СМИ Законы РФ
Юр.книга Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погрібний Кодекс Украiни про адміністративні правопорушенн

Sun, 11 Dec 2011 08:57:14 +0000
Р.А. Калюжний, А.Т.Комзюк, О.О. Погрібний Кодекс України про адміністративні правопорушення: Коментар

 

Р. А. Калюжний, А. Т. Комзюк, О. О. Погрібний та ін.

 

 

 

 

Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар

 

 

 

У науково-практичному коментарі на підставі аналізу новітнього законодавства надано вичерпні пояснення щодо особливостей застосування норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, при цьому особливу увагу приділено новим складним та практично важливим проблемам адміністративної відповідальності. Видання буде корисним для суддів, адвокатів, працівників правоохоронних та інших державних органів, юристів, які працюють на підприємствах, в організаціях, установах, студентів, аспірантівтавикладачів вищих навчальних закладів юридичного профілю, а також для всіх, хто цікавиться проблемами застосування законодавства України про адміністративні правопорушення.

 

 

Авторський колектив:

Андреєва О. Б., кандидат юридичних наук - глави 28, 29;

Арістова І. В., доктор юридичних наук, професор - глава 7;

Бурбика М. М, кандидат юридичних наук - глава 17 (статті 243-2445);

Венедіктов В. С, доктор юридичних наук, професор - глави 32, 33;

ГуменюкВ. А., кандидат юридичних наук- глава 15 (статті 189'-201);

Джагупов Г. В., кандидат юридичних наук - глава 23;

Журба О. В. - глава 15 (статті 2122-2126);

Завальний М. В. - глава 15-А;

Іншим М. І., доктор юридичних наук, старший науковий співробітник - глава З, глава 5 (статті 41-422), глава 9;

Калюжний Р. А., доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України - глава 10;

Клюєв О. М., кандидат юридичних наук - глави 30, 31;

Козіна М. В. - глава 8;

Комзюк А. Т., доктор юридичних наук, професор - розділ І, глави 18, 22 ;

Комзюк В. Т., кандидат юридичних наук-глава 15 (статті 202-212');

Консшаншинов С. Ф., кандидат юридичних наук- глава 17 (статті 230'-2383);

Лукаш С. С, кандидат юридичних наук - глава 9;

Матюхіна Н. П., доктор юридичних наук, професор - глава 15 (статті 184'-1888), глава 16, глава 17 (статті 218-229);

Мироненко Т. Є. - глава 12 (статті 164М669);

Музичук О. М., кандидат юридичних наук- глави 24, 25, 26;

Олефір В. І., доктор юридичних наук, професор - глава 14, глава 17 (статті 230'-24415);

Пахомов В. В. - глава 17 (статті 2384-242');

Погрібний О. О., доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України -глави 2, 6;

Попович Є. М., кандидат юридичних наук-глава 17 (статті 2446-24415);

Рябченко О. П., доктор юридичних наук, професор - глави 19, 20, 21;

Сергєєв А. В., кандидат юридичних наук- глава 5 (статті 423^6');

Таранушич С. В. - глава 12 (статті 155-1646);

Шопіна І. М., кандидат юридичних наук-глави 4, 11, глава 15 (статті 1889-189);

Щербіна В. І., кандидат юридичних наук - глава 13;

Якимов Г. О. - глава 11.

 

КОДЕКС УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

від 7 грудня 1984 р. 8073-Х

[В текст внесено зміни та доповнення Указами Президії Верховної Ради Української РСР від 12 квітня 1985 р. № 102-XI; від 29 травня 1985 р. № 316-ХІ; від 16 жовтня 1985 р. № 1117-XI; від 3 квітня 1986 р. № 2010-Х1; від 27 червня 1986 р. № 2444-Х1; від З листопада 1986 р. № 3070-ХІ; від 19 грудня 1986 р. № 3282-Х1; від 12 березня 1987 р. № 3690-ХІ; від 12 червня 1987 р. № 4134-Х1; від 12 червня 1987 p. № 4135-X1; від 21 серпня 1987 р. № 4452-ХІ; від 25 листопада 1987 р. № 4982-ХІ; від 1 грудня 1987 р. № 4995-Х1; від 3 серпня 1988р. № 6347-Х1; від 14 грудня 1988 р. № 6976-Х1; від 27 квітня 1989р. № 7445-ХІ; від 19 травня 1989 р. № 7542-ХІ; від 23 листопада 1989 р. № 8411-ХІ; від 19 січня 1990 р. № 8710-ХІ; від 19 січня 1990 р. № 8711-XI; від 7 березня 1990 р. № 8918-Х1; від 20 квітня 1990 р. № 9082-ХІ; від 4 травня 1990 р. № 9166-ХІ; від 14 травня 1990 р. № 9280-ХІ; від 3 серпня 1990 р. № 158-ХІІ; від 18 січня 1991 р. № 647-ХІ1; від 28 січня 1991 р. № 661-XII; від 28 січня 1991 р. № 663-ХП; від 29 липня 1991 р. № 1369-ХП; від 9 серпня 1991 р. № 1413-ХІІ; від 15 листопада 1991 р. № 1818-ХІІ; Законом Української РСР від 25 червня 1991 р. № 1255-ХП; Законами України від 15 травня 1992 р. № 2354-ХІІ; від 17 червня 1992 р. № 2468-ХП; від 7 липня 1992 р. № 2547-ХІІ; від 16 жовтня 1992 р. № 2704-ХП; від 15 грудня 1992р. № 2857-ХіІ; від 26 січня 1993 р. № 2941 а-ХП; від 3 лютого 1993 р. № 2977-ХІІ; від 4 лютого 1993 р. № 2992-ХП; від 3 березня 1993 р. № 3039-ХІІ; від 22 квітня 1993 р. № 3134-ХП; від 4 травня 1993 р. № 3176-ХІІ; від ЗО червня 1993 р. № 3350-ХІІ; від ЗО червня 1993 р. № 3351-ХП; від 11 листопада 1993 р. № 3582-ХП; від 15 грудня 1993 р. № 3683-ХП; від 23 грудня 1993 р. № 3785-ХП; від 24 грудня 1993 р. № 3806-Х11; від 28 січня 1994 р. № 3888-ХІІ; від 28 січня 1994 p. № 3890-XU; від 25 лютого 1994 р. № 4040-ХІІ; від 25 лютого 1994 р. № 4042-ХІІ; від 25 лютого 1994 р. № 4044-XII; від 25 лютого 1994 р. № 4045-ХІ1; від 5 липня 1994 р. № 84/94-ВР; від 29 липня 1994 р. № 155/94-ВР; від 22 вересня 1994 р. № 179/94-ВР; від 14 жовтня 1994 р. № 209/94-ВР; від 15 листопада 1994 р. № 244/94-ВР; від 15 листопада 1994 р. № 246/94-ВР; від 19 січня 1995 р. № 8/95-ВР; від 15 лютого 1995 р. № 64/95-ВР; від 28 лютого 1995 р. № 75/95-ВР; від 1 березня 1995 р. № 79/95-ВР; від 5 квітня 1995 р. № 123/95-ВР; від 2 червня 1995 р. № 210/95-ВР; від 11 липня 1995 р. № 282/95-ВР; від 12 липня 1996 р. № 323/96-ВР; від 12 липня 1996 р. № 328/96-ВР; від 1 жовтня 1996 р. № 386/96-ВР; від 2 жовтня 1996 р. № 388/96-ВР; від 2 жовтня 1996 р. № 398/96-ВР; від 13 листопада 1996 р. № 489/96-ВР; від 14 листопада 1996 р. № 497/96-ВР; від 23 січня 1997 р. № 23/97- ВР; від 7 лютого 1997 р. № 55/97-ВР; від 4 червня 1997 р. № 308/97-ВР; від 20 червня 1997р. № 390/97-ВР; від 19 листопада 1997р. № 650/97-ВР; від 19 листопада 1997р. №
651/97-ВР; від 21 листопада 1997 р. № 666/97-ВР; від 4 лютого 1998 р. № 73/98-ВР; від 24 березня 1998 р. № 210/98-ВР; від 23 грудня 1998 р. № 352-
XIV; від 18 лютого 1999 р. № 444-XIV; від 24 березня 1999 р. № 557-XIV; від 2 липня 1999 p. № 812-XIV; від 8 липня  1999 р. № 863-XIV; від 9 липня 1999 р. № 898-XIV; від 16 липня 1999 р. № 998-XIV; від 14 вересня 1999 р. № 1040-XIV; від 21 вересня 1999 р. № 1080-X1V; від 8 жовтня 1999 р. № U42-XIV; від 17 листопада 1999 p. № 1228-XIV; від 14 грудня 1999 р. № 1288-X1V; від 22 грудня 1999 р. № 1342-XIV; від 11 січня 2000 р. № 1368-X1V; від 13 січня 2000 р. № 1379- XIV; від 13 січня 2000 р. № 1381-XIV; від 23 березня 2000 р. № 1580-111; від 23 березня 2000 р. № 1587-111; від 20 квітня 2000 р. № 1685-111; від 11 травня 2000 р. № 1708-111; від 18 травня 2000 р. № 1744-111; від 13 липня 2000 р. № 1929-/11; від 21 вересня 2000 р. № 1969-111; від 21 вересня 2000 р. № 1979-/11; від 21 вересня 2000 р. № 1981-111; від 21 вересня 2000 p. № 1986-ІП; від 5 жовтня 2000 р. № 2029-Ш; від 19 жовтня 2000 р. № 2056-111; від 16 листопада 2000 р. № 2114-111; від 21 грудня 2000 р. № 2171-111; від 18 січня 2001 р. № 2247-111; від 5 квітня 2001 р. № 2342-ПІ; від 5 квітня 2001 р. № 2350-111; від 5 квітня 2001 р. № 2359-111; від 5 квітня 2001 р. № 2360-111; від 5 квітня 2001 р. № 2362-111; від 5 квітня 2001 р. № 2372-111; від 17 травня 2001 р. № 2415-111; від 24 травня 2001 р. № 2443-111; від 21 червня 2001 р. № 2550-111; від 13 вересня 2001 р. № 2686-111; від 20 вересня 2001 р. № 2703-111; від 4 жовтня 2001 р. № 2747-Ш; від 15листопада 2001 р. №2787-111; від 13 грудня 2001 р. №2888-111; від 17січня 2002р. №2953-111; від 7лютого 2002 р. № 3047-111; від 7 лютого 2002 р. № 3048-111; від 26 вересня 2002 р. № 177-IV; від 24 жовтня 2002 р. № 198-1V; від 28 листопада 2002 p. № 254-1V; від 26 грудня 2002 р. № 394-1V; від 16 січня 2003 р. № 429-1V; від 20 лютого 2003 p. № 543-IV; від 20 лютого 2003 р. № 548-IV; від 3 квітня 2003 р. № 666-1V; від 3 квітня 2003 p. № 667-IV; від 3 квітня 2003 р. № 676-IV; від 15 травня 2003 р. № 743-IV; від 15 травня 2003 p. № 749-1V; від 15 травня 2003 р. № 759-IV; від 15 травня 2003 p. № 762-IV; від 22 травня 2003 р. № 860- IV; від 28 листопада 2002 р. № 249-1V; від 10 липня 2003 р. № 1107-1V; від 11 липня 2003
р. № 1122-IV; від 11 липня 2003 р. № 1128-IV; від 3 квітня 2003 p. № 662-1V; від 11 вересня 2003 р. № 1155-IV; від 18 листопада 2003 р. № 1253-IV; від 18 листопада 2003 р. № 1254- IV; від 18 листопада 2003 р. № 1280-1V; від 20 листопада 2003 p. № 1299-IV; від 10 липня  2003 р. № 1098-IV; від 11 грудня 2003 р. № 1377-IV; від 19 червня 2003 p. № 980-1V; від З лютого 2004 р. № 1410-IV; від 3 лютого 2004 p. № 1418-1V; від 11 травня 2004 р. № 1703-IV; від 18 травня 2004 р. № 1723-IV; від 18 травня 2004 p. № 1725-1V; від 3 червня 2004 р. № 1745-IV; від 18 листопада 2003 р. № 1284-IV; від 17 червня 2004 р. № 1805-1V; від 24 червня 2004 р. № 1876-IV; від 18 листопада 2004 p. № 2188-IV; від 18 листопада 2004 р. № 2197-1V; від 16 грудня 2004 р. № 2247-IV; від 16 грудня 2004 p. № 2250-IV; від 16 грудня 2004 р. № 2251-IV; від 16 грудня 2004 p. № 2252-IV; від 15 червня 2004 р. № 1765-1V; від 1 липня 2004 р. № 1961-IV; від 12 січня 2005 p. № 2322-1V; від 20 січня 2005 р. № 2377-IV; від 3 березня 2005 р. № 2454-1V; від 31 травня 2005 p. № 2598-IV; від 31 травня 2005 р. № 2600-1V; від 2 червня 2005 р. № 2635-1V; від 6 вересня 2005 р. № 2806- IV; від 8 вересня 2005 р. № 2851-IV; від 22 вересня 2005 p. № 2899-1V; від б жовтня 2005 р. № 2960-1V; від 15 листопада 2005 р. № 3078-IV; від 17 листопада 2005 p. № 3108-IV; від 15 грудня 2005 р. № 3201-IV; від 22 грудня 2005 p. № 3262-IV; від 12 січня 2006 р. № 3322-IV; від 12 січня 2006 р. № 3336-1V; від 17 січня 2006р. № 3349-IV; від 19 січня 2006 р. № 3380-IV; від 23 лютого 2006 р. № 3504-1V; від 23 лютого 2006 р. № 3503-IV; від 23 лютого 2006 р. № 3475-IV; від 1 грудня 2006 року № 424-V; від 12 грудня 2006 р. № 435- V; від 22 грудня 2006р. № 534-V; від 11 січня 2007p. № 577-V; від 11 січня 2007р. № 578-
V; від 8лютого 2007р. № 622-V; від 7лютого 2007р. № 609-V; від 22 лютого 2007р. № 695-V; від 14 березня 2007р. № 736-V; від 16 березня 2007p. № 760-V; від 19 квітня 2007 р. № 956-V; від 19 квітня 2007р. № 966-V; від 11 травня 2007p. № 1014-V; від 17 травня 2007р. № 1033-VJ

[Додатково див. Рішення Конституційного Суду України№ 13-рп/2000 від 16.11.2000p.] [Додатково див. Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2001 від 30.05.2001 p.]

[З 01.01.2004 р. сума неоподатковуваного мінімуму для норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті б Закону № 889-1V від 22.05.2003 р. для відповідного року з урахуванням положень пункту 22.4 Закону (для 2004 року розмір податкової соціальної пільги становить 61,50 грн.). При постанні на неоподатковуваний мінімум у разі визначення розмірів штрафів, як і раніше, застосовується сума у розмірі 17 грн.]

[У тексті Кодексу слова «районний (міський)» у всіх відмінках і числах замінено словами «районний, районний у місті, міський чи міськрайонний» у відповідному відмінку і числі згідно із Законом України № 762-IV від 15.05.2003 p.]

[У тексті Кодексу слова «Республіка Крим» у всіх відмінках замінено словами «Автономна Республіка Крим» у відповідних відмінках згідно із Законом України № 209/94-ВРвід 14.10.94 р.]

[У тексті Кодексу слова «службова особа» в усіх відмінках замінено словами «посадова особа» у відповідних відмінках згідно із Законом України № 282/95-ВР від 11.07.95 p.]

[У тексті Кодексу слова «спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у галузі охорони праці» замінено словами «спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці» згідно із Законом України № 2197-IV від 18.11.2004 р.]


Sun, 11 Dec 2011 10:01:55 +0000
Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 Загальні положення

 

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1 Загальні положення

Стаття 1. Завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, вихо­вання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

[Статтю 1 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

1. Кодекс   України   про   адміністративні   правопорушення   (далі   -   КпАП)   - законодавчий  акт,  у  якому систематизовано  норми,  що  регулюють  правовідносини, пов'язані  із адміністративною відповідальністю. Як складова частина національного законодавства   України,   КпАП   ґрунтується   на   нормах   Конституції   України,   що обумовлено закріпленим у ст. 8 Основного Закону принципом верховенства права, згідно з яким Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

2. Визначення охорони прав і свобод громадян першим завданням КпАП здійснено у розвиток ст. З Конституції України, згідно з якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Це завдання конкретизоване у низці статей КпАП: так, ст. 248 закріплює засади рівності громадян під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, ст. 249 передбачає відкритий розгляд справ про адміністративні порушення, ст. 268 визначає права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності тощо. КпАП містить близько ста складів адміністративних проступків, які посягають на права і свободи громадян. Аналіз різних видів адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, свідчить, що вони не є єдиною, самостійною системою. Норми, які закріплюють склади таких проступків, містяться в різних главах Особливої частини розділу II КпАП і окремо як такі не визначені. Об'єктивна сторона одного складу може виражатися в різних за своїм характером діяннях. Один проступок може посягати на різні види прав і свобод громадян, а також на державні та колективні інтереси.

3.  Охорона всіх форм власності також розглядається як одне із основних завдань законодавства   про   адміністративні   правопорушення,   що   узгоджується   із   нормами Конституції України, згідно з якими держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а всі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст.  13). Відповідно до Цивільного кодексу України (ВВР України. - 2003, - №№ 40-44, - ст. 356), право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності в Україні охороняється законом, держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виражена в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є  рівноправними.  Україна створює рівні  умови  для  розвитку  всіх  форм  власності та їхнього захисту. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом  інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Склади адміністративних правопорушень, що посягають на власність, містяться у главі 6 КпАП.

4. Із завданнями охорони власності тісно пов'язані завдання захисту прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій від адміністративних правопорушень. Це завдання покликані реалізовувати багато норм КпАП, які передбачають адміністративну відповідальність    за    порушення    правил    охорони    електричних    мереж,    правил, спрямованих на захист населення й території країни від небезпечних шкідників і хвороб сільськогосподарських  рослин   і  тварин,   правил  дорожнього  руху,   правил  у   галузі зв'язку, захисту інформації тощо. Охороні економічних інтересів власників підприємств, установ,   організацій   покликані   сприяти   норми,   що   встановлюють   адміністративну відповідальність    за    порушення    порядку    заняття    господарською    діяльністю,    за недобросовісну конкуренцію, за зловживання монопольним становищем на ринку, за дискримінацію підприємців органами влади і управління тощо.


5. Важливими завданнями КпАП є охорона правопорядку та зміцнення законності. Правопорядок є певною системою суспільних відносин,  які  ґрунтуються  на основі права   й   законності,   реальним   забезпеченням    і   реалізацією   суб'єктивних   прав, дотримання юридичних обов'язків усіма громадянами, посадовими особами, органами і   організаціями.   Правовий   порядок  відбиває  корінне   питання   політики  -  питання державної влади як свідчення її реальності і здійснення, досягнення поставлених цілей. Під законністю в юридичній літературі розуміють неухильне виконання законів та інших нормативно-правових   актів   органами   держави,   посадовими   особами,   громадянами
та громадськими організаціями. Це означає, що законність є обов'язковою для всіх елементів держави (органів законодавчої, виконавчої і судової влади, інших державних та недержавних утворень, громадян. Законність є умовою, яка забезпечує можливість безперешкодної реалізації прав громадян, громадських об'єднань на самовираження та вільний розвиток.

6.  У коментованій статті наголошують на тому, що законодавство про адміністративні правопорушення повинне сприяти їх запобіганню. Правові засади запобігання вчиненню адміністративних правопорушень викладені у ст.6 КпАП.

7.   Виховання  громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством досягається завдяки систематичній і цілеспрямованій діяльності державних органів та суспільних організацій щодо формування у людини правової свідомості та свідомого ставлення до  додержання   законів  та  інших  нормативно-правових  актів,   поширення   правових знань, формування правових переконань та правової культури, прищеплення навичок правомірної поведінки населенню.


Стаття 2. Законодавство України про адміністративні правопорушення

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.

Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні право­порушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

Питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України.

[Статтю 2 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2415-111 від 17.05.2001 p.]

1. Законодавчу основу для прийняття актів, які регулюють питання адміністративної відповідальності,   є   Конституція   України.   У   статтях,   які   зобов'язують   громадян виконувати  конституційні  норми,  приписи  законодавчих та підзаконних актів  щодо захисту батьківщини, охорони громадського порядку, природи, культурної спадщини, власності тощо містяться вимоги та обов'язки, які реалізуються шляхом встановлення та застосування юридичної, зокрема адміністративної відповідальності.

2. Основним джерелом норм, які встановлюють адміністративну відповідальність, є   Кодекс  України   про   адміністративні   правопорушення.   Паралельно   з   ним   діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони України «Про надзвичайний стан», «Про
охорону державного кордону», «Про боротьбу з корупцією» «Про державну податкову службу в Україні», «Про ветеринарну медицину», «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» та інші,   які   містять   норми,   якими   встановлюється   адміністративна   відповідальність. Усі разом вони становлять законодавство про адміністративні правопорушення. Так, ч.  1  ст. 7 Закону України «Про боротьбу з корупцією» встановлює адміністративну відповідальність за вчинення корупційних діянь особою, уповноваженою на виконання функцій держави, якщо вони не містять складу злочину, у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У пункті 12 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» надано право органам державної  податкової  служби   України  застосовувати   до   платників   податків,   які   у
встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 35 Закону України «Про ветеринарну медицину» встановлена відповідальність у формі штрафу за: порушення ветеринарно-санітарних правил, інструкцій щодо профілактики та ліквідації інфекційних хвороб тварин - у розмірі від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; невиконання заходів щодо карантину тварин або інших карантинних обмежень  -  у  розмірі   від  шести  до  десяти   неоподатковуваних   мінімумів  доходів громадян; переміщення через митний кордон без обов'язкового проведення ветеринарно-санітарної експертизи підконтрольних ветеринарному нагляду об'єктів - у розмірі від двадцяти п'яти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; реалізацію ввезених на територію України продукції тваринного і рослинного походження, кормів для тварин, що не пройшли в Україні ветеринарно-санітарної експертизи, - у розмірі від двадцяти п'яти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з вилученням такої продукції та кормів; реалізацію на території України ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини, не зареєстрованих в Україні, - у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з вилученням таких засобів, кормів та кормових добавок відповідно до  закону;  ухилення   від  пред'явлення  або  непред'явлення  тварин  для   проведення ветеринарного огляду, обов'язкових заходів (дослідження, щеплення, обробки) щодо профілактики  хвороб тварин, а також незабезпечення  надійної фіксації тварин для проведення огляду (заходів) - у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; виготовлення харчових продуктів із сировини тваринного походження, забороненої для використання, зокрема, з м'яса трупів тварин, уражених електричним струмом, отруєних хімікатами, утоплених, а також вимушено забитих (дорізаних), що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи, тощо - у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з вилученням таких харчових продуктів відповідно до закону; ухилення  від обов'язкової ветеринарно-санітарної експертизи продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження - у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; надання власником (уповноваженою особою) торговельних об'єктів дозволу на реалізацію тварин і продукції тваринного, а на ринках і рослинного походження, що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи, - у розмірі від сорока до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; ухилення  від виконання  або  неналежне виконання  приписів державних  інспекторів ветеринарної медицини - у розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян.  Стаття   1   Закону України  «Про  відповідальність  підприємств,  їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» визначає, що підприємства, їх об'єднання, установи та організації незалежно від форм власності, які   здійснюють   проектування,   роботи  з  будівництва,   реконструкції,   реставрації та капітального ремонту,  виготовляють будівельні матеріали,  вироби  і  конструкції, так само, хто є замовником у будівництві або поєднує функції замовника і підрядчика, несе відповідальність у вигляді штрафу за такі правопорушення:  проведення будівельних робіт без дозволу на їх виконання або без затвердженої проектної документації - у розмірі   п'ятдесяти   відсотків   вартості  цих  робіт;   передачу  проектною  організацією замовнику   робочої   документації   для   будівництва,   що   не   відповідає   державним стандартам, нормам і правилам, вихідним даним на проектування об'єктів архітектури, які надані у встановленому порядку, та затвердженому проекту, — у розмірі тридцяти відсотків   вартості   розробленої   робочої  документації;   виробництво,   реалізацію   або застосування   в   будівництві   будівельних   матеріалів,   виробів   і   конструкцій,   які   не відповідають державним стандартам, нормам і правилам або проектним рішенням, і так само підлягають обов'язковій сертифікації, але не пройшли її, - у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості реалізованої продукції і т. д.

3. КпАП має наступну структуру.

Розділ І «Загальні положення» - методологічно найважливіший. У ньому визначаються завдання КпАП, повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких встановлюється адміністративна відповідальність, чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення та інші визначальні засади адміністративної відповідальності.

Розділ II «Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність» - найбільш розгорнутий структурний елемент Кодексу, який складається із Загальної та Особливої частин. У Загальній частині містяться поняття адміністративного право­порушення, визначено коло суб'єктів адміністративної відповідальності, обставини, що виключають адміністративну відповідальність, визначені мета та види дисциплінарних стягнень, правила їх накладення. В Особливій частині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визнаються адміністративними правопорушеннями, тобто закріплені склади адміністративних проступків. Кожна стаття Особливої частини містить конкретний склад та санкцію за вчинення відповідного діяння.

Розділ III КпАП «Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення» містить перелік таких органів, їх компетенцію, порядок утворення, а також підвідомчість справ про адміністративні правопорушення.

Завдання, порядок провадження, повноваження учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені у IV розділі КпАП. У ст. 255 цього розділу міститься перелік осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення. У зазначеному розділі визначено порядок здійснення адміністративного розслідування і розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, V розділ КпАП, «Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень» регламентує провадження щодо виконання кожного з видів стягнень.


Стаття 3.

[Статтю З виключено згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

 

Стаття 4.

[Статтю 4 виключено згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]


Стаття 5. Повноваження місцевих рад щодо прийняття рішень, за порушення яких передбачається адміністративна відповідальність

Сільські, селищні, міські, обласні ради мають право приймати в межах, що визначаються законами, рішення з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, а також рішення з питань боротьби з епізоотіями, за порушення яких відповідальність встановлено статтею 107 цього Кодексу.

Сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до зако­нодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152,159 і 182 цього Кодексу.

[Статтю 5 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

1. Відповідно до п. 22 ст. 92 Конституції України діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них, визначаються виключно законами України. Отже, зміст цієї статті суперечить Основному Закону нашої держави і з огляду на зазначене потребує редагування.

2. Конституція України визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції   і   законів   України.   Особливості   здійснення   місцевого   самоврядування в  містах  Києві  та Севастополі  визначаються  окремими  законами  України.  Місцеве самоврядування   здійснюється   територіальною   громадою   в   порядку,   встановленому законом,  як безпосередньо, так  і  через  органи  місцевого самоврядування:  сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

3. До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ВВР. - 1997. - № 24, Ст. 170) належить розгляд справ про адміністративні правопорушення, віднесені законом до їх відання; утворення адміністративних комісій та комісій з питань боротьби зі злочинністю, спрямування їх діяльності.

4. Справи про адміністративні правопорушення відповідно до правил підвідомчості, встановлених ст. 218 КпАП, розглядають адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад, адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад (відповідно до ст. 219 КпАП).  Такі  правила  мають  встановлюватись  відповідно  до  положень  відповідних
нормативно-правових актів, зокрема, Правил благоустрою території населеного пункту, які  розробляються  для  всіх сіл,  селищ,  міст і затверджуються  органами  місцевого самоврядування,   Правил   торгівлі   на   ринках,   затверджених   наказом   Міністерства економіки   та   з   питань   європейської   інтеграції   України,   Міністерства   внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України та Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105 тощо.

5. Хоча Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» ст. 26 і відносить до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження і звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції, а також встановлення відповідно   до   законодавства   правил   з   питань   благоустрою   території   населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, зберігання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність; однак при цьому не передбачається делегування повноважень з розгляду справ про адміністративні  порушення  від адміністративних  комісій  до  підрозділів  внутрішніх справ. Розгляд таких справ має проводитись відповідно до підвідомчості, встановленої КпАП, що також підтверджують положення ст. 19 Конституції України про обов'язок
органів влади та місцевого самоврядування та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.


Стаття 6. Запобігання адміністративним правопорушенням

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, громадські організації, трудові колективи розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на запобігання адміністративним правопорушенням, виявлення й усунення причин та умов, які сприяють їх вчиненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України.

[У частину першу статті б внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, забезпечуючи відповідно до Конституції України додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян, координують на своїй території роботу всіх державних і громадських органів по запобіганню адміністративним правопорушенням, керують діяльністю адміністративних комісій та інших підзвітних їм органів, покликаних вести боротьбу з адміністративними правопорушеннями.

[У частину другу статті б внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІП від 05.04.2001 p.]

[У статтю б внесено зміни згідно із Законом України № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

Запобігання адміністративним правопорушенням посідає суттєве місце у загаль­нодержавній системі боротьби зі злочинністю та правопорушеннями. Необхідність посилення профілактичної діяльності в цьому напрямку пояснюється в першу чергу тим, що адміністративні правопорушення завдають значної шкоди суспільству, перешкоджають зміцненню належного громадського порядку. Оскільки боротьба з адміністративною деліктністю позитивно позначається на боротьбі зі злочинністю, деякі адміністративно-правові акти приймаються спеціально з метою попередження кримінальних злочинів (наприклад, Положення «Про адміністративний нагляд органів внутрішніх справ за особами, звільненими з місць позбавлення волі»).

Запобігання вчиненню адміністративних правопорушень — це соціально спрямована діяльність держави, її органів та їх посадових осіб, громадських організацій та окремих громадян з виявлення причин та умов вчинення адміністративних правопорушень, ліквідації факторів, які сприяють формуванню антигромадських установок громадян, та забезпечення під час здійснення такої діяльності прав та свобод громадян.

Основними цілями запобігання адміністративним правопорушенням є такі: обме­ження дії негативних соціальних явищ та процесів, які є причинами та умовами вчинення адміністративних правопорушень; виховання громадян у дусі неухильного додержання вимог законності, формування високого рівня правової культури; вплив на осіб, які належать до групи ризику щодо вчинення ними адміністративних правопорушень з метою зниження вірогідності вчинення ними протиправних діянь.

Основними функціями системи запобігання адміністративних правопорушень є такі:

а)  ідеологічна функція, зміст якої полягає у втіленні у суспільну свідомість ідей щодо пріоритетності  прав  людини, забезпечення  верховенства  права  і  закону,  гуманізму;

б)  прогностична функція, спрямована на науково обґрунтоване передбачення впливу певних заходів запобігання адміністративних правопорушень на рівень адміністративної делікатності в Україні;

в) операційна функція, яка виражає безпосередній зв'язок між теорією   профілактики   та   практичною   діяльністю   із   запобігання   адміністративних правопорушень.

Запобігання адміністративним правопорушенням здійснюється за допомогою широкого арсеналу методів, основними з яких є такі: соціально-політичні (посилення боротьби з негативним впливом деліктогенних факторів, підвищення суспільно-політичної активності громадян, посилення та розвиток профілактичної функції колективів та інших соціальних груп); економічні (мінімізація негативного впливу деліктогенних факторів економічного характеру, удосконалення системи економічного аналізу та звітності, фінансового контролю тощо); соціально-психологічні (вплив на суспільну та індивідуальну свідомість з метою формування законослухняної поведінки); культурно-виховальні (підвищення рівня моральної та правової культури громадян, формування в них поваги до соціальних, правових та інших норм); адміністративно-правові (переконання і примус).

Основними суб'єктами діяльності із запобігання вчиненню адміністративних правопорушень є:  місцеві органи влади та їх виконавчі структури, які несуть відповідальність за стан правопорядку на підвідомчій території, органи внутрішніх справ, суду, юстиції, прокуратури, служби безпеки, центри соціальної реабілітації, суспільні об'єднання, які спеціально були створені для такої діяльності, інші органи державного управління, підприємства, організації установи, громадські формування, які займаються профілактичною діяльністю поряд із своєю основною функцією, а також окремі громадяни. Для участі в профілактиці адміністративних проступків за місцем роботи або мешкання громадян можуть створюватися певні добровільні організації, порядок діяльності яких встановлюється законодавством України.


Стаття 7. Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення

[У назві статті 7 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

[У частину першу статті 7 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

[У частині другій статті 7 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-IIIвід 05.04.2001 p.]

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

[У частину третю статті 7 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

[У частину четверту статті 7 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Законність - це принцип, обов'язкова вимога, метод, режим і стан неухильного дотримання, виконання і застосування законів та заснованих на них інших правових актів усіма учасниками суспільних відносин у всіх сферах суспільного життя. Закріплену законодавством вимогу дотримуватися правових приписів, яка звернена до усіх суб'єктів суспільних відносин, необхідно вважати принципом. Прояв законності у конкретній поведінці (діяльності суб'єктів) стає методом і станом їх діяльності. Елементом режиму суспільної діяльності законність буде тоді, коли більшість учасників суспільних відносин дотримують, виконують і правильно застосовують правові приписи.

Обов'язок дотримуватися вимог законності поширюється на всіх суб'єктів права. Це положення закріплене багатьма конституційними положеннями. Так, у ст. 6 Конституції України проголошується, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 68 Основного Закону визначає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Присяга, яку перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України, містить такі слова: «Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників» (ст. 79 Конституції України). Аналогічні слова містить і присяга Президента України, текст якої закріплений у ст. 104 Конституції. Відповідно до ст. 113 Основного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. В ст. 129 Конституції визначається, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, а також проголошується рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Характерною рисою законності як принципу є його універсалізм. Принцип законності поширюється на всі сфери та всіх учасників суспільних правовідносин. У свою чергу законність містить принципи єдності законності, верховенства закону, неприпустимості протиставлення законності і доцільності, реальності законності.

Змістом принципу єдності законності є загальнообов'язковість приписів чинного законодавства для всіх суб'єктів правових відносин, єдине розуміння юридичних критеріїв оцінки поведінки учасників правовідносин. Значення цього принципу полягає у вирівнюванні правового регулювання суспільних відносин незалежно від видів нормативних актів, суб'єктів правовідносин і характеру об'єктів впливу. Верховенство закону обумовлює підпорядкування закону всіх юридичних актів (як нормативних, так і правозастосовчих). Конституція держави має вищу юридичну силу, тому усі закони повинні відповідати саме Конституції, підзаконні нормативні акти - законам, до того ж підзаконні акти приймаються і діють тільки у тому випадку, коли які-небудь суспільні відносини не врегульовані законом. Неприпустимість протиставлення законності і доцільності як принцип передбачає, що не можна нехтувати вимогами закону з міркування життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної), оскільки міркування останньої враховуються в межах закону. Правові закони володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору чітко у рамках закону найбільш оптимальних варіантів здійснення правотворчої та правореалізуючої діяльності. Отже, доцільність не може суперечити законності та існує лише у межах останньої.

Реальність законності - досягнення фактичного виконання правових принципів у всіх видах діяльності та невідворотність відповідальності за будь-яке їх порушення, за допомогою як загальносоціальних факторів, так і спеціальних державно-правових, зокрема й примусових засобів.

Невід'ємною умовою ефективного впливу принципів законності на суспільні правовідносини є додержання таких умов: а) наявність розвиненої системи права, яка відображає об'єктивні потреби держави та усіх учасників правовідносин; б) існування механізму контролю за точним та неухильним виконанням приписів законів та підзаконних правових актів; в) невідворотність юридичної відповідальності за порушення вимог законності.


Стаття 8. Чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення

[У назву статті 8 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає від­повідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

[У частішу першу статті 8 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміні­стративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих актів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

[У частину другу статті 8 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

[У частину третю статті 8 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Чинність закону - це обов'язковість виконання закону, яка визначається часом (з якого періоду встановлюється дія закону), простором (на якій території), а також колом осіб, на яке цей закон поширюється.Чинність закону в часі обумовлена вступом його в чинність і втратою чинності. Закони стають обов'язковими, тобто набувають законної сили, з певного моменту, що встановлюється відповідним нормативним актом: після закінчення загального заздалегідь передбаченого строку, якщо він визначаться в тексті закону; негайно після офіційного прийняття й опублікування тексту закону (так, ч. 5 ст. 94 Конституції України визначає, що закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування); після закінчення спеціально передбаченого строку для конкретного закону (нормативно-правового акта) після його опублікування. Набуття законом чинності означає, що із цього моменту їм повинні керуватися, виконувати його й дотримуватися всі юридичні та фізичні особи. Природно, що до цього моменту він не є обов'язковим. Більше того, оскільки до вступу нового закону в чинність діє старий закон, новим законом керуватися не можна. Поведінка відповідно до норми, що не вступили ще в законну чинність (хоча держава, створюючи нову норму, тим самим явно визнала незадовільність старої), буде порушенням чинної норми. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. У зв'язку із цим визначення моменту набрання законом чинності -важливий елемент у законодавстві й у застосуванні законів. Трапляються розбіжності в часі моменту прийняття закону (набуття ним чинності) і моменту початку його дії. Це обумовлено необхідністю надання суб'єктам можливості ознайомитися зі змістом нового нормативного акта й визначити для себе поведінкові установки щодо його реалізації.

Розрізняють акти обумовлено-тривалої й невизначено-тривалої дії. До першої групи належать акти, стосовно яких спеціально зазначений строк їхньої дії або він мається на увазі характером самого акта (наприклад, бюджетні питання на поточний рік). Другу групу становлять акти, щодо яких не міститься вказівок про термін дії, тобто акт має чинність закону й діє доти, поки не буде відмінений.

Різновидом втрати актом (законом) чинності є призупинення його дії. Втрата законом чинності означає, що із цього моменту він не може застосовуватися. Втрата законом чинності може відбутися, насамперед, у результаті його офіційного скасування спеціальним розпорядженням державного органу.

Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції  України   або   якщо   була   порушена   встановлена   Конституцією   України процедура їх розгляду, ухвалення або набуття ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності визначено Указом Президента України від 10.06.1997 р. № 503/97. Він встановлює, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Офіційними друкованими виданнями є «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Урядовий кур'єр» та «Голос України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.

Поняття чинності закону про відповідальність за адміністративні правопорушення у просторі тісно пов'язане із поняттям території України. Територіальні межі чинності законодавства України про адміністративні правопорушення визначаються, з огляду на межі території України, якщо чинність у просторі не встановлена в самому нормативному акті. Засади територіального устрою України закладені у Розділі IX Конституції України, в якому визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь (які мають спеціальний статус, що визначається законами України). До складу території України відповідно до її законодавства та міжнародних договорів належать:

а) суходіл, у тому числі острови у відкритому морі, що належать Україні (при цьому острів - це природно утворений простір суходолу, оточений водою, який знаходиться вище рівня води під час припливу). Як частина берега розглядаються і виступаючі в море постійні портові споруди, що є складовою цього порту (крім прибережних установок та штучних островів);

б) внутрішні води (визначені відповідними лініями або такі, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм);

в) надра в межах кордонів України, в тому числі, надра під територіальним морем (на глибину, доступну для їх геологічного освоєння);

г) повітряний простір над суходолом і водним простором, в тому числі, над територіальним морем (на висоту до 100-110 км над рівнем моря);

д) територіальне море (прилеглий морський пояс) - смуга прибережних морських вод завширшки, до 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки;

є) континентальний шельф України (дно і надра під територіальним морем), у тому числі, континентальний шельф островів, що належать Україні (однак скелі, не придатні для підтримання життя людини або для самостійної господарської діяльності, вважаються такими, що не мають континентального шельфу).

Крім того, до території України прирівнюються певні об'єкти, що перебувають під її суверенітетом: військові кораблі (військовий корабель - це судно, яке належить до військових сил певної держави, має зовнішні ознаки, що визначають національність судна, знаходиться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави, і має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні) чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави чи іноземному порту; військові повітряні об'єкти, які знаходяться в будь-якому місці за межами повітряного простору України; невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі (тобто за межами територіальних і внутрішніх вод іноземних держав); невійськові повітряні об'єкти, зареєстровані в Україні, які знаходяться у відкритому повітряному просторі (тобто за межами території України або території іноземних держав). Вчинення особою адміністративного правопорушення у межах перелічених територіальних просторів і на територіях перелічених об'єктів є підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за законодавством України, якщо інше не передбачене законом.

Відповідно до ст. З Закону України «Про державний кордон України» (Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - № 2. - Ст. 5) останній, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, встановлюється: 1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах; 2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України; 3) на судноплавних річках - посередині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) - по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах - по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік; 4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах - відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення; 5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), - посередині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а за відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 5 Закону України «Про державний кордон України»). Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. Повітряним  простором України  є частина повітряної сфери, розташована над суходолом і водною територією України, зокрема, над її територіальними водами (територіальним морем) (ст. 1 Повітряного кодексу України (Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - № 25. - Ст. 274)).

У Кодексі України про адміністративні правопорушення вживається термін «особа», але конкретизації щодо того, які саме особи (фізичні чи юридичні) є суб'єктами адмі­ністративних проступків, Кодекс не дає. Водночас, уважно проаналізувавши його норми щодо віку, після досягнення якого настає відповідальність, обставин, які виключають адміністративну відповідальність, неосудності особи, мети адміністративного стягнення тощо можна дійти висновку, що зазначений Кодекс встановлює адміністративну відпо­відальність лише для фізичних осіб. Так, відповідно до чинного адміністративного законодавства суб'єктом адміністративних правопорушень можуть бути лише особи, що досягли на момент здійснення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку (ст. 12 КпАП). Водночас, законом встановлені деякі виключення в частині притягнення до адміністративної відповідальності за здійснення адміністративних правопорушень військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів (ст. 15 КпАП). Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства й охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, неправомірне використання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, і за контрабанду ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не можуть бути застосовані виправні роботи й адміністративний арешт.

Іноземні громадяни і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах із громадянами України. Виключення складають іноземні громадяни, що користуються імунітетом відповідно до міжнародних договорів, оскільки у випадку скоєння ними адміністративних правопорушень питання їх відповідальності вирішуються дипломатичним шляхом.

Урегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі норма­тивно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). Конституція України, закріпивши ч. 1 ст. 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст. 15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст. 7). Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. До того ж актом, який пом'якшує відповідальність за адміністративне правопорушення, є акт, що виключає з санкції більш суворі стягнення або додаткові стягнення. Акти, які пом'якшують або скасовують адміністративну відповідальність, застосовуються на будь-якій стадії провадження за справами про адміністративні правопорушення.


Sun, 11 Dec 2011 11:17:44 +0000
Розділ II. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Глава 2 Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

Sun, 11 Dec 2011 12:12:33 +0000
Глава 3. Адміністративне стягнення

Sun, 11 Dec 2011 12:31:24 +0000
Глава 4 Накладення адміністративного стягнення

Sun, 11 Dec 2011 14:21:42 +0000
II. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Глава 5 Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення

Sun, 11 Dec 2011 14:46:35 +0000
Глава 6 Адміністративні правопорушення, що посягають на властність

Sun, 11 Dec 2011 17:50:05 +0000
Глава 7 Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури ст.52 - ст.79

Sun, 11 Dec 2011 18:24:31 +0000
Глава 7 Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури ст.79(1) - 92(1)


Глава 8. Адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів

Просмотров: 1010
Search All Amazon* UK* DE* FR* JP* CA* CN* IT* ES* IN* BR* MX
Search Results from «Озон» Право. Юриспруденция
 
 Конституционное право России. Шпаргалка
Конституционное право России. Шпаргалка
Настоящее издание поможет систематизировать полученные ранее знания, а также подготовиться к экзамену или зачету и успешно его сдать.

Пособие предназначено для студентов высших учебных заведений....

Цена:
21 руб

В. С. Нерсесянц История политических и правовых учений
История политических и правовых учений
В учебнике, подготовленном выдающимся российским ученым, академиком РАН, доктором юридических наук, профессором, разработчиком фундаментальных проблем и тем исторического и теоретического правоведения и философии права, освещаются основные идеи, концепции и направления развития всемирной истории политической и правовой мысли от ее зарождения до современности. Значительное внимание уделено формированию и развитию политических и правовых учений в России.

Для студентов, аспирантов, преподавателей юридических и других гуманитарных вузов и факультетов, а также широкого круга читателей, интересующихся политико-правовыми идеями прошлого и современности....

Цена:
1189 руб

А. А. Бирюков Право интеллектуальной собственности в схемах. Учебное пособие
Право интеллектуальной собственности в схемах. Учебное пособие
В учебном пособии содержатся теоретические и практические материалы, необходимые для изучения дисциплины "Право интеллектуальной собственности". Материал пособия изложен в краткой, доступной форме в виде схем.

Предназначено для студентов дневной и заочной форм, обучающихся по специальности (направлению подготовки) "Юриспруденция", преподавателей юридических вузов, а также практикующих специалистов....

Цена:
145 руб

А. В. Бриллиантов, Я. Е. Иванова Уголовное право России в схемах и определениях. Учебное пособие
Уголовное право России в схемах и определениях. Учебное пособие
Настоящее учебное пособие содержит учебный материал по Общей и Особенной частям уголовного права Российской Федерации, позволяет систематизировать полученные знания по предмету и незаменимо при подготовке к зачету и экзамену.
Издание подготовлено по состоянию законодательства на май 2011 г.

Рекомендуется студентам юридических вузов и факультетов....

Цена:
216 руб

Ю. Ф. Беспалов, П. А. Якушев Гражданское право в схемах
Гражданское право в схемах
В данном учебном пособии, которое является вторым, переработанным и дополненным изданием, в наглядной, схематичной форме излагается курс Общей и Особенной частей гражданского права. В первом томе наряду с подотраслями и институтами, регулируемыми нормами первой части Гражданского кодекса Российской Федерации, рассматривается также подотрасль "Наследственное право". Во втором томе анализируются отдельные виды гражданско-правовых договоров и обязательств.
При разработке схем использовались Гражданский кодекс РФ, федеральные законы, подзаконные акты, судебно-арбитражная практика и т. д.

Пособие предназначено для студентов юридических вузов и факультетов, преподавателей, научных работников, предпринимателей, руководителей и специалистов организаций всех форм собственности, работников государственных структур, судей, депутатов и всех, кто интересуется данной тематикой....

Цена:
289 руб

Е. Ю. Грачева, О. В. Болтинова Правовые основы страхования. Учебное пособие
Правовые основы страхования. Учебное пособие
В учебном пособии подробно раскрыты такие темы, как основные понятия страхового права, организация страхового дела в Российской Федерации. Рассмотрены все основные виды страхования (в частности, обязательное и добровольное, личное и имущественное, страхование ответственности и специальные виды). Пособие отражает последние изменения, произошедшие в правовом регулировании страхования.

Для студентов, аспирантов, обучающихся по экономическим и юридическим специальностям и направлениям, преподавателей. Будет полезно практическим работникам страховых компаний и всем, кто интересуется проблемами страхования в Российской Федерации....

Цена:
409 руб

Е. П. Лиховицкая Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
Судоустройство и правоохранительные органы. Краткий курс. Учебное пособие
Издание представляет собой краткое изложение основных вопросов дисциплины "Судоустройство и правоохранительные органы". В учебном пособии раскрыты темы, касающиеся вопросов судебной власти, принципов судебной системы, прокурорского надзора и органов прокуратуры, органов внутренних дел и юстиции, а также иные темы, включенные в курс "Судоустройство и правоохранительные органы". Законодательство приведено по состоянию на август 2014 г.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических вузов....

Цена:
97 руб

Банковское право. Учебник
Банковское право. Учебник
В третьем, переработанном и дополненном, издании учебника (1-е и 2-е изд. - ЮНИТИ-ДАНА, 1999, 2000) рассматриваются основные положения банковского права, содержание правового обеспечения банковской деятельности, вопросы правового регулирования валютных отношений, кредитных операций, лизинга, вексельного обращения.

Особое внимание уделяется проблемам правового статуса кредитных организаций и всей банковской системы в целом. Рассматривается правовое регулирование договоров займа, залога и заклада как разновидности залога и ипотеки.

Приводятся нормативные материалы по проведению кредитных (валютных) операций в России, положения договорно-правового управления коммерческого банка и его отделов, виды договоров, предусмотренные ГК РФ. Большой интерес вызовут главы о проблемах борьбы с фальшивомонетничеством и введении новой валюты - евро.

Для студентов, аспирантов и преподавателей юридических и экономических вузов и факультетов, а также работников банковской сферы....

Цена:
101 руб

Т. А. Полякова, А. А. Стрельцов, С. Г. Чубукова, В. А. Ниесов Организационное и правовое обеспечение информационной безопасности. Учебник и Практикум
Организационное и правовое обеспечение информационной безопасности. Учебник и Практикум
В учебнике изложены общие теоретический и методологический подходы к формированию правового и организационного обеспечения информационной безопасности человека, общества и государства. Подробно освещены основные институты правового обеспечения информационной безопасности: правовые режимы защиты информации, государственной, служебной и коммерческой тайн, персональных данных, юридической ответственности за правонарушения в области информационной безопасности, а также структура организационного обеспечения информационной безопасности. Рассмотрены проблемы формирования правового режима международной информационной безопасности. Значительное внимание уделено организационным аспектам управления защитой информационных систем. Соответствует актуальным требованиям Федерального государственного образовательного стандарта высшего образования. Предназначен для студентов, обучающихся по программам академического бакалавриата и магистратуры дисциплины "Правовое и организационное обеспечение информационной безопасности", будет полезен для аспирантов, преподавателей юридических и экономических высших учебных заведений, юридических и экономических факультетов университетов....

Цена:
1569 руб

Е. А. Борисова Апелляция, кассация, надзор по гражданским делам. Учебное пособие
Апелляция, кассация, надзор по гражданским делам. Учебное пособие
В учебном пособии излагаются и анализируются теоретические положения о проверке и пересмотре судебных актов в гражданском судопроизводстве, гражданское и арбитражное процессуальное законодательство, регулирующее апелляционное, кассационное и надзорное производства, правовые позиции Европейского Суда по правам человека, Конституционного Суда РФ по вопросам обжалования судебных актов, эффективности правовых средств судебной защиты, судебная практика по гражданским делам. Для студентов и аспирантов юридических вузов, работников суда, адвокатуры, прокуратуры, а также для всех, кто профессионально занимается проблемами гражданского судопроизводства....

Цена:
939 руб



2003 Copyright © «Advokat.Peterlife.ru» Мобильная Версия v.2015 | PeterLife и компания
Юридическая консультация, юридические услуги, юридическая помощь онлайн.
Пользовательское соглашение использование материалов сайта разрешено с активной ссылкой на сайт
  Яндекс.Метрика Яндекс цитирования