символіки).

В окрему підсистему можна виділити групу загальнодер­жавних зборів, що можуть бути диференційовані:

1)    збори економічного характеру;

2) збори соціального характеру (збір на обов'язкове держав­не соціальне страхування і т. ін.);

3)    збори природоресурсного характеру (збір за спеціальне використання природних ресурсів і т. ін.).

 

§ 6. Правовий механізм податку та його елементи

Правове регулювання обов'язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів державної влади і управління щодо встановлення, зміни і скасування, так і чітким закріпленням усіх елементів, що характеризують податок як цілісний механізм. Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів відрізняються стабільною традиційною структурою. Її складовими виступають елементи правового механізму податку чи збору.

С. Г. Пєпєляєв розкриває ці складові в «елементах закону про податок». Проте можна використовувати й інший термін — «елементи правового податкового механізму». Річ у тім, що правове забезпечення податкових важелів здійснюється і підзаконними актами на різних рівнях і, говорячи про елементи податкового закону, ми немов би абстрагуємося від податків, що деталізуються підзаконними актами.

При цьому необхідно виходити з того, що регулювання правового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст і особливості реалізації податкового обов'язку. Податковим кодексом Російської Федерації закріплюються ці підстави. Наприклад, уст. 17 закріплено, що податок вважається встановленим лише в тому разі, якщо визначені платники податків і елементи оподаткування, а саме:

об'єкт оподаткування;

податкова база;

податковий період;

податкова ставка;

порядок нарахування податку;

порядок і терміни сплати податку.

У необхідних випадках при встановленні податку в акті законодавства про податки і збори можуть також передбачатися податкові пільги і підстави для їхнього використання платником податків.

У даному разі сформований певний алгоритм побудови спеціальних законодавчих актів, якими регулюється сплата відповідних податків і зборів. Ці акти мають традиційну структуру — розташування статей. (Певна річ, ми абстрагуємося від ситу­ації, коли в акті є яка-небудь спеціальна норма (бюджетне від­шкодування; бандерольний спосіб сплати податку і т.д.), яку неможливо застосувати до інших податків.)

Система елементів правового механізму податку складаєть­ся з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові еле­менти об'єднано у дві групи.

1. Основні елементи — визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, що формують основне уяв­лення про зміст податкового механізму. Відсутність якого-небудь з основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу і робить по­датковий механізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податку і збо­ру належать:

а) платник податку чи збору;

б) об'єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору.

2. Додаткові елементи — деталізують специфіку конкрет­ного платежу, створюють завершену й повну систему податко­вого механізму. Варто враховувати, що додаткові елементи так само обов'язкові, як і основні, і не мають факультативного ха­рактеру. Цілісний правовий механізм податку можливий тіль­ки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить законодав­чо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо представити податок, що незрозуміло куди надходить: до яко­го бюджету, бюджету чи цільового фонду). Сукупність додат­кових елементів правового механізму податку досить різнома­нітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму).

Однак ця сукупність складається з двох підгруп:

—  додаткові елементи правового механізму податку, що деталізують основні чи пов'язані з ними (предмет, база, оди­ниця оподаткування — категорії, що прямо залежать від об'єк­та оподаткування);

—  додаткові елементи правового механізму податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, методи, термі­ни і способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Отже, до додаткових елементів правового механізму подат­ку належать:

а) податкові пільги;

б) предмет, база, одиниця оподаткування;

в) джерело сплати податку;

г) методи, терміни та способи сплати податку;

ґ) особливості податкового режиму;

д) бюджет чи фонд надходження податку (збору);

є) особливості податкової звітності.

Хотілося б підкреслити, що й основні, і додаткові елементи мають обов'язковий характер, без якого неможливо закріпити відповідний податковий механізм. Додатковість елемента підкреслює не його необов'язковість, а особливості регулюван­ня (можливість делегування компетенції і т. ін.).

3. Факультативні елементи є необов'язковими для право­вого механізму податку і можуть закріплюватися в законодав­чих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, але їх може і не бути. В окремих випадках специфі­ка податку вимагає виділення в його механізмі особливих еле­ментів, характерних винятково для даного податку. Наприк­лад, ведення спеціальних кадастрів по майнових податках; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати тощо. Подібні елементи і складають групу факультативних, котрі можуть бути у податковому механізмі, а можуть і не викорис­товуватися.

 


Sun, 18 Mar 2012 13:30:02 +0000
Глава 7 ПЛАТНИКИ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ

Глава 7 ПЛАТНИКИ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ

 

§ 1. Поняття платника податків

Платниками податків є суб'єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об'єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов'язків і прав, установлених законо­давством.

Платникам податків властиві такі ознаки:

1. Платники податків є суб'єктами податкових правовідносин.

Традиційно платниками податків виступають фізичні та юридичні особи, перелік яких визначено цивільним законодав­ством. Разом з тим, є категорії платників податків, що перед­бачені винятково податковим законодавством. До них належать консолідована група платників податків, юридичні та фізичні особи, які діють у складі групи, що не має статусу юридичної особи.

2. Платники податків є зобов'язаними суб'єктами. На пра­вовий статус платників податків впливає метод фінансово-пра­вового регулювання. Державне управління в сфері формуван­ня доходної частини бюджету об'єктивно зумовлено необхідн­істю підпорядкування суб'єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулю­вання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямо­вано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов'язаних суб'єктів. У зв'язку з цим у пра­вовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс по­даткових обов'язків щодо податкових прав, які є похідними від обов'язків.

3. Платники податків — це суб'єкти, які сплачують подат­ки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо спла­чує податок — другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх кла­сифікації за різними підставами. Класифікація має важливе значення як для теорії податкового права, так і для податкового законодавства. По1перше, вона дає вичерпне уявлення про всі різновиди платників податків, і, по1друге, така класифіка1 ція закладає основи правового статусу того чи іншого платника податків.

Платників податків можна класифікувати за такими підставами:

I. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1)    фізичні особи;

2)    юридичні особи;

3)    іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;

4)    юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнерів у складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5)    відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6)    консолідована група платників податків.

II. Залежно від податкової юрисдикції держави:

1)    резиденти — особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несуть повну податкову відповідальність);

2)    нерезиденти — особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лише доходи, отримані ними наданій території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

Розмежування резидентів і нерезидентів здійснюється на основі трьох принципів:

— постійного місцезнаходження на території держави (найчастіше закріплюється кількісний критерій — в Україні це 183 календарних дні);

— джерела отриманих доходів;

—   межі податкової відповідальності — повної чи обмеженої1.

Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в даній країні підлягають тільки доходи, отримані на її території, у той час як будь-які доходи, отримані за її межами, звільняються від оподаткування в даній країні.

Деякі країни за основу беруть критерій резиденства (Велика Британія, США, Росія, Україна); інші — переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Різне об'єднання цих критеріїв зумовлює неоднаковий податковий режим і часто є основною причиною подвійного оподаткування.

III. Залежно від розмірів сукупного валового доходу:

1)     великий платник податків — це особа (юридичний, відособлений підрозділ без статусу юридичної особи, постійне представництво іноземної юридичної особи), сукупний валовий доход якої становить від 4 до 20 млн грн.1;

2)     середній платник податків — це особа (всі платники, перераховані в першій групі), обсяг сукупного валового доходу якої становить до 4 млн грн. У встановлених законодавством випадках ці суб'єкти можуть виступати малими платниками податків2;

IV.  Залежно від критерію юридичного та фактичного обов'язку сплати податку:

1)     юридичний платник податків;

2)     фактичний платник податків.

Цей критерій має місце при непрямому оподатковуванні. Наприклад, при податку на додану вартість кошти в бюджет перераховує суб'єкт, який реалізував товар (роботу, послугу), тобто юридичний платник податків, але за рахунок коштів, отриманих від покупця (користувача, кінцевого споживача), який є фактичним платником податків. Отже, юридичний платник податку — це суб'єкт, який формально зобов'язаний перерахувати податок у бюджет.

Фактичний платник податків — це суб'єкт, що реально зобов'язаний надати грошові кошти в процесі придбання товару (роботи, послуги). До моменту сплати непрямого податку фактичний платник податків виступає носієм податку1.

Більше відповідає змісту визначення платника податків саме юридичний платник, оскільки відповідальність за непе1 рерахування, несплату податку лежить тільки на ньому. Чинне законодавство в даному разі визначає платником тільки одного суб'єкта. Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку — це особа, яка зобов'язана здійснювати утримання і внесення в бюджет по1 датку, що сплачується покупцем2.

Наведена класифікація платників податків є загальною, тобто поширюється на всі їх види. У свою чергу, кожну окрему групу платників податків можна класифікувати за своїми специфічними підставами.

 

§ 2. Обов'язки і права платників податків

Визначення кола обов'язків і прав платника податків має важливе значення, оскільки застосування фінансової відповідальності до платника податків зумовлено саме порушенням установленого законом обов'язку. Захист своїх прав платником податків ґрунтується в першу чергу на доказі факту відсутності в нього того чи іншого обов'язку. Права платника податків є безпосереднім механізмом, який, з одного боку, сприяє належній реалізації платником податків своїх обов'язків, а з іншого — є важливою гарантією захисту від неправомірних дій контролюючих органів.

Обов'язок платника податків — це передбачена нормою податкового права міра його належної поведінки, тобто платник податків не може відмовитися від виконання свого обов'язку. Обов'язок платника податків означає, що він повинний незалежно від свого бажання будувати свою поведінку таким чином, як це запропоновано йому податковим законом. Обов'язок платника податків зробити необхідну від нього за законом дію настає або в терміни, зазначені в податковому законодавстві, або за вимогою контролюючого органу.

Право платника податків — це передбачена нормою податкового права міра його можливої поведінки. Право платника податків означає, що він може будувати свою поведінку на власний розсуд, але в межах того, що йому не заборонено податковим законом. При цьому невикористання платником податків свого права не повинно означати його припинення. Платник податків повинен мати можливість використати своє право у будь-який час, поки це право існує.

Реалізація платником податків свого права повинна бути забезпечена примусовою силою держави. Це положення означає, що до осіб, які перешкоджають платникові податків реалізувати свої права, держава зобов'язана застосувати примусовий захід, що в остаточному підсумку дозволить платникові податків реалізувати його законне право.

При розгляді обов'язків і прав платників податків слід звернути увагу на порядок розташування цих категорій: спочатку — обов'язки, а потім — права. Пояснюється це самою природою обов'язку зі сплати податків і зборів, що визначається владними, імперативними розпорядженнями з боку держави щодо реалізації суб'єктом обов'язку зі сплати податків і зборів. Саме тому платник податків реалізує насамперед обов'язок, що визначає і низку прав1.

 

§ 3. Фізичні особи як платники податків

Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяються на дві групи: 1) фізичні особи, що не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності; 2) фізичні особи, що мають статус суб'єктів підприємницької діяльності.

До фізичних осіб, які не мають статусу суб'єктів підприємницької діяльності, належать суб'єкти, що одержують свої доходи від будь-якої іншої діяльності, не пов'язаної з підприємництвом (доходи, одержувані за місцем основної роботи, (служби, навчання); доходи, одержувані не за місцем основної роботи (служби, навчання); доходи, що підлягають сплаті з джерел в Україні громадянам, що не мають постійного місця проживання в Україні).

До фізичних осіб, що мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, належать суб'єкти, визначені такими відповідно до цивільного законодавства1. При цьому для застосування до них особливого механізму оподаткування важливе значення має той факт, що свої доходи такі суб'єкти повинні одержувати саме від здійснення підприємницької діяльності. Фізичні особи—суб'єкти підприємницької діяльності у встановлених законодавством випадках мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності а також обрати спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку.

При визначенні статусу фізичних осіб—платників податків важливу роль відіграє категорія податкової правосуб'єктності. Тільки маючи цю юридичну властивість, фізична особа може бути безпосереднім носієм податкових обов'язків і прав і реалізовувати їх у податкових правовідносинах.

Для застосування податкової юрисдикції держави визначальне значення для платника податків має належність його до резидентів чи нерезидентів.

У законодавстві України як кількісний критерій резидентства для фізичних осіб визначено 183 календарні дні (цілком або сумарно) протягом року2. Цей критерій фізичної присутності встановлюється щорічно і діє в межах календарного року. Отже, податковими резидентами України визнаються фізичні особи, що фактично перебували на території України не менш ніж 183 дні (цілком чи сумарно) у будь-якому послідовному 12-місячному терміні, що розпочинається чи закінчується в податковому періоді. Днем перебування в Україні є будь-який календарний день, в який фізична особа фактично перебувала на території України, незалежно від тривалості цього перебування. До часу фактичного перебування на території України зараховується час безпосереднього перебування фізичної особи на території України, а також час, на який ця особа виїжджала за межі території України спеціально на лікування, відпочинок, навчання, у відрядження.

Податковими нерезидентами України визнаються фізичні особи, що не є податковими резидентами України.

Для застосування механізму оподаткування до фізичних осіб враховують також і такі підстави:

— здійснення економічної діяльності чи одержання доходів з джерел у державі. Економічною діяльністю є будь-яка діяльність з виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг), а також діяльність, спрямована на одержання прибутку (доходів), незалежно від результатів такої діяльності. Економічною вважають діяльність підприємницьку та посередницьку, довірче керування майном, прийняття (надання) однією особою перед іншою обов'язків здійснювати (чи утримуватися від здійснення) певні дії на платній основі;

— наявність у власності майна, що підлягає оподатковуванню;

— здійснення операцій чи дій, що підлягають оподаткуванню;

— участь у відносинах, однією з умов яких є сплата мита чи зборів.

Факультативні ознаки фізичних осіб—платників податків і зборів деталізують, уточнюють систему податкових обов'язків конкретної особи. До факультативних ознак визначення фізичних осіб як платників податків належать такі:

1. Місце постійного проживання. Це місце, де особа фактично проживає, а за неможливості встановити таке місце — місце, де ця особа зареєстрована як платник податку у встановленому порядку, чи місце, зазначене в паспорті або іншому посвідченні особи. Місцем перебування фізичної особи, яка не досягла повноліття, чи фізичної особи, що перебуває під опікою чи піклуванням, визнається місце, де вона фактично проживає, а за неможливості встановити це місце — місце, де ця особа зареєстрована у встановленому порядку, чи місце, що зазначене в паспорті чи іншому посвідченні особи, чи місце перебування його батьків (одного з батьків), усиновителя, опікуна чи попечителя.

2. Принцип громадянства, що застосовують разом із принципом місця проживання чи місцезнаходження суб'єкта. Його застосування передбачає низку особливостей:

1)     центр особистих і економічних інтересів (місце, де особа має найтісніші особисті чи економічні зв'язки);

2)     місце фактичного проживання — місцезнаходження будинку, квартири чи іншого житлового приміщення, де постійно чи переважно ця особа мешкає.

 

§ 4. Юридичні особи як платники податків

Юридичні особи в Україні діють в організаційно1правових формах, установлених законодавством.

Юридичними особами—платниками податків є:

1)    українські підприємства й організації;

2)    іноземні підприємства й організації.

Однак в основі виникнення податкових обов'язків у подібних платників лежить не принцип національної належності юридичної особи, а їх диференціація на резидентів і нерезидентів. Ці положення регулюються ст. 1 Закону України від 22 травня 1997 року «Про оподаткування прибутку підприємств» . Резидентами вважаються юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території. До резидентів також належать дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють господарську діяльність.

Нерезидентами є юридичні особи і суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межа­ми України, які створені і здійснюють свою діяльність відпо­відно до законодавства іншої держави. Нерезидентами також є розташовані на території України дипломатичні представ­ництва, консульські установи та інші офіційні представницт­ва іноземних держав, міжнародні організації та їх представ­ництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодав­ства України.

Резидентство юридичних осіб—платників податків визна­чають на такій основі.

1. Місце реєстрації. Підприємство визнають резидентом, якщо його засновано в державі для здійснення на її території діяльності у формі певної організаційної структури. Підпри­ємства є резидентами, якщо вони зареєстровані в Україні, неза­лежно від місця здійснення діяльності.

2. Місце управління. Місцем управління підприємством вважається місце здійснення повноважень діючим вищим ор­ганом управління (відповідно до статуту чи установчого доку­менту). Якщо підприємством управляє фізична особа, що є його власником, то місцем управління вважається місце проживан­ня власника. Якщо немає вищого органа управління, місцем управління вважається місце здійснення повноважень вико­навчим органом підприємства.

3. Місце діяльності. За цією ознакою резидентом є особа, що здійснює основний обсяг ділових операцій на території країни.

Юридичних осіб—платників податків класифікують також за такими підставами:

1) залежно від джерела фінансування — бюджетні (юри­дичні особи, що на 100 відсотків фінансуються за рахунок кош­тів бюджетів) і небюджетні, що фінансуються за рахунок влас­них і/чи залучених коштів;

2)    залежно від галузевої належності — на сільськогосподарські, промислові, торгові тощо;

3)    залежно від цільової спрямованості діяльності — на прибуткові та неприбуткові.


§ 5. Іноземні юридичні особи. Постійні представництва іноземних юридичних осіб

Самостійними платниками податків в Україні є іноземні юридичні особи (фірми, організації, компанії), що здійснюють господарську діяльність на території України як безпосередньо, так і через постійні представництва.

Для того, щоб бути платником податків і зборів в Україні, іноземна юридична особа, що здійснює діяльність на її території, насамперед повинна стати на облік у податковому органі за місцем здійснення своєї діяльності. Законодавством передбачено1, що для постановки на облік іноземній юридичній особі слід подати в податковий орган України оформлену заявку, до якої додати документи, що підтверджують факт створення і реєстрації іноземної юридичної особи відповідно до законодавства тієї держави, яка є місцем її реєстрації (виписка з торгового реєстру країни постійного місця перебування, документи, що підтверджують платоспроможність). Іноземна юридична особа, яка пройшла реєстрацію й одержала ідентифікаційний податковий номер і в силу цього стала потенціальним українським платником податків, бере на себе обов'язок сплачувати всі встановлені українським податковим законодавством податки, збори (обов'язкові платежі) у встановлених випадках. Однак на відміну від національних юридичних осіб джерелами правового регулювання оподаткування іноземних юридичних осіб є також міждержавні договори про запобігання подвійному оподаткуванню.

Чисельну групу платників податків становлять іноземні юридичні особи, компанії, фірми, організації, створені відповідно до законодавства інших країн, але які займаються підприємницькою діяльністю на території України через постійні представництва.

Термін «постійне представництво», що застосовується у міжнародних угодах про запобігання подвійному оподаткуванню, означає постійне місце діяльності, через яке особа з постійним місцеперебуванням в одній договірній державі здійснює діяльність в іншій договірній державі.

Відповідно до п. 1.17 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»1 постійне представництво — це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України . З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, що мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав і обов'язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту тощо).

Податкова звітність постійних представництв нерезидентів в Україні має свої особливості. Відповідно до п. 16.12 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податок на прибуток нерезидента обчислюється платником податку і підлягає підтвердженню податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва. Нерезидент щорічно отримує від податкового органу підтвердження щодо сплати податку на прибуток. Відповідно до цього Закону щорічно в обов'язковому порядку проводяться аудиторські перевірки фінансово-господарської діяльності нерезидента.


§ 6. Юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи

Юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка не має статусу юридичної особи (далі — група без статусу юридичної особи), — це окремий вид платників податків на території України, діяльність якого здійснюється на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

Облік результатів спільної діяльності веде платник податку, уповноважений на це іншими сторонами відповідно до умов договору, але окремо від обліку господарських результатів такого платника податку. Виконання обов'язку з податкової звітності покладено також на платника податків, уповноваженого сторонами групи без статусу юридичної особи. Податкову звітність за результатами діяльності групи без статусу юридичної особи платник податків—резидент подає в порядку і формі, встановлених податковим законодавством України. При цьому таким платником податків може бути тільки резидент (юридична чи фізична особа); і саме він несе відповідальність за утримання і перерахування до бюджету податку на доходи групи без статусу юридичної особи. Якщо платник податку групи без статусу юридичної особи (резидент) здійснює на користь нерезидента — учасника договору про спільну діяльність виплату з доходу, отриманого таким нерезидентом від здійснення спільної діяльності на території України, то він (платник) зо1 бов'язаний додатково сплачувати податок на репатріацію доходів у розмірі 15 відсотків від суми такого доходу за рахунок цієї виплати.

Нерезидент (чи постійне представництво нерезидента), що є учасником договору про спільну діяльність на території України групи без статусу юридичної особи і має переваги, відповідно до міжнародних договорів України про звільнення (зменшення) від оподаткування доходу, отриманого в результаті спільної діяльності на території України, подає до податкового органу за місцезнаходженням платника податку відомості про доходи, що звільнені від оподаткування або обкладаються податком заставками, встановленими таким договором, тобто обов'язок надання цих відомостей лежить не на платнику даної групи, а безпосередньо на самому нерезиденті (постійному представництві нерезидента).

 

§ 7. Відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи

Багато юридичних осіб здійснюють свою господарську діяльність на території різних регіонів держави у формі філій або представництв. Згідно зі ст. 31 Цивільного кодексу України юридична особа може відкривати філії і представництва в порядку, встановленому цивільним законодавством. Філія являє собою відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем його перебування і реалізує всі його функції чи їх частину, в тому числі функції представництва, тоді як представництво — це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем її перебування, що представляє та захищає інтереси юридичної особи1. Отже, представництво створюється лише для вираження зовні інтересів юридичної особи і забезпечення їхнього захисту, ніяких виробничо-господарських функцій воно не виконує. Філія ж — ширше поняття: вона може займатися усіма видами діяльності юридичної особи чи частиною їх, тобто безпосередньо виробничо-господарською діяльністю, і поряд з цим бути представником. І філії, і представництва створюються як відокремлені підрозділи, тобто вони не користуються правами юридичної особи і діють на підставі положень, що затверджуються юридичною особою.

Податкове законодавство неоднозначно підходить до визначення відокремлених підрозділів платниками податків: в одних випадках на них покладається цілий комплекс податкових обов'язків (податкова реєстрація, сплата податку, податкова звітність); в інших — тільки частина такого комплексу (наприклад, обов'язок зі сплати податку виконує відокремлений підрозділ, а обов'язок з податкової звітності виконує юридична особа); у третіх — юридична особа, яка зареєструвала відокремлений підрозділ1, усі податкові обов'язки такого підрозділу виконує самостійно.

Філії і представництва юридичних осіб податкове законодавство розглядає як самостійних платників податків тільки у разі, якщо на них покладено обов'язок сплачувати конкретні податки і збори. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»2 філії, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на відміну від головного підприємства на території іншої територіальної громади, є платниками податку. При цьому платниками податку є тільки ті філії, що мають банківські рахунки, ведуть окремий облік своєї діяльності і складають баланс. Якщо філія має банківський рахунок, веде окремий облік своєї діяльності і складає баланс, але розташована на тій самій території територіальної громади, що і головне підприємство, то така філія не є самостійним платником податку. При цьому і головне підприємство, і філію розглядатимуть як єдиного платника податків. Відповідно, головне підприємство сплачуватиме податок виходячи із загального результату діяльності самого підприємства і його філій. Якщо філія відповідає критеріям платника податку, то відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткування можливе за двома варіантами: або філія платить податок самостійно, або його головне підприємство переходить на сплату консолідованого податку. Якщо ж філія і головне підприємство не переходять на сплату консолідованого податку і сплачують податок окремо, то їх розглядають як окремих платників. У цьому разі до філії застосовуватимуть всі положення податкового законодавства (ведення обліку валових доходів і витрат, нарахування амортизації, складання декларації про прибуток).

Це не єдине положення, коли відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи є самостійним платником податків. Але в цілому обов'язок зі сплати податків і зборів, що вони виконують, по суті, є обов'язком тих юридичних осіб, яких вони представляють. У такому разі відокремлені підрозділи не несуть обов'язок зі сплати податку, а лише виконують такий обов'язок юридичної особи у відповідній її частині.

 

§ 8. Консолідована група платників податків

Консолідована група платників податків — це створене і зареєстроване відповідно до національного законодавства об'єднання підприємств і організацій, що виступає як єдиний платник податку щодо одного чи кількох податків1. Це не означає створення нової юридичної особи, а консолідовану групу розглядають як єдиного платника податків.

На сьогодні в податковому законодавстві України консолідація стосується саме консолідованого виконання податкових обов'язків одного платника податків2, а не утворення консолідованої групи платників податків. Останній варіант існує в податковому законодавстві Російської Федерації.

Консолідована група платників податків може бути створена лише на підставі договору між її учасниками. При цьому тільки за умови, якщо учасниками цієї групи є підприємства й організації — податкові резиденти. Підприємство чи організація не може бути учасником більш ніж однієї консолідованої групи платників податків. Банки, страхові організації також можуть бути учасниками консолідованої групи платників податків за умови, що і всі інші учасники такої групи є або банками, або страховими організаціями. Після створення консолідованої групи платників податків її реєструє як таку податковий орган за місцем обліку головного підприємства.

Місцем діяльності консолідованої групи платників податків визнається місце діяльності головного підприємства цієї групи. Консолідована група платників податків має всі права і несе всі обов'язки платника податків відповідно до актів податкового законодавства. Права й обов'язки консолідованої групи платників податків реалізуються головним підприємством цієї групи. На головне підприємство такої групи покладаються, зокрема, обов'язки з ведення зведеного обліку, необхідного для правильного обчислення і сплати податків (зборів), щодо яких вона виступає як єдиний платник податку, з безпосередньої сплати цих податків (зборів), а також подання звіту учасниками цієї групи про виконання її податкових обов'язків. Учасники консолідованої групи платників податків звільняються від обов'язку безпосередньої сплати тих податків (зборів), щодо яких така група виступає як єдиний платник податку. Учасники такої групи несуть солідарну відповідальність за виконання її податкових зобов'язань по тих податках (зборах), щодо яких така група виступає як єдиний платник податку, а також зі сплати відповідних пені та штрафів при невиконанні чи неналежному виконанні головним підприємством покладених на нього відповідно до актів податкового законодавства обов'язків.

Вихід підприємства зі складу консолідованої групи платників податків не знімає з нього відповідальності поряд з іншими учасниками цієї групи щодо виконання податкових обов'язків такої групи.

 

§ 9. Особи, що сприяють сплаті податків, зборів і мит

Під особами, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, розуміються зобов'язані особи, від дій яких залежить належне виконання обов'язків платників податків, контроль за повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів і мит до бюджетів і надання інформації про платника податків, необхідної для нарахування податків і зборів.

Суб'єкти, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, є зобов'язаними, тобто їхні обов'язки чітко встановлені законодавством. До суб'єктів, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, належать:

1)     банки і фінансово-кредитні установи;

2)     податкові агенти;

3)     збирачі податків, зборів і мит.

Банки і фінансово-кредитні установи як суб'єкти, що сприяють сплаті податків, зборів і мит, виконують доручення платників податків про перерахування податків і зборів у бюджет у встановлений законодавством термін. Цей обов'язок банків і фінансово-кредитних установ має законодавче закріплення. Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України від 18 лютого 1997 року «Про систему оподаткування», банки й інші фінансово-кредитні установи виконують доручення платників податків і зборів (обов'язкових платежів) про перерахування податків і зборів (обов'язкових платежів) у Державний бюджет України і місцеві бюджети у встановлений законами України термін1. Як особи, що сприяють сплаті податків зборів і мит, банки й інші фінансово-кредитні установи відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про систему оподаткування» зобов'язані подавати державним податковим органам на їхній запит відомості про наявність і рух коштів на поточних і депозитних рахунках платників податків — клієнтів цих установ.

Банки і фінансово-кредитні установи виступають зобов'язаними суб'єктами, оскільки їхні обов'язки підкріплюються примусовою силою держави. Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про систему оподаткування» керівники й інші посадові особи банків та інших фінансово-кредитних установ за невиконання вимог, а також за ненадання органам податкової служби у встановлений законом термін повідомлень про закриття рахунків платників податків чи початку здійснення видаткових операцій по рахунку платника податків до одержання документально підтвердженого повідомлення податкового органу про взяття рахунка на облік в органах податкової служби притягуються до відповідальності.

Статус податкових агентів характеризується деякою подвійністю. З одного боку, стосовно платників податків вони представляють фіскальні органи, оскільки реалізують функції з нарахування, обліку й утримання податку. З іншого боку, у відносинах з податковими органами їм призначено роль зобов'язаних суб'єктів, що породжує деякі ідентичні обов'язки податкових агентів і платників податків перед податковими органами. Пояснюється це також тим, що як суб'єкт податкових правовідносин податковий агент, з однієї боку, виступає як особа, що сприяє сплаті податку, а з іншого — як платник податків, тобто один суб'єкт одночасно є і податковим агентом, і платником податків, і, можливо, навіть більше платником податків, бо під час податкової перевірки контролюючий орган цікавиться таким суб'єктом насамперед як платником податків, а в ході перевірки паралельно перевіряються і функції такого суб'єкта як податкового агента. Рішення ж за результатами перевірки приймається щодо платника податків, що одночасно може виступати і податковим агентом.

Слід зазначити, що обов'язки податкового агента виникають тільки за наявності реальної можливості утримувати і перераховувати податок платника, тобто за наявності відповідного джерела, яке є в його розпорядженні у вигляді коштів платника податків. Якщо у платника податків немає коштів, у податкового агента не виникає обов'язку з утримання і пере1 рахування податку до бюджету. Однак така ситуація спричиняє обов'язок податкового агента повідомити податковий орган про неутримання податку в закріплений законодавством термін.

Збирачі податків, зборів і мит (далі — збирачі податків) — це особи, що здійснюють приймання таких коштів від платників податків (платників зборів і мит), контролюють їхню сплату і перераховують до бюджету на основі податково-правових або інших норм. Такими діями збирачі податків сприяють податковим органам, бо виступають суб'єктами, що здійснюють «первинний» контроль за повнотою і своєчасністю сплати обов'язкових платежів.

На відміну від податкових агентів, збирачі податків, насамперед, не виплачують доходи платникам податків і не мають повноважень з утримання податків, і, далі, збирачі податків здійснюють приймання коштів у платників податків з волевиявлення останніх, як правило, платник податків вносить той чи інший обов'язковий платіж за здійснення в його інтересах юридично значущих дій. У податковому законодавстві України не закріплені окремо обов'язки і права збирачів податків, однак їхні функції закріплено безпосередньо тими нормативними актами, що регулюють винятково діяльність таких суб'єктів. Є два основні обов'язки збирачів податків: 1) приймання обов'язкових платежів, у встановлених законодавством випадках, і здійснення контролю за повнотою і своєчасністю їхньої сплати; 2) надання інформації в термін, визначений законодавством, у відповідні державні органи (податкові органи, органи Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, державні статистичні органи тощо).

 

§ 10. Облік платників податків

З метою дотримання податкового законодавства і проведення податкового контролю платники податків підлягають постановці на облік у податкових та інших державних (контролюючих) органах. Розрізняють первинний і вторинний податковий облік. Первинний — це податковий облік, у ході якого платникові податків надається єдиний за всіма видами податків і зборів ідентифікаційний номер. Вторинний — це податковий облік, у ході якого платникові податків надається, крім первісного, ще один ідентифікаційний (індивідуальний) номер по окремому податку чи збору, у встановленому законодавством порядку (наприклад, Реєстр платників податку на додану вартість).

22 грудня 1994 року було прийнято Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб—платників податків та інших обов'язкових платежів»1 і в листопаді 1997 року податкові органи завершили формування автоматизованої інформаційної системи з контролю за сплатою фізичними особами податків та інших обов'язкових платежів, у результаті якого було створено державний реєстр фізичних осіб—платників податків та інших обов'язкових платежів. Кожній особі в державному реєстрі надається власний ідентифікаційний номер, без якого неможливо відкрити розрахунковий рахунок у банку й одержати заробітну плату. Ідентифікаційний номер містить дані про платника податків: дату народження, порядковий номер при реєстрації цього громадянина і стать. Остання десята цифра ідентифікаційного коду призначена для захисту від випадкових помилок.

22 січня 1996 р. постановою Кабінету Міністрів України було затверджено Положення «Про створення єдиного державного реєстру підприємств і організацій України»2. Це положення закріплює єдину автоматизовану систему обліку, нагромадження й обробки даних про підприємства, організації всіх форм власності, а також їх окремі підрозділи (філії, відділення, представництва). Метою створення державного реєстру стало забезпечення єдиних принципів ідентифікації й обліку суб'єктів господарської діяльності, здійснення нагляду за структурними змінами в економіці, забезпеченням інформацією. До реєстру включаються дані про юридичних осіб, які розташовані і здійснюють свою діяльність на території України чи за її межами, але створені за участю юридичних осіб України. Реєстр створений як комплекс відомостей, куди ввійшли ідентифікаційні, класифікаційні, довідкові, реєстраційні й економічні дані.

Якщо суб'єкт підпадає під визначення ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто є платником такого податку, то він зобов'язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість відповідно до Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79 Ч Реєстр платників податку на додану вартість — це автоматизована система збору, нагромадження й обробки даних про осіб, що відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» і Указу Президента України від 7 серпня 1998 року «Про деякі зміни в оподаткуванні»2 зобов'язані здійснювати утримання і внесення в бюджет податку, що сплачується покупцем. При включенні до реєстру будь-якої особи, діяльність якої підлягає оподаткуванню, їй надається індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником податку на додану вартість до моменту виключення його з реєстру в зв'язку з вибуттям зі складу платників податку на додану вартість.

Крім розглянутих видів реєстрацій платників податків існують ще й такі: реєстрація в Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (не всі суб'єкти підприємницької діяльності проходять обов'язкову реєстрацію в цьому органі, що здійснюється відповідно до Інструкції про порядок надходження, обліку і витрати коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженої постановою Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26 червня 2001 р. №16); реєстрація у Фонді соціального страхування від нещасливих випадків на виробництві і професійних захворювань України (реєстрація в цьому Фонді буває обов'язкова і добровільна, відповідно до Інструкції про порядок перерахування, обліку і витрати страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20 квітня 2001р. №12); реєстрація у Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (така реєстрація стосується роботодавців, відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття й обліку їхнього надходження у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженої наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. №339, роботодавці зобов'язані зареєструватися як платники страхових внесків у центрах зайнятості, на яких покладено функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду).

 



Глава 8 ОБ'ЄКТ ОПОДАТКУВАННЯ

Глава 8 ОБ'ЄКТ ОПОДАТКУВАННЯ

 

§ 1. Поняття об'єкта оподаткування

Поняття «об'єкт оподаткування» передбачає два підходи: правовий (розширений) і законодавчий (більш вузький). Як правова категорія об'єкт оподаткування являє собою родове визначення об'єкта (доходи чи їхня частина; майно; вартість тощо), з яким пов'язане виникнення обов'язку платника по­датків сплатити податок. У більш вузькому значенні (яке в ос­новному закріплюється в законодавчих актах) об'єкти оподат­кування можна визначити як видові форми родового поняття об'єкта оподаткування (доходи фізичних осіб; майно юридич­них осіб тощо), що і закріплюються спеціальними податкови­ми законодавчими актами.

Необхідно враховувати, що законодавець не дає вичерпного переліку видів об'єктів оподаткування, а виділяє найпоши­реніші з них, залишаючи перелік відкритим. Наприклад, об'єк­том оподаткування може виступати фонд оплати праці і т. ін.

Об'єктом оподаткування може бути вартість товарів (робіт, послуг), доход чи його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), використання природних ресурсів. При цьому один об'єкт не може виступати об'єктом оподаткування по кількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє вико­ристовувати об'єкт при оподаткуванні податками різного виду. Тому один об'єкт (наприклад прибуток) може використовува­тися як об'єкт оподаткування у кількох випадках. Наприклад, використання доходу як об'єкта при загальнодержавних подат­ках не є перешкодою для введення податку з аналогічних об'єктів на місцевому рівні.

Певною мірою відкритим залишається і питання законо­давчого регулювання поняття «об'єкт оподаткування». Тут деяка теоретична незавершеність проблеми реалізується у не­визначеності нормативній. Закон України «Про систему опо­даткування» від 18 лютого 1997 року як об'єкт оподаткуван­ня виділяє прибуток (доходи), додану вартість продукції, вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митну чи її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України (ст. 6). У ряді випадків має місце надмірна деталізація. Наприклад, характеристика доходу (прибутку) як об'єкта навряд чи потрібна, оскільки прибуток є одним з елементів доходу (нарівні із заробітною платою). Природно, прибуток і доход — різні категорії, але подібна деталізація передбачає і подальший докладний аналіз, навряд чи доречний у статті основного закону, що регулює податко1 ву систему.

Таким чином, об'єктом є переважно такий предмет, з приводу якого необхідна сплата податку, наприклад, отриманий доход, володіння чим-небудь, споживання відомих предметів. Саме в такий спосіб закріплюється об'єкт оподаткування законодавством України і Російської Федерації (ст. 6 Закону України «Про систему оподаткування »,ст. 38 Податкового кодексу Російської Федерації). Фактично доктринального в значення категорії об'єкта оподаткування немає, а законодавець йде простим шляхом: закріплює вичерпний перелік об'єктів оподаткування (вартість майна, вартість товарів (робіт, послуг), доходи, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) і т. ін.).

 

§ 2. Види об'єктів оподаткування

Більшість економістів і фінансистів XIX століття вважали податковим об'єктом тільки чистий прибуток платника. Вони виходили з того, що рівність обов'язку нести податкову повинність полягає в рівності матеріального важеля цієї повинності, а рівність останньої полягає у відповідності податку коштам платника1.

Саме підхід, що ґрунтується на характеристиці об'єкта як чистого прибутку в податках реальних (у непрямих податках чистий прибуток слугує об'єктом не прямо, а через споживання), було покладено в основу трактування об'єкта оподаткування законодавством Російської імперії. Наприклад, у першому томі Зводу Законів в Установі Міністерства фінансів підкреслюється: «нові способи для множення державних доходів не повинні торкатися капіталів, необхідних для добутку доходів з казенних і приватних закладів, промислів, оборотів і справ, а повинні стягуватися з чистих їхніх прибутків»1. І. Х. Озеров під об'єктом оподаткування розуміє «факти чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується, наприклад земля, промисел, особа...». Об'єктом оподаткування можуть бути (за Озеровим): 1) особистість; 2) предмети споживання; 3) окремі джерела доходу; 4) загальний доход; 5) майно платника; 6) моменти переходу майна2.

Оподаткування повинно бути пов'язане з таким предметом, станом чи процесом, в якому виражається господарська активність.

Серед об'єктів оподаткування громадян можна виділити:

1)     доход (сукупний доход по прибутковому податку);

2)     майно (у тому числі земля, нерухомість, предмети розкоші);

3)     споживання (наприклад, акцизи на окремі види товарів);

4)     ввіз і вивіз товарів за кордон (митні збори).

При цьому той самий об'єкт оподаткування не може виступати об'єктом оподаткування для кількох податків. Закріплення цього положення законодавством особливо необхідно, оскільки саме в такий спосіб закріплюється один з найважливіших принципів оподаткування — запобігання внутрішньому подвійному оподаткуванню.

Хотілося б звернути увагу на одне з важливих питань податкового законодавства — на необхідність чіткого розмежування категорій, що має запобігти їх неоднозначному тлумаченню. Звичайно, цього неможливо уникнути цілком, але для основних понять вкрай необхідно.


§ 3. Методи визначення об'єкта оподаткування

Дуже важливо при характеристиці виторгу, доходу і при­бутку зупинитися на формуванні нагромаджень підприємств, елементи якого і виділяються як об'єкт оподаткування. Скла­лося два основних методи визначення виторгу.

1. Формування виторгу в міру оплати. У даному разі ви­торг формується по мірі надходження коштів до каси підприє­мства (при розрахунках готівкою) і при надходженні коштів на рахунки підприємств (при безготівкових розрахунках). Го­ловна перевага цього методу в тім, що підприємство оперує кош­тами, що реально є в його розпорядженні.

2. Формування виторгу по мірі відвантаження товарів (ви­конання робіт, послуг) при пред'явленні замовнику розрахун­кових документів. В основі цього методу лежить перехід права власності в момент відвантаження товару. Головним недоліком такого методу є великий розрив у часі обліку виторгу, відобра­ження цього в бухгалтерських документах (і відповідно в роз­рахунках з бюджетом) і реального надходження коштів (не можна виключати ситуацію, коли ці кошти не надійдуть зовсім, що трапляється, наприклад, у разі банкрутства замовника).
Завершальним, визначальним фінансовим результатом госпо­дарської діяльності підприємства є один з елементів виторгу — прибуток. Хоча точніше буде виділити як кінцевий фінансо­вий результат чи прибуток збитки. Збитки можуть виникнути при надмірно завищених витратах на виробництво, порушенні господарських договорів, банкрутстві замовників і т. ін.

 


Просмотров: 1292
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
С. А. Авакьян Конституционное право России. Учебный курс. Учебное пособие. В 2 томах. Том 1
Конституционное право России. Учебный курс. Учебное пособие. В 2 томах. Том 1
В книге освещаются вопросы российского конституционного права, ста­новления и развития конституционно-правовых институтов, анализируются проблемы формирования конституционно-правовых основ политического раз­вития России.
В первом томе издания рассмотрены вопросы предмета конституционного (государственного) права России как отрасли права и науки, конституционного строя России, конституционного статуса личности, гражданства и др.

Для студентов, обучающихся в магистратуре, а также для студентов, обу­чающихся по программам бакалавриата и специалитета, аспирантов, препода­вателей юридических вузов и всех, кто интересуется различными аспектами российского конституционализма....

Цена:
1259 руб

Т. Н. Радько, В. В. Лазарев, Л. А. Морозова Теория государства и права. Учебник
Теория государства и права. Учебник
Учебник полностью соответствует новым стандартам высшего образования по направлению "Юриспруденция" (квалификация (степень) - "бакалавр , и подготовлен профессорско-преподавательским коллективом МГЮА имени О.Е. Кутафина, который разрабатывал программы учебных дисциплин базовой части нового стандарта.

Учебник предназначен для студентов юридических факультетов и вузов, обучающихся по программам бакалавриата, а также преподавателям, практикующим юристам и всем интересующимся правом. Рекомендован учебно-методическим объединением по юридическому образованию вузов Российской Федерации в качестве учебника для студентов высших учебных заведений, обучающихся по направлению "Юриспруденция"....

Цена:
519 руб

Ю. С. Поваров Акционерное право России. Учебник
Акционерное право России. Учебник
Рассмотрены основные понятия и направления развития отечественного акционерного права, место и роль акционерных обществ в системе юридических лиц, дана развернутая характеристика правоотношений, складывающихся в акционерной сфере. В изложении учебного курса использован единый подход к раскрытию научно-концептуальных, правотворческих и правоприменительных проблем. Рассчитан на углубленное изучение дисциплины акционерного права.
Соответствует Федеральному государственному образовательному стандарту высшего профессионального образования третьего поколения.

Для студентов вузов, обучающихся по специальностям 030501 (021100) "Юриспруденция", 030500 (521400) "Юриспруденция (магистр)", а также для аспирантов и преподавателей высших учебных заведений юридического профиля. Может быть полезен для педагогических, научных и практических работников....

Цена:
1599 руб

Н. М. Жариков, В. П. Котов, Г. В. Морозов, Д. Ф. Хритинин Судебная психиатрия
Судебная психиатрия
В учебнике рассмотрены основные аспекты судебной психиатрии; формы психических расстройств, причины их возникновения, диагностика и лечение. Вопросы, касающиеся правового положения лиц с психическими расстройствами, а также проведения судебно-психиатрической экспертизы, проанализированы с учетом законодательных актов, регламентирующих практику оказания психиатрической помощи.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических и медицинских вузов и факультетов, а также для юристов, работников правоохранительных органов и врачей-психиатров....

Цена:
1009 руб

 Криминология
Криминология
В учебнике на основе современных подходов к структуре и содержанию криминологии рассматриваются предмет, система, методология и история криминологии, задачи и перспективы ее развития. Анализ преступности, личности преступников, причин и условий преступлений дается как в общем плане, так и применительно к конкретным видам преступлений и их особенностям. С этих же позиций рассматривается проблема предупреждения преступности. Учебник дополнен словарем криминологических терминов, сведениями о российских и зарубежных криминологах, а также списком научной литературы и списком нормативных актов.
В настоящем издании учтено новейшее законодательство, приведены необходимые статистические данные.

Для студентов, магистрантов, бакалавров, аспирантов и преподавателей юридических вузов и факультетов, практических работников правоохранительных органов....

Цена:
1389 руб

 Практикум по международному праву
Практикум по международному праву
Практикум содержит учебно-методические материалы по международному публичному праву: программы курса "Международное право" и специальных курсов, задания для подготовки к семинарским занятиям, учебные схемы, образцы документов, примерную тематику курсовых и выпускных квалификационных работ, перечни рекомендуемой литературы и сборников нормативных актов. Для студентов всех форм обучения по специальностям и направлениям "Юриспруденция", "Государственное и муниципальное управление", "Налоги и налогообложение", "Международные отношения", "Таможенное дело" и др....

Цена:
719 руб

 Муниципальное право Российской Федерации
Муниципальное право Российской Федерации
Учебник подготовлен в соответствии с требованиями Федерального государственного образовательного стандарта высшего профессионального образования третьего поколения. В нем освещаются актуальные вопросы местного самоуправления и самой отрасли права на современном этапе развития нашего государства и общества.

Для студентов бакалавриата и специалитета, преподавателей юридических вузов и факультетов, практических работников органов государственной власти и местного самоуправления, всех, кто интересуется вопросами муниципального права....

Цена:
447 руб

А. В. Губарева, А. Н. Латыев Недвижимость за рубежом. Правовые вопросы. Учебное пособие
Недвижимость за рубежом. Правовые вопросы. Учебное пособие
Рассматриваются наиболее существенные институты, определяющие правовой режим недвижимости в зарубежных странах, раскрываются подходы к определению недвижимого имущества и его отдельных разновидностей, обозначаются публично-правовые ограничения оборота недвижимости, описывается система прав на недвижимое имущество в разных странах. Особое внимание уделено различным системам регистрации прав на недвижимость и влиянию регистрационных систем на материальное право, способам защиты прав на недвижимое имущество. В приложении систематизированы данные о правовом режиме недвижимости в ряде стран.

Студентам, аспирантам, научным работникам, а также практикующим юристам, интересующимся мировым опытом правового регулирования отношений по поводу недвижимого имущества....

Цена:
294 руб

 Уголовное право России. Общая часть. Учебник
Уголовное право России. Общая часть. Учебник
Учебник, написанный коллективом кафедры уголовного права юридического факультета Санкт-Петербургского государственного университета, соответствует Государственному образовательному стандарту высшего профессионального образования, включает все темы, предусмотренные программой курса Общей части уголовного права для подготовки бакалавров.

Предназначен для студентов, аспирантов, преподавателей, юристов-практиков и всех тех, кто интересуется современным российским уголовным правом....

Цена:
1489 руб

Ю. Д. Сергеев, Ю. В. Павлова, С. И. Поспелова, Н. А. Каменская Правоведение. Медицинское право. Учебник
Правоведение. Медицинское право. Учебник
В учебнике отражены основные положения базовых отраслей права (конституционного, административного, гражданского, трудового, уголовного и др.) как гарантов обеспечения прав граждан в сфере охраны здоровья.
Особое место отведено правовому регулированию медицинской деятельности. В издании систематизирована современная нормативно-правовая база, регулирующая правоотношения в сфере здравоохранения, права и обязанности медицинских работников и медицинских организаций в условиях нового законодательства; особенности реализации прав пациентов при оказании медицинской помощи, а также обязанности граждан в сфере охраны здоровья. Рассмотрены особенности юридической ответственности за профессиональные и должностные правонарушения в сфере здравоохранения с практическими примерами следственной, судебной и экспертной практики.
Учебник подготовлен в соответствии с требованиями федеральных государственных образовательных стандартов высшего и среднего профессионального образования по всем медицинским и фармацевтическим специальностям для изучения учебных дисциплин "Правоведение", "Основы права", "Правовые основы деятельности врача", "Правовое обеспечение профессиональной деятельности".

Учебник предназначен для студентов всех факультетов медицинских и фармацевтических специальностей. Может быть использован студентами юридических вузов, аспирантами и преподавательским составом медицинских и юридических вузов страны, а также руководителями и сотрудниками медицинских организаций и органов управления здравоохранением; юрисконсультами медицинских организаций; представителями фармацевтических компаний, медицинской индустрии и промышленности....

Цена:
1709 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования