СМИ Законы РФ
Юр.книга О.М. Пасенюк та ін. Науково-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства Украi

Sat, 20 Apr 2013 06:12:01 +0000
Авторський колектив коментарю до Кодексу адміністративного судочинства України

Авторський колектив коментарю до Кодексу адміністративного судочинства України

1.

Банчук О. А.

- кандидат юридичних наук, керівник проектів Центру політико-правових реформ

Розділ I, глава 7 розділу II, розділ VI Кодексу

2.

Коліушко І. Б.

- Голова Правління Центру політико-правових реформ, співавтор проекту Кодексу адміністративного судочинства

Розділ I, глави 1, 7 розділу II, розділ V Кодексу

3.

Корнута Р. І.

- науковий консультант секретаріату Голови Вищого адміністративного суду України, магістр державного управління; фахівець з публічного адміністрування (Dipl. - Verwaltungswirt (BRD), Спеціальна Федеральна Вища школа публічного управління (м. Бруль, Німеччина)

Глава 5 розділу III Кодексу

4.

Куйбіда Р. О.

- кандидат юридичних наук, заступник Голови Правління Центру політико-правових реформ, співавтор проекту Кодексу адміністративного судочинства

Розділи I - VII Кодексу, загальне редагування

5.

Маринченко В. Л.

- суддя Судової палати Верховного Суду України в адміністративних справах, співавтор проекту Кодексу адміністративного судочинства

Глава 3 розділу IV Кодексу

6.

Пасенюк О. М.

- Голова Вищого адміністративного суду України, співавтор проекту Кодексу адміністративного судочинства

Глави 1 - 2 розділу IV Кодексу

7.

Перепелюк В. Г.

- кандидат юридичних наук, доцент, радник Голови Вищого адміністративного суду України

Глава 5 розділу II Кодексу

8.

Руда Т. В.

- експерт Центру політико-правових реформ

Глава 6 розділу II Кодексу

9.

Сироїд О. І.

- магістр права (LLM) Оттавського університету (Канада), співавтор проекту Кодексу адміністративного судочинства

Розділ I Кодексу

10.

Смокович М. І.

- суддя Вищого адміністративного суду України, Секретар Пленуму Вищого адміністративного суду

Глави 3 - 4, 6 розділу III Кодексу

11.

Сорока М. О.

- суддя Вищого адміністративного суду України, співавтор проектів змін до Кодексу адміністративного судочинства

Глави 1 - 2 розділу III Кодексу

12.

Шишкін В. І.

- кандидат юридичних наук, доцент, суддя Конституційного Суду України, співавтор проекту Кодексу адміністративного судочинства

Розділ I, глава 1 розділу II Кодексу

 


Sat, 20 Apr 2013 06:15:19 +0000
Стаття 1. Призначення Кодексу адміністративного судочинства України

Стаття 1. Призначення Кодексу адміністративного судочинства України

1. Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

 

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає предмет регулювання КАСУ. Вона не лише інформує про коло питань, що врегульовані Кодексом, а й зв'язує законодавця при внесенні змін до Кодексу, оскільки визначає правовідносини, які належить регулювати відповідно до КАСУ.

Предмет регулювання КАСУ

2. Предметом регулювання КАСУ є:

1) повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції;

2) порядок звернення до адміністративних судів;

3) порядок здійснення адміністративного судочинства.

3. КАСУ визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції через визначення предмету адміністративної юрисдикції (тобто кола справ, що розглядають адміністративні суди), підсудності справ кожному адміністративному суду, повноважень суду щодо розгляду і вирішення справ.

4. КАСУ визначає порядок звернення до адміністративних судів через врегулювання процедури подання адміністративного позову, заяв, скарг і клопотань.

5. КАСУ визначає порядок здійснення адміністративного судочинства через врегулювання правовідносин, пов'язаних з проходженням справи в судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій; переглядом судових рішень за винятковими та нововиявленими обставинами; розглядом судом питань, пов'язаних з виконанням судових рішень.

Зарубіжний досвід

6. У деяких країнах (наприклад, у Нідерландах, Болгарії) правила адміністративного судочинства об'єднані в одному законодавчому акті з правилами адміністративної процедури (провадження щодо розгляду і вирішення адміністративним органом індивідуальних адміністративних справ). Німецьке Положення про адміністративні суди, крім процедури адміністративного судочинства, регулює також процедуру адміністративного оскарження - подання заперечення проти адміністративного акта до адміністративного органу, що видав цей акт, та порядок розгляду такого заперечення.

В Україні адміністративна процедура має бути врегульована окремим законом (сьогодні розроблено проект Адміністративно-процедурного кодексу України). Такий закон має стати одним з основних актів, на відповідність якому адміністративні суди перевірятимуть рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Як кажуть німецькі юристи: чим краще законодавство про адміністративну процедуру, тим менше роботи в адміністративних судів1.


Sat, 20 Apr 2013 06:19:39 +0000
Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства

Стаття 2. Завдання адміністративного судочинства

1. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

3. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

 

 

 

Коментар:

 

 

 

Предмет регулювання та цілі статті

 

1. Стаття визначає спрямованість законодавства про адміністративне судочинство, а також діяльності суду щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. На досягнення завдань адміністративного судочинства спрямовані правила КАСУ, тому цим завданням мають відповідати усі зміни, які вноситимуться до цього Кодексу. Суд, застосовуючи положення КАСУ, повинен давати їм таке тлумачення, яке відповідає завданням адміністративного судочинства і спрямоване на їх досягнення.

 

2. Стаття також визначає рішення, дії та бездіяльність суб'єктів владних повноважень як основний об'єкт адміністративного судочинства та встановлює загальні критерії для оцінювання судом таких рішень, дії або бездіяльності.

 

Правова основа статті

 

3. Завдання адміністративного судочинства обумовлені головним обов'язком держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (стаття 3 Конституції України). Правовою основою для визначення завдань адміністративного судочинства є положення:

 

1) частин першої і другої статті 55 Конституції України про те, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

 

2) статті 2 і частини першої статті 6 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року про те, що суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

 

Об'єкт захисту

 

4. Адміністративне судочинство, згідно з частиною першою коментованої статті, спрямоване на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень).

 

5. У коментованій статті та інших положеннях КАСУ йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки правового, або інакше - легітимного. Раніше для позначення такого інтересу науковці і законодавець вживали терміни "законний інтерес" та "охоронюваний законом інтерес". Конституційний Суд України визначив його як "прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам"2.

 

6. Права, свободи та інтереси, які захищають адміністративні суди, можуть бути різноманітними (від конституційних до цивільних). Тому при визначенні об'єкту захисту в адміністративному судочинстві не можна обмежуватися категорією "суб'єктивні публічні права". Важливо, щоб порушення прав, свобод та інтересів (байдуже, публічних чи цивільних) відбулося у публічно-правових відносинах та виходило від суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій. Значення поняття "публічно-правові відносини" розкрито у пункті 8 коментарю до цієї статті, а понять "суб'єкт владних повноважень" та "владні управлінські функції" - у пунктах 18 - 21 коментарю до статті 3 КАСУ.

 

У випадках, визначених КАСУ, порушення може виходити не від суб'єктів владних повноважень, але в суто публічно-правових відносинах. Йдеться про випадки порушення прав, свобод чи інтересів рішеннями, діями або бездіяльністю засобів масової інформації, їхніх посадових та службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації (стаття 174 КАСУ), діями або бездіяльністю кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу (стаття 175 КАСУ).

 

7. У переважній більшості випадків захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. В адміністративних справах за зверненням суб'єкта владних повноважень з позовом до фізичної чи юридичної особи у випадках, визначених законом (пункт 4 частини першої статті 17, частина третя статті 50 КАСУ), адміністративний суд надає упереджувальний захист правам, свободам та інтересам особи. Заходи, які суб'єкт владних повноважень просить в адміністративного суду вжити до відповідача у таких справах, раніше, як правило, вживалися за рішенням самого суб'єкта владних повноважень. Щоб не допустити зловживань суб'єкта владних повноважень та можливих порушень прав, свобод чи інтересів особи, Конституцією та законами України встановлено судовий контроль за вжиттям таких заходів. Адміністративний суд у зазначених справах, згідно з частиною першою статті 2 КАСУ, повинен перевірити, зокрема, чи не буде порушено (у тому числі безпідставно обмежено) права, свободи та інтереси осіб у разі задоволення адміністративного позову суб'єкта владних повноважень.

 

Публічно-правові відносини

 

8. З урахуванням досягнень теорії права та сучасного стану правовідносин можна виділити такі ознаки публічно-правових відносин:

 

1) ці відносини пов'язані з виконанням державою чи територіальними громадами своїх публічних функцій, зокрема щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

 

2) у цих відносинах домінує публічно-правовий інтерес (прагнення забезпечити блага, які мають загальносуспільну вагу, тобто блага, що є важливими не лише для однієї окремої особи, а для значної кількості людей - громади, суспільства);

 

3) урегульовані нормами публічного права (передусім це норми, що закріплені в актах конституційного, кримінального, адміністративного, у тому числі фінансового, соціального тощо законодавства; також норми публічного права можуть містити окремі положення цивільного, господарського, сімейного законодавства).

 

Як правило, у публічно-правових відносинах є суб'єкт, уповноважений виконувати функції держави чи місцевого самоврядування і ці функції не завжди пов'язані з реалізацією влади. Наприклад, публічно-правовими є відносини у сфері освіти між освітнім закладом та особою, яка використовує гарантоване державою право на безоплатне навчання. Те ж саме стосується відносин у сфері охорони здоров'я: наприклад, між державною чи комунальною лікарнею і пацієнтом, якому держава гарантує право на безоплатну медичну допомогу у цих закладах.

 

Додатковими ознаками публічно-правових відносин, тобто такими, що проявляються не в усіх публічно-правових відносинах, але які характеризують адміністративну юрисдикцію, можна назвати:

 

1) участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями (для визнання відносин публічно-правовими потрібно, щоб суб'єкт, якого наділено публічно-владними повноваженнями, здійснював у цих відносинах ці повноваження; таким суб'єктом, як правило, є державний орган, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, якому делеговані відповідні повноваження держави чи місцевого самоврядування);

 

2) можливість суб'єкта владних повноважень, здійснюючи свої повноваження, вирішувати питання про права, свободи, інтереси та обов'язки іншої особи, яка бере участь у правовідносинах;

 

3) зв'язаність суб'єкта владних повноважень межами, підставами та способом реалізації повноважень, що визначені законом.

 

Не є публічно-правовими відносини, у які орган влади вступає з метою задоволення власних потреб та інтересів як юридична особа, а не суб'єкт, що наділений публічно-владними повноваженнями (наприклад, оплачує послуги щодо прибирання, опалення свого приміщення, закуповує офісну техніку, канцприладдя для своїх потреб). У цих відносинах він реалізує свою цивільну правосуб'єктність.

 

Потрібно зауважити, що до юрисдикції адміністративних судів належать не усі публічно-правові спори, а лише ті, одним із учасників у яких є суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції, за незначними винятками, зокрема, у сфері виборчих правовідносин. Тобто не відносяться до адміністративної юрисдикції спори з публічно-правових відносин, де відсутній суб'єкт, який наділений публічно-владними повноваженнями, а також з відносин, де такий суб'єкт хоч і є, але він не здійснює владні управлінські функції (наприклад, з відносин щодо прийняття законів чи ухвалення судового рішення).

 

Об'єкт адміністративного судочинства

 

9. Стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, а тому встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть бути оскаржені будь-які їхні рішення, дії та бездіяльність3. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод4. За цією ж логікою побудована і частина друга коментованої статті: до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Винятки з цього правила встановлено Конституцією та законами України, які можуть визначати інший порядок судового провадження для таких рішень, дій чи бездіяльності (детальніше про це див. частину другу статті 17 КАСУ і коментар до неї). Тут враховано принцип, за яким жоден правовий акт (нормативний чи індивідуальний) не може бути виведено з-під контролю судової влади на предмет конституційності, законності цього акта чи його відповідності правовому акту вищої сили5.

 

10. Рішеннями суб'єкта владних повноважень можуть бути як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

 

Нормативно-правові акти - це рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб.

 

Правові акти індивідуальної дії - рішення, є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб (тобто є персоніфікованими) або які стосуються конкретної ситуації.

 

Усі рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

 

11. Дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб (наприклад, дії щодо вилучення майна, затримання особи тощо).

 

12. Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи (наприклад, неприйняття рішення за заявою особи, ненадання допомоги працівниками міліції, неоприлюднення нормативно-правового акта тощо).

 

Критерії оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень

 

13. У частині третій коментованої статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності. Законодавче закріплення цих критеріїв-принципів також дає можливість фізичній чи юридичній особі сформувати уявлення про якість та природу належних рішень чи дій, які вона має право очікувати від суб'єкта владних повноважень.

 

14. Прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України - за змістом цей критерій випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

 

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень:

 

має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України (далі - законом);

 

зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

 

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані "прямі повноваження", так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб'єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) - так звані "похідні повноваження".

 

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

 

15. Прийняття рішення, вчинення дії з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, - цей критерій інакше може бути сформульовано як принцип використання повноваження з належною метою. Належною є та мета, що визначена в законі або випливає з його цілей. Для забезпечення дотримання цього принципу доцільно, щоб у законодавчому акті чітко зазначалася мета, задля якої надається повноваження. Цілі закону часто можуть бути виведені з його назви, преамбули або загальних положень. Часто для з'ясування мети повноважень та цілей закону доцільно звертатися до пояснювальної записки відповідного законопроекту та матеріалів його обговорення. Якщо мету повноваження в законі не визначено, то слід виходити із загальної мети, яка визначена у статті 3 Конституції України, - утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

 

Використання повноважень з неналежною метою за своїм змістом є зловживанням ними: використання їх нечесно, із протиправними намірами, з недоброю волею, зі спотвореним тлумаченням мети, з якою надано повноваження, з наявністю особистого інтересу у прийнятті рішення або вчиненні дії. Якщо рішення було прийнято для досягнення результатів, на які повноваження суб'єкта владних повноважень аж ніяк не спрямоване, таке рішення має бути визнано протиправним. Так, несумісним з метою повноваження можна визнати рішення місцевої влади провести ремонт на громадському майдані, де заплановано проведення законних акцій протесту, для того, щоб їм перешкодити, хоча потреби у такому ремонті немає. Так само несумісним з метою повноваження можна визнати рішення керівника органу про ліквідацію посади в органі і звільнення у зв'язку з цим державного службовця з цієї посади, якщо таким рішенням керівник органу хотів лише позбутися "небажаного" співробітника.

 

16. Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

 

17. Прийняття рішення, вчинення дії безсторонньо (неупереджено) - цей критерій-принцип зобов'язує суб'єкта владних повноважень не мати упередженого ставлення до особи у своїх рішеннях та діях. Упереджено ставитися означає бути прихильним до особи чи навпаки поводитися з нею дискримінаційно через особисту симпатію чи антипатію або через власний інтерес у справі (фінансовий, родинний тощо), соціальний (корпоративний) інтерес, пов'язаний із належністю до певної спільноти, професії тощо. Приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.

 

18. Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії добросовісно (із лат.: bona fide - щиро, правдиво, чесно, без обману; bona fides - чесний та щирий намір) - цей критерій-принцип вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Добросовісне прийняття рішень, вчинення дій чи допущення бездіяльності не заперечує можливості відхилення при цьому від закону, однак виключає умисел на таке порушення.

 

19. Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дій розумно (розсудливо). Під нерозсудливими (інакше - безглуздими, ірраціональними) рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень можна розуміти такі, яких жоден суб'єкт владних повноважень не міг би допустити, діючи відповідно до здорового глузду та обов'язків, покладених на нього законом. Нерозсудливими слід вважати також рішення, дії, бездіяльність, що є неприпустимими з погляду законів логіки та загальноприйнятих моральних стандартів.

 

20. Прийняття рішення, вчинення дій з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, - метою цього критерію-принципу є запобігання та усунення несправедливої (безпідставної) дискримінації. Суб'єкт владних повноважень повинен забезпечити рівне ставлення до осіб під час прийняття рішення або вчинення дії за однакових (схожих) обставин. Це, звичайно, не означає ігнорування індивідуальних обставин кожної справи, а означає, що за схожих умов мають бути враховані принципи та підходи, які були застосовані під час розгляду подібної справи.

 

Несправедлива дискримінація буде відсутня, якщо орган надаватиме переваги певним категоріям осіб, виходячи із законних підстав та розумних об'єктивних обставин. Наприклад, не можна говорити про несправедливу дискримінацію, якщо суб'єкт владних повноважень надаватиме першочергове право на прийом вагітним жінкам, інвалідам тощо.

 

Принцип рівності (недискримінації) тісно пов'язаний із принципом безсторонності (неупередженості), адже упереджене ставлення може виявлятися у дискримінації особи.

 

21. Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення (дії), - цей критерій відображає принцип пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:

 

1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти;

 

2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей;

 

3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

 

4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

 

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

 

22. Прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - цей критерій випливає з принципу гласності прийняття рішень. Суб'єкт владних повноважень повинен застосовувати його, приймаючи рішення, що матиме вплив на права, свободи чи інтереси особи, особливо, якщо це рішення може мати несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймають рішення, має право бути вислуханою суб'єктом владних повноважень: вона може наводити обставини та докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Ця вимога не є обов'язковою, якщо спілкування із суб'єктом владних повноважень відбувається письмово і повноваження суб'єкта владних повноважень не є дискреційним. Наприклад, якщо для надання адміністративної послуги необхідно надати певні документи і за їх наявності суб'єкт владних повноважень зобов'язаний надати цю послугу, то немає сенсу у наданні особі можливості бути вислуханою.

 

Принцип гласності також вимагає від суб'єкта владних повноважень забезпечити особі доступ до інформації про обставини, які можуть бути покладені в основу рішення. Вибір способу надання інформації особі є прерогативою суб'єкта владних повноважень. Наприклад, через місцеві засоби масової інформації або поштою мешканці будинку можуть бути повідомлені про готування рішення щодо будівництва і відкриття автозаправки неподалік будинку. Звичайно, що дотримання цього принципу має бути узгоджено з положеннями законів про доступ до різних видів інформації.

 

Принцип гласності включає право особи на допомогу з боку суб'єкта владних повноважень у вигляді роз'яснення її прав, процедур тощо, а також право на захист, право мати представника, право знати про рішення, прийняте суб'єктом владних повноважень.

 

23. Прийняття рішення, вчинення дії своєчасно, тобто протягом розумного строку - цей критерій-принцип означає не лише необхідність дотримання часових рамок, що визначені у нормативно-правових актах, а й ухвалення рішення або вчинення дії протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання. Тривалість розумного строку залежить від складності певного питання, нагальності його вирішення, кількості людей, залучених до справи, їхньої поведінки тощо.

 

24. Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (пункт 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

 

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача. Якщо ж права, свободи та інтереси позивача не були порушені, суд повинен відмовити у задоволенні позову і постановити окрему ухвалу, якою звернути увагу суб'єкта владних повноважень на недопустимість відхилення від принципів адміністративної процедури.

 

Зарубіжний досвід

 

25. Зазвичай у європейських країнах адміністративні суди при перевірці адміністративних актів не втручаються у вільний розсуд органів публічної адміністрації. Однак там такий розсуд чітко регламентований правом (насамперед процедурними нормами, що регулюють діяльність публічної адміністрації), що дає можливість адміністративним судам контролювати здійснення й дискреційних повноважень органів.

 

Наприклад, у Німеччині відповідно до § 114 Положення про адміністративні суди суд, розглядаючи питання дискреції адміністративного органу, обмежується перевіркою лише того, чи відповідають рішення, дії чи бездіяльність адміністративного органу межам власного розсуду, які передбачені законом, або меті уповноваження діяти на власний розсуд. На основі цього суд може констатувати протиправність рішення, дії чи бездіяльності адміністративного органу.

 

В Естонії, якщо установа, посадова чи інша особа, що здійснює публічно-правові адміністративні функції, уповноважені діяти дискреційно (на власний розсуд), то суд перевіряє також дотримання під час видання адміністративного акта чи вчинення дії меж і цілей дискреції, а також принципів пропорційності і рівного поводження з усіма, а також інших загальновизнаних принципів права (частина шоста статті 19 Адміністративного процесуального кодексу Естонії).

 

Рекомендована література

 

Георгієвський Ю. В. Адміністративна юстиція: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.2007 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2004. - 19 с.

 

Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди Р. О., Шишкіна В. І. - К.: Старий світ, 2006. - С. 79 - 86, 373 - 387, 427 - 451.

 

Перепелюк В. Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики. - К.: Конус-Ю, 2007. - С. 20 - 25.

 

Шишкін В. Завдання адміністративного судочинства // Право України. - 2005. - N 11. - С. 11 - 14.


Sat, 20 Apr 2013 06:25:19 +0000
Стаття 3. Визначення понять

Sat, 20 Apr 2013 06:30:01 +0000
Стаття 4. Правосуддя в адміністративних справах

Sat, 20 Apr 2013 06:32:47 +0000
Стаття 5. Законодавство про адміністративне судочинство

Sat, 20 Apr 2013 06:35:34 +0000
Стаття 6. Право на судовий захист

Sat, 20 Apr 2013 10:13:40 +0000
Стаття 7. Принципи адміністративного судочинства

Sat, 20 Apr 2013 10:27:49 +0000
Стаття 8. Верховенство права


Стаття 9. Законність

Просмотров: 1489
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
 Уголовное право. Общая часть. Учебник
Уголовное право. Общая часть. Учебник
Данный учебник - экспериментальный, подготовлен преподавателями кафедры уголовного права Московского государственного юридического университета имени О.Е.Кутафина (МГЮА) и Национального исследовательского университета "Высшая школа экономики" с участием НИИ МВД России в соответствии с программой курса "Уголовное право. Общая часть" на основе современного уголовного законодательства, а также иных нормативных правовых актов.
При анализе уголовно-правовых институтов учтены постановления Пленума Верховного Суда РФ по вопросам применения уголовного права. Учебник имеет оригинальную структуру. Каждая глава содержит аннотацию и информационно-справочный материал. В параграфах дефиниции определяемых понятий сопровождаются опорными словами, используя которые можно воспроизвести соответствующий материал; текст параграфа разбит на смысловые единицы, к каждой из которых предпослан заголовок. Такое расположение материала облегчает его усвоение. Этой цели подчинены дидактические и контрольно-измерительные материалы. Кроме того, они способствуют выработке практических навыков применения уголовного закона.
Издание подготовлено по состоянию законодательства на июнь 2016 г.

Учебник рассчитан на студентов, аспирантов и преподавателей высших учебных заведений....

Цена:
589 руб

Л. А. Морозова Теория государства и права. Учебник
Теория государства и права. Учебник
В учебник включен ряд новых вопросов, которые до сих пор не рассматривались в курсе "Теория государства и права", но приобрели в последнее время значительную актуальность. Изучение этих вопросов поможет студентам в формировании юридического мышления, творческого подхода к приобретению юридических знаний, самостоятельности в суждениях и оценках государственно правовой действительности. Учебник полностью соответствует Государственному образовательному стандарту, программе дисциплины "Теория государства и права" для юридических вузов. Темы излагаются в последовательности, которая доказала свою целесообразность в учебном процессе и ориентирует на эффективное усвоение основополагающих понятий, категорий и юридических конструкций. 

Для студентов всех форм обучения юридических вузов, слушателей других учебных заведений юридического профиля, преподавателей и аспирантов.

...

Цена:
1469 руб

 Основные проблемы частного права
Основные проблемы частного права
Сборник научных статей известных специалистов в области гражданского права из России и рада других стран СНГ посвящен выдающемуся отечественному цивилисту профессору А.Л.Маковскому. В нем представлены работы по актуальным теоретическим и практическим проблемам российского гражданского (частного) права, а также гражданского права стран СНГ и международного частного права: предмету гражданского права, гражданско-правовой ответственности, договорному и вещному праву, интеллектуальным правам, коллизионному праву, международному коммерческому арбитражу и др.

Для преподавателей, аспирантов и студентов юридических вузов, практикующих юристов и работников правоприменительных органов, а также для всех тех, кто интересуется проблемами современного гражданского (частного) права....

Цена:
226 руб

Е. Ю. Грачева, О. В. Болтинова Правовые основы страхования. Учебное пособие
Правовые основы страхования. Учебное пособие
В учебном пособии подробно раскрыты такие темы, как основные понятия страхового права, организация страхового дела в Российской Федерации. Рассмотрены все основные виды страхования (в частности, обязательное и добровольное, личное и имущественное, страхование ответственности и специальные виды). Пособие отражает последние изменения, произошедшие в правовом регулировании страхования.

Для студентов, аспирантов, обучающихся по экономическим и юридическим специальностям и направлениям, преподавателей. Будет полезно практическим работникам страховых компаний и всем, кто интересуется проблемами страхования в Российской Федерации....

Цена:
345 руб

Д. В. Чермянинов Таможенное право. Учебник
Таможенное право. Учебник
В учебнике на основе современного законодательства подробно раскрываются базовые понятия и важнейшие категории таможенно­го права. С учетом новейшего законодательства и нормативных актов в области таможенного дела, вступивших в силу в связи с началом су­ществования и развития Таможенного союза, рассмотрены источники таможенного права, выделены особенности таможенных правоотноше­ний, проведена детальная классификация и изучены административ­но-правовые статусы их участников. Авторское видение проблем таможенного права аргументируется анализом нормативных правовых актов, иллюстрируется примерами из истории, опирается на заключения известных исследователей в об­ласти истории, экономики, права.
Учебник соответствует Федеральному государственному образо­вательному стандарту высшего профессионального образования тре­тьего поколения.

Для студентов высших и средних специальных учебных заведений, аспирантов, преподавателей, практических работников, а также всех интересующихся вопросами организации и планирования внешнеэконо­мической деятельности и перемещением через таможенную границу товаров для личного пользования (туристов, путешественников, пере­езжающих на постоянное место жительства и др.)....

Цена:
619 руб

История политических и правовых учений России
История политических и правовых учений России
В настоящем издании рассматриваются политические и правовые учения русских мыслителей, начиная с XI в. и до современности.
Авторы исследуют политико-правовые идеи и теории средневековых мыслителей, анализируют политическую полемику периода становления русской государственности и трагической эпохи, известной как Смутное время.
Выясняются причины распространения на российской почве марксизма и его модификаций в революционный и пост революционный период строительства социалистического государства.
Особый раздел посвящен развитию русской мысли в иммиграции.
Историко-сравнительный метод позволил проводить исследование в параллельном времени, выясняя последовательное приращение знаний, а метод актуализации - воспользоваться современным инструментарием при анализе исторических ситуаций.
При изложении материала применялось сочетание проблемно-категориального подхода с вычленением так называемых вечных, сквозных тем, с анализом доктрин отдельных авторов, внесших наиболее значительную лепту в разработку новых государственно-правовых концепций, а также влиятельных течений и направлений политико-правовой мысли.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических, политологических и других гуманитарных специальностей, а также для всех интересующихся историей политических и правовых учений России....

Цена:
343 руб

В. М. Сырых История и методология юридической науки. Учебник
История и методология юридической науки. Учебник
Учебник подготовлен в соответствии с федеральным государственным образовательным стандартом высшего профессионального образования по направлению «Юриспруденция» (степень «магистр»). В нем освещены проблемы истории и современной методологии юридической науки; на конкретных примерах проиллюстрировано, как следует понимать и верно использовать методологические правила и принципы научного познания. Для магистрантов, а также для всех интересующихся вопросами права....

Цена:
1419 руб

В. А. Канашевский Международное частное право. Учебник
Международное частное право. Учебник
Учебник представляет собой полный курс современного международного частного права, содержащий анализ законодательства РФ, иностранного права, международных соглашений, норм негосударственного права. Учебник состоит из общей и особенной части. Некоторые главы особенной части учебника являются новыми, и рассматриваемые в них вопросы еще не получили достаточного отражения в других отечественных учебниках и учебных пособиях, вышедших до настоящего времени (правовой режим трансграничной передачи персональных данных, коллизионное регулирование ценных бумаг, правовой режим офшорных компаний и трастов; отдельные виды обязательств - договоры международного подряда, возмездного оказания услуг, корпоративные соглашения, обеспечительные сделки). В учебнике нашли отражение положения ГК РФ с внесенными в него в результате реформы 2013-2015 гг. изменениями, а также нормы федеральных законов, принятых в последнее время, - о контролируемых иностранных компаниях (ноябрь г.), о юрисдикционных иммунитетах иностранного государства и его имущества (ноябрь 2015 г.), об арбитраже (третейском разбирательстве) в России (декабрь г.). В учебнике проанализированы также нормы АПК РФ, ГПК РФ и Закона РФ о международном коммерческом арбитраже, с внесенными в данные акты в 2015 г. изменениями, вступающими в силу 01.09.2016 г., и др. Автором рассмотрена практика российских и иностранных государственных судов по применению норм международного частного права. Широко представлены примеры решения споров международными коммерческими арбитражами (дело "ЮКОС против Российской Федерации" и др.). Рекомендуется студентам, аспирантам, преподавателям юридических вузов и факультетов, специалистам-практикам, должностным лицам государственного аппарата, законодателям....

Цена:
789 руб

Б. В. Россинский, Ю. Н. Старилов Административное право. Учебник
Административное право. Учебник
В учебнике в соответствии с программой учебного курса проанализированы основные институты российского административного права. В пятом издании авторы учли масштабные изменения, произошедшие в последние годы в системе государственного управления, в сфере действия административного и административно-процессуального законодательства. Рассматриваются понятие административно-правовых отношений, вопросы государственного управления, организации и функционирования исполнительной власти, государственной службы, правовых актов органов управления, административно-правовые режимы, административно-деликтное право, административное принуждение, административная ответственность, административная юстиция.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов и факультетов, научных работников, служащих органов государственного и муниципального управления....

Цена:
1199 руб

 Теория оперативно-розыскной деятельности. Учебник
Теория оперативно-розыскной деятельности. Учебник

Учебник содержит базовые несекретные положения теории оперативно-розыскной деятельности, изучение которых отвечает требованиям государственного стандарта высшего юридического образования. В учебнике использованы основополагающие труды ученых, внесших значительный вклад в становление и развитие теории оперативно-розыскной деятельности.
Соответствует требованиям Федерального государственного образовательного стандарта высшего образования последнего поколения.

Для курсантов и слушателей высших образовательных организаций правоохранительной системы, студентов, обучающихся по направлению подготовки 40.03.01 "Юриспруденция" (уровень бакалавриата), аспирантов и адъюнктов, а также для научно-педагогических работников и всех, кто интересуется теоретическими вопросами оперативно-розыскной деятельности.

...

Цена:
1629 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования