СМИ Законы РФ
Юр.книга О.А. Костюченко Банківське право

Tue, 13 Nov 2012 06:54:33 +0000
Зміст (Банківське право Костюченко О.А.)

Зміст (Банківське право Костюченко О.А.)

Передмова

Глава І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ
§ 1. Поняття, предмет і система банківського права
§ 2. Спеціальні принципи і джерела банківського права
§ 3. Питання вдосконалення банківського законодавства
§ 4. Норми банківського права та їх класифікація
§ 5. Банківські правовідносини, їх зміст і склад

Глава ІІ. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
§ 1. Поняття, функції та структура банківської системи України
§ 2. Виникнення та еволюція банківської справи
§ 3. Питання функціонування банківської системи України

Глава III. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
§ 1. Загальна характеристика правової природи Національного банку України
§ 2. Основи взаємовідносин Національного банку України з вищими органами держави
§ 3. Функції та операції Національного банку України
§ 4. Мережа й організаційна структура Національного банку України
§ 5. Організація роботи Національного банку України

Глава IV. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ
§ 1. Сутність і роль комерційних банків, їх класифікація
§ 2. Порядок створення і припинення діяльності комерційного банку
§ 3. Організаційна структура та управління комерційним банком
§ 4. Операції та послуги комерційних банків
§ 5. Правова охорона банківської таємниці

Глава V. ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ
§ 1. Правове регулювання грошового обігу
§ 2. Поняття і зміст розрахункових правовідносин
§ 3. Порядок відкриття та закриття рахунків в установах банків
§ 4. Правова природа договору банківського рахунка
§ 5. Порядок і форми розрахунків у господарському обігу

Глава VI. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН
§ 1. Поняття, призначення і види кредиту
§ 2. Поняття та елементи кредитних правовідносин
§ 3. Правова природа кредитного договору

Глава VII. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ
§ 1. Поняття ринку цінних паперів та його регулювання
§ 2. Поняття і види цінних паперів
§ 3. Операції банків з цінними паперами

Глава VIII. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО ВАЛЮТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА
§ 1. Сутність та основні поняття валютного законодавства
§ 2. Система органів, що здійснюють валютне регулювання
§ 3. Правове регулювання валютних операцій
§ 4. Валютний контроль і відповідальність за порушення валютного законодавства

Глава IX. ОСНОВИ БАНКІВСЬКОГО ПРАВА ПРОВЩНИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
§ 1. Суть банківського права провідних зарубіжних країн
§ 2. Правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах
§ 3. Організація і функціонування провідних банківських систем зарубіжних країн
§ 4. Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві


Tue, 13 Nov 2012 06:56:48 +0000
Передмова (Банківське право Костюченко О.А.)

 

ПЕРЕДМОВА

Докорінні зміни у соціально-політичному розвиткові України пов’язані з радикальною економічною реформою, демократизацією та формуванням правової держави і громадянського суспільства, побудованих на пріоритеті прав і свобод громадян, рівності всіх форм власності.
Органічною складовою здійснюваних у країні економічних перетворень є реформування банківської системи і визначення її правових основ.
Сучасні банки своєю діяльністю глибоко проникають в усі сфери економіки, активно впливають на економічні та соціальні процеси. Сферою банківської діяльності охоплено всі суб'єкти -від органів законодавчої і виконавчої влади до підприємств, організацій, фірм, фізичних осіб.
Банківська система й банківське законодавство України перебувають у процесі становлення і їх розробка є першочерговим та актуальним завданням сучасної науки. За цих умов великого значення набуває вивчення засад банківського права. Пропонований підручник поповнить перелік спеціальної літератури, яка висвітлює правові засади банківської діяльності, допоможе пізнати сутність банківського права й банківської системи України, опанувати основами правового положення Національного банку України, з'ясувати актуальні проблеми організації та діяльності комерційних банків, засвоїти порядок здійснення основних видів банківських операцій. У підручнику подано загальну характеристику валютного законодавства, аналізується правовий режим валютних операцій та операцій з цінними паперами.
Логічним завершенням підручника є глава, присвячена основам банківського права провідних зарубіжних країн, у якій розглядаються суть банківського права, його самостійний характер у правовій системі окремої держави, аналізуються особливості джерел банківського права, висвітлюються організація та функціонування банківських систем провідних зарубіжних країн.
Підручник підготовлено на основі найновішого нормативного матеріалу, який висвітлює правові аспекти банківської діяльності, аналізуються прийняті акти банківського законодавства та практика застосування їх.
Глибоке і всебічне вивчення правових аспектів банківської діяльності сприятиме оволодінню “азбукою” в банківській сфері, використанню основних положень у практичній діяльності різних кредитно-фінансових установ, в ефективному функціонуванні банківської системи України.
Навчальне видання має на меті викликати інтерес до банківської сфери і допомогти студентам в опануванні теоретичного курсу, правильно зрозуміти сутність і спрямованість інститутів банківського права.


Wed, 14 Nov 2012 06:09:31 +0000
Глава І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Глава І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО БАНКІВСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ

 

§ 1. Поняття, предмет і система банківського права
§ 2. Спеціальні принципи і джерела банківського права
§ 3. Питання вдосконалення банківського законодавства
§ 4. Норми банківського права та їх класифікація
§ 5. Банківські правовідносини, їх зміст і склад

§ 1. Поняття, предмет і система банківського права

У процесі розбудови демократичної правової держави та, становлення ринкової економіки важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та ефективне правове регулювання банківської діяльності. Банківська система управління зазнала суттєвих змін: створена дворівнева банківська система, все більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування, банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків із клієнтурою. З урахуванням цього набуває ваги роль правового забезпечення банківської діяльності, чим і зумовлена поява такої дисципліни, як “Банківське право”.
Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносини з клієнтурою вивчались у рамках таких навчальних дисциплін, як “Цивільне право” та “Фінансове право”, а управління в сфері фінансів і кредиту — “Адміністративне право”. В сучасних умовах постала потреба в детальнішому вивченні проблем правового регулювання банківської діяльності, враховуючи міжгалузевий характер цієї діяльності та роль, яку відіграють нині банки в економічному житті України. Між тим, правове регулювання банківської діяльності належить до найбільш складних і найменш розроблених проблем національного права, водночас банківське право поступово трансформується в самостійну галузь.
Передусім винятково важливе значення має визначення сутності банківського права і тих суспільних відносин, що ним регулюються.
Банківське право – це система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. В Україні банківське право поки ще не е самостійною галуззю права, тому що відсутні характерні лише їй предмет і метод регулювання суспільних відносин.
Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, які регулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійснення ними банківських послуг. Метод правового регулювання банківської діяльності є дещо неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями (Кабінет Міністрів України, Національний банк України (НБУ)). Існують також владні відносини між НБУ і комерційними банками. З другого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий метод регулювання суспільних відносин.
Банківському праву властиві обидва вказані методи, оскільки завдяки першому держава прямо й безпосередньо регулює поведінку суб’єктів цих відносин, а другому – встановлює тільки межі для самостійного врегулювання взаємовідносин суб’єктів. Зазначений метод правового регулювання як спосіб впливу на свідомість і волю людей визначає поведінку суб’єктів у регулюванні банківських суспільних відносин.
Правові норми, що регулюють банківські відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них належать: Конституція України, закони й постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення й інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків тощо.
Система банківського права охоплює не тільки норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття й структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю, а й норми, що регулюють відносини, пов’язані з організацією розрахунків, операціями з цінними паперами, регулюванням кредитування та правил валютних операцій.
Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходячи з принципу, що всі підприємства, установи й організації різних форм власності зобов’язані зберігати кошти на рахунках у банках і додержувати встановленого порядку здійснення безготівкових розрахунків. У законодавстві чітко визначено порядок відкриття рахунків у кредитних установах. встановлено правові форми розрахунків та порядок здійснення розрахунків за цими формами.
Норми банківського права закріплюють правові основи банківського кредитування, визначають правове положення кредитних установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та платності, а також основи валютних відносин України з іноземними державами та правила валютних операцій на території України.
Отже, всі правові норми, що регулюють організацію банківської системи і здійснення банківських операцій, у своїй сукупності формують визначений комплекс норм і мають предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають норми інших галузей національного права (наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здійсненні банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, або застосування застави у кредитних правовідносинах). Норми адміністративного права регулюють управління кредитною системою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже. можна зробити висновок, що банківське право слід розглядати як комплексну галузь.
Однак ані предметна єдність цих норм, ані їх комплексність не означають, що банківське право є самостійною галуззю єдиної правової системи, хоча в перспективі таке можливе. Банківське право нині можна визначити як підгалузь фінансового права України, яка спрямована на мобілізацію та розподіл коштів з метою забезпечення виконання завдань держави. При цьому мобілізація й розподіл грошових ресурсів можуть здійснюватись у процесі виконання банківських операцій, при кредитуванні, регулюванні розрахункових і валютних операцій, функціонуванні ринку цінних паперів.
Особливо великого значення для банківського права набувають норми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політики, обігу державних цінних паперів. У конституційному праві закріплено загальні принципи і положення, що стосуються банківської діяльності держави. Так, у ст. 99 Конституції України зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – НБУ.
Адміністративне право визначає принципи організації та діяльності органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ тощо), повноваження цих органів у сфері кредитування, організації розрахунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право регулює, насамперед, майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і здійснення розрахунків, і тим самим тісно пов’язане з цивільним правом. Наприклад, у договорах банківського рахунка та кредитного договору нормами цивільного права регулюються такі питання, як укладення цих договорів, зміст прав та Обов’язків сторін, заставне забезпечення позичок, розрахункові і кредитні санкції, відповідальність сторін за неналежне виконання своїх обов’язків. Крім того, комерційні банки, як суб’єкти господарської діяльності, здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян, керуються також у своїй діяльності нормами цивільного права.
Банківське право України регулює різноманітні за своїм змістом банківські правовідносини, пов’язані з банківською діяльністю та її здійсненням. Численні й різноманітні норми та інститути банківського права взаємопов’язані і відображуються в їх єдності та узгодженості. Однак суспільні відносини, що становлять предмет банківського права, здійснюються через відповідну систему. Система банківського права - це логічно послідовне і внутрішньо узгоджене розміщення норм та інститутів банківського права.
Система банківського права об’єднує та характеризує співвідношення й зовнішню структуру об’єднання нормативних актів, внутрішньо обумовлених єдиною метою – регулюванням банківських правовідносин. Система банківського права будується насамперед на підставі поділу її норм на групи залежно від особливостей регульованих нею окремих видів суспільних відносин. Відповідно складається така система банківського права України: загальна частина та особлива, яка включає спеціальні банківсько-правові інститути.
Загальна частина включає норми, які закріплюють загальні, принципові положення банківського права і його статутні інститути (поняття, принципи й джерела банківського права, правове становище Національного банку України та комерційних банків, сутність і функції банківської системи України).
До особливої частини належать норми, що регулюють основні функціональні інститути банківського права, за допомогою яких безпосередньо здійснюється банківська діяльність. Особлива частина банківського права об’єднує такі інститути: договір банківського рахунка, банківське кредитування, охорона банківської таємниці, валютні операції банків, правове регулювання ринку цінних паперів тощо.
Банківське право України сьогодні можна розглядати в трьох аспектах: як підгалузь фінансового права. Яка формується в самостійну комплексну галузь права; як окрему навчальну дисципліну, яка вивчається в юридичних і економічних закладах освіти; і як науку, яка ще не розвинена, а об’єкт її дослідження тільки створюється. Остання повинна вивчати категорії та поняття, що стосуються правового регулювання банківської діяльності, та розробляти рекомендації щодо вдосконалення банківського права.
Отже, банківське право тісно пов’язане з економічними процесами в державі і застосовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та надання банківських послуг.
За умов ринкової економіки банківське право відіграватиме дедалі значнішу й активнішу роль у державі. Як інструмент вивчення фінансово-кредитного механізму воно спрямоване на забезпечення раціонального й ефективного функціонування банківської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.


§ 2. Спеціальні принципи і джерела банківського права

Банківське право ґрунтується як на загальноправових принципах, притаманних всьому національному праву (законності, верховенства права та рівності всіх перед законом), так і на спеціальних, які мають свої специфічні ознаки і властиві банківській сфері.
За нинішніх ринкових умов такі принципи мають сприяти вдосконаленню економічних відносин і способів їх правового регулювання з метою підвищення ефективності функціонування банківської системи, здатної Мобілізувати фінансові ресурси та сконцентрувати їх на пріоритетних напрямах структурної перебудови економіки.
До спеціальних принципів банківського права належать:
- принцип свободи економічної діяльності. Суб’єкти банківської діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Обмеження у здійсненні банківської діяльності передбачаються законодавством України;
- принцип неухильного виконання економічних нормативів, встановлених НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов’язує суб’єктів банківських правовідносин додержувати правил поведінки, приписуваних нормами банківського права. Так, правилами НБУ передбачено, що комерційні банки зобов’язані додержувати економічних нормативів, встановлених НБУ;
- принцип поєднання публічних і приватних начал у банківській сфері. З одного боку, держава займається організацією, регулюванням і управлінням банківською системою в інтересах усього суспільства. А з іншого, проявляються приватні інтереси кредитних установ, клієнтів, тобто діє паритет інтересів усіх суб’єктів банківського права;
- принцип задоволення потреб клієнтів та максималізацй отримання прибутку банками;
- принцип добровільності взаємовідносин і взаємної заінтересованості банківських установ та їх клієнтів. Суб’єкти банківських правовідносин (при кредитуванні, організації розрахунків) будують відносини на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та ініціативності у формуванні й виконанні прав і обов’язків. У цих відносинах виявляються взаємна воля і свідомість учасників;
- принцип підтримки конкуренції та заборони економічної діяльності, спрямованої на монополізацію й недобросовісну конкуренцію. Це означає, що банкам забороняється укладати угоди з метою обмеження конкуренції в банківській діяльності, а також монополізації умов надання кредитів, інших послуг, встановлення відсоткових ставок і комісійної винагороди. Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів банку.
Контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України (АКУ). Реорганізація комерційних банків відбувається за погодженням з АКУ у випадках, передбачених чинним законодавством.
Для подальшого розвитку конкуренції й обмеження прояву монополізму серед банків НБУ вживає заходів щодо лібералізації кредитного ринку через створення однакових умов доступу для комерційних банків до кредитних аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку; - принцип нагляду за діяльністю банків та інших кредитно-фінансових установ. У належному функціонуванні банківської системи найважливіша роль відводиться нагляду. Без нього не може здійснюватися економічна діяльність, за його допомогою забороняється втручання держави у внутрішньогосподарську сферу комерційних банків, підприємств, забезпечується законність у банківській сфері, запобігання правопорушенням, за його сигналами притягуються до відповідальності винні особи.
На практиці останній принцип знаходить відображення в тому, що Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує кошторис та звіт про його роботу, а також ліміт зовнішнього державного боргу); НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для них економічні нормативи, перевіряє створення їх реєстрацією, контролює додержання ними законодавства), здійснює контроль за веденням касових операцій; комерційні банки контролюють ліміти залишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через уповноважених банків тощо.
Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах — офіційних письмових документах компетентного органу держави, у яких встановлюються норми права.
До джерел банківського права належать: Конституція України (зокрема, ст. 99, 100), закони й постанови Верховної Ради України, (зокрема. Закони України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р., “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22 листопада 1996 р., “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001 р. тощо.
У системі банківського законодавства особлива роль відводиться фундаментальним законам, які мають вищу юридичну силу й охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділяють такі важливі Закони України: “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р., який визначає правові основи існування банків, порядок створення й основні принципи їх діяльності, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їх захист; “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.
Серед джерел банківського права важливий блок становлять підзаконні нормативні акти, які можна розподілити на: дві групи.
1. Укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України.
Наприклад, Укази Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995 р., “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” в редакції Указу від 11 травня 1995 р. Постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України, є обов’язковими до виконання на всій території України. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку накладення арещту на цінні папери” від 22 вересня 1999 р., “Про повноваження Державного експортно-імпортного банку України на виконання міжбанківських угод, укладених з групою італійських кредитих інститутів” від 21 серпня 2000 р.
2. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. Ці акти приймаються в межах компетенції того органу, що його видає, у формі постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо. Так, постановами Правління НБУ затверджено від 19 лютого 2001 р. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні; від 18 березня 1999 р. — Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України; наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. — Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі постачання на ці заводи нафти суб’єктами підприємницької діяльності — резидентами.
До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб’єктами (наприклад, рішення Асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).
У правовому аспекті велике значення має введення Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. в Україні державної, реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (стосовно актів, прийнятих центральними органами та управліннями юстиції областей і міст Києва й Севастополя, а також актів місцевих органів управління). Це правило поширено і на нормативні акти, що видаються НБУ. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на додержання принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, додержання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні.
Серйозним недоліком відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі листів, телеграм, що суперечить поняттю “нормативний акт” і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.
Розвиток міжнародного співробітництва в банківській сфері, інтернаціоналізація банківського бізнесу зумовлюють важливу роль у правовому регулюванні таких специфічних джерел банківського права, як міжнародні звичаї та міжнародні договори.
До міжнародних звичаїв, які склалися в міжнародній практиці, слід віднести Уніфіковані правила і звичаї МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 р., Уніфіковані правила МТП по інкасо в редакції 1995 р.
У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До них слід віднести Женевські чекові конвенції 1930 р., Оттавську конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р. тощо.
Важливе місце в банківській практиці посідають також правові звичаї та правила ділового обороту. При визначенні місця звичаю в ієрархії правових норм слід виходити з того, і що в більшості зарубіжних країн звичай становить насамперед норму, яка доповнює закон, у тих випадках, коли відповідний припис в законі взагалі відсутній або він неповно врегулював те чи інше положення. Прикладом легалізації впровадження звичаю як джерела права є ст. 7 проекту Цивільного кодексу України “Звичаї ділового обороту”. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм ділового обороту. Звичаєм ділового обороту визнається правило поведінки, яке не передбачено актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується в певній сфері підприємництва. Звичай ділового обороту може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай ділового обороту, що суперечить положенням актів цивільного законодавства або договору, не застосовується.


§ 3. Питання вдосконалення банківського законодавства

Ефективне функціонування банківської системи України здебільшого визначається рівнем її правової основи і неможливе без визначення правового статусу суб’єктів кредитної системи та детального регламентування різних аспектів банківської діяльності. Створення повноцінного банківського законодавства є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи України і формування правової держави.
Банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів, яка визначається терміном “банківське законодавство”. Загалом його можна визначити як систему нормативних актів, що містять норми, котрі регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також їх взаємовідносини з клієнтами (відносини при встановленні структури й функцій кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій, питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій з цінними паперами, а також організацію банківського контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств, організацій).
Банківське законодавство — це значний масив різноманітних за юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену ієрархічну систему. Згідно з цим банківське законодавство має низку особливостей.
Першою особливістю є міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права. Водночас багатогранність самої банківської діяльності дає підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за виготовлення, збут фальшивих грошей, цінних паперів та іноземної валюти або порушення правил про валютні операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника або порядок стягнення коштів за виконавчими документами з установ, підприємств та організацій) та інших галузей права.
Другою особливістю банківського законодавства України е значна кількість підзаконних нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, недостатньо. В таких країнах, як Велика Британія, Німеччина, США, Франція, налічується понад два десятки законів, що забезпечують функціонування кредитної системи цих країн.
Недостатня кількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого, — тим, що банківські відносини надто динамічні. Це зумовлює потребу постійно вносити зміни, спрямовані на вдосконалення зазначеної діяльності, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів. Отже, має місце перекіс законодавства в бік відомчих нормативних актів.
Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні банківських суспільних відносин.
Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його масив, як зазначалося, представлений відомчими нормативними актами. При цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і відображають специфічну сферу їх діяльності, є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.
Четвертою особливістю банківського законодавства є проблема розмежування його з іншими галузями законодавства (адміністративним, фінансовим і цивільним), що має практичне значення для ефективного розвитку і функціонування економіки. При цьому слід констатувати роль публічних начал у регулюванні банківської діяльності, зокрема це стосується питання меж втручання держави в банківську сферу.
Як відомо, сучасний нормативний вакуум у сфері банківської діяльності зумовлений зміною соціально-політичного устрою і напрямів економічного розвитку країни. Деякі нормативні акти не завжди узгоджуються між собою, інколи навіть суперечать один одному, що потребує поліпшення правового регулювання банківських відносин і побудови кредитної системи в Україні.
Серйозною перешкодою для регулювання банківських відносин є внесення частих змін до законів невдовзі після їх прийняття, як це мало місце, наприклад, із Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Часті зміни і доповнення до законів несприяють стабільності банківського законодавства і негативно впливають на практику його застосування суб’єктами господарювання.
На стані банківського законодавства негативно позначається і практика неодноразових змін “правил гри”, зокрема прийняття за короткий час різних відомчих нормативних актів з тих самих питань. Так, 24 травня 1993 р. Правління Національного банку України своїм рішенням затвердило Положення, а 2 серпня 1996 р. Інструкцію про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, а 29 березня 2001 р. НБУ було затверджено нову Інструкцію щодо безготівкових розрахунків.
Велике значення для розвитку банківського законодавства має концепція розвитку банківської системи України, яка повинна, містити основні напрями та шляхи вдосконалення банківського законодавства. Зокрема, актуальним як у теоретичному, так і в практичному аспекті є питання його кодифікації. В розробленому творчим колективом НБУ проекті концепції розвитку банківської системи України передбачається створити на основі всіх чинних законодавчих і нормативних документів систематизований Кодекс нормативних актів щодо банківської діяльності, постійно підтримуючи його в робочому стані та ознайомлюючи з ним усі банки України.
Виняткове значення проблем удосконалення банківського законодавства зумовлює потребу у вирішенні низки питань, У плані законодавчої діяльності Верховної Ради України підготовлено пакет законопроектів з питань банківської справи, які мають бути прийняті найближчим часом. У цьому пакеті є закони: “Про комерційні банки”, “Про банківський кредит”, “Про кредитну установу”, “Про Ощадний банк”, “Про валютне регулювання”, “Про банківський нагляд”, “Про іпотечний банк”, “Про страхування обігу цінних паперів”, “Про випуск та використання цінних паперів”, “Про інкасацію”, “Про безготівкові розрахунки”, “Про механізм повернення капіталу, вивезеного з України”, “Про строкові фінансові інструменти”, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, “Про обов’язковий продаж валюти експортерам” тощо.
Велике значення в удосконаленні банківського законодавства має вирішення на законодавчому рівні таких важливих питань, як банківська таємниця, страхування депозитів та кредитів, організація та порядок роботи банківської системи в особливий період, система державного банківського аудиту, відповідальність банків за незаконні банківські операції, банкрутство і неспроможність кредитних установ, механізм реорганізації банків, іпотеку захист інтересів вкладників, правове забезпечення електронних платіжних систем тощо. Значну увагу слід приділити діяльності Державної скарбниці України, дочірнім банкам та іншим кредитним установам фінансовим та холдинговим компаніям.
Робота щодо вдосконалення банківського законодавства не обмежується прийняттям лише законів, необхідне я нормативне регулювання окремих сфер банківської діяльності та їх відносин із клієнтами (розрахункових, кредитних, валютних тощо), формування спеціального механізму реалізації-тих чи інших положень у банківській сфері (йдеться про формування кредитно-фінансового інституту трастових операцій, порядок виконання заставних зобов’язань у разі неповернення кредитів, про лібералізацію валютних операцій перерахування іноземної валюти за кордон або залучення іноземних інвестицій, упорядкування засад вексельного обігу, врегулювання інституту арешту коштів банків тощо).
Аналіз чинного банківського законодавства свідчить, що воно знаходиться ще на етапі становлення й розвитку і неповною мірою відповідає етапу ринкової економіки. Для банківського законодавства характерні такі негативні риси:
а) багаторівневий характер правового регулювання банківської діяльності та наявності значної кількості підзаконних нормативних актів. У зв’язку з цим важливого значення набуває питання ієрархії джерел банківського права;
б) відсутність єдиного кодифікованого акта з банківської діяльності;
в) динамічність норм банківського права і внесення частих змін та доповнень до нормативних актів, що регулюють банківську діяльність;
г) суперечливість і складність багатьох нормативних актів, їх неузгодженість з актами, що стосуються взагалі різних сфер народного господарства регулюють господарські відносини,
д) недостатня кількість офіційних джерел, де публікуються нормативні акти з банківської діяльності, і труднощі, що виникають з пошуком і користуванням цими актами. Існуюча їх публікація не відповідає формальним вимогам обнародування, а умови їх розповсюдження не забезпечують учасникам загальнодоступності актів.
Поряд із безпосередньо вдосконаленням банківського законодавства складовою частиною цього процесу є здійснення інших заходів. Насамперед необхідно:
1) узгоджувати норми банківського законодавства з нормами інших галузей національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного законодавства як основу концептуального характеру;
2) відображати в чинному законодавстві міжнародні норми і звичаї, що застосовуються в банківській практиці;
3) чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих органів у банківській сфері;
4) обмежити до мінімуму втручання держави в банківську сферу і намагатись ліквідувати монополізацію НБУ в управлінні кредитно-банківською системою;
5) систематично розробляти й видавати центральним банком методичні вказівки та роз’яснення щодо деталізації застосування банківського законодавства чи регулятивних правил;
6) створити централізований банк даних, де б накопичувалась інформація про фінансовий стан позичальників, попередню діяльність суб’єктів господарювання, про міжнародних партнерів, що дало б змогу зменшити кредитний ризик комерційних банків;
7) здійснювати реформування бухгалтерського обліку в поєднанні з удосконаленням аудиторських стандартів та аудиторської практики (зокрема, розробити нормативні документи щодо реорганізації банківського обліку та звітності в банківській системі);
8) законодавче врегулювати порядок організації та функціонування електронних платіжних систем, створити Єдину платіжну систему під захистом Національного банку України;
9) створити спеціальне агентство з питань реструктуризації банківських активів, яке б організувало оперативну роботу з реструктуризації системи управління банками та їх активами.
Важливу роль у розвитку національного банківського законодавства має відіграти процес міжнародного співробітництва в сфері правового регулювання банківської діяльності, адаптації його до відповідного законодавства Європейського Союзу, поступового приведення нормативних актів України до європейських стандартів.
Отже, чинне національне банківське законодавство загалом має прогресивний напрям і підпорядковується меті регулювання ринкової системи економіки. Однак найважливішою його проблемою залишається завдання розширення та якісного розвитку правового фундаменту управління банківською системою і банківською діяльністю і відповідності сучасного національного банківського законодавства міжнародним банківським стандартам.
Удосконалення банківського законодавства сприятиме функціонуванню ринкової економіки, прискоренню формування ефективної банківської системи України.


§ 4. Норми банківського права та їх класифікація

Банківська діяльність, будучи важливим елементом функціонування фінансової системи держави, є об’єктом регулювання з боку банківського права. Відносини, що виникають у процесі банківської діяльності, регулюються нормами банківського права. Норми банківського права є загальнообов’язковими правилами поведінки, які встановлюють і регулюють публічні відносини, пов’язані з організацією та функціонуванням банків, з порядком здійснення ними банківських операцій, а також приватні відносини банків з клієнтами. Для з’ясування поняття норми банківського права важливе значення мас визначення специфічних ознак, що характеризують норми банківського права.
Норми банківського права регулюють специфічну групу суспільних відносин — банківські правові відносини, тобто взаємовідносини між суб’єктами банківського права в процесі здійснення банківської діяльності. Ці відносини мають як публічний, так і приватний характер.
Норми банківського права, будучи за своєю природою спеціальними нормами, чітко визначають юридичні права й обов’язки учасників, закріплюють правове положення суб’єктів банківських правовідносин і передбачають певні варіанти їх поведінки. В нормах банківського права жорстко закріплюються вимоги держави в сфері банківської діяльності. встановлюється відповідальність за невиконання приписів держави. Ці норми, як правила, мають імперативний (обов’язковий) характер, забезпечений примусовою силою держави. Однак деякі норми банківського права диспозитивні. Так, норми, що стосуються укладання банківських договорів, е згодою сторін, і це дає їм можливість визначити конкретний зміст своїх прав та обов’язків. Учасники банківських правовідносин невправі змінювати приписи та умови їх застосування. Норми банківського права регулюють організацію і функціонування банківської системи, основу якої становлять грошово-кредитні відносини. З цього випливає, що банківські правовідносини регулюються не лише нормами банківського права, а й нормами інших галузей права — адміністративного, цивільного, фінансового тощо. Наприклад, норми цивільного права регулюють розрахункові та кредитні відносини, а норми адміністративного права — ст. 166 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафів на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ за порушення ними вимог банківського законодавства, а ст. 234 цього ж кодексу визначає коло посадових осіб, які можуть накладати штрафи за порушення банківського законодавства. В банківській практиці також застосовуються звичаї, ділового; обороту та банківські звичаї, які можуть визнаватися нормами, банківського права лише за умови визнання їх Національним банком України. Як приклад, можна навести Указ Президента України від 04.10.1994 “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб’єктами підприємницької діяльності України”, у якому міститься посилання до зводу звичаїв — Уніфікованих правил і звичаїв МТП для документарних акредитивів у редакції 1993 року.
Структура норми банківського права, тобто їх внутрішня побудова, складається з елементів — гіпотези, диспозиції та санкції. Однак, ці елементи мають низку особливостей. Гіпотеза цих норм визначає умови, за яких можуть виникнути; банківські правовідносини. Ці умови відрізняються чіткістю, виражені конкретно. Наприклад, надання банками кредитів може мати місце за певних умов, забезпеченості, платності та цільового використання кредиту або норма; яка визначає умови, за яких НБУможе відмовити в реєстрації комерційного банку. Диспозиція норм банківського права детально формулює правила поведінки учасників банківських правовідносин, тобто, визначає їх права й обов’язки. Так, ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачає перелік банківських операцій, які мають право здійснювати банки.
Способом захисту правил, встановлених нормами банківського права, є санкції. Санкції норм банківського права передбачають юридичні засоби, які використовуються суб’єктами цих правовідносин для захисту приписів держави. За порушення банківського законодавства можуть застосовуватися адміністративні, кримінальні, дисциплінарні, фінансові санкції. До них належать штрафи і пені, застосування кредитних санкцій за користування банківським кредитом тощо. До порушників банківського законодавства застосовуються і специфічні заходи — оперативні санкції, передбачені законодавством і спрямовані на попередження правопррушеннь і мають на меті налагодити діяльність конкретного банку.
Відповідно до ст. 72 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України має право застосовувати до банків такі заходи впливу, як: відкликання ліцензії, призупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу, підвищення економічних нормативів, ліквідація та реорганізація банку тощо. В статтях банківського законодавства не завжди містяться одночасно всі три елементи норми банківського права. Окремі елементи цих норм можна знайти в інших нормативних актах.
Аналіз банківського законодавства показує, що всі норми банківського права можна класифікувати з різних підстав. За функціональною спрямованістю норми банківського права можна поділити на дві групи:
а) регулятивні;
б) Охоронні.
Регулятивні норми банківського права встановлюють права й обов’язки суб’єктів банківських правовідносин. До регулятивних норм належать норми, які визначають функції НБУ і комерційних банків, встановлюють вимоги щодо ліцензування банківської діяльності.
Охоронні норми банківського права передбачають застосування заходів примусу за порушення норм банківського законодавства. До цих норм належать норми, які передбачають підстави і форми здійснення банківського нагляду, санкції за порушення валютного законодавства.
Роль банківського права виявляється в захисті прав та інтересів суб’єктів і має конкретне втілення завдяки застосуванню регулятивних та охоронних норм. В свою чергу, регулятивні норми банківського права залежно від характеру їх впливу на учасників банківських правовідносин поділяються на зобов’язуючі, забороняючі та уповноважуючі.
Зобов’язуючі норми права регулюють активну поведінку суб’єктів і пропонують в категоричній формі здійснювати певні дії. Наприклад, обов’язок отримувати банком ліцензію на здійснення банківської операції, зберігати кошти на рахунках у банках тощо.
Забороняючі норми банківського права приписують не здійснювати дій, що порушують банківську дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій застосування готівки між юридичними особами обмежене. Валютне законодавство України забороняє на території країни використання іноземної валюти як засобу платежу, за винятком випадків і в порядку, встановленому чинним законодавством.
Уповноважуючі норми банківського права надають учасникам цих відносин повноваження на здійснення певних дій в установлених межах. Так, суб’єкти кредитних правовідносин укладають кредитні договори, у яких визначають свої права й обов’язки.
За змістом норми банківського права поділяють на матеріальні і процесуальні. Прикладом матеріальних норм банківського права є мета і функції банківського нагляду, підстави створення комерційних банків, види санкцій, які можуть застосовуватися до банків.
Процесуальні норми банківського права встановлюють порядок застосування норм матеріального права. Так, законодавець визначає вимоги, що пред’являються до звітності банків, встановлює процедуру стягнення штрафів, тобто процесуальні норми регулюють взаємовідносини НБУ і банків з приводу банківського нагляду.
За призначенням норми банківського права поділяють на загальні та пруденційні. Загальні норми банківського права закріплюють правове положення НБУ і комерційних банків, їх організаційно-правові форми, функції, визначають порядок організації та здійснення банківського нагляду, порядок здійснення банківських операцій.
Пруденційні норми банківського права — це норми, що мають на меті забезпечити стабільність функціонування банківської системи, захистити інтереси вкладників. Вони передбачають різні фінансові та організаційні заходи, реалізація яких повинна привести до зниження банківського ризику. Наприклад, державна реєстрація та ліцензування банківської діяльності, встановлення НБУ економічних нормативів, застосування заходів впливу від імені держави.
Отже, класифікація норм банківського права має важливе значення для з’ясування сутності цих норм, визначення їхнього місця в системі банківського права та подальшого розвитку науки банківського права.


§ 5. Банківські правовідносини, їх зміст і склад

Результатом регулюючого впливу норм права на суспільні відносини є перетворення їх у правові відносини. Банківські правовідносини є різновидом правових. Це такі суспільні відносини, що встановлюють між учасниками юридичний зв’язок організаційного і майнового характеру, врегульовані нормами банківського права.
Банківські правовідносини виконують такі основні функції:
- закріплюють конкретну поведінку учасників у процесі банківської діяльності або при здійсненні банківських операцій;
- визначають коло суб’єктів, на яких поширюється дія норм банківського права;
- забезпечують приведення в дію юридичних засобів для реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.
Банківські правовідносини складаються із суб’єктів, між якими виникли правові відносини, об’єктів та змісту, тобто суб’єктивних юридичних прав і обов'язків. Суб’єктами банківських правовідносин можуть бути державні органи (НБУ), юридичні особи (комерційні банки, підприємства), фізичні особи (громадяни України, іноземці). Особливим суб’єктом цих відносин є держава.
Об’єктом банківських правовідносин є те, стосовно чого вони виникають, — кошти, цінні папери, майно, дії громадян та юридичних осіб (здійснення платежів, операцій з іноземною валютою, купівля-продаж цінних паперів). Матеріальним змістом банківських правовідносин є поведінка суб’єктів, основою якої є суб’єктивні права й обов’язки, встановлені нормами банківського права. Правам однієї сторони відповідають обов’язки іншої і навпаки. Наприклад, при поданні до НБУ клопотання резидента-позичальника про отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземного банку резидент-позичальник вправі вимагати розгляду свого клопотання, а НБУ зобов’язаний розглянути таке кяопотакня. дати відповідь тощо. У свою чергу, НБУ вправі вимагати від резидента-позичальника додаткових відомостей, гарантій, необхідних для вирішення цього питання, а резидент-позичальник повинен виконувати приписи НБУ.
Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві всім видам правовідносин, але у них є і свої специфічні ознаки. По-перше, вони виникають у специфічній сфері економічної діяльності держави і пов’язані з її банківською діяльністю. По-друге, ці відносини складаються з двох елементів — владно-організаційного (наприклад, реєстрація НБУ комерційних банків) і майнового (отримання клієнтом кредиту в установі банку). По-третє, однією з вимог банківських правовідносин є обов’язкова участь банків і виконання ними у зв’язку з цим своїх функцій. По-четверте, у цих відносинах задіяний специфічний метод, який ґрунтується на поєднанні двох різних методів регулювання — методі владних повноважень щодо іншого учасника та. методі юридичної рівності сторін, що стосується сфери майнових відносин.
Банківські правовідносини, що регулюються нормами-банківського законодавства, різноманітні за своїм змістом, адже вони пов’язані з економічною діяльністю держави і виникають у процесі організації і здійснення банківської діяльності.
Банківські правовідносини за змістом регулювання можна класифікувати на правовідносини:
- що регулюють організацію банківської системи; 
- що виникають у сфері банківських операцій;
- кредитні;
- розрахункові;
- валютні;
- з приводу обігу цінних паперів;
- регулювання грошового обігу.
Банківські правовідносини залежно від конкретного змісту поділяються на:
а) майнові, пов’язані з коштами як видом майна;
б) немайнові, пов’язані із забезпеченням режиму банківської таємниці або захистом ділової репутації банку;
в) організаційні, пов’язані з побудовою банківської системи або організації структури банку;
Підставами виникнення банківських правовідносин можуть бути: норма закону, адміністративний акт, договір або одностороння угода, заподіяння шкоди.
Виникнення, зміна і припинення банківських правовідносин пов’язані з юридичними фактами, тобто подіями і діями, передбаченими нормами банківського законодавства. Наприклад, для виникнення правовідносин з організації комерційного банку необхідною умовою є дія — подання комерційним банком встановлених документів на реєстрацію до НБУ. Для виникнення кредитних правовідносин юридичним фактом є укладення кредитного договору. Зміна банківських правовідносин може настати на підставі нормативного акта, наприклад, в разі зміни облікової ставки НБУ чи встановлення мінімального розміру статутного фонду комерційному банку.
Припинення банківських правовідносин має місце в разі смерті громадянина (наприклад, у зв’язку з цим відбувається погашення кредитного зобов’язання громадянина), або протиправної дії, що порушує вимоги закону (коли комерційний банк порушують норми банківського законодавства і це призводить до відкликання Національним банком ліцензії на здійснення банківських операцій).
Регламентація суспільних відносин, що виникають і відбуваються з обов’язковою участю банків і виконанням ними своїх функцій, сприяє обігу грошових коштів у державі, відповідає економічним і соціальним потребам суспільства.


Wed, 14 Nov 2012 06:13:18 +0000
Глава ІІ. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Глава ІІ. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ РОЛЬ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

§ 1. Поняття, функції та структура банківської системи України
§ 2. Виникнення та еволюція банківської справи
§ 3. Питання функціонування банківської системи України

§ 1. Поняття, функції та структура банківської системи України

В основу вивчення дисципліни “Банківське право” покладено банківську систему України. У загальному вигляді під банківською системою розуміють сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів і надаються клієнтам різноманітні послуги з прийому вкладів і надання кредитів.
Банківська система — це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки. Ця система — внутрішньо організована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.
Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і є складовою частиною кредитної системи держави. Умовами нормального функціонування банківської системи є:
1) достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і кількісно та якісно змінюється;
2) відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;
3) наявність центрального банку, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці;
4) існування поряд із центральним банком найрізноманітніших комерційних банків, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб;
5) діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.
Банківська система є складовою більш широкої системи — економічної системи, яка розвивається за законами ринку і залежить від економічної та соціальної політики держави.
Отже, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і податковою системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами зовнішньоекономічної діяльності. Проте банківська система — це не механічне об’єднання різних банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці держави.
Банківська система е законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи виявляється в її функціях, а саме:
а) створення грошей і регулювання грошової маси;
6) трансформаційна функція;
в) стабілізаційна функція.
Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки) і вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.
Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики.
Крім зазначених функцій, банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Оскільки для банківської діяльності характерна висока ризикованість, і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Виконання банківською системою стабілізаційної функції забезпечується прийняттям законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи, та створенням належного механізму контролю і нагляду за додержанням як чинного законодавства, так і діяльності банків.
Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України" відповідно до положень цього Закону.
Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України, який відповідає за підтримання стабільності національної грошової одиниці та функціонування банківської системи. Національний банк України, як і центральні банки країн з ринковою економікою, виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни.
Національний банк України як головний банк держави виступає Координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади. Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням та виплатою доходу за ними.
НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної влади, має право законодавчої ініціативи і в своїй діяльності підзвітний Президентові України та Верховній Раді України.
Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; відсоткову політику; рефінансування комерційних банків; операції з цінними паперами на відкритому ринку; депозитну політику; управління золотовалютними резервами; регулювання імпорту й експорту капіталу.
НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет, він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення грошей, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій, організує інкасацію.
Виконуючи функцію банку банків, НБУ забезпечує функціонування платіжної системи, організовує міжбанківські розрахунки, виступає для комерційних банків своєрідним кредитором останньої інстанції, здійснює кредитування (рефінансування) банків з метою підтримки їх ліквідності наданням ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведенням операцій РЕПО.
Як орган банківського регулювання і нагляду НБУ здійснює державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках.
Важлива роль відводиться Національному банку як органу валютного регулювання і валютного контролю, який видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення-операцій із валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.
НБУ е юридичною особою, має статутний фонд, який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається госпрдарською діяльністю. Отже, діяльність Національного банку і України скерована на забезпечення єдиної державної політики в галузі грошового обігу, кредитування, фінансування і розрахунків у народному господарстві.
До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки з різними формами власності, спеціалізації та сфери діяльності.
У ринковій економіці комерційним банкам належить, велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо.
Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.
За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.
Різноманітність послуг, що надаються комерційними банками, однак, не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи з потреб клієнтів, яких він обслуговує. Проте існує низка основних, базових функцій комерційного банку, які дають змогу віднести цей фінансовий інститут до установ банківської системи. До таких основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.
Банківська система України є одним з найбільш динамічно розвинених секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувався досить швидко і де реально відбувається процес демонополізації, діє конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.
Сучасна банківська система країни — це сфера різноманітних послуг своїм клієнтам: від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, які використовуються банківськими установами (лізинг, факторинг, траст тощо). Сучасна банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі становлення і має перспективи розвитку. На 01.05.2002 в Україні зареєстровано 185 комерційних банків із 2254 філіями, де працюють близько 150 тис. чоловік. Серед них 161 банк функціонує у формі акціонерних товариств, 25 — товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі 23 банки, створених за участю іноземного капіталу і 6 банків із 100% іноземним капіталом. Із цих банків 56 віднесено Національним банком України до категорії проблемних, 33 перебувають на стадії ліквідації, а 20 банків працюють у режимі фінансового оздоровлення. Для порівняння у США функціонує 14,5 тис. банків, Канаді — 6 тис., Німеччині — 4,5 тис., Росії — 1340, Швейцарії — 500 банків.
Банківська система України становить органічну частину загальноекономічного комплексу і безпосередньо взаємодіє з економікою країни в цілому, відіграє значну роль в економічних процесах, що виявляється в створенні оптимального середовища для мобілізації й вільного “переливання” капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.
Ефективність банківської системи країни багато в чому залежить від процесу її реструктуризації, здійснення належної державної політики у сфері банківської діяльності.
До цілей державної політики в банківській сфері належать:
• уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;
• забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитний політиці держави;
• підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення їх конкурентоспроможності;
• забезпечення додержання законів і правил, що передбачає високий рівень ведення банківської справи;
• задоволення потреб суспільства в різноманітних банківських послугах;
• поліпшення наслідків можливих кризисів у банківській системі;
• забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси своїх клієнтів;
• стимулювання та сприяння високому рівню ефективності й прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні галузі економіки.
З метою реалізації цілей державної політики в банківській сфері 14 липня 2000 р. було видано Указ Президента України “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень”.
Указ визначив головні правила стратегії та тактики розвитку банківської системи країни, а саме:
• удосконалення правового регулювання банківської діяльності;
• забезпечення стабільності гривні, виконання банками важливої функції — кредитування суб’єктів господарювання та громадян, зростання довіри населення до вітчизняних банків.
На виконання зазначеного Указу було затверджено низку заходів, спрямованих на зміцнення банківського сектора економіки, серед яких підготовка і прийняття низки законів та розробка Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2001-2003 рр. У підготовленій Кабінетом Міністрів України за участю Національного банку України зазначеній вище Комплексній програмі визначено стратегічні цілі подальшої розбудови вітчизняної банківської системи та інструменти, спроможні забезпечити фінансової потреби економічного зростання, подано стислий огляд стану банківської системи України та аналіз існуючих проблем, визначено основні принципи та концептуальні підходи до подальшого розвитку банківського сектора за такими напрямами:
• зростання рівня концентрації банківського капіталу;
• стимулювання притоку іноземного капіталу;
• створення умов для збільшення обсягів кредитування реального сектора економіки, організація та забезпечення ефективної діяльності Українського банку реконструкції та розвитку, універсальних та спеціалізованих банків;
• зміцнення ресурсної бази комерційних банків;
• розвиток конкуренції на ринку банківських послуг;
• удосконалення системи нагляду за діяльністю банків;
• врегулювання в установленому порядку процедури банкрутства банків;
• завершення гармонізації норм бухгалтерського обліку та звітності, за міжнародними стандартами та рекомендаціями Євросоюзу;
• удосконалення ;порядку реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів;
• удосконалення банківського законодавства;
• стимулювання зростання обсягів грошових вкладів населення та розширення гарантій збереження таких вкладів тощо. Реалізація Комплексної програми розвитку банківської системи України сприятиме створенню належних організаційних, правових і методичних умов для успішного виконання банківською системою завдань, поставлених перед нею на сучасному етапі розвитку.


§ 2. Виникнення та еволюція банківської справи

Історія розвитку банківської справи тісно пов’язана з історією діяльності банків та виникненням грошей. На жаль, немає достовірних відомостей про виникнення перших кредитних установ та характер здійснюваних ними позичкових операцій. Однак історичні дані свідчать, що перші банківські операції з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у Стародавній Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вавилоні (VI ст. до н.е.), у Стародавньому Єгипті та Римі.
Певний інтерес становить етимологія слова “банк”. Термін “банк” походить від італійського “banco” й означає “конторка”, “лава”, “стіл”, за яким дійснювався обмін грошей. Французьке слово “bangue” означає “скриня”, тобто вказує на функцію збереження чогось цінного.
Багатьма мовами світу слово “банк” завдяки його єдиним кореням має аналогічне значення: bank (англ., нім.), banco (італ., ісп.), bangue (фр.). В українській мові це слово почало вживатися давно за посередництвом французької мови.
За свідченням істориків, перші кредитні операції здійснювалися у Стародавньому Вавилоні, де не тільки обмінювались, гроші однієї держави на гроші іншої, а й практикувалося прийняття вкладів та видання по них певних відсотків. Зародилася і подальшого розвитку банківська справа набула в Стародавній Греції (Елладі), де організацію банківської справи було закладено понад дві з половиною тисячі років тому у давньогрецьких містах на узбережжях Середземного, Егейського і Чорного морів. Починаючи з VI ст. до н.е., кілька сотень грецьких міст та їхніх колоній карбували власні монети, вели жваву торгівлю, розвивали грошово-кредитні відносини. Однак інтенсивна торгівля, що велася з використанням різних монет, які карбувалися як державами, так і містами, зумовила виникнення таких учасників торгових операцій, які б розбиралися у монетах, що були в обігу. За цих умов виникла така професія, як міняйли, які розкладали монети на спеціальному столі (від грец. “trapeza” — трапедза) і перевіряли їх якість. Звідси грецька назва — міняйли-трапедзити. Спочатку трапедзити займалися обміном грошей однієї монетно-вагової системи на іншу й перевіряли їх якість, а пізніше здійснювали інші грошові операції. До трапедзи можна було внести коротко-або довгостроковий вклад. Трапедзит здійснював грошові перекази в інші міста, позичав гроші під відсотки, за певну платню зберігав цінності й документи, укладав різноманітні угоди від імені свого клієнта. На кінець V ст. до н.е. трапедза — лавка міняйли, де працювали кілька осіб, перетворилася на прототип сучасного банку.
Як свідчать деякі джерела, винахідцями перших банківських операцій були не тільки окремі особи (трапедзити), а й деякі церковні установи, де нагромаджувалися значні кошти. Надійним місцем для зберігання цінностей були храми. Злодії ставилися з повагою до вівтарів і не грабували їх. Завдяки вкладам, недоторканність яких гарантувалася поважним ставленням до релігії, грецькі храми (Дельфійський, Делоський, Самоський і Ефеський) перетворилися в своєрідні банківські установи.
Грошовий обіг античного світу, торговельні угоди між полісами Греції та Босфору, діяльність трапедз і трапедзитів поширилась і на південні землі сучасної України завдяки жвавій торгівлі Афін із Босфорським царством, яке розташувалося на Керченському та Таманському півостровах (Північне Причорномор’я).
Історія розвитку банківської справи Нового часу пов’язана з розвитком виробничих і торговельних відносин і започаткована у Середземноморській Європі, особливо на півночі Італії. Зародження діяльності банкірів і відповідно банківської діяльності почалося у XII ст. Розвиток в Італії банківської діяльності і поява перших банкірів пояснюється тим, що ця територія була на перехресті торговельних шляхів, через які європейські держави мали можливість підтримувати зв’язок з різними частинами світу, а це сприяло розвиткові торгівлі грошового обігу. На той час відродилася професія міняйли, які займалися під час купівлі-продажу обміном різних монет і здійснювали інші грошові операції.
Пізніше банківська справа поширилась на Північну Європу. В XIII ст. кілька італійських міняйл (із Ломбардії) влаштувалися в Лондоні і почали пропонувати свої послуги комерсантам.
В Європі виникнення банківської справи і поява перших лихварів пов’язано з князівськими дворами і торговими домами пізнього середньовіччя. Утримання князівських дворів у розкоші, марнотратство, необхідність мати регулярну армію зумовлювало дедалі зростаючу потребу у фінансах. Князі були готові для цього залізти в борги, проте щодо християн діяла “канонічна заборона на стягнення відсотка”. Гроші вважали “неурожайними”, а нарахування відсотка — лихварством і за це накладались великі штрафи. Цю нішу заповнили євреї, для яких у багатьох країнах існували обмеження щодо зайняття ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добували для князів необхідні гроші. Звідси поява перших приватних банкірських домів, які часто перебували у власності євреїв.
Крім того, поширювачами банківської справи в Європі стали великі та іноземні комерсанти, які як торгові банкіри до додатку до своїх торгових угод здійснювали також операції з обміну грошей та укладали банківські угоди. Згодом банківські операції комерсантів стали їх основною справою.
У XVI ст. З’явилися перші банкірські доми — Медичі в Італії, купецькі гільдії Амстердама, Венеції, Генуї, Мілана, які створили навіть спеціалізовані банки — “жиро-банки”, що здійснювали безготівкові розрахункові операції між купцями.
Банківська справа в сучасному вигляді зародилася в період мануфактурної стадії капіталізму, коли виникли банкірські доми, які надавали кредит промисловим і торговим капіталістам під помірний відсоток. Досить відомими на той час банкірськими домами були: Чайльда в Англії, Ротшильдів у Франції, Фуггерів у Німеччині. Спочатку банки перебували у приватному володінні. У 1694 р. створено перший центральний акціонерний банк Банк Англії, який надавав комерційні кредити, а також мав право випуску банкнот та цінних паперів для оплати урядового боргу.
Першу спробу створення банків у Росії було зроблено у XVII ст. в 1665 р. у Пскові воєвода Афанасій Ордин-Нащокіи вирішив створити комерційний банк, однак ця ідея не була схвалена центральним урядом і банк так і не розпочав свою діяльність. Поява першого російського банку відноситься до 1733 р., коли указом було створено державний позичковий банк, який значною мірою відіграв роль казенного ломбарду.
У 1754 р. було засновано два банки — Державний займовий банк для дворянства у Москві і Санкт-Петербурзі — для кредитування купецтва, однак ці банки швидко припинили свою діяльність, зіткнувшись з проблемою повернення кредиту. В 1772 р. поряд з банками з’являються спеціалізовані кредитні установи, які приймали внески до запитання і видавали позики або під заставу іпотеки (охоронні каси), або під заставу коштовних металів (позичкові каси). У 1769 р. у Санкт-Петербурзі та Москві було засновано Асигнаційний банк, а в 1786 р.—Державний земельний банк, почали також з’являтися інститути довгострокового іпотечного кредитування. Отже, в цей період у Росії розпочинається формування банківської системи.
В Україні початок банківської діяльності було покладено в середині XVIII ст. Вона розвивалася разом зі становленням банківської системи Росії. У ті часи торгівля велась за готівку, а промисловість розвивалась в основному за рахунок держави. В Україні поширення комерційного кредиту істотно запізнювалось порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали одноосібні підприємці-лихварі. За умов натурального поміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольно підвищувати відсоток за кредит. Крім того, впродовж 1769-1774 рр. Росія випустила в обіг паперових грошей-асигнацій на суму 20 млн руб. Усе це і сприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики.
Кредитна система в Україні була започаткована в 1781 р., коли Російський Асигнаційний банк відкрив свої банківські контори у Києві, Ніжині, Харкові, а в 1782 р. — у Херсоні. У 1839 р. в Києві засновується місцева контора державного комерційного банку. Указом від 31 травня 1860 р. було створено Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і здійснював низку комерційних операцій, а в Україні діяли його контори (в Києві, Харкові та Одесі). Крім того, в цей період в Україні почали функціонувати великі комерційні банки (Дворянський, Селянський), налагоджувалась мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення.
Після реформи 1861 р. в Україні було створено низку місцевих банків: 20 травня 1864 р. — Херсонський земський банк, що діяв на підставі принципу взаємного кредитування для надання довгострокових позик під заставу поземельної власності, 4 травня 1871 р. — Харківський земельний банк, який видавав позики під заставу нерухомості в українських і російських губерніях. У 1868 р. розпочав операції Київський приватний комерційний банк.
Трохи пізніше засновується Київський промисловий банк і Катеринославський комерційний банк, а в Одесі формується Бессарабсько-таврійський земельний банк, у 1879 р. відкрито Одеський обліковий банк, який здійснював облік векселів. Така ситуація сприяла розвиткові товарно-грошових відносин та виникненню промислового капіталу в Україні.
Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні наприкінці XIX ст. забезпечили умови розвитку банківської системи Росії в цілому, і в Україні зокрема.
На початку XX ст. в Україні фактично діяли три контори Державного банку Росії та 19 його філій, існувала розгалужена система акціонерних банків, значного поширення набули товариства взаємного кредиту (26), міські суспільні банки (38), селянські банки (148), казначейства (112), позичкові каси (66). Крім того, функціонували приватні банківські контори, які здійснювали значну кількість суто банківських операцій.
Розвиток банківської системи в Україні під час Першої світової війни переживає серйозну кризу. Внаслідок падіння виробництва і загальної економічної розрухи господарський обіг знизився, банківські операції різко скорочуються, а грошовий обіг був украй розладжений. Незважаючи на це, напередодні Жовтневої революції в Росії на території України було створено розгалужену мережу банківських установ за багатоярусною структурою, пристосованою для обслуговуванню ринкових відносин, яка забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів.
За незначний час існування незалежної держави України здійснювалися певні заходи щодо формування національної кредитної системи створенням відповідної банківської мережі.
Становить певний інтерес досвід побудови банківської системи України в період державності (1917-1919 рр.). Після проголошення 20 листопада 1917 р. Третім Універсалом утворення Української Народної Республіки важливим завданням Центральної Ради було реорганізація банківської системи та формування національної грошової системи. 22 грудня 1917 р. Центральна Рада ухвалила закон про утворення Українського державного банку. Цим самим законом на території України було припинено діяльність відділень російського Державного дворянського земельного банку і Селянського поземельного банку. 10 серпня 1918р. Рада Міністрів ухвалила статут Українського державного банку, в якому було визначено його призначення: “Український державний банк має на меті полегшення грошового обігу, допомогу шляхом короткострокового кредиту державному торгу, промисловості і сільському господарству в Україні, а також забезпечення грошової системи”. Для задоволення потреб землевласників у наданні позик 23 серпня 1918 р. засновано Державний земельний банк, метою якого було сприяння зміцненню дрібного землеволодіння та поліпшення справ у сільському господарстві. Завдяки вжитим УНР заходам певною мірою вдалося в цей період стабілізувати фінансову і грошову систему України, добитися задовільного обслуговування державних і господарських потреб країни.
У радянський період правове становище банків неодноразово змінювалось. Декретами ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та Тимчасового робітничого селянського уряду України від 22 січня 1919 р. всі банки та приватні кредитні установи було націоналізовано, а банківську справу проголошено державною монополією. У 1920 р. Україна залишилася без власної грошової одиниці і без банківської системи. Однак у зв’язку з переходом до непу і пожвавленням товарно-грошових відносин виникла потреба у відновленні банківської системи для організації торгового обігу та фінансування народного господарства.
Після заснування в Харкові Всеукраїнської контори Держбанку (жовтень 1921 р.) в Україні було створено контори й філії інших банків (кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського, комунального).
У 1927 р. відкрито Київську філію Всеросійського комерційного банку зовнішньої торгівлі та Київський місцевий комунальний банк.
У період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає набувати ринкового характеру, функціонує порівняно розгалужена кредитна система, випускаються державні облігації та акції в системі дозволеного приватного сектора, використовується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.
Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулися внаслідок кредитної реформи 1930-1932 рр. Було ліквідовано банки, засновані на недержавній формі власності. Банківська система була перебудована за функціональною ознакою і складалась із Державного банку СРСР, який став єдиним розрахунковим центром і займався концентрацією короткострокового кредитування і платіжного обігу, та чотирьох спеціалізованих банків (Промбанк, Сільгоспбанк, Торгбанк, Цекомбанк). Крім того, функціонував Зовнішньоторговельний банк, який мав широку мережу кореспондентських відносин з іноземними банками та систему ощадних кас, що становили собою єдину загальнодержавну кредиту установу, яка обслуговувала широкі верстви населення залученням вільних коштів, оплатою послуг, розміщенням облігацій державних позик.
У роки Другої світової війни зберігалося централізоване державне управління кредитною системою та всіма її ланками і аж до другої половини 60-х років Україна не мала автономної кредитно-банківської системи. Тут діяли філії Держбанку, Будбанку, відділення Зовнішньоекономічного банку, державні ощадні каси, кредитні кооперативи та державні ломбарди. Отже, тривалий час у колишньому СРСР банківська система підпорядковувалася адміністративній системі, була надто обмеженою і неефективною. Діяла державна монополія на банківські грошові операції, був відсутній фінансово-комерційний бізнес, не існувало ринку цінних паперів, що позначилось на існуванні банківської системи, яка була нездатна сплачувати і мобілізовувати великі грошові кошти. Існування в соціалістичній державі монобанківської системи призвело до створення високого рівня монопольного становища Держбанку країни. Крім того, Держбанк СРСР, функціонуючи як орган уряду, був залежний від нього, що призвело до створення безконтрольної фінансово-банківської олігархії, яка тримала в таємниці дані про золотий запас країни, стан випуску грошей в обігу, розподіл та використання коштів державного боргу тощо.
У 1987 р. у СРСР з метою реорганізації банківської системи було проведено банківську реформу: новоутворені шість банків (Держбанк СРСР; спеціалізовані банки Агропром-банк СРСР, Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР, Зовнішньоекономічний банк СРСР) підпорядковувались Раді Міністрів СРСР і одночасно виступали як органи державного управління та юридичні особи, займались господарською діяльністю.
Після проведення банківської реформи правове становище банків істотно не змінилося, реорганізація не торкнулася економічних відносин, у банківській системі збереглася державна монополія. Банки продовжували здійснювати адміністративно-контрольні повноваження. Однак завдяки реорганізації банківської системи підвищилась роль банків у механізмі кредитування розвитку різних галузей економіки.
В Україні в цей період існувала широка мережа установ Держбанку і Будбанку, трудових ощадних кас.
Фундамент нової банківської системи в Україні було закладено створенням перших кооперативних комерційних банків на підставі Закону СРСР “Про кооперацію” (1988 р.). Перший кооперативний банк “Таврія” зареєстровано в листопаді 1988 р., а перший комерційний банк — Український інноваційний банк заснований у січні 1989 р. в Києві.
Формування нової банківської системи України почалось із побудови незалежної суверенної-держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990р.) та Закону України “Про економічну самостійність України” (3 серпня 1990 р.), у яких було зазначено, що Україна на своїй території самостійно організовує банківську справу і грошовий обіг та створює банківську систему.
Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону , України “Про банки і банківську діяльність”.
Процес становлення банківської системи. України в новій гісторіїохоплює кілька періодів.
Перший період (1989-1991 рр.). У цей період українські (банки реєструвалися у Москві за таким принципом.
По-перше, були створені міністерські або галузеві банки (понад 15 банків): на основі Мінмонтажу УРСР — Монтаж-спецбанк; Держпостачу УРСР — Укрпостачбанк (правонаступник— банк “Ажіо”); Мінбудмату —Укрбудбанк (правонаступник — банк “Відродження”); Мінлегпрому — Лег-банк; Мінлісгоспу —Лісбанк; Міншляхбуду—Шляхбанк (правонаступник “Трансбанк”) тощо.
По-друге, понад 20 банків були засновані за змішаною ознакою; різні державні та кооперативні установи. Це — Укрінбанк, Градобанк, Перкомбанк, Народний банк, Українська фінансова група, Приватбанк тощо.
По-третє, реорганізовано філії московських банків з “московським капіталом” — Інкомбанк, Східінвестбанк тощо.
По-четверте, продовжували функціонувати банки з державним статусом: Пррмінвестбанк, Агропромбанк “Україна”, Укрсоибанк, Ощадбанк і Укрексімбанк.
Другий період (1991 1992 рр.). Починаючи з жовтня 1991 р. відбувається перереєстрація Національним банком комерційних банків. У комерційних банках відбуваються зміни, у складі засновників (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України” з числа засновників виходять міністерства), а державні банки (Промінвестбанк, Агропромбанк “Україна”, Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків. За окремими банками стоять великі промислові комплекси, доходи яких становили основу банківських капіталів.
Третій період (1992-1993 рр.) характеризується створенням банків “нової хвилі” із залученням значного приватного капіталу. В цей час спостерігаються подальший розвиток малих сільських підприємств, акціонерних товариств, залучення коштів новостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів, відбувається уніфікація пасивів у діючих банках. До них належать: “Аваль”, “Інко”, “Відродження”, “Трансбанк”. Під час гіперінфляції спостерігається масове утворення дрібних “кишенькових” банків (понад 100 банківських установ).
Четвертий період (1994-1996 рр.). Для цього етапу характерне призупинення інфляційних процесів, активізація діяльності НБУ з регулювання діяльності комерційних банків, зниження рівня банківського менеджменту, а все це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. У 1994 р. збанкрутувало 12 банків, у 1995 р. — 20, у 1996 р. — 45 банків, а ще 60 опинилися в стані прихованого банкрутства. В цей період банківська система України перебувала в стані стагнації: відбувається скорочення розміру активів деяких банків, спостерігається велика розбіжність у концентрації банківського капіталу, третина зареєстрованих банків не мали необхідного сплаченого статутного фонду.
П’ятий період (1996-2000 рр.) характеризується активною діяльністю НБУ у подоланні інфляційних процесів, створенням сприятливих умов для здійснення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці — гривні. В банківській системі спостерігаються позитивні тенденції, вона набуває ринкового типу, в державі реєструються іноземні банки та їхні представництва (всього було зареєстровано 14), відбувається зміна акціонерів продажем і перепродажем банків (70), а також здійснюється реєстрація нових банків (5).
На сьогодні банківська система України є ключовою частиною фінансової системи країни, важливим елементом господарського механізму, де реформування розпочалося раніше. ніж в інших секторах економіки. Саме банківська система повинна відіграти важливу роль у створенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливання капіталів, нагромадження коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.


§ 3. Питання функціонування банківської системи України

Сучасна банківська система України як система ринкового типу перебуває в процесі розвитку і потребує її подальшого вдосконалення. Механізм функціонування банківської системи постійно змінюється і залежить від обґрунтованого й ефективного визначення змісту діяльності банківської системи України, що розкривається в її головних напрямах, до яких належать:
- закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;
- здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, яка відповідає реальний зміні внутрішнього валового продукту (ВВП);
- забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і недержавних суб’єктів національної економіки;
- підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним банком України;
- стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему підвищенням гарантованості їх повернення через дію механізмів страхування депозитів та орієнтацію комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;
- зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;
- стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків збільшенням обсягів довгострокового кредитування;
- подальше скорочення частки готівки в обігу;
- утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримання купівельної спроможності національної валюти;
- покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів і зовнішніх запозичень;
- підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;
- продовження забезпечення процесу “дедоларизації” національної економіки активізацією привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті;
- поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;
- забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;
- ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України;
- сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залучення інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.
Розглядаючи банківську систему України з практичного аспекту, варто наголосити на тих проблемах, що стоять перед банками і впливають на формування повноцінних ринкових засад у банківському секторі.
До основних проблем слід віднести:
- зменшення основного капіталу банків, неможливість банків підвищити розмір статутного капіталу відповідно до чинного законодавства;
- заборгованість господарських суб’єктів перед банками, значний обсяг неповернутих кредитів, що впливає на стан банківських активів;
- висока залежність низки банків від стану державного і місцевих бюджетів;
- нехтування питаннями освоєння перспективних банківських технологій, можливістю впроваджувати банківський менеджмент і маркетинг;
- концентрація зусиль банків на отриманні спекулятивного прибутку і недостатня увага до кредитування реального сектора економіки;
- слабкий банківський нагляд за функціонуванням банківської системи, недостатній захист інтересів вкладників, акціонерів і пайовиків;
- недоліки чинного законодавства, неврегульованість багатьох юридичних аспектів діяльності банків, небанківських фінансових установ, відсутність системи страхування вкладень громадян, організації процедур санування, реструктуризації та банкрутства банків.
На розвиток банківської системи України впливають й інші фактори. Це насамперед суперечливі політичні, економічні й соціальні перетворення в країні, обґрунтовані та загальновизначені концепції розвитку національної банківської системи і, звичайно, відсутність досвіду побудови національної банківської системи в умовах ринкової економіки, монополізація банківської справи.
Крім того, серед економічних факторів, які впливають на розвиток банківської системи, можна назвати: низькі темпи приватизації рівень інфляції, нерозвиненість ринків капіталу і нерухомості в країні, зменшення доходів, що зумовлює зменшення кількості клієнтів банків, низька якість активів, недовіра вкладників до банків, повільний розвиток малих підприємств і податковий тягар.
На процес функціонування банківської системи впливають також організаційні фактори: нечітка кредитна політика, неможливість передбачити ризик, нестача кваліфікованих банківських кадрів, значні витрати (зокрема, на рекламу, інфраструктуру тощо), нераціональна територіальна структура банківської системи, недоліки у фінансуванні зовнішньо-експортних операцій.
Для нормальної діяльності банківської системи країни велике значення має існування ефективної законодавчої бази, яка б регулювала правовий статус банків і банківську діяльність у відповідних сферах. До недоліків нормативного регулювання слід віднести і нестабільність чинного банківського законодавства, відсутність регулятивних норм для багатьох видів банківських операцій, чітких бухгалтерських стандартів тощо. Подолання зазначених вище недоліків сприятиме розширенню банківського бізнесу, стабілізації банківської системи країни. Практична роль банківської системи визначатиметься тим, як вона управляє в державі системою платежів і розрахунків, враховуючи, що значна частина комерційних угод здійснюється через депозити, інвестиції і кредитні операції. Водночас ефективність здійснення інвестування коштів значною мірою залежить від здатності самої банківської системи направляти ці кошти саме тим позичальникам, які знайдуть способи їх оптимального та ефективного використання.
За сучасних умов банківська система України відіграє важливу роль у державі і стає інструментом впливу на економічні процеси як у внутрішній, так і в зовнішній політиці держави. Від її ефективного функціонування залежать розподіл внутрішнього валового продукту і національного доходу, регулювання грошового обігу, кредитування, фінансування та інші економічні і соціальні досягнення держави.


Wed, 14 Nov 2012 06:18:32 +0000
Глава III. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ

Wed, 14 Nov 2012 06:29:13 +0000
Глава IV. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Wed, 14 Nov 2012 06:34:11 +0000
Глава V. ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБІГУ І РОЗРАХУНКІВ

Wed, 14 Nov 2012 06:40:35 +0000
Глава VI. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

Wed, 14 Nov 2012 06:43:28 +0000
Глава VII. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ


Глава VIII. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО ВАЛЮТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Просмотров: 939
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
 Гражданское право. Учебник. В 3 томах. Том 2
Гражданское право. Учебник. В 3 томах. Том 2
Второй том трехтомного учебника содержит систематическое изложение отдельных видов регулятивных обязательств. Последовательно рассмотрены обязательства по передаче имущества в собственность, временному пользованию имуществом, производству работ, оказанию услуг, кредитованию и расчетам, страхованию, а также обязательства из односторонних действий. Наряду с изложением действующего законодательства в учебнике широко представлены положения доктрины, включая различные точки зрения по обсуждаемым проблемам, а также практика применения гражданско-правовых норм. В учебнике отражено законодательство по состоянию на 1 июня 2016 г.

Учебник рассчитан на студентов и аспирантов юридических вузов и факультетов, преподавателей, научных и практических работников, а также может быть полезен для всех, кто интересуется вопросами гражданского права.
...

Цена:
749 руб

М. В. Баглай Конституционное право Российской Федерации. Учебник
Конституционное право Российской Федерации. Учебник

Настоящий учебник написан известным российским ученым, членом-корреспондентом Российской академии наук, профессором, доктором юридических наук. В нем освещаются институты конституционного права, которое формируется и развивается после принятия Конституции РФ и в связи с реформированием политической системы. Читатель получит знания о новых законах, регулирующих права и свободы граждан, механизм государственной власти. Отличительной чертой данного учебника является стремление автора дать как углубленные теоретические знания по всем вопросам, так и знание реального права, а также ввести в учебный процесс практику Конституционного Суда РФ.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических и других гуманитарных вузов и факультетов, а также для всех, кто интересуется вопросами российского конституционного права.

...

Цена:
1389 руб

 Институт несостоятельности (банкротства) в таблицах и схемах. Учебно-практическое пособие
Институт несостоятельности (банкротства) в таблицах и схемах. Учебно-практическое пособие
В учебном пособии в форме структурированных схем и таблиц рассматриваются цели и роль института несостоятельности (банкротства) в рыночной экономике. Исследуются понятие, критерии и признаки несостоятельности (банкротства),основания и порядок инициирования дела о банкротстве, субъектный состав отношений несостоятельности (банкротства), процедуры несостоятельности (банкротства). Анализируются особенности несостоятельности (банкротства)особых категорий должников, таких как: граждане, градообразующие, стратегиче­ские предприятия, субъекты естественных монополий, сельскохозяйственные организации, финансовые организации, кредитные организации и т.д.

Данное пособие может быть рекомендовано бакалаврам, магистрантам и аспирантам, специализирующимся в области юриспруденции и экономики, а также практикующим специалистам в сфере несостоятельности (банкротства)....

Цена:
499 руб

 Уголовное право. Общая и Особенная части. Учебник
Уголовное право. Общая и Особенная части. Учебник
Учебник подготовлен в соответствии с программой курса уголовного права, изучаемого в вузах по направлению подготовки и специальности "Юриспруденция". Обе части уголовного права - Общая и Особенная - излагаются в нем в сжатой и доступной форме, что делает возможным использование его не только в вузах, но и в юридических колледжах. Содержание учебника отражает положения Уголовного кодекса РФ с учетом последних внесенных в него изменений и дополнений и соответствует современному состоянию науки уголовного права.

Для студентов, магистрантов, аспирантов, преподавателей юридических вузов и факультетов и научных работников....

Цена:
819 руб

Е. П. Лиховицкая Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
Издание представляет собой краткое изложение основных вопросов дисциплины "Судоустройство и правоохранительные органы". В учебном пособии раскрыты темы, касающиеся вопросов судебной власти, принципов судебной системы, прокурорского надзора и органов прокуратуры, органов внутренних дел и юстиции, а также иные темы, включенные в курс "Судоустройство и правоохранительные органы". Законодательство приведено по состоянию на август 2014 г.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов....

Цена:
83 руб

В. Д. Перевалов Теория государства и права. Учебник и практикум
Теория государства и права. Учебник и практикум
Учебник по дисциплине "Теория государства и права" - необходимая база для последующего овладения всем комплексом юридических дисциплин, таких как конституционное право, гражданское право, налоговое право и др.
Главное достоинство учебника — краткость, простота и ясность изложения в сочетании с достаточной полнотой и квалифицированностью.
Особенность издания — применение автором новых методических приемов изложения материала (формулирование основных положений для каждой главы учебника, вопросы для проверки усвоения материала, учебные схемы, словарь юридических терминов), а также оптимальная структура его построения.

Для студентов образовательных учреждений среднего профессионального образования, обучающихся по юридическим направлениям и специальностям....

Цена:
1569 руб

Л. Л. Кругликов Практикум по уголовному праву. Общая часть. Учебное пособие
Практикум по уголовному праву. Общая часть. Учебное пособие
Практикум по Общей части уголовного права подготовлен заслуженным деятелем науки, профессором Л.Л.Кругликовым на базе Уголовного кодекса РФ 1996 г. Пособие включает методические вопросы изучения уголовного права с помощью Практикума, вопросы темы, законодательный и иной нормативно-правовой материал, рекомендуемую литературу к каждой теме, теоретическую часть, контрольные вопросы и задания, а также казусы. Поскольку Конституция Российской Федерации, учебники, а также кодексы: Уголовный, Гражданский, Уголовно-процессуальный и Уголовно-исполнительный, Кодекс РФ об административных правонарушениях необходимы по всем или по большинству тем, они в список рекомендуемых источников не включены.
Законодательство приведено по состоянию на июль 2015 г.

Книга предназначена для преподавателей, аспирантов, студентов высших юридических учебных заведений, в том числе получающих второе высшее образование....

Цена:
219 руб

 Трудовое право России. Учебник
Трудовое право России. Учебник
Учебник подготовлен в соответствии с требованиями обязательного государственного стандарта коллективом профессорско-преподавательского состава кафедры трудового права юридического факультета Московского государственного университета имени М.В.Ломоносова на основе многолетнего преподавания курса трудового права. В книге освещены все институты Общей и Особенной частей трудового права, вопросы международно-правового регулирования труда, актуальное состояние законодательства о труде, современные проблемы и тенденции правоприменительной практики в этой сфере.
Законодательство приведено по состоянию на июль 2015 г.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов, слушателей системы повышения квалификации и подготовки кадров, а также для сотрудников правовых и кадровых служб организаций, работодателей и их представителей, работников профсоюзных органов....

Цена:
669 руб

Е. А. Борисова Апелляция, кассация, надзор по гражданским делам. Учебное пособие
Апелляция, кассация, надзор по гражданским делам. Учебное пособие
В учебном пособии излагаются и анализируются теоретические положения о проверке и пересмотре судебных актов в гражданском судопроизводстве, гражданское и арбитражное процессуальное законодательство, регулирующее апелляционное, кассационное и надзорное производства, правовые позиции Европейского Суда по правам человека, Конституционного Суда РФ по вопросам обжалования судебных актов, эффективности правовых средств судебной защиты, судебная практика по гражданским делам. Для студентов и аспирантов юридических вузов, работников суда, адвокатуры, прокуратуры, а также для всех, кто профессионально занимается проблемами гражданского судопроизводства....

Цена:
939 руб

Л. М. Пчелинцева Практикум по семейному праву
Практикум по семейному праву
Издание, подготовленное с учетом изменений законодательства и судебной практики, содержит все материалы (перечни основных и контрольных вопросов, нормативных актов, списки литературы, задачи), которые необходимы для проведения практических занятий по семейному праву. В практикум включены также примерная программа курса «Семейное право» и постановления Пленумов Верховного Суда РФ и Высшего Арбитражного Суда РФ, содержащие разъяснения семейного законодательства. Для преподавателей, аспирантом и студентов юридических вузов и факультетов....

Цена:
629 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования