СМИ Законы РФ
Юр.книга Р.О. Стефанчук Цивільне право Украiни

Mon, 06 Jun 2011 12:52:15 +0000
Титулка

 

P. О. Стефанчук

 

 

 

 

Цивільне право України

 

 

 

Навчальний посібник

 

 

Київ
Прецедент
2005

 

Навчальний посібник підготовлено колективом кафедри цивільно-правових дисциплін Хмельницького інституту регіонального управління та права на основі нового цивільного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України станом на 1 квітня 2004 року.

Системно викладено загальні положення цивільного права, вчення про особисті немайнові права, речові права, права на об'єкти інтелектуальної власності, зобов'язального права, спадкового права та порівняльного (компаративістського) цивільного правознавства. Особлива роль відведена новаціям у сфері приватноправового регулювання та перспективам його розвитку у зв'язку з інтеграцією України до Європейського Союзу.

Для студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів.


Рецензенти:


Шевченко Я. М. — академік Академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України.
Харитонов Є. О. — доктор юридичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України.
Коссак В. М. — доктор юридичних наук, професор.


Mon, 06 Jun 2011 13:04:28 +0000
Зміст

Вступне слово

 

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 

1. Вступ до цивільного права

Поняття приватного права
Цивільне право як галузь права
Джерела цивільного права. Цивільне законодавство
Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

 

2. Цивільно-правові відносини

Загальні положення про цивільні правовідносини
Фізична особа як суб'єкт цивільних правовідносин
Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин
Держава Україна, Автономна Республіка Крим та територіальна громада як суб'єкти цивільних правовідносин
Об'єкти цивільних правовідносин
Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин

 

3. Здійснення і захист цивільних прав

Здійснення суб'єктивних цивільних прав і виконання цивільних обов'язків
Захист цивільних прав та інтересів
Цивільно-правова відповідальність
Строки та терміни здійснення й захисту цивільних прав і виконання цивільних обов'язків

 

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

4. Особисті немайнові права фізичних осіб

Загальні положення про особисті немайнові права
Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи
Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи
Захист особистих немайнових прав фізичної особи

 

5. Право власності та інші речові права

Загальні положення про право власності
Право спільної власності
Особливості окремих різновидів права власності
Речові права на чуже майно
Захист права власності та інших речових прав

 

6. Право інтелектуальної власності

Загальні положення про право інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)
Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права)
Право інтелектуальної власності на наукове відкриття
Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок
Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми
Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію
Право інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин
Право інтелектуальної власності на комерційне найменування
Право інтелектуальної власності на торговельну марку
Право інтелектуальної власності на географічне зазначення
Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю
Захист права інтелектуальної власності

 

7. Загальні положення зобов'язального права

Загальні положення про цивільне зобов'язання
Загальні положення про цивільний договір

 

8. Зобов'язання щодо передачі майна у власність чи інше речове право

Загальні положення договору купівлі-продажу
Особливості договору роздрібної купівлі-продажу
Особливості договору поставки
Особливості договору контрактації сільськогосподарської продукції
Особливості договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу
Особливості договору міни (бартеру)
Договір дарування
Договір ренти
Договір довічного утримання (догляду)
Загальні положення договору найму (оренди)
Особливості договору прокату
Особливості окремих видів договорів найму (оренди)
Особливості договору лізингу
Особливості договору найму (оренди) житла
Договір позички

 

9. Зобов'язання щодо виконання робіт

Загальні положення договору підряду
Особливості договору побутового підряду
Особливості договору будівельного підряду
Особливості договору підряду на проектні та пошукові роботи
Особливості договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт

 

10. Зобов'язання щодо надання послуг

Загальні положення договорів про надання послуг
Договори про перевезення
Договори транспортного експедирування
Договір зберігання
Договори страхування
Договір доручення
Договір комісії
Договір управління майном
Договір позики
Договір кредиту
Договір банківського вкладу
Договір банківського рахунка
Договір факторингу
Безготівкові розрахунки

 

11. Зобов'язання щодо придбання та використання прав інтелектуальної власності

Авторські договори та договори про передачу суміжних прав
Договори у сфері створення і використання досягнень науки і техніки
Договори комерційної концесії

 

12. Зобов'язання щодо спільної діяльності

Договір простого товариства
Засновницький договір

 

13. Недоговірні зобов'язання

Загальні положення про недоговірні зобов'язання
Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу
Зобов'язання з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу
Зобов'язання із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення
Зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи
Зобов'язання зі створення загрози життю, майну фізичної особи або майну юридичної особи
Загальні положення про зобов'язання із відшкодування шкоди
Особливості відшкодування шкоди, завданої працівником
Особливості відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами
Особливості відшкодування шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду
Особливості відшкодування шкоди, завданої злочином
Особливості відшкодування шкоди, завданої малолітніми, неповнолітніми, недієздатними, обмежено дієздатними та адієздатними
Особливості відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю фізичної особи
Особливості відшкодування шкоди, завданої недоліками товарів, робіт (послуг)
Особливості відшкодування моральної шкоди
Зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

 

14. Спадкове право

Загальні положення про спадкування
Спадкування за заповітом
Спадкування за законом
Оформлення та охорона спадкових прав

 

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

 

15. Основи цивільного і торгового права зарубіжних країн

Сучасні цивільно-правові системи світу
Тенденції розвитку приватного (цивільного) права на сучасному етапі та їх вплив на українську приватноправову систему


Mon, 06 Jun 2011 13:04:58 +0000
Вступне слово

 

Шановний читачу!

Ви тримаєте в руках перший навчальний посібник "Цивільне право України", який підготовлено авторським колективом Хмельницького інституту регіонального управління та права.

Третя кодифікація приватного законодавства, що ознаменувалась прийняттям 16 січня 2003 року Цивільного кодексу України, відкрила нову епоху ствердження та розбудови нашої держави.

Характерними ознаками цієї трансформації, насамперед, є розвиток конституційних положень про соціальну значущість та пріоритетність людини, її прав та охоронюваних законом інтересів. Важливість такого гуманістичного правового світогляду ще на початку XX століття обґрунтував видатний дореволюційний цивіліст Й.О. Покровський у своїй фундаментальній праці "Основные проблемы гражданского права". Безперечно, такий підхід до ролі та місця людини у системі соціальних пріоритетів не лише дасть можливість адаптувати національне законодавство до стандартів Європейського Союзу, а й прискорить процес створення та розвитку в Україні громадянського суспільства.

Ще однією істотною ознакою новітньої цивілістичної доктрини є відмова від адміністративно-правової планової системи управління економікою і перехід до засад вільного ринкового регулювання та конкуренції. Цьому сприяли і закріплення нових підходів до свободи підприємницької діяльності, свободи договору, рівності форм власності тощо. Таке бачення розвитку правового регулювання економічних процесів у поєднанні з виваженою податковою політикою повинно забезпечити стрімке фінансово-економічне зростання добробуту як України в цілому, так і кожного громадянина зокрема.

Однак реформування цивільного законодавства мало й низку суттєвих проблем. Насамперед, попри намагання переважної більшості розробників, серед яких були найкращі науковці та практики України, Цивільний кодекс так і не став єдиним кодифікованим актом у сфері приватноправового регулювання та охорони суспільних відносин. Причин цьому більше, ніж достатньо: це і прийняття окремим актом Сімейного кодексу України, і вилучення книги, яка регулювала міжнародні приватноправові відносини, і прийняття Господарського кодексу України. На наше переконання, така розрізненість близьких за духом нормативно-правових актів не лише може створити непотрібну конкуренцію між їх нормами, а й зумовить цілу низку проблем, що пов'язані з єдиним та одноманітним застосуванням приватного законодавства.

І саме висвітленню переваг нового Цивільного кодексу, його основних положень, а також вирішенню проблем при їх застосуванні у сучасний період присвячено цю працю. Авторський колектив спробував викласти власне бачення регулювання та охорони суспільних відносин в аспекті нового цивільного законодавства.

Особлива перевага цього видання з-поміж інших аналогічних, на нашу думку, полягає в його інституційності. Підручники саме такого кшталту мали надзвичайну популярність в Стародавньому Римі. Вони, поряд з високим теоретичним рівнем та дотриманням усіх вимог методичного оформлення матеріалу, були загальнодоступними за формою викладу. І така структура навчального посібника дає нам сподівання, що він здобуде популярність не лише серед студентів, аспірантів, викладачів, практичних працівників, а також і в колі професійно непідготовленого читацького загалу, який прагне оволодіти основами правових знань у галузі регулювання приватноправових відносин. Адже надзвичайно важливо окрім фундаментальних теоретичних розробок проводити також і популяризацію цивільно-правових знань.

Ми переконані, що видання цього посібника є одним з перших кроків створення нової цивілістичної школи на базі Хмельницького інституту регіонального управління та права, проявом її самобутності і результатом реалізації наукового потенціалу. Авторський колектив був би щиро вдячний усім, хто висловить свої побажання щодо вдосконалення структури та змісту даної праці, а Ваші пропозиції неодмінно ляжуть в основу подальших наукових досягнень.



З повагою до читача,
Голова Наглядової ради
Хмельницького інституту регіонального
управління та права,
кандидат наук з державного
управління, доцент,
народний депутат України Віталій Олуйко.


Mon, 06 Jun 2011 14:04:59 +0000
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 1. Вступ до цивільного права

 

 

Поняття приватного права

Ще починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне (jus publicum) та приватне (jus privatum). Вперше такий поділ запропонував Ульпіан (Дигести Юстиніана). Відповідно до нього, приватне право призначалось для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканністю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо. Публічне право, в свою чергу, спрямовувалось на регулювання сфери державних та суспільних інтересів, за допомогою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

Однак із часом, через істотне ускладнення суспільних відносин, такої класифікуючої ознаки, як сфера охоронюваних інтересів виявилось недостатньо. Тому, поряд із цим критерієм, до уваги став братися також і спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто, якщо відносини спрямовані на забезпечення державних та суспільних інтересів і їм притаманні субординація (підпорядкування по вертикалі), владно-організаційні та примусові начала, то вони мають характер публічно-правових. Натомість, приватноправовий характер мають суспільні відносини, які не тільки спрямовані на забезпечення приватних інтересів та виникають між юридично рівними суб'єктами, а й ті, які формуються за їх ініціативою та на засадах диспозитивності у виборі поведінки, тобто шляхом координації.

З огляду на специфіку цього навчального посібника, особливу увагу ми приділимо саме розгляду питань приватноправового регулювання та охорони суспільних правовідносин. Приватне право має цілу низку притаманних йому особливостей, зокрема:

1) предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статики) та його використання (динаміки);

2) ці відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;

3) ці відносини виникають та існують між юридично рівними суб'єктами, які є самостійними в майновому розумінні.

Аналізуючи розвиток приватного права в Україні, маємо зазначити, що його основою є саме цивільне право, яке найбільш повно ввібрало в себе всі його ознаки та є фундаментом усього приватного права України. При цьому, слід зауважити, що з огляду на багатозначність поняття "цивільне право" задля його докладного та всебічного аналізу ми в подальшому розглянемо його з погляду чотирьох основних напрямків:

• як галузь права;

• як галузь законодавства;

• як науку;

• як навчальну дисципліну.

Однак, попри важливість цивільного права, потрібно визнати, що тією чи іншою мірою ознаки приватноправового регулювання притаманні також і іншим галузям права, які в своїй сукупності становлять українське приватне право. До таких галузей права, насамперед, слід відносити сімейне право, міжнародне приватне право, а також частково земельне право, екологічне право та трудове право. Дискусійним на сьогодні є питання стосовно місця і ролі господарського права в системі приватного права України. Однак господарське право не лише є рудиментом правової системи України, яке спробувало синтетично поєднати в собі органічно несумісні та суперечливі приватноправові та публічно-правові начала, а й істотним гальмом на шляху до розвитку громадянського суспільства та ринкової економіки. Адже в Україні не було жодних передумов до запровадження дуалізму (двоєдиності) у системі приватного права, і таке штучне його розщеплення та внутрішня конкуренція під час застосування правових норм може негативно позначитися на єдності та одноманітності застосування приватноправових норм.


Цивільне право як галузь права

Цивільне право як галузь права — це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які грунтуються на юридичній рівності; вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Основну роль при визначенні цивільного права як галузі права відіграють його предмет, метод, функції та принципи.

Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові правовідносини.

Хрестоматійними для цивільного права є саме особисті майнові правовідносини, які становлять переважну більшість усієї сукупності суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. За своєю природою майнові правовідносини мають такі ознаки:

1) вони є економічними, тобто носять грошово-товарний характер;

2) вони виникають та існують між учасниками, які наділені майновою самостійністю та юридичною рівністю;

3) вони забезпечують задоволення переважно матеріальних потреб та інтересів.

За найбільш загальним критерієм майнові відносини в цивільному праві можна поділити на:

• майнові відносини щодо належності майна (відносини статики), наприклад, відносини власності, володіння, користування;

• майнові відносини щодо закріплення процесу переходу майна (відносини динаміки), наприклад, відносини щодо договірних зобов'язань, зобов'язань із заподіяння шкоди тощо;

• майнові відносини щодо управління корпорацією (корпоративні відносини), наприклад, відносини з управління учасниками корпорації (AT, ТзОВ тощо) її приватним майном;

• майнові відносини щодо створення та використання об'єктів інтелектуальної власності (виключні відносини), наприклад, відносини з використання творів літератури, науки і мистецтва, винаходів, корисних моделей та промислових зразків тощо.

Вагому частку в предметі цивільно-правового регулювання становлять також особисті немайнові правовідносини. Ці правовідносини як предмет цивільного права є доволі "молодими", оскільки їх уперше офіційно визнано в такому ранзі лише в ЦК України. До цього цивільне право здійснювало лише захист зазначених правовідносин, що й дозволяло деяким авторам обстоювати позицію, що ці правовідносини не належать до предмета цивільно-правового регулювання. Особисті немайнові правовідносини мають такі ознаки:

1) вони є особистісними, тобто мають тісний зв'язок з їх учасниками;

2) вони є немайновими, тобто їх зміст не можна визначити в грошовому чи іншому майновому еквіваленті;

3) вони виникають та існують між юридично рівними учасниками;

4) вони забезпечують задоволення переважно внутрішніх (духовних) потреб та інтересів.

Однак наявність предмета правового регулювання є необхідною, проте не достатньою умовою віднесення певної сукупності правових норм до категорії правової галузі. Поряд із предметом, правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання, тобто сукупність правових засобів та способів впливу відповідної галузі права на суспільні відносини, що становлять її предмет. Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність. Це означає, що учасники відповідних правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов'язків, а також вони не перебувають між собою у будь-якій юридичній залежності (владно-субординаційному підпорядкуванні);

2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин — сторони можуть діяти ініціативно, вільно, на свій розсуд, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

3) судове вирішення спорів — будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вони в змозі вирішити в судовому порядку;

4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника. Це означає, що на учасника правовідносин, який не виконує своїх обов'язків, порушує права інших учасників цивільних правовідносин або створює перешкоди щодо їх нормальної реалізації, гарантується застосування обтяжливих, не вигідних у майновому плані для порушника заходів захисту, які мають переважно майновий характер, що спрямований на відновлення порушеного права, охоронюваного законом інтересу чи блага потерпілого учасника.

Метод є визначальною категорією, тобто навіть якщо відносини за своїм змістом є майновими, проте засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, наприклад, фінансові, податкові, бюджетні тощо, то вони не належать до предмета цивільно-правового регулювання (ч. 2 ст. 1 ЦК).

Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій. Під поняттям "функція цивільного права" слід розуміти певний напрям впливу цивільно-правових норм, що визначається специфікою предмета, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:

• регулятивна, яка полягає в тому, що цивільне право здійснює регулювання правовими нормами відносин, що належать до його предмета;

• охоронна, суть якої в захисті порушених суб'єктивних цивільних прав, шляхом їх відновлення чи еквівалентного відшкодування завданої шкоди;

• попереджувально-виховна, яка полягає в застосуванні до правопорушника засобів цивільно-правового захисту, чим здійснює виховний вплив на його подальшу поведінку та запобігає подальшим правопорушенням з його боку;

• попереджувально-стимулююча, тобто стимулювання до правомірної поведінки інших осіб, а також запобігання здійсненню ними неправомірних діянь, внаслідок невідворотного застосування до правопорушників цивільно-правових санкцій.

Важливу роль для цивільного права як правової галузі відіграють його принципи. Принципи цивільного права — основні начала, найбільш загальні керівні положення (засади) цивільного права, що мають в силу їхнього законодавчого закріплення загальнообов'язковий характер. Значення цивільно-правових принципів полягає в тому, що вони:

• відображають сутність соціальної спрямованості та основні галузеві особливості цивільно-правового регулювання, тобто зміст кожної подальшої норми має бути пронизаний принципом цивільного права;

• враховуються при укладенні непоіменованих договорів (ч. 1 ст. 6 ЦК);

• враховуються при застосуванні аналогії права (ч. 2 ст. 8 ЦК);

• враховуються при захисті охоронюваного законом інтересу (ч. 2 ст. 15 ЦК).

У ст. 3 ЦК України закріплено такі цивільно-правові принципи:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, тобто ніхто не має права втручатися в особисте та сімейне життя фізичної особи без її згоди, окрім випадків, які прямо передбачено Конституцією України. Цей принцип закріплює передумови для захисту приватності особи від неправомірного втручання ззовні, задля забезпечення її внутрішніх (духовних) інтересів;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, установлених Конституцією України та законом, тобто право власності в Україні є непорушним. Цей принцип забезпечує особі гарантію її економічної незалежності та майнової відокремленості від інших учасників цивільних правовідносин. Однак в окремих випадках він може зазнавати певних обмежень, якщо це прямо випливає з Конституції та закону України, наприклад, позбавлення особи майна внаслідок конфіскації, чи примусового відчуження об'єктів приватної власності з мотивів суспільної необхідності (ст. 41 Конституції України);

3) свобода договору, тобто учасники цивільних правовідносин вільні у можливості вступу в договірні відносини, а також у виборі виду договорів (причому як поіменованих, так і непоіменованих), контрагентів та умов договору тощо. В окремих, передбачених законом випадках, цей принцип підлягає відповідному обмеженню, наприклад, укладення попередніх чи публічних договорів тощо. Принцип свободи договору забезпечує особі можливість на власний розсуд ініціативно вступати в договірні відносини, керуючись при цьому власним інтересом;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом — особи вільні у виборі підприємницької діяльності. Проте, в окремих випадках, що прямо передбачені законом, особа може бути обмежена у свободі підприємницької діяльності, наприклад, за суб'єктним складом (депутати, посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування), або ж характером підприємницької діяльності (встановлення монополії) тощо;

5) судовий захист цивільного права та інтересу, тобто у разі порушення цивільного права чи інтересу, а також у разі створення перешкод щодо їх здійснення особа має гарантовану можливість захистити їх у судовому порядку. При цьому особа має право захищати цивільні права та інтереси як у судах загальної юрисдикції, так і в спеціалізованих та третейських судах;

6) справедливість, добросовісність та розумність. Цей принцип означає, що регулювання та охорона цивільних правовідносин мають відбуватись справедливо, добросовісно та розумно. Він спрямований на ствердження в українській правовій системі принципу верховенства права, однак, на нашу думку, а у разі неправильного тлумачення унеможливить застосування цивільно-правової норми внаслідок її "несправедливості", "недобросовісності" чи "нерозумності". А це, з огляду на певну оціночність вказаних категорій, може призвести до суб'єктивізму у правозастосовчій діяльності.

Як уже було зазначено вище, цивільне право як галузь є не просто хаотичною сукупністю правових норм, а чітко структурованою системою, яка має зовнішню єдність та внутрішню диференціацію. До системи цивільного права як галузі належать:

• цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки. Особливість цього правила поведінки полягає в тому, що переважна більшість цивільно-правових норм має диспозитивний характер, тобто дає особам можливість вибору варіантів поведінки. А це істотно впливає і на структуру цивільно-правової норми, адже такого її елементу, як санкція або немає, або він має більш універсальний характер, аніж в інших галузях права;

• цивільно-правові інститути, тобто група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини. Правова конструкція інституту є доволі відносною та хиткою і залежить від критерію однорідності, який береться за основу. Наприклад, цивільно-правовим інститутом слід вважати інститут права власності, інститут деліктної відповідальності тощо;

• цивільно-правові підгалузі, які є сукупностями інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини, наприклад, підгалузь речового права, договірного права тощо.

З огляду на системність цивільного права як правової галузі слід визначити його структуру, яка вибудована за пандектною системою. Цивільне право як галузь складається з:

• Загальної частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію на весь спектр цивільних правовідносин і стосуються джерел цивільного права, суб'єктів, об'єктів, змісту та підстав виникнення зміни та припинення цивільних правовідносин, здійснення цивільних прав та їх захист тощо;

• Особливої частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини, наприклад особисті немайнові, речові, зобов'язальні, виключні та інші.


Джерела цивільного права. Цивільне законодавство

Джерело цивільного права — це форма вираження цивільно-правових норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом цивільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випадках — також звичай та договір.

Цивільне законодавство — це сукупність нормативно-правових актів різної юридичної сили, які містять цивільно-правові норми. Ієрархія системи нормативно-правових актів обумовлена їх юридичною силою.

Основу цивільного законодавства становить Конституція України (ч. 1 ст. 4 ЦК). В її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), особистих немайнових прав (ст.ст. 3, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32), відносин інтелектуальної власності (ст.ст. 41, 54), підприємницької діяльності (ст. 42) тощо. Вона наділена вищою юридичною силою і може бути застосована безпосередньо до врегулювання цивільно-правових відносин, оскільки є нормативно-правовим актом прямої дії.

Джерелом цивільного права є і міжнародні договори. Однак для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згоду на його обов'язковість було надано ВР України. При цьому він має вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст. 10 ЦК).

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК). ЦК України було прийнято 16 січня 2003 року і він вступив у силу з 1 січня 2004 року. За структурою ЦК України містить 1308 статей в 90 главах, зібраних у 6 книг:

1 книга — Загальні положення;

2 книга — Особисті немайнові права фізичних осіб;

3 книга — Право власності та інші речові права;

4 книга — Право інтелектуальної власності;

5 книга — Зобов'язальне право;

6 книга — Спадкове право.

При прийнятті ЦК України з його проекту було вилучено книгу "Сімейне право", яку прийнято окремим Сімейним кодексом України, а також книгу "Міжнародне приватне право". Як бачимо, ЦК України розроблено за пандектною системою, оскільки він містить Загальну частину та Особливу частину. Це вже третій числом Цивільний кодекс України (перший ЦК УРСР було прийнято в 1922 p., другий — у 1964 p.).

Окрім ЦК України до джерел цивільного права належать і деякі інші кодифіковані нормативно-правові акти, які містять цивільно-правові норми. Наприклад, Сімейний кодекс України містить норми, які визначають правовий режим майна подружжя (ст.ст. 57—74 СК) та порядок укладання шлюбного контракту (ст.ст. 92—103 СК), Кодекс законів України про працю — норми, якими передбачено укладення трудового договору (ст.ст. 21, 24, 24' КЗпП), Житловий кодекс — норми, що регулюють відносини користування житловим приміщенням та передачі його у власність, Земельний кодекс України — норми про оренду земельних ділянок та власність на земельні ділянки тощо.

Ще одним поширеним джерелом цивільного права є також і інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. При цьому, визнавши за ЦК України та законами однакову юридичну силу, законодавець, з метою усунення суперечностей та конкуренції між цими нормативно-правовими актами, зазначає, що суб'єкт права законодавчої ініціативи, який подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України, які розглядаються ВР України одночасно (абз. 3 ч. 2 ст. 4 ЦК). В один рівень із законами слід поставити також і декрети Кабінету Міністрів України, окремі з яких чинні і до сьогодні.

До цивільного законодавства відносять також і низку підзаконних актів, які, хоча і стоять за ієрархією нижче Конституції, міжнародних договорів та законів, проте за певних обставин також є джерелами цивільного права. Це, наприклад, цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України (ч. 3 ст. 4 ЦК). Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України, які не можуть суперечити положенням ЦК України або іншого закону (ч. 4 ст. 4 ЦК). До джерел цивільного законодавства також належать і нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ч. 5 ст. 4 ЦК). При цьому, якщо ці нормативно-правові акти врегульовують права, свободи та обов'язки громадян або мають міжвідомчий характер, то підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Особливу увагу слід звернути і на те, що до цивільного законодавства України також можуть належати і нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Однак питома вага таких нормативно-правових актів є незначною і застосовуються вони лише у випадках, якщо немає регламентації нормами вітчизняного законодавства, а також, якщо така регламентація не суперечить Конституції України та нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Окрім цивільного законодавства до джерел цивільного права ЦК України вперше відніс звичай, в тому числі звичай ділового обороту.

Звичаєм визнається правило поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, внаслідок неодноразового та однакового його застосування, та таким, що широко застосовується у певній сфері відносин. Юридична сила звичаю є доволі низькою і тому звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (ч. 2 ст. 7 ЦК).

Вперше ЦК України як джерело цивільного права закріпив і договір. При чому, навіть попри те, що договір є індивідуальним правовим актом, законодавець дозволяє при укладенні договору врегульовувати не лише відносини, які не врегульовано актами цивільного законодавства, а також і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (чч. 2, 3 ст. 8 ЦК). Однак таку свободу врегулювання цивільних правовідносин в договірному порядку може бути обмежено у випадку, якщо в актах цивільного законодавства прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін договору положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Окремо слід також зупинитись і на актах, що їх видає судова гілка влади, та їх впливі на регулювання цивільних правовідносин. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. До системи судів в Україні належать Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України відповідно до ст. 147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Основному Закону і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З огляду на це рішення Конституційного Суду України мають обов'язкову природу і є джерелами цивільного законодавства.

Щодо загальних судів, то вони представлені розгорнутою системою відповідних судових органів, найвищим серед яких є Верховний Суд України. Акти, які приймає Верховний Суд України, наприклад, роз'яснення Пленуму ВСУ, узагальнення судової практики з окремих категорій справ, судові рішення тощо, відповідно до чинного законодавства не є джерелом цивільного права, оскільки вони не створюють, як правило, нової норми права, а лише тлумачать ту, що вже існує. Аналогічно вирішується питання і про віднесення до джерел цивільного права судової практики (прецедентів), оскільки вони є індивідуалізованим актами, що не поширюють свою дію на всі правовідносини.

Як уже було зазначено, цивільне законодавство регулює відповідні суспільні відносини. Однак з огляду на те, що суспільні відносини весь час змінюються та ускладнюються, має постійно змінюватись і цивільне законодавство, щоб встигати обслуговувати зазначені відносини. Ось чому доволі важливим є визначити "життя" нормативно-правового акта, тобто період, упродовж якого він має силу і є загальнообов'язковий для застосування. Безперечно, що цей період характеризується двома основними категоріями: набрання нормативно-правовим актом чинності і припинення дії нормативно-правового акта.

Набрання нормативно-правовим актом чинності залежить від виду нормативно-правового акта. Наприклад, за загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення. Проте закон може вступити в силу і з іншого дня, якщо це прямо передбачено в ньому, але не раніше дня опублікування в офіційних виданнях, до яких належать "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", "Урядовий кур'єр". Міжнародні договори набувають чинності з моменту прийняття закону про їх ратифікацію. Щодо підзаконних актів, то постанови KM України набирають чинності з дня їх прийняття, якщо пізніший строк не передбачено самими актами. Якщо ж вони визначають права і обов'язки громадян — то не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Нормативно-правові акти міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, або такі, що мають міжвідомчий характер, набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації Міністерством юстиції України або обласними і прирівняними до них управліннями юстиції, якщо в них не встановлено більш пізній строк набрання чинності. Також слід зазначити, що нормативно-правові акти набирають сили одночасно на всій території України і поширюють свою дію на всіх учасників цивільних правовідносин, якщо інше не передбачено в самому нормативно-правовому акті (наприклад, нормативні акти, які поширюють свою дію на територію АРК чи окремі категорії фізичних осіб). При цьому, цивільне законодавство врегульовує відносини, що виникли з моменту набрання цим актом чинності, або так звані "триваючі відносини", тобто ті, які виникли до вступу його в силу та тривають і після цього. А це означає, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ст. 5 ЦК).

Припинення дії нормативно-правового акта відбувається в момент:

1) настання конкретної дати, яку прямо передбачено в законі;

2) відміни нормативно-правового акта іншим нормативно-правовим актом рівної юридичної сили;

3) визнання нормативно-правового акта таким, що суперечить Конституції України (є неконституційним);

4) прийняття нового нормативно-правового акта рівної юридичної сили, що по-іншому врегульовує відповідні суспільні відносини;

5) прийняття нового нормативно-правового акта вищої юридичної сили, що по-іншому врегульовує відповідні суспільні відносини.

Окрім припинення дії нормативно-правового акта, як кінцевої точки його існування, впродовж "життя" нормативно-правового акту може мати місце і призупинення його дії. Призупинення (мораторій) — це тимчасове припиненням регулювання суспільних відносин конкретним нормативно-правовим актом.

Однак навіть наявність надзвичайно досконалого законодавства не вирішить питання його належного застосування. Насамперед, проблеми застосування пов'язані з тим, що законодавство не може врегулювати всі суспільні відносини. І тому виникає низка суспільних відносин, які залишаються за межами регулювання цивільним законодавством. Чи означає це, що вони взагалі випали з поля зору законодавця? Безперечно ні, оскільки саме для таких випадків законодавець запроваджує так зване регулювання за аналогією. Розрізняють аналогію закону та аналогію права. Аналогія закону має місце, якщо цивільні відносини не врегульовано ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, однак є правові норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. І тому для врегулювання такої прогалини законодавець дозволяє застосовувати положення аналогічних правових норм (п. 1 ст. 8 ЦК). Аналогія права має місце, якщо аналогічних правових норм немає і використати аналогію закону неможливо. У цьому разі, для усунення такої прогалини, а також з метою регулювання таких відносин слід застосовувати загальні засади цивільного законодавства (ч. 2 ст. 8 ЦК).

Застосування цивільного законодавства також тісно пов'язане з його тлумаченням. Тлумачення цивільного законодавства — це усвідомлення змісту цивільно-правової норми. Більшість нормативно-правових актів виписані чітко, грамотно та з дотриманням правил юридичної техніки. Проте трапляються нормативно-правові акти, які допускають неоднозначність чи суперечливість у тлумаченні своїх положень. Тому в цьому випадку слід застосовувати низку способів тлумачення. Тут, окрім загально-філософських способів тлумачення (граматичний, логічний, систематичний, історичний тощо) слід застосовувати спеціально юридичні способи тлумачення. Останні поділяють на обов'язкові та необов'язкові для застосування. До обов'язкових для застосування спеціальних юридичних способів належить офіційне тлумачення (коли нормативно-правовий акт тлумачить орган, який його видав) та легальне тлумачення (коли нормативно-правовий акт тлумачить орган, який спеціально для цього вповноважений). До необов'язкових для застосування спеціальних юридичних способів тлумачення можна віднести, наприклад, доктринальне тлумачення, тобто думки вчених, щодо правильності застосування положень відповідного акту цивільного законодавства.


Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

Як ми вже зазначали, цивільне право — поняття багатозначне. І окрім того, що цивільне право виступає як галузь права та галузь законодавства, його також слід розглядати і як науку та навчальну дисципліну.

Цивільне право як науку ще називають цивілістикою, що означає систему знань, положень та висновків про цивільно-правові явища.

Предметом цивільно-правової науки є чинне законодавство, практика його застосування, історія розвитку, досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах. Окрім того, цивілістика вивчає також поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження та закономірності розвитку, систему та зміст цивільно-правових норм, інститутів та підгалузей, їх роль у правовому оформленні життя суспільства та ефективність їх застосування.

Зміст цивілістичної науки становить сукупність знань про цивільно-правові явища, що стосується, насамперед, розроблених основних наукових положень, правових категорій та конструкцій, які дозволяють пояснити та аналізувати цивільно-правові явища, а певною мірою і прогнозувати їх розвиток та отримувати обґрунтовані знання про нові явища в цій сфері. Цивілістичні знання самі по собі не наділені загальнообов'язковістю, проте є підґрунтям для правотворчої діяльності.

З огляду на це, наука цивільного права — це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його функціонування та розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивільного права.

Однак, як і будь-яка наука, цивілістика має свої методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи, які використовуються в науці для аналізу та пізнання її предмета та отримання необхідного наукового результату. До цих методів слід відносити як загальнонаукові методи дослідження, що притаманні всім суспільним наукам (дедукція, індукція, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо), так і спеціальні методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи вирішення наукових завдань, які притаманні конкретній науці чи групі наук. У цивілістиці до спеціальних наукових методів відносять:

• метод порівняльного правознавства (компаративний метод) — полягає у вивченні та використанні правового регулювання схожих правовідносин у різних правопорядках та правових системах з урахуванням не лише юридичного змісту того чи іншого правового інституту, а й причини його появи в конкретній національній правовій системі та форми історичного розвитку. Це дозволяє визначити універсальні та специфічні закономірності розвитку цивільно-правових явищ;

• метод комплексного аналізу — грунтується на одночасному використанні для вирішення конкретного завдання наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками, наприклад, юриспруденції та економіки;

• метод системного аналізу — ґрунтується на розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складові частини (елементи) функціонують з певною метою. Сутність полягає у виявленні елементів та взаємозв'язків між ними з метою подальшого аналізу їх взаємодії;

• метод конкретних соціологічних досліджень — полягає у використанні аналізу статистичних даних, у тому числі й даних судової, правозахисної та правозастосовчої статистики, методу експертних оцінок тощо;

• історичний метод — ґрунтується на вивченні історії становлення та розвитку того чи іншого правового інституту, поняття, категорії тощо.

Цивілістична наука є доволі серйозно розробленою сферою знань, яка не могла виникнути та розвиватись сама по собі. Цивільне право як наука існує у взаємозв'язку з іншими науками. Насамперед, цивільне право пов'язане з низкою юридичних наук, серед яких провідне місце посідає теорія держави і права, яку справедливо вважають "наукою юридичних наук". Адже саме з теорії держави і права наука цивільного права запозичила низку фундаментальних понять, категорій, конструкцій та положень, які стали підґрунтям подальших спеціальних цивілістичних досліджень. Досить тісно цивілістика пов'язана також і з наукою конституційного, адміністративного, фінансового, земельного та цивільно-процесуального права, оскільки предмети цих наук є дотичними зі сферою цивільно-правового регулювання. Окрім юридичних наук, цивілістика перебуває у тісному взаємозв'язку і з іншими суспільними науками, наприклад, філософією, політологією, соціологією, історією тощо. Особливий зв'язок існує між цивільним правом та економічною наукою.

Цивілістична наука в Україні в своєму історичному розвитку пройшла низку етапів, в окремі періоди була доволі тісно пов'язана з цивілістичною наукою інших країн, зокрема, Росії.

Перший етап розвитку цивілістичної науки — дореволюційний (до 1917 року). У цей період відбувалося зародження цивільно-правової науки, шляхом виокремлення її в окремий предмет дослідження з філософії та енциклопедії права. Насамперед, це було пов'язано зі створенням університетів, де відчувався доволі сильний вплив римського права та німецької філософії. Розвитку цивільного права сприяло створення Зводу законів Російської імперії. В цей період з'являються перші підручники з цивільного права (К. Неволіна, Д. Меєра, К. Победоносцева, Г. Шершеневича, Ю. Гамбарова), переклади німецьких авторів з проблем цивільного права (Ф. Савіньї, Р. Ієрінг, Г. Дернбург), праці, що присвячені римському праву (Й. Покровський, В. Хвостов, В. Єфімов).

Другий етап розвитку цивілістичної науки — довоєнний (1917—1941 pp.). Він пов'язаний зі створенням соціалістичного права, в тому числі й цивільного. Слід зазначити, що в цей період з'являється перший ЦК УРСР (1922 p.). Популярною в цей період стає так звана "мінова концепція", згідно з якою цивільне право було визнано формою опосередкування приватновласницьких, товарних відносин. У цей же час було висунуто теорію "двосекторного права" (П. Стучка), за якою наявність приватного сектора зумовлює існування цивільного права, а наявність соціалістичного сектора — господарського права. Окрім цього, популярності набуває теорія "єдиного господарського права" (Е. Пашуканіс, Л. Гінзбург), згідно з якою всі відносини товарно-грошового обігу повинні регулюватись єдиним господарським правом. Однак із часом було доведено неспроможність такого підходу і його було відхилено. Його місце посіла класична цивілістична доктрина, яка базувалась на уніфікованому підході до розуміння цивільного права як галузі права. Передумовою такого розуміння стала широка дискусія про систему соціалістичного права. Вийшли фундаментальні наукові праці, окремі з яких зберігають свою актуальність і до сьогодні (М. Агарков, С. Асканзій, С. Братусь, A. Вєнєдіктов, С. Вільнянський, Д. Гєнкін, С. Ландкоф, І. Новіцький, В. Райхер, К. Флєйшиц).

Третій етап розвитку цивілістичної науки — післявоєнний (1945—1960 pp.). Характерною ознакою цього періоду є відродження заочної юридичної освіти, центр якої було сконцентровано у Всесоюзному юридичному заочному інституті (ВЮЗІ, тепер Московська державна юридична академія). Активно почали розвиватися Ленінградська (Ю. Толстой, О. Йофе) та Свердловська (С. Алексєєв, О. Красавчиков, Б. Черепахін, B. Яковлев) цивілістичні школи. Окрім цього, слід значити, що під науковим керівництвом видатних цивілістів зростала плеяда молодих науковців в сфері цивільного права, які в подальшому здобули неабияку відомість у наукових колах (В. Дозорцев, В. Лаптев, А. Маковський, О. Садіков, Я. Шевченко). У цей період знову відроджується концепція господарського права (В. Лаптев, В. Мамутов), яка зустріла шалений опір з боку більшості цивілістів (С. Братуся, О. Йофе, О. Красавчикова, В. Рахміловича, Р. Халфіної).

Четвертий етап розвитку цивілістичної науки — післякодифікаційний (1961—1990 pp.) — характеризується, насамперед, прийняттям Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік (1961 p.), а також ЦК УРСР (1964 p.). Наслідками такої бурхливої правотворчості були написання цілої низки коментарів до згаданих нормативно-правових актів та випуск нової плеяди підручників. Поряд із класичними цивілістичними школами Москви (В. Грибанов, А. Кабалкін, С. Корнєв, В. Мозолін, П. Орловський, В. Рясєнцев, Р. Халфіна) та Ленінграду (М. Єгоров, О. Йофе, Ю. Толстой) до фундаментальних наукових досліджень в сфері цивільного права були долучені також і Білоруський університет (В. Чигир, Ф. Гавзе), Казахський університет (Ю. Басін, Б. Покровський, М. Масєвич), Київський університет (Г. Матвеев, С. Ландкоф), Саратовський юридичний інститут (В. Тархов, Ю. Калмиков), Харківський юридичний інститут (В. Маслов, А. Пушкін).

П'ятий етап розвитку цивілістичної науки — новокодифікаційний (1991—2003 pp.). На початку 90-х років XX ст. усі країни постсоціалістичного простору здобули державну незалежність. Перед ними, окрім проблем підняття рівня економічного добробуту постало питання вироблення нового підходу до регулювання цивілістичних відносин, який би базувався не на адміністративно-командній системі та плановому господарстві, а на засадах вільного ринку та забезпечення прав і охороні інтересів людини. І саме на це було спрямовано всю науку вітчизняної цивілістики в даний період. Бурхливі дискусії щодо нового цивільного кодексу призвели до затягування процесу його прийняття. Проект пролежав на полицях Верховної Ради України майже 10 років, внаслідок чого не тільки в багатьох положеннях втратив свою актуальність, а й утратив основну свою ідею — стати єдиним кодифікованим актом у галузі приватного права. Цьому, насамперед, сприяли вилучення зі структури ЦК України Сімейного кодексу та положень про міжнародне приватне право, а також прийняття окремим кодифікованим актом Господарського кодексу.

У науковому житті цього періоду пожвавився цивілістичний науковий рух. Бурхливий розвиток переживають класичні Київська (Д. Боброва, О. Дзера, А. Довгерт, Н. Кузнєцова, P. Майданник, О. Підопригора, О. Підопригора (мол.), Я. Шевченко, І. Безклубий, Т. Боднар, М. Венецька, Г. Єрьоменко, І. Кучеренко) Харківська (Ч. Азімов, І. Жилінкова, А. Пушкін, І. Спасібо-Фатєєва, В. Борисова, В. Ігнатенко, В. Мусіяка, М. Сібільов, В. Яроцький), Львівська (В. Коссак, В. Луць, З. Ромовська) та Одеська (Є. Харитонов, Ю. Червоний) наукові цивілістичні школи. Створюються нові осередки цивілістичної думки в Івано-Франківську, Чернівцях та Хмельницькому.

Характерними ознаками цього періоду є також і протистояння між представниками цивілістичної науки та науки господарського права (В. Гайворонський, Г. Знаменський, В. Мамутов, Г. Пронська, Н. Саніахметова, О. Чувпило, В. Щербина та ін.), а також поява низки коментарів ЦК України та підручників з цивільного права нового покоління.

У тісному зв'язку з наукою цивільного права перебуває і цивільне право як навчальна дисципліна.

Предметом вивчення цивільного права як навчальної дисципліни є цивільно-правова наука, цивільне право як правова галузь та цивільне право як галузь законодавства. Предмет курсу цивільного права не обмежується вивченням чинного законодавства. До нього входять також і положення, що не мають законодавчого закріплення, а також положення законодавства, що втратили чинність.

Система цивільного права як правової галузі має бути вибудувана таким чином, щоб її найбільш повно та ефективно було засвоєно в процесі навчання студентами.

Традиційно система курсу цивільного права складається з двох частин та розрахована на вивчення курсу впродовж двох років. Перша частина містить вивчення загальних положень цивільного права, а також системи особистих немайнових прав фізичної особи, права власності та речових прав на чуже майно та право інтелектуальної власності. Друга частина передбачає вивчення зобов'язального права та спадкового права. В цілому система курсу може виглядати таким чином, як це представлено в змісті даного навчального посібника.

Концепція курсу цивільного права припускає проходження студентом у період навчання таких стадій:

1. Формування уявлень про предмет цивільного права:

1.1. "пасивне" сприйняття та нагромадження інформації;

1.2. набуття навичок цілеспрямованого сприйняття цивільно-правових явищ;

1.3. збагачення знань і формування уявлень про еталони, що забезпечують повноцінне сприйняття цивільно-правових явищ;

1.4. розширення обсягу уявлень про конкретні предмети та явища, що входять до сфери регулювання цивільним правом;

1.5. формування уявлень про абстрактні поняття цивільного права.

2. Формування цивільно-правових понять:

2.1. збагачення словника цивільно-правових термінів;

2.2. виділення й розпізнавання цивільно-правових понять серед інших:

— за істотними ознаками,

— на основі оволодіння прийомами порівняння;

2.3. оволодіння прийомами угруповання, класифікації й узагальнення знань у предметах і явищах цивільного права з метою формування понять.

3. Оперування цивільно-правовими знаннями, уміннями й поняттями в практичній діяльності:

3.1. навчання застосуванню теоретичних цивільно-правових знань у самостійній практичній діяльності;

3.2. навчання застосуванню теоретичних цивільно-правових знань у самостійній науково-практичній діяльності, поєднанню їх із новими поняттями, виробленню нових цивільно-правових знань.

Метою курсу цивільного права є досягнення всебічного глибокого розуміння студентами природи й сутності цивільно-правових відносин, підготовка до практичної діяльності висококваліфікованих фахівців-цивілістів, формування творчої особистості майбутніх цивілістів.

Під час вивчення курсу цивільного права ставляться такі завдання:

— отримання, засвоєння та систематизація цивілістичних знань;

— набуття здатності аналізувати цивільні правовідносини та застосувати нормативно-правові акти;

— оцінка чинної цивільно-правової регламентації, з метою формування уявлень про необхідність та корисність тих чи інших вдосконалень, змін в законодавстві та правозастосовчій практиці.

Після вивчення цього курсу студенти повинні:

— бути здатні продовжувати процес вивчення цивільного права як галузі права, галузі законодавства, науки і навчального курсу самостійно;

— мати навички практичної роботи, розуміти зміст нормативних актів і застосовувати норми цивільного права до конкретних життєвих ситуацій;

— мати навички науково-дослідної роботи в галузі цивільного права.


Mon, 06 Jun 2011 14:19:23 +0000
2. Цивільно-правові відносини

Mon, 06 Jun 2011 14:22:16 +0000
3. Здійснення і захист цивільних прав

Mon, 06 Jun 2011 14:31:19 +0000
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 4. Особисті немайнові права фізичних осіб

Mon, 06 Jun 2011 14:41:59 +0000
5. Право власності та інші речові права

Mon, 06 Jun 2011 15:25:58 +0000
6. Право інтелектуальної власності


7. Загальні положення зобов'язального права

Просмотров: 2554
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
М. Н. Марченко Сравнительное правоведение. Учебник
Сравнительное правоведение. Учебник
В работе рассматривается широкий круг вопросов, касающихся истории становления и развития сравнительного правоведения, его роли и значения в жизни общества, его функций. Особое внимание уделяется проблемам классификации национальных правовых систем и характеристике основных правовых семей. Рассматриваются также вопросы соотношения международного и национального (внутригосударственного) права. Учебник написан на основе изучения и обобщения зарубежного и отечественного материала, а также практики использовании сравнительного правоведения в разных странах.

Издание подготовлено по состоянию законодательства на май 2009 г....

Цена:
709 руб

 Гражданское право. В 2 томах. Том 2
Гражданское право. В 2 томах. Том 2
Книга является вторым томом двухтомного учебника и посвящена отдельным видам обязательств, урегулированным частью второй Гражданского кодекса РФ. Рассматриваются также наследственные права и интеллектуальная собственность. Особое внимание уделяется институтам, которые наиболее тесно связаны с рыночными отношениями (договоры купли-продажи, аренды, перевозки, расчеты, кредитование). Используются решения и разъяснения высших судебных органов Российской Федерации.
Учебник написан в соответствии с программой курса "Гражданское право" в высших юридических учебных заведениях.
Нормативные акты приводятся по состоянию на конец июля 2006 года.

Предназначен для студентов и преподавателей юридических, экономических и технических вузов, а также лиц, получающих второе образование, и студентов средних специальных учебных заведений....

Цена:
529 руб

Общая теория права. Учебник для юридических ВУЗов
Общая теория права. Учебник для юридических ВУЗов
Учебник посвящен общим вопросам права и его роли в жизни общества. В нем с современных позиций рассмотрен широкий круг проблем: происхождение и сущность права и государства, место права в системе социальных норм, его связь с государством, а также с экономикой и политикой, правовое положение личности, дана характеристика основных правовых систем современности.
Подробно рассмотрены вопросы, посвященные нормам и источникам права, правосознанию, правотворчеству и систематизации законодательства, реализации и толкованию норм права, правоотношениям, законности, правомерному поведению, правонарушениям и юридической ответственности.
Во втором издании (1-е изд. 1993 г.) добавлена новая глава "Правомерное поведение", расширен материал ряда глав, учтена новая Конституция Российской Федерации, даны примеры из недавно принятых законодательных актов. Учебник предназначен для студентов юридических вузов....

Цена:
246 руб

Н. М. Жариков, В. П. Котов, Г. В. Морозов, Д. Ф. Хритинин Судебная психиатрия
Судебная психиатрия
В учебнике рассмотрены основные аспекты судебной психиатрии; формы психических расстройств, причины их возникновения, диагностика и лечение. Вопросы, касающиеся правового положения лиц с психическими расстройствами, а также проведения судебно-психиатрической экспертизы, проанализированы с учетом законодательных актов, регламентирующих практику оказания психиатрической помощи.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических и медицинских вузов и факультетов, а также для юристов, работников правоохранительных органов и врачей-психиатров....

Цена:
1259 руб

 Уголовный процесс. Учебник
Уголовный процесс. Учебник
Учебник подготовлен на основе действующего российского законодательства с учетом и анализом последних изменений и дополнений. Рассмотрены все базовые положения уголовно-процессуального права. Правильно подобранный и хорошо структурированный материал поможет студентам понять сущность, задачи, основные понятия и принципы уголовного процесса, досудебное и судебное производство, в том числе особый порядок уголовного судопроизводства, а также вопросы регулирования международной правовой помощи. После каждой главы даны вопросы и задания для самоконтроля....

Цена:
1239 руб

И. А. Панкеев Авторское право для журналистов. Учебное пособие
Авторское право для журналистов. Учебное пособие
Пособие построено на современном законодательстве в области авторского права. Вопросы интеллектуальной собственности рассматриваются в нем преимущественно применительно к СМИ. Теоретические сведения о принци­пах использования объектов права в средствах массовой информации наглядно иллюстрируются примерами судебной практики, сопровождающими каждую главу издания. Проанализирован опыт конфликтных ситуаций, приведены образцы документов. Особое внимание уделено таким важным для журналистов положениям, как свободное использование произведения, служебное произведение, производные произведения и др.

Книга предназначена для широкого круга читателей, связанных как с преподаванием и изучением авторского права на факультетах журналистики, так и с профессиональным использованием результатов интеллектуальной деятельности в средствах массовой информации....

Цена:
459 руб

Предпринимательское право
Предпринимательское право
Учебник посвящен вопросам правового регулирования предпринимательской деятельности. В нем рассматриваются система действующих нормативных правовых актов и практика их реализации. Все вопросы излагаются в рамках вузовской учебной программы. Законы и иные нормативные правовые акты приведены по состоянию на 1 февраля 2007 г.
Восьмое издание учебника подготовлено с учетом последних изменений в законодательстве.

Для студентов, аспирантов и преподавателей вузов, предпринимателей, депутатов и членов законодательных (представительных) органов власти, государственных и муниципальных служащих, а также всех, кто самостоятельно изучает правовые проблемы современной российской экономики....

Цена:
269 руб

 Трудовое право России. Учебник
Трудовое право России. Учебник
Учебник подготовлен в соответствии с требованиями обязательного государственного стандарта коллективом профессорско-преподавательского состава кафедры трудового права юридического факультета Московского государственного университета имени М.В.Ломоносова на основе многолетнего преподавания курса трудового права. В книге освещены все институты Общей и Особенной частей трудового права, вопросы международно-правового регулирования труда, актуальное состояние законодательства о труде, современные проблемы и тенденции правоприменительной практики в этой сфере.
Законодательство приведено по состоянию на июль 2015 г.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов, слушателей системы повышения квалификации и подготовки кадров, а также для сотрудников правовых и кадровых служб организаций, работодателей и их представителей, работников профсоюзных органов....

Цена:
669 руб

 Банкротство хозяйствующих субъектов. Учебник
Банкротство хозяйствующих субъектов. Учебник
В предлагаемом учебнике излагается курс по банкротству хозяйствующих субъектов, а также содержится материал о банкротстве граждан ввиду особой значимости данной новеллы. В работе проанализированы такие базовые категории, как «несостоятельность», «банкротство», «неплатежеспособность», «недостаточность имущества»; изучено правовое положение должника, различных категорий кредиторов, их коллегиальных органов (собрание и комитет кредиторов), арбитражного управляющего, саморегулируемой организации арбитражных управляющих; исследованы меры по предупреждению несостоятельности и судебные процедуры банкротства; раскрыты особенности банкротства отдельных категорий должников — организаций, а также индивидуального предпринимателя. Законодательство приведено по состоянию на ноябрь 2015 г. Для бакалавров, преподавателей юридических вузов и факультетов, а также для арбитражных управляющих, саморегулируемых организаций арбитражных управляющих, практикующих юристов, субъектов предпринимательской деятельности....

Цена:
375 руб

Е. А. Борисова Апелляция, кассация, надзор по гражданским делам. Учебное пособие
Апелляция, кассация, надзор по гражданским делам. Учебное пособие
В учебном пособии излагаются и анализируются теоретические положения о проверке и пересмотре судебных актов в гражданском судопроизводстве, гражданское и арбитражное процессуальное законодательство, регулирующее апелляционное, кассационное и надзорное производства, правовые позиции Европейского Суда по правам человека, Конституционного Суда РФ по вопросам обжалования судебных актов, эффективности правовых средств судебной защиты, судебная практика по гражданским делам. Для студентов и аспирантов юридических вузов, работников суда, адвокатуры, прокуратуры, а также для всех, кто профессионально занимается проблемами гражданского судопроизводства....

Цена:
939 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования