СМИ Законы РФ
Юр.книга Ю.М. Крупка Аграрне право Украiни

Sat, 29 Jan 2011 10:02:21 +0000
Титулка

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

 

 



 

Ю. М. КРУПКА

 

 

 

АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

 

 

Навчальний посібник для дистанційного навчання

 

 

 

УДК349.4(477)(075.4) ББК67.9(4УКР)407я7 К84

Рекомендовано до друку

методичною радою Університету «Україна» (Протокол № 8 від 26.09.2005)

 

 

 

За науковою редакцією

Н. Р. Малишевої, доктора юридичних наук,

професора, провідного співробітника Інституту держави і права

НАН України

Рецензенти: С. П. Бритченко, канд. юрид. наук, завсектору

Інституту законодавства Верховної Ради України М. І. Єрофеєв, канд. юрид. наук, заввідділу Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України

 

Крупка Ю. М.

К 84    Аграрне право України: Навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. Н. Р. Малишевої.— К.: Універси­тет «Україна», 2006.— 160 с. 966-388-053-8

У навчальному посібнику на підставі норм чинного законодавства висвітлено питання загальної теорії аграрного права (предмет, метод, принципи, система, джерела аграрного права, аграрні правовідносини), розглянуто особливості правового статусу суб'єктів аграрного господа­рювання, договірні відносини у сільському господарстві, висвітлено пра­вовий режим земель сільськогосподарського призначення.

Видання розраховане на студентів дистанційної та заочної форм навчан­ня вищих навчальних закладів, гімназій, ліцеїв, коледжів, у яких вив­чається аграрне право та інші господарсько-правові дисципліни, а також на широке коло читачів, які цікавляться питаннями аграрного права.

УДК 349.4(477)(075.4) ББК 67.9(4УКР)407я7


Sat, 29 Jan 2011 10:03:25 +0000
Про автора

 

 

Юрій Миколайович народився 13 лютого 1951 р. у місті Казань Російської Федерації. У 1978 р. закінчив юридич­ний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шев­ченка. У 1985 р. захистив кандидатську дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, а в 1991 р. йому присуджено вчене звання доцента. Працював на посаді старшого наукового співробітника Інституту держави і права НАН України. Згодом перейшов на викладацьку діяльність у вищих навчальних закладах, у яких викладав господарсько-правові дисципліни. Є ав­тором навчального посібника для дистанційного навчання з курсу «Правові та організаційні основи підприємницької діяльності» (Київ, 2005). Нині — професор Відкритого міжнародного універ­ситету розвитку людини «Україна». Опублікував понад 50 науко­вих праць. Коло наукових інтересів пов'язане з дослідженням проб­лем правового регулювання відшкодування ядерної шкоди. У 1999 р. опублікував монографію «Відшкодування ядерної шко­ди (міжнародний і національний аспекти)».

 

© Крупка Ю. М., 2006

© Університет «Україна», 2006

 


Sat, 29 Jan 2011 10:07:16 +0000
ЗМІСТ

 

 

Вступ

Як користуватися посібником

Тематичний план

МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ АГРАРНОГО ПРАВА

Тема 1. Предмет, метод, принципи і система аграрного права

Тема 2. Джерела аграрного права

Тема 3. Аграрні правовідносини

Тема 4. Суб'єкти аграрного права

Тема 5. Державне регулювання сільського господарства

Тема 6. Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

Тема 7. Правове забезпечення соціального розвитку села

Тема 8. Відповідальність за порушення аграрного законодавства

Тема 9. Правові засади використання земель в аграрному виробництві

Тема 10. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві

Завдання та методичні вказівки до модульної контрольної роботи № 1

Тестове завдання № 1

 

МОДУЛЬ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ АГРАРНОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВІРНИХ ТА ІНШИХ ПРАВОВІДНОСИН У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Тема 11. Правовий статус господарських товариств в агропромисловому комплексі

Тема 12. Правовий статус сільськогосподарського кооперативу

Тема 13. Правовий статус фермерських господарств

Тема 14. Правовий статус особистих селянських господарств

Тема 15. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств

Тема 16. Правове регулювання здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності

Тема 17. Договірні відносини у сільському господарстві

Тема 18. Правове забезпечення якості та безпеки сільськогосподарської продукції

Завдання та методичні вказівки до модульної контрольної роботи  № 2

Тестове завдання № 2

Питання до заліку


Sat, 29 Jan 2011 10:08:29 +0000
ВСТУП Аграрне право України

 

Сільське господарство є однією з головних галузей матеріально­го виробництва. Воно відіграє важливу роль у житті українського суспільства, оскільки сільськогосподарське виробництво існує і роз­вивається передусім для задоволення першочергової життєвої пот­реби людей — потреби у продуктах харчування, а промисловості — в сировині.

Правовий господарський порядок в аграрному секторі економіки України формується на основі оптимального поєднання ринково­го саморегулювання економічних відносин суб'єктів сільськогос­подарського виробництва та державного регулювання макроеко-номічних процесів. Правове закріплення аграрної економічної політики держави здійснюється у прогнозах і програмах економіч­ного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програ­мах діяльності Кабінету Міністрів України, у цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також у відповідних законодавчих актах.

Складний характер сільськогосподарського виробництва, кар­динальне реформування відносин власності на землю та майно, що нині відбувається в агропромисловому комплексі, зумовлюють не­обхідність у створенні відповідної системи правового регулювання аграрного підприємництва, яка включає загальні норми господар­ського законодавства і спеціальні норми, які становлять основу аг­рарного законодавства. Ефективність сільськогосподарського ви­робництва значною мірою залежить від засвоєння та впровадження у практику господарювання всіма суб'єктами аграрного підприєм­ництва правових норм, які визначають їх правовий статус.

Вивчення студентами юридичних навчальних закладів аграр­ного права сприятиме підвищенню рівня їх обізнаності з основни­ми напрямами та формами аграрної політики нашої держави, засвоєнню положень законодавства, які регулюють аграрні відно­сини, формуванню в них навичок застосування норм аграрного права на практиці.

Курс аграрного права передбачає опанування студентами за­гальних юридичних понять і категорій з подальшим переходом до основних інститутів аграрного права, спираючись на знання, здо­буті під час вивчення цивільного права та інших галузей права.

 

Як результат опанування навчального змісту посібника сту­денти повинні знати:

 

 

 

 

Студенти повинні уміти:

 

 

 


Sat, 29 Jan 2011 10:09:56 +0000
ЯК КОРИСТУВАТИСЯ ПОСІБНИКОМ

 

З огляду на особливості дисципліни і структуру побудови да­ного посібника, слід уважно ознайомитись із рекомендаціями для роботи з ним.

Після того, як у вступному розділі Ви ознайомитесь із метою та завданнями навчальної дисципліни «Аграрне право України», слід звернутися до робочої програми дисципліни, що розміщена на сайті Університету «Україна», і тематичного плану, який наве­дений як у робочій програмі, так і в цьому посібнику.

Із тематичного плану видно, що структурно дисципліну побу­довано з двох модулів.

Модуль 1 «Загальні питання аграрного права» складається з де­сяти тем, які охоплюють загальнотеоретичні матеріали, вивчення яких сприяє засвоєнню курсу через з'ясування мети і завдань дис­ципліни, розуміння предмета, методів, принципів, системи, дже­рел аграрного права, а також питання, які стосуються державно­го регулювання сільського господарства, соціального розвитку села, відповідальності за порушення аграрного законодавства, правово­го режиму земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів, що використовуються в сільському господарстві. Модуль 2 «Правовий статус суб'єктів аграрного господарюван­ня. Правове регулювання договірних та інших правовідносин у сі­льському господарстві» містить вісім тем, які дають можливість вивчити особливості правового статусу суб'єктів аграрного госпо­дарювання, правове регулювання здійснення окремих видів сіль­ськогосподарської діяльності, договірні відносини у сільському гос­подарстві, правове забезпечення якості сільськогосподарської продукції. Кожна тема посібника завершується переліком питань для самоперевірки. Контроль знань і вмінь із кожного модуля про­водиться шляхом виконання модульної контрольної роботи і скла­дання підсумкового тесту. Завдання і методичні вказівки до мо­дульних контрольних робіт, а також тестові завдання наведено в посібнику наприкінці кожного модуля. Тестові завдання є не-закінченими твердженнями, до яких наведено 3—5 їх закінчень. Серед них є лише одне правильне, решта — хибні. Необхідно ви­значити правильний варіант.

Вивчати матеріал посібника рекомендується в такий спосіб. Спочатку слід засвоїти матеріал модуля 1, виконати модульну контрольну роботу 1, скласти тест, а потім лише приступити до вивчення модуля 2. Матеріал тем усередині кожного модуля можна вивчати в довільній послідовності, за винятком теми 1, з якої слід починати вивчення дисципліни. Саме в цій темі наведені основні поняття і категорії, що визначають сутність і особливості аграрного права, які слід враховувати під час вивчення наступних тем.

Під час засвоєння окремих навчальних елементів (тем дисциплі­ни) необхідно спочатку уважно прочитати матеріал відповідної теми посібника, роблячи в зошиті для самостійної роботи з дисципліни відповідні позначки або стисло конспектуючи матеріал, що вивчає­ться. Прочитавши тему, слід провести самоперевірку, використову­ючи для цього запитання, наведені наприкінці теми. Якщо відпо­відь на запитання зрозуміла, можна переходити до наступного, але краще пересвідчитись у правильній відповіді, ще раз звернувшись до відповідного місця у тексті теми. Якщо відповідь на запитання викликає сумнів, потрібно ще раз уважно, можливо, навіть кілька разів, перечитати відповідні місця теми, конспектуючи їх або робля­чи відповідні зауваження, примітки чи висновки. Якщо навіть після цього Ви не впевнені у правильності Вашої відповіді, варто зверну­тися за допомогою до консультанта.

Після вивчення матеріалу модуля результати самостійної робо­ти мають бути оформлені звітом. Звіт виконують у вигляді руко­писного або машинописного конспекту, окремих записів, зауважень, приміток чи висновків, які стосуються матеріалу, що вивчався з кож­ної теми. На титульному аркуші звіту пишеться назва «Звіт про са­мостійну роботу над модулем 1 (2) навчальної дисципліни «Аграр­не право України», відомості про виконавця (номер групи, номер залікової книжки, прізвище та ініціали студента), прізвище та іні­ціали викладача, якому надсилається звіт.

Наприкінці посібника розміщено перелік питань до заліку і спи­сок рекомендованої літератури.


Sat, 29 Jan 2011 10:13:49 +0000
ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

 

 

Модуль 1. Загальні питання аграрного права

 

 

 

№ з/п

Назва теми

Кількість годин

Усього

Оглядові лекції

Самостійна робота

1

Предмет, метод, принципи і система аграрного права

 

2

 

2

Джерела аграрного права

 

2

 

3

Аграрні правовідносини

 

2

 

4

Суб'єкти аграрного права

 

2

 

5

Державне регулювання сільського господарства

 

 

2

6

Правове регулювання вироб­ничо-господарської та фінан­сової діяльності сільськогос­подарських підприємств

 

 

3

7

Правове забезпечення соціального розвитку села

 

 

4

8

Відповідальність за порушен­ня аграрного законодавства

 

 

4

9

Правові засади використання земель в аграрному виробництві

 

 

2

10

Правове регулювання вико­ристання природних ресурсів в аграрному виробництві

 

 

4

 

Усього

27

8

19

 

 

Модуль 2. Правовий статус суб'єктів аграрного господарювання.

Правове регулювання договірних та інших правовідносин у сільському господарстві

 

 

 

№ з/п

Назва теми

Кількість годин

Усього

Оглядові лекції

Самостійна робота

11

Правовий статус господар­ських товариств в агропро­мисловому комплексі

 

 

4

12

Правовий статус сільсько­господарського кооперативу

 

 

4

13

Правовий статус фермер­ських господарств

 

 

4

14

Правовий статус особистих селянських господарств

 

 

3

15

Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств

 

 

2

16

Правове регулювання здійс­нення окремих видів сільсь­когосподарської діяльності

 

 

4

17

Договірні відносини в сільському господарстві

 

 

4

18

Правове забезпечення якості та безпеки сільськогосподар­ської продукції

 

 

2

 

Усього

27

 

27


Sat, 29 Jan 2011 10:32:58 +0000
МОДУЛЬ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ АГРАРНОГО ПРАВА ТЕМА1 ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА АГРАРНОГО ПРАВА

 

  1. Поняття і предмет аграрного права.
  2. Методи регулювання в аграрному праві.
  3. Принципи аграрного права.
  4. Система аграрно­го права.

Поняття і предмет аграрного права. Аграрне право України ви­никло у 70-х роках минулого століття і нині є однією з найваж­ливіших галузей національного права. Аграрне право регулює аг­рарні відносини, об'єднані за змістом, суттю, цілями та діяльністю. Вони виникають у процесі господарської діяльності аграрних суб'єк­тів, заснованих на різних формах власності й господарювання, що спрямована на виробництво, транспортування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподарської продукції, продовольства і сиро­вини рослинного і тваринного походження, в тому числі й у пере­робленому вигляді, з метою одержання прибутку.

Сільськогосподарська діяльність має певну специфіку — пов'я­заність із використанням природних властивостей земель сільсь­когосподарського призначення. Тому аграрне право, поряд із зе­мельним правом, регулює відносини, пов'язані з використанням земель.

Норми аграрного права України регулюють певним чином і пи­тання розвитку соціальної сфери села, створення належного рівня життя селян, кількість яких становить більш як 3% чисельності населення країни.

Норми аграрного права України регулюють також відносини у сфері переробки сільськогосподарської сировини, реалізації від­повідної продукції.

Отже, аграрне право України — це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відноси­ни, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільсько­господарської діяльності під час використання земель сільськогос­подарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.

Аграрне право характеризується властивим їй предметом пра­вового регулювання. Таким специфічним предметом є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають зі спеціального пра­вового статусу суб'єктів аграрного права, зі специфіки їх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються у сфері виробницт­ва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації сировини суб'єк­тами аграрної підприємницької діяльності. Аграрні правовідно­сини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасни-цького, корпоративного, управлінського і трудового характеру в усій багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права, являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками суб'єктів аграрного підприємництва, кооперативного чи корпоративного типів), так і за своїм предметом і змістом. Суб'єкта­ми цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юри­дичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники. У під­приємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (ко­оперативом) та його членами виникають складні, ґрунтовані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, май­нові та земельні правовідносини. Як родове поняття, всі вони скла­даються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-гос­подарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб'єкта підприємництва1.

Головну роль в аграрному виробництві відіграють відносини з приводу використання земель сільськогосподарського призна­чення як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Вони включають у себе порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, права й обов'яз­ки землекористувачів тощо.

Із земельними відносинами тісно пов'язані майнові аграрні відносини, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження об'єктами власності, розподілу прибутків між членами аграрних підприємств тощо.

До предмета аграрного права належать також трудові відноси­ни, які складаються у сфері організації праці, дотримання дис­ципліни праці, оплати праці тощо в аграрному секторі економіки. Самостійним видом аграрних відносин, як різновиду предмета аграрного права, є організаціино-управлінські відносини, які поді­ляються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні організаційно-управ­лінські відносини створюються між структурними підрозділами суб'єкта аграрного господарювання та його органами щодо органі­зації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Зовнішні організаційно-управлінські відносини створюються між суб'єкта­ми аграрного господарювання та державними органами виконав­чої влади й органами місцевого самоврядування щодо регулюван­ня аграрного виробництва.

До предмета аграрного права належать також соціальні аграр­ні відносини, які складаються з приводу забезпечення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах, підвищення рівня заробітної плати селян, розвитку на селі осві­тянсько-культурної сфери тощо.

Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аг­рарного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійс­нення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.

Методи регулювання в аграрному праві. Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання під­приємницьких правовідносин. Визначення методу правового ре­гулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійс­нюється регулювання аграрних правовідносин. Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідно­сини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі ор­ганізаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання.

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сто­рін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб'єк­ти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідноси­ни, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу Ук­раїни (далі — ГК) з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб'єкти підприєм­ницької діяльності діють за принципом «дозволено все, що не забо­ронено законом». В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення.

Із розширенням права колективного самоврядування як систе­ми управління діяльністю колективних сільськогосподарських під­приємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчос-ті. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.

Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні од­нієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб'єкти аграрного підприєм­ництва зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, ви­користання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцен­зування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державно­го управління економікою мають діяти за принципом «дозволено те, що встановлено законом».

В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згід­но з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб'єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), ста­тутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).

Принципи аграрного права. Принципи права — це основопо­ложні засади, ідеї, які закріплені в правових нормах і відобража­ють закономірності певної галузі права, загальну спрямованість правового регулювання. В них розкриваються системні особли­вості галузі права, що зумовлюють її галузеву сутність.

Принципи аграрного права ґрунтуються на загальноправових принципах, які мають своєю основою положення Конституції Ук­раїни. Основними правовими принципами, що закріплені в чин­ному національному законодавстві (в тому числі й в аграрному), є:

 

 

Аграрне право як комплексна галузь права має систему спеціа­льних принципів, наявність яких пояснюється особливостями ме­ти та змісту аграрних відносин. Найважливішими спеціальними принципами аграрного права є:

1) пріоритетність сільського господарства в народногосподарсь­кому комплексі України. Значущість цього принципу визначається тим, що аграрний сектор економіки забезпечує суспільство жит­тєво необхідною сільськогосподарською продукцією;

2)    забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів аграрних відносин. Формування ринкової економіки в Україні забезпечує можливість застосування в аграрному секторі різноманітних форм власності на землю та майно, організаційно-правових форм підприємств (сільськогоспо­дарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, фермерсь­ких господарств, особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств та ін.) Держава гарантує суб'єктам аграр­ного підприємництва, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм підприємницької діяльності і форм власті однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріаль­но-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;

3)    право суб'єктів аграрного господарювання самостійно здійс­нювати будь-яку підприємницьку діяльність. Аграрний підприє­мець самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займати­ся з урахуванням встановлених законодавством заборон і обмежень на здійснення такої діяльності, формує програми діяльності, доби­рає постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залу­чає матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів, викорис­тання яких не обмежене законом, встановлює ціни на продукцію та послуги відповідно до закону;

4)    органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин. Сільськогосподарське виробництво органічно пов'язане із земле­користуванням. У процесі трудової діяльності селян використову­ються корисні природні властивості ґрунтів (родючість та ін.)з метою виробництва продуктів харчування, кормів для тварий і си­ровини для різних галузей промисловості;

5)    державна підтримка сільськогосподарського виробники- Аг­рарне господарювання належить до ризикових видів виробничої діяльності, що пояснюється його залежністю від кліматичних умов, від кон'юнктури на ринку паливно-мастильних матеріалів, трива­лим проміжком часу між вкладенням праці й одержанням при­бутків від реалізації виробленої продукції тощо. Внаслідок цього сільське господарство є дотаційним. Держава повинна забезпечу­вати паритетність закупівельних цін на сільськогосподарську про­дукцію, пільгове кредитування аграрних виробників, фінансуван­ня соціальної сфери села за рахунок державного і місцевих бюджетів тощо;

6) забезпечення рівності і справедливого розподілу матеріальних і культурних благ між міським і сільським населенням. Це зумовлює
необхідність забезпечення пріоритетного розвитку соціально-культурної сфери села, створення належного рівня життя селян.

 

Система аграрного права. Система аграрного права — це су­купність взаємопов'язаних, розміщених у певній логічній послі­довності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні право­відносини суб'єктів аграрного господарювання.

Усталеним інститутом аграрного права є інститут права членства в юридичних особах. Правові норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов'язані з умовами і порядком вступу у члени сільськогосподарських під­приємств (виробничі сільськогосподарські кооперативи, спілки се­лян та ін.) та виходом із них.

Одним із провідних інститутів аграрного права є інститут права власності на землю, який сформувався в результаті здійс­нення земельної та аграрної реформи, виникнення аграрних това­ровиробників, заснованих на різних формах власності.

Важливу роль відіграє інститут аграрної оренди як організа­ційно-виробничої форми сільського господарства. Норми цього інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання зе­мельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподар­ської продукції.

Важливим інститутом аграрного права є інститут корпоративного права. Правові норми, що регулюють цей інститут, пов'язані з умовами та порядком заснування господарських товариств  у результаті приватизації державних сільськогосподарських підприємств через створення відкритих акціонерних товариств, а також  перетворення колективних сільськогосподарських підприємств,  спілок селян, виробничих сільськогосподарських кооперативів в ак­ціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальніс­тю. Правові норми цього інституту визначають корпоративні пра­ва учасників щодо отримання дивідендів та управління справами товариства, розпорядження своїми акціями, частками у статутно­му капіталі товариства. Порядок реалізації корпоративних прав урегульовано ГК і Цивільним кодексом України (далі — ЦК), За­коном України «Про господарські товариства» та установчими до­кументами господарських товариств.

Дедалі більшого значення набуває інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють склад­ний комплекс організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних та інших відносин.

Традиційним інститутом аграрного права є інститут сільсько­господарської кооперації. Із прийняттям Закону України «Про сіль­ськогосподарську кооперацію» особливого поширення в аграрному секторі набули виробничі й обслуговувальні кооперативи.

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств. Правовими нор­мами цього інституту визначається правовий статус суб'єкта права ведення приватного підсобного господарства, регулюються майно­ві, договірні та інші відносини, пов'язані з веденням цього госпо­дарства.

В умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграр­них товаровиробників.

Здійснення завдань щодо активізації соціального розвитку се­ла зумовлює необхідність послідовної реалізації комплексного аг­рарно-правового інституту пріоритетного соціального роз­витку села. 18 січня 2001 р. було прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», який визначив форми і методи державної підтримки сільського господарства, забезпечення нормальних со­ціально-економічних умов життя та праці селянства.

Система аграрного права як навчальна дисципліна складаєть­ся з двох частин — Загальної та Спеціальної.

До Загальної частини належать такі загальнотеоретичні теми, як предмет аграрного права, його принципи й система; джерела аг­рарного права; аграрні правовідносини; правовий статус аграрних суб'єктів; державне регулювання сільського господарства тощо.

Особлива частина навчального курсу містить матеріал про правове регулювання виробничо-господарської діяльності аграр­них підприємств, особливості правового режиму земель сільсько­господарського призначення, договірні відносини в аграрному сек­торі, відповідальність за порушення аграрного законодавства України тощо.

Запитання для самоконтролю


  1. Що є предметом аграрного права?
  2. Що таке сільськогосподарська діяльність?
  3. Які правовідносини складаються в процесі аграрного гос­подарювання?
  4. Які методи аграрного права Ви знаєте?
  5. Що таке метод автономних рішень?
  6. Що являють собою принципи аграрного права?
  7. Що таке система аграрного права?
  8. У чому полягає особливість аграрного права як галузі права?
  9. Яке місце займає аграрне право в системі права України?
  10. Що вивчає наука аграрного права?


Sat, 29 Jan 2011 10:33:43 +0000
ТЕМА 2 ДЖЕРЕЛА АГРАРНОГО ПРАВА

 

  1. Поняття і види джерел аграрного права.
  2. Конституція України правова основа аграрного права.
  3. Закони основні джерела аграрного права.
  4. Підзаконні нормативні акти.

 

 

Поняття і види джерел аграрного права. У теорії права під джерелами (формами) права розуміють спосіб зовнішнього прояву правових норм. До джерел права належать: нормативно-правовий акт, правовий звичай, нормативно-правовий договір, юридичний прецедент, юридична доктрина.

До джерел аграрного права відносять нормативно-правові ак­ти, нормативно-правові договори і правові звичаї.

Основним джерелом аграрного права є нормативно-правові акти, до яких належать закони і підзаконні акти. Особливістю джерел аграрного права як комплексної галузі є поєднання в нормативно-правових актах власне аграрно-правових норм і норм інших галу­зей права (цивільного, господарського, земельного, адміністратив­ного, трудового та ін.). За змістом правових норм акти аграрного права поділяють на уніфіковані (загальні) акти і диференційовані (спеціальні) акти. Уніфіковані акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються всіх суб'єктів аграрного права (про правовий режим земель сільськогосподарсь­кого призначення та ін.). Диференційовані акти включають нор­ми, що регулюють правовий статус окремих суб'єктів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господарювання (в га­лузі насінництва, тваринництва та ін.).

Із розвитком ринкових відносин в аграрному секторі зростає роль нормативно-правового договору як джерела аграрного права. Нормативно-правовим договором є угода суб'єктів аграрного права, яка містить нові юридичні правила. Наприклад, згідно зі ст. 8 Зако­ну України «Про споживчу кооперацію» взаємовідносини між спо­живчими товариствами та їх спілками будуються на договірних за­садах. Товариства на підставі договору можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень і виконання окремих функцій.

Дедалі більшого поширення і застосування у сфері аграрних відносин набуває правовий звичай. У цивільному праві звичаєм ділового обороту визнається не передбачене законодавством пра­вило поведінки, яке склалось і широко застосовується у сфері підприємницької діяльності. Правовий звичай здебільшого засто­совують у галузі зовнішньоекономічної діяльності (стосовно про­цедури ведення переговорів тощо).

Конституція України — правова основа аграрного права. Конституційні основи правового господарського порядку в аграр­ному секторі Україні становлять: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші при­родні ресурси, які розміщені у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) еко­номічної зони, що здійснюється від імені українського народу ор­ганами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу від­повідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямова­ності економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільст у, визнання всіх суб'єктів права власності рів­ними перед законом  (ст. 13); право кожного володіти, користува­тися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інте­лектуальної, творчої діяльності, визнання непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності (ст. 41); економічна багатоманітність (ст. 15); право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом; забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросо­вісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм анти-монопольного регулювання винятково законом, захист прав спо­живачів (ст. 42); визначення винятково законом правових засад і гарантій підприємництва (ст. 92); забезпечення державою еко­логічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на тери­торії України (ст. 16); забезпечення державою належних, безпеч­них і здорових умов праці (ст. 43); взаємовигідне співробітництво з іншими країнами (ст. 18); визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ст. 8).

Закони — основні джерела аграрного права. За предметом ре­гулювання аграрні закони поділяють на загальні акти і дифе­ренційовані (спеціальні) акти. Загальні акти містять норми, що регулюють майнові й організаційні відносини, які стосуються ор­ганізаційно-правової перебудови структури агропромислового комплексу, аграрної реформи та створення ефективних товаровиробників сільськогосподарської продукції. Диференційовані ак­ти включають норми, що регулюють правовий статус окремих суб'єк­тів аграрного підприємництва або окремі види аграрного господа­рювання (в галузі насінництва, тваринництва та ін.).

До загальних актів належать закони: «Про колективне сільсько­господарське підприємство», норми якого визначають правовий ста­тус колективного сільськогосподарського підприємства (далі — КСГП), регулюють відносини права членства в КСГП, відносини власності і паювання майнових фондів, оплату праці членів КСГП, основний режим виробничо-господарської діяльності, право само­врядування, взаємини держави і колективного сільськогосподарсь­кого підприємства, порядок реорганізації або ліквідації КСГП; «Про сільськогосподарську кооперацію», який визначає види сільсько­господарських кооперативів, порядок їх державної реєстрації, права та обов'язки членів кооперативу, правовий режим майна і землі, розподіл доходів, взаємини держави і кооперативу та ін.; «Про спо­живчу кооперацію», який визначає правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації як добровільного об'єднан­ня громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану; «Про кредитні спілки», який визначає організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, що являють собою непри­буткові організації, засновані фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задо­волення потреб їх членів у взаємному кредитуванні та наданні фінан­сових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кре­дитних спілок; «Про фермерське господарство», який визначає економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності фер­мерських господарств в Україні; Земельний кодекс України (далі — ЗК), який визначає правовий режим землі як головного засобу сільськогосподарського (аграрного) виробництва, права та обов 'язки власників і користувачів землі, відповідальність за її раціональне використання.

До диференційованих актів належать закони: «Про насіння і са­дивний матеріал», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», «Про племінну справу в тваринництві», «Про ветеринарну медицину», «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Підзаконні нормативні акти. Підзаконними нормативними акта­ми є постанови Верховної Ради України, нормативні укази Прези­дента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни, накази, положення, інструкції, що приймаються Міністерством аграрної політики України, іншими міністерствами й відомства­ми України, нормативні акти місцевих рад та місцевих державних адміністрацій, локальні нормативні акти аграрних суб'єктів з пи­тань сільськогосподарського виробництва і підприємництва.

Постанови Верховної Ради України є обов'язковими як для парламентських комітетів та інших органів Верховної Ради Ук­раїни; так і длД органів виконавчої влади й органів місцевого са­моврядування. До джерел аграрного права належить, наприклад, Постанова Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. «Про по­рядок введенні в дію Закону України «Про особливості привати­зації майна в агропромисловому комплексі». Цією постановою бу­ло затверджені? перелік підприємств у системі агропромислового комплексу (даДІ — АПК), які підлягають приватизації за пого­дженням із Кабінетом Міністрів України.

Укази Президента України видаються на розвиток Консти­туції України їа чинного законодавства і є обов'язковими для ви­конання на території України органами виконавчої влади та орга­нами місцевого самоврядування, підприємствами й організаціями незалежно від форм власності, а також громадянами. Укази Пре­зидента України видаються для термінового правового врегулю­вання питань раціональної аграрної політики.

До указів Президента України з питань розвитку агропромис­лового комплексу належать: «Про невідкладні заходи щодо при­скорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського ви­робництва» від 10 листопада 1994 р. № 666/94, «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» від 18 січня 1995 р. № 63/95, «Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу Ук­раїни» від 29 квітня 1998 р. № 389/98, «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. № 1529/99, «Про заходи щодо захисту внутріш­нього ринку від імпортної сільськогосподарської продукції та про­довольства» від 7 травня 1999 р. № 98/99-рп, «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформуван­ня аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 р. № 62/2001 та інші.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає з питань розвитку АПК постанови й розпорядження, які є обов'яз­ковими для виконання суб'єктами аграрного підприємництва неза­лежно від форм їх власності. Постанови Кабінету Міністрів України приймаютья на виконання законів України і указів Президента України, якимії регулюють відносини з організації сільськогосподар­ського виробництва, приватизації державного майна в АПК і зем­лі, використання сільськогосподарських земель, сприяння розвитку фермерських господарств, соціальної сфери на селі.

До постанов Кабінету Міністрів України з питань розвитку АПК належать: «Про заходи щодо поліпшення насінництва сільсь­когосподарських культур» від 16 червня 1993 р. № 459; «Про при­скорення організації біржового сільськогосподарського ринку» від 17 листопада 1995 р. № 916; «Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її прове­дення» від 19 липня 1996 р. № 755; «Про Концепцію розвитку бір­жового ринку сільськогосподарської продукції» від 5 серпня 1997 р. № 848; «Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку» від 23 квітня 1999 р. № 658; «Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки та обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансо­вого лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу» від 10 груд­ня 2003 р. № 1904; «Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 17 листо­пада 2004 р. № 1569.

Нормативні акти міністерств, відомств та інших органів вико­навчої влади поширюються на внутрішньогалузеві і міжгалузеві (міжвідомчі) відносини, в яких містяться норми, прийняття яких є компетенцією кількох центральних органів виконавчої влади.

До джерел аграрного права належать такі нормативні акти міністерств і відомств: наказ Міністерства сільського господар­ства і продовольства України від 30 листопада 1993 р. «Про поря­док оплати робіт, що виконуються проектно-розвідувальними стан­ціями хімізації сільського господарства»;  наказ Міністерства сільського господарства і продовольства України від 10 жовтня 1995 р. «Про затвердження Порядку приймання, зберігання, пе­реробки і розрахунків за молочну сировину на давальницьких умовах»; наказ Державного комітету по земельних ресурсах від 15 березня 1995 р. «Про затвердження Тимчасового порядку про­ведення робіт із видачі державних актів колективним сільськогос­подарським підприємствам,  сільськогосподарським кооперати­вам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших сільськогосподарських під­приємств, на право колективної власності на землю»; наказ Мініс­терства аграрної політики України від 14 липня 2003 р. «Про за­твердження Положення про умови проведення конкурсу на надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва»; наказ Міністерства аграрної політики України від 25 серпня 2005 р. № 425 «Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах переліку сільськогос­подарської і переробної техніки, закупівля якої фінансується за рахунок коштів державного бюджету».

До міжгалузевих (міжвідомчих) нормативних актів, що стосу­ються сфери аграрних відносин, належать: Положення про поря­док реалізації на зовнішньому ринку сільськогосподарської продукції, затверджене наказом Міністерства сільського господар­ства України, Міністерства економіки України, Міністерства зов­нішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного митного комітету України від 18 січня 1994 р. № 37-19-1-12/314; наказ Міністерства сільського господарства України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. № 85/17 «Про затве­рдження Типового положенні про міжрегіональний та районний агроторговий дім»; Порядок поставки концерном «Украгротехсервіс» державним машинно-технологічним станціям, сільсько­господарським товаровиробникам та іншим суб'єктам господарю­вання всіх форм власності тракторів,  сільськогосподарської техніки фірми «Дір енд Компані», запасних частин і технічних рідин та проведення розрахунків за них, затверджений наказом Міністерства агропромислового комплексу України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 14 травня 1999 р. № 195/129/65; Порядок проведення розрахунків із поста­чальниками насіння сільськогосподарських рослин до державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затверджений на­казом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фі­нансів України від 28 листопада 2003 р. № 423/645; Порядок вико­ристання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на програму розвитку виробництва біодизеля, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України і Міністерства фінансів України від 10 листопада 2003 р. № 398/620.

Нормативні акти місцевий рад та місцевих державних адмініст­рацій належать до нормативних актів територіальної дії, тобто вони поширюються на суб'єктів аграрного виробництва, розташо­ваних на відповідній території. Згідно зі ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві ради в межах своїх повноважень приймають нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів місцевого самоврядування, що мають нор­мативний характер і регулюють аграрні відносини, належать до нормативних актів (джерел) аграрного права. У рішеннях сільсь­ких, селищних, міських рад, якими, відповідно до п. 22 ст. 26 цього закону, затверджуються програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територі­альних одиниць, як правило, визначаються заходи щодо сприяння розвитку сільського господарства, раціонального використання земель, підвищення врожайності сільськогосподарської продук­ції та її реалізації, а також затверджуються цільові місцеві програ­ми приватизації в АПК. Згідно зі ст. 33 цього закону виконавчим органам сільських, селищних, міських рад належать повноважен­ня з прийняття актів у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

ЗК передбачено повноваження обласних, районних, міських, селищних, сільських рад у галузі земельних відносин, зокрема щодо прийняття відповідних рішень нормативного характеру (ст. 8-12).

Окремим джерелом аграрного права є внутрішньогоспо­дарські локальні акти, які приймаються суб'єктами аграрного господарювання. За порядком набуття юридичної сили вони роз­межовуються на дві групи.

До першої групи належать внутрішньогосподарські норматив­но-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реє­страції підприємства у відповідних державних органах. До дру­гої — акти, що набувають юридичної сили з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств — загальни­ми зборами членів підприємств, акціонерів, учасників товариств із обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо1. Так, згідно зі ст. 87, 120, 134 ЦК до першої групи локальних нормативно-правових актів належить статут господарства, а в повних і командитних товариствах — зас­новницький договір. До другої — всі інші внутрішньогоспо­дарські корпоративні правові акти.

Згідно зі ст. 88 ЦК України установчі документи мають місти­ти положення (норми права), якими регулюються внутрішні від­носини у процесі створення і діяльності товариства або установи. Аграрні підприємства у прийнятті свого статуту можуть скориста­тися змістом Примірного зразка Статуту колективного сільсько­господарського підприємства 1988 р. (зі змінами та доповнення­ми, внесеними до нього представницьким органом колективних сільськогосподарських підприємств — Республіканською радою у 1992 р.). Положення Примірного зразка Статуту колективного сільськогосподарського підприємства 1992 р. мають рекоменда­ційний характер, тому вони можуть бути використані аграрними підприємствами у підготовці власних статутів. При цьому, відпо­відно до ст. 4 Закону України «Про колективне сільськогосподар­ське підприємство», у статутах повинні бути зазначені назва гос­подарства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу до членів підприємства і виходу з нього, права й обов'язки членів, органи управління, самоврядування і контролю, компе­тенція цих органів, порядок створення майна та іншої власності членів — суб'єктів підприємництва, порядок розподілу прибутків господарств, умови і порядок виключення зі складу членів колек­тивного підприємства, умови реорганізації та припинення діяль­ності підприємства.

До внутрішньогосподарських локальних актів належать та­кож розпорядчі (управлінські, самоврядні) акти уповноважених органів управління (самоврядування) юридичних осіб приватного права й юридичних осіб публічного права, що діють в аграрній сфері й містять норми, якими регулюється господарська та інша діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва. Такими є, наприклад, правила внутрішнього розпорядку сільськогоспо­дарського кооперативу, колективного сільськогосподарського під­приємства, фермерського господарства (в якому працюють наймані працівники), державного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського акціонерного товариства тощо. Ними ре­гулюються порядок та умови набуття і припинення членства, пра­ва й обов'язки членів товариства, порядок і умови господарської діяльності, трудовий розпорядок дня, режим праці у відповідному сезоні сільськогосподарського виробництва, оплата сільськогос­подарського виробництва, оплата праці, відпусток, дисциплінар­ної і статутної відповідальності тощо. Сільськогосподарські юри­дичні особи можуть приймати й інші внутрішньогосподарські нормативні акти, наприклад, положення про структурні підрозділи підприємства: бригаду, ферму, механізований загін, ланку, інструкції з правил техніки безпеки, поводження з худо­бою та іншими тваринами1.

 

Запитання для самоконтролю


 

  1. Які джерела аграрного права Ви знаєте?
  2. Що таке аграрне законодавство?
  3. Що являють собою правові форми актів аграрного законо­давства?
  4. Які характерні ознаки аграрного законодавства Ви знаєте?
  5. Чим зумовлена численність актів аграрного законодавства?
  6. За якими критеріями можна класифікувати акти аграрно­го законодавства?
  7. На які види поділяється аграрне законодавство залежно від юридичної сили актів?
  8. Які законодавчі акти належать до системи статусних (компетенційних) законів?
  9. Які суб'єкти аграрного права приймають локальні правові акти?
  10. Які суб'єкти аграрного права приймають регуляторні пра­вові акти?

 


Sat, 29 Jan 2011 10:47:03 +0000
ТЕМА 3 АГРАРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

 

 

  1. Поняття й особливості аграрних правовідносин.
  2. Види аграр­них правовідносин.
  3. Внутрішні аграрні правовідносини.
  4. Зовнішні аграрні правовідносини.

 

Поняття й особливості аграрних правовідносин. Аграрними правовідносинами є суспільні відносини, врегульовані нормами аг­рарного права, що складаються в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Аграрні правовід­носини становлять комплекс взаємопов'язаних організаційно-уп­равлінських, майнових, земельних, трудових та інших відносин.

Особливе місце в системі аграрних правовідносин належить правовідносинам із використання землі, яка є матеріальною осно­вою й одним із основних засобів сільськогосподарського виробниц­тва. Саме відносини землекористування визначають специфічні особливості комплексу аграрних правовідносин, а отже, особливе місце аграрного права в системі права України.

Аграрні правовідносини відрізняються як за своїм особливим складом учасників (суб'єктів), так і за специфічними об'єктами та змістом відносин.

Суб'єктами аграрних правовідносин є фізичні та юридичні осо­би, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю у сфері вироб­ництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, сервісного, фінансового, соціального та іншого забезпечення аграр­них товаровиробників. До суб'єктів аграрних правовідносин — юридичних осіб відносять колективні сільськогосподарські під­приємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сіль­ськогосподарські товариства, фермерські господарства, приватні (приватно-орендні) підприємства, державні аграрні товаровироб­ники, спільні аграрні підприємства (із залученням іноземного капіталу). Суб'єктами аграрних правовідносин є також громадя­ни, які ведуть особисті селянські господарства.

Об'єктами аграрних правовідносин є: нерухоме майно (земель­ні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, тощо); товарні продукти харчування рослинного і тваринного (в тому числі водного та мисливського) походження; грошові кош­ти, в тому числі й іноземна валюта, цінні папери тощо; природні ресурси — ліс, водойма , загальнопоширені корисні копалини то­що; земельні й майнові паї; інші майнові та немайнові права, юри­дичні дії, що підлягають грошовій оцінці і мають вартість.

Специфічними об'єктами аграрних правовідносин є тварини, які використовуються У тваринництві, бджоли, які використову­ються у бджільництві, селекційні досягнення в рослинництві і тва­ринництві.

Змістом аграрних правовідносин є права та обов'язки учас­ників цих відносин. Права та обов'язки учасників аграрних відно­син визначаються змістом і цілями аграрного сектора економіки, які полягають у підвищенні кількісних і якісних показників сіль­ськогосподарського виробництва на основі здійснення земельної й аграрної реформ. Правовою формою, в якій урегульовані права й обов'язки аграрних суб'єктів, є чинне законодавство, а також їх установчі документи (засновницький договір і статут).

 

В умовах переходу До ринкової економіки принципово відмін­ними особливостями аграрних правовідносин є:

 

 

Види аграрних правовідносин. Аграрні правовідносини мо­жуть бути класифіковані за різними ознаками.

 

Так, за характером правовідносин розрізняють:

 

 

 

 

За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі правовідносини:

 

 

 

За сферою дії правовідносини поділяють на:

 

 

 

Внутрішні і зовнішні аграрні правовідносини мають свої особ­ливості, зумовлені як їх змістом, так і методами їх регулювання. Зокрема, внутрішньогосподарські відносини, на відміну від зовнішньогосподарських відносин, регулюються переважно локаль­ними актами суб'єктів аграрного господарювання, тим часом як зовнішні аграрні правовідносини — переважно нормативно-пра­вовими актами органів державної влади.

Внутрішні аграрні правовідносини. За змістом внутрішні аграрні правовідносини поділяють на відносини між підприємством і його членами чи працівниками, між підприємством та його структурними (виробничими) підрозділами, трудові і земельні правовідносини, майнові відносини, організаційно-управлінські відносини.

Зміст правовідносин між аграрними підприємствами та їх чле­нами (учасниками) становить сукупність їх взаємних суб'єктивних прав і обов'язків, які виникають у зв'язку зі здійсненням організа-ційно-управлінської і виробничо-господарської діяльності. До цієї групи правовідносин належать відносини з приводу задоволення мате­ріальних інтересів працівників (щодо розподілу прибутків і виплати дивідендів тощо) соціально-побутових та інших потреб (фінансу­вання індивідуального житлового будівництва, надання послуг з во­до-, газо-, енергопостачання тощо).

Трудові правовідносини ґрунтуються або на членстві у сільсь­когосподарських кооперативах, фермерських господарствах і регламентуються локальними нормативно-правовими актами, або на трудовому договорі і регулюються нормами трудового права.

Трудові правовідносини за своїм характером і змістом поділя­ють на: відносини щодо організації та дисципліни праці; відноси­ни щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку; відносини щодо оплати праці; відносини щодо охорони праці.

Земельні правовідносини, які визначають специфіку аграрних правовідносин поділяють на відносини земельної власності та відно­сини у сфері використання землі. Серед останніх розрізняють відно­сини сільськогосподарського й несільськогосподарського землеко­ристування. В аграрному секторі економіки пріоритет належить відносинам у сфері сільськогосподарського землекористування.

Майнові правовідносини становлять майнову основу аграрно­го господарювання і пов'язані з володінням, користуванням і роз­порядженням майном, яке належить їм на праві власності або праві господарського відання чи праві оперативного управління. Право власності — основне речове право у сфері аграрного госпо­дарювання. Згідно зі ст. 134 ГК суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для вико­ристання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм право­вого режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Аграрне підприємство, реалізуючи належні йому права влас­ника, переднє своїм виробничим підрозділам (бригадам, фермам та ін.) частину основних і обігових виробничих фондів (приміщен­ня, трактори, комбайни, насіння, корми для тварин тощо) для ви­користання їх на праві господарського відання чи праві оператив­ного управління.

Організаційно-управлінські відносини становлять організацій­ну основу аграрних підприємств. Зміст організаційно-управлінсь­ких відносин визначається організаційно-правовою формою суб'єкта сільсько-господарського виробництва. Управління аграр­ним підприємством здійснюють його органи. Так, згідно зі ст. 145 ЦК вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є за­гальні збори його учасників. У товаристві створюється виконав­чий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточ­не керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Загальні збори товариства можуть формувати ор­гани, що здійснюють постійний контроль за фінансово-госпо­дарською діяльністю виконавчого органу (ст. 146 ЦК).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію» вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів. У кооперативі з чисельністю не менше 50 чле­нів може бути створена спостережна рада, що контролює діяль­ність виконавчих органів кооперативу. Виконавчими органами ко­оперативу є правління та його голова. Вони здійснюють поточне керівництво діяльністю кооперативу і підзвітні спостережній раді і загальним зборам членів кооперативу.

Управління фермерським господарством здійснює його голова. Він представляє інтереси фермерського господарства перед органа­ми державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями. Згідно зі ст. 4 Зако­ну України «Про фермерське господарство» голова господарства має право письмово доручити виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Зовнішні аграрні правовідносини. Зовнішні аграрні правовідно­сини охоплюють відносини суб'єктів аграрного виробництва між со­бою, а також із суб'єктами господарювання (підприємствами, орга­нізаціями, фізичними особами-підприємцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, наділеними госпо­дарською компетенцією), які здійснюють господарсько-виробничу й організаційно-господарську діяльність у різних галузях суспільно­го виробництва. Зовнішні аграрні правовідносини охоплюють також й зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів агробізнесу.

Зовнішні відносини суб'єктів аграрного виробництва регулю­ються нормами цивільного, господарського, земельного, фінансо­вого, адміністративного права, а також нормами аграрного права.

Зовнішні аграрні відносини поділяють на майнові відносини, договірні відносини, податкові відносини, відносини, що виника­ють внаслідок заподіяння шкоди.

Основну частину зовнішніх аграрних правовідносин станов­лять майнові відносини, що виникають у сфері здійснення права власності та інших речових прав на майно, яке належить суб'єктам аграрного підприємництва. Суб'єкт сільськогосподарського госпо­дарювання, який здійснює господарську діяльність на основі пра­ва власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єк­тами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відан­ня чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, здійснювати інші майнові операції, які не суперечать чинному законодавству.

В умовах ринкових перетворень в агропромисловому комплексі дедалі більше розпарюється сфера застосування договору як форми опосередкування товарно-грошових відносин. До зовнішніх аграр­них договірних відносин належать договори, що спрямовані на за­безпечення потреб суб'єктів аграрного виробництва у матеріальних, енергетичних та інших ресурсах (купівля-продаж, поставка, поста­чання енергії тощо), договори майнового найму (оренди землі, орен­ди майнового і земельного паїв, лізингу тощо) договори контрактації та інщі договори на реалізацію сільськогосподарської продукції, до­говори про надання послуг (агрохімічне обслуговування тощо).

Податкові правовідносини виникають під час сплати податків та інших обов'язкових платежів і регулюються нормами податкового права. Суб'єкти аграрного підприємництва вступають у відносини з органами державної податкової служби з приводу встановлення, зміни та стягненая податків у відповідний бюджет (державний, місцевий). Специфічним для аграрного сектора економіки є земель­ний податок — обов'язковий платіж, що справляється з сільськогос­подарських товаровиробників за використання земельних ділянок.

Певну частину зовнішніх аграрних правовідносин становлять правовідносини, що виникають внаслідок заподіяння майнової шко­ди. Майнова шкода, завдана учасникам зовнішніх аграрних пра­вовідносин (суб'єктам аграрного підприємництва та їх контраген­там), відшкодовується відповідно до норм цивільного, земельного і аграрного законодавства.

 

Запитання для самоконтролю


 

  1. Що являють собою аграрні правовідносини?
  2. У чому полягає особливість аграрних правовідносин?
  3. На які види поділяють аграрні правовідносини?
  4. Які характерні ознаки аграрних правовідносин Ви знаєте?
  5. У чому специфіка внутрішньогосподарських аграрних пра­вовідносин?
  6. Хто є суб'єктом внутрішньогосподарських аграрних пра­вовідносин?
  7. Що є змістом внутрішньогосподарських аграрних право­відносин?
  8. Хто є суб'єктом зовнішньогосподарських аграрних пра­вовідносин?
  9. У чому полягають основні права і обов"язки суб'єктів аг­рарних правовідносин?
  10. У чому полягає зв'язок внутрішньогосподарських і зовніш­ньогосподарських аграрних правовідносин?

 



ТЕМА 4 СУБ'ЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА

 

 

  1. Поняття і види суб'єктів аграрного права.
  2. Особливості правосуб'єктності аграрних підприємств.
  3. Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання.

 

Поняття і види суб'єктів аграрного права. Суб'єктами аграр­ного права визнаються учасники господарських відносин, які здійс­нюють господарську діяльність на землі, реалізуючи господарсь­ку компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків) у сфері виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, аграрного сервісу, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Учасниками відносин у сфері аграрного господарювання є аграр­ні підприємства, громадяни України, іноземці та особи без грома­дянства, які здійснюють господарську діяльність, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені органіаацій-но-гоеподареькою компетенцією.

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати 0а Рівними крйтіріями, аокріма ша. юридичним статусом, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, способом утворення та формування статутного фонду, організаційно-правовою формою, кількістю працівників та обся­гом валового доходу.

За юридичним статусом всі суб'єкти аграрного господарю­вання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське госпо­дарство для задоволення особистих потреб у сільськогоспо­дарській продукції, надлишки якої реалізуються на ринках.

За формою власності аграрні товаровиробники, згідно з Законом України «Про власність», поділяються на приватні, колективні, дер­жавні та змішані, а згідно з ЦК — на юридичних осіб приватного пра­ва та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК). Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів, як правило, на договірних засадах. Юридичні особи публічного пра­ва створюються розпорядчим способом на підставі акта органу дер­жавної влади або органу місцевого самоврядування.

За спеціальною правоздатністю та функціями суб'єкти аграр­ного господарювання поділяються на суб'єктів у сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рос­линного і тваринного походження, суб'єктів у сфері агровиробничо-го сервісу, суб'єктів у сфері фінансування, кредитування, страху­вання, торгівлі. До перших належить більшість суб'єктів аграрного господарювання (виробничі сільськогосподарські кооперативи, то­вариства, спілки селян, фермерські господарства, державні аграрні підприємства тощо). До других — товариства, кооперативи та інші, які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємців. До третіх — банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії тощо.

За суб'єктним складом аграрні товаровиробники поділяють на українські та спільні за участю іноземного інвестора. Згідно зі ст. 63 ГК підприємство, створене відповідно до вимог законодав­ства України, в статутному фонді якого не менш як 10% стано­вить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземни­ми інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями із дня зарахування іноземної інвес­тиції на його баланс.

За способом утворення гяа формування статутного фонду аг­рарних товаровиробників поділяють на унітарні та корпоративні під­приємства. Відповідно до ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирі­шує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігій­ної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне аграрне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (догово­ром), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи тру­дової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогоспо­дарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в то­му числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За організаційно-правовою формою всіх суб'єктів аграрного господарювання можна поділити на підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства.

Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні і комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб'єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчо­му порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію» сільськогосподарським кооперативом є юридична осо­ба, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільсь­когосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговуван­ня переважно членів кооперативу.

 

Основними кваліфікаційними ознаками сільськогосподарських кооперативів є:

 

 

 

До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать колективні сільськогосподарські під­приємства, фермерські господарства, їх об'єднання тощо1.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» фер­мерське господарство є юридичною особою. Його членами можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермер­ського господарства і виявили бажання виробляти товарну сільсь­когосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізаці­єю з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом. Фер­мерське господарство, на відміну від інших сільськогосподарських кооперативів, може бути створено однією особою.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єд­нання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері аграрного виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого і відкритого типів і товариства з обмеженої відповідальністю.

За кількістю працівників та обсягом валового доходу сільсько­господарські підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Згідно з ч. 7 ст. 63 ГК малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансо­вий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує су­ми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро. Великими підприємст­вами визнаються підприємстві1, в яких середньооблікова чисель­ність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу #Д реалізації продукції (робіт, пос­луг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро. Усі інші підприємства відносять до середніх.

Особливості правосуб'єктності аграрних підприємств. Право-суб'єктність аграрних підприємств характеризується поєднанням загальних ознак, притаманний усім суб'єктам господарювання, і специфічних ознак, зумовлених особливостями сільськогоспо­дарського виробництва.

Суб'єкти аграрного господарювання мають загальну цивільну правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) і діє­здатність (здатність набувати цивільних прав та обов'язків). Відпо­відно до цього вони мають господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), відокремлене майно, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифі­каційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, іДати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Важливою ознакою суб'єктів аграрного гос­подарювання є також обов'язкова державна реєстрація, з моменту якої юридичні особи та фізичні особи-підприємці набувають ста­тус суб'єктів аграрного права.

Специфіка правового статусу суб'єктів аграрного господарю­вання полягає в тому, що всі вони, незалежно від їх організаційно-правової форми, є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманіт­ні, мають індивідуальну визначенність для кожної конкретної ор­ганізації, яка зумовлюється не тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих ви­дів сільськогосподарських юридичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин (аграрних правовідносин) притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером госпо­дарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов'язаної з використанням землі як основного засобу виробництва, а також рослин і тварин, тобто природного й біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно-кліматичних умов1.

Визначальним у характеристиці правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарювання є особливості предмета і завдань їхньої діяльності, які полягають у виробництві, переробці й реалізації сільськогосподарської товарної продукції (продуктів харчування та сировини).

Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарю­вання визначаються нормами аграрного законодавства. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарські кооперативи залежно від завдань і предмета діяльності поділяються на виробничі й обслуговувальні. Вироб­ничі кооперативи здійснюють свою господарську діяльність на за­садах підприємництва з метою одержання доходу. Обслуговуваль­ні кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників коопе­рації. У свою чергу, залежно від виду діяльності обслуговувальні кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, пос­тачальницькі та інші. Здійснювані ними послуги пов'язані з вироб­ництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринни­цтва, лісівництва та рибництва2.

Особливість правосуб'єктності аграрних підприємств коопера­тивного типу полягає також у тому, що в них, на відміну від акціо­нерних аграрних товариств, має місце об'єднання насамперед ро­бочої сили, а не капіталів.

Особливості правосуб'єктності сільськогосподарських під­приємств накладають відбиток на всі аграрні правовідносини. Так, сезонний характер виробництва сільськогосподарської про­дукції обумовлює вагому роль локального регулювання режиму праці й відпочинку, норм праці та оплати праці, правил дис­ципліни праці та внутрішнього трудового розпорядку. Договірні правовідносини характеризуються наявністю спеціального виду договору — договору контрактації сільськогосподарської про­дукції, на підставі якого здійснюється державна закупівля сільсь­когосподарської продукції.

Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання. Створення суб'єктів аграрного господарювання проходить низку стадій: ініціативну, організаційну та легалізаційну.

Згідно зі ст. 56 ГК суб'єкт аграрного господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповнова­женого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, при­єднання, виділення, поділу, перетворення) дієвого (дієвих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Вони можуть утворюватись також шля­хом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарюван­ня за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до за­конодавства України про захист економічної конкуренції.

Організаційна стадія має свої відмінності залежно від того, в якому порядку (розпорядчому чи нормативно-явочному) створюватиметься суб'єкт аграрного підприємництва. Державні унітарні аграрні під­приємства утворюються компетентним органом державної влади у роз­порядчому порядку. Більшість суб'єктів аграрного підприємництва утворюється в нормативно-явочному порядку, тобто на підставі спе­ціального закону, який визначає правовий статус тих чи інших суб'єк­тів підприємництва, порядок їх утворення та припинення (наприк­лад, Закон України «Про фермерське господарство»).

Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення суб'єкта аграр­ного господарювання його учасники (засновники) розробляють ус­тановчі документи, які викладаються письмово і підписуються всі­ма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено іншого порядку їх затвердження. Установчим документом товари­ства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого ці­єю особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновника­ми). Установчий акт може міститись також і в заповіті. До створен­ня установи установчий акт, складений однією або кількома особа­ми, може бути скасований засновником (засновниками).

Суб'єкт аграрного господарювання вважається створеним із дня його державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК України). Правила дер­жавної реєстрації не поширюються на особисті селянські господа­рства, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й лише під­лягають державному обліку за місцем їх розташування.

Згідно зі ст. 104 ЦК України суб'єкт аграрного господарюван­ня припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим господарюючим суб'єктам — правонаступни­кам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Порядок припинення суб'єктів аграрного господарю­вання у процесі відновлення їх платоспроможності або банкрут­ства встановлюється Законом України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом».

Суб'єкт аграрного господарювання ліквідується за рішенням його учасників або органу суб'єкта господарювання, уповноваже­ного на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із за­кінченням строку, на який було створено суб'єкт аграрного госпо­дарювання, досягненням мети, для якої його створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державну реєстра­цію суб'єкта аграрного господарювання через допущені під час йо­го створення порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Ліквідація суб'єкта аграрного господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власника­ми) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта гос­подарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (наприклад, на правління господарсь­кого товариства).

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлен­ня вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна господарюючого суб'єкта, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а та­кож про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний ба­ланс затверджується учасниками господарюючого суб'єкта або ор­ганом, який прийняв рішення про його ліквідацію.

 

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються за такої черговості:

 

 

  1. у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодуван­ня збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
  2. У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'я­зані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за вико­ристання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
  3. у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
  4. у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги (ст. 112 ЦК України).

 

 

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми ви­мог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертав­ся до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредитору, відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через від­сутність майна суб'єкта аграрного господарювання, що ліквідуєть­ся вважається погашеними.

Після завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджують учас­ники господарюючого суб'єкта або орган, що прийняв рішення про його ліквідацію.

Майно суб'єкта аграрного господарювання, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передають його учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами суб'єкта аг­рарного господарювання або законом.

Субєкт  аграрного господарювання є ліквідованим із дня вне­сення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

 

Запитання для самоконтролю


 

  1. Що являють собою суб'єкти аграрного права?
  2. Якими ознаками характеризується суб'єкт аграрного права?
  3. Які види суб'єктів аграрного господарювання передбачено аграрним законодавством?
  4. 3 якого моменту у сільськогосподарських підприємств ви­никає статус юридичної особи?
  5. Які види колективних сільськогосподарських підприємств ви знаєте?
  6. Які способи створення сільськогосподарських підприємств передбачено аграрним законодавством?
  7. Які документи належать до установчих документів сільсь­ когосподарського підприємства?
  8. Які дані мають містити установчі документи сільськогос­подарського підприємства?
  9. Які способи реорганізації підприємств Ви знаєте?
  10. За яких умов припиняється діяльність суб'єктів аграрного господарювання?

 


Просмотров: 959
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
А. М. Куренного Трудовое право России. Учебник
Трудовое право России. Учебник
Цена:
679 руб

 Институт несостоятельности (банкротства) в таблицах и схемах. Учебно-практическое пособие
Институт несостоятельности (банкротства) в таблицах и схемах. Учебно-практическое пособие
В учебном пособии в форме структурированных схем и таблиц рассматриваются цели и роль института несостоятельности (банкротства) в рыночной экономике. Исследуются понятие, критерии и признаки несостоятельности (банкротства),основания и порядок инициирования дела о банкротстве, субъектный состав отношений несостоятельности (банкротства), процедуры несостоятельности (банкротства). Анализируются особенности несостоятельности (банкротства)особых категорий должников, таких как: граждане, градообразующие, стратегиче­ские предприятия, субъекты естественных монополий, сельскохозяйственные организации, финансовые организации, кредитные организации и т.д.

Данное пособие может быть рекомендовано бакалаврам, магистрантам и аспирантам, специализирующимся в области юриспруденции и экономики, а также практикующим специалистам в сфере несостоятельности (банкротства)....

Цена:
636 руб

Правоведение. Учебник для неюридических вузов
Правоведение. Учебник для неюридических вузов
Учебник подготовлен в соответствии с государственным образовательным стандартом по курсу `Правоведение` для студентов неюридических вузов. Авторитетный авторский коллектив профессоров Московской государственной юридической академии обстоятельно и доступно знакомит с рядом основных отраслей отечественного права.

Во втором издании учтены новейшие законодательные акты по всем отраслям права, принятые в 2002-2003 гг.

Для студентов вузов неюридического профиля. Изучение полезно любому читателю, интересующемуся основами правоведения....

Цена:
363 руб

И. А. Близнец, К. Б. Леонтьев Авторское право и смежные права. Учебник
Авторское право и смежные права. Учебник
Настоящий учебник подготовлен на основе лекционных материалов, используемых в процессе преподавания курса "Авторское право и смежные права" и ряда иных дисциплин в Российской государственной академии интеллектуальной собственности.
Авторы исходили из необходимости предоставить учащимся наиболее актуальную правовую информацию по вопросам охраны авторских и смежных прав в Российской Федерации, в том числе с учетом необходимости ее последующего практического применения.
Теоретические проблемы развития правовой охраны произведений и объектов смежных прав в настоящем учебнике затрагиваются лишь в той степени, в какой это необходимо для освоения учебного курса, что обусловлено как наличием значительного числа посвященных им специальных публикаций, так и отсутствием во многих случаях единства между специалистами при их освещении.
Особое внимание в учебнике уделено изучению международных договоров в области охраны авторских и смежных прав, в которых участвует Российская Федерация.
Законодательство приведено по состоянию на февраль 2015 г....

Цена:
459 руб

О. В. Старков Криминология. Теория и практика. Учебник
Криминология. Теория и практика. Учебник
Учебник написан на основе курса лекций, читавшихся автором на протяжении более 30 лет в разных юридических, психологических, религиозных вузах СССР, России, Латвии и Казахстана. Он соответствует типовой программе по криминологии для вузов России по специальности "Юриспруденция". Весь курс пронизывает оригинальная авторская четырехзвенная модель причин и условий преступного поведения и преступности, их типов, на чем основана концепция уровней, видов, методов и приемов общесоциальной, микросредовой, групповой и индивидуальной профилактики преступлений в общей и особенной частях, что улучшает усвоение учебного материала. В учебнике представлен разнообразный материал по общей проблематике криминологии, а также наиболее распространённым видам преступности и их предупреждению.
Соответствует Федеральному государственному образовательному стандарту высшего профессионального образования третьего поколения.

Рекомендуется в качестве учебника для бакалавров, курсантов, слушателей, а также для профессорско-преподавательского состава высших юридических учебных заведений, для практических работников органов уголовной юстиции....

Цена:
2239 руб

А. В. Гриненко Адвокатура в вопросах и ответах. Учебное пособие
Адвокатура в вопросах и ответах. Учебное пособие
В учебном пособии в форме вопросов и ответов изложено содержание курса "Адвокатура". Рассмотрены принципы организации и деятельности адвокатуры, полномочия адвокатов, система адвокатских образований. Особое внимание уделено характеристике конкретных направлений деятельности адвокатов.
Учебное пособие соответствует Государственному образовательному стандарту высшего профессионального образования в Российской Федерации. Издание позволит надлежащим образом подготовиться к зачету и экзамену.
Законодательство приведено по состоянию на октябрь 2014 г.

Для студентов, аспирантов, преподавателей юридических вузов и факультетов, а также иных лиц, интересующихся вопросами юриспруденции....

Цена:
141 руб

 Трудовое право России. Учебник
Трудовое право России. Учебник
Учебник подготовлен в соответствии с требованиями обязательного государственного стандарта коллективом профессорско-преподавательского состава кафедры трудового права юридического факультета Московского государственного университета имени М.В.Ломоносова на основе многолетнего преподавания курса трудового права. В книге освещены все институты Общей и Особенной частей трудового права, вопросы международно-правового регулирования труда, актуальное состояние законодательства о труде, современные проблемы и тенденции правоприменительной практики в этой сфере.
Законодательство приведено по состоянию на июль 2015 г.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов, слушателей системы повышения квалификации и подготовки кадров, а также для сотрудников правовых и кадровых служб организаций, работодателей и их представителей, работников профсоюзных органов....

Цена:
669 руб

П/р Степанова С.А. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Учебно-практический. К части 4
Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Учебно-практический. К части 4
Настоящее учебное пособие необычно. Основной материал, необходимый для изучения полного курса гражданского права, сосредоточен в приводимом тексте Гражданского кодекса Российской Федерации. Авторы стремились не пересказывать нормы закона, а выделениями, выносками, краткими вспомогательными комментариями и разъяснениями помочь обучающимся овладеть первоначальными цивилистическими знаниями. В комментарии представлены не только основные достижения отечественной юридической науки, но и немалое число судебных актов, иллюстрирующих положения Гражданского кодекса.
Законодательство приведено по состоянию на июль 2015 г.

Для студентов, аспирантов, преподавателей высших юридических и неюридических учебных заведений, практикующих юристов, а также всех, кому необходимо получить основную информацию о статьях Гражданского кодекса Российской Федерации, и всех, кто интересуется вопросами гражданского права....

Цена:
269 руб

Гражданский процесс
Гражданский процесс
Учебник соответствует государственным образовательным стандартам высшего и среднего профессионального образования. При подготовке учебника учтены все последние изменения в законодательстве, использованы разъяснения, содержащиеся в постановлениях Пленума Верховного Суда РФ, и правовая позиция Конституционного Суда РФ по вопросам толкования норм процессуального права. Приводятся примеры из правоприменительной практики российских судов и Европейского Суда по правам человека.

Для студентов вузов, обучающихся по специальностям 030501 (021100) "Юриспруденция", 030505 (023100) "Правоохранительная деятельность", 050402 (032700) "Юриспруденция (учитель права)", 030500 (521400) "Юриспруденция (бакалавр)", аспирантов и преподавателей юридических вузов, а также для студентов средних специальных учебных заведений, обучающихся по специальностям 030503 (0201) "Правоведение", 030504 (0202) "Право и организация социального обеспечения", 030505 (0203) "Правоохранительная деятельность", практических работников и всех интересующихся вопросами гражданского процессуального права....

Цена:
669 руб

Г. М. Давидян, О. И. Куприянова, Т. Е. Новицкая, П. Л. Полянский История отечественного государства и права. Учебник. Часть 1
История отечественного государства и права. Учебник. Часть 1
Учебное пособие предназначено для проведения семинарских занятий по истории отечественного государства и права (истории государства и права России). В нем представлены рекомендуемые задания для семинарских занятий, списки рекомендуемой литературы. Основное место в издании занимают тексты памятников права, изучаемых в курсе истории отечественного государства и права (государства и права России). Все тексты сопровождаются необходимыми для их понимания комментариями. Часть первая содержит правовые памятники XI - начала XX века. Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических факультетов университетов и юридических институтов, а также вузов, в которых изучается история отечественного государства и права (история государства и права России)....

Цена:
1260 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования